Управлінський вимір деяких ментальних кодів загальної стійкості української нації в умовах перманентних інформаційно-психологічних загроз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управлінський вимір деяких ментальних кодів загальної стійкості української нації в умовах перманентних інформаційно-психологічних загроз

Зіновій Коваль

доцент кафедри права і законотворчого процесу

ОРІДУ НАДУ при Президентові України, к. держ. упр.

Постановка проблеми

Під тиском агресивних обставин минулого століття, в умовах перманентних інформаційно-психологічних загроз, у деяких ментальних кодах стійкості української нації сталися негативні зміни, які необхідно проаналізувати та організувати роботу над їх виправленням, застосовуючи механізми відповідних управлінських стратегій.

Аналіз останніх досліджень

Дана проблематика частково розглядається у роботах українських вчених Е. Лібанової, С. Злупка, О. Губко, Р Федишина, П. Кралюка, публіцистів та письменників О. Листопада, Є. Гендіна, В. Єшкілєва, О. Покальчука. Також цієї теми торкається бельгійський дипломат українського походження Зенон Коваль.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

Тема управлінського виміру стійкості деяких ментальних кодових змін української нації є малодослідженою. В умовах деструктивного інформаційно-психологічного впливу, коли проти України відкрито застосовується зброя масового інформаційно-психологічного ураження, ведеться неоголошена гібридна війна, особливо гостро постає проблема збереження і підсилення її інформаційно-психологічної стійкості.

Мета

Мета публікації - окреслення концептуальних підходів, через аналіз національних ментальних кодових змін, до державного управління зміцненням інформаційно-психологічної стійкості української нації.

Виклад основного матеріалу

Життєдайна енергетика української землі, наш національний культурний простір не одне століття забезпечують українців природною стійкістю. Саме завдяки їм український етнос зберігся, вижив, незважаючи на те, що зовнішні чинники складалися для нього більш ніж несприятливо, а подекуди - катастрофічно. Інші етноси в таких агресивних не життєдайних умовах давно зникли б з лиця Землі, український ж етнос продовжує боротьбу за місце під Сонцем на своїй споконвічний землі у центрі Європи. Не даремно ж Наполеон говорив про те, що духовна сила відноситься до фізичної як три до одного, а географія країни стає її долею.

Особливо відчутний удар по українському етносу був нанесений у буремному ХХ столітті. Столипінські переселення українських селян на Схід, де згодом на чотирьох українських клинах (Зеленому, Сірому, Жовтому та Малиновому) проживало до 10 мільйонів українців. Хвилі перших українських еміграцій на Захід, в Канаду. Дві світові війни (1914-1918; 1939-1945), три голодомори (1921-1923; 1932-1933; 1946-1947), дві громадянських війни (1918-1921; 1944-1954) та супроводжувані ними серії жорстоких політичних репресій з депортаціями з історичних українських земель (операція «Вісла), а також перманентна політика цілеспрямованої русифікації та аварія на Чорнобильській АЕС, занадто боляче дались взнаки Україні. Так, за офіційними даними, оприлюдненими ще за часів існування СРСР, населення України тільки з 1 січня 1941 року до 1 січня 1945 року зменшилося із 40,9 млн. до 27 млн [9].

Перша четверть ХХІ століття також не принесла полегшення українцям: анексія Криму і окупація частини Донбасу з масовим переселенням півтора мільйона громадян, руйнівними соціальними хвилями черговий раз накривають багатостраждальний Український народ та його землю. Тобто, саме українці вже більше 125 років, в центрі Європи, несуть на своїх плечах основну вагу смертельних світових загроз і негараздів та при цьому стійко залишаються окремим свідомим народом, перед яким не раз захищена ним Європа в неоплатному боргу.

Не дивлячись на об'єктивні негаразди, чудо стійкості сталося завдяки природній життєдайності української землі, міцному генофонду Українського народу, його самоорганізації. Так, від природи українці набули фізичну та ратну вправність, високу творчу розвинутість й побутову самодостатність, психологічну витривалість та розбірливість, чесний торговий хист, схильність до народовладдя та самоврядування, тягу до знань, а також потенціал інших необхідних цінностей, що сформували національний характер та культурний простір.

