Розвиток просоціальності особистості та рівні її функціонування

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 316.612

розвиток просоціальності особистості та рівні її функціонування

Н.В. Корчакова

Висвітлюються питання функціонування просоціального конструкта як унікального особистісного утворення, що обумовлює готовність людини діяти на користь Іншого відповідно до його інтересів та емоційних станів. Виокремлюється місцезнаходження якості у структурі індивідуальної психіки. Обговорюється структура утворення. Виокремлюються критерії функціонування просоціальності як цілісної особистісної якості. Вказується на три можливі рівні самореалізації особистості в плані виокремлення потреб інших людей та індивідуальної готовності діяти на їх благо. Розкривається змістова сутність трьох рівнів функціонування просоціальності: альтруїзм, зріла та інертна просоціальність. Обґрунтовується ідея продуктивності зрілого рівня просоціальності як основи особистісного самоутвердження, формування просоціального Я-образу.

Ключові слова: просоціальність, критерії, альтруїзм, зріла просоціальність, інертна просоціальність, просоціальний Я-образ.

Освещаются вопросы функционирования просоциального конструкта как уникального личностного образования, обусловливающего готовность человека действовать в пользу Другого, в соответствии с его интересами и эмоциональными состояниями. Выделяется местонахождение качества в структуре индивидуальной психики. Обсуждается структура образования. Выделяются критерии функционирования просоциальности как сформированного личностного качества. Указывается на три возможные уровни самореализации личности в плане выделения потребностей других людей и индивидуальной готовности действовать на их благо. Раскрывается содержательная сущность трех уровней функционирования просоциальности: альтруизм, зрелая и инертная просоциальность. Обосновывается идея продуктивности зрелого уровня просоциальности как основы личностного самоутверждения, формирования просоциального Я-образа.

Ключевые слова: просоциальность, личность, личностные качества, критерии, альтруизм, зрелая просоциальность, инертная просоциальность, просоциальный Я-образ.

N. Korchakova. DEVELOPMENT OF PERSONALITY PROSOCIALITY AND THE LEVELS OF ITS FUNCTIONING.

Key words: prosociality, prosocial behavior, personality, structure of prosociality, level of prosociality functioning, altruism, inert prosociality, mature prosociality.

Постановка проблеми

Нагальною потребою сучасного суспільства є гармонізація соціального простору. Світова спільнота, психологічна теорія і практика глибоко зацікавлені у розробці питань гуманістичного потенціалу людини, розвитку її природних задатків до взаємодії і кооперації, взаємодопомоги та емпатійного відгуку. Просоціальний напрям дозволяє змінити ракурс аналізу проблеми із вивчення загрозливих, несприятливих тенденцій до виокремлення позитивних ліній і їх джерел. Для України це питання має особливу значущість, оскільки, за даними соціологічного дослідження, проведеного Інститутом Геллапа у 2016 р., український соціальний простір є мало сприятливим для розвитку особистості. 1

Просоціальні тенденції - це сукупність різноманітних дій та самовиявів особистості, об'єднаних ідеєю блага Іншого. Це надання матеріальної, інтелектуальної, інструментальної допомоги, опіки, вияв емоційного тепла до інших людей. Основою гуманістично спрямованої поведінки є особистісна якість - просоціальність. Її розвиток і функціонування відбувається впродовж усього життя. На початкових етапах онтогенезу особистісна якість формується під впливом зовнішнього стимулювання. Поступово до цього процесу долучається внутрішній ресурс.

Стимулювання розвитку просоціальності є важливим завданням психологічної науки. Можна виокремити дві центральні тенденції пошуків у напрямку стимулювання просоціальності особистості: розробка програм, що сприяють загальній інтенсифікації альтруїстичних тенденцій у суспільному житті та програми, які мають вплив на розвиток індивідуальних просоціальних стратегій.

Перша лінія - передбачає посилення просоціальної спрямованості особистості, через стимулювання відповідних соціальних програм та корекцію небажаних зрушень у суспільному житті. Сюди можна віднести діяльність соціальних інституцій, які реалізують програми соціальної допомоги і підтримки, підготовку спеціалістів за професіями «допомагаючого» типу, контроль за транслюванням програм жорстокої поведінки, розширення благодійних програм, волонтерства та донорства. Закономірно, що основи милосердного ставлення до оточуючих виявляються не тільки в благодійній, добровільній допомозі особистості, але й у створенні державної системи надання соціальної підтримки. У кожній державі під впливом національних особливостей, соціальної системи, культурного досвіду, релігійних поглядів формується власна система стимулювання просоціальної поведінки. Ці аспекти розвитку суспільства обговорюються у філософських, соціологічних, педагогічних та психологічних роботах (Т. М. Матюх, В. П. Старостін, Г. В. Оленіна, Т. Л. Лях, A. Aydinli).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Для нашого дослідження більш значущими є пошуки у напрямку посилення просоціальних схильностей через психолого-педагогічні технології. Більшість із них спрямовані на підвищення окремих аспектів просоціальності: милосердя (Л. В. Данілова; О. Ю. Глінчук, Л. В. Іваненко [3]); альтруїзму (І. М. Багмет [1], І. Лаверичева [4], І. В. Мангутова, І. І. Стецько; емпатійності особистості (В. М. Вартанян, С. Є. Виговський, Л. П. Журавльова [2], В. І. Кротенко, О. А. Орищенко, Г. М. Свідерська; заступництва (Р. В. Павелків [5]). За своїм спрямуванням ці програми можна розділити на дві групи. Перша - це програми зорієнтовані на підвищення просоціальних тенденцій у вихованців різних інститутів соціалізації (стимулювання просоціальності в сім'ї, навчально- виховних та позанавчальних закладах, волонтерських організаціях).

