Вивчення проблеми соціально-психологічної адаптації особистості у науковій літературі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тоба М.В., Жигаренко І.Є., Боярин Л.В.

Анотація

УДК 159.92

ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Тоба Маріанна Василівна - доктор психологічних наук, професор, професор кафедри практичної психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. М. Сєвєродонецьк;

Жигаренко Ігор Євгенович - кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри практичної психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. М. Сєвєродонецьк;

Боярин Лілія Володимирівна - кандидат психологічних наук, доцент кафедри педагогіки, психології та теорії управління освітою Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області.

Стаття присвячена теоретичному аналізу вивчення проблеми соціальноо-психологічної адаптації особистості у науковій психологічній літературі. Представлено аналіз теорій деяких вітчизняних та зарубіжних науковців щодо соціальної та соціально-психологічної адаптації. Розглянуто той факт, що у взаємодії між особою і соціумом можуть бути виділені два діалектично взаємопов'язані етапи - соціалізація і соціальна адаптація. Здійснено теоретичний аналіз таких понять як реадаптація та внутрішня адаптація (коадаптація).

Ключові слова: соціально-психологічна адаптація, соціально-психологічна адаптація, соціалізація, алопластична та аутопластична адаптація, внутрішня адаптація, реадаптація.

Аннотация

К ИЗУЧЕНИЮ ПРОБЛЕМЫ СОЦИАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ АДАПТАЦИИ ЛИЧНОСТИ В НАУЧНОЙ ЛИТЕРАТУРЕ

Тоба М.В., Жигаренко І.Є., Боярин Л.В.

Статья посвящена теоретическому анализу изучения проблемы социальной адаптации в психологической литературе. Представлен анализ теорий некоторых отечественных и зарубежных ученых относительно социальной и социально-психологической адаптации. Рассмотрен тот факт, что во взаимодействии между лицом и социумом могут быть выделены два диалектически взаимосвязанных этапа - социализация и социальная адаптация. Осуществлен теоретический анализ таких понятий как реадаптация и внутренняя адаптация (коадаптация).

Annotation

TO THE STUDY OF THE PROBLEM OF SOCIAL AND PSYCHOLOGICAL ADAPTATION OF THE INDIVIDUAL IN THE SCIENTIFIC LITERATURE

Toba M.V., Zhigarenko І.Е., Boiaryn L.V.

The article is devoted to theoretical analysis of the social adaptation problem study in psychological literature. The analysis of some Ukrainian and foreign pedagogues' theories about social and social-psychological adaptation is given. The author considers the fact that the interaction between the individual and society can be identified in two dialectically interrelated stages: socialization and social adaptation, performs the theoretical analysis of such concepts as internal adaptation and re-adaptation (coadaptation).

Key words: social adaptation, social and psychological adaptation, socialization, alloplastic and autoplastic adaptation, internal adaptation, re-adaptation.

Вступ

Постановка проблеми. Людина, як істота біосоціальна, потребує для свого розвитку соціального середовища, котре приймає активну участь у процесі її становлення. Однак соціальне середовище може слугувати для людини джерелом її проблем і навіть страждань у випадку, коли людина не змогла за якихось обставин вжитися в нього й відчути себе його частиною, безумовно, не втрачаючи при цьому своєї індивідуальності. Йдеться про процес соціальної адаптації, котрий, розпочинаючись у дитячому віці, у подальшому визначає усю свідому життєдіяльність людини.