Кожен народ має як свої сильні, так і слабкі сторони. Саме на це вказує український дослідник Олексій Губко, підкреслюючи, що основні наші вади започатковувались з таких рис, як природна м'якість, делікатність, поступливість, скромність, що межує з самоприниженням, з готовністю визнати свою вторинність, меншовартість. Але водночас під позірною м'якістю, поступливістю, делікатністю українців ховається генетично затверділа національна стійкість і саме вона допомогла нам не переступити останню, смертельну межу [4].

Впродовж ХХ-го та першої чверті ХХІ століть проти українців приховано застосовувалися особливі методи та засоби потужного інформаційно-психологічного тиску, зовнішніх маніпулятивних психологічних впливів, системних смислових антиціннісних атак, цілеспрямовано реалізовувались управлінські заходи з перетягування до таборів чужих еліт кращих представників української нації. Саме інформаційно-психологічна зброя поневолювачів завдала нашій ментальності відчутних втрат. Не одне покоління українців імперія масово фізично та психологічно розстрілювала. І сьогодні саме інформаційно-психологічні загрози стоять на перешкоді нашого повернення до дому, в Європу.

Перманентні атаки управлінського та психологічного характеру наших сусідів, з метою ослабити українську життєдайну енергетику, завжди супроводжувались нашими втратами із сфери українського культурного простору як захисного шару від всіляких руйнувань та шкідливого чужого опромінення. Цей український захисний культурний шар регулярно отримував пошкодження і вимагав певного часу та неймовірних зусиль для свого відновлення. Щоб у майбутньому Український народ та його суверенний національний культурний простір не зазнавали таких чутливих втрат - Україні вкрай потрібен комплекс захисних стратегій, як механізмів ефективного державного управління, здатних забезпечити їй безпечне й гідне місце серед європейської спільноти в нашому, вкрай вразливому інформаційному світі. Напрацювання та використання національних інформаційно-психологічних стратегій суттєво посилить стійкість Української держави, українського суспільства, української особистості.

Для цього необхідно, все ще олігархічну за своїм характером державу України, переформатувати в Українську державу середнього класу з ефективним управлінням та самоврядуванням. Треба навчитись вдало використовувати свої сильні сторони, ефективно діяти асиметрично. Проти противника доречно використовувати його ж силу, нехай він сам себе поборює. Україна - перша лінія захисту Європи і лінія ця має бути стійкою. Працювати на стійкість своєї першої лінії захисту повинна усвідомлено залучена і вся Європа. Україна, яка об'єктивно стоїть на захисті першої лінії оборони, повинна бути в економічному, політичному та ціннісному вимірах - стійкою, але багато в чому розраховувати на саму себе.

У національній стратегії стійкості українці повинні відштовхуватись від своїх сильних ментальних кодових сторін. Спасіння України - в успішній реалізації принципів політичного та економічного патріотизму. Закриття економічних циклів конкурентно-спроможних виробництв - стратегічне завдання Української держави. Не доречно закуповувати за кордоном те, що можна і життєво необхідно виробляти у себе, з високою доданою вартістю. Не захоплюватись запрошеннями іноземних «фахівців», витісняючи своїх кращих і дешевших менеджерів. Українську державу необхідно зміцнювати зсередини, диверсифікуючи політику стратегічних партнерств. Не дозволяти країнам-партнерам вибудовувати свої інтереси з Україною тільки їм на користь. Зовнішні зв'язки повинні бути збалансованими. Могутня Українська Армія плюс ефективна територіальна оборона, дієві й оперативні спецслужби - запорука стійкої національної безпеки.

Україна може і повинна створити свій стійкий національний інформаційний щит, для цього у неї є промислові, наукові й інтелектуальні потужності. При цьому голос України, телевізійна картина з України повинні досягати усіх куточків планети Земля. Передова, наступальна інформаційна політика, пропаганда своїх зовнішньополітичних кроків і успіхів - стратегічне завдання Української держави, без вирішення якого неможливий успішний рух вперед.

Всю інформаційно-психологічну діяльність з досягнення Україною стійкості необхідно, як це засвідчує європейський досвід і не тільки він, вести суто на національних засадах. Саме Європа винайшла поняття «національна держава» і «націоналізм». Усі європейські держави виросли на ґрунті націоналізму. Не можна ототожнювати «нацизм» і «націоналізм», адже нацизм - це шовінізм, расизм, а націоналізм - це любов до своєї нації, народу, етносу. Нація - етнос, у тілі якого працює Конституція, це - спільнота вільних громадян. Саме націоналізм кладе почуття патріотизму в основу своєї ідеології і практики. Націоналізм - це перетворення відданості своєї нації на тверді принципи та програми. (Короткий оксфордський політичний словник). Не даремно Іммануїл Кант у кінці 18 століття пророче зауважив, що «Європа або створить спільноту національних держав з республіканською формою правління і тоді пануватиме довічний мир, або шлях європейцям простелиться на такий собі цвинтар людства». Об'єднання на ґрунті націоналізму можливе і після здобуття державної незалежності, навіть упродовж тривалого часу, якщо цій незалежності є перманентна загроза. Так сталося в сучасному Ізраїлі. У цьому відношенні Короткий оксфордський політичний словник пише наступне: «Як і чимало форм націоналізму, сіонізм, будучи його окремою формою, толерантно ставиться до значного ідеологічного розмаїття: можна бути релігійним або світським або світським сіоністом, вірити в капіталізм чи соціалізм у державі Ізраїль». За висловом знатного мислителя Франца Фанона «націоналізм є ліками, необхідними для лікування людства від недуги колоніалізму в усіх її вимірах». Але при цьому слід пам'ятати, що передозування будь-яких ліків може тягнути за собою неприємні, а часом і смертельні наслідки [3].

В України - великий запас життєздатності, вважає Євген Гендін - український громадський діяч, сатирик і музикант. У нас немає ординської ментальності. Ми - не країна рабів. У нас більше волелюбності, анархічності. Інколи це шкодить, часом іде на користь [2].

Те, що українська нація має внутрішні фізичні й психологічні резерви щодо виживання в екстремальних умовах, стало явним після відомих подій 2014 року. Соціолог, доктор економічних наук Елла Лібанова високо оцінює запас міцності українського суспільства. Сьогодні, на її думку, іде нормальне формування культури, адекватної поведінки та сприйняття українським суспільством того, що діється навколо нас. Але наш запас міцності зараз знаходиться на фазі затягування процесу супротиву нав'язаній нам агресії. Далі перед нами все одно гостро встане питання: або перемогти, або відтягувати фазу знищення якомога далі. Також соціолог відмітила, що населення України деструктивні сили свідомо заганяють, в ході інформаційно-психологічної війни, у стрес, щоб сформувати почуття безвиході та наблизити фазу знищення. Одним із чинників, що підвищують психологічну стійкість населення України Е. Лібанова вважає в нашій непоганій системі вищої освіти, що підтверджується високим світовими рейтингами, яка стає буфером від бідності. Адже людина з вищою освітою більш стійка до стресів та економічних негараздів та нам потрібно скорегувати вищу освіту, зблизивши її з потребами ринку праці [10].

Бельгійський дипломат українського походження Зенон Коваль також зауважує, що українська земля має в собі якусь містику, особливу енергетику. Скільки цивілізацій зникло без сліду, скільки знищили українців за останні століття, але Україна відроджується й існує [8]. Саме, напевно, тому за даними опитування Центру Разумкова 92% громадян України вважають себе етнічними українцями і лише 6% - етнічними росіянами. Тобто, не дивлячись на страшний кількасотрічний прес терору нашого сусіда, що записав себе братом, українська незнищенна нація, як Фенікс із попелу, повстала знову у своїй більшості усім ворогам на подив. Чи не краще не ворогувати з Україною, а навчитись жити в цивілізованому мирі, як сусід з добрим сусідом [1]?!

Отже, Український народ черговий раз історично довів свою природну та фізичну стійкість, право на життя на своїй споконвічній етнічній території. Але, при цьому, в довготривалих битвах він отримав чимало травм, в першу чергу, психологічних. Тому все ще дається взнаки психологічний комплекс меншовартості, накинутий нашому народові у століття його напівколоніального бездержавного життя. Заниженою залишається і його здатність до структурованої та оперативної самоорганізації, протистояння омані. Українська національна церква організаційно і психологічно змушена ділити свою екуменічну територію з деструктивною діяльністю церкви іншої держави.

На сьогоднішній день Український народ, його активне громадянське суспільство і національна еліта все ще не спромоглися на утримання у своїх руках українських за духом і буквою ЗМІ, що знаходяться сьогодні у людей з подвійним, а то і потрійним громадянством. Тому Український народ не може оперативно довести до світової спільноти саме своє бачення розвитку тих чи інших національних і міжнародних проблем. За нього часто говорять олігархічні ЗМІ, маніпулюючи при цьому реальністю і народними прагненнями. Саме зараз, на етапі неоголошеної проти України гібридної війни, на перший план виходить потреба у розробці та реалізації національних стратегій стійкості, і не в останню чергу - стійкості інформаційно-психологічної.

Культура нації - всьому голова, особливо на крутих історичних поворотах. У теперішній Україні, вважає письменник Володимир Єшкілєв, ми тільки починаємо розуміти себе, шукати свою роль у світі. І зрілого громадянського суспільства в Україні також поки що немає, адже його члени - це свідомі платники податків, які на власні гроші себе забезпечують. Але наші зміни пришвидшує неоголошена нам сусідом війна, яка всім дозволила відчути масштаб України, посилити комунікаційні зв'язки між собою. На фронті люди з різних регіонів почали між собою окопний дискурс. Виникла низова комунікація (побратимство - З. К.), якої не було. Це і є становлення нації [5].

Український науковець Петро Кралюк, аналізуючи плюси і мінуси українського індивідуалізму, вказує нам на агресивну ментальність сусідніх народів, що пішли від угро-фінів, які звикли завойовувати і не здатні до компромісів. Саме стійкої ситуативної агресивності нам, українцям, і бракувало на крутих історичних поворотах, щоб не втрачати своє [7]. Якщо прискіпливо порівняти деякі складові частини ментального коду української нації, то приходиш до попереднього висновку, що кидається у вічі: сильні сторони української нації переплетені з їх слабкими, від тих історичних травм, що отримала українська нація, особливо за останні чотири століття свого життя.

Так, наша природна психологічна витривалість ослаблюється отриманими в ході боротьби за існування зайвими поступливістю та не конфліктністю. Наша невпинна прогресивна тяга до справедливості кожен раз псується зайвою повагою, компромісною толерантністю до ворогів. Доведена історична самодостатність Українського народу послаблюється все ще не самодостатністю його еліти. Ратна вправність псується схильністю до старих прийомів у діях. Здорова фізична сила підривається недостатнім цивілізованим потенціалом агресивності. Процес всенародного визнання кола національних інтересів послаблюється часто їх політичною упередженістю. Наявність могутнього потенціалу своїх національних цінностей нівелюється легкістю сприйняття не кращих чужих. Наш чесний торговий хист часто втрачає від невміння наполегливо відстояти свою справжню ціну. Історична схильність до народовладдя послаблюється рефлективністю, замість організованої наступальності. Історично українська нація консолідується більше через жертви та загрози, а роз'єднається часто через своїх героїв?!

Український фахівець в аграрній сфері, керівник групи компаній «Шувар» Роман Федишин, аналізуючи деякі ментальні особливості українців, вказує на те, що Україна ділиться не на схід і захід, а на село і місто. Тому, зберігши і зміцнивши село, ми збережемо й зміцнимо Україну. Не створивши європейського села, ми ніколи не збудуємо європейську державу, але можемо втратити те, що маємо. Ніхто так не захищатиме землю, як людина, що на ній працює. Для України є один стратегічний і перспективний шлях - відродити село і дати в бюджет високий прибуток. І це готове зробити дрібне фермерство, яке буде сімейно вкорінене в українську землю і стане її справжнім вічним психологічно стійким господарем. Дрібні господарства тим і ефективніші, що можуть собі дозволити високу варіативність виробництва сільськогосподарської продукції, чого не можуть великі сільгоспвиробники, які показують темпи падіння свого виробництва до 40%, а в той же час дрібні підприємства дають 50% приріст [12].

Професор Степан Злупко нагадує нам, що економічні світогляди нашого Кобзаря також ґрунтувались на необхідності господарської свободи в індивідуально-родинному господарюванні на селі. Особливою окрасою Шевченківської економічної моделі є акцент саме на економічній активності в подоланні рабсько-жебрацької психології. У Шевченка у тісній сув'язі перебувають господар-власник, знамениті технічні винаходи, «апостол правди і науки», правитель з праведним законом, тверда воля, соціальна справедливість, людська гідність [6]. Тільки сукупно, у взаємодії ці фактори здатні забезпечити динамізм поступу і вільний розвиток українців на своїй землі, з їх свободою господарювання через фермерське самоуправління. Саме фермерське самоуправління, добровільна самоексплуатація на своїй землі здатні вилікувати й подолати деякі набуті негативні наслідки у наших ментальних кодах.

Відомий український публіцист Олег Покальчук вважає українську націю недокомунікованою (недоспілкувалися, не договорили, не дожили, не доробили, а з'ясовували стосунки). У нас часто виходить процес заради процесу, без потреби у фіксованому результаті. Тому відомі у нас телеформати часто паразитують на цій соціально-психологічній рисі вітчизняної аудиторії: люди хочуть поговорити, хочуть процесу. Саме звідси незглибна народна любов до серіалів, бо вони тривають і тривають. У нас існує запит на раціональне, але відповідь дається саме на емоційне. Отож ми стаємо людьми вічного творчого процесу і це не є недорозвиненістю, а просто стало культурною особливістю, яка потребує корекції [11].

Аналітики схиляються до думки, що найбільш впливовими гравцями майбутнього стануть ті, хто зможе переконувати людей або маніпулювати ними. Створення новітніх міфів, привертання уваги й культивування довіри будуть ґрунтуватись на адресних, фрагментарно співпадаючих інтересах та цінностях. В наш інформаційний вік комунікативні технології все більше виступають в ролі опосередкованих управлінців, спочатку на особистісному рівні, пізніше на загальнонаціональному. Сьогодні у кожного появляється свій індивідуальний голос, який може почути уся світова мережева спільнота. Наступає той момент, коли один воїн за правду і справедливість зможе успішно вступити у двобій навіть з державою, за умови, що буде підтриманий світовою мережевою спільнотою. На фоні послаблення діяльності партій і втрати довіри до них все це зробить політичні результати і вибори непередбачуваними, але від того не менш маніпулятивними. Щоб не залишатись об'єктом деструктивного інформаційно-психологічного впливу, необхідно опанувати практику опори в державному управлінні на сильні ментальні коди загальної стійкості української нації в умовах перманентних інформаційно-психологічних загроз.

Управлінський вимір деяких ментальних кодів загальної стійкості української нації в умовах перманентних інформаційно-психологічних загроз демонструє, що вона історично довела свою природну та фізичну стійкість, право на життя на своїй споконвічній етнічній території. Але, при цьому, в довготривалих битвах вона отримала чимало травм, в першу чергу психологічних. Прискіпливе порівняння деяких складових частин ментального коду української нації приводить до висновку, що сильні сторони української нації переплетені зі слабкими, від тих історичних травм, що вона отримала, особливо за останні чотири століття свого життя.

Щоб у майбутньому українська нація та її суверенний національний культурний простір не зазнавали таких чутливих втрат - Україні вкрай потрібен комплекс захисних стратегій, як механізмів ефективного державного управління та самоуправління в інформаційно-психологічній сфері, здатних забезпечити їй безпечне й гідне місце серед європейської спільноти в нашому, вкрай вразливому інформаційному світі.

Необхідно все ще олігархічну за своїм характером державу Україну пере форматувати в Українську державу середнього класу з ефективним державним управлінням та самоуправлінням. Треба навчитись використовувати свої сильні сторони, ефективно діяти асиметрично. У своїй стратегії українці повинні відштовхуватись від своїх сильних ментальних кодових сторін. Спасіння України - в реалізації принципів політичного та економічного патріотизму. Всю інформаційно-психологічну діяльність з досягнення Україною стійкості необхідно, як це засвідчує європейський досвід і не тільки він, вести на національних засадах.

Література

ментальний кодовий психологічний тиск

1. Газета «Український Кур'єр». 13.04.2017. С. 1.

2. Гендін Є. Україна переживе Росію на карті світу. Країна. 2017. 30 бер. № 312 (365). С. 19.

3. Грабовський С. Яким має бути капіталізм? Або про український націоналізм і проблему постколоніальної модернізації. День. 2017. 11 бер. № 41-42. С. 6.

4. Губко О. Психологія українського народу: наукове дослідження у 2-х кн. Кн. 2: Психологічні особливості краян у міжчассі Трипілля - сучасна Україна. ТОВ «Видавництво друкарня Діло» 2013. С. 396.

5. Єшкілєв В. Надалі обійдеться без Майдану. Країна. 2017. 11 трав. № 18 (371). С. 11-14.

6. Злупко С. Економічний світогляд Кобзаря і наше сьогодення. Урядовий Кур'єр. 2002. 16 бер. № 51. С. 8-9.

7. Кралюк П. Владу не реба паплюжити - треба вчитися її змінювати. День. 2012. 31 черв. 9 вер. № 154-155. С. 22.

Размещено на Allbest.ru