Особливості використання невербальних засобів спілкування при роботі з молодшими школярами з порушеннями інтелектуального розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості використання невербальних засобів спілкування при роботі з молодшими школярами з порушеннями інтелектуального розвитку

О.М. Вержиховська

Постановка проблеми. Однією з найважливіших у педагогічній науці та практиці виступає проблема інноваційного підходу до формування міжособистісної взаємодії, що потребує проведення досліджень, спрямованих на розробку педагогічного забезпечення ефективного виховного впливу в зазначеному напрямі. Основна мета корекційного навчання та виховання полягає у підготовці дітей із порушеннями психофізичного розвитку до самостійної життєдіяльності, інтеграції в сучасну систему суспільних відносин. Психолого-педагогічні тенденції, які пов'язані з наданням відповідної допомоги дітям цієї категорії, встановлюють першочергові завдання у системі корекційної освіти щодо виділення провідної мети процесу навчання, виховання, корекції, які дають змогу надалі адаптувати та соціалізувати школярів з порушеннями інтелектуального розвитку в різних видах міжособистісної взаємодії, спілкування та діяльності.

Найбільш ефективним засобом міжособистісного комунікативного зв'язку як дітей з типовим розвитком, так і з порушеннями інтелектуального розвитку виступає вербальне спілкування (надання словесної інформації), що поєднується з невербальним (надання інформації за допомогою немовних знакових систем), при цьому роль останнього є не менш суттєвою.

Аналіз останніх досліджень. Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що науковці невербальне спілкування розглядали у наступних напрямках, зокрема: характеристика змісту та сутності невербального спілкування, як ефективного і результативного засобу оптимізації соціальної та перцептивної сфери особистості, що впливає на розвиток психічних процесів у просторово-часовому вимірюванні, спрямовує увагу на спілкування за допомогою рухів тіла, жестів, дистанцій, пауз (В. Зайчук, Г. Ковальов, О. Лєонтьєв, С. Максименко, Ю. Некрасова, Л. Петровська); розробка, функціональний та структурний опис класифікацій методів та засобів невербального спілкування (С. Крутецький, П. М'ясоїд, С. Рубінштейн, В. Сухомлинський, К. Ушинський); розробка і характеристика інноваційних технік невербальної міжособистісної взаємодії, які включають методичні вказівки щодо використання відповідних засобів невербальної комунікації (Л. Божович, І. Горєлов, В. Лабунська, О. Рутер); аналіз відповідних знакових систем (оптико- кінетична, пара- та екстралінгвістична, просторово-часова, контакт «очі в очі») та видів, які відносяться до невербальної комунікації (І. Горєлов, В. Лабунська); виділення та змістовна характеристика зон міжособистісного вербального та невербального спілкування (Л. Орбан-Лембрик, Л. Резников, М. Савчин, О. Урсун, Е. Хом).

Засоби невербального міжособистісного спілкування виконують однакову розвиваючу функцію як для дітей з типовим розвитком, так і з порушеннями інтелектуального розвитку.

Дослідження теоретичних аспектів питання міжособистісного вербального та невербального спілкування дітей з порушеннями інтелектуального розвитку проходило за наступними напрямками: характеристика змісту, сутності та особливостей розвитку вербального та невербального спілкування у дітей з порушеннями інтелектуального розвитку (В. Воронкова, Г. Дульнєв, В. Мачіхіна, Б. Пінський); вивчення психолого-педагогічних особливостей міжособистісного спілкування молодших школярів з порушеннями інтелектуального розвитку (Е. Баєнська, М. Ліблінг, О. Микільська, В. Пермякова, К. Слєпович, Р. Тригер); корекційне значення невербальних засобів спілкування у розвитку міжособистісної взаємодії учнів з порушеннями інтелектуального розвитку (І. Бгажнокова, Д. Бойков, М. Гайдукевич, М. Гнєзділов, Л. Дробот, В. Ковальчук, В. Липи, Г. Мерсіянової, І. Татьянчікової, Л. Уфімцева).

Вищеозначене, дає нам змогу побачити, що питання особливостей використання невербальних засобів спілкування при роботі з молодших школярами з порушеннями інтелектуального розвитку є актуальним і недостатньо розробленим у спеціальній психології та корекційні педагогіці .

Мета статті полягає у розкритті теоретико-практичних основ використання невербальних засобів спілкування при роботі з молодших школярами з порушеннями інтелектуального розвитку.

Виклад основного матеріалу

Спілкування - це увесь спектр зв'язків і взаємодії людей, спосіб формування розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосереднє чи опосередковані контакти, які вступають особистості та групи.

Під засобами спілкування розуміють те, як людина реалізує зміст та ціль спілкування. Виокремлюють вербальне (мовленнєве, словесне) спілкування та невербальне (несловесне).

Невербальне спілкування - вид спілкування без використання слів, та відіграє велику роль в обміні емоціями як між людьми, так і між тваринами, в тому числі між людиною і дресированими тваринами. Його переважно складають: голос, пісня; зовнішній вигляд, одяг, поза, вираз обличчя, посмішка, погляд; рух, танець, хода, жести, кивання головою, погойдування кінцівками, напрямок кінцівок, імітація поведінки (наприклад, хитання двома спрямованими вниз пальцями нагадує ходіння ногами); оплески; дотик; рукостискання; обійми; поведінка, дії: впевненість, обережність, байдужість, агресивність; міміка, флірт.

Усі невербальні засоби спілкування можна описати декількома системами. Це: оптико-кінетична система: жести, міміка, пантоміма, рухи тіла (кінесика); паралінгвістична система: вокалізація, діапазон та тональність голосу; екстралінгвістична система: темп, пауза, плач, сміх, кашель тощо; проксеміка: система організації простору і часу; контакт очей: візуальне спілкування.

Уміння правильно впізнавати невербальні знаки дозволяє усувати труднощі, що виникають у спілкуванні, і перебудуватися у процесі бесіди, зробити спілкування більш продуктивним, допомагає встановити контакт, міжособистісне взаєморозуміння, досягти найбільшої ефективності спілкування.

До основних завдань невербального спілкування можливо віднести: створення і підтримка психологічного контакту, регуляція процесу спілкування; додавання нових значимих відтінків словесному тексту, правильне тлумачення слів; вираз емоцій, оцінок, ролей, змісту ситуації.

Молодші школярі з порушеннями інтелектуального розвитку в значній мірі, ніж їх однолітки з типовим розвитком інтелекту, мають труднощі у міжособистісному спілкуванні та у використанні невербальних засобів спілкування. Це пояснюється цілою низкою причин, а саме: молодші школярі з порушеннями інтелектуального розвитку відрізняється недостатньою диференційованістю, нестабільністю, різкими перепадами настрою, що впливає на всі форми соціальних контактів з оточуючими людьми; істотне значення мають знижена активність пізнавальних процесів, що веде до затримки формування системи знань про оточуючий світ та інших людей, а також недостатня сформованість мотивації, інтересів, вольових і моральних якостей, обмеження соціальних контактів; не менш важливу роль відіграє низький рівень розвитку мовлення у цієї категорії дітей.

У зв'язку зі специфічними особливостями порушень у когнітивній діяльності, в результаті органічних уражень кори головного мозку і, як наслідок, депривації вищих психічних функцій у молодших школярів з порушеннями інтелектуального розвитку виникають істотні труднощі у сприйнятті емоційних станів іншої людини, які можуть призводити до неадекватного сприймання інформації про людину у процесі міжособистісного спілкування.

У молодших школярів з порушеннями інтелектуального розвитку спостерігається складність розпізнавання емоційних станів за виразом обличчя, жестами та мімікою, що пов'язано з недостатнім рівнем сформованості їх емоційно-вольової сфери. Процес відображення емоційних станів молодшими школярами з порушеннями інтелектуального розвитку за допомогою невербальних засобів спілкування (інтонаційними характеристиками голосу, зовнішнім виглядом, жестами, поведінкою, мімікою, дотиком тощо) є одним з перспективних шляхів пізнання механізмів їх успішної соціалізації, створює умови для включення цих дітей у міжособистісне спілкування, подолання значеннєвих бар'єрів, зниження конфліктних ситуацій і корекції власної поведінки. При цьому у них іде формування правильної поведінки за зовнішньою експресією, оцінювання якісних характеристик інших людей, розвитку уміння вирішувати конфліктні ситуації, приймати правильні рішення у різних ситуаціях та актуалізувати і порівнювати власний досвід поведінки, яка є біологічно-соціально обумовленим способом організації та засвоєння дитиною з порушеннями інтелектуального розвитку невербальних засобів спілкування, що проявляється в індивідуальній конкретно-чуттєвій формі дій, вчинків та поведінки.

Використання невербального матеріалу підвищує педагогічний вплив на розвиток емоційних станів у дітей, що фактично не враховується у процесі навчання і виховання цієї категорії дітей. Дослідження своєрідності емоційного сприймання та усвідомленого розуміння психічних станів особистості під впливом інтонаційних установок дітьми з порушеннями інтелектуального розвитку дозволить підвищити ефективність використання педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу.

