Особливості розвитку атракції у працівників соціономічних професій

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

На сьогодні великого значення набуває питання особистісної активної ділової позиції фахівців соціономічних професій, що має відображення під час виконання ними службових обов'язків та взаємодії з людьми. Зазвичай, під час вибору форм та засобів діяльності фахівець соціономічної сфери відчуває взаємовплив власних емоцій та емоцій інших людей. Це є основою для подальшого якісного виконання власних професійних обов'язків та формування успішної взаємодії у межах соціального оточення. Таким чином, людина здатна розпізнавати, розуміти та контролювати емоційну сферу при спілкуванні.

Емоційна сфера людини багаторазово перевершує її раціональне мислення, тому є важливим не лише знати сутність й механізми процесу спілкування, а й володіти практичними прийомами підвищення його ефективності, до яких, зокрема, і належить міжособистісна атракція.

Дослідженню проблеми розвитку міжособистісної атракції людей як умови успішної взаємодії між ними присвячені праці таких науковців, як Р. Браун, К. Вердербер, Р. Вердербер, Ф. Зимбардо, Д. Майєрс, Л. Орбан-Лембрик, М. Холл та ін. Проблему розвитку атракції у працівників соціономічної сфери висвітлено у працях Г. Бороздіної, Л. Буркової, О. Гребенюк, Т. Гребенюк, К. Гуревич, В. Зарицька, А. Панасюк, В. Петровський, М. Єрмолаєва та ін.

Метою статті є аналіз наукових поглядів щодо проблеми розвитку атракції у працівників соціономічної сфери.

Ділове спілкування вимагає від людини високої психологічної культури, а також постійного вивчення та врахування емоційного аспекту ділових відносин. Динаміка поведінки у діяльності партнерів зі спілкування, відповідно до спільних цілей, є результатом певних засобів впливу людей одна на одну.

Термін „професія” (лат. „profession” від „profiteer” „проголошую своєю справою”) означає офіційно вказане заняття, спеціальність або вид трудової діяльності, що вимагає від людини певної підготовки і, зазвичай, є джерелом існування.

Класифікація професій за Є. Климовим дає змогу диференціювати галузь діяльності людини в процесі докладання нею фахових зусиль. Зазначена класифікація побудована із врахуванням чотирьох кваліфікаційних ознак праці предмету, цілей, знаряддя і умов. Наприклад, на основі відмінностей у предметах праці всі професії поділено на п'ять типів: „людина - природа”, „людина техніка”, „людина людина”, „людина знакова система” та „людина - художній образ” [2].

Зазначені типи не можуть бути жорстко розмежовані. До уваги беруться лише ознаки, що переважають у характеристиці кожного типу професій. Багато професій важко долучити до одного предмету праці. Наприклад, хороший секретар повинен бути не лише фахівцем в галузі знакової інформації (робота з документами, розкладом), а й вміти користуватися комп'ютером та офісною технікою, а основний зміст роботи секретаря нерозривно пов'язаний з вмінням ефективно спілкуватися з людьми. Є. Климов пояснює, що професія може характеризуватися водночас ознаками різних типів, але різною мірою. При цьому зрозуміло, що у кожній професії є наявними елементи взаємодії людей.

Предметом діяльності, зокрема, фахівця типу „людина людина” (або „людина група людей”) є соціальні системи, групи чи окремі люди різного віку. При цьому підтипами таких професій є наступні галузі:

- медичного обслуговування (лікар, фельдшер, медсестра та ін.);

- виховання та навчання (майстер Пту, лектор, вчитель, тренер, хореограф);

- побутового обслуговування (телефоніст, перукар, офіціант, водій таксі, бібліотекар, продавець, стюардеса);

- інформаційного обслуговування (політолог, журналіст, діловод, екскурсовод) [6].

Вказані професії, що пов'язані з навчанням, вихованням, побутовим, торговим, медичним обслуговуванням, інформуванням людей, а також із управлінням та керівництвом людей чи колективів, мають назву соціономічних. В сучасних умовах науковці відзначають зростання чисельності зазначених фахівців, зокрема, спеціалістів по роботі з персоналом чи з рекламою тощо.

