Особливості переживання провини - риси працівниками ДСНС України

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 159.9.001

Особливості переживання провини - риси працівниками ДСНС України

Іванченко О.С.,

старший викладач

кафедри практичної психології,

Українська інженерно-педагогічна академія

У статті розглянуто сучасний стан дослідження проблеми переживання провини. Показано особливості переживання рятувальниками провини-риси, її формально-динамічні показники та якісні характеристики. Доведено, що провина-риса є тривалим, хворобливим, генералізованим, найчастіше ірраціональним переживанням морального характеру, що негативно впливає на самовідношення, взаємини, самореалізацію рятувальників, та сприяє формуванню у них невротичного прагнення всіх рятувати.

Ключові слова: рятувальники, професійна діяльність, переживання провини, провина-риса.

The article deals with the current state of the study concerning the problem of the guilt experiencing. The peculiarities of the safeguards' guilt-trait experiencing, its formal-dynamic indicators and qualitative characteristics are represented. It is proved that guilt-trait is a long, painful, generalized, and often irrational experience of a moral character that negatively affects self-respect, relationships and self-realization of rescuers, and promotes the formation of their neurotic desire to save everybody.

Key words: rescuers, professional activity, experience of guilt, guilt-trait.

Постановка проблеми. Почуття провини належить до числа тих психологічних феноменів, які мають багаторічну історію їх вивчення, але науковий інтерес до яких зберігається. Це пов'язано, перш за все, з тим, що провина є частиною буття людини. Формування в особистості здатності відчувати провину обумовлено її включеністю до соціальної й професійної взаємодії. провина самореалізація рятувальник

Актуальність дослідження провини з позицій психології діяльності в особливих умовах стає очевидною, оскільки на сьогоднішній день дані феномени у вітчизняній психології в цілому, і у вітчизняній екстремальній і кризовій психології зокрема, досліджені недостатньо. Звернення психологів до феноменів провини відбуваються, як правило, у рамках загальної теорії емоцій і почуттів (Г. Бреслав, Ф. Ю. Василюк, К. Ізард, С. Л. Рубінштейн), у теорії морального розвитку й виховання (Б. І. Додонов, В. К. Демиденко, Т. М. Титаренко), або в контексті консультативної психології (Н. Ю. Максимова, К. Л. Мі- лютіна, А. Маслоу, К. Хорні, І. Ялом та ін.).

У більшості праць констатується наявність почуття провини і потреби в його вивченні, але при цьому не враховується професійна Я-концепція особистості, не приділяється належної уваги особливостям проявів провини та її переживання в умовах професійної діяльності. Саме тому важливим є пошук детермінант, причин виникнення почуття провини, що дасть змогу визначити типи, профілі переживання провини з метою створення програм психологічної корекції її деструктивних проявів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній психології в найбільш загальному вигляді провина розглядається як емоційна реакція людини на будь-яку «неправильну» дію, передчуття шкоди, яку неминуче завдає собі людина, порушивши інтерналізовані стандарти своєї поведінки [1]. Центральною характеристикою почуття провини у цьому визначенні є шкода, яку завдає собі людина.

У психологічному словнику провина визначається як «негативно забарвлене почуття, об'єктом якого є деякий вчинок суб'єкта, який зда-ється йому причиною негативних для інших людей наслідків. Якщо на-слідки мають негативний вплив тільки на суб'єкта, то виникає відчуття прикрості, досади, а не провини» [4].

І в одному, і в іншому визначенні видно, що почуття провини вини-кає тільки в контексті стосунків з іншими об'єктами, першочергово - людьми. Тому багато авторів, у тому числі і Дженей та Беррі Уайнхолд, розглядають провину як соціальну емоцію, яка виникає як відповідь на порушення соціальних норм і правил [5]. Практично, у всіх визна-ченнях та підходах вказується на те, що на розвиток почуття провини значно впливають суспільні чинники і, передусім, сімейне виховання та культурні традиції.

