Рецепція проблеми механізмів розуміння студентами-філологами поетичних текстів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зазначено, що механізм актуалізації «емоції форми» актуалізує переживання особистості, що виникають в процесі сприймання художнього поетичного твору як єдиного цілого. Таке переживання є реакцією на зміст, який є наслідком інтеграції думок, організацією змісту в певну художню структуру. Наголошено, що механізм гармонізації смислу виражається в наявності координат гармонійної організації тексту. Підкреслено, що механізм ампліфікації поетичного тексту сприяє відтворенню всієї складної системи смислових зв'язків між окремими образами, опосередкованих відповідною організацією змісту поетичного тексту. Визначено механізм набуття естетичного досвіду, який дозволяє розглядати творчість студента-філолога як співтворчість, оскільки вона актуалізує вміння бачити твір цілісно, в його ідейно-художньому смислі, і цілісно оцінювати, розуміти деталі.

Інтеграція України до глобалізованого, динамічного світу, до кроскультурних контактів та дипломатичної взаємодії призвели до того, що особливої значущості набувають проблеми формування у молоді нових життєвих стратегій, конкурентоспроможності, гнучкості та мобільності психічних процесів. Це потребує від молодої людини прагнення до нових знань, усвідомлення необхідності постійного самовдосконалення, самоосвіти, цілеспрямованості у їх отриманні та використанні, необхідності співпрацювати з іншими людьми, толерантності по відношенню до міркувань та думок інших. У зв'язку з цим приділяється увага проблемам освіти не як способу трансляції і засвоєння накопиченого людством соціального досвіду, а як творчому, естетичному акту, призначення якого - сприяти створенню образу світу і образу себе в світі. Тому формування здатності до квазідіалогу з текстами, зокрема, - поетичними, з метою розуміння глибинних смислів цих текстів, стає однією з основних задач освіти.

Проблема розуміння тексту не є новою в психології. Розуміння як смислова основа побудови тексту, процес утворення смислів тощо аналізується в роботах М.М. Бахтіна, В.В. Знакова, Г.П. Щедровицького та ін. Такі вчені, як Ю.Д. Апресян, Р. Барт, М.М. Бахтін, Ю.М. Лотман, Н.В. Чепелєва визначають розуміння тексту як процес засвоєння та породження смислів, діалогічної взаємодії з текстом.

У дослідженнях Л.Г. Жабицької, Є.П. Крупника, О.О. Леон- тьєва та ін. розуміння тексту розглядається з огляду на переживання, які виникають в результаті його опрацювання. Велику кількість робіт присвячено вивченню індивідуальних особливостей читачів за умов суб'єктивного сприйняття ними художніх творів (В.В. Андрієвська, Т.В. Косми, С.П. Крегжде, Н.О. Михальчук, Д.Ф. Ніколенко та ін.), а також з огляду на труднощі при сприйнятті образного й експресивного аспектів літературних творів (С.П. Крегжде).

Проте, проблема розуміння читачем поетичного тексту меншою мірою досліджена в науковій царині, ніж проблема розуміння літературних творів. Це пояснюється передусім тим, що для поезії характерною є особлива проблематика, виражальна форма, різноманіття поетичних засобів, специфічні, неординарні образи, що вимагають від читача певного рівня обізнаності, ерудиції, літературної компетенції. Водночас поетичні твори - це важливий елемент сучасної культури, який має неабияке роз- вивальне значення для особистості, особливо коли йдеться про філологів. Складність розуміння та сприймання таких текстів дається не легко, зокрема, - внаслідок насиченості їх новотворами (оказіоналізмами). Адже поезія не лише збагачує емоційне життя студентів, виводить їх за межі вузькоособистісних переживань, залучаючи до загальнолюдських цінностей. Лаконічність, змістовність, образність поетичної мови створюють основу для розвитку культури мовлення майбутніх філологів, певною мірою стимулюють розуміння естетики художнього слова. Поезія має бути однією з культурних форм, якою філолог виражає свої переживання. Інтерес до поетичного твору має бути зумовлений активним пошуком засобів самовираження, індивідуалізації, пов'язаний у юнацькому віці з контекстом особистісного спілкування. Тому поезія має відіграти провідну роль у формуванні особистості вчителя. Все це і зумовило актуальність теми дослідження даної публікації.

Завданнями нашої статті є:

1. Проаналізувати особливості розуміння особистістю поетичних текстів з точки зору філософії, логіки, герменевтики, психології тощо.