Л. Буркова називає соціономічними професіями такі, в яких предметом праці виступають соціальні стосунки на різних рівнях соціальної взаємодії, їхнє вивчення, формування, корекція, управління, експертиза та ін. [3, с. 16]. При цьому Л. Буркова визначає п'ять рівнів соціальної взаємодії фахівців:

- людина людина;

- людина соціальна група;

- людина суспільство/держава;

- соціальна група соціальна група;

- соціальна група суспільство/держава.

К. Гуревич [6], у зв'язку з визначенням основних вимог до працівника, зауважив на трьох типах професій, де кожна здорова людина:

1) може досягти суспільно-прийнятної ефективності діяльності;

2) може домогтися потрібної ефективності;

3) має відповідати специфічним вимогам до її індивідуальних особливостей (професії, що вимагають абсолютної професійної придатності, оскільки за своєю сутністю вимагають досягнення вищих ступенів майстерності).

Таким чином, соціономічні професії вимагають від своїх представників певних здібностей та якостей, а саме:

- дотримання правил ділового спілкування, етичних норм;

- комунікативна компетентність, здатність володіти мовою, мімікою, жестами;

- акуратність, пунктуальність, зібраність;

- прагнення до спілкування, вміння легко вступати в контакт із незнайомими людьми та знаходити із ними спільну мову, за потребою вміння переконувати людей;

- стійке добре самопочуття при роботі з людьми;

- доброзичливість, чуйність, здатність подумки ставити себе на місце іншої людини, вміння слухати, враховувати думки іншої людини;

- здатність аналізувати поведінку оточуючих і, зокрема, свою, розуміння намірів і настрою інших людей, компетентність у взаєминах людей, уміння улагоджувати розбіжності між ними, організовувати їхню взаємодію;

- конфліктологічна культура, стресостійкість.

Також, на налагодження міжособистісного контакту впливають такі чинники, як фізична привабливість, тактильний контакт, чинник подібності і контрасту, наявність емпатії (співпереживання).

Крім того, з точки зору емоційної готовності до виконання професійних обов'язків, встановлено, що регулятором професійної діяльності фахівця у сфері „людина людина” є емоційна компетентність. Від фахівця очікується й вимагається бути привітним, тактовним, уважним, тримати у пам'яті знання про особисті якості багатьох різних людей, залишатись спокійним та вміти знаходити вихід з ситуації за будь-яких обставин. І саме емоційна грамотність фахівця забезпечує контроль власних емоції у нестандартній нетиповій ситуації та дає змогу швидко розв'язати її [5].

Зазначені якості вимагають рефлексії особистості як механізму осмислення того, якими засобами і чому вона склала те чи інше враження про іншу людину, так само, як і усвідомлення та критичного ставлення до способів професійної діяльності, яке завжди супроводжується певними емоційними реакціями.

В. Петровський [4] виділяє і обґрунтовує чотири елементи професійної рефлексії, що пов'язана з емоційними проявами: усвідомлення справжніх мотивів професійної діяльності; вміння відрізняти власні емоційні прояви від інших; оцінка наслідків власних дій; оцінка дій інших, здатність до емпатії та децентрації. Оскільки рефлексія, яка обумовлена коректним проявом емоцій, є фундаментальною складовою професійного мислення фахівця, то вона є включеною в сукупність компонентів емоційної компетентності фахівців соціономічних професій, бо саме рефлексивні процеси проявляються у здатності фахівця усвідомлювати себе з точки зору співробітників у мінливих ситуаціях професійної діяльності і діяти виважено, спокійно і толерантно.

Стосовно характеристик функцій рефлексії можна зробити висновок, що якщо людина здатна розпізнавати, розуміти, контролювати, регулювати власні емоції та емоції інших і застосовувати ці здатності для досягнення життєво важливих цілей, то вона здатна все це застосувати і в професійній діяльності [10, с. 99-100].

Взаємодія між людьми (групами людей) завжди включає когнітивний, емоційний і поведінковий аспекти, які взаємопов'язані між собою та є взаємообумовленими. Зазвичай, поведінковий аспект обумовлюється емоційним забарвленням когнітивного аспекту, що, у свою чергу, впливають і регулюють усвідомлене вираження думки чи дії людини.

