Цивілізаційне залучення як психоекологічна методологія: політико-психологічний аспект

Наукова проблема. Пріоретність політико-психологічних досліджень у визначенні питань соціального порядку та його цивілізованості важко переоцінити. Проте, переважає бачення цього питання конструктивістськими відгалуженнями організаційної психології, які багато в чому є віддзеркаленням теорії менеджменту і базуються скоріше на маркетологічних дослідженнях та їх результатах, ніж на власне психологічних; тому постає питання про вдосконалення методологічних підходів до вищезгаданої проблематики соціогуманітарної наукща саме політичної психології та соціальної філософії.

Одним з найвпливовіших напрямів розвитку психологічної науки другої половини XX ст. можна вважати гуманістичну психологію, фундатори якої А.Маслоу, К.Роджерс, Г.Олпорт, Е.Еріксон здійснили незаперечно великий науковий внесок у подальший розвиток власне гуманістиного, соціогуманістичного та раціогуманістичного напрямів в методології і теорії психології.

Вітчизняні провідники гуманістичної психології Г.О.Балл, В.А. Роменець, Г.Трач, В.Медінцев, Н.Бастун, О.Завгородня та ін. заклали підгрунтя до розвитку раціогуманістичнох методології загально цивілізаційного спрямування.

Зокрема, Г.О.Балл сформулював принципи сучасного раціогуманізму та організував їх у певну систему, до якої увійшли:

Саме гуманістична психологія наштовхує дослідника- політичного психолога сфокусувати сьогодні свою увагу на тому, що наявна відсутність володіння сукупними інституціональним суб'єктом влади знаннями щодо реального вирішення проблем відновлення стабільності життя та реінтегрування тимчасово захоплених територій Донецької та Луганської областей.

Комунікативні стратегії в цьому напрямку відсутні, так само відсутні й спроби розробки психологічних та політико-психологічних засад ймовірного просування в царині «цивілізаціного залучення» до відновлювальних практик, як місцевого населення, так і тимчасово переміщених осіб. Завдяки недостатній поінформованості про зворотній зв'язок та стан психологічного сприймання територіальними спільнотами змістовної частини дискурсу урядових кіл та засобів масової комунікації, накопичуються ланцюги нерозв'язаних питань.

Відсутність наукового супроводу та наукової інформації як такої є причиною накопичення ряду невирішених проблем як в ситуації з проведенням якісно-кількісних політико-психологічних досліджень в цій галузі, так і ситуацією в інформаційній політиці в Україні взагалі.

Щодо психологічних та соціопсихологічних досліджень якісно-кількісні методики, зокрема, симптоматичний опитувальник Леонарда Дерогатиса (SCL-90-R) залучався до впровадження лише тричі: у 1997 і 1999рр. Н.В.Паніною (Інститут соціології НАНУ, всеукраїнський моніторинг) та у 2014р. (Інститут економіки і прогнозування НАНУ спільно з Центром «Соціальний моніторинг» Інституту соціальних досліджень ім.О.Яременка).

За даними, отриманими в останньому дослідженні, найбільш вагомі розбіжності у психічному стані виявилися такими: при «порівнянні вікових груп (до 30 років, від 30 до 55 років, старших за 55 років), можна стверджувати про посилення симптоматики за віком... Найчіткіше це виявляється у випадку соматизації, обсцесивно- компульсивного розладу, депресії і тривожності. При цьому саме респонденти віком понад 55 років суттєво відрізняються від двох інших груп» Дембіцький, С., Середа, Ю. (2015). Симптоматичний опитувальник Леонарда Дерогатиса (SCL-90-R): валідізація в Україні. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 4, 59..

Як відзначав засновник раціогуманістичної орієнтації в українській психології Г.О.Балл, -- «зрозуміло, у науковому пізнанні не обійтися простими моделями. Але їх ускладнення повинне мотивуватися не прагненням до зовнішньої солідності, наукоподібності, а змістовно (курсив автора -- Г.Б.) -- необхідністю обліку факторів, від яких більш прості моделі абстрагувались.