У психології сформувалося неоднозначне ставлення до цього фе-номена в плані його впливу на життя та здоров'я людини. Позиції нау-ковців у цій сфері можна умовно розділити на дві групи: одні з них вважають почуття провини ознакою незрілості людини, інші - основою високої духовності.

Перша позиція зумовлена науковою тенденцією, яку зініцію- вав З. Фрейд, де розглядається лише деструктивний аспект провини (G. A. Berrios, C. Covington, T. Fuchs, F. Johnston, H. Lewis, L. E. O'Conner, A. Waska). Друга - ідеєю про позитивну роль феномена почуття провини в розвитку особистості (K. C. Barrett, R. F. Baumeister, M. L. Hoffman, J. Lindsay-Hartz, J. P. Tangney та ін.). Існує також пози-ція філософів-екзистенціалістів (С. К'єркегор, М. Хайдеггер, П. Тілліх) та їх послідовників, представників екзистенційно-гуманістичної психології (Дж. Б'юдженталь, Р. Кочунас, Р. Мей, І. Ялом, M. Lucas, D. V. Morano, J. S. Woocher та ін.), які пов'язують феномен провини з поняттям ідеалу, а відповідно, з прагненням людини до вдосконалення.

Останнім часом з'явились дослідження (І. А. Бєлік, О. В. Короткова та ін.), в яких значна увага приділяється змістовним характеристикам провини-риси, її зв'язку з цінностями, смислами, системою відношень людини; рівнем особистісного розвитку та ролі цього почуття в регуля-ції соціальних відносин. Практично відсутні праці, в яких би вивчались структурні аспекти провини як відносно стійкої риси особистості чи переживання цього почуття в процесі професійної діяльності.

Виділення невирішених раніше частин проблеми. Аналіз літератури показує, що у науці поки відсутнє чітке уявлення про природу, генезис, функції провини, її структуру та місце у системі інших характеристик особистості. Дискусійними залишаються питання впливу екстремальних умов професійної діяльності на переживання почуття провини. Саме тому обрана тема є актуальною та має практичну значущість.

Мета статті - дослідити особливості характеру переживання про- вини-риси у рятувальників ДСНС України.

Виклад основного матеріалу. У дослідженні взяли участь праців-ники ДСНС України. Відповідно до мети нашого дослідження, всі до-сліджувані були продіагностовані за допомогою «Опитувальника про-вини» (Guilt Inventory) І. М. Бєлік. Отримані результати представлено в таблиці 1.

Таблиця 1. Показники виразності типів провини у рятувальників (бали)

Показники за шкалами у досліджуваних перебувають у межах норми. На підставі отриманих результатів усі рятувальники, які брали участь у дослідженні, були розділені нами на три групи: до першої групи увійшли рятувальники з переважанням провини-стану (48 осіб), до другої - з переважанням провини-риси (56 осіб) і до третьої - з низькими показниками, як за шкалою «провини-стану», так і «провини-риси». Далі в нашому дослідженні брали участь тільки рятувальники другої групи.

Для дослідження характеру переживання провини-риси рятуваль-никами нами використовувалася група психодіагностичних методик. Основною метою даної діагностики було виділення досліджуваних з деструктивною формою провини-риси. Для дослідження міжособис- тісної провини в її малоадаптивних формах використовувався опиту- вальник IGQ. Результати представлено в таблиці 2.

Таблиця 2. Показники ірраціональної дезадаптивної провини у рятувальників (бали)

У досліджуваних даної групи найбільш вираженими є показники провини того, який вижив (78,6 %) і провини гіпервідповідальності (77,1 %); найменш - провини відділення (49,3 %). Це свідчить про те, що рятувальники, досягаючи певного успіху в професійному, суспіль-ному або особистісному житті, можуть відчувати провину, пов'язану з переконаністю в тому, що близькі люди при цьому відчувають страж-дання, недоодержуючи якісь блага, оскільки кількість цих благ обме-жена. Вони почувають себе відповідальними за щастя й благополуччя інших людей, не обов'язково близьких.