Про емоційний компонент професійного становлення особистості говориться у дослідженнях М. Єрмолаєва [7]. Аналіз останніх досліджень вчених дає змогу переконатися, що емоційний інтелект домінує в роботі фахівців будь-якого напряму, зокрема, у роботі фахівців соціономічних професій. Адже рівень його розвитку визначає рівень сформованості емоційної компетентності, необхідної для емоційної готовності людини до професійної діяльності у певній сфері.

В. Зарицька емоційний інтелект визначає як інтегральну властивість особистості розпізнавати, розуміти, контролювати, регулювати власні емоції та емоції інших і свідомо використовувати ці здатності допомогою певних психологічних прийомів для досягнення життєво важливих цілей [8, с. 53].

До таких прийомів належить, формування атракції (від лат. „аИгаИеге” „привертати”, „притягати”). Сучасний англійський іменник „аНгаоНоп” означає „притяжіння”, „залучення,,.

О. Гребенюк та Т. Гребенюк під атракцією розуміють феномен виникнення між людьми взаємної привабливості, порозуміння й взаємоприйняття, що не лише узгоджує їхні сумісні дії, а й сприяє виникненню та подальшому розвитку позитивних взаємин. Водночас вказане поняття означає процес взаємного тяжіння людей один до одного, механізм формування їхніх уподобань. При цьому особливістю атракції виступає те, що вона є „атитюдом (соціальною установкою, ставленням) на поодинокий об'єкт, на окремого індивіда, а не на певний вид об'єктів” [11].

Формування атракції є процес довільного, але цілеспрямованого, спричинення й підкріплення позитивних емоційних переживань співрозмовника. При цьому, він має на меті справити позитивне враження про себе, сподобатися, відчути приязне ставлення, товариськість чи, навіть, любов (залежить від поверхневих до глибинних рівнів атракції) [1].

Незважаючи на те, що такі почуття, зазвичай, виникають самостійним чином, існують певні закони атракції, які успішно використовуються фахівцями у своїй професійній діяльності. Застосування простих механізмів атракції впливає на сферу несвідомого та невимушено дає змогу не лише підтримувати здоровий мікроклімат комунікацій „керівник-підлеглий”, „колегаколега” у самому колективі, а й встановлювати дружні взаємовідносини із іншими колективами, з клієнтами чи пацієнтами конкретної установи (закладу).

Американські соціальні психологи Дж. Тібо і Г. Келлі обґрунтували так звану „модель діадичної взаємодії” (взаємодія в діаді), сутність якої зводиться до таких положень:

- будь-які міжособистісні взаємини є взаємодією, реальним обміном поведінковими реакціями в межах певної ситуації;

- взаємодія з більшою вірогідністю продовжуватиметься і позитивно оцінюватиметься учасниками, якщо вони матимуть вигоди з неї;

- для з'ясування наявності чи відсутності вигоди кожен учасник оцінює взаємодію з точки зору знаку і величини результату, який є сумою винагород і втрат внаслідок обміну діями;

- взаємодія продовжуватиметься, якщо винагороди її учасників перевищуватимуть втрати;

- процес отримання вигоди учасника ускладнюється можливістю учасників впливати один на одного, тобто контролювати винагороди і втрати [2]. атракція емоційний рефлексія професійний

При цьому, необхідно зауважити, що норма соціальної відповідальності передбачає, що люди повинні надавати допомогу іншим, не розраховуючи на винагороду чи вигоду.

У такому контексті, як вважає російський психолог А. Панасюк, атракція є важливим чинником взаємодії спілкування і визначається наступними законами:

1) „зрозуміти” не означає „прийняти”;

а) несуперечливість того, що потрібно зробити, інтересам і бажанням особистості;

б) необхідність демонстрації, що дії, очікувані з боку особистості, сприятимуть задоволенню її потреб;

в) наявність позитивного ставлення з боку ініціатора дій до самої особистості;

2) за інших рівних умов людині властиво легше сприймати й розділяти життєву чи професійну позицію саме тієї особи, до якої сформоване позитивне емоційне ставлення й психологічна близькість, ніж тієї, до якої відчувають емоційну неприязнь, антипатію чи ненависть.

А. Панасюк [9] розробив основні психологічні прийоми формування атракції, сукупність яких складає суть психотехніки її формування, а саме:

- прийом „власне ім'я” (при зверненні до співбесідника називати його ім'я або ім'я-по батькові), в основі якого лежить задоволення неусвідомлюваної потреби у престижі (в силу нероздільності імені і особи людини);

- прийом „дзеркало стосунків” (при спілкуванні із співбесідником зберігати на його обличчі добрий, приємний погляд, легку усмішку), що ґрунтується на задоволенні потреби в безпеці через установку „обличчя дзеркало душі”;

- прийом „золоті слова” (невелике перебільшення будь-яких позитивних характеристик людини, комплімент), заснований на задоволенні неусвідомлюваних потреб в безпеці чи престижі;

- прийом „особисте життя” (вести розмову в межах інтересів співрозмовника), в основі якого лежить задоволення неусвідомлюваної потреби, зокрема ж таки, у престижі;

- прийом „терплячий слухач” (вислухування проблем співрозмовника, не перериваючи його), заснований на тому ж механізмі, що й попередній прийом.

Зважаючи на незупинний розвиток психологізації формування професійної ефективності спілкування, подолання комунікативних бар'єрів, такий перелік не є сталим чи довершеним, а навпроти зростає та вдосконалюється, як то:

„Відстань” (існує відстань, на яку ми можемо підпустити до себе людей близькі можуть стояти майже впритул, але якщо новий знайомий поводитиметься аналогічно, це спричиняє обурення; важливо розуміти ці межі, відчувати їх і не втручатися до особистого простору);

„Просторове розташування” (психологи стверджують, що найкраще знаходитися з боку один від одного, бо якщо ви знаходитесь на одному щаблі, це прибере зайву агресію; однак начальник та підлеглий зазвичай знаходяться один навпроти одного);

„Жести” (написано безліч книг, які вчать правильно читати жести й міміку, поділяючи ці невербальні сигнали на позитивні та негативні, і вчать, як непомітно копіювати добрі сигнали, тим самим викликаючи до себе симпатію; на початковому рівні досить просто копіювати жести, але стримано) [2].

Кожному з прийомів притаманні певні причинно-наслідкові психологічні механізми. Наприклад, оскільки основа ставлення у співрозмовника формується протягом перших 15-ти секунд знайомства чи бесіди, варто враховувати це заздалегідь й скористатись правилом „трьох плюсів” (емоційно приємних компліментів „подарунків”), причому, як на початку спілкування, так і при його припиненні. Позитивному сприйняттю компліменту (із обов'язковим дотриманням постулатів „один сенс”, „без гіпербол”, „висока думка”, „без дидактики”, „без претензій”) сприяє застосування у ньому фактів, які є відомими обом партнерам. Відсутність фактичної основи робить комплімент непереконливим і може звести висловлювання до рівня банальних лестощів. Саме тим, що містить невелике перебільшення, комплімент і відрізняється від лестощів.

При цьому є задіяним наступний психологічний механізм прийому „Золоті слова”:

1) людина слухає комплімент;

2) виникає ефект навіювання;

3) як наслідок навіювання потенційне задоволення потреби виглядати не гірше за інших, бути більш досконалим;

4) задоволена потреба виникають позитивні емоції;

5) спрямованість, прихильність до того, хто ці почуття зумовлює [8].

В ефекті навіювання відбувається начебто заочно-авансове задоволення мрії, бажання, потреби людини в удосконаленні певної своєї риси. Фактично така потреба не може повністю реально бути задоволеною, однак відчуття її задоволення буде справжнім, як і поява на цьому ґрунті позитивних емоцій.