Друга група програм зорієнтована на стимулювання просоціального розвитку у представників соціономічних професій (вчителів, лікарів, психологів,соціальних працівників) (К. Я. Джус, О. Д. Кайріс ). При обговоренні впливу сім'ї на процеси просоціального розвитку визнається, що вона володіє великим соціалізуючим потенціалом. Вагомий вплив мають усіх аспектів сімейного середовища: її структура, система подружніх і сімейних стосунків, стиль батьківського ставлення (Д. Шеффер; M. L. Hoffman, L. K. Elksnin), стосунки між дітьми у сім'ї (Г. А. Моісеєва ). Встановлено, що материнські і батьківські стилі виховання продукують різні типи просоціальності (P. D. Hastings).

Питання стимулювання гуманістичних тенденцій в умовах навчально-виховних закладів здійснюються через програми двох типів: соціальної і емоційної освіти та корекції відхилень у стосунках. Програми розраховані для різних вікових категорій, від дітей дошкільного віку до юнацького періоду (Т. Гайворонська; Н. А. Грищенко, Є. Дубровська; К. Кару; Е. В. Кіриченко; В. У. Кузьменко, А. В. Пасічник). Як засвідчують результати теоретичного огляду найбільш інтенсивно програми розвитку просоціальності особистості представлені у світовій практиці відносно дитинства та підлітковості, програми стимулювання волонтерства - стосовно юнацького та дорослого періодів. Кожна з програм насичена різними прийомами впливу, висвітлює розмаїття технологій. Відносно самостійним напрямом стимулювання просоціальних тенденцій є дослідження технологій групової допомоги через механізми ідентифікації з інгрупою та формування соціальної ідентичності.

Визнаючи розмаїття і багатство розвивально-корекційного ресурсу вкажемо на існування певних обмежень, які повинні враховуватися при застосуванні існуючих розробок з метою просоціального розвитку особистості:

- по-перше, більшість програм зорієнтовані на ширше коло явищ, ніж просоціальні тенденції - соціальні компетенції, що може розмивати і утруднювати процес формування особистісної якості;

- по-друге, частина програм зорієнтована на окремі компоненти конструкту (емпатію, когнітивні міркування), його певні рівні (альтруїзм) чи певні типи просоціальної поведінки (щедрість, волонтерство);

- по-третє, програми переважно зорієнтовані на певний віковий період, не передбачаючи тривалого психологічного супроводу процесу просоціального становлення особистості.

Це вказує на доцільність проведення наукових пошуків у напрямку подальшої розробки програм стимулювання просоціального розвитку впродовж онтогенезу, із виокремленням центральних тенденцій процесу.

При розробці засад стимулювання ми враховували тип соціалізуючих впливів, виховний потенціал інститутів соціалізації, можливість здійснення контролюючих програм. Враховувалося, що вікова ґенеза індивідуального просоціального розвитку залежить від дії великого обсягу змінних. У їх загальній сукупності необхідно враховувати наявність двох типів впливів: стихійні (випадково-ситуативні) та цілеспрямовані (спеціально організовані). Обидва різновиди впливів представлені у всі періоди онтогенезу, формуючи як просоціальне мислення та поведінку, так і позитивний чи негативний просоціальний досвід. Міра присутності та дієвості стихійних та цілеспрямованих впливів на кожному із вікових етапів різна. Найважливішу роль організована система виконує на висхідному етапі онтогенезу. Починаючи з юнацького віку стимулюючі програми переважно зорієнтовані на розвиток професійно значущих просоціальних характеристик (емпатійність, готовність до співпраці та кооперації, справедливість розподілу матеріального ресурсу) та залучення людей до тривалих форм сприяння (волонтерська діяльність, донорство, благодійність). Наявність стихійних впливів передбачає їх використання чи коригування у процесі реалізації стимулюючих програм.

Формулювання цілей статті. Висвітлити основні критеріальні показники функціонування просоціальності особистості як орієнтирів у організації стимулювання гуманістично зорієнтованої самореалізації особистості - її просоціальної поведінки.

