Феномен адаптованості як предмет наукового аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен адаптованості як предмет наукового аналізу

Ковальчук А.А.

Анотації

У статті представлено огляд і аналіз проблеми адаптованість особистості. Конкретизовано теоретичний і практичний внесок представників різних психологічних напрямків із означеної проблематики, використовуючи матеріал вивчення вітчизняної та зарубіжної психологічної літератури. Розкрито критерії діагностики адаптованості та описано її види. Показано, що в сучасних психологічних дослідженнях з означеної проблеми відсутнє єдине методологічне підґрунтя дослідження адаптованості. Вона розглядається як через окремі характеристики особистості або їх взаємозв'язок та через здатність особистості до вибору індивідуальних стратегій адаптації, властивість особистості пристосовуватися до мінливих умов оточуючого середовища. Встановлено, що більшість авторів поєднує критерії адаптованості особистості або адаптованості групи у дві великі групи: об'єктивні та суб'єктивні (або зовнішні та внутрішні). Розкрито зовнішній критерій адаптованості, який передбачає досягнення соціально очікуваної поведінки у середовищі - відповідність вимогам середовища. Описано внутрішній критерій - загальне психологічне благополуччя (суб'єктивна задоволеність, відчуття комфорту, пов'язані з можливістю задоволення індивідуальних потреб, з проблемою самовираження). Зазначено, що оптимальним варіантом є узгодженість адаптивності за цими двома критеріями. Джерел - 21.

Ключові слова: особистість, адаптивність, адаптованість, критерії адаптованості, психологічна адаптованість, соціально-психологічна адаптованість, соціокультурна адаптованість.

Постановка проблеми. Дослідження проблеми адаптованості особистості досить актуальне, бо сприяє повному та глибокому розумінню процесу взаємодії особистості та соціокультурного середовища, а також допомагає виявляти основні фактори, від яких залежить успішність процесу входження особистості в нове професійне або соціокультурне середовище. Це, в свою чергу, виконує прогностичну функцію адаптаційних процесів, що відбуваються у суспільстві, а також актуалізує потребу у вивченні даного психологічного феномену.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретико-емпіричні розвідки із проблеми адаптованості особистості висвітлено у роботах А. Алдашевої, В. Гриценка, А. Жмирікова, М. Зайдфодима, С. Кудінова, М. Махоні, Є. Мороденко, Т. Паршиної, А. Реана, А. Сиомічева, Л. Фестінгера, Л. Філліпса, В. Чайки, Н. Шустової, В. Яблонка та ін. Загальний теоретичний аналіз наукових праць свідчить про те, що поняття адаптованість особистості у наявних наукових джерелах вживається у різних значеннях. Ймовірно тому відсутня єдність науковців й відносно критеріїв діагностування адаптованості та науково обґрунтованих параметрів, що їх розкривають. Усе зазначене зумовлює необхідність осмислення категорії "адаптованість" з урахуванням сучасних наукових знань.

Мета статті - представити результати теоретичного аналізу проблеми адаптованості особистості. адаптованість особистість психологічний

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Аналіз наукових праць з дослідження проблеми адаптованості особистості свідчить про широкий спектр його значень. Залежно від наукового напрямку та поглядів дослідників термін "адаптованість" тлумачиться по-різному. Так, М. Зайдфодим вживає поняття "адаптованість" при осмисленні пристосування індивіда до соціальних умов і сформованості у нього соціальних якостей спілкування, поведінки та діяльності, прийнятих у суспільстві, реалізації його потреб, інтересів, прагнень, самоствердження та розвитку індивідуальності [5].

Використовує термін "адаптованість" й А.В. Сиомічев, але для опису ступеню відповідності психічних можливостей людини вимогам діяльності у заданих умовах [13]. Дослідник пропонує діагностувати адаптованість особистості за такими критеріями, як емоційне самопочуття особистості та задоволеність результатами діяльності.

