Психологічні особливості формування творчої ініціативи підлітків у процесі навчання

Л.І. Хабірова

Психологічні особливості формування творчої ініціативи підлітків у процесі навчання. Статтю присвячено темі формування творчої ініціативи особистості учня підліткового віку, що є одним із найактуальніших завдань сучасних закладів освіти. Представлено теоретико-методологічний аналіз існуючих наукових підходів до визначення понять творчості, активності й ініціативи. У роботі проаналізовано інтегративне поняття «творча ініціатива» на основі теоретичного аналізу існуючих підходів до розуміння його складових: творчості й ініціативи. Досліджено взаємозв'язок суб'єктивної оцінки респондентом власних можливостей (особистісних вольових якостей, активності та самооцінки) і рівнем розвитку творчих здібностей. Представлено аналіз особливотей суб'єктивної оцінки особистісних властивостей респондентів залежно від рівня розвитку оригінальності мислення. Проаналізовано, що ініціатива є формою прояву активності, яка випереджає запит ззовні, результатом чого є реалізація, об'єктивація «внутрішнього» у зовнішньому соціальному просторі. Зроблено висновок, що виявленню ініціативи передує деяке внутрішнє стремління, яке слідує після співвідношення зовнішніх обставин і особистісних можливостей. Показано, що особливістю творчої ініціативи особистості є певна пошукова активність, яка виходить за кордони ззовні заданих умов. Представлено схематичне розуміння суттєвої відмінності ініціативи та творчої ініціативи. На основі проведеного теоретико-методологічного аналізу й емпіричного діслідження, на основі практичного досвіду в роботі подано авторське розуміння поняття «творча ініціатива».

Ключові слова: творчість, активність, ініціатива, особистість, суб'єкт, суб'єктивна оцінка, креативність, творча ініціатива.

творчість ініціатива активність

Постановка проблеми. Сучасне українське суспільство характеризується високою інформаційною насиченістю, швидкою зміною та оновленням необхідних для засвоєння знань. Саме тому проблема розвитку творчих здібностей учнів та виховання ініціативної особистості є однією з найактуальніших нині.

У психологічній науковій літературі єдиного розуміння поняття «творча ініціатива» немає. Більше того, трактування цієї дефініції та визначення критеріїв творчої ініціативи учнів у сучасних психологічних та педагогічних підручниках зустрічається дуже рідко, чим пояснюється актуальність дослідження цієї теми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження проблеми творчості представлено в роботах багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема: дослідження психічного розвитку особистості та діяльнісної сутності творчості (Л. С. Ви- готський, С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, В. О. Моляко, О. Н. Лук); психологічні механізми розвитку творчої особистості (Д. Б. Богоявленська, О. Л. Музика, В. В. Рибалка, С. Д. Максименко, В. В. Клименко, В. М. Дружинін, В. А. Роменець, С. П. Яланська).

Наукова обґрунтованість категорії «активність» представлена в роботах багатьох визначних учених: Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна, О. М. Леонтьєва, В. Д. Небиліцина, Д. М. Узнадзе, М. О. Бернштейна, К. О. Абульханової, А. В. Петровсько- го, В. А. Петровського. Питання вивчення розвитку ініціативності особистості висвітлено в роботах Б. Г. Ананьєва, Б. М. Теплова, Л. С. Виготського, Я. О. Пономарьова та ін.

Мета статті полягає у спробі дати визначення інтегративного поняття «творча ініціатива» на основі теоретичного аналізу існуючих підходів до розуміння його складових (творчість та ініціатива).

Виклад основного матеріалу дослідження. Термін «ініціатива» семантично ніби включає в себе поняття активності, починання, прагнення, дії. Спробуємо проаналізувати підходи науковців до розуміння ініціативи особистості та визначити дефініцію «творча ініціатива».

У психологічній науковій літературі ініціативу розглядають як форму активності [1]. Методологічний аналіз дослідження категорії «активність» демонструє різні підходи у визначенні цієї дефініції, що пов'язано з багаторівневістю, складністю та багатосторонністю самого поняття «активність».