Так, щоб урахувати особливості внутрішньо складних життєвих світів, Ф.Є.Василюк Василюк, Ф.Е. (2003). Методологический анализ в психологии. Москва: МГППУ; Смысл. додав до фрейдівських принципів задоволення і реальності ще два принципи -- цінності і творчості(курсив автора -- Г.Б.)» Балл, Г.О. (2017). Раціогуманістична орієнтація в методології людинознавства. Київ: Вид-во ПП «СКД», 80..

Дійсно, традиційні елементи оцінки «цивілізаційного залучення» через можливості розвою потенціалу суспільства (в т.ч. підвищення ефективності роботи ЗМК України на тимчасово окупованих територіях) сьогодні не відбивають реальної ситуації, адже реципієнти не знаходяться в полі дії цілої системи ЗМІ на вказаних територіях, а їхні дії зумовлюються тільки умовами і можливостями вибору аудиторії (особливо це стосується територій тимчасово окупованих і територій, де наявний невпевнений прийом трансляції національних каналів).

На жаль, актуальними оцінками, уподобаннями, інтересами, ціннісними орієнтаціями таких територіальних спільнот дослідники цікавляться все менше.

Принципами раціогуманізму, організованими Г.О.Баллом в певну систему є: суспільство психологічний цивілізаційний

• принципи взаємодії суб'єкта зі світом,

• принципи взаємодії суб'єкта з іншими суб'єктами,

• принципи гуманістично зорієнтованої соціальної поведінки у сучасному світі.

У подальшому тлумаченні підкреслюється, що, «конкретніше кажучи, на найвищому рівні ми маємо дві групи, а саме: «1. Принципи раціогуманістичного світогляду» і «2. Принципи раціогуманістичної методології людинознавства»; ці останні конкретизують принципи першої групи у застосуванні до царини людинознавчої науки» Балл, Г.О. (2017). Раціогуманістична орієнтація в методології людинознавства. Київ: Вид-во ПП «СКД»,

24.. Розглядаючи їх у фокусуванні до проблем реінтеграції та психологічного відновлення населення тимчасово окупованих територій, можна сказати, що залучаючи принципи раціогуманізму, можна домагатися набагато більш ефективних результатів, ніж будь-якими відокремленими одна від одної психолого-реабілітаційними та психотерапевтичними методиками.

Інтерпретаційні можливості особистості звужуються та розширюються не тільки залежно від її психічного стану, але й паралельно з можливостями отримання нею інформації про світ, який нас оточує.

Коли в оточуючому середовищі відбуваються непередбачувані негативні події (які іноді загрожують життю), коли в мас-медійному просторі інформація доноситься викривлено, коли «негативні стереотипи можуть не тільки стосуватися використовуваних у науковій діяльності засобів, а й проявлятися в установках, насамперед конфронтаційних (виділення автора -- Г.Б.)... Чи не слід зосереджуватися в сприйнятті позицій, відмінних від своєї, насамперед на їхньому позитивному потенціалі, на можливості їх конструктивного розвитку (курсив автора -- Г.Б.) -- і сприяти такому розвитку зазначених позицій (а разом з тим і своєї власної) за допомогою діалогу?» Балл, Г.О. (2017). Раціогуманістична орієнтація в методології людинознавства. Київ: Вид-во ПП «СКД», 80-82.

Останні риторичні запитання, поставлені Г.О.Баллом як фудатором і провідником гуманістичної психології в Україні, є цілком слушними і з точки зору розгляду сучасного стану політичного дискурсу та загальної політико-психологічної та соціально-політичної ситуації в України.

Політико-психологічний аналіз аспектів усвідомлення аудиторією електронних медіа та мережі Інтернет актуальностей соціального буття, в т.ч. ідей незалежності України та цивілізаційного залучення до розбудови української держави, становить окремий напрямок соціопсихологічного та соціологічного вивчення проблем репрезентації цих ідей в масовій свідомості.

