Інтерсуб’єктивність як фундамент емоційно-особистісного розвитку дітей із затримкою психічного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут спеціальної педагогіки

Національної академії педагогічних наук України

ІНТЕРСУБ'ЄКТИВНІСТЬ ЯК ФУНДАМЕНТ ЕМОЦІЙНО-ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

Логвінова І.П.

Постановка проблеми. Застосування інтерсуб'єктивного підходу до розуміння феноменів затримки психічного розвитку відкриває нові можливості для теорії і практики спеціальної психології. Ґрунтуючись на твердженні Р. Столяроу про те, що процес психічного розвитку завжди відбувається в межах певної інтерсуб'єктивної матриці, інтерсуб'єктивний підхід дає змогу вивчати і психічні, і психопатологічні феномени з урахуванням тих інтерсуб'єктивних контекстів, в яких вони формуються [1]. У полі цієї проблематики актуальним постає питання взаємозалежності якості інтерсуб'єктивного досвіду дитини із ЗПР й адаптивних можливостей її психіки на всіх етапах розвитку. Зокрема, нас цікавлять механізми забезпечення психокорекційного ефекту шляхом впливу на інтерсуб'єктивний контекст становлення емоційно-особистісної сфери дитини із затримкою психічного розвитку. Адже, попри всю неоднорідність проявів затримки психічного розвитку, зниження особистісної активності та соціо-емоційна незрілість характерна для усієї категорії дітей із ЗПР.

Зважаючи на те, що затримка психічного розвитку характеризується порушенням процесів формування емоційної сфери особистості, постає важливе питання, який інтерсуб'єктивний контекст має бути змо- дельований для налагодження належного ефективного впливу на дозрівання емоцій- но-особистісної сфери дитини із ЗПР.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Спершу розгляньмо детальніше поняття «інтерсуб'єктивність» як внутрішньо-психічну структуру суб'єкта, що лежить в основі нарощення індивідом здатності перебувати у зв'язках з іншими. Поняття «інтерсуб'єктивність» має феноменологічні корені, введене Е. Гуссерлем й означає таку внутрішньо-психічну структуру суб'єкта, за допомогою якої Я здатне встановлювати зв'язок з Іншим. Е. Гуссерль підкреслював, що інтерсуб'єктивність, завдяки якій досвіди Я та Іншого отримують точку дотику, лежить в основі появи здатності індивіда до комунікативної поведінки. Досвід Іншого не належить до сфери активності Я, але контакт із цим досвідом Іншого відкриває для Я можливість проявляти активність у своєму пізнанні досвіду Іншого. Це означає, що пізнання Іншого починається саме у полі інтерсуб'єктивності. Реальність Іншого стає доступною для пізнання, а, отже, з'являється можливість відмежувати цю реальність від власної внутрішньої реальності. Саме ці процеси лежать в основі тонкої психічної диференціації на «своє» та «чуже», тобто здатності дитини розрізняти, що «з того, що я переживаю, належить мені, а що - ні».

Stern, J. Tomasello та інші розглядають інтерсуб'єктивність як фундамент для дозрівання емоційної сфери, що забезпечує інтеграцію емоційного досвіду в структуру Я, а, отже, забезпечує оволодіння соціальною поведінкою, навичками співпраці та регуляції міжособистісної взаємодії.

Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає у висвітленні взаємозв'язку інтерсуб'єктивності з механізмами порушення емоційної сфери під час затримки психічного розвитку, аналізі взаємозалежності стану дозрівання Я дитини із затримкою психічного розвитку (ЗПР) і специфіки її інтерсуб'єктивного досвіду.

Виклад основного матеріалу дослідження. Інтерсуб'єктивність означає вміння уявляти і сприймати інших як таких, що мають свої власні бажання, наміри і переживання (А. Meltzoff). Таке вміння забезпечує індивіду здатність гнучко вивчати своє середовище існування шляхом розділення з оточенням емоцій та думок і завдяки оволодінню навичками обміну та оцінювання емоційних та ментальних станів інших людей і є вирішальним для формування психічно здорової особистості.

