Особливості психологічних і психолінгвістичних характеристик комунікативно-мовленнєвої діяльності майбутніх учителів

Kyrychenko T. V. Features of psychological and psycholinguistic characteristics of communicative-speech activities of future teachers / T. V. Kyrychenko // Problems of Modern Psychology : Collection of research papers of Kamianets-Podilskyi Ivan Ohienko National University, G. S. Kostiuk Institute of Psychology at the National Academy of Pedagogical Science of Ukraine / scientific editing by S. D. Maksymenko, L. A. Onufriieva. - Issue 38. - Kamianets-Podilskyi : Aksioma, 2017. - Р 175-186.

T. V. Kyrychenko. Features of psychological and psycholinguistic characteristics of communicative-speech activities of future teachers. The

article presents the results of the analysis of some scientific approaches to

the study and defining the main psychological and psycho-linguistic cha-racteristics of communicative-speech activities as activities of verbal com-munication, which is directly related to communicative activities, with the semantic interaction of its subjects.

It is shown that the study of the speech psychology peculiarities is based on the understanding of the notion of speech activities as a special form of verbal communication that can be used in other types of activities as well as act as an independent activity with a specific motivation, while remaining self-sufficient.

The communicative-speech activities are considered as a multidimen-sional phenomenon, as a way of organizing purposeful speaking and liste-ning and mutually related with other psychic processes. It is found out that communicative-speech activities are the highest form of communication with a conscious communicative motive-purpose of the expression and un-derstanding of personal senses and meanings.

It is substantiated that the main subject of the analysis of teacher's communicative-speech activity is the audition of its public expression as a set of communicative-speech actions aimed at the semantic perception and understanding of its content by pupils capable of providing speech influ-ence and feedback. It is concluded that communicative-speech activities act as an important element of the future teachers' professional training and promote the development of their personality. психологічний комунікативний мовленнєвий спілкування

Key words: future teacher, professional formation, language, speech, communication, speech activities, communicative-speech activities, speech effect, verbal communication.

Т. В. Кириченко. Особливості психологічних і психолінгвістичних характеристик комунікативно-мовленнєвої діяльності майбутніх учи-телів. У статті представлено результати аналізу наукових підходів щодо вивчення і визначення головних психологічних і психолінгвістичних характеристик комунікативно-мовленнєвої діяльності як діяльності мовленнєвого спілкування, що безпосередньо пов'язане з комунікатив-ною діяльністю, зі смисловою взаємодією її суб'єктів.

Показано, що вивчення особливостей психології мовлення ґрунту-ється на розумінні поняття мовленнєвої діяльності як особливої форми активності, що може використовуватися в інших видах діяльності, а також виступати самостійною діяльністю зі специфічною мотивацією, залишаючись при цьому самоцінною та самодостатньою.

Розглянуто комунікативно-мовленнєву діяльність як багатовимір-не явище, як спосіб організації цілеспрямованого говоріння й аудіюван- ня та взаємообумовлених із ними інших психічних процесів. З'ясовано, що комунікативно-мовленнєва діяльність є найвищою формою комуні-кації з усвідомленим мовленнєвим мотивом-метою вираження й розу-міння особистісних смислів і значень.

Обґрунтовано, що в якості основного предмета аналізу комуніка-тивно-мовленнєвої діяльності вчителя є аудіювання його публічного висловлювання як сукупності комунікативно-мовленнєвих дій, спря-мованих на смислове сприймання і розуміння його змісту учнями, спро-можного забезпечити мовленнєвий вплив і зворотний зв'язок. Зроблено висновок, що комунікативно-мовленнєва діяльність виступає як важ-ливий елемент фахової підготовки майбутніх учителів та сприяє розви-тку їх особистості.

Ключові слова: майбутній учитель, професійне становлення, мова, мовлення, комунікація, мовленнєва діяльність, комунікативно-мов-леннєва діяльність, мовленнєвий вплив, мовленнєве спілкування.

