Волонтерська діяльність: суть і психологічні детермінанти

Круцюк О. В.,

Суб'єктом добровільної діяльності є волонтер. Досить поширеною є думка науковців, що у всьому світі левову частку волонтерів складає найбільш соціально активна частина суспільства - молодь віком від 18 до 25 років. Проте на тлі кризових подій в Україні ми можемо спостерігати зовсім іншу ситуацію. За даними Фонду «Демократичні ініціативи ім. І. Кучеріва» та відкритих джерел інформації [16], портрет українського волонтера має наступний вигляд. Середній вік волонтера складає 30-40 років, це переважно чоловіки (33% поряд із 16% жінок). Протягом 2015 року волонтерською діяльністю займалося 13% населення (порівняно із 10% 2012 року). Найбільш активними волонтерами виявилися жителі Донбасу (19%), Заходу України (14%) і центру (13, 5%). Левова частка волонтерських зусиль з тих, хто надає допомогу, припадає на допомогу армії (65%), допомогу хворим та людям з інвалідністю (21%) і внутрішньо переміщеним особам (12%). У 2016 році напрям допомоги армії скоротився на користь допомоги переселенцям. На жаль, більш конкретна статистика за 2016 рік у відкритих джерелах поки що відсутня.

Метою діяльності волонтера є вирішення соціальних проблем, надання допомоги тим, хто її потребує, за принципом безоплатності. Цей принцип протиставляється принципу оплати професійної діяльності. Сенс добровільної діяльності в тому, що переслідується не eкономічна єфєктивність, а саме соціальна, тобто волонтерська діяльність вирішує тільні проблеми громади, а також труднощі окремої людини.

Результатом, продуктом добровільної діяльності виступає благо, добро, яке отримує той, хто його потребує, а також соціальна безкоштовна допомога. Можна стверджувати, що волонтери надають соціальні послуги. Важливо також те, що, на відміну від працівників комерційного сектору, волонтерам важлива особистість того, хто отримує його благодійну допомогу.

Мотивація добровільної праці, мабуть, є найбільш розробленою темою у розрізі піднятої проблеми, хоча і досі залишається майданчиком для наукових дискусій.

Пролити світло на питання про те, що дає поштовх волонтеру витратити свої особисті часові, матеріальні ресурси, енергію на допомогу іншим і де лежить відправна психологічна точка такої діяльності, частково може модель прийняття рішень Теодора Шварца, згідно з якою потенційний волонтер приймає рішення, керуючись такими трьома аспектами:

1) усвідомленням наслідків своєї діяльності (до чого приведе);

2) мірою власної відповідальності за свою діяльність і за її наслідки;

3) моральними нормами, домінуючими у суспільстві, і тими з них, які людина обрала як власні.

Перевагою цієї моделі, на думку Н. А. Вайніловича [4], є те, що вона враховує особистісні характеристики волонтера. Теодор Шварц простежив зв'язок між прийнятими людиною соціальними нормами і здійсненням допомоги, на що має суттєвий вплив усвідомлення наслідків і прийняття відповідальності за них. Науковець надає мотиву моральної повинності провідну роль у процесі здійснення допомоги. Цей мотив реалізується у зв'язку із самооцінкою та активізується засвоєними соціальними нормами. Якщо нічого не перешкоджає усвідомленню наслідків своєї діяльності і прийняттю відповідальності за свої рішення, то описана поведінка зберігається.

На думку вчених, мотиви волонтерської діяльності у кризові періоди і в мирний час відрізняються. Так, у ситуації кризи провідним мотивом є збереження безпеки своєї сім'ї і свого суспільства як середовища життя. У мирний час мотивація на перший погляд є безкорисливою. Однак, переважна частина західної наукової спільноти поділяє думку про те, що волонтерство може мотивуватися, зокрема, й особистим інтересом. В якості особистого інтересу може виступати пізнання нового, самоактуалізація особистості та можливість доступу до вищого статусу.

Американські колеги А. Омото і М. Снайдер [21] розділяють мотиви волонтерської діяльності на дві групи. Першу групу мотивів складають мотиви морального чи релігійного обов'язку допомагати іншим. Автори називають людей із подібною мотивацією альтруїстами. До другої групи дослідники віднесли мотиви егоцентристів, які займаються волонтерством для отримання власної користі. Науковці зазначають, що описані мотиви не взаємовиключають один одного, проте завжди є провідний мотив.

Зарубіжні психологи схильні категоризувати мотиви волонтерської діяльності залежно від віку, статусу волонтерів, особливостей включення у цю діяльність.

С. В. Михайлова [13] порівнює, як змінюється мотивація волонтерів залежно від віку. Так, у молодих волонтерів домінує мотивація, спрямована на бажання спробувати себе у майбутній професії, завести корисні знайомства і контакти. Переважаючою мотивацію волонтерів у середньому віці є мотивація самореалізації. У старшому віці основна мотивація зосереджується на вияві співчуття, милосердя і турботи. На думку С. В. Михайлової, успішність формування мотивації волонтерської діяльності можлива у випадку, коли особисті потреби волонтера задовольняються одночасно із потребами суспільства.

Український науковець Н. А. Вайнілович [4, с. 4-5] пропонує власну класифікацію мотивів волонтерської діяльності. До неї увійшли:

1) психологічні і духовні мотиви: боротьба із самотністю, відчуття потрібності, особистісне зростання, віра в бога, почуття моральної повинності допомагати іншим, спокута провини;

2) соціально-психологічні мотиви: потреба у почутті єдності з людьми, потреба у спілкуванні, вираження солідарності з іншими, розвиток комунікативних навичок;

3) емоційні мотиви: покращення свого емоційного стану, отримання морального задоволення від допомоги іншим людям, здатності щось змінити;

4) соціальні мотиви: бажання зробити внесок у розвиток свого району, знайомство з новими людьми (розширення соціальних зв'язків), реалізація власних ідей, відчуття суспільного змісту роботи, потрібність своєї праці, почуття патріотизму, подолання стереотипів, прохання друзів, приклад батьків, корпоративний принцип;

5) освітньо-професійні мотиви: отримання нових знань, навичок, досвіду зі своєї спеціальності, застосування своїх знань на практиці, підготовка себе до кар'єри, безкоштовне навчання;

6) гедоністичні мотиви: розваги, відпочинок, дозвілля.

У наведеній класифікації мотивів можна простежити і виокремити дві більш загальні групи мотивів: альтруїстичні та егоїстичні.

Все частіше простежується тенденція, коли альтруїстичні мотиви тісно переплітаються із егоїстичними мотивами, а сама волонтерська діяльність набуває раціональних і прагматичних рис.

Дослідницькі розвідки ресурсного потенціалу волонтерського руху, що проводились співробітниками Інституту економіки промисловості НАН України, дають можливість стверджувати, що мотиваційним підґрунтям участі у волонтерському русі слугує перш за все почуття відповідальності та прагнення соціального визнання і cамореалізації через участь у престижній і соціально схвалюваній діяльності. Дослідники роблять висновок, що таке поєднання основних мотивів із урахуванням соціально-мобілізаційного потенціалу волонтерства робить його перспективним у контексті пошуку і залучення соціальних ресурсів і розвитку волонтерського руху в Україні.

Л. Є. Сікорська [19], яка приділила багато уваги вивченню ціннісно-смислових детермінант волонтерської діяльності, розглядає волонтерство як спосіб, у який цінності зберігаються та укріплюються. Серед таких цінностей чільне місце посідає доброта і безкорисна допомога людям незалежно від їхнього походження, статусу, віку та інших рис.

Р Інглхарт (1997) запропонував теорію міжгенераційної зміни цінностей. Дослідник помітив у різних країнах тенденцію переходу від цінностей виживання до цінностей самовираження, від традиційних до світсько-раціональних цінностей. Ці зміни у ціннісній сфері людей опосередковано ведуть до зміни умов їхнього життя. Цінності виступають своєрідним каталізатором у процесі зміни переконань людей, зміни характеру волонтерської діяльності, до якої вони долучаються або не долучаються.

Л. О. Кудринська [10] в якості регуляторів праці називає насамперед соціально-культурні норми, традиції, а не безособові правові закони і закони праці, а також стверджує, що для волонтерів важливими oрієнтирами виступають загальнолюдські моральні цінності, які в більшості своїй є світськими.

Однією із головних особливостей добровільної діяльності, яка виокремлює її серед інших видів, є її нерегулярність. Часто волонтерська праця реалізується у вигляді акцій. О. М. Пєвная [17], аналізуючи сучасні тенденції волонтерського руху у світі, зазначає, що з'являється новий тип волонтерства поряд із відносно традиційними його формами. Цьому новому типові волонтерства, на її думку, притаманна епізодичність зусиль, егоїстична мотивація і слабка залученість до яких-небудь організацій. Дослідниця наголошує, що назріла необхідність стимуляції процесу професіоналізації волонтерства, зокрема, шляхом впровадження професійного підходу до її планування, організації та управління. Також необхідним є залучення ресурсів для розвитку спільності професіоналів, які мають знання і вміння організувати діяльність волонтерів з різними віковими та соціально-демографічними характеристиками.

Таким чином, ми підійшли до необхідності окреслення психологічної структури волонтерської діяльності. На думку О.С. Азарової [1], яка підходить до розгляду волонтерської діяльності з точки зору структурно-морфологічного підходу, така структура містить:

1) потреби (альтруїстичні та соціальні);

2) мотиви (на основі принципу безоплатності);

3) мету (вирішення соціальної проблеми, покращення благополуччя інших людей);

4) особистісні смисли (пов'язані із внутрішньою необхідністю, наявністю соціальних та ідеальних смислів);

5) задачу (вирішується в різноманітних соціальних ситуаціях);

6) дії (невисока технічна складність);

7) продукт (благо);

8) результат для особистості (самореалізація);

9) результат для суспільства (соціальні блага).

О. С. Азарова також вказує, що у своїй повноті психологічний зміст волонтерської діяльності може розкритися у разі розгляду як зовнішнього її боку (спрямованість, способи, засоби, умови), так і внутрішнього, який складає власне психологічний план волонтерської діяльності. Він розкривається через потребу, мотив, мету, особистісний сенс, задачу, дії, результат для особистості і результат для суспільства. Через складність діяльності вона не може ґрунтуватися лише на якомусь одному аспекті. Тому цілісне уявлення про діяльність можна скласти, якщо розглядати її якісно різнорідні психологічні компоненти у єдності і взаємопов'язаності. До них дослідниця відносить: мотивацію, цілеутворення, інформаційні основи діяльності, прогнозування результатів, прийняття рішення, планування, програмування, контроль, корекцію, оперативний образ об'єкта діяльності - систему індивідуальних якостей суб'єкта і сукупність виконавчих дій. Ці компоненти утворюють цілісну динамічну структуру. Діяльність - це функціонування цієї структури.

При розгляді будь-якої діяльності, необхідно враховувати умови, в яких вона реалізується, а також систему її детермінант. Психологічні детермінанти розуміються як причини реалізації певних моделей поведінки.

О. С. Азарова вважає, що систему детермінант волонтерської діяльності скаладають:

1) особистісні детермінанти (індивідуальнo-психологічні властивості особистості: інтернальність і соціальна екстраверсія, впевненість, емпатія і рефлексія, альтруїстична і творча спрямованість; система мотивів, потреба у дбайливості, ціннісно-смислова і нормативна системи, емоції, емоційні особливості (зокрема, емоційна гнучкість), інтереси, схильність до даного виду діяльності, спрямованість особистості, властивості особистості, самооцінка, соціальна компетентність);

2) комунікативно-діяльнісні (успішність діяльності, зміст і процес навчання волонтерству, керівництво волонтерською діяльністю);

3) соціально-психологічні детермінанти (система підкріплення, вплив суспільної уваги, суспільне визнання, зміст і стратегічне планування волонтерської діяльності, соціально-психологічний клімат волонтерської організації).

Є. П. Ільїн [5, с. 10] аналізує чинники, які впливають на здійснення допомоги. Він виокремлює зовнішні (коли і кому допомагають) і внутрішні чинники (хто допомагає). До зовнішні науковець відносить чинники, що стосуються ситуації здійснення допомоги: 1) формулювання прохання; 2) pефлексію і персоніфікацію; 3) наявність зразка для наслідування; 4) оцінку ситуації; 5) присутність інших людей; а також зовнішні чинники, що стосуються того, кому допомагають: 1) етнічна приналежність; 2) вік; 3) стать.

Групу внутрішні чинників здійснення допомоги складають ті, що описують суб'єкта здійснення цієї допомоги:

1) наявність засвоєних норм соціальної відповідальності, тобто почуття обов'язку (виступає визначним чинником);

2) вплив середовища проживання (жителі мегаполісів менш схильні допомагати);

3) вплив віку (єдиної думки науковців поки що немає);

4) стать (чоловіки частіше допомагають жінкам, які потрапили у біду. Жінки однаковою мірою відкликаються на прохання допомоги як від чоловіків, так і від жінок. Крос-культурні дослідження вказують, що жінки є все ж більш альтруїстичними);

5) особистісні особливості (індивідуальні відмінності у здійсненні допомоги зберігаються у часі; виявлено поєднання особистісних якостей, які роблять людей схильними до альтруїзму: ці люди є емоційними, чутливими і діяльними; крім того, властивості особистості впливають на те, як конкретні люди реагують на конкретні ситуації; наявність егоцентризму);

6) наявність почуття провини;

7) релігійність;

8) міжособистісні стосунки;

9) емоційний стан.

Дослідження О. В. Панькової, О. Ю. Касперович та О. В. Іщенко [16] показує, що перше місце серед чинників, які найбільше спонукають людей долучатися до волонтерства з початку Революції гідності в Україні і нині, займає віра у свої можливості здійснити доленосні зміни в країні. На другому місці як позитивний чинник - духовне пробудження нації, cолідарність, довіра громадян до волонтерів, готовність їх підтримувати, а як негативний чинник - неспроможність і небажання влади взяти на себе відповідальність щодо вирішення болючиx проблем. Дослідники роблять висновок, що такий розподіл чинників вказує, що бурхливий спалах волонтерського руху був частково вимушеним, він став відповіддю на бездіяльність влади. Проте позитивними аспектами цього процесу є утвердження віри у власні сили, солідарність і готовність прийти на допомогу.

Е.М. Балашов (2013), аналізуючи психологічну структуру волонтерської діяльності, пропонує виокремити чинники її ефективності. Групу суб'єктивних чинників складають ті, що відносяться до мотиваційно-ціннісної, ємоційно-вольової, комунікативної і поведінкової сфер. До групи об'єктивних чинників увійшли: організація волонтерських програм, організація неформальної освіти, а також особливості соціокультурного середовища.