2. Окреслити особливості розуміння особистістю поетичних текстів у психологічній парадигмі з позицій різних концептуальних парадигм і підходів.

3. Уточнити поняття «діалогічної взаємодії читача з текстом» та «розуміння особистістю поетичного тексту».

4. Сформулювати додаткові механізми розуміння студентами-філологами поетичних текстів.

У філософській парадигмі проблема розуміння висвітлюється з точки зору місця даного феномену в пізнавальній діяльності індивіда (С.Б. Кримський, В.К. Нішанов, В.І. Омельянчик та ін.), співвіднесення з іншими галузями знань, а також відмінностей між поясненням і розумінням (А.А. Брудний, В.В. Знаков та ін.)

Із погляду логіки розуміння витлумачується як універсальна операція мислення, пов'язана з засвоєнням нового змісту та включенням його до системи сталих ідей і уявлень (Д.П. Горський, Г.І. Фазилзянова та ін.).

Розуміння тексту в історії герменевтики знайшло своє відображення у філософії Ф. Шлейєрмахера, теорії несвідомого З. Фройда, філософії інтерпретації П. Рікера, працях сучасних дослідників В.В. Знакова, Г.П. Щедровицького, А.А. Брудного, М.П. Брандеса, Г.І. Богіна, С. Квіта та ін. Герменевтика вбачає в розумінні інтерпретацію сприймаючого художній текст суб'єкта, в основі якої покладено уяву та інтуїцію реципієнта, що дозволяє йому не лише розкрити задум автора, а й відчути процес створення тексту (Б.М. Бессонов, Х.Г. Гадамер та ін.).

Проаналізовано особливості розуміння особистістю поетичних текстів у психологічній парадигмі з позицій:

а) психолінгвістичного підходу, де розуміння поетичних текстів досягається через аналіз його структурно-смислової побудови (І.А.Зимня, Л.С.Виготський, О.О.Леонтьєв, М.І.Жинкін, М.О.Рубакін та ін.);

б) когнітивного підходу, в парадигмі якого розуміння розглядається як процес побудови ментальної моделі світу (М.М. Бах- тін, Г.І. Богін, А.А. Брудний, В.К. Нішанов та ін.);

в) культурно-історичного підходу, який наголошує на неабиякому значенні смислової структури тексту, опорних тем, співвідношенні елементів зовнішньої та внутрішньої структури тексту, на когнітивному, рефлексивному, регулятивному планах інформації твору тощо (Я.Ф. Андрєєва, В.В. Андрієвська, Л.С. Виготський, І.Р. Гальперін, Н.М. Громова, Г.С. Костюк, Н.В. Чепелєва та ін.);

У дисертації визначено особливості діалогічної взаємодії читача з текстом з метою його розуміння (Я.Ф. Андрєєва, В.В. Андрієвська, Н.О. Михальчук, Н.В. Чепелєва та ін.). Діалогічну взаємодію читача з текстом ми розглядаємо як сприймання, інтерпретацію, аналіз, тлумачення та розуміння художніх текстів, тобто механізм утворення смислів. Результати пізнавальної діяльності включатимуться в широку мережу контекстів, змінюючи їх і породжуючи у результаті процесу розуміння нові контексти.

Отже, під розумінням поетичного тексту ми розуміємо процес осягнення філологом експліцитного та імпліцитного змісту, знаходження глибинних смислів поетичного твору завдяки актуалізації рефлексивних процесів особистості, творчої уяви, асоціативного мислення, переживань особистості тощо. Процес розуміння філологом поетичного тексту ми вважатимемо ефективним, коли суб'єкт, ураховуючи власну читацьку компетентність, інтерпретативну компетенцію, морально-ціннісні складові своєї особистості, здатен «піднятися» до автора цього твору або навіть перебільшити його, тобто, зрозуміти більше, ніж розуміє автор сам по собі, або представити у наративному описі значно більше, ніж сам автор хотів донести читачам (за В.В. Знаковим). Тому, ми вважаємо, що філолог зрозумів поетичний текст у випадку, коли він експлікує зміст цього твору через призму особистісно та професійно значущого досвіду, створюючи при цьому наративну, темпорально організовану оповідь, яка сприймається самим суб'єктом та іншими через оповідальну функцію, через оповідь суб'єктом того, що він пережив, прочитавши даний поетичний текст. У даному випадку йдеться про сформованість у філолога наративної компетентності.