Постановка проблеми. Успішність виконання професійних функцій учителя багато в чому залежить від якості його фахової підготовки у педагогічному виші, де не тільки відбувається за-своєння і відтворення провідних видів професійної діяльності, а й здійснюється розвиток особистості. Слід погодитись із думкою багатьох дослідників психології педагогічної діяльності, що в су-часних умовах учитель як сумлінний виконавець і навіть аналі-тик уже не задовольняє суспільство. Вимоги, які висуваються до нього, може задовольнити тільки вчитель-особистість. Розвиток особистості здійснюється як її взаємодія з оточенням, суспіль-ством загалом. Найближчим оточенням учителя є педагогічний колектив, колективи учнів, батьків, виконавчі органи освіти, місцеві органи влади тощо. Ми поділяємо думку вчених про те, що розвиток особистості вчителя насамперед відбувається у ко-мунікативно-мовленнєвій діяльності [6; 7]. Попри різноманіття праць, присвячених проблематиці професійного становлення вчителя, досліджень, орієнтованих на висвітлення питань його комунікативно-мовленнєвої діяльності, зокрема, з точки зору сучасного психолінгвістичного підходу, обмаль. Водночас ця проблематика не втрачає актуальності у зв'язку з підвищенням попиту на якісну фахову підготовку студентів - майбутніх учи-телів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема кому-нікативно-мовленнєвої діяльності знайшла своє висвітлення у низці наукових праць, проте більшість досліджень все ж при-свячено проблематиці механізмів та структури педагогічного спілкування (О. О. Бодальов, Б. Ф. Ломов, В. А. Семиченко та ін.), особливостям розвитку комунікативних умінь, здібностей та компетентності вчителя (В. А. Кан-Калик, О. М. Корніяка та ін.). Слід також зазначити, що лише в окремих дослідженнях зу-стрічаємо спробу аналізу комунікативно-мовленнєвої діяльності з точки зору сучасної психології та психолінгвістики (Т. В. Аху- тіна, В. П. Бєлянін, І.М. Румянцева).

Аналіз наукової літератури засвідчив, що системне уявлен-ня про комунікативно-мовленнєву діяльність учителя може бути сформовано через прикладний теоретико-методологічний аналіз цієї особливої діяльності та з'ясування чинників, що зумовлю-ють її самостійний статус у процесі фахової підготовки майбут-ніх учителів. У зв'язку з цим вважаємо доцільним розглядати комунікативно-мовленнєву діяльність її суб'єкта - майбутнього вчителя, ураховуючи такі наукові підходи, як: діяльнісні пози-ції Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна, О. М. Леонтьєва; ана-ліз сутності мовлення у співвідношенні його з іншими психічни-ми явищами у концепції О. Р. Лурії; положення про специфічні відмінності мови й мовлення, сформульовані М. І. Жинкіним,

0. О. Леонтьєвим та про діалогічний характер мислення людини

1, зокрема, її внутрішнього мовлення М. М. Бахтіна; вивчення психології мовлення у розумінні поняття комунікативно-мов-леннєвої діяльності, що представлено у психолінгвістичних кон-цепціях Т. В. Ахутіної, В.П. Бєляніна, І. О. Зімньої, О. О. Леон- тьєва, І. М. Румянцевої.

Оскільки комунікативно-мовленнєва діяльність учителя за-безпечує його взаємодію із соціальним середовищем як в індиві-дуальній, так і груповій формі роботи з учнями, то цей феномен не може розглядатися окремо від поняття «спілкування» та тих характерних ознак, що вирізняють його різновиди, а також від поняття «комунікація». Уперше професійне мовлення розгляда-лося в працях О. О. Леонтьєва [7], де розкрито зміст різних ви-дів спілкування, зокрема педагогічного. Тому, вирішення про-блематики формування комунікативно-мовленнєвої діяльності майбутнього вчителя лежить, передусім, у площині психології, психолінгвістики й професійної освіти. Питання ж розвитку комунікативно-мовленнєвої діяльності студентів на етапі їх на-вчання у вищому педагогічному навчальному закладі залиша-ються ще недостатньо вивченими.