У сучасній науці і практиці поняття соціальної адаптації займає ключові позиції щодо розробки методів допомоги дітям, що опинилися у складній життєвій ситуації. Однією з актуальних проблем є соціальна адаптація підлітків, що потребують допомоги.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Соціально-психологічна адаптація є процесом активного пристосування до вимог середовища. З позицій системного підходу це явище розглядається як безперервний процес взаємозумовлювального впливу людини та її соціального оточення, успішність і адекватність якого залежить як від індивідуально-психологічних особливостей, так і від чинників середовища (Г. Балл, Н. Завацька, Г. Ложкін, М. Макаренко, А. Налчаджян, А. Реан, Т. Яценко). Порушення процесу адаптації є наслідком дисфункції соціо- і психогенезу (Ю. Александровський, Ф. Березін, О. Захаров та ін.), відхилень у механізмах психічного пристосування внаслідок стресів та порушень процесу взаємодії між особистістю та суспільством (П. Анохін, О. Кокун, Г. Сельє, В. Слюсаренко, Д. Фельдштейн та ін.). Водночас не всі прояви дезадаптованої поведінки пов'язані з порушеннями психічного розвитку і можуть залишатися у межах соціально прийнятих норм поведінки, зокрема у дітей порушення таких норм може відбуватися тому, що дитина їх ще не засвоїла (А. Лучинкіна, Н. Максимова, К. Мілютіна, О. Петрунько та ін.). Отже, актуальності нині набуває проблема соціально-психологічної адаптації особистості на етапі її розвитку та становлення (А. Авцин, В. Войтко, О. Кононко, Б. Паригін, О. Петровський та ін.).

Мета статті полягає у теоретичному аналізі вивчення проблеми соціальної адаптації у психологічній літературі.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Теорія психологічної адаптації розвивається в руслі різних психологічних підходів і напрямів. Дослідження адаптації мають тривалу історію і ведуть свій початок з природничих наук: біології, фізіології, медицини. Пізніше поняття адаптації було перенесене у соціологію і психологію.

Поняття "адаптація" або "пристосування" має багато інтерпретацій і застосовується в різних областях. Термін "адаптація" (лат. Adaptation - пристосування) уперше був введений Аубертом і став широко вживаним у медичній і психологічній літературі, де він означав зміну чутливості аналізаторів під впливом пристосування органів чуття до діючих подразників. психологічна адаптація соціалізація теорія

З філософської точки зору адаптація є діалектичною єдністю динаміки і стабільності і є аспектом життєдіяльності особи і виду, у якому реалізується фундаментальна властивість матерії до самозбереження і розвитку у конкретних умовах існування [10, с. 6].

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови одним з визначень адаптації є наступне - "пристосування організмів, органів чуття до умов існування, до оточення" [4, с. 11]. Але в різних сферах застосування, залежно від використання, цей термін має різні значення. У Тлумачному російсько-українському словнику психологічних термінів виділяються три аспекти його вживання психології: як термін, що позначає фізіологічну, професійну та соціально- психологічну адаптацію. У рамках цієї роботи нас більше цікавить третя сфера, де дається наступне визначення: "Соціально-психологічна адаптація - адаптація до нових для особистості або групи соціальних умов діяльності". Таким чином, вважається, що хтось "адаптувався до нового середовища" [3, с. 340]. Саме у цьому сенсі найчастіше використовується термін "соціальна адаптація". Наведемо деякі приклади визначення цього поняття.

Соціальна адаптація - це інтеграційний показник стану людини, що відображає його можливості виконувати певні біосоціальні функції, а саме:

* адекватне сприйняття навколишньої дійсності і власного організму;

* адекватна система стосунків і спілкування з оточенням; здатність до праці, навчання, до організації дозвілля і відпочинку;

* здатність до самообслуговування і взаємнообслуговування в сім'ї і колективі;

* мінливість (адаптивність) поведінки відповідно до очікувань інших [8, с. 13].

Соціальна адаптація - одночасно і процес, і стан. Як процес вона здійснюється для того, щоб поведінку індивіда привести у відповідність до існуючої системи норм і цінностей. Як стан, адаптація - це характеристика стосунків індивіда з довкіллям, яке служить вираженням успішності адаптації як процесу [2, с. 45].

Процес активного включення у соціальне середовище прийнято вважати соціальною адаптацією.

У цій статті ми будемо покладатися на загальне визначення, яке подано у психологічному словнику: "Соціальна адаптація - це:

* постійний процес активного пристосування індивіда до умов нового соціального середовища;

* результат цього процесу" [9, с. 11].

Співвідношення цих двох компонентів визначають характер поведінки, залежать від цілей і ціннісних орієнтацій людини, можливостей їх досягнення в соціальному середовищі. Незважаючи на безперервний характер процесу соціальної адаптації, його зазвичай пов'язують з періодами кардинальних змін діяльності індивіда і його соціального оточення. Виділяють два основні типи адаптаційного процесу, які формуються залежно від структури потреб і мотивів індивіда: 1) тип, що характеризується переважанням активної дії на соціальне середовище; 2) тип, що визначається пасивним, конформним прийняттям цілей і ціннісних орієнтації групи.

