Постановка проблеми. В умовах сьогодення, у час глобальної переоцінки системи цінностей, помітно змінюється роль особистості як активного, самостійного суб'єкта, що прагне до усвідомлення себе як найвищої цінності. Зрозуміти природу ціннісно-змістових орієнтацій, що панують у суспільстві і є запорукою успіху у формуванні нового світогляду неможливо без усвідомлення морально-духовних цінностей окремо взятої людини.

У межах досліджень з психології з'являється нова антропологічна парадигма, яка покликана визначити місце духовності, моральності, людяності в контексті психологічних знань про природу людини (Б.С. Братусь, В.В. Знаков, В.П. Зінченко). Дослідження вищевказаних авторів доводять, що саме честь, як психолого-педагогічна основа буття людини та функціонування суспільства загалом, здатна запобігти відчуженню людини від соціуму та від самої себе.

Незважаючи на велику увагу з боку суспільства до питань моралі, поняття честі досить часто розглядається односторонньо, на певному рівні (теоретичному-загальнофілософському, або ж, на емпірично-описовому). Окрім того, аналізуються, як правило, відокремлені одна від одної сторони окресленого поняття (рівень сформованості моральних якостей особистості, зв'язок певних соціальних чинників з особливостями формування моральної свідомості).

Такий підхід пояснюється, насамперед, недостатнім рівнем розробленості методології вивчення категорії честі комплексно.

Аналіз останніх досліджень. Феномен честі має різноманітну інтерпретацію в межах психології і представлений у працях відомих як зарубіжних, так і вітчизняних науковців (С.Л. Рубінштейн, В. Малахов, В. Мороз, В. Грищук, А. Будкевич, А. Гусейнов, I. Кон, В. Куропатов та ін.), які визначають честь як категорію моральної свідомості, що розкриває ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства.

Ряд дослідників виокремлюють основні утворення, на базі яких формується почуття честі, а саме: висока адекватна самооцінка (К. Роджерс, Т. Шибутані, М. Якобі); безумовне самоприйняття (С.Л. Братченко, В.Г. Маралов, М.Р. Миронова, Н.І. Сарджвеладзе); повага до себе (І.Д. Бех, Ю.О. Зайцева, І.С. Кон, Д. Макдауел, В.Г. Маралов, А. Маслоу, К.О. Островська, В.В. Рибалка) [4, с.215].

Здійснений нами науково-теоретичний аналіз літератури, засвідчує, що досліджень, присвячених вивченню психологічних аспектів почуття честі є досить мало, в той час, як розкриття особливостей окресленого феномену є досить важливими для розуміння процесу морального становлення особистості. Саме тому, вважаємо за необхідне розкрити особливості розвитку почуття честі у межах психологічної науки. Метою статті є розкриття феномену честі особистості у психологічному контексті.

Виклад основного матеріалу. Сучасний простір психологічного осмислення категорії честі включає численні поняття, що відображають її ціннісно-смислові аспекти: повага до себе, самооцінка, самосвідомість, Я-концепція, особиста і соціальна ідентичність, свобода, відповідальність, повага з боку інших людей і т.д. Однак проблема честі в психології стала предметом спеціального аналізу відносно недавно.

Честь відноситься до категорій суспільних відносин та духовної культури, так як, розвивається під впливом соціокультурних норм, що панують у суспільстві. Без включення суб'єкта у суспільні стосунки людська психіка не могла б сформуватися повністю. Духовною ж складовою, насамперед, виступають загальнолюдські норми та цінності. Вивчення подібних феноменів є необхідним, оскільки, саме через них проявляється людська діяльність, світосприйняття людини, її переживання та роздуми.

Феномен честі у психології розуміється як особлива властивість особистості, що виявляється передусім в усвідомленні та переживанні власної соціально-психологічної та індивідуально-психологічної цінності як суб'єкта й об'єкта культури. Оскільки в логічному визначенні категорії культури головним атрибутом є цінність, то в центрі професійної діяльності психолога повинно бути поняття особистості як найвищої цінності, котра усвідомлюється і переживається нею у феномені честі.

Представники зарубіжної психології розглядали окремі аспекти честі особистості: Ч. Кулі (в межах теорії "дзеркального Я"), Г. Оллпорт (як характеристику зрілої особистості й поняття "пропріум"), К. Роджерс (як прийняття особистістю себе), Т. Шибутані (описав психологічний портрет людини з почуттям гідності та честі), А. Маслоу (в межах концепції ієрархії потреб особистості), Дж. Хетті (як самоприйняття особистості), Дж. Каган (як природу гідної поведінки особистості), М. Якобі (як самоцінність особистості) та ін.

Зокрема, Ч. Кулі, одним з перших, визначив "портрет" людини з почуттям честі. Така людина, на думку автора, вміє цінувати думки інших, живе своїм розумом, співвідносить всі можливості зі своїм характером і не піддається впливам [3, с.123].

