Особистісні особливості схильних до академічної прокрастинації студентів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особистісні особливості схильних до академічної прокрастинації студентів

Грисенко Н.В.

В статті представлений теоретичний аналіз феномену прокрастинації, зокрема академічної прокрастинації, чинників та наслідків її прояву у студентів в процесі навчання. Проаналізовано результати емпіричного дослідження особистісних особливостей студентів з різними рівнями схильності до академічної прокрастинації. На основі регресійного аналізу в якості найбільш вагомих особистісних чинників прояву схильності до академічної прокрастинації були визначенні високій рівні внутрішньої конфліктності та інтернальності в області невдач, низький рівень сумлінності студентів.

Ключові слова: прокрастинація, академічна прокрастинація, особистісні особливості, внутрішня, конфліктність, відповідальність, сумлінність.

академічна прокрастинація студент

Постановка проблеми

Актуальність дослідження структури, видів прокрастинації і чинників її формування стає все більш очевидною у зв'язку з сучасними вимогами до успішності студентської молоді, яка повинна ставати дедалі більш удосконаленою, в розвиненні у неї психологічних якостей: бути цілеспрямованою, наполегливою, впевненою, організованою, конкурентоспроможною та ін. У психологічній літературі під поняттям прокрастинації розуміють свідоме відкладання, відтермінування суб'єктом намічених дій, завдань, незважаючи на негативні наслідки такої поведінки, на можливе виникнення проблем. Відкладання виконання завдань саме в сфері навчання є видом академічним прокрастинації.

Дедалі зростає кількість публікацій, присвячених проблемі прокрастинації, та академічної прокрастинації зокрема. Одним із чинників академічної неуспішності студентів можна вважати постійне відкладання виконання навчальних завдань, така поведінка характеризується ригідністю діяльності особистості. Життя сучасного студента наповнене різними справами, навчальними завданнями, виконання яких потребує дотримання певних строків, гцо обумовлені часовими межами. Сучасна молодь будує плани, визначає та встановлює цілі, досягнення яких вимагає не тільки багато часу, а й власної самоорганізації та самодисципліни.

Серед студентів є досить поширеною звичка відкладати справи «на потім», тобто готуватися до екзамену в ніч перед його складанням, писати курсову роботу чи диплом у суворих межах часу, відкладати «на потім» вирішення важливих справ, тощо. В ситуаціях постійної напруги, коли навчальних завдань досить багато, а час на їх виконання обмежений, виникає загроза відкладати деякі справи на потім, на завтра, що в решті- решт призводить до виконання їх в останній момент у суворому дефіциті часу, що позначається не тільки на навчальній успішності студента, а й на його психофізіологічному стані.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Феномен прокрастинації має достатню, на перший погляд, історію дослідження у психологічній науці -- близько 40 років. Вперше у науковий обіг термін «прокрастинація» ввів у 1977 році П. Рін- генбах розкривши особливості його структури та проявів у своїй книзі «Прокрастинація в житті людини» [2]. Сьогодні існує достатня кількістьдосліджень сутнісного змісту та структури прокрастинації (Н. Мілграм, Т. Піччел, Дж. Фераррі), а також розробки психодіагностичного інструментарію для її вимірювання (вперше зарубіжними науковцями -- М. Аіткен, К. Лей, В. Мак Коун, Н. Мілграм, Дж. Джонсон, Е. Д. Ротблюм, Л. Й. Со- ломон, П. Стіл, Б. Тукман, та потім серед вітчизняних дослідників -- Є. Г. Базика, О. С. Віндекер, М. В. Зверева, С. Л. Лебедев, М. В. Останіна).

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

Попри відносно тривалу історію вивчення феномену академічної прокрастинації, вона залишається поширеним явищем у навчальній та професійній діяльності студентів практично у всьому світі. Навіть стислий огляд великої кількості публікацій із проблеми відкладання виконання завдань студентами у часі свідчить про очевидну непослідовність і неузгодженість результатів досліджень, що стосуються чинників схильності до прокрастинації, принципів їх класифікації і висновків, які можуть бути рекомендовані для впровадження в педагогічну практику відносно розробки повноцінних програм психотерапевтичного впливу.