У взаємодії між індивідом і соціумом можуть бути виділені два діалектично взаємопов'язані етапи: 1) соціалізація і 2) соціальна адаптація. Соціальна адаптація служить логічним підсумком глобального процесу соціалізації, тоді як соціалізація є етапом становлення індивіда і залучення його до основних норм, цінностей і соціокультурних інституцій для виконання в подальшому тієї або іншої соціальної ролі. Соціальна адаптація, у найзагальнішому вигляді, розкриває і уточнює ідентичність особи, гармонізуючи тим самим сенси і стратегії її життєдіяльності в динамічному, соціокультурному середовищі [10, с. 42].

Соціальна адаптація є неодмінною умовою і результатом успішної соціалізації дитини, яка, як відомо, відбувається в трьох основних сферах: діяльності, спілкування і свідомості. У сфері діяльності у дитини відбувається розширення видів діяльності; у сфері спілкування відбувається розширення кола спілкування, наповнення і поглиблення його змісту, засвоєння норм і правил поведінки, прийнятих в суспільстві. У сфері свідомості - формування образу "власного Я" як активного суб'єкта діяльності, осмислення своєї соціальної приналежності і соціальної ролі, формування самооцінки. В процесі соціалізації і, зокрема, соціальної адаптації дитини проявляється об'єктивна її потреба бути "як усі". Проте, паралельно з цим, у дитини поступово формується потреба проявити себе, свою індивідуальність, внаслідок чого відбувається її індивідуалізація.

Процес соціалізації підлітка з певних об'єктивних або суб'єктивних причин може ускладнюватися. Так, входження підлітка в суспільство може бути ускладненим внаслідок особливостей його фізичного або психічного розвитку. Або засвоєння ним соціальних норм і цінностей спотворюється в результаті негативного впливу середовища, в якому він перебуває. В результаті дитина "випадає" з нормальних соціальних стосунків і, як наслідок, потребує спеціальної допомоги для успішної інтеграції в суспільство.

Вагомим науково-теоретичним доробком є психологічна спадщина і практично-наукова діяльність видатного українського вченого, психолога, педагога і організатора психологічної науки Г. Костюка. Ідея індивідуалізації розвитку є однією з провідних у всій психологічній системі науковця.

Г. Костюк наголошував, що дитина не є пасивним автоматичним продуктом свого середовища, яке не можна розглядати чисто зовнішньо як механічну сукупність певних обставин. Важливо зважати на те, як це середовище відображається у свідомості дитини, які думки, почуття, прагнення, інтереси в ній збуджує. Г. Костюк вважав, що треба аналізувати його у зв'язку з дійовим ставленням самої дитини до цього середовища. Таке розуміння дає змогу визначити причини суттєвих відмінностей, наприклад, у розвитку дітей з однієї сім'ї, коли навіть у дітей-близнюків з ідентичними генотипами часто формуються різні емоційні, вольові, характерологічні риси. Це наслідок того, що в їхніх дійових взаєминах, на думку Г. Костюка, одні з них найчастіше виступають як ініціатори, лідери, а інші - як виконавці, підлеглі.

При цьому він наполягав на вирішальній ролі у розвитку індивідуальної психіки засвоєння соціального досвіду, що у тому числі, досягається за допомогою цілеспрямованих педагогічних впливів. Реальним і дійсним є, за Г. Костюком, тільки таке середовище, що визначає діяльність індивіда. Він говорив, що не все те, що оточує дитину, є дійсним середовищем її розвитку. Впливають на цей процес тільки ті умови, з якими вона вступає в той чи іншій дієвий зв'язок. Середовище впливає на розвиток індивіда через його діяльність.

Розглянемо уявлення про соціальну адаптацію в деяких психологічних школах.