Функція інтерсуб'єктивності полягає у забезпеченні соціального зчеплення, тобто появи зв'язку з Іншими, здатності уявляти те, що думає, відчуває, переживає Інший (R. Hobson, К. Layons-Ruth). В основі соціального зчеплення лежить ранній емоційний зв'язок із близьким дорослим, що являє собою базовий інтерсуб'єктивний контекст психічного розвитку [6, с. 567]. Якщо основою виникнення соціального зчеплення є емоційний зв'язок, в основі засвоєння емоційного досвіду лежить ін- терсуб'єктивний контекст (P. Столяроу), в межах якого той виникає, оформлюється, перетворюється. Первинним інтерсуб'єк- тивним контекстом є ранній емоційно-не- вербальний стосунок матері і дитини. За визначенням D. Stern, параметрами інтерсуб'єктивності цього стосунку є спільне поле розділених емоцій, внутрішніх психічних станів, розділеної уваги та конгруентності намірів, що породжує в дитини відчуття відображення себе в іншій особі, як у дзеркалі. D. Stern називає взаємообмін емоційними переживаннями між матір'ю і дитиною невід'ємною та найбільш очевидною ознакою інтерсуб'єктивних стосунків, що визначає для дитини «обриси і протяжність її внутрішнього світу, який може бути розділений іще з кимось» [2]. Ця потреба у віддзеркаленні є центральним аспектом емоційного розвитку як у нормі, так і у разі затримки психічного розвитку. Дифіцитар- ність інтерсуб'єктивності у дітей із ЗПР вказує на незадоволену потребу в отриманні емпатійного відгуку оточення на свої афективні стани та розділенні емоційного досвіду у відповідному інтерсуб'єктивному контексті. Реалізація цієї потреби забезпечує процес інтеграції емоційних переживань дитиною із ЗПР і лежить в основі становлення самовідчуття й основних функцій психологічної структури Я як неперервної, стійкої організації усвідомлення самого себе.

K. Lyons-Ruth виділяє п'ять ознак порушення дитячо-батьківської комунікації, що провокують виражену дефі- цитарність інтерсуб'єктивності у дітей: відсутність емпатійного батьківського відгуку на переживання дитини; негативно-нав'язлива батьківська реакція; змішання внутрішньо-сімейних ролей; дезо- рієнтуюча, непослідовна, фрагментована батьківська відповідь; набір відгуків, які можна назвати афективно-комунікативним помилками, що включають як амбівалентні, суперечливі, так і помилкові сигнали батьків до дитини [6].

Науково-емпіричне вивчення ранніх комунікацій між матір'ю та дитиною (C. Trevarthen, Freedman, Fletcher, D. Stern, R. Hobson, А. Shore, K. Layons- Ruth, R. Stolarow, G. Atwood, Т. Ogden на ін.) показало, що інтерсуб'єктивність виступає ядром та центральним компонентом здорового психічного розвитку людини. С. Trevarthen, N. Diamond, М. Marrone стверджують, що наслідками дефіциту ін- терсуб'єктивності у ранньому віці є порушення у сферах соціального, емоційного та психічного розвитку. Недостатність досвіду інтерсуб'єктивності, що може бути пов'язаний із ранніми девіаціями у первинній емоційно-невербальній взаємодії дитини й оточення, призводить до порушення опанування дитиною соціо-комунікативними навичками, до затримки її мовленнєвого та пізнавального розвитку, розвитку емпатії, розладів ідентифікації та регуляції емоцій, самоконтролю, порушення формування механізмів саморефлексії і, відповідно, засвоєння моральних цінностей [5, с. 161]. Згідно з висновками Goldberg, Grienenberger, Kelly, Madigan, стійке порушення афективно-комунікативного процесу взаємодії між матір'ю і дитиною у віці 12-18 місяців маніфестується у формі емоційно-поведінкових розладів, затримки психічного розвитку, порушення формування соціо-комунікатив- ної сфери дитини.

А. Shore відводить інтерсуб'єктивності центральну роль у розвитку мозкових систем регуляції соціальних функцій та міжо- собистісних стосунків.

Інтерсуб'єктивність зумовлена онтогенетично. K. Lyons-Ruth наголошує на унікальних здібностях немовляти до інтерсуб'єктивного обміну досвідом, внаслідок якого дитина нарощує свою здатність до входження в емоційний, ментальний, психічний досвід Іншого. Дослідниця вирізняє так звані вроджені інтерсуб'єктивні мотиваційні системи у немовлят, функція яких полягає в пошуку іншої емоційної істоти для взаємодії, спільної гри, спільного буття. На її думку, ці інтерсуб'єктивні системи діють постійно як засіб забезпечення основної умови для розвитку психіки дитини, вони не можуть бути активовані чи деактивовані [6]. Проте якість інтерсуб'єктивного досвіду, що визначає якість набуття здатності до інтерсуб'єктивності, залежить від ранніх емоційно-невербальних комунікацій матері і дитини.