У нашому дослідженні нами було враховано сформульовані Н.О. Михальчук механізми розуміння старшокласниками літературних творів (аперцепції, проекції, ейдетизму, ідентифікації, інтроекції), а саме:

«Механізм аперцепції: залежність сприймання старшокласником подій, які розгортаються в літературному творі, предметів і явищ, в ньому описаних, від попереднього досвіду учня, змісту і спрямованості психічної діяльності та особистісних якостей; вплив життєвого досвіду індивіда на формування гіпотез щодо прочитаного літературного твору.

Механізм проекції: зумовленість сприймання школярем подій та сюжету літературного твору, героїв та автора твору власними потребами, цінностями й особистісними якостями; приписування старшокласниками наявних у них усвідомлених думок, переживань і мотивів іншим людям (у тому числі - героям літературного твору та його автору); приписування прийнятних для учня переживань героям чи автору літературного твору та відображення цих переживань у власній свідомості як начебто сприймання навколишньої дійсності із зовні.

Механізм ейдетизму: здатність старшокласників до запам'ятовування, збереження і відтворення надзвичайно яскравих і деталізованих образів, предметів, явищ і сцен літературного твору після припинення їх сприймання в процесі читання; здатність школярів до емоційної насиченості повідомлення після діалогічного «проговорення» його фактичного змісту.

Механізм ідентифікації: здатність до глибокого входження в контекст літературного твору, яка характеризується зникненням меж між «Я» і твором; здатність до проведення внутрішніх діалогів з героями та автором літературного твору на полі- або квазісуб'єктному рівнях; неусвідомлене чи усвідомлене ситуативне уподібнення себе значущому герою літературного твору як зразку на основі сильного емоційного зв'язку з ним; прийняття поглядів, цілей і цінностей автора чи героїв літературного твору та усвідомлення себе учасником подій, які відбуваються.

Механізм інтроекції: розуміння та аналіз почуттів, поглядів, переконань, оцінок, норм, зразків поведінки літературних героїв, які, входячи в суперечність з життєвим досвідом учня, спочатку не асимілюються його особистістю; порівняння та зіставлення старшокласником своїх власних переконань і поглядів із набутими під час читання літературного твору інтроекта- ми, здатність до критичного переосмислення і перших, і других» [1, с. 18-19].

Також нами було враховано механізми взаємодії підлітків із поетичними творами, запропоновані А.О.Яцюрик:

«І група. Механізми взаємодії з творами мистецтва. До цієї групи належать:

1.1. Механізм креативноїрефлекси. Процес креативної рефлексії мистецьких творів характеризується виходом за межі знань, які з самого початку має учень.

1.2. Механізм імпресії передбачає первинне усвідомлення твору мистецтва, здатність особистості сприймати образ в цілому, розуміти як експліцитні, так й імпліцитні зв'язки його складових.

1.3. Механізм ретенції - здатність створювати новий об'єкт за допомогою синтетичних єдностей, коли на рівні свідомості утримуються певні елементи, і людина зберігає актуальність перших, поки аналізуються другі. Даний механізм дозволяє подолати культурну віддаленість, дистанцію, яка відокремлює читача від поетичного тексту. Читач має ніби поставити текст на один рівень з собою, включити смисл цього тексту в своє власне розуміння.

1.4. Механізм протенції - зберігання в пам'яті сприйнятих образів та очікування сприймання інших. Під час інтерпретації поетичного твору сконструйований читачем світ текстових подій, вступаючи у взаємодію з внутрішнім світом читача, змінює його. Інтерпретація сприяє створенню нової життєвої позиції читача, формуванню його саморозуміння.

1.5. Механізм актуалізації - оригінальне уявлення певного об'єкта у візуальному, слуховому та ін. планах та вербальна чи невербальна його презентація в іншому образі, у тому числі - у формі авторського поетичного повідомлення.

ІІ група. Механізми взаємодії з поетичними творами. Дані механізми є специфічними для поезії, а ступінь володіння ними залежить від культури роботи учня з поетичною формою. До цієї групи ми відносимо:

2.1. Механізм силабічної симетрії, який актуалізує здатність людини сприймати поскладову єдність поетичних строф (силабічні метри, вертикальну римовку, ізосилабізм та ін.) як естетичну цінність.

2.2. Механізм звукового асоціювання. Цей механізм базується на аналізі звукових асоціацій, їх типів тощо, розумінні рими та на основі цього усвідомленні смислу поетичного твору.

2.3. Механізм ритмічної амбівалентності. Даний механізм створює варіативність акцентної інтерпретації, що зосереджує увагу читача на глибинному авторському смислі.