Відповідно, метою статті є характеристика психологічних і психолінгвістичних підходів щодо розуміння комунікативно- мовленнєвої діяльності з окресленням особливостей її розвитку в майбутніх учителів.

Виклад основного матеріалу. У психології прийнято розріз-няти поняття «мова» та «мовлення». Мова - це система умов-них символів, за допомогою яких передаються співвідношення звуків, що мають для людей певне значення й зміст. Мова виро-бляється суспільством і становить собою форму відображення в суспільній свідомості людей їх суспільного буття. Основне при-значення мови полягає в тому, що, будучи системою знаків, вона забезпечує закріплення за кожним словом певного значення. На противагу мові мовленням називається сам процес словесного спілкування [4; 6; 7; 8].

У контексті взаємозалежності мислення і мовлення істотний внесок у розвиток цієї проблеми здійснив Л. С. Виготський [6]. У монографії «Мислення і мовлення» (розділ «Думка і слово») він показав співвідношення між думкою і словом. Довів, що зна-чення слова є одночасно мовленнєвим й інтелектуальним проце-сом. Мовлення за своєю будовою не представляє простого дзер-кального відображення будови думки. Тому мовлення не слугує вираженню готової думки, яка, перетворюючись у мовлення, перебудовується і видозмінюється. Вчений вважав, що саме в значенні слова актуалізується єдність мовлення та мислення, а вищим рівнем такої єдності є мовленнєве мислення. Смисл слова ніколи не буває повним. Він визначається розумінням реальнос-ті та внутрішнім світом особистості. Розуміння мовлення потре-бує розуміння його мотивів, того, з якою метою висловлювалася думка [4]. Натомість О. Р. Лурія розглядав мовлення як склад-ну і специфічно організовану форму свідомої діяльності, в якій бере участь суб'єкт, що формулює мовленнєве висловлювання, та суб'єкт, що сприймає його. З одного боку, це експресивне мов-лення, що починається з мотиву висловлювання, загальної дум-ки, яка кодується потім за допомогою внутрішнього мовлення у мовленнєві схеми, що трансформуються у розгорнуте мовлення. З іншого боку, це імпресивне мовлення, що проходить зворотний шлях від сприймання потоку чужого мовлення та декодування його через аналіз, виділення суттєвих елементів і скорочення сприйнятого мовленнєвого висловлювання до деякої мовлен-нєвої схеми, яка трансформується під впливом внутрішнього мовлення у висловлювання, загальну думку. Вчений приділяв багато уваги внутрішньому мовленню у структурі мовленнєвої діяльності, означив його як перехідний етап між задумом і роз-горнутим зовнішнім мовленням, як механізм, що дає змогу пере- кодувати загальний задум у мовленнєве висловлювання [8].

У сучасній психології поняття мовленнєвої діяльності трак-тується у контексті теорії О. М. Леонтьєва [6], згідно з якою фік-суються її психологічний зміст (предмет, засоби, способи, про-дукт і результат мовленнєвої діяльності), потреби як передумови будь-якої діяльності, передбачається аналіз процесуальної сто-рони (фазовості) й зовнішньої структури (операціонально-моти- ваційних планів діяльності). Мовлення може бути самостійною діяльністю. Водночас воно може виступати несамостійною ді-яльністю, коли не має власних мотивів, цілей. Окрім того, мов-леннєва діяльність є індивідуальним реалізуючим процесом ко-дування та декодування інформації у тій чи іншій мовній формі. Мовленнєва діяльність є найвищою формою мовленнєвої актив-ності, одним із видів діяльності. Її прояви - це говоріння, ауді- ювання, читання, письмо. О. О. Леонтьєв [7] розробив і презен-тував теорію мовленнєвої діяльності - нині це психолінгвістика. Ідея професійного мовлення вперше й актуалізувалася цим уче-ним. Він розглядав мовленнєву діяльність як мовленнєву дію або ціль дії. Саме у формі окремих мовленнєвих дій мовлення обслу-говує всі види діяльності індивіда, входячи до складу різнома-нітних актів трудової, ігрової, навчальної та пізнавальної діяль-ності. Комунікативно-мовленнєва діяльність є самодостатньою лише тоді, коли мовлення самоцінне, коли мотив, що лежить у його основі й спонукає до реалізації, не задовольняється іншим способом, окрім мовленнєвого. В інших випадках мовлення - це сукупність окремих мовленнєвих дій, що мають власну проміж-ну мету, підпорядковану загальній цілі акту діяльності особис-тості, в яку вони входять, і скеровуються загальним мотивом [7]. Дотримуючись цього підходу, ми розглядаємо комунікативно- мовленнєву діяльність як фахову складову в структурі професій-ної підготовки майбутніх учителів у вищій школі.