Досліджуючи соціальний розвиток новонароджених, C. Trevarthen з'ясував, що вже на першому році життя дитина вчиться й оволодіває соціо-емоційними навичками на основі досвіду інтерсуб'єктивності. При чому він виявив біологічну налашто- ваність немовлят координувати свої дії з іншими людьми. Це спонукає становлення здатності до соціальної взаємодії і сприяє пізнавальному та емоційному розвитку. Його дослідження показали, що новонароджений є не пасивним реціпієнтом, а є активним повноцінним учасником творення спільного соціального контексту взаємодії. Тобто продуктивність соціальних відносин між немовлям і матір'ю залежить від рівноцінного активного визначення спільної культури між ними [5, с. 162]. А отже, інтерсуб'єктивність як реципрокний, взаємний, спільний процес розділення досвіду дитини і матері є водночас процесом, в межах якого досвід кожного впливає на досвід іншого. Цей взаємовплив досвідів, що стикаються у спільному інтерсуб'єктивному полі, є дуже важливим аспектом інтерсуб'єктив- ного підходу до розуміння механізмів психічного розвитку. C. Trevarthen підкреслює, що інтерсуб'єктивні стосунки завжди тісно пов'язані з почуттям довіри і безпеки. Вони створюють психологічні передумови для зародження у дитини самовідчуття і впливають на розвиток автономії її Я.

На думку D. Stern, організація досвіду Я і формування самовідчуття відбувається завдяки поступовому оволодінню дитиною здатністю інтегрувати емоційні переживання через інтерсуб'єктивний механізм. А потреба в наявності налагоджених інтер- суб'єктивних зв'язків відображає потребу дитини отримувати відгук, співзвучний з її емоційним станом. Тісний зв'язок емоційності і процесу структурування переживання самого себе, на його думку, бере участь протягом перших місяців життя у розвитку так званого «ядерного самовідчуття».

Е. Demos зазначає, що зародки самовідчуття дитини кристалізуються навколо її внутрішнього переживання повторюваних емоційних станів за умови наявності сприятливого інтерсуб'єктивного контексту, який створюється завдяки здатності оточення емпатійно відгукуватися на емоційні стани дитини. Тобто емоції виступають фактором структурування досвіду Я у процесі розвитку дитини лише тоді, коли вони отримують адекватний емпатійний відгук із боку осіб, що здійснюють догляд за дитиною. Завдяки цьому процесу у дитини формується здатність до емоційної диференціації, ідентифікації емоцій та емоційної саморегуляції. Отже, одним з інструментів моделювання сприятливих інтерсуб'єктивних контекстів у взаємодії з дитиною із ЗПР є емпатійне налаштування, механізмом якого є віддзеркалення суб'єктивних переживань дитини. На думку Р. Столяроу, набуття інтерсуб'єк- тивного досвіду відбувається завдяки здатності дорослого емоційно налаштовуватися на потребу дитини в емпатійному відгуку. Лише в такому разі може розвинутися неперервне відчуття самого себе [1, с. 32]. Дефіцит досвіду інтерсуб'єктивності означає недостатність специфічної відгукува- ності батьків на весь спектр переживань дитини. Всі «невідображені» почуття та емоції, за відсутності достатнього досвіду емоційного налаштування, сприймаються дитиною як ненормальні, в результаті відбувається відчуження від власних переживань і виникає відчуття втрати власної реальності. У найбільш важких випадках, наголошує Р. Столяроу, відбувається провал у процесі розвитку, що призводить до повної відмови від реальності і руйнування Я. Натомість, наявність досвіду емоційного налаштування з боку близької особи шляхом емпатійного відображення почуттів дає дитині змогу трансформувати емоційний досвід та розвивати здатність самій налаштовуватися на переживання Іншого. Посилення самовідчуття Я забезпечує інтеграцію та зміцнення меж Я, що розвиває здатність дитини із ЗПР спиратися на власний емоційний досвід, а, отже, проявляти активність Я у комунікації, навчанні тощо. Безперервне емпатійне налаштування, яке здійснює дорослий, сприяє формуванню такої інтерсуб'єктивної ситуації, в якій у дитини із ЗПР росте відчуття того, що її емоційні стани і потреби можуть бути справді зрозумілі на найглибшому рівні. Емоційна співналаштованість є базовою в інтерсуб'єктивному обміні досвідом й активізується за допомогою механізмів неперервного емпатійного включення дорослого. Відсутність відгуку на емоційні стани дитини призводить до короткочасних, але значних поломок в області оптимальної інтеграції афектів, провокуючи дисоціацію або заперечення емоційних переживань, оскільки вони загрожують досягнутій до цього моменту, ще неміцній структури- зації Я [1, с. 32]. Іншими словами, виникає загроза фрагментації Я, оскільки емоційні стани дитини не отримали необхідного відгуку від оточення, а тому не змогли бути інтегровані в організацію переживання себе.