Виклад основного матеріалу дослідження

У процесі емпіричного аналізу було встановлено, що просоціальність - прижиттєвий біосоціопсихічний конструкт, який вибудовується на перетині трьох сфер індивідуальної психіки: самосвідомості, когнітивної та особистісної сфери (див. рис.1.).

Рис.1. Місце просоціальності у структурі індивідуальної психіки

Його розвиток має генетичну, соціальну та інтрапсихічну детермінацію. Як цілісне утворення просоціальність сформовуєься до кінця підліткового віку. До його структури ми відносимо: просоціальну ідентичність, когнітивний (з молодшого шкільного віку когнітивно- рефлексивний), емоційний та мотиваційний компоненти.

При окресленні основних підходів у розробці програм стимулювання просоціальних тенденцій виникає необхідність виокремлення орієнтирів, які дозволяли б програмувати позитивні зміни у структурі психіки та її поведінкових проявах. Такими орієнтирами, на нашу думку, можуть виступати рівневі характеристики просоціальності та критеріальні показники функціонування конструкту. Спираючись на результати теоретичного аналізу та емпіричного дослідження проблеми вікової генези особистості ми дійшли висновку про можливість виокремлення трьох рівнів функціонування цілісного особистісного конструкту: інертна просоціальність, зріла просоціальність, альтруїзм. Вперше індивідуальне самовизначення за трьома рівневими характеристиками починає простежуватися з юнацького віку, коли просоціальні цінності набувають особистісного сенсу, а первинна структура просоціальності доповнюється сформованим конструктом просоціальної ідентичності.

До основних критеріальних показників, що визначають рівень сформованості конструкту можна віднести: присвоєння особистістю цінностей просоціальної групи, міру впливовості ситуативного чи диспозиційного чинників, що ініціюють поведінку; широту просоціальної самореалізації; вагомість чинника характеристики реципієнтів допомоги у процесі прийняття просоціальних рішень; характер визнання принципу рівності прав людей на допомогу; тип ініціювання дій; домінуючий принцип просоціальної мотивації; тип підкріплення поведінки; форму сприяння (за критерієм тривалості). Змістові характеристики рівнів функціонування конструкту із урахуванням цих критеріїв подані у таблиці (див. табл. 1).

Таблиця 1.

Характеристика рівнів функціонування просоціальності як цілісного конструкту (за змістовими показниками)

1. Багмет І. М. Вікові прояви альтруїзму-егоїзму та їх диференціація / І. М. Багмет // Вісник Одеського нац. ун-ту. - Серія : Психологія. - Т. 6. - 2001. - Вип. 2. - С. 1620.

2. Журавльова Л. П. Емпатія та особистісне зростання в акмеогенезі / Л. П. Журавльова // Наука і освіта. - 2014. - № 5. - С. 134-141.

3. Іваненко Л. В. Милосердя як складова цивілізаційного архетипу сучасного школяра / Л. В. Іваненко // Вісник Чернігівського національного пед. ун-ту. - Вип. 115. - Серія «Педагогічні науки». - Чернігів, 2014. - С. 88-91.

4. Лаверычева И. Г. Альтруизм и эгоизм с естественнонаучной точки зрения / И. Г. Лаверычева // Междисциплинарный научный и прикладной журнал «Биосфера». - 2016. - Т. 8. - № 3. - С. 338-361.

5. Павелків Р. В. Розвиток моральної свідомості та самосвідомості у дитячому віці: монографія / Р. В. Павелків. - Рівне, Волинські обереги, 2004. - 248 с.

References

1. Bahmet I. M. Vikovi projavy al'trujizmu-ehojizmu ta jix dyferenciacija / I. M. Bahmet // Visnyk Odes'koho nac. un-tu. - Serija: Psyxolohija. - T. 6. - 2001. - Vyp. 2. - S. 1620.

2. Zuravl'ova L. P. Empatija ta osobystisne zrostannja v akmeohenezi / L. P. Zuravl'ova // Nauka i osvita. - 2014. - № 5. - S. 134-141.

3. Ivanenko L. V. Myloserdja jak skladova cyvilizacijnoho arxetypu sucasnoho skoljara / L. V. Ivanenko // Visnyk Cernihivs'koho nacional'noho ped. un-tu. - Vyp. 115. - Serija «Pedahohicni nauky». - Cernihiv, 2014. - S. 88-91.

4. Laverycheva I. G. Al'truizm i ehgoizm s estestvennonauchnoj tochki zreniya // Mezhdisciplinarnyj nauchnyj i prikladnoj zhurnal «Biosfera». - I. G. Laverycheva. - 2016. - T. 8. - № 3. - S. 338-361.

5. Pavelkiv R. V. Rozvytok moral'noji svidomosti ta samosvidomosti u dytjacomu vici: monohrafija / R. V. Pavelkiv. - Rivne, Volyns'ki oberehy, 2004. - 248 s.

Размещено на Allbest.ru