До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і резуль-тати говоріння (текст). На думку І. О. Зімньої, самостійним ви-дом мовленнєвої діяльності є публічний виступ, який, як і будь- яка форма діяльності, характеризується певним психологічним змістом. В умовах публічного виступу та спілкування лектора з аудиторією проявляється справжня самостійність мовленнєвої діяльності, спрямована на задоволення комунікативної та пізна-вальної потреби [5, с. 145-147]. Отже, висловлювання, співвід-несене з психологічною категорією комунікативно-мовленнєвих дій, є одиницею говоріння й аудіювання. Тому в якості осно-вного предмета аналізу комунікативно-мовленнєвої діяльності вчителя є аудіювання його публічного висловлювання - сукуп-ності комунікативно-мовленнєвих дій, спрямованих на смислове сприймання їх учнями. Публічне висловлювання вчителя - це комунікативно доцільне мовлення, зміст якого забезпечує його розуміння, орієнтоване на аудиторію слухачів та спрямоване на вплив. По суті комунікативно-мовленнєва діяльність учи-теля - це і є мовленнєвий вплив на учнів як умисна перебудова смислової сфери особистості. Здійснюваний у процесі публічного виступу вплив учителя спроможний привернути увагу учнів до його висловлювання, забезпечити розуміння його змісту, а від-так прийняти переданий їм смисл [1; 2; 7]. Відповідно, комуні-кативно-мовленнєва діяльність у психолінгвістиці розглядаєть-ся у взаємозв'язку з поняттями «значення» і «смисл». Значен-ня, згідно О. М. Леонтьєва, - це система об'єктивних зв'язків, відношень, взаємодій, що відображається і фіксується у слові, завдяки чому набуває стійкості. Значення виступає в єдності з особистісним смислом як переживання суб'єктивної значущос-ті предмета, діяльності чи події й усвідомлюється індивідом як «значення для мене» [6]. Безумовно, комунікативно-мовленнєва діяльність нерозривна з вербальним значенням слова, фазового компонента її перебігу як при породженні висловлювання, так і сприйманні та розумінні його. У зв'язку з цим В. П. Бєлянін [2] у підручнику «Психолінгвістика» зазначає, що в процесі розумін-ня слухач установлює між словами смислові зв'язки, які склада-ють в сукупності смисловий зміст конкретного висловлювання, результатом якого є розуміння або ж нерозуміння смислового змісту висловлювання. Вчений визначає три рівні розуміння слухачем смислового змісту висловлювання мовцем:

1) початковий, найбільш загальний рівень розуміння тільки основного предмета висловлювання - того, про що говорили, при цьому слухач не може відтворити смисловий зміст почутого;

2) другий рівень - рівень розуміння смислового змісту - ви-значається розумінням викладеної думки, її розвитком та аргу-ментацією. Він характеризується розумінням не лише того, про що говорилось, але і того, що саме було сказано;

3) Вищий рівень - визначається розумінням не тільки того, що було сказано, а навіщо це говорилось і які мовні засоби було застосовано. Таке розуміння смислового змісту виступу дає змо-гу слухачу зрозуміти мотиви, а також внутрішню логіку вислов-лювання та здійснити оцінку мовленнєвих засобів вираження думки мовцем [2, с. 103-104].