Дослідження H. Krystall доводять важливість не лише відгуку (віддзеркалення), але й процесу диференціації дорослим емоційних станів дитини. Завдяки послідовній ем- патійній диференціації емоційних проявів дитини із ЗПР та відгуку на них відбувається розвиток здатності дитини із ЗПР усвідомлювати та розрізняти свої різноманітні та мінливі афективні стани, формуються структури Я, ранні первинні уявлення про себе та границі Я. інтерсуб'єктивність емоційний психічний дозрівання

Таким чином, згідно з інтерсуб'єктивним підходом, здоровий психічний розвиток стає можливим лише в такому інтерсуб'єктивному контексті, в якому дорослим здійснюється послідовна і, відповідно до рівня розвитку, емпатійна реакція на переживання дитини, що виражає і віддзеркалює суб'єктивні способи осмислювати й організовувати її власний досвід. При цьому важливою є не лише ця функція віддзеркалення, але й функція синтезу амбівалентних емоційних переживань дитини. Це ще один процес, який життєво необхідний для становлення інтегрованого самовідчуття дитини із ЗПР. Цей процес означає здатність дорослого з довірою приймати, витримувати, розуміти і в доступній формі пояснювати інтенсивні суперечливі емоційні стани дитини. Емпатійна чутливість відгуку дорослого поступово робить можливими модуляцію, регуляцію інтенсивності і витримування сильних афектів, а, отже, формує здатність впоратися з ними [1, с. 54].

Позиція неперервного емпатійно- го відгуку (Р. Столяроу) репрезентує особливу внутрішню установку дорослого для створення сприятливого інтерсуб'єк- тивного контексту, в якому б суб'єктивний світ дитини із ЗПР міг би досягнути повноцінного розгортання і необхідної трансформації. Неперервне емпатійне дослідження означає послідовне осягнення смислу емо- ційно-особистісних проявів дитини із ЗПР з точки зору її внутрішньої суб'єктивної позиції. Така емпатійна установка здійснює величезний вплив, сприяючи формуванню інтерсуб'єктивної ситуації, в якій у дитини із ЗПР росте відчуття того, що її емоційні стани і потреби можуть бути дійсно розпізнані і зрозумілі. Це, у свою чергу, є основою розвитку здатності до саморефлексії, а, отже, і до появи здатності дитини із ЗПР до ем- патійної позиції щодо Іншого. Установка на неперервне емпатійне дослідження є відправним пунктом у підкріпленні розвитку Я і налагодженні емоційно-особистісних зв'язків Я з іншими. Інтерсуб'єктивний зв'язок у формі повноцінної взаємодії розширюється в тому разі, коли у дитини із ЗПР виникає стійке відчуття, що дорослий розуміє її переживання й очікування. Це сприяє безперешкодному розгортанню паттернів емоційного досвіду, які забезпечують розвиток та зростання здатності дитини із ЗПР розуміти власний досвід і діяти, спираючись на нього [1, с. 30]. Інтерсуб'єктивний контекст, в якому близький дорослий здатен проявляти розуміння, прийняття, здійснювати інтерпретацію унікальних постійно мінливих емоційних станів дитини із ЗПР, є вирішальним в емоційному розвитку. Це сприяє інтерналізації вміння регулювати власні емоційні реакції, тобто формує у дитини із ЗПР здатність самостійно відстежу- вати, проговорювати власні емоції, з розумінням реагувати на них та подібним чином діяти щодо інших. Інтерсуб'єктивне поле створює структуру для інтеграції емоцій у досвіді Я, що стає фундаментом для формування самовідчуття дитини із ЗПР.