Формулювання цілей статті

Метою даної статті є теоретичне обґрунтування особливостей феномену прокрастинації, чинників та наслідків його прояву у діяльності та аналіз результатів емпіричного дослідження особистісних особливостей студентів з різними рівнями схильності до академічної прокрастинації.

Виклад основного матеріалу

Необхідність поглибленого вивчення проблеми прокрастинації полягає в тому, що останнім часом в умовах динамічно розвиваючогося суспільства і дефіциту часу, посилилася тенденція добровільного, ірраціонального відкладання запланованих дій. Наслідком прокрастинації є стрес, викликаний нереалізованістю повного мірою життєво значущих для особистості цілей. Зниження самоефек- тивності та загальної задоволеності життям є, в свою чергу, предиктором активізації негативного соціального самопочуття особистості. Відповідно, прокрастинація є чинником, що стимулює спотворення процесу самодетермінації в життєвій, особистісній, соціальній та професійній сферах самовизначення сучасної особистості.

Ми вважаємо, що основною сферою прояву прокрастинації, поряд з професійною діяльністю і турботою про здоров'я, є навчання. Академічна прокрастинація припускає затримку виконання навчальних завдань (наприклад, курсових і дипломних робіт, труднощі своєчасної підготовки до сесії). Як показують дослідження, зволікання у добре успішних і слабо успішних студентів має різну специфіку [3]. При цьому наслідком про- крастинації в більшості випадків стає не тільки зниження успішності та результативності навчання, а й підвищення невротизації, наростання виснажуваності, погіршення самопочуття.

Я. І. Варваричева в своєму огляді зарубіжних наукових праць на цю тему визначає, що першими дослідниками, що почали вивчати саме академічний різновид прокрастинації були Л.Д. Рот- блюм та Л.Й. Соломон [2]. Вони здійснили ряд масштабних досліджень серед студентів з метою виявлення особливостей прояву прокрастинації, а також розробили ефективну та детальну методику для її діагностики саме в навчальній сфері.

Є.Л. Базика, в своєму описі хронічної та тимчасової прокрастинації, також підкреслювала, що вона найчастіше притаманна студентам, які не правильно обрали фах чи взагалі навчальний заклад, через що їм не цікаво вчитися. Звідси, як стверджує вчений, безсонні ночі та намагання зробити неприємні завдання в останній день перед заліками, іспитами [1].

Результати експериментальних досліджень з зазначеної проблематики свідчать, що найчастіше студенти належать до активних прокрас- тинаторів, яких прокрастинація призводить до стану нагнітання напруги. Виявлено, що вони відкладають справи до останнього та створюють гостроту переживання пов'язаного з крайньою близькістю моменту здачі робіт. Таким чином студенти підвищують мотивацію та стимулюють себе до роботи. Але найчастіше така стратегія призводить до негативних наслідків.

С. Ю. Лебедев, базуючись на досліджені Л. Хайкока, П. Мак Карті, К. Скайя [7], зазначає, що причинами, наслідками та профілактикою такого зволікання студентів, або в загалі їх хронічної схильності до академічної прокрастинації можуть бути:

1. Хвороби, соціальні і сімейні проблеми. Недолік мотивації і інтересу, зайва самовпевненість, лінь, брак керівництва і консультацій з боку викладачів, вивчена безпорадність, недостатність комунікації, зовнішні відволікаючі чинники є чинниками, що викликають академічну прокрастинацію.

2. Прокрастинація призводить до зниження успішності, підвищення рівня тривожності, часто -- до утворення комплексу неповноцінності і як результат -- до відмови від подальшого навчання.

3. Більш уважне ставлення викладачів до навчання студентів, введення системи заохочення, розвиток академічних зв'язків між студентами, поділ роботи на більш дрібні складові, тощо -- все це допомагає знизити рівень прокрастинації.

Н. М. Карловська та Р. О. Баранова наголошують, що відкладання виконання академічних завдань притаманне від 70% до 95% студентів [5]. В дослідженні Е. Д. Ротблюма та Л. Й. Соломона 50% студентів повідомили, що відкладають виконання учбових завдань в більшості випадків, а 30% студентів -- час від часу, також 60% студентів відмічають необхідність допомоги спеціалістів для подолання прокрастинації [13].