У психоаналітичному напрямі основи теорії адаптації заснував З. Фрейд. Його розуміння адаптації спирається на уявлення про структуру психічної сфери особи, в якій виділяються три інстанції: інстинкти Ід, система інтеріоризованої моралі Суперего і раціональні пізнавальні процеси Его. Зміст Ід майже цілком несвідомий; воно включає як психічні форми, які ніколи не були свідомими, так і матеріал, що виявився неприйнятним для свідомості. "Забутий" матеріал продовжує мати силу дії, яка вийшла з-під свідомого контролю. Его розвивається з Ід; ця структура є у контакті із зовнішньою реальністю і контролює і моделює імпульси Ід. Суперего розвивається з Его. Незалежно від спонукань Ід і незалежно від Его Суперего оцінює, обмежує, забороняє і судить свідому діяльність.

Соціальне середовище трактується спочатку як вороже особі та її прагненням, і соціальна адаптація розглядається як процес встановлення рівноваги між особою і вимогами зовнішнього середовища. На відновлення прийнятного рівня динамічної рівноваги, що збільшує задоволення і мінімізує незадоволення, витрачається та енергія, що виникає в Ід. Его реалістично поводиться з основними спонуканнями Ід і є посередником між силами, що діють в Ід і Суперего, і вимогами зовнішнього середовища. Суперего діє як моральне гальмо, як противага практичним турботам Его і встановлює межі для руху Его.

Процес адаптації в психоаналітичній концепції можна представити у вигляді узагальненої формули: конфлікт - тривога - захисні реакції. Соціальна адаптація особистості визначається витісненням потягу і переключенням енергії на санкціоновані суспільством об'єкти (З. Фрейд), а також як результат прагнення особи компенсувати або надкомпенсувати власну неповноцінність (А. Адлер).

Підхід Е. Еріксона до соціальної адаптації відрізняється від основної психоаналітичної лінії. До уже існуючого варіанту виходу з ситуації протиріччя і емоційної нестабільності у напрямі гармонійної динамічної рівноваги особи і середовища, він припускає наявність також і позитивного виходу: протиріччя - тривога - захисні реакції індивіда і середовища - гармонійна рівновага або конфлікт.

Услід за З. Фрейдом психоаналітичну концепцію адаптації розробляв німецький психолог Г. Гартман. Він визнає велике значення конфліктів для розвитку особистості, але відмічає, що соціальна адаптація включає як процеси, що пов'язані з конфліктними ситуаціями, так і процеси, що знаходяться у вільній від конфліктів сфері Я.

Психоаналітики широко використовують введені ще 3. Фрейдом поняття "алопластичних" і "аутопластичних" змін і розрізняють два різновиди адаптації:

1. Алопластична адаптація здійснюється тими змінами у зовнішньому світі, які людина здійснює для приведення його у відповідність зі своїми потребами.

2. Аутопластична адаптація забезпечується змінами особи (її структури, умінь, навичок тощо), за допомогою яких вона пристосовується до середовища.

Ці два психічні різновиди адаптації доповнюються ще одним: пошук індивідом такого середовища, яке би було сприятливе для функціонування його організму.

Гуманістичний напрям досліджень соціальної адаптації критикує розуміння адаптації тільки у рамках гомеостатичної моделі і висуває положення про оптимальну взаємодію особи і середовища. Основним критерієм адаптованості виступає міра інтеграції між особою і середовищем. Мета адаптації - досягнення позитивного духовного здоров'я і відповідності цінностей особи цінностям соціуму. Процес адаптації можна описати формулою: конфлікт - фрустрація - акт пристосування.

У основі концепції цього напряму лежить поняття здорової особи, яка прагне до досягнення життєвих цілей, розвиває і використовує свій творчий потенціал.

Також у психології виділяють конструктивні і неконструктивні поведінкові реакції, що визначають рівень адаптації. Відповідно до тверджень А. Маслоу, критеріями конструктивних реакцій являються детермінація, зумовлення їх вимогами соціального середовища, спрямованість на вирішення певних проблем, однозначна мотивація і чітко поставлена мета, усвідомленість поведінки, наявність в прояві реакцій певних змін внутрішньоособистого характеру і міжособистісної взаємодії. Неконструктивні реакції не усвідомлюються: вони спрямовані на усунення неприємних переживань зі свідомості, не вирішуючи при цьому самих проблем (аналог захисних реакцій в психоаналітичній теорії).