Окрім емпатійного налаштування, для створення сприятливого інтерсуб'єк- тивного контексту розвитку Р. Столяроу виділяє ще й механізм емоційно-вербального віддзеркалення дорослим внутрішніх психічних станів дитини. D. Siegel підкреслює, що саме у процесі спонтанної відкритої комунікації ментальні стани дорослого і дитини із ЗПР творять спільний суб'єктивний досвід, який стає фундаментом для внутрішньої інтеграції Я дитини. Коли ж дорослий ще й використовує слова для називання цих внутрішніх ментальних станів, відбувається розвиток здатності дитини сприймати, розуміти і називати власні стани, а, отже, інтерналізувати це вміння як основу емоційної саморегуляції. Через інтерсуб'єктивну систему дорослий транслює віддзеркалення суб'єктивних переживань дитини, що створює у неї відчуття, що її розуміють. Здоровий емоційний розвиток забезпечується, з одного боку, шляхом підтримки емоційної близькості належної інтенсивності, а з іншого, усвідомленням автономності суб'єктивного способу переживання дитиною світу [1]. Розуміння дорослим відокремленості суб'єктивних ментальних станів себе і дитини і транслювання цього розуміння у спільному інтер- суб'єктивному полі дає можливість дитині інтерналізувати здатність розрізняти своє і чуже, тобто диференціювати границі власного Я. У протилежному випадку, якщо дорослий не здатен достовірно розпізнавати, розрізняти різноманітні емоційні стани дитини і відповідним чином відповідати на них, це буде перешкоджати процесу становлення границь Я.

H. Krystall ще раз наголошує на важливій ролі здатності дорослого правильно ідентифікувати та вербалізувати ранні невербальні форми вияву емоцій дитини. Емпатично співзвучне вербальне проговорювання афектів виконує подвійну функцію стимуляції емоційного розвитку. По-перше, це допомагає дитині із ЗПР надавати словесної форми вираження своїм переживанням. По-друге, це сприяє поступовій інтеграції емоційних станів у когнітивно-а- фективні схеми, тобто відповідні психологічні структури, що організовують і струк- турують досвід Я. Таким чином, називання дорослим емоційних станів дитини із ЗПР забезпечує структурування досвіду Я. Ознакою динаміки емоційного розвитку стає поступовий прояв здатності дитини із ЗПР використовувати слова для вираження своїх емоцій.

Окрім емпатійного налаштування, емоційно-вербальної віддзеркалення та диференціації емоцій, сприятливий інтер- суб'єктивний контекст включає процеси синхронізації намірів індивідів, що взаємодіють, та активізацію спільної уваги (A. Becker-Weidman). Структура інтер- суб'єктивного зв'язку між індивідами, в такому разі, між дорослим і дитиною із ЗПР, включає три компоненти: розділені емоції, розділена увага і спільна мета [3, с. 357]. Простим прикладом цього стану може бути ігрова діяльність, у процесі якої учасники розділяють емоційне хвилювання від процесу гри (розділені емоції), обоє сфокусовані на грі (розділена увага), і мають спільну мету: виграти або ж гратися заради задоволення. Отже, спільна гра є доступною формою моделювання інтерсуб'єктивного контексту з метою стимуляції емоційно-особистісного розвитку дитини із ЗПР.

А. Вескег^еМтап наголошує, що розділення двох чи більше суб'єктивних позицій у спільному полі розділеної уваги, емоцій і намірів створює необхідний стимулюючий вплив на інтеграцію і структуризацію Я. Такий злагоджений інтерсуб'єктивний контекст взаємодії дитини із ЗПР і дорослого формує у неї вміння надавати смислу спогадам, уявленням про себе та розуміти свої емоції.