На нашу думку, першочерговим етапом розвитку невербальної комунікації у молодших школярів з порушеннями інтелектуального розвитку та типовим розвитком є вивчення рівня сформованості невербальних засобів спілкування у них за допомогою відповідного діагностичного інструментарію, ефективним при цьому є використання наступних методів: спостереження за особливостями спілкуванням молодших школярів та використання ними невербальних засобів у ході експериментального дослідження; дослідження сприймання і розуміння емоційного стану молодших школярів під впливом інтонаційних установок за допомогою відповідних психодіагностичних методик (дослідження рівня сприймання і розуміння молодшими школярами емоційних станів за інтонаційними характеристиками голосу; з'ясування рівня усвідомлення дітьми досвіду спілкування за допомогою відповідних рухів, жестів, емоцій, показаних на малюнках, а також з використанням інтонації під час спілкування з дорослим; вивчення залежності інтонаційних установок і статтю педагога; аналіз дітьми соціально-психологічних ситуацій).

При дослідженні рівня сформованості невербальних засобів спілкування у молодших школярів з порушеннями інтелектуального розвитку ми побачили, що для більшості із них характерним є те, що вони не сприймають і не розуміють емоційні стани: радості, страждання, стражу, тощо за інтонаційними характеристиками голосу, інтонацією; не усвідомлюють досвід спілкування у соціумі за допомогою відповідних рухів, жестів, емоцій за малюнками; не розрізняють інтонаційні установки за статтю людини; не усвідомлюють зміст та сутність соціально-психологічних ситуацій. Особливістю переключення фіксованої поведінки молодших школярів з порушеннями інтелектуального розвитку є порушення її перебудови до нових об'єктивних умов дійсності, унаслідок чого виникає дезадаптованість і порушення взаємодії з навколишньою дійсністю. Дана особливість фіксованої установки молодших школярів з порушеннями інтелектуального розвитку збільшується порушенням координації і регуляції діяльності нервової системи при порушеннях інтелекту.

Специфічність сприймання і розуміння емоційних станів людини, формування її образу, можливість розуміння соціально-психологічних ситуацій за установками у молодших школярів з порушеннями інтелектуального розвитку пов'язана не стільки з порушенням сприймання, скільки з неповноцінністю їхніх відчуттів і з недостатністю організації й інтерпретації чуттєвого матеріалу, а також з особливостями перебудови фіксованої установки і порушенням регуляторних функцій діяльності центральної нервової системи. Тому весь процес сприймання і розуміння проходить на дефектній основі зі значними порушеннями. Але корекція соціально-перцептивної сфери у молодших школярів з порушеннями інтелектуального розвитку розкриває широкі компенсаторні можливості розвитку особистості даної категорії дітей у плані адаптації і соціалізації у суспільстві. Навчальна корекційно-розвиваюча програма, свого роду це соціально-психологічний тренінг, що дозволяє удосконалювати процес спілкування та особистісного сприймання. Вона може бути включена у структуру психолого-педагогічного впливу для створення умов успішної соціальної адаптації і корекції випадків дезадаптації у них.

Корекційно-розвивальна програма з формування навичок використання невербальних засобів при міжособистісному спілкуванні у молодших школярів з порушеннями інтелектуального розвитку повинна включати наступні етапи: первинне ознайомлення з емоційними станами дитини та з акустичними засобами невербального спілкування особистості; співвіднесення акустичних аналогів з експресією обличчя емоційних станів; довільне вираження емоційних станів через акустичні засоби невербального спілкування; цілеспрямоване використання невербального матеріалу у міжособистісному спілкуванні.

школяр невербальний психологічний спілкування

Висновки та перспективні напрямки дослідження

Корекційно-розвивальне навчання допоможе удосконалити у молодших школярів з порушеннями інтелектуального розвитку невербальні уміння та навички, розширити експресивний репертуар, усвідомити власну невербальну поведінку через аналіз невербальних засобів спілкування для адекватного відображення комунікаторів і досягти позитивного результату у процесі міжособистісного спілкування та в інших видах діяльності. Отже, цілеспрямована корекційно-розвивальна робота з розвитку навичок використання невербальних засобів при міжособистісному спілкуванні у молодших школярів з порушеннями інтелектуального розвитку дасть змогу у подальшому знизити ризик негативного впливу середовища на особистість дитини з порушеннями інтелектуального розвитку і підвищити її ступінь соціалізації. Саме це і потребує подальшого вивчення та розробки як у теоретичному, так і практичному планах.

Бібліографія

1. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання: навчальний посібник / С.Г. Карпенчук. - К.: Вища школа, 1997. - 304 с.

2. Липа В. А. Основы коррекционной педагогики: учебное пособие / В.А. Липа. - Донецк : Лебидь, 2002. - 327 с.

Размещено на Allbest.ru