Згідно поглядів К. Роджерса, неконструктивні реакції - прояв психопатологічних механізмів. А по А. Маслоу, неконструктивні реакції в певних умовах (в умовах дефіциту часу і інформації) відіграють роль дієвого механізму самодопомоги і взагалі властиві усім здоровим людям.

У рамках цього напряму вводиться поняття адаптованості як результату процесу адаптації. Виділяють два рівні адаптованості: адаптація і дезадаптація. Адаптація настає при досягненні оптимальної взаємодії між особою і середовищем як результат конструктивної поведінки. У разі відсутності оптимальних стосунків особи і середовища з причини домінування неконструктивних реакцій або неспроможності до конструктивних підходів - настає дезадаптація.

Важливий вклад у вивчення проблеми соціальної адаптації був внесений Ж. Піаже. Він охарактеризував адаптацію, як таку, що "забезпечує рівновагу між дією організму на середовище і зворотною дією середовища на організм" [7, с. 60]. Ж. Піаже також вводить поняття "асиміляція" і "акомодація". Дію організму на об'єкти, що його оточують, Ж. Піаже називає асиміляцією. З іншого боку, середовище чинить на організм зворотну дію, яку Ж. Піаже позначає словом "акомодація". Дія речей на психіку завжди завершується не пасивним підпорядкуванням, а є модифікацією дії, що спрямована на ці речі. Адаптація визначається як "рівновага між асиміляцією і акомодацією, або, що, по суті, одне і те ж, як рівновага у взаємодіях суб'єкта і об'єктів" [7, с. 61]. Повноцінна адаптація забезпечується в результаті динамічної рівноваги між процесами асиміляції і акомодації на соціальному рівні і рівні особи. Перевага на рівні соціальної адаптації процесів акомодації призводить до виникнення конформності, залежності, переважання процесів асиміляції - до агресивних проявів, негативізму.

Важливим аспектом соціальної адаптації є прийняття індивідом певних соціальних ролей. Цим зумовлено віднесення соціальної адаптації до одного з основних соціально-психологічних механізмів соціалізації особи. Ефективність соціальної адаптації значною мірою залежить від того, наскільки адекватно індивід сприймає себе і свої соціальні зв'язки [9, с. 11].

У вітчизняній психології і соціології адаптація розглядається з позиції включеності індивіда у спільну діяльність, яка визначається спільністю цілей і ціннісних орієнтації колективу.

У всіх концепціях, що розглядають соціальну адаптацію, можна виділити деякі загальні риси: скрізь йдеться про взаємодію особи і середовища, причому особа виступає як активний суб'єкт цієї взаємодії і адаптується до середовища відповідно до своїх потреб, інтересів, прагнень. Практично в усіх визначеннях підкреслюється, що адаптація - це процес пристосування і результат цього процесу. Крім того, соціальна адаптація розглядається як характеристика взаємовідносин індивіда з соціальним середовищем, взаємовідносин з людьми.

Одним з видів соціальної адаптації є адаптація соціально-психологічна, тобто така взаємодія особи і соціального середовища, яка призводить до оптимального співвідношення цілей і цінностей особи і групи. Цей вид пристосування припускає пошукову активність особи, усвідомлення нею свого соціального статусу і соціально-рольової поведінки, ідентифікацію особи і групи в процесі виконання спільної діяльності, прийняття індивідом норм, цінностей і традицій соціальної групи [5, с. 91].

Показниками успішної соціально-психологічної адаптації є високий соціальний статус індивіда в даному середовищі, а також його психологічна задоволеність цим середовищем в цілому і його найбільш важливими елементами. Показниками низької соціально-психологічної адаптації є, за умови переміщення індивіда в інше соціальне середовище, аномія і поведінка, що відхиляється від загально прийнятих норм. Успішність адаптації залежить від характеристик середовища і індивіда. Чим складніше нове середовище (наприклад, більше соціальних зв'язків, складніше спільна діяльність, вище соціальна неоднорідність), чим більше відбувається в ній змін, тим є важчою для індивіда соціально- психологічна адаптація.

А. Налчаджян виділяє декілька видів адаптації: нормальна адаптація, девіантна або неконформістська адаптація, патологічна адаптація [6, с. 143].

Нормальна адаптація - це адаптивний процес особи, що приводить її до стійкої адаптованості в типових проблемних ситуаціях без патологічних змін її структури і без порушень норм тієї групи, в якій протікає активність індивіда.