Отже, доречне формулювання смислів мовцем, і на підставі цього успішне формування смислів реципієнтів (слухачів) забез-печує доцільну комунікацію. Висловлювання як одиниця мов-леннєвого спілкування завжди співвіднесене з комунікативною ситуацією та орієнтоване на учасників мовленнєвого процесу. При цьому в ньому викладається позиція мовця з урахуванням знань і можливої емоційної реакції комунікантів-слухачів (ре-ципієнтів). Очевидно, що як розгорнуте висловлювання, так і текст включені в діяльність вищого порядку, аніж просто мов-леннєве спілкування (заради спілкування). Формування смислів засвідчує не тільки контекстне розуміння, а й розуміння мовлен-нєвих намірів і прихованих мотивів [3, с. 50-51; 55]. Натомість, Т. В. Ахутіна з'ясувала, що мовленнєва діяльність є складним психонейролінгвістичним утворенням, а побудова висловлюван-ня - це рух із глибини на поверхню, і навпаки. Вона довела реаль-ність смислового, семантичного і поверхневого синтаксису в акті породження мовлення. Сучасні дослідження розуміння тексту доводять, що на кінцевому етапі його розуміння реципієнт ви-будовує Модель ситуації. Дослідниця зазначає, що в процесі ро-зуміння він будує репрезентацію поверхневої структури тексту, генерує пропозиціональну репрезентацію поверхневої структу-ри тексту і, доповнюючи її, конструює аналогову Модель ситуа-ції. Створення її передбачає об'єднання вербальної семантичної структури, аналогової зорової або багатомодальної перцептивної репрезентації. При цьому символічна і сенсомоторна репрезен-тації як доповнюють, так і обмежують одна одну й активізують асоціативні зв'язки в довготривалій пам'яті. В результаті цього вибудовується цілісний осмислений гештальт Моделі ситуації, в якій власний досвід і емоційна оцінка також відіграють важливу роль [1, с. 15-17].

Отже, комунікативно-мовленнєва діяльність є найвищою формою комунікації з усвідомленим мовленнєвим «мотивом- метою» (О. О. Леонтьєв). Мовлення, як відомо, виступає умовою комунікації як форми смислової взаємодії людей. Взаємодія, зо-крема мовленнєва взаємодія, пронизує весь процес професійної діяльності вчителя. За визначенням Л. Е. Орбан-Лембрик [9], ко-мунікація охоплює весь спектр зв'язків і взаємодій у соціально-му середовищі, що передбачають безпосередні чи опосередковані контакти, реалізацію соціальних відносин, регуляцію соціаль-ного процесу, ціннісне ставлення до нього, обмін інформацією, співпереживання, взаємне розуміння, сприймання, відтворен-ня, вплив однієї людини на іншу. Поза спілкуванням у соціаль-ному середовищі, без взаємодії з іншими людьми, без соціально- психологічного відображення та залучення до цього процесу осо- бистісних механізмів регуляції соціальних явищ не може бути справжнього розвитку особистості в соціумі. Вона вважає, що взаємозв'язок учасників комунікативного процесу виражається в таких реаліях, як-от: безпосередньому зв'язку і постійній за-лежності між ними, що позначається на системі кодування й де-кодування знаків, змісті повідомлення; цілеспрямованому впли-ві суб'єктів спілкування на комунікативний простір і навпаки, що спричиняє зміни й розвиток кожного з них; виникненні в комунікативному просторі механізмів, які сприяють взаємо-розумінню між суб'єктами інформації; виникненні суперечнос-тей між учасниками комунікативного процесу і комунікативним простором у разі браку в останньому умов для ефективного об-міну інформацією, налагодження взаєморозуміння та діалогу [9, с. 436-467].