А. Жмиріков характеризує адаптованість як оптимальне співвідношення цілей і цінностей особистості та середовища, реалізацію внутрішньоособистісного потенціалу в конкретних умовах життєдіяльності при сприятливому емоційному самопочутті [4]. На думку автора визначати адаптованість слід за критеріями: вихідні параметри діяльності особистості; ступінь інтеграції особистості з макро- та мікросередовищем; ступінь реалізації внутрішньоособистісного потенціалу; емоційне самопочуття.

Л. Шпак [17] пропонує визначати адаптованість як стан суб'єкта, який дозволяє йому відчувати себе вільно та розкуто в соціально-культурному середовищі, включатися в основну діяльність, відчувати зміни в звичному соціально- культурному оточенні, заглиблюватися у внутрішньоособистісні духовні проблеми, збагачувати власний світ шляхом більш досконалих форм і способів соціокультурної взаємодії.

Подібне трактування адаптованості віднаходимо у роботах Н. Зарембо. Досліджуючи психологічну адаптацію студентів-селян до вузівського життя, вводить поняття психологічна адаптованість до умов вузу і розкриває його як "стан особистості, при якому першокурсник без тривалих зовнішніх і внутрішніх конфліктів в умовах вузу може продуктивно виконувати свою провідну (навчальну) діяльність, задовольняти свої власні потреби (у спілкуванні та самореалізації), йти на зустріч тим рольовим очікуванням, які висувають до нього учасники освітнього процесу, вільно виражати свої творчі здібності, розкривати та розвивати свою індивідуальність" [6, с. 30].

Представники психодинамічного напрямку розуміють адаптованість як переживання тривоги, що виникає через неузгодженість біологічно зумовлених потреб індивіда та його моральних установок, що відображають вимоги соціального середовища, і за характером емоційного самопочуття особистості визначають її ступінь адаптованості. Згідно Р. Лазаруса, про ступінь адаптованості особистості буде свідчити актуалізація реакцій індивіда, що зумовлені інтенсивністю його переживань.

За визначенням психоаналітиків (А. Адлер, Г. Гартман, І. Георгієва, І. Кряжева, К. Хорні та ін.) адаптованість - це результат процесу адаптації (співвідношення змін середовища та особистості). До критеріїв адаптованості науковці даного напрямку відносять ситуацію, при якій у людини не порушена її продуктивність, психологічна рівновага та здатність насолоджуватися життям.

Біхевіористи (А. Бек, А. Елліс, М. Махоні, Л. Фестінгер та ін.) вважали, що адаптованість в цілому, як і емоційна сфера, залежить від змін у когнітивній сфері особистості. Зокрема, М. Махоні [19] вважав, що адаптованість залежить від того вирішені чи не вирішені особистісні проблеми і тому наголошував на необхідності проведення психокорекційних програм, спрямованих на вирішення особистісних проблем і, як результат, підвищення рівня адаптованості. Демонструє схильність до цих міркувань і Л. Фестінгер [14], який зазначає, що за відсутності переживання загрози буде високим рівень адаптованості. Представники даного напрямку перевагу надають ролі когнітивної сфери при оцінці адаптованості.

Варто зазначити, що науковий інтерес до вивчення адаптивності був і в інтеракціоністів (Л. Філліпс, Т. Шибутані та ін.). Автори характеризували адаптивність як відповідь на вплив середовища, по-перше, у прийнятті та ефективній відповіді на ті соціальні очікування, з якими людина зустрічається відповідно до своїх поглядів, віку і статті, а, по-друге, у гнучкості, ефективності при зустрічі з новими та потенційно небезпечними ситуаціями, здатності надавати подіям бажаний для себе напрямок. Шляхом емпіричного дослідження Л. Філліпс визначив ознаки ефективної адаптованості, серед яких: 1) успішність у сфері особистих стосунків, де встановлюються інтимні, емоційно-насичені зв'язки з людьми; наявність емпатії, знання мотивів поведінки людини, здібності точного відображення змін у взаєминах; 2) ефективність у сфері позаособистісної соціально- економічної активності, в якій людина досягає запланованого нею рівня [21].

Досліджуючи адаптацію як складний динамічний процес взаємодії особистості та середовища, який приводе до оптимального співвідношення цінностей особистості та середовища, представники гуманістичного напрямку (А. Маслоу, К. Роджерс та ін.) запропонували розкривати її через критерії адаптованості (ступінь інтеграції особистості і середовища, характер емоційного самопочуття).