Для визначення особливостей переживання даного виду провини нами проводилося анкетування за допомогою авторської анкети. Отримані результати оброблялися за допомогою підрахунку відповідей, що найчастіше зустрічаються (кількісний аналіз) і контент-аналі- зу змісту відповідей (якісний аналіз).

Результати анкетування показали, що рятувальники даної групи найчастіше відчувають провину перед матір'ю, своєю совістю й Богом, а найрідше - перед начальством. Слід зазначити, що в 4,5 % відповідей вказувалося на відсутність схильності відчувати провину в жодному випадку, а в 9,3 % вказувалося на почуття провини перед усіма.

Сумарні результати відповідей досліджуваних на запитання про те, які думки в них зазвичай супроводжують переживання провини, пока-зали, що у рятувальників переважають думки: «немає мені прощення», «я поганий», які відносяться до неадаптивних і необ'єктивних. Крім того, досить часто зустрічалися думки: «як я міг так зробити», «що ж робити», «як далі жити» і «треба покаятися». Такі думки свідчать про наявність внутрішнього конфлікту, викликаного переживанням даного виду провини. Внутрішній конфлікт, на нашу думку, обумовлений гіпертрофованою відповідальністю та пов'язаний з усвідомленням власних обмежень, втрачених можливостей.

Відповіді досліджуваних на третє запитання: «Які ще емоції й по-чуття ви відчуваєте в той момент, коли переживаєте провину?» вияви-ли, що провина найтісніше пов'язана із соромом, гнівом на себе, сумом. У відповідях респонденти також повідомили, що провина приводить до зниження настрою, внутрішнього дискомфорту, злості, страху повто-рити помилку. В уявленнях респондентів даної групи також такі емоції як провина, сором, внутрішнє занепокоєння, сум, страх, злість існують у єдиному комплексі негативних емоцій і переживаються одночасно.

Відповіді на четверте запитання: «Як Ви поводитеся в тому випадку, коли переживаєте почуття провини?» указують на те, які дії ряту-вальники зазвичай вживають при переживанні провини. Досліджувані відповідали, що вони прагнуть розібратися, у чому були неправі, ви-правити помилку, прагнуть себе покарати, а також уникають контактів з тими людьми, перед якими відчувають провину.

У наступному питанні респондентів просили навести приклад 2-3 випадків, коли в них виникало почуття провини. Серед випадків, описаних рятувальниками, найтиповішими є: »скривдив, образив близьку людину», «коли кому-небудь заподіюю шкоду», «міг допомог-ти, але не зробив цього», «не виконав обіцянку», «через мене загинула людина», «не встигли вчасно приїхати», «не зміг урятувати...» і т. п., які вказують на досить велику кількість ситуацій, пов'язаних із професійною діяльністю й таких, що викликають почуття провини.

Шосте запитання стосувалося впливу почуття провини на інші сфери життєдіяльності, прямо не пов'язані із ситуацією, що викликала провину. Відповіді респондентів показали, що в переважній більшості випадків (68,5 %) провина поширюється на інші сфери життя (сім'я, робота, дозвілля, спілкування з дітьми й друзями).

У сьомому запитанні досліджувані оцінювали приблизний проміжок часу, протягом якого вони зазвичай почувають себе винуватими. Відповіді розподілилися в такий спосіб: 22,3 % - «завжди», 19,4 - «не менше тижня після події», 33,5 % - «доти, поки не спокутую», 24,8 % - «кілька років». Пролонгованість, тривалість збереження актуального почуття провини радше за все вказує на невміння особистості кон-структивно переробляти травматичний досвід, що може призводити й призводить до стагнації в розвитку особистості.