2.4. Механізм семантичного вираження має на увазі отримання номінативною одиницею або семантичною структурою певних конотацій під впливом типових умов її вживання в поетичному мовленні та формальних зв'язків між лексичними одиницями тощо.

2.5. Механізм фоносемантичного асоціювання. Даний механізм базується на теорії звукосимволізму Ю.М.Лотмана. Йдеться про збагачення звука певним авторським смислом та його розуміння читачем» [3, с. 7-8].

Отже, ми сформулювали додаткові механізми розуміння студентами-філологами поетичних текстів:

1. Механізм актуалізації «емоції форми». Формулюючи даний механізм, ми спиралися на теорію Л.С.Виготського про поняття «емоції форми», яким вчений називав переживання, що виникає в процесі сприймання художнього поетичного твору як єдиного цілого. Таке переживання є реакцією на зміст, який є наслідком інтеграції думок, організацією змісту в певну художню структуру.

2. Механізм гармонізації смислу. Сучасний системний підхід дозволяє розглядати поетичний текст як гармонізовану систему. Це виражається в наявності координат гармонійної організації - гармонійної горизонталі з перевагою синтагматичних відношень, вертикалі з перевагою парадигматичних відношень і глибини, яка формується взаємодією елементів горизонталі та вертикалі.

3. Механізм ампліфікації поетичного тексту. Механізм ампліфікації сприяє відтворенню всієї складної системи смислових зв'язків між окремими образами, опосередкованих відповідною організацією змісту поетичного тексту. Глибина поетичного тексту визначається залежно від особливостей образної будови тексту (наявність і відсутність тропів і фігур), а також інтертек- стуальністю: мовними прошарками часто активізуються артефакти - створені тексти, що виявляються через цитатність твору.

4. Механізм набуття естетичного досвіду. Творчість сту- дента-філолога можна вважати співтворчістю, оскільки вона активізує ті ж сторони психіки, що й творчість письменника - емоції, пам'ять, уяву, різноманітні почуття, аналіз і синтез, вміння бачити твір цілісно, в його ідейно-художньому смислі і цілісно оцінювати, розуміти деталі. Літературний твір лише тоді діє на читача, коли автор дає йому можливість уявити, доповнити, додати картини, образи, фігури, характери, подані літератором зі свого особистого досвіду. Зокрема Т.Д. Щербан зазначає, що саме зі злиття, співпадіння досвіду творця з досвідом читача і виходить художня правда - та особлива переконливість словесної творчості, якою і пояснюється сила впливу літератури [2, с. 148].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок. Отже, розуміння поетичного тексту безпосередньо пов'язане із лінгвістичними, літературознавчими, психологічними, творчими та іншими аспектами. Всі вони актуалізуються певними рівнями сформованості різних видів компетентності, які включаються в поняття значущого професійного досвіду, а для студента-філолога - в поняття читацької та наративної компетентності, які, в свою чергу, актуалізують готовність майбутнього вчителя-словесника до сприйняття та розуміння поетичних текстів.

Перспектива подальшої роботи полягає у розробці моделей становлення наративної ідентичності майбутніх філологів з урахуванням виокремлених в дослідженні особливостей розуміння студентами поетичних творів, збагачених новотворами.

Також слід спеціально вивчати питання впливу профілю читача-філолога на становлення його наративної компетентності. На особливу увагу заслуговує питання психологічних особливостей, чинників та умов формування в майбутнього філолога наративної компетентності завдяки включенню студентів до читацької діяльності не лише поетичних, а й літературних творів. Перспективним є проведення спеціальних досліджень, спрямованих на з'ясування психологічних особливостей становлення наративної компетентності майбутніх філологів, що є базовою складовою їх професійної культури.

Література

експліцитний ретенція рефлексивний творчий

1. Михальчук Н.О. Психологія розуміння літературних творів старшокласниками: Автореф...доктора психол. наук: 19.00.07 [Текст] / Наталія Олександрівна Михальчук. - К.: Ін-т психол. імені Г.С. Костюка НАПН України, 2013. - 36 с.

2. Щербан Т.Д. Психологія навчального спілкування: [монографія] / Тетяна Дмитрівна Щербан. - К.: Міленіум, 2004. - 346 с.

3. Яцюрик А.О. Психологічні чинники розвитку креативності підлітків в діяльності з читання поетичних творів: Автореф.канд. психол. наук: 19.00.07 [Текст] / Алла Олександрівна Яцюрик. - К.: Ін-т психол. імені Г.С. Костюка НАПН України, 2014. - 22 с.

Размещено на Allbest.ru