Певний внесок у вивченні проблеми адаптованості особистості зробили науковці [2-4; 11-12; 15; 17-18 та ін.], які виявили та описали критерії різних видів адаптованості особистості. Так, В. Чайка до критеріїв адаптованості студентів до вузу відносить: 1) об'єктивні результати навчальної діяльності, 2) ступінь інтеграції особистості з колективом і соціальний статус учнів, їх громадську активність, 3) ступінь реалізації внутрішньоособистісного потенціалу, 4) емоційне самопочуття (тональність індивідуального самопочуття), ступінь виразності синдрому психоемоційної напруги, наявність/відсутність невротичних реакцій [15].

Є. Мороденко, описуючи адаптованість студентів, робить це визначеними двома групами критеріїв [11]:

- об'єктивні: навчальна адаптованість (ефективність, успішність навчально- професійної діяльності), службово-дисциплінарна адаптованість (успішність виконання службових задач, виконання вимог статутів, наказів командирів і начальників), мікросоціальна адаптованість (авторитет у колективі як результат самоствердження, досить високий статус, відсутність конфліктів із колегами);

- суб'єктивні: задоволеність своїм навчально-професійним статусом (збереження інтересу до навчання, професії), позитивно-конструктивне ставлення до взаємин у колективі, відсутність агресивно-конфліктного або пасивно-підкореного ставлення до оточуючих, наявність адекватної, досить високої самооцінки при позитивному "Я-образі" (Я-концепції), який передбачає відсутність внутрішніх конфліктів, емоційної виснаженості).

Подібні погляди на критерії адаптованості й у В. Яблонко. Діагностуючи адаптованість курсантів до навчальної, службової та суспільної діяльності в умовах вищого військово-навчального закладу, дослідник використовує так само параметри, які характеризують об'єктивні й суб'єктивні критерії адаптованості.

Співзвучне розуміння критеріїв адаптованості віднаходимо у працях [1 та ін.]. Дослідники відмічали, що психологічну адаптацію фахівців ВМФ до умов діяльності та негативні фактори соціально-психологічної адаптації офіцерів розформованих екіпажів кораблів ВМФ слід визначати за об'єктивними і суб'єктивними критеріями адаптованості. До об'єктивних критеріїв соціально-психологічної адаптованості офіцерів автори відносили: дострокове звільнення з військової служби, результативність військової діяльності (підсумкові оцінки бойової підготовки), девіантну поведінку (грубі порушення військової дисципліни, алкоголізм, спроби суїциду та ін.), психічне здоров'я (звернення до лікаря, психолога із скаргами на здоров'я, факти психічних захворювань).

До суб'єктивних критеріїв соціально-психологічної адаптованості офіцерів автори відносили: відповідність результату поставленій меті у житті (процес життя та його емоційна насиченість, результативність життя або задоволеність самореалізацією); відповідність результату поставленій меті у предметній діяльності (військово-професійна); відповідність результату поставленій меті у спілкуванні (прийняття інших, емоційна комфортність, емоційна ідентифікація); відповідність результату поставленій меті у самосвідомості (самоприйняття).

За В. Гарбузовим, рівень адаптованості підвищується або знижується під впливом виховання, навчання, умов і образу життя. Разом з цим, автор до факторів адаптованості відносить також сформовані або ті, що тільки перебувають на стадії формування, особистісні особливості, орієнтацію, вибір, ієрархію систем цінностей, цілей і потреб, домагань, інтелекту і міжособистісних відносин, котрі або полегшують, або ускладнюють адаптацію людини в реальному житті.

На думку Т. Паршиної, основними критеріями адаптованості є:

1) конструктивне вирішення проблем, яке передбачає активну позицію особистості по відношенню до середовища та використання стратегії саморозкриття, орієнтованої на творче перетворення середовища та реалізацію власних можливостей, індивідуального життєвого ресурсу;

2) наявність у свідомості особистості чітких життєвих планів, цілей і засобів їх досягнення;

3) достатній рівень розвитку всіх основних сторін особистості, задоволеність стосунками у життєво значимих сферах міжособистісної гармонійної взаємодії [12, с. 105].

Дослідниця емпірично доводить якісну відмінність рівнів адаптованості (високого, середнього, низького та простих побутових ситуацій), що визначаються за показниками оцінки ступеня відповідності внутрішнього психологічного стану індивіда вимогам оточуючого середовища. Зокрема, біопластичний (стан здоров'я, рівень толерантності до несприятливих факторів зовнішнього середовища), біографічний (індивідуальна історія життя людини з культурними традиціями, унікальними дитячо-батьківськими стосунками), психічний (можливості людини відображати об'єктивну реальність у всьому її розмаїтті та регулювати різні взаємини з нею) компоненти та система особистісної регуляції (вміння управляти своєю поведінкою відповідно до нормативних вимог суспільства, усвідомлення необхідності саморозвитку та самовдосконалення, досягнення необхідного рівня успішності у професійній діяльності).

А. Реан вважає, що основними критеріями адаптованості є:

- внутрішні: психоемоційна стабільність, особистісна комфортність, стан задоволеності;

- зовнішні: відповідність реальної поведінки особистості установкам суспільства, вимогам середовища, прийнятим у соціумі правилам і критеріям нормативної поведінки.

Згідно В. Безносикова об'єктивними критеріями, які визначають адаптованість молодого фахівця на виробництві, є показники виробничої діяльності суб'єкта адаптації, а саме: норма вироблення, відсоток браку, кваліфікаційний розряд, стаж роботи, офіційний статус, освіта та ін. Суб'єктивні критерії дослідник описує за двома категоріями: 1) власне суб'єктивні (самооцінка суб'єкта адаптації) та 2) суб'єктивно-об'єктивні, коли адаптант є об'єктом оцінки свого стану за суб'єктивним (експертним) методом. До першої категорії автор відносить такі показники, як: задоволеність, стосунки, ціннісні орієнтації, спрямованість, соціальні установки та ін. До другої категорії вчений відносить широкий набір критеріїв, заснований на узагальненні оцінок соціальної поведінки адаптанта, наприклад: дотримання трудової дисципліни, громадська активність, прагнення до підвищення професійної кваліфікації [2].

Систематизувавши та узагальнивши наявні дані по проблемі вивчення адаптованості працівника, А. Кузнецова виділяє наступні показниками і критерії адаптованості працівника: задоволеність умовами, змістом праці, а також взаєминами з колегами і керівництвом; продуктивність праці та її рівень (ефективність діяльності); можливість самореалізації і кар'єрного зростання; емоційне самопочуття та емоційна стійкість; виробнича стійкість/мінливість кадрів та ін. [10, с. 105].

Л. Шпак до суб'єктивних ознак соціокультурної адаптованості відносить задоволеність адаптантом своїм станом у соціокультурному середовищі, усвідомлену підтримку норм і традицій даного соціокультурного середовища, прагнення і готовність збагатити зміст, форми та способи соціокультурної взаємодії з даним середовищем. До основних об'єктивних ознак адаптованості автор відносить зростання творчої активності в соціокультурних процесах даного середовища і поза ним, збагачення змісту та характеру культурної діяльності в умовах даного соціокультурного середовища, динамічне (енергійне, інтенсивне по глибині, швидке за темпами) внутрішнє рухоме засвоєння досягнень культурного прогресу (науково- технічних нововведень, нововведень у праці, політичній і духовній сферах життя), стабільність суб'єкта адаптації в даному соціокультурному середовищі [17].

Виявлені суб'єктивні критерії адаптованості особистості відображають зміни на всіх рівнях особистісної сфери - когнітивному (інформованість про нове середовище), емоційному (задоволеність різними сторонами життя), ціннісному (зміни у системі стосунків), поведінковому (досягнення у галузі діяльності та спілкування, соціальній активності та ін.).