Ураховуючи й узагальнюючи попередні тези, можна висло-вити думку, що власне комунікативно-мовленнєва діяльність майбутнього вчителя може бути представлена як спеціалізоване використання мовлення (говоріння і аудіювання) для професій-ного спілкування, що забезпечує смислову взаємодію її суб'єктів. Така діяльність завжди предметна, соціально-орієнтована, ціле-спрямована. Тому специфічна за своїм мотивом, який не може бути реалізованим ніяким іншим способом, окрім мовленнєвого спілкування. Проте, як спосіб організації усвідомлених дій го-воріння й аудіювання, вона не може пояснити неусвідомлювані мовленнєві явища. І. М. Румянцева [10], автор інтегративної те-орії мовлення, зазначає, що мовний сигнал не поступає в мозок людини ізольовано, лише у вигляді мовних знаків і кодів, він завжди супроводжується масою екстралінгвістичних стимулів, і в його сприйнятті працюють одразу всі органи чуттів і всі види аналізаторів. Розуміння мовлення відбувається тоді, коли почи-нає відбуватися розрізнення мовленнєвих одиниць (фраз, слів) і слухач знаходить змістовний смисл в отриманій інформації. Вод-ночас дослідниця підкреслює, що не всі дії людини, як зовнішні, так і внутрішні, нею усвідомлюються, оскільки в мовленні є ве-лика кількість механізмів, які на рівні свідомості не працюють. Оскільки мовленнєва діяльність - це особливий вид активності, завжди усвідомлюваний і цілеспрямований, І. М. Румянцева вва-жає за доцільне обговорювати не стільки мовленнєву діяльність, а скільки мовленнєву активність. Сучасна психолінгвістика орі-єнтується на опис процесів перетворення смислової інформації. Крім того, пильна увага приділяється аналізу процесів станов-лення та функціонування мовної свідомості, що безпосередньо відображається у мовленнєвій діяльності людини. Зважаючи на висловлювання О. Р. Лурії, С. Л. Виготського, О. О. Леонтьєва, В. П. Бєляніна, Т. В. Ахутіної, І. М. Румянцевої, вважаємо об-ґрунтованим відносити поняття «діяльність» до розвитку кому-нікативно-мовленнєвої діяльності майбутнього вчителя як свідо-мої, цілеспрямованої системи дій, а також відповідних їм мов-леннєвих операцій та нейропсихолінгвістичних механізмів. У результаті систематизації та узагальнення наукових розробок у психологічних та психолінгвістичних дослідженнях, ми дійшли висновку, що комунікативно-мовленнєва діяльність виступає в якості важливого елемента фахової підготовки майбутніх учите-лів. Поза сумнівом, ці особливості є не лише необхідною скла-довою розв'язання проблеми професійного мовлення студента, а й умовою ефективності його майбутньої професійної діяльнос-ті. Адже смислова комунікативна взаємодія вчителя з учнями об'єктивується у формі мовленнєвого спілкування.

Висновки. З огляду на вищезазначене можна констатува-ти, що у професійній діяльності вчителя основним знаряддям є мовлення, а вербальним засобом - професійна мова. Комуніка-тивно-мовленнєва діяльність завжди предметна, соціально-орі- єнтована, цілеспрямована система мовленнєвих дій, що забезпе-чує смислову комунікативну взаємодію її суб'єктів. Вона може виступати самостійною діяльністю зі специфічною мотивацією, який не може бути реалізований ніяким іншим способом, окрім мовленнєвого спілкування. У якості основного предмета аналізу комунікативної діяльності є продукування й аудіювання публіч-ного висловлювання. Отже, комунікативно-мовленнєву діяль-ність розглядаємо як багатовимірне явище, як спосіб організації цілеспрямованого говоріння й аудіювання і взаємообумовлених з ними інших психічних процесів. Окрім того, специфіка про-фесійної діяльності вчителя зумовлює її репрезентування як на-вмисної, контрольованої, спрямованої на смислову взаємодію з учнями і спроможної забезпечити мовленнєвий вплив і зворот-ний зв'язок.

Перспективи подальших розвідок полягають у визначенні критеріїв та показників розвитку комунікативно-мовленнєвої діяльності майбутніх учителів, а також розробці практичних курсів, орієнтованих на цілеспрямоване формування комуніка-тивно-мовленнєвої діяльності у студентів.

Список використаних джерел