На восьме запитання про те, хто або що може допомогти позбутися переживання провини, досліджувані давали наступні найбільш типові відповіді: «ніхто», «я сам», «близька людина», «кохана людина», «друг», «психолог». На психолога, як можливого помічника вказали 15,8 % респондентів. З категорії «що» відзначалися: вибачення, прохання про прощення й одержання прощення від того, хто був скривджений або кому була заподіяна шкода, покаяння, порада близького друга, час. 22,5 % респондентів не змогли відповістити на поставлене запитання.

Практичні дії, здатні допомогти впоратися з виниклою провиною, згадувалися респондентами значно рідше, ніж вибачення, одержання прощення й розуміння.

У цілому, способи й засоби, здатні значно послабити почуття про-вини, які були зазначені рятувальниками даної групи, також досить індивідуальні. Згадувалися й наступні: робота, відпустка, відволікання від проблем, комп'ютерні ігри, алкоголь, секс, випадок, Бог.

Виявлено особливості асоціацій, що виникли у свідомості рятуваль-ників у відповідь на слово «провина»: найчастіше провину асоціювали зі словами «сором» і «горе». Обидва ці слова виникли у відповідь на шукане по 21 разу. Нижче ми представили в порядку зменшення частоти згадування інші асоціації: покарання -16 разів; горе, пригні-ченість - по 12 разів; страх, біль, сум, туга - по 8 разів; прощення, по-милка, самітність - по 8 разів; дискомфорт, смуток, прикрість, гіркота, розчарування, каяття, переживання, провина - по 4 рази. Усі інші асо-ціації зустрічалися у відповідях респондентів по одному разу.

Дослідження асоціацій, пов'язаних зі словом «провина», показало, що найчастіше виникали асоціації, що позначають ті або інші емоційні переживання, а також асоціації, представлені образами, пов'язаними з важкими негативними емоціями, з негативними оцінками, з негатив-ними емоційними образами, а також прагненням втечі від проблеми.

Відповіді респондентів на останнє запитання показали, що в їхніх уявленнях провина, в першу чергу, асоціюється із чорним кольором, на другому місці виявився червоний колір і на третьому - сірий. Також відзначені наступні колірні асоціації: фіолетовий, зелений, синій, ко-ричневий, жовтий, помаранчевий.

Отримані результати анкетування дозволяють указати на те, що провина-риса є тривалим, хворобливим, генералізованим, найчастіше ірраціональним переживанням морального характеру, що негативно впливає на самоставлення, взаємини, самореалізацію. Вона сприяє формуванню компенсаторної поведінки, що спонукається потребою у виправданні й виправленні помилок, а також може формувати «син-дром самопожертви», тобто невротичне прагнення всіх рятувати.

Далі ми досліджували формально-динамічні показники провини- риси у рятувальників даної групи за допомогою методик, розроблених для цих цілей О. Л. Малєєвою та О. П. Санніковою [3]. Отримані ре-зультати відбито в таблиці 3.

Аналіз отриманих результатів свідчить про достатню стійкість по-чуття провини (14,6±3,1 балів) у досліджуваних, а також про наявність схильності до самозвинувачень (13,9±3,6 балів), прагнення брати на себе відповідальність за те, що відбувається. Це пов'язане з фіксацією уваги й афекту на якихось значущих подіях, об'єктах, психотравмую- чих обставинах, на невдачах і образах, темах, які хвилюють. Показник за шкалою «чутливість» указує на наявність досить серйозних причин (зовнішніх і внутрішніх), здатних викликати почуття провини в даної категорії рятувальників. Вона викликає стійкі глибокі пролонговані переживання, які зовні слабко виявляються або не виявляються зовсім. Численні дослідження вказують на те, що високий рівень емоційного самоконтролю значуще корелює з депресивною симптоматикою [2]. Водночас ті чоловіки, які відхиляються від норм маскулінної ідеології, часто зазнають остракізму й відчувають почуття сорому або «травма-тичну напругу». Хоча більшість чоловіків гендернорольові очікування так чи інакше порушують, їм доводиться розплачуватися за це почуттям своєї невідповідності. Асоціація маскулінності з героїзмом, ризиком і готовністю до смерті - частина загального канону маскулінності.