Л. С. Виготський створив культурно-історичну концепцію суспільно-історичного розвитку психіки людини, де розглядав формування активності людини через призму історичного досвіду людства [6]. Надзвичайний вклад у психологічну науку вніс С. Л. Рубінштейн, який сформулював принцип єдності свідомості та діяльності, принцип детермінізму. Останній принцип визначається у переломлюваності зовнішніх причин та впливів через внутрішні умови. Вчений розглядав активність не як властивість свідомості, а як якість суб'єкта й особливість особистості як суб'єкта діяльності [1, с. 10].

В. Д. Небиліцин дає своє розуміння активності: «Поняттям загальної активності об'єднується група особистісних якостей, що обумовлюють внутрішню потребу, тенденцію індивіда до ефективного освоєння зовнішньої дійсності, загалом до самовираження стосовно зовнішнього світу. Така потреба може реалізуватися або в розумовому, або в руховому, або в соціальному плані, й відповідно до цього можуть бути виокремлені декілька видів загальної активності» [10, с. 22].

К. О. Абульханова поняття активності визначає як типовий для даної особистості, узагальнений, ціннісний спосіб відображення, вираження і здійснення життєвих потреб. До числа останніх належать: потреба в об'єктивації (С. Л. Рубінштейн, Д. Н. Узнадзе) як потреба в активному, життєвому самовираженні, потреба у визнанні [1, с. 10].

На думку Д. Б. Богоявленської, якісним показником, що визначає міру взаємодії особистості з оточуючим світом, виступає творчий (продуктивний) або репродуктивний (пасивний) характер прояву активності у конкретному акті діяльності [4].

Проаналізувавши одну з основних категорій психологічної науки «активність», спробуємо дати визначення дефініції «ініціатива».

В енциклопедичному словнику ініціатива (франц. Initiative, від лат. Initium - початок) - почин, внутрішнє спонукання до нових форм діяльності; керівна роль у будь-яких діях; заповзятливість, здатність до самостійних активних дій [2, с. 450].

К. О. Абульханова розглядає ініціативу як деяку вільну форму самовираження та реалізації особистісних потреб суб'єкта діяльності. Ініціатива являє собою випереджаючу зовнішні вимоги або зустрічну щодо них вільну активність суб'єкта, котра потім реалізується в інтелектуальній або практичній сферах [1, с. 109].

Д. Б. Богоявленська тлумачить ініціативу як інтелектуальну властивість особистості [4]. Вчена розуміє ініціативу як самостійну, не стимульовану ззовні активність суб'єкта у вигляді постановки проблеми самому собі, коли час, темп дій перестають відігравати роль значущого чинника [7, с. 144-148].

Одне з головних питань полягає у тому, що саме спонукає особистість до вияву такої активності за певних зовнішніх умов, у тій чи іншій життєвій ситуації. Вирішення проблеми внутрішніх джерел активності особистості пов'язане з розглядом потреб- нісно-мотиваційної складової.

Рівень прояву активності опосередкований ставленням особистості до конкретної діяльності, до її цілей та завдань. Так, у моделі семантичного інтеграла (контура) активності К. О. Абуль- ханова-Славська розглядає задоволеність як результуючу складову активності, необхідну для її організації та прояву [3, с. 229].

Перш ніж визначати поняття творчої ініціативи, доцільно перейти до аналізу представлених у науково-психологічній літературі підходів щодо розуміння творчості.

Л. С. Виготський визначав творчість як діяльність людини, спрямовану на створення нового: чи то речей зовнішнього світу, чи умовиводів або почуттів, властивих самій людині [5, с. 165].

О. О. Леонтьєв розуміє творчість не як процес створення нового, а як здатність людини «діяти в невизначених ситуаціях». Умовою цієї здатності є самореалізація (самовизначення) особистості, що передбачає самостійне налагодження системи відносин між окремою особистістю та соціальним і предметним світом, опосередковано перетворюючи їх через власну діяльність [12].