Ефект зазначеного механізму не залежить від того, чи бажає або не бажає ваш партнер володіти позитивні емоції. Важливо те, хто буде використовувати цей прийом. Переважно прийоми атракції необхідно використовувати регулярно, а не час від часу й не лише у разі потреби. Той, хто спричиняє позитивні емоції, свідомо чи несвідомо формує атракцію, але завжди слід пам'ятати, що сфера застосування прийомів атракції є несвідомою сферою психіки людини, а тому використовувати ці прийоми варто лише за умов суворого дотримання морально-етичних норм та елементарної людяності.

За Г. Андреєвою, „взаємодія як організація спільної діяльності людей сприяє розкриттю смислу їхніх конкретних дій” [1]. Фактичне застосування прийомів формування атракції є службовим обов'язком у соціономічній сфері. Як керівник, так і рядовий професіонал, позбавлені права відштовхувати людей від себе. Навіть сам вираз обличчя повинен працювати на мету залучення співрозмовника до своїх слів, позицій чи ідей, причому, за несприятливих обставин, доцільнішим буде відмовитися від примусу, ніж його застосувати. У останньому випадку (демонструючи своє негативне ставлення до вчинку певної особистості, а не до самої людини) необхідно надати можливість опонентові внутрішньо прийняти неприпустимість його дій.

Власне, взаємодія і є систематичними, регулярними діями суб'єктів, спрямованими один на одного, що мають на меті спричинити відповідну реакцію, яка зумовлюватиме нову реакцію того, хто здійснює вплив. Спілкуючись, обмінюючись інформацією, особистості відтворюють різноманітні форми і норми спільних дій, організовують і координують їх, транформуючи потенційне суперництво у реальне співробітництво.

Проблема формування, вдосконалення і застосування на практиці різноманітних прийомів атракції є актуальною в усьому світі, оскільки із нею нерозривно пов'язана специфіка соціальної консолідації, яка є основою стійкості будь-якої державної політичної системи. Саме тому продовжується серйозний пошук нових підходів до означеного питання.

Доцільними напрямами подальших розвідок є емпіричне дослідження проблеми розвитку атракції у працівників соціономічної сфери.

Література

1. Андреева Г.М. Социіальная психология / Г.М. Андреева. М.: Изд-во Моск. Унив-та, 2004. 380 с.

2. Бороздіна Г.В. Психологія ділового спілкування: [навчальний посібник] / Г.В. Бороздіна. М.: ИНФРА-М, 2006. 295 с.

3. Буркова Л.В. Показники та критерії оцінювання рівня професійних компетентностей у майбутніх спеціалістів соціономічних професій / Л.В. Буркова // Теорія та методика управління освітою. 2010. №3.

4. Буркова Л.В. Теоретико-методологічні засади застосування інноваційних технологій у підготовці фахівців соціономічних професій у вищий школі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д.пед.наук: спец 13.00.04 теорія і методика професійної освіти / Л.В. Буркова. Черкаси, 2011. 36 с.

5. Гребенюк О.С. Основи педагогики индивидуальности: [учеб. пособие]. / О.С. Гребенюк, Т. Б. Гребенюк. Калининград, 2000. 572 с.

6. Гуревич K.M. Профпригодность и основные свойства нервной системы / К.М. Гуревич. М., 1970. 271 с.

7. Ермолаев М.В. Психология развития / М.В. Ермолаев. М.: Изд-во Московского психолого-социального института. Воронеж, Изд-во НПО „МОДЭК”, 2006. 376 с.

8. Зарицька В.В. Самоконтроль емоцій як детермінанта стресостійкості / В.В. Зарицька // Вісник ХНПУ імені Г.С. Сковороди. Психологія. Вип. 50. Х.: ХНПУ, 2015. С. 101-113.

9. Лебедєва Н.Г. Основи психології і педагогіки: [консп. лек.] / Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. Алчевськ: ДДТУ, 2009. 174 с.

10. Рефлексия в структуре метакогнитивной организации субъекта // Рефлексивные процессы и управление / Международный научно-практический междисциплинарный журнал [Главн. Ред. В.Е. Лепский] №1. Том 4. 2004.

11. Гірняк А.Н Лекційне заняття на тему „Формування атракцій та прийомів активного слухання”.

Размещено на Allbest.ru