М. Чихачєв, вивчаючи роль і місце психологічної адаптивності особистості в загальному процесі соціальної адаптації, розглядає як процес пристосування до установок, цінностей, правил і норм колективу, засвоєння соціальних ролей. Результатом адаптації автор вважає адаптованість, яка є таким станом суб'єкта, котрий пов'язується з відсутністю у нього тривалих внутрішніх і зовнішніх конфліктів, відповідністю рівня і способів діяльності і поведінки мінімальним вимогам (очікуванням) з боку професії, колективу, відчуттям стану психологічного комфорту, самоствердження та вільного виразу своїх здібностей [16].

Визначаючи рівень соціально-психологічної адаптованості мігрантів В. Гриценко, Н. Шустова, використовували такі критерії, як [18]: задоволеність матеріальним станом, житлово-побутові умови; стосунки з батьками, друзями; місце проживання; проведення дозвілля; образ життя.

І. Кряжева пропонує виявляти соціально-психологічну адаптованість особистості через її включеність у виробничу діяльність та оптимальне емоційне самопочуття. До провідних соціально-психологічних показників адаптованості особистості на виробництві дослідниця відносить її "диспозиційні характеристики, ціннісно-орієнтаційну спрямованість, а також соціально-психологічний клімат виробничого колективу"[8, с. 206].

Дещо по-іншому вбачає критерії соціально-психологічної адаптованості особистості [18], до яких вона відносить умови.

Відтак, більшість авторів поєднує критерії адаптованості особистості або адаптованості групи у дві великі групи: об'єктивні та суб'єктивні (або зовнішні та внутрішні) [2-4; 17 та ін.].

Висновки

Узагальнюючи результати досліджень можна стверджувати, що поняття адаптованості особистості демонструє широкий спектр його визначень. Не існує єдиного бачення сутності поняття "адаптованість". У більшості досліджень поняття "адаптованість" розглядається у співвідношенні з поняттям "адаптація". У зарубіжних психологічних джерелах можна виділити декілька підходів до дослідження процесу адаптації людини: біхеовіристичний, інтеракціоністичний, гуманістичний, психоаналітичний та ін. Тому залежно від того, який науковий напрямок представляє дослідник, так і тлумачиться адаптованість, а саме: як переживання тривоги, що відображає вимоги соціального середовища, і за характером емоційного самопочуття особистості (психодинамічний напрямок); як результат процесу адаптації (співвідношення змін середовища та особистості; психоаналітичний напрямок); як стан гармонії між індивідом і природнім або соціальним середовищем, при якому потреби людини, з одного боку, і вимоги середовища, з іншого боку, повністю задоволені або як процес, за допомогою якого досягається стан гармонії між індивідом і середовищем (біхеовіристичний напрямок); як відповідь на вплив середовища через прийняття та ефективну відповідь на ті соціальні очікування, з якими людина зустрічається відповідно до своїх поглядів, віку і статті, а також гнучкість, ефективність при зустрічі з новими та потенційно небезпечними ситуаціями, здатність надавати подіям бажаний для себе напрямок (інтеракціоністичний напрямок); як складний динамічний процес взаємодії особистості та середовища, який приводе до оптимального співвідношення цінностей особистості та середовища (гуманістичний напрямок).

В сучасних психологічних дослідженнях з означеної проблеми відсутнє єдине методологічне підґрунтя дослідження адаптованості. Вона розглядається як через окремі характеристики особистості або їх взаємозв'язок та через здатність особистості до вибору індивідуальних стратегій адаптації, властивість особистості пристосовуватися до мінливих умов оточуючого середовища [7].

Більшість авторів поєднує критерії адаптованості особистості або адаптованості групи у дві великі групи: об'єктивні та суб'єктивні (або зовнішні та внутрішні). Так, зовнішній критерій передбачає досягнення соціально очікуваної поведінки у середовищі - відповідність вимогам середовища. Внутрішній критерій - загальне психологічне благополуччя (суб'єктивна задоволеність, відчуття комфорту, пов'язані з можливістю задоволення індивідуальних потреб, з проблемою самовираження). Оптимальним варіантом є узгодженість адаптивності за цими двома критеріями.

Перспективи подальшого дослідження вбачаються у розробці методів швидкої діагностики адаптованості особистості та у пошуку засобів корекції адаптованості.

Список використаної літератури