Я. О. Пономарьов трактує творчість як процес взаємодії, що веде до розвитку [11]. Вчений виділяє дві функції психіки стосовно зовнішнього світу: творчість (як створення нової реальності) й адаптація (пристосування до існуючої реальності) [11].

До розуміння творчості як джерела внутрішньої активності психіки можна віднести концепції В. Ротенберга і Д. Б. Богояв- ленської.

В. Ротенберг є автором концепції пошукової активності, під якою він розуміє активну поведінку в умовах невизначеності, коли людина не має можливості зі стовідсотковою впевненістю прогнозувати результати своєї активності (будуть вони успішними чи ні). Творчість, на думку В. Ротенберга, - це типовий зразок пошукової активності під час вирішення складних інтелектуальних завдань [8].

Заслуговує на увагу концепція В. А. Петровського та О. С. Огнєва, в якій обґрунтовується ідея творчості як феномену активної неадаптивності, однієї з «форм єдиного циклу само- цінної активності людини - породження і відтворення себе як суб'єкта». Творчість трактується як процес розвитку особистості людини, що характеризується її самонародженням у якості суб'єкта новоутворення [11, с. 17].

Надзвичайно цінними у розумінні сутності поняття творчості є погляди українських науковців.

В. А. Роменець розглядав творчість у контексті вчинку. Вчений виступав проти інтелектуалізації творчості, ототожнення її з мисленням. Психологічним механізмом творчості вважав трансдукцію - перехід із суб'єктивно-психічної (від задуму) до матеріально-речової (втіленої у певному предметі задуму) системи. Цей перехід автор трактує як вчинок особистості. Саме у творчості, на думку вченого, відбувається формування людини і саме через творчість виявляється її неповторна індивідуальність. Згідно з В. Роменцем, найважливішою передумовою творчості є деструктивна діяльність. За допомогою неї людина пізнає міру піддатливості оточуючого її світу предметів, явищ, подій [11, с. 29].

Академік В. О. Моляко розглядає творчість як діяльність, котра сприяє створенню, відкриттю чогось раніше невідомого певній особистості (суб'єктові). Головним у творчості є оригінальність, новизна в діяльності, відмінність від створеного раніше, вже відомого [9, с. 4].

В. О. Моляко під творчістю розуміє процес, що суб'єктивно переживається як нове. Творчий потенціал він розглядає як інтегративну властивість особистості, що характеризує міру можливостей здійснювати творчу діяльність, готовність і здатність до творчої самореалізації та саморозвитку [11, с. 30].

В. В. Рибалка зазначає, що творчість постає не тільки як процес створення індивідуального і суспільно ціннісного продукту, але й як процес самотворення, саморозвитку, самореалізації, самооб'єктивації особистості - на основі засвоєння і збагачення суспільно-історичного досвіду [12, с. 53].

На основі проведеного теоретичного аналізу різних підходів та концепцій щодо розуміння творчої діяльності вважаємо, що творчість - це діяльність людини, результатом якої є якісно новий та оригінальний продукт (для суб'єкта цієї діяльності), що має особистісне (в першу чергу) та суспільне значення.

Ініціатива, на нашу думку, є формою прояву активності, яка випереджає запит ззовні, результатом чого є реалізація, об'єктивація «внутрішнього» у зовнішньому соціальному просторі. Ініціатива є внутрішньо обумовленим актом прояву активності. Виявленню ініціативи передує деяке внутрішнє стремління, яке слідує після співвідношення зовнішніх обставин і особис- тісних можливостей.

Додаток «творча» до дефініції «ініціатива», на наш погляд, характеризує деяку направленість, характер прояву останньої, результатом чого є суб'єктивно оригінальний та новий продукт - як зовнішній, матеріальний (картина, твір, пісня, створення приладу, обладнання), так і внутрішній (нова ідея, умовивід, судження тощо).

Творча ініціатива передбачає вихід за рамки зовнішньої ситуації, пошукову активність, яка ніби виходить за межі заданих умовностей, розширює зовнішні та внутрішні можливості.

Схематично наше розуміння поняття «творча ініціатива» представлено на рис. 1.

Рис. 1. Прояв творчої ініціативи особистості