Виділяють також змішаний тип соціально-психічної адаптації, який здійснюється в тих проблемних ситуаціях, коли людина частково фрустрована, але одночасно стоїть перед вирішенням конструктивних завдань, пов'язаних з її соціальними ролями.

Один з видів соціально-психологічної адаптації - девіантна адаптація. Девіантна адаптація умовно може бути поділена на два основні підвиди: неконформістська адаптація і новаторська (інноваційна, творча) адаптація [6, с. 147].

Неконформістська адаптація - такий процес соціально-психічної адаптації особи, завдяки якому вона долає внутрішньогрупову проблемну ситуацію незвичними для членів цієї групи способами і шляхами і через це опиняється в конфліктних стосунках з нормами групи і їх носіями. Відповідно, у особи виникають нові проблемні ситуації, які вимагають нових адаптивних механізмів і тактик поведінки.

Дуже важливим різновидом девіантної адаптації є інновативна (новаторська) або творча поведінка - певна діяльність або виконання ролі, в результаті якої особа створює нові цінності, здійснює нововведення в тих чи інших областях культури.

Патологічна адаптація - це такий соціально-психологічний процес (активність особи в соціальних ситуаціях), який повністю або частково здійснюється за допомогою патологічних механізмів і форм поведінки і призводить до утворення патологічних комплексів характеру, що входять до складу невротичних і психотичних синдромів [6, с. 149-150].

Разом з адаптацією особи до зовнішніх, об'єктивних соціальних ситуацій, деякі автори (І. Албегова) вважають, що існує і внутрішня адаптація (коадаптація). Внутрішня адаптація має ряд різновидів:

* внутрішня адаптація, спрямована на вирішення внутрішніх конфліктів і інших внутрішньопсихічних проблем особи;

* внутрішня структурна адаптація у вузькому сенсі - це процес координування якого-небудь адаптивного механізму;

* внутрішня структурна адаптація в широкому сенсі: пристосування адаптивного механізму або адаптивного комплексу до усієї структури особи [1, с. 27].

Зовнішню і внутрішню адаптації доповнює реадаптація, яку розглядають як різновид соціально-психологічної адаптації особи. Її суть полягає в наступному: якщо адаптована в певному соціальному середовищі (у групі) людина опиняється в новій групі, у якій переважають інші цінності, інші норми і форми поведінки, де провідна діяльність теж інша, то перед ним виникає завдання реадаптації [1, с. 2728], яке в новому середовищі супроводжується переглядом і частковою або повною відмовою від деяких адаптивних механізмів, їх комплексів і стратегій.

Реадаптація - комплекс заходів, спрямований на пристосування на тому або іншому рівні до умов зовнішнього середовища. Реадаптація, на думку багатьох учених, є етапом реабілітації, на якому переважають психосоціальні методи впливу та стимуляції соціальної активності. У цілому це поняття використовується для позначення процесу активного пристосування індивіда, що опинився у важкій життєвій ситуації, до змінених умови середовища.

Висновки

Таким чином, проведений аналіз дозволяє зазначити, що процес адаптації людини до навколишнього середовища може проходити різними шляхами і мати різні наслідки, але він є необхідною складовою життєвого процесу людини, що визначає стан її здоров'я і комфорту (як внутрішнього, так і зовнішнього). Залежить цей процес як від психічних особливостей індивіда, так і від особливостей того соціального середовища, до якого намагається пристосуватися людина. У свою чергу, від результату адаптації залежить місце людини у суспільстві та якісне виконання обраних нею соціальних ролей. Проте, слід пам'ятати, що проблемність неадаптованої людини свідчить не тільки про її незадовільний стан, але й про "проблемний" стан такого суспільства, яке не приймає у своє лоно того, хто не підпадає під визначений ним шаблон.

Незважаючи на те, що за останні декілька років дослідження соціальної адаптації стрімко змістилося з периферії до центру наукових інтересів, вважаємо, що над розв'язанням цієї проблеми буде працювати ще не одне покоління дослідників, адже мова йде про соціально-психологічне засвоєння та поведінкові механізми людей у тому соціальному просторі, який постійно змінюється, вносячи корективи в адаптивні процеси.