В умовах нестабільності та деформування соціальної реальності змінюється система цінностей; особистісна невпевненість та дезінтеграція міняють наповненість і структуру ціннісних орієнтацій, які становлять важливе підгрунтя саморозвитку особистості; з'являються нові ціннісні орієнтири (найчастіше - дуже далекі від раціогуманістичних засад), й завдяки контактам з інформаційним простором (іноді ворожим за своєю суттю і змістом), ці, як точно сформулював в свій час А.А.Бодалев, «засвоєні цінності стають елементами системи ціннісних орієнтацій особистості, важливим компонентом самосвідомості» Бодалев, А.А.(2008). Психология массовой коммуникации. Москва: Гардарики, 84..

Передбачення, висловлені у відомій книзі Ж.Бодріяра «Симулякри і симуляція»: «Уявне було алібі реального у світі, в якому панував принцип реальності. Сьогодні реальне стало алібі моделі у світі, яким керує принцип симуляції. Парадоксально, саме реальне стало нашою справжньою утопією» Бодрійяр, Ж. (2004). Симулякри і симуляція. Київ: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 177., справдилися й перетворилися у світ «реального-уявного», тої «гіперреальності», яка з політико-психологічної точки зору є надто аморфною та гливкою, щоб віддзеркалювати чіткі ціннісні орієнтири та підтримувати особистість у складних життєвих обставинах.

Можливо. тільки наукова фантастика кібернетичної епохи може дозволити собі «реально» віддзеркалювати цей утворений «власноруч» світ гіперреальності. Адже, більшість фантомів цього фантастичного світу створені саме людьми індустріального етапу розвитку суспільства, й домінування традиційних навіювальних технологій або ж класичних технологій мас-медіа також притаманне саме цьому періоду.

Виглядає аксіоматичною також передбачувана розбіжність у розумінні існування так званої суспільно-політичної типології ЗМК та їх комунікативної типології. З точки зору раціогуманістичної перспективи, існуюча в Україні система ЗМК може бути лише комунікативною, але, можна переконатись, що так чи інакше, вона може використовуватись в тому числі й у політичних цілях.

Вочевидь, сьогодні наявна протилежність інформаційного «вибору» та інформаційного «меню» аудиторії; як вже артикулювалось вище, особливо це стосується непередбачуваних ефектів політико-психологічного тиску на аудиторії мас-медій, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях України.

Інформаційний вибір аудиторії ЗМК завжди був невід'ємним правом самої аудиторії, суб'єктів або «акторів» (за Ю.Габермасом) Habermas, J. (1981). Theorie des kommunikativen Handelns. B.2. Zur Kritik der funktionalistischen Vernunft. Frankfurt f. M.,184. комунікаційного процесу. Позбавити її цього права, як і загального права на інформацію не може ніхто - це право людини закріплене законодавством. Уявність, штучна окресленість меж інформаційного простору може стати великою вадою, бар'єром на шляху розвитку національної системи ЗМК в Україні.

Не маючи практично виходу в інформаційний простір «далекого зарубіжжя» (крім спутнікового зв'язку, доступного небагатьом в період економічної кризи, короткохвильового радіомовлення та деякою мірою середньохвильового), традиційні медіа України вимушено опинилися у становищі так званого «замкненого інформаційного середовища», яке має такі характерні риси:

а)визначеність кількісних параметрів аудиторії (з тенденцією до їх зниження), яка повністю залежить від технічних умов «охоплення» території сигналом тих або інших каналів ТБ і радіо, доступом до Інтернету тощо;

б)обмеженість інформації регіональними рамками (інформація із дальнього та ближнього зарубіжжя поступає по окремих каналах із самого зарубіжжя);

в)низька ефективність каналів ТБ і радіо України у порівнянні з національними каналами розвинених країн Європи та Америки Сусська, О.О. (2001). Гуманізаційні завдання формування українського інформаційного простору.

Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв, 2, 27-38..

В наявних умовах, коли «иА:Перший» канал Українського телебачення явно поступається іншим телеканалам, зокрема «1+1», «Україні» та ін. і в обсягах аудиторії, і в якості телепередач, народжуються кабельні та он-лайнові самостійні центри та телек

омпанії. Саме до цих компаній вже сьогодні спостерігається відтік найбільш творчо обдарованих журналістів і професійно грамотних телефахівців (зокрема, фахівців з IT-технологій); саме тому й конкурентоздатність та професійна «витривалість» цих каналів буде з часом значно вища, ніж каналів державного телебачення. У зв'язку з цими тенденціями, середній рівень професійності персоналу державних компаній буде знижуватись й надалі.