Висновки

Таким чином, проаналізувавши психологічний зміст інтерсуб'єктивності як фундаменту для формування емоційної сфери та становлення Я можемо дійти певних висновків. По-перше, оскільки інтерсуб'єктивні механізми регуляції досвіду постійно активізуються тими чи іншими контекстами, в яких цей досвід трансформується, усвідомлення інтерсуб'єктивності як домінуючого чинника у формуванні емоційної сфери особистості відкриває ширші можливості щодо забезпечення сприятливих компенсуючих умов для розвитку Я у разі затримки психічного розвитку. Компенсація дефіциту досвіду інтерсуб'єктивності у разі затримки психічного розвитку стосується необхідності моделювання потенційно сприятливих нових інтерсуб'єктивних контекстів з урахуванням основних компонентів - розділених емоцій, спільної уваги та конгруентності намірів. Механізмами побудови сприятливих інтер- суб'єктивних контекстів взаємодії з дитиною із ЗПР є емпатійне налаштування, емоційно-вербальне віддзеркалення емоцій та емпатично співзвучне вербальне проговорювання переживань дитини. Як і в нормі, елементарні уявлення про власні емоції та почуття, здатність усвідомлювати їх, сприймати, розпізнавати, виражати свій стан вербально у дитини із ЗПР можуть виникати, розширюватися і розвиватися лише шляхом набуття достатнього досвіду інтерсуб'єктивності. Це є основою вміння розуміти й описувати емоційний стан інших людей, здійснювати емоційне передбачення, усвідомлювати причини емоційних реакцій і прагнення керувати своїм емоційним станом.

По-друге, інтерсуб'єктивний зв'язок має вирішальний вплив на психічний розвиток протягом усіх вікових етапів розвитку. Психіка постійно зазнає трансформуючого впливу різних інтерсуб'єктивних контекстів, у межах яких розгортається активність Я щодо Іншого. Спирання на активний неперервний емпатійний відгук дорослого, створення простору розділеної уваги, емоцій та намірів із дитиною із ЗПР є ефективним стимулом трансформації її дефіцитів у внутрішньо-психічному полі структуру- вання власного досвіду, тобто інтеграції і дозрівання структур Я.

Література

1. Столяроу Р. Клинический психоанализ. Интер- субьективный подход / Р. Столяроу, Б. Брандшафт, Дж. Етвуд ; пер. с англ. - М. : Когито-Центр, 1999. - 242 с.

2. Штерн Д. Межличностный мир ребенка: взгляд с точки зрения психоанализа и психологии развития / Д. Штерн. - СПб. : Вип, 2006. - 376 с.

3. Becker-Weidman А. Intersubjectivity: The core of effective therapeutic parenting and therapy / A. Becker- Weidman // Psychoanalytic Psychology, 2016. - № 5. - PP. 356-364.

4. Cortina M. Attachment is about safety and protection, intersubjectivity is about sharing and social understanding. The relationships between attachment and intersubjectivity / M. Cortina. G. Liotti // Psychoanalytic Psychology. - 2010. - Vol. 27. - №. 4. - PP. 410-441.

5. Ionescu A. Intersubjectivity and relational health in mother and child attachment dimensions // A. Ionescu // Social and Behavioral Sciences, 2014. - № 163. - PP. 159-168.

6. Lyons-Ruth K. The Interface Between Attachment and Intersubjectivity: Perspective from the Longitudinal Study of Disorganized Attachment // K. Lyons-Ruth // Psychoanalytic Inquiry. 26(4). - PP. 595-616.

Анотація

У статті висвітлено взаємозв'язок інтерсуб'єктивності з механізмами порушення емоційної сфери під час затримки психічного розвитку, проаналізовано взаємозалежність між станом дозрівання Я дитини із затримкою психічного розвитку (ЗПР) і специфікою її інтерсуб'єктивного досвіду.

Ключові слова: інтерсуб'єктивність, емоційна сфера, затримка психічного розвитку (ЗПР), емпа- тія, самовідчуття, особистість.

Автор применяет понятие «интерсубъективность» к пониманию механизмов нарушения эмоциональной сферы при задержке психического развития, анализирует взаимосвязь между состоянием созревания Я ребенка с ЗПР и спецификой качества интерсубъективного опыта.

Ключевые слова: личность, интерсубъективность, самоосознание, эмоциональная сфера, задержка психического развития.

The author emphasizes the crucial role of intersubjective contexts in the positive dynamics of emotional development and analyzes the characteristics and consequences of intersubjectivity deficit experience, especially in children with mental retardation.

Key words: intersubjectivity, emotional sphere, mental retardation, empathy, self-awareness, personality.

Размещено на Allbest.ru