Список використаної літератури

1. Албегова И.Ф. Социальная адаптации: учеб. Пособ. для студентов спец. Социальная работа / И.Ф. Албегова. - Ярославль: ЯрГУ, 2006. - 112 с.

2. Беляева Л.А. Стратегии выживания, адаптации, преуспевания / Л.А. Беляева // СОЦИС. - 2001. - №6. - С. 44-53.

3. Бродовська В.Й., Грушевський В.О., Патрик І.П. Тлумачний російсько-український словник психологічних термінів: Словник. - К.: ВД "Професіонал", 2007. - 512 с.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та СБ) // Уклад. та голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2007. - 1736 с.: іл.

5. Завацька Н.Є. Особливості соціальної підтримки в осіб з різним ступенем соціальної адаптації / Н.Є. Завацька // Актуальні проблеми психології: зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. - 2010. - Т. 8. - Вип. 7. - С. 90-105.

6. Налчаджян А.А. Социально-психическая адаптация личности / А.А. Налчаджян. - Ереван: Изд-во АН Арм ССр, 1988. - 262 с.

7. Пиаже Ж. Избранные психологические труды / Ж. Пиаже. - М.: Международная педагогическая академия, 1994. - 680 с.

8. Прохоров А.О. Саморегуляция психических состояний: феноменология, механизмы, закономерности / А.О. Прохоров. - М: ПЕРСЭ, 2005. -352 с.

9. Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевича. - М.: Политиздат, 1990. - 494 с.

10. Ромм М.В. Философия и психология адаптивных процессов: учеб.пособие для студ. высш. учеб. заведений / М.В. Ромм. - М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НПО "МОДЭК", 2006. - 296 с.

Транслітерація:

1. Albegova I.F. Social'naya adaptacii: uchebnoe posobie dlya studentov special'nosti Social'naya rabota / I.F. Albegova. -YAroslavl': YArGU, 2006. - 112 s.

2. Belyaeva L.A. Strategii vyzhivaniya, adaptacii, preuspevaniya / L.A. Belyaeva // SOCIS. - 2001. - №6. - S. 44-53.

3. Brodovs'ka V.J., Grushevs'kii V.O., Patrik І. P. Tlumachnii rosijs'ko- ukrams'kii slovnik psihologkhnih termmrv: Slovnik. - K.: VD "Profes^aE, 2007. - 512 s.

4. Velikii tlumachnii slovnik suchasnoї ukrams'^ movi (z dod.,dopov. Ta SD) // Uklad. ta golov. red. V.T. Busel. - K.; Ііріп': VTF "Perun", 2007. - 1736 s.: іі.

5. Zavac'ka №Є. Osoblivosti socіal'noї pіdtrimki v osto z riznim stupenem socіal'noї adaptacn / №Є. Zavac'ka // Aktual'rn problemi psihologn: zb. nauk. prac' In-tu psihologn m. G.S. Kostyuka NAPN Ukrami. - 2010. - T. 8. - Vip. 7. - S. 90-105.

6. Nalchadzhyan A.A. Social'no-psihicheskaya adaptaciya lichnosti / A.A. Nalchadzhyan. - Erevan: Izd-vo AN Arm SSr, 1988. - 262 s.

7. Piazhe ZH. Izbrannye psihologicheskie trudy / ZH. Piazhe. - M.: Mezhdunarodnaya pedagogicheskaya akademiya, 1994. - 680 s.

8. Prohorov A.O. Samoregulyaciya psihicheskih sostoyanii: fenomenologiya, mehanizmy, zakonomernosti / A.O. Prohorov. - M: PERSE', 2005. -352 s.

9. Psihologiya. Slovar' / Pod obshch. red. A.V. Petrovskogo, M.G. YAroshevicha. - M.: Politizdat, 1990. - 494 s.

10. Romm M.V. Filosofiya i psihologiya adaptivnyh processov: ucheb.posobie dlya stud. vyssh. ucheb. zavedenii / M.V. Romm. - M.: Izdatel'stvo Moskovskogo psihologo-social'nogo instituta; Voronezh: Izdatel'stvo NPO "MODE'K", 2006. - 296 s.

Размещено на Allbest.ru