Досить помітно послаблюється вироблена на попередніх етапах становлення суспільного мовлення та його існування, адже саме завдяки йому мільйони людей мають змогу ознайомитись з політиками і з їхньою діяльністю.

Саме завдяки засобам масового інформування (як бачимо, щодо комунікації, яка передбачає двосторонність інформаційного обміну, то тут про це говорити зарано) була напрацьована установка на авторитет та довіру до державних каналів радіо і телебачення: хоч український читач, слухач та глядач ще потягом першого десятиліття XXI ст. на 25% (4% - повністю і 21% значно) довіряв 3MI Сусська, О.О. (2009). Інформаційна діяльність і проблеми становлення особистості. Наукові записки.

Серія «Психологія і педагогіка».Тематичний випуск «Сучасні дослідження когнітивної психології», 12. Острог: Вид-во Національного ун-ту «Острозька Академія», 169-181., як значущій силі в суспільстві, але цю довіру легко похитнути і звести нанівець.

Так, протягом наступних восьми років ця довіра суттєво впала. Тут можна провести паралель з відомим в політичній психології і соціології індексом «ефективного числа партій», формулу розрахунку якого 1979 року вперше розробили Мікку Лааксо і Рейн Таагепера, й успішно застосовує відомий український соціолог О.Вишняк, який акцентує, що «цей індекс є засобом вимірювання для різних країн та різних періодів кількості партій, які справляють вплив на політичний процес» Вишняк, О. (2017). Зміни основних параметрів партійної системи України: від виборів 1998-го до виборів 2014-го. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2,172..

Якщо зараз (за даними соціологічних досліджень телерадіоаудиторії) ми можемо констатувати, що потенційне покриття аудиторії в Україні здійснюється на рівні 60% - в середньому, то для державних каналів цей показник вищий на 20-30%, а значить переважно тільки на цих традиційних каналах й міститься вся так звана «політична боротьба» за місце в парламенті.

У таблиці №1 дана розгорнута картина по роках електоральних кампаній в країнах Балтії за індексами ENPV та ENPS, що дозволяє визнати зроблений О.І.Вишняком висновок, що «є підстави вважати, що складна регіональна соціокультурна структура українського суспільства не сприяє формуванню в Україні багатопартійної системи із двома партіями, що домінують у цій системі, як це характерно для деяких соціокультурно однорідних країн Західної та Східної Європи із досить своєрідним в етнічному, конфесійному, мовному та інших вимірах населенням. Україна в цьому плані більше схожа на розколоті в соціокультурному (культурно-етнічному, конфесійному та мовному) плані суспільства Бельгії, Латвії, Нідерландів та деяких інших європейських країн, які не виявляють тенденції до домінування двох партій» (див. Табл.1) Вишняк, О. (2017). Зміни основних параметрів партійної системи України: від виборів 1998-го до виборів 2014-го. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2, 171-172..

На жаль, переважна більшість інформації, прикладів, тощо, які використовується для відпрацювання напрямків поведінки і створення іміджів сучасних українських політиків, беруться із зарубіжного досвіду і, на жаль, не відповідають запитам української громадськості й не можуть бути відтворені адекватно в громадській думці. У суспільстві, яке перебуває на зламі історичних епох, у процесі трансформації від тоталітарного до демократичного, від централізовано-державного управління економічними процесами до їх ринкового регулювання, від ідейної одностайності і підтримки «генеральної» лінії або «генерального» лідера - до створення низки «парламентських партій» із домінування двох (як по це вище йшлося в артикуляції О.І.Вишняка), навколо б яких гуртувалася спільнота, та створення лідерської еліти, в т.ч. політичної.

Таблиця 1 Тенденції змін «ефективного» числа політичних партій у Польщі та країнах Балтії ( % )