Гендерні особливості саморегуляції злочинців

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Саморегуляція особистості є однією з ключових адаптацій людської психіки для життя у суспільства, у групі. Завдяки саморегуляції людина може змінювати свою поведінку, щоб відповідати вимогам та очікуванням оточення, нормам та правилам середовища, виконуючи закони і моральні приписи. Порушення саморегуляції та самоконтролю є однією з причин соціальних й особистісних проблем: сімейних негараздів, наркоманії, алкоголізму, інтернет-залежності, правопорушень, злочинності. Оскільки показник жіночої злочинності вважається своєрідним індикатором здоров'я суспільного життя, вивчення особистості жінок-злочинниць, їх емоційно-вольової сфери, зокрема особливості їх саморегуляції та самоконтролю, з метою розроблення дієвих програм ресоціалізації правопорушниць постає актуальним та своєчасним завданням.

Мета статті емпіричне вивчення гендерних особливостей саморегуляції злочинців.

Завдання: проаналізувати теоретичні напрямки дослідження проблеми саморегуляції; вивчити стильові особливості саморегуляції злочинців; дослідити складові контролю за дією обраних респондентів.

Методи дослідження.

Методологічним підґрунтям дослідження є теорія єдності психіки та діяльності, системно-структурний діяльнісний підхід та сучасні теорії саморегуляції. У дослідженні були використані такі методи: тестування методика «Стильові особливості саморегуляції поведінки (ССП-98)», розроблена В.І. Моросановою, складається з 46 тверджень, які представляють 6 шкал, що дозволяє діагностувати розвиток індивідуальної саморегуляції та її індивідуального профілю, та включає показники планування, моделювання, програмування, оцінки результатів, а також показники розвитку регуляторно-особистісних властивостей гнучкості та самостійності. Показники шкал характеризують рівень сформованості індивідуальної системи саморегуляції довільної активності людини. Аналіз даних проводиться за шкалами: шкала «Планування» (Пл) характеризує особливості визначення цілей, рівень сформованості свідомого планування діяльності; шкала «Моделювання» (М) діагностує розвиненість уявлень про систему внутрішньозначимих умов досягнення цілей, програмування; шкала «Програмування» (Пр) визначається розвиненість свідомого програмування людиною дій, оцінки результатів; шкала «Оцінювання та корекція результатів» (Ор) діагностує розвиненість й адекватність оцінки досліджуваним себе й результатів власної поведінки; шкала «Гнучкість» (Р) характеризує рівень і систему саморегуляції змін зовнішніх та внутрішніх умов; шкала «Самостійність» (С) діагностує розвиненість регуляторної автономії. Кожна шкала складається з 9 тверджень, загальний показник саморегуляції оцінюється за відповідями на всі 46 тверджень. Питальник «Контроль за дією», розроблений Ю. Кулем у 1991 році, адаптований С.А. Шапкіним у 1997 році, дозволяє вивчити: контроль за дією, пов'язаний з ухваленням рішення ця шкала відображає здатність суб'єкта в процесі ініціації дії відволікатися від неповноцінних, конкуруючих намірів та ін.; контроль за дією, пов'язаний з реалізацією ця шкала відображає здатність суб'єкта перебувати в процесі реалізації наміру необхідний час, утримувати у фокусі уваги актуальну інтенцію, проявляти наполегливість; контроль за дією, пов'язаний з орієнтацією на невдачу ця шкала відображає здатність суб'єкта ініціювати процес реалізації наміру, незважаючи на складнощі; анкетування за спеціально розробленою анкетою та математико-статистичні методи програми SPSS.

Результати дослідження.

Сплеск інтересу науковців до проблеми саморегуляції спостерігається останні три десятиріччя, завдяки чому вона виділилась у самостійну галузь досліджень, де основним предметом аналізу є власне прийоми саморегуляції.

Як відомо, предметом психології саморегуляції є інтегративні психічні явища і процеси, що забезпечують самоорганізацію різних видів психічної активності людини, цілісність її індивідуальності та особистості, тобто обґрунтовується індивідуально психологічна своєрідність саморегуляції, а аналіз механізмів саморегуляції проводиться в рамках проблематики індивідуальних стилів регулювання, реалізації різних форм довільної активності і діяльності, регуляції психічних станів, вікових аспектів її становлення (Конопкін, 2011). Загальний потенціал саморегуляції складається зі змістовно-смислової стійкості особистості та її діяльнісних можливостей, які обмежуються значимими для даної особистості впливами соціальної та предметної дійсності, що приводять до відмови від раніше прийнятої мети й мобілізації для реалізації знову прийнятої (Сидоренко, 2006). Зауважимо, що наведені теоретичні погляди не дають відповіді на запитання, що зумовлює саморегуляцію: діяльність чи індивідуальна специфічність, адже це важливе питання психологічних механізмів управління й контролю власною поведінкою.

Сьогодні можна говорити про саморегуляцію станів, мотиваційну саморегуляцію, саморегуляцію діяльності. В ряді досліджень (Tangney еґ al., 2004), де вимірювалися характеристики самоконтролю досліджуваних і різноманітні показники ефективності в різних сферах соціально адаптованих осіб та осіб, що мали труднощі в адаптації, у низці досліджень (Baumeister et al., 2007) виявлено, що слабка саморегуляція заважає людині будувати адекватну взаємодію з іншими, досягати цілей, обирати ефективні стратегії. Навіть маючи високий потенціал здібностей, людина з недостатнім рівнем саморегуляції не здатна досягти вагомих результатів, реалізувати свої здібності, а звідси накопичує особистісні на соціальні негаразди. Отже, саморегуляція та самоконтроль зумовлюють рівень досягнень людини.

Дослідження кримінологів вказують на недостатню саморегуляцію і дефіцит самоконтролю особи, які часто є ключовою проблемою вчинення злочинів. У лонгитюдному дослідженні при розгляді низького самоконтролю як чинника фактору ризику для соціальної адаптації була виявлена непереривність агресивної поведінки як у чоловіків, так і у жінок (Pulkkinen, 2006). З цього приводу є думка, що характерною рисою корисливих насильницьких злочинців є низький самоконтроль (Головкін, 2011). Вивчення деяких аспектів психічної організації злочинців підтверджує важливість низького рівня контролю поведінки у ґенезі злочинної поведінки особи, втім, дослідники зауважують, що не лише наявний рівень стає предиктором рецидивів злочинного поводження. Люди, що стають злочинцями, демонструють слабкість щодо регуляції своїх антисоціальних імпульсів, порушують формальні та неформальні правила, норми. Слабкість самоконтролю є підґрунтям вчинення повторних злочинів та формуванням кримінального життєвого стилю (Gottfredson, Hirschi, 1990). У дослідженнях жіночої рецидивної злочинності звертається увага на відчутні зміни у характері та психіці жінок-злочинниць, їх низький самоконтроль та невпевненість у собі, небажання опиратися несприятливим обставинам, контролювати своє життя (Батиргареєва, 2009).

Наразі особливої уваги потребує вивчення особливостей саморегуляції у осіб з девіантною поведінкою, зокрема, кримінальною. Оскільки саморегуляція передбачає управління імпульсами негайного задоволення потреби, то людина з високим рівнем самоконтролю здатна будувати свою поведінку з урахуванням суспільних цінностей, норм та приписів (Mischel, Ayduk, 2004). Слабкість саморегуляції може призвести до нехтування нормами права, моралі, формування асоціальної поведінки і, врешті-решт, до кримінального стилю життя. Ми вважаємо, що саморегуляція може розглядатися як здатність людини керувати собою на основі сприймання та усвідомлення своєї поведінки; водночас вибір людиною певного варіанту поведінки виступає чинником її соціалізації або асоціалізації.

Наше дослідження проводилося у кримінально-виконавчих установах мінімального та середнього рівня безпеки Державного департаменту з питань виконання покарань в Харківській області. Вибірка була обмежена за ознаками віку (20-47 років), її обсяг становив 377 осіб. Першу групу складають жінки-злочинниці, всього 203 особи, друга група досліджуваних представлена чоловіками, які відбувають покарання, всього 174 особи. До цього числа не були включені особи, які знаходяться у карантинному приміщені та ті ув'язнені, що проходять первинний курс лікування від алкоголізму або наркоманії. Для систематизації даних учасників дослідження була складена картотека, яка включала кодоване ім'я, соціально-демографічні відомості, статті КК України, строк покарання та ін.

Стильові особливості саморегуляції є найбільш типовими для особи індивідуальними особливостями самоорганізації та управління цілеспрямованої внутрішньої і зовнішньої активності, які стабільно проявляються в різноманітних видах. За результатами дослідження складових особистісної саморегуляції обох груп злочинців отримано такі дані (табл. 1).

Таблиця 1. Показники стильових характеристик поведінки злочинців(M± т)

саморегуляція особистісний психічний

Як вбачається з результатів дослідження, в групі жінок і в групі чоловіків за шкалами «Планування» (група 1 3,09±0,88; група 2 3,71±2,08) та «Моделювання» (група 1 3,36+1,45; група 2 3,52+0,45) одержані гранично низькі показники. Отримані дані свідчать, що спільним в обох групах є нерозвинена потреба у плануванні свого життя, відсутність здатності та бажання виробляти стратегічні цілі та життєві перспективи, підкріплені власною відповідальністю, ініціативою, активністю. Злочинці обох груп досліджуваних не переймаються щодо майбутнього на певний час ув'язнення їх життя, робота та відпочинок підпорядковані правилам внутрішнього розпорядку, виконання якого контролює адміністрація колоній. Планування життя після звільнення ускладнюється їх поганою соціальною адаптацією, об'єктивними та суб'єктивними чинниками, які не дозволяють адекватно оцінити себе та ситуацію, скептичною позицією про марність змін у житті на краще. Показники шкали «Оцінювання та корекція результатів» у досліджуваних знаходяться на середньому рівні (група 1 4,49+1,84, група 2 5,28+1,33). Наведені результати свідчать про достатню розвиненість самооцінки респондентів, можливість оцінювання своїх дій, уяву про себе як особистість, наділену достатньою свободою вибору життєвого шляху. Разом із тим, суб'єктивні критерії успішності й у жінок, й у чоловіків виявилися недостатньо стійкими, що призводить при виникненні труднощів у досліджуваних зацикленості на поточних подіях, недостатньої адаптованості. Поблажливе ставлення до себе та виправдування себе і своїх вчинків не сприяє самокритиці, внаслідок чого вони повторюють свої помилки, тобто у злочинців незалежно від статі спостерігається загальна тенденція розмитості майбутнього, нечіткість і невизначеність шляху життєздійснення. Самостійність як регуляторно-особистісна властивість особистості характеризує розвиненість її регуляторної автономності. Отримані результати (група 1 5,24+1,64, група 2 5,82+0,93) відбивають задовільний рівень сформованості самостійності у досліджуваних, наявне вміння планування своїх справ, достатню активність щодо досягнення мети. Разом із тим, недостатня впевненість у собі може зробити їх залежними від оцінок оточення, а усвідомлене бажання «пливти за течією» забезпечує психологічний комфорт у кримінальному середовищі, де діють жорсткі неформальні норми поведінки. Ідентифікуючи себе з конкретною субкультурною групою, досліджувані прагнуть організувати свою поведінку згідно з нормами кримінальної субкультури, тож поступово паралізується активність особистості, знижується автономність, зростає конформність.

Виявлено значущі розбіжності у групах досліджуваних за шкалами «Програмування» (група 1 3,67+0,69; група 2 6,68+0,57; p<0,05) та «Гнучкість» (група 1 7,86+0,92, група 2 4,22+1,28; p<0,05). Чоловіки-злочинці схильні обдумувати свою поведінку, дії, засоби, завдяки яким досягають своєї мети; здатні краще за жінок пристосовуватися до мінливих обставин. Отримані дані дослідження узгоджуються з результатами вивчення особи корисливого злочинця, здійсненого Б. Головкіним. Науковець відмітив, що, перебуваючи за гратами, злочинці швидко пристосовуються до умов неволі, набувають потрібні зв'язки у злочинному світі, навіть обмінюються злочинним досвідом і впевнено очікують звільнення (Головкін, 2011). Натомість жінки-злочинниці схильні діяти імпульсивно, часто не бажають (або не вміють) продумувати послідовність своїх дій. Своє життя вони підпорядковують матеріальному успіху, розвагам, для досягнення яких придатні усі засоби, навіть кримінальні. Результати дослідження підтверджуються даними, одержаними іншими вченими. Досліджуючи психологічні аспекти жіночої насильницької злочинності,

В. Меркулова зауважила, що жінки є більш емоційні та імпульсивні, спочатку діють, а вже потім думають (Меркулова, 2001). Подібної думки додержуються Ю. Антонян і В. Кудрявцев, які вважають, що злочинцям притаманні однорідні особистісні особливості, серед яких ведучими є імпульсивність, агресивність, асоціальність при низькому контролі за поведінкою та діями (Антонян та ін., 2014). Імпульсивність жінок-злочинниць вкупі з підвищеною емоційністю, яка є характерною для більшості жінок, може стати підґрунтям девіантності в їх соціальній поведінці після звільнення. За результатами дослідження виявилося, що в групі жінок діагностується високий рівень сформованості регуляторної гнучкості, до речі, це єдиний показник, що сягає високого рівня в обох групах респондентів. Гнучкість регуляторики забезпечує жінкам практичність, реалістичність, навіть в умовах депривації вони не уникають спілкування з адміністрацією установи, налагоджують товариські стосунки з іншими ув'язненими жінками, турбуються про свою зовнішність. Тривале існування в одностатевому середовищі, з певними обмеженнями у виборі одягу спонукає жінок зберігати привабливу зовнішність, особливо якщо вона є знаряддям їх кримінальної діяльності.

Якщо проаналізувати наявний загальний рівень саморегуляції в обох групах досліджуваних, то ми бачимо, що у жінок він значно нижчий, ніж у чоловіків. Отже, жінки-злочинниці є більш залежними від ситуації, думки інших, гірше чинять опір негативним впливам, погано програмують та передбачають свою діяльність, поведінку, їм важко визначити життєві цілі. Імпульсивність їхньої поведінки впливає на діяльність, тому при плануванні життєвих перспектив вони мають складнощі, орієнтуються на інших людей, потребують підтримки оточення. Низький розвиток моделювання та оцінки результатів викликає у жінок тривожність, напруженість у взаємодії і спілкуванні з іншими, а наслідком стає їх малоефективна діяльність.

Чоловіки-злочинці демонструють достатньо високий загальний рівень саморегуляції. Вони краще пристосовуються до змін, й певним чином це можна пояснити їхнім світоглядом, бажанням не загубити свій статус у кримінальному середовищі, дбати про власні інтереси «тут і зараз». Життєві плани досліджуваних нестійкі, вони мало готові до реалізації своїх життєвих перспектив, відносячи їх на невизначене майбутнє. Оцінка результатів чоловіків-злочинців є доволі слабкою ланкою саморегуляції, до того ж важко піддається корекції. Щоправда, на результати дослідження може впливати тривалий термін (2-7 років) перебування за гратами респондентів.

Складовою саморегуляції особистості можна вважати контроль людиною власних дій. Результати, отримані за цією методикою, повністю узгоджуються з даними методики «Стильові особливості саморегуляції поведінки». Спільним в обох групах досліджуваних є зниження зусиль, аж до тимчасової відмови від досягнення мети, через несприятливі переживання: розчарування, досади, образи. Невдача закріпляється завдяки емоційним чинникам, і у подальшому досліджувані віддають перевагу сьогохвилинним і поверхневим цілям. Отже, логічним є притаманна злочинцям низька усвідомленість та стійкість цілей діяльності, невизначеність планів. Жінки-злочинниці, на відміну від чоловіків, менше здатні до формування репрезентації власних очікувань і емоційних переваг, вони живуть за приблизною «схемою» свого життя, їм притаманна невпевненість, залежність від зовнішніх та внутрішніх обставин, навіть мета, яка стоїть перед ними, здається «не своєю», «відчуженою». Не виключаємо, що такий стан речей викликано обмеженим строком перебування жінок за гратами. Можна сказати, що ставлення жінок до свого майбутнього суперечливе і водночас бентежить їх, вони зазнають певні труднощі як у плануванні своєї діяльності, так і в доборі засобів досягнення цілей чи вибору шляхів; щодо контролю за діями, то він скоріше фрагментарний. Чоловіки-злочинці є більш орієнтованими на дію, тобто схильні здійснювати регуляцію запланованих дій. Їм притаманні, на відміну від жінок, більш повноцінні репрезентації минулого й актуального стану. Отримані результати свідчать про здатність злочинців виробляти певні стратегічні плани життя, підкріплені наявним кримінальним досвідом та особистою ініціативою.

Термін «саморегуляція» вказує на рівень довільної, усвідомленої регуляції власної поведінки особистості, що розвивається на основі контролю поведінки. Вивчення суб'єктивного погляду злочинців на можливість контролю поведінки свідчить, що респонденти обох груп важливу роль у її регуляції відводять зовнішнім чинникам. Яскравою ілюстрацією є відповіді на запитання запропонованої анкети, за якою досліджувані могли обрати декілька варіантів відповіді (фрагмент анкети наведено в таблиці 2).

Таблиця 2. Розподіл відповідей на питання анкети респондентів, (%)

На питання анкети «Що, на Вашу думку, стало причиною злочину?» лише чверть жінок і шоста частина вибірки чоловіків серед сукупності обставин, що призвели їх до вчинення злочину, відзначають власну поведінку, хоча б й у ретроспективі. Аналіз механізму злочинів, вчинених жінками, дає можливість побачити, що мікросоціальне оточення для них відіграє більш вагому і значущу роль, ніж у чоловіків. Тому серед факторів, які мали вплинути на запобігання злочину, лише третина жінок і п'ята частина чоловіків наголосили на можливості контролю своєї поведінки в кримінальній ситуації, що склалася. Цікаво, що і жінки, і чоловіