Теоретичний підхід до вивчення батьківського ставлення в сім’ях, що виховують аутичну дитину

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Теоретичний підхід до вивчення батьківського ставлення в сім'ях, що виховують аутичну дитину

Л. М. Руденко

М. В. Федоренко

Постановка проблеми

На сучасному етапі розвитку суспільства сім'я розглядається як цілісне утворення, структурні елементи якого взаємопов'язані. Народження дитини з обмеженими можливостями життєдіяльності змінює звичний життєвий устрій сім'ї, що проявляється у зміні в дитячо-батьківських, подружніх відносин, взаємостосунків сім'ї з оточуючими. Від емоційного прийняття, адекватної оцінки дитини і узгодженого стилю виховання з боку матері та батька залежить не тільки динаміка її психічного розвитку, а й психологічний клімат в сім'ї.

Протягом останніх років розповсюдженість розладів аутистичного спектру збільшилася у 10 разів. За даними Міністерства охорони здоров'я України, з 2006 по 2010 рр. кількість аутичних дітей збільшилася в 2,5 рази. Показник поширеності аутизму стабільно підвищується: у 2010 р. - на 35,7%, в 2011 р. - на 21,2%, в 2012 р. - на 25,3%, в 2013 р. - більше ніж на 20% (Марценковський І. ). Поширеність даного розладу, безперечно, може бути значно вищою, ніж прийнято вважати на підставі аналізу офіційної статистики МОЗ України, оскільки велика кількість дітей залишається недіагностованою та перебуває поза офіційною статистикою [13].

Незважаючи на недостатність теоретичних та прикладних досліджень дитячо-батьківських відносин в сім'ях, що виховують аутичну дитину, існують роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, які спрямовують свою увагу на матерів, певною мірою ігноруючи роль батька. Актуальність вивчення батьківського ставлення до дітей з аутизмом пов'язана з необхідністю забезпечення сім'ям оптимального, комфортного життєвого простору для емоційно-особистісного розвитку та успішної соціалізації як дітей з обмеженими можливостями життєдіяльності, так і їх батьків.

Тому, метою нашої статті є теоретичне вивчення особливостей батьківського ставлення до дітей з розладами аутистичного спектру.

Виклад основного матеріалу

На сучасному етапі розвитку науки існує цілий комплекс дисциплін, що вивчають сім'ю: психологія сім'ї, психологія сексуальних взаємин, педагогіка, психотерапія, сімейне психоконсультування. Дитячо-батьківські відносини розглядаються як підструктура сімейних, що включають в себе 2 взаємопов'язані компоненти: ставлення батьків до дитини (батьківське ставлення) і відношення дитини до батьків. Варга А., Карабанова О. Співаковська А. та ін. відзначаються такі особливості дитячо-батьківських відносин як безперервність, тривалість, емоційна значущість для учасників, залежність від віку дитини [3, 7].

Основні напрямки психологічного вивчення дитячо-батьківських відносин у зарубіжній психології лежать в рамках психоаналізу, індивідуальної психології, біхевіористичного та гуманістичного підходів.

Згідно досліджень Варги А., батьківське ставлення являє собою інтегративну характеристику, що включає систему емоцій та почуттів по відношенню до дитини, знань і уявлень про неї, що реалізуються у формі виховних стратегій [3].

У західній та вітчизняній психології існує значна кількість концепцій, що описують структуру батьківських відносин. Так Schaefer E., Bell R. (1969) в своїй двофакторній моделі батьківського ставлення визначають емоційне ставлення до дитини («прийняття -відхилення») та стиль поведінки з нею («автономія - контроль»). Варга А. в структурі батьківське ставлення виділяла наступні параметрами: інтегральне прийняття або відхилення дитини; міжособистісна дистанція; форма і напрямок батьківського контролю. Відповідно до цього, нею було виділено 4 типи батьківського ставлення: приймаючи-авторитарний, відхиляючий з інфантилізацією і соціальною інвалідизацією, симбіотичний, симбіотично-авторитарний) [3]. Baumrind D. виділяє 3 стилі батьківського ставлення: авторитетний, авторитарний і потурання [21].

У більшості сучасних робіт розглядаються 3 компоненти батьківського ставлення: емоційний, когнітивний (оціночний) і поведінковий. Емоційний компонент батьківського ставлення характеризує ступінь прийняття або відхилення дитини батьками, а також переживання матері і батька в процесі взаємодії з дитиною, емоційне ставлення до власної соціальної ролі. Емоційний компонент батьківського ставлення визначається безумовним емоційним прийняттям, умовним емоційним прийняттям, амбівалентним емоційним ставленням, індиферентним ставленням, прихованим емоційним відкиданням, відкритим емоційним відкиданням [7]. Когнітивний компонент батьківського ставлення включає в себе оцінку дитини, себе як батьків і свого шлюбного партнера. Поведінковий компонент батьківського ставлення є стилем виховання дитини, ступінь його стійкості і послідовності, особливості застосування системи заохочень та покарань.

Незважаючи на цілісність структури батьківського ставлення, роль окремих компонентів ставлення матері до дитини і батька до дитини неоднакова. Як центральний в материнському ставленні виділяють емоційний компонент, а в батьківському - поведінковий [2].

Материнське ставлення до дитини є складним утворенням, воно визначається психологічними та соціальними факторами, що включають в себе сімейну модель материнства; культурний і соціальний статус жінки; розуміння материнства в зв'язку з подружжям і статевою сферою; мотивацію народження дитини; психологічну готовність до материнства і стан під час вагітності; взаємодію з власною дитиною і задоволеність материнством; рівень емоційного благополуччя дитини [15].

Формування позиції батька відбувається частіше у другій половині вагітності дружини і розтягується на весь перший рік життя дитини. У зарубіжних дослідженнях відображено взаємозв'язок батьківського ставлення з позитивною динамікою емоційного і когнітивного розвитку дитини [6, 22]. Факторами, що сприяють формування батьківського ставлення є: стать і вік дитини (більша схильність батька до дитини своєї статі); особливості розвитку і поведінки дитини; ранній дитячий досвід батька; відносини чоловіка з дружиною і сімейний мікроклімат; батьківська мотивація і система цінностей, пов'язаних з батьківством; психологічна готовність до батьківства [1, 16].

Достатньо докладно в сучасних психологічних дослідженнях описано наслідки народження дитини з обмеженими можливостями життєдіяльності для сім'ї. Вони проявляються порушеннями дитячо-батьківських і подружніх відносин, високою частотою виникнення конфліктних ситуацій і розлучень, хронічними стресовими переживаннями та ризиками емоційних і психосоматичних розладів у матерів і батьків [4, 5, 12]. Проте, є дані, що дитина з обмеженими можливостями життєдіяльності може мати позитивний вплив на сім'ю з точки зору особистісного зростання подружжя, розвитку толерантності та співпраці [18].

Незважаючи на високу практичну значимість вивчення теми батьківського ставлення до дітей з обмеженими можливостями життєдіяльності, дані, що представлені в дослідженнях, є неоднозначними та суперечливими, а деякі аспекти проблеми вивчення ставлення матерів і батьків до аутичних дітей взагалі вивчені недостатньо.

Існує ряд загальних особливостей, характерних для сімей, які виховують дітей з обмеженими можливостями життєдіяльності. До них відносяться: соціальна ізольованість сімей, конфліктність взаємодії між подружжям, високий рівень психічної напруги у батьків, ризик виникнення емоційних розладів, домінуюча роль матері в питаннях виховання дитини, хвороблива фіксація матерів на дитині, висока частота симбіотичних відносин з нею, труднощі формування адекватної батьківської позиції в питаннях виховання, корекції та лікування дитини [9, 12].

Ross A. виділяє 2 стадії переживань батьків. Перша стадія характеризується неприйняттям порушення розвитку у дитини, шоковими переживаннями, запереченням існуючих проблем, ірраціональними надіями, пошуком винних. Друга стадія пов'язана з поступовим розумінням того, що сталося і його прийняттям, що супроводжується ослабленням почуття смутку, посиленням інтересу до навколишнього світу.

Майрамян Р. та Агавелян O. виділили чотири стадії стресових переживань батьків. Перша - пов'язана з переживанням батьками шоку, почуття провини і власної неповноцінності, безпорадності, така ситуація може призводити до спотворення життєвої перспективи і актуалізації страху смерті. Дитина з обмеженими можливостями життєдіяльності може сприйматися матерями і батьками як випробування і покарання. Почуття власної безпомічності та безвиході часто призводить до самозвинувачення та звинувачення оточуючих людей, появи почуття гніву, а також сорому і страху осуду оточуючих. Друга стадія характеризується запереченням діагнозу, сумнівами в компетентності фахівців, пошуком «кращого спеціаліста». Третя стадія пов'язана з поступовим усвідомленням проблем дитини, появою у батьків депресивних переживань, що посилюються від відчуття залежності від потреб дитини, неможливості повної компенсації порушення. Четверта - пов'язана з прийняттям особливостей дитини, орієнтацією на пошук ресурсів для надання їй необхідної допомоги. Спостерігається зниження негативних переживань, поява інтересу до навколишнього світу, орієнтації на майбутнє [10].

Спираючись на особистісні особливості матерів та батьків Левченко І. та Ткачовою В. було створено класифікацію реакцій батьків на народження та виховання в сім'ї дитини з обмеженими можливостями життєдіяльності. Батьки психосоматичного типу - найбільш численна група (60-80%). Вони стримані в демонстрації емоцій, але схильні до змін настрою, орієнтовані на загальноприйняті норми поведінки. Такі батьки прагнуть до гіперопіки, активного включенню в життя дитини. Батьки невротичного (тривожно-сенситивного) типу схильні перебільшувати проблеми дитини і заперечувати можливість позитивного вирішення ситуації. У них спостерігається тривожний фон настрою, страх нашкодити дитині. У матерів часто проявляються істеричні і депресивні стани. Такі батьки непослідовні в виховання дитини, виправдовують свою безініціативність відсутністю прямих вказівок з боку фахівців. Серед батьків авторитарного (імпульсно-інертного) типу спостерігається велика кількість осіб з акцентуаціями характеру, зниженим контролем негативних емоцій та поведінки. Вони самі можуть використовувати жорсткі прийоми впливу на дитину, або звинувачувати фахівців у надмірній вимогливості [9].

Батьківське ставлення до дітей з обмеженими можливостями життєдіяльності є достатньо суперечливим явищем. Матері та батьки можуть сприймати дитину одночасно як джерело любові і страждань, позитивне прийняття, що демонструється оточуючим людям, може поєднуватися з неусвідомленим емоційним відкиданням [17]. Особливості батьківського ставлення напряму залежать від мотивації на прийняття порушення у дитини, а також від заперечення діагнозу батьками, що характерно практично для 50% батьків дітей з обмеженими можливостями життєдіяльності [9].

Поведінковий компонент батьківського ставлення може бути представлений різними варіантами відхилень сімейного вихованням: по типу гіпер- і гіпоопіки, вихованням в «культі хвороби» тощо. Часто обмеження активності і самостійності дитини з боку батьків, пов'язане з бажанням надати допомогу, перешкоджає формуванню у неї необхідних соціальних навичок. Це створює передумови для стигматизації та створення інвалідизованого варіанту життя. Таким чином, первинний дефект дитини поглиблюється батьківським ставленням до нього [19].

Більшість даних психологічних досліджень, що стосуються батьківського ставлення до дітей з обмеженими можливостями життєдіяльності, частіше за все описують відношення матерів. Таку ситуацію можна пояснити тим, що матері проводять з дитиною більше часу, ніж інші члени сім'ї. З цієї причини вони є більш вразливими щодо виникнення негативних переживань і емоційних розладів. Зміна звичного життя, що пов'язана з появою в сім'ї дитини з обмеженими можливостями життєдіяльності, часто призводять до відмови матері від власних інтересів, професійної самореалізації. Додаткове навантаження на батька щодо матеріального забезпечення сім'ї часто призводить до їх дистанціювання, занурення в роботу, хобі, шкідливі звички. Бажаючи обмежити травматичний процес спілкування, частина батьків прагне брати лише фінансову участь в житті дитини [16].

Накопичення результатів теоретичних та прикладних досліджень з проблеми батьківського ставлення до дітей з обмеженими можливостями життєдіяльності є дуже обмеженими. Зарубіжні автори характеризують батька як менш емоційного, ніж матір, йому властиві знижений інтерес до довгострокових наслідків порушень, орієнтація на відповідність поведінки дитини загальноприйнятим нормам. Інші автори навпаки наводять дані, що батьки важче, ніж матері переживають особливості дитини, які мають занижену самооцінку [18]. Неприйняття батьком особливостей дитини впливає на подружні стосунки. Загострення сімейних конфліктів часто призводить до розлучень. За даними досліджень 30-60% сімей, де виховується дитина з обмеженими можливостями життєдіяльності є неповними [9].

Зарубіжні та вітчизняні вчені відзначають особливу вразливість сімей аутичних дітей в порівнянні з сім'ями дітей з іншими видами порушень розвитку [11, 12, 20].

Карвасарською І. було виділено 3 типи сімей, що виховують дітей з аутизмом, залежно від ступеня усвідомлення їх проблем. Перший тип сімей характеризується пристосуванням або ігноруванням власних аутистичних тенденцій або вони не визначають аутизм як порушення. Другий тип сімей визначає аутизм як порушення, але чинить супротив психіатричній інвалідизації. Третій тип сімей залучає одного з членів сім'ї як пацієнта в психіатрію [8].

Порушення дитячо-батьківських взаємин в родині пов'язують з психологічними особливостями аутичної дитини (порушення емоційної сфери, спілкування, інтересів і поведінки). Неконтактність дитини, почуття власної неповноцінності, пригніченості призводить до розгубленості батьків. Відсутність емоційної відповіді з боку дитини найсильніше впливає на матір, вона не отримує від неї необхідного підкріплення правильності своєї поведінки. Матері частіше, ніж батьки, відчувають негативні наслідки симбіотичних відносин з дитиною - обмеження особистої свободи, зниження самооцінки тощо [12]. Психічна травматизація батьків часто перетворює їх в емоційних донорів [9].

В материнському ставленні до дитини з розладами аутистичного спектру спостерігається відкидання на когнітивному рівні, пов'язане з інфантилізацію, негативною оцінкою здібностей і поведінки дитини, і прийняття на емоційному рівні [14]. Недостатній рівень взаєморозуміння матері і дитини проявляється в тому, що мати не усвідомлено прагне створити для дитини надмірно емоційно насичене середовище, що підсилює її аутистичний бар'єр. аутичний психологічний батьківський ставлення

Батьківське ставлення до дитини з розладами аутистичного спектру відзначається стресовим характером переживань батьків і прагненням уникати спілкування з дитиною. Батьки переживають почуття провини, розчарування, самообмеження, так як змушені брати на себе великі зобов'язання щодо матеріального забезпечення сім'ї [12].

Печниковою Л. була встановлена залежність материнського ставлення до дитини з розладами аутистичного спектру від ряду факторів, серед яких психологічні особливості дитини, соціального статусу матерів, кількості дітей в сім'ї, порядок народження аутичної дитини та ін. За даними автора, емоційне відкидання дитини з аутизмом пов'язано зі зростанням матеріального навантаження на працюючу матір чи матер-одиначку. Матері, які мають одну дитину, частіше емоційно приймають її, ніж в разі виховання двох дітей. У сім'ях, в яких аутична дитина молодша, матері частіше емоційно відкидають її, себе, а також здорову дитину. Автор пов'язує це з сильними стресовими переживаннями і комплексом рольової неповноцінності жінки, яка вважала себе до цього успішною в сфері материнства. Якщо аутична дитина старша, її відносини з матір'ю впливають на іншу дитину - мати стає більш вимогливою. Заперечення матерями себе і дитини з аутизмом більше виражено в неповних сім'ях, ніж в повних. При чому, материнське ставлення є відносно незалежним від виду та тяжкості аутистичних проявів у дитини [14].

Дослідження особливостей батьківського ставлення в сім'ях, які виховують дітей з розладами аутистичного спектру, частково розглядається в контексті особистісних особливостей матерів і батьків. Ця позиція має тісний взаємозв'язок з пошуком психогенних причин аутизму.

За результатами досліджень матері аутичних дітей характеризуються недостатнім рівнем активності, допитливості і товариськості, негнучкістю поведінки, низькою стресостійкістю, слабким розвиток емпатії високим рівнем тривожності, емоційної нестійкості, підвищеною чутливістю до соціальних оцінок, а також схильністю до агресії. Деякі матері відзначаються проявом фрустрації, репресивності, дратівливості, емоційного виснаження внаслідок незадоволеності відносинами з аутичною дитиною [14].

Висновки

Отже, дослідження особливостей батьківського ставлення до дітей з розладами аутистичного спектру на даний час не є повністю висвітленим в психологічній літературі. Актуальність вивчення даного питання визначається статистичними даними, що свідчать про тенденцію збільшення чисельності таких дітей, труднощами організації корекційно-діагностичної роботи з ними, складністю дитячо-батьківських відносин. Тема батьківського ставлення до аутичних дітей практично не розкрита в сучасних вітчизняних психологічних дослідженнях. Більшою мірою представлені роботи, що розглядають переважно ставлення матерів та майже ігнорують роль батька в сімейному вихованні. Теоретичний аналіз літературних джерел показав, що існують загальні особливості батьківського ставлення до дітей з відхиленнями в психічному розвитку: тенденція до емоційного відштовхування дитини і неприйняття її індивідуальних особливостей, схильність до неадекватної оцінки здібностей, різні типи порушень процесу сімейного виховання. Подальшого вивчення потребують прикладні аспекти дослідження батьківського ставлення та дитячо-батьківських відносин в сімях, що виховують дитину з розладами аутистичного спектру.

Бібліографія

1.Архиреева Т. В., Полевая Е. В. Мотивация к отцовству как детерминанта отношения отца к ребенку // Семейная психология и семейная терапия. - 2006. - № 1. - С. 75-89.

2. Белогай К. Н., Морозова И. С. Эмпирическое исследование структуры родительского отношения // Психологическая наука и образование. - 2008. - № 4. - С. 12-23. ;

3. Варга А. Я. Структура и типы родительского отношения: Дис. ... канд. психол. наук: 19.00.01: М., 1986. - 206 с. ;

4. Гуслова М. Н., Стуре Т. К. Психологическое изучение матерей, воспитывающих детей-инвалидов // Дефектология. - 2003. - № 6. - С. 24-32. ;

5. Демьянов Ю. Г. Семейные кризисы и дети с отклонениями в развитии и поведении// Материалы научно-практической конференции «Ананьевские чтения-2008» / Под ред. Л. А. Цветковой, Н. С. Хрусталёвой. - СПб.: Изд-во СПбГУ, 2008. - С. 142-143. ;

6. Калина О. Г. Психологические последствия недостаточной представленности позитивной мужской функции в семье и образовательном пространстве // Психологическая наука и образование. - 2008. - № 4. - С. 82-90. ;

7. Карабанова O. A. Психология семейных отношений и основы семейного консультирования. - М.: Гардарики, 2004. - 320 с. ;

8. Карвасарская И. Б. В стороне. Из опыта работы с аутичными детьми. - М.: Теревинф, 2003. - 70 с.

9. Левченко И. Ю., Ткачева В.В. Психологическая помощь семье, воспитывающей ребенка с отклонениями в развитии. Методическое пособие. - М.: Просвещение, 2008. - 239 с.

Размещено на Allbest.ru