Треба визначити, що серед всіх досліджень академічної прокрастинації проблематика емоційно-вольової саморегуляції та мотиваційної сфери студентів видається найбільш повно дослідженою. Так, Т.О. Гордеєва та О.А. Сичов в своєму досліджені внутрішньої та зовнішньої мотивації показали її вплив на успішність учбової діяльності або навпаки схильність до відкладання навчання [8]. Н.Ю. Волянюк та Г.В. Ложкін в своєму досліджені наводять на роздуми про часовий фактор в організації діяльності особистості та важливості регулятивних механізмів у її побудові [4].

Узагальнюючи проблематику досліджень осо- бистісних характеристик різного рівня із схильністю людини до прокрастинації у діяльності, можна виділити наступне:

1. Перфекционізм (Н.М. Карловська, Р.О. Баранова, О.С. Віндекер, М.В. Зверева, С.Ю. Лебедев, Я.І. Варварічева та ін.);

2. Самооцінка, або самовідношення (А. Елліс, В Кнаус та ін.);

3. Нейротизм, та його компонент підвищена тривожність (Е.Д. Ротблюм, Л.Й. Соломон, В. Мак Коун, Т. Пецель і П. Руперт та К. Лей);

4. Суб'єктивний локус контролю (Є.Г. Базика та ін.).

Враховуючи суперечливість отриманих в дослідженнях вчених даних, щодо чинників прояву схильності людини до прокрастинації, нами було сплановано та проведено емпіричне дослідження на вибірці 60 студентів, в основу якого покладено припущення про існування відмінностей у особистісних характеристиках, а саме ектравертованості, сумлінності, відкритості досвіду, доброзичливості, нейротизму, локусу контролю, компонентів самовідношення та особистісної зрілості, студентів з різними рівнями схильності до академічної прокрастинації. В дослідженні застосовані наступні методики: 1) опитувальник «Шкала загальної прокрастинації» К. Лейя, в адаптації О. С. Віндекер и М. В. Останіної; 2) методика «Procrastination Assesment Scale Student» E. Д. Ротблюма, Л. Й. Соломон, в адаптації М. В Зверевої; 3) авторська методика дослідження прокрастинації С. Ю. Лебедева; 4) авторська анкета виявлення наявності стану прокрастинації Є. Л. Базики; 5) п'ятифакторний особистісний опитувальник Р. МакКрая і Й. Коста; 6) методика діагностики рівня суб'єктивного локусу контролю Дж. Рот- тера, в адаптації Е. Ф. Бажина., С. А. Голинкіної, А. М. Еткінда; 7) методика дослідження самовідношення, В. В. Сталіна, С. Р. Пантілеєва; 8) опитувальник особистісної зрілості О. С. Штепи.

За даними чотирьох методик спрямованих на виявлення схильності студентів до академічної прокрастинації, а саме К. Лейя, Е. Д. Ротблюма й Л. Й. Соломона, С. Ю. Лебедева, Є. Л. Базики, можна стверджувати, що переважна більшість студентів має середній рівень її прояву. В подальшому, за допомогою кластерного аналізу алгоритму К-середніх ми розділили всю вибірку досліджуваних на два кластери, з високою та низькою схильністю до прокрастинації відповідно. Перший кластер, який об'єднував досліджуваних з низькою схильністю до академічної прокрастинації, складав двадцять вісім осіб, та другий кластер, який об'єднував досліджуваних з високим рівнем схильності до академічної прокрастинації, складав тридцять дві особи.

Результати кластеризації вибірки досліджуваних за показниками схильності до академічної прокрастинації представлено на рис. 1.

Рис. 1. Графік розподілу досліджуваних за рівнем схильності до академічної прокрастинації (кластерний аналіз метод К-середніх)

В результаті статистичного аналізу, були виявленні відмінності особистісних особливостей студентів у кластерах із різними рівнями схильності до академічної прокрастинації, представлені в табл. 1.

Таблиця 1

Показники розбіжностей у особистісних особливостях студентів з різними рівнями схильності до академічної прокрастинації