Розглядаючи поняття "прийняття себе" особистістю, К. Роджерс, наголошував, що людина визнає себе, відчуває безумовну любов до себе такої, яка вона є, ставиться до себе як до особистості гідної поваги, здатної до самостійного вибору, вірить в себе та в свої можливості, довіряє власній природі, організму [3, с.167]. Ця позиція дозволила нам зробити висновок, що людині зі сформованим почуттям честі та гордості має бути притаманне прийняття себе такою, якою вона є.

Важливими для психологічної характеристики поняття честі є визначені Т. Шибутані критерії, що дозволяють говорити про рівень розвитку честі людини, а саме: вміння керувати власними переконаннями, не ображаючи інших; гідно приймати думку оточуючих; шанобливо ставитися до інших людей, незалежно від їх соціального статусу [10, с.225].

Якщо розглядати честь крізь призму ієрархії потреб Маслоу, то вона відноситься до найвищих культурних потреб, оскільки є мотивом потреби до поваги до себе, самоактуалізації та самовдосконалення. А, повага до себе, в свою чергу, породжує почуття власної честі та гідності особистості [5, с.317].

Дж. Хетті зробив висновок, що честь впливає на сприйняття індивіда. Людина не сприймає себе та інших виключно на основі раціональних здібностей, її самоставлення впливає на ряд аспектів поведінки, які заслуговують поваги. Людина з високим почуттям честі найчастіше розглядає аспекти свого життя як важливі, вірить в їх реалізацію, сприймає себе й свої вчинки більш цілісно та усвідомлено [6, с.98].

Честь, за визначенням М. Якобі, складається не тільки з самоцінності, але й з відчуття цінності всього, що стосується особистості (партнерів по шлюбу, сім'ї, релігії, національності) [11, с.134].

Ряд дослідників, зокрема А. Бандура та М. Вангер, розглядали честь у тісному взаємозв'язку з самооцінкою людини, виділивши, при цьому, такі компоненти, як позитивне самоставлення; почуття власної гідності; компетентність. Хоча кожен з вище вказаних компонентів відображає окремі потреби людини, вони пов'язані між собою, адже, неможливо мати здорове почуття честі та гідності, довгий час не відчуваючи, любові та поваги збоку близьких та оточуючих, або ж важко відчувати себе компетентним, знаходячись в середовищі, де відсутня повага до тебе як до особистості.

Психологічне значення честі, зокрема честі учня і педагога для підвищення ефективності навчальної діяльності проілюстрував у своїй праці "Бесіди з учителями про психологію" американський філософ і психолог У. Джеймс. Автор підкреслював принципову роль "спонукань честолюбства" в успішності навчання, вміле використання яких педагогом може спонукати учня до навчання, до демонстрації "вищої межі його здібностей" [4, с.218].

Д. Макдауел " почуття честі" характеризував як " відчуття того, що ти є цілісним в душі, поважаєш себе, не соромишся своєї поведінки стосовно себе та по відношенню до інших людей" [4, с.236].

Психотерапевтичний сенс поняття честі розкрив у своїй індивідуальній психології та психотерапії комплексу неповноцінності і переваги А. Адлер.

Розглядаючи праці психологів близького зарубіжжя, також знаходимо різноманітні аспекти психологічної сутності феномену честі. Так, у дослідженнях Е. Фромма, Ю. Є. Зайцевої, В.В. Століна, С.Л. Рубінштейна, О.Л. Кононко, Г. Каплана, В.С. Мухіної, Є.І. Ісаєва та ін. наголошується на взаємозв'язку між ставленням до інших людей і самоповагою, де гідне ставлення розглядається як наслідок позитивної самооцінки, самоповаги та самоприйняття.

На думку Е. Фромма, важливими для осмислення феноменології честі є категорії "свободи" і "відповідальності" [9, с.45]. Де честь є одним із способів усвідомлення людиною своєї відповідальності перед собою як особистістю та перед іншими. Відповідальна людина, яка є повноправним "автором свого життя", вміє керувати почуттями та емоціями - є "володарем" почуття честі.

В дисертаційному дослідженні Ю. Є. Зайцевої почуття честі та гідності вивчалося в двох аспектах: як психологічний феномен і як особистісна диспозиція, тобто схильність поводити себе згідно з усвідомленням власної честі та честі іншої людини. Дослідницею доведено, що специфіка честі, як особистісної диспозиції, полягає в необхідному поєднанні високого рівня розвитку трьох компонентів: когнітивного - усвідомлення безумовної цінності людини, що виявляється в моральному ставленні до іншого; емоційного - переживання власної цінності як безумовної, високий рівень самоповаги; конативного - стійкої реалізації даних відносин у поведінці, високого рівня саморегуляції [1, с.83].

Категорія честі, на думку В.В. Століна, має мотивуючий ефект, що вимагає підтримки за допомогою тих чи інших реальних дій. Своїм вищим, моральним змістом мотиви виводять людину за межі її індивідуального існування, її приватної адаптації й пристосування до існуючих умов, спрямовують за межі визначених її унікальним буттям потреб і пов'язують з проблемами суспільства. Отже, честь, за В.В. Сталіним, це категорія моральної самосвідомості, що здійснює моральну регуляцію поведінки по відношенню до себе та інших [8, с.92].

С.Л. Рубінштейн честь пов'язував зі ставленням до самого себе і наголошував, що гідне й поважне ставлення до самого себе є позитивною рисою - в міру того, як сама людина є представником достойної справи, носієм цінних ідей [7, с.512].

О.Л. Кононко підкреслювала, що особистість з розвинутим почуттям честі має здатність підтримувати своє повноцінне буття, розраховувати на себе, брати до уваги свій природний потенціал, заявляти про себе іншим людям та відстоювати свої права. Науковець зазначає, що така особистість конструктивно діє у нових умовах, як правило, поводиться по відношенню до себе та інших чесно і правдиво; цікавиться собою: спостерігає, аналізує свої дії, досягнення, вчинки; схвалює себе за певні здобутки, поважає за позитивні якості, вчинки, високі досягнення; покладається не лише на оцінки авторитетних людей, але й на реальні кількісно-якісні показники результату своєї діяльності, довіряє власній самооцінці; здатна поводитися совісно за відсутності контролю з боку інших людей [2, с.76].

Честь особистості, за позицією Є.І. Ісаєва, визначається як здатність відстояти власну позицію, діяти самостійно й відповідально.

Перехід від культури корисності до культури гідності, запропонований О.Г. Асмоловим, включає в себе переорієнтацію ставлення до особистості з позиції її честі та гідності, як загальнолюдської безумовної цінності. На думку автора, усі культури можна умовно розташувати між двома полюсами - корисності й гідності. Культура, орієнтовна на корисність, завжди прагне до рівноваги, до самозбереження, завжди спрямована на те, щоб вижити, а не жити. У культурі, орієнтованій на почуття честі та гідності, провідною цінністю є особистість людини [4, с.275].

Психотерапевт В.І. Гарбузов розглядаючи феномен честі та гідності в житті людини, наголошував на тому, що без збереження цих моральних цінностей людина не може вважатися особистістю. У монографії "Інстинкт і доля людини" вчений серед базових інстинктів визначив два провідних - альтруїзм і збереження честі та гідності, як таких, що характеризують духовну сутність людини. Наголошуючи на тому, що "без збереження гідності, людина - не особистість, а гідність і честь - базові цінності" [6, с.348].

Вагомий внесок у дослідження феномену честі зробив вітчизняний психолог А.І. Захаров. У своїй праці "Походження дитячих неврозів та психотерапія", він розглядає честь як одне з основних понять у формуванні та розвитку повноцінної особистості, наголошуючи на тому, що вираженість почуття "я", полягає, перш за все, в ранньому усвідомленні відмінностей себе від оточуючих, підкресленому почутті власної честі та гідності, вираженій потребі самоствердження.

С.Д. Максименко, досліджуючи особистість, розглядає честь як внутрішню моральну якість особистості, яка є однією зі складових саморозвитку та саморегуляції людини. Розвинуте почуття честі полягає в забезпеченні психологічно комфортного та стабільного стану внутрішнього світу людини, що включає в себе моменти усвідомлення своєї соціальної ролі й визнання себе як професіонала з боку суспільства [4, с.269].

Розглядаючи феномен честі у сучасній психології, особливої уваги заслуговують дослідження В.В. Рибалки, присвячені розкриттю психологічних аспектів честі та гідності особистості.

Честь, за визначенням В.В. Рибалки, розглядається як особлива властивість особистості, що виявляється в усвідомленні своєї соціально-психологічної цінності як суб'єкта і об'єкта культури [7, с.86]. Оскільки в логічному визначенні категорії культури головним атрибутом є цінність, то в центрі професійної діяльності психолога і педагога повинно стояти поняття особистості як найвищої цінності, котра усвідомлюється і переживається нею у феноменах честі та гідності, що і стало постулатом нашого дослідження.

На думку науковця, говорячи про цінність особистості, про її усвідомлення та переживання у формі честі та гідності, слід враховувати цілий ряд аспектів. Це перш за все об'єктивний і суб'єктивний аспект, тобто об'єктивна соціальна цінність та суб'єктивна індивідуальна самоцінність особистості. В атрибутивному аспекті честь особистості включає такі основні етичні, соціально-психологічні та індивідуально-психологічні риси, як: потреба в повазі до себе; потреба в самоповазі та визнанні іншими своїх заслуг; вимогливість до себе та перед людьми; шляхетність; чесність перед людьми; правдивість перед собою; самоконтроль; почуття відповідальності та ін.

Висновки