Таблиця 3. Показники формально-динамічних характеристик провини-риси рятувальників (бали)

Сила й способи прояву емоційної реакції чоловіка залежать від со-ціальної ситуації. Психологи вважають, що чоловіки досить емоційні, але їхні емоції виникають як функція соціальних процесів, які вони переживають у цих контекстах [2]. Чоловікам властиво пригнічувати або приховувати частину своїх, не відповідних канонам маскулінності, почуттів і переживань, «включаючи» психологічні захисти.

Емоційні реакції чоловіків сильно залежать від ідеології маскулін-ності. Чоловіки, що дотримуються менш традиційної ідеології, пере-живають первинні емоції набагато інтенсивніше, ніж ті, хто вважає, що чоловік завжди повинен тримати себе в руках. Тверда маскулінна ідеологія спонукає боятися не тільки таких специфічно «немужніх» почуттів, як страх, тривога або ніжність, але й будь-яких афективних станів, які асоціюються із втратою самовладання. Придушення й при-ховування емоцій - елемент стратегії збереження контролю над своїми переживаннями й досвідом [6]. Нормативні заборони й небажання ви-глядати слабким, немужнім блокує вираження почуттів у чоловіків, які розглядають будь-які неконтрольовані емоції як ознаку залежного, під-леглого статусу. Недарма в нормативних визначеннях маскулінності часто акцентується емоційна невиразність, за винятком почуття гніву як ознаки, що необхідна воїнові або борцеві, агресивності й одночасно - засобу породження страху у ворога. Усі труднощі й протиріччя чоловічої психології наочно виявляються в проблемах здоров'я.

У цілому загальний показник провини-риси в даної групи рятуваль-ників перебуває в середньому діапазоні значень.

Далі ми досліджували якісні характеристики провини-риси, резуль-тати представлено в таблиці 4.

Таблиця 4. Якісні показники провини-риси рятувальників (бали)

Аналіз якісних характеристик почуття провини даної категорії до-сліджуваних дозволяє констатувати, що найбільш вираженими є кон-трольно-регулятивний (29,7±5,1 балів), когнітивний (26,8±5,5 балів) і екзистенціальний компоненти (19,6±4,2 балів), найменш - емоційний (12,3±3,1 балів) і діючий (9,1±2,7 балів). Це свідчить про те, що рятувальникам більш властиве обмірковування своїх учинків, поведінки й пошук причин, що викликали почуття провини, ніж емоційне переживання й реагування. Вони добре контролюють зовнішні прояви внутрішніх переживань. При цьому переживання мають стійкий і глибокий характер, впливають на всі процеси життєдіяльності. Оточенню часто складно зрозуміти, чим викликана та або інша поведінка, реакції, учинки, оскільки досліджувані не схильні зовні сигналізувати про те, що відбувається усередині них. Таке функціонування емоційної сфери створює додаткові навантаження на систему адаптації, викликаючи психосоматичні й нервово-психічні розлади, а також «запускаючи» різні захисні механізми психіки.

Висновки. Проведені дослідження показали, що рятувальники з перевагою провини-риси схильні радше до переживань провини, ніж сорому; мають внутрішню атрибутованість відповідальності; не завжди можуть дистанціюватися від ситуацій, що викликають необхідність поводитися не відповідно до зовнішніх і внутрішніх моральних норм; зазнають труднощів позитивного ставлення до власної особистості й вчинків у ситуаціях провини. Найбільш вираженими в них є показники провини того, який вижив і провини гіпервідповідальності; найменш - провини відділення.

Результати анкетування вказують на те, що провина-риса є трива-лим, хворобливим, генералізованим, найчастіше ірраціональним переживанням морального характеру, що негативно впливають на самоставлення, взаємини, самореалізацію. Вона сприяє формуванню компенсаторної поведінки, що спонукається потребою у виправданні й виправленні помилок, а також може формувати «синдром самопо-жертви», тобто невротичне прагнення всіх рятувати.

Результати дослідження формально-динамічних характеристик свідчать про достатню стійкість почуття провини у рятувальників, а також про наявність схильності до самозвинувачень, прагнення брати на себе відповідальність за те, що відбувається, що викликає стійкі глибокі пролонговані переживання, які зовні слабко виявляються або не виявляються зовсім.

Аналіз якісних характеристик почуття провини даної категорії досліджуваних дозволяє констатувати, що найбільш вираженими є контрольно-регулятивний, когнітивний і екзистенціальний компоненти, найменш - емоційний і діючий. Таке функціонування емоційної сфери створює додаткові навантаження на систему адаптації, викликаючи психосоматичні й нервово-психічні розлади, і підтверджує необхідність проведення з ними психокорекційних заходів, у розробленні яких ми і вбачаємо перспективи подальших досліджень.

Список використаних джерел

1. Ананова І. В. Особливості використання захисних адаптивних механізмів у людей з високим рівнем почуття вини [Електронний ресурс] / І. В. Ананова. - Режим доступу: http: // www socd. univ kiev ua/NEWS/OLD/2003FSP/psy. htm.

2. Кон И. С. Мужчина в меняющемся мире / И. С. Кон. - М.: Время, 2009. - 496 с.

3. Малєєва О. Л. Психологічні особливості схильності особистості до переживання почуття провини: дис. ... к. психол. н.: 19.00.01 «Загальна психологія, історія психології» / О. Л. Малєєва. - Одеса: Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського, 2007. - 206 с.

4. Психологический словар / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г Мещерякова. - М.: Педагогика-Пресс, 1999. - 440 с.

5. Уайнхолд Б. Противозависимость: бегство от близости / Б. Уайнхолд, Дж. Уайнхолд; [Под ред. В. М. Бондаровской]. - Каменец-Подольский: Аксиома, 2009. - 328 с.

6. Timmers M. Ability versus vulnerability: Beliefs about men's and women's emotional behaviour / Monique Timmers, Agneta Fischer &Antony Manstead // Cognition and Emotion. - 2003. - Vol. 17. - P 41-63.

References transliterated

1. Ananova I. V. Osoblyvosti vykorystannja zahysnyh adaptyvnyh mehanizmiv u ljudej z vysokym rivnem pochuttja vyny [Elektronnyj resurs] / I. V. Ananova. - Rezhym dostupu: http: // www. socd. univ. kiev. ua/NEWS/OLD/2003FSP/psy. htm.

2. Kon I. S. Muzhchina v menjajushhemsja mire / I. S. Kon. - M.: Vremja, 2009. - 496 s.

3. Maljejeva O. L. Psyhologichni osoblyvosti shyl'nosti osobystosti do perezhy- vannja pochuttja provyny: dys. ... k. psyhol. n.: 19.00.01 «Zagal'na psyhologija, istorija psyhologii'» / O. L. Maljejeva. - Odesa: Pivdennoukrai'ns'kyj derzhavnyj pedagogich- nyj universytet im. K. D. Ushyns'kogo, 2007. - 206 s.

4. Psihologicheskij slovar / Pod red. V P Zinchenko, B. G. Meshherjakova. - M.: Pedagogika-Press, 1999. - 440 s.

5. Uajnhold B. Protivozavisimost': begstvo ot blizosti / B. Uajnhold, Dzh. Uajnhold; [Pod red. V M. Bondarovskoj]. - Kamenec-Podol'skij: Aksioma, 2009. - 328 s.

6. Timmers M. Ability versus vulnerability: Beliefs about men's and women's emotional behaviour / Monique Timmers, Agneta Fischer &Antony Manstead // Cognition and Emotion. - 2003. - Vol. 17. - P 41-63.?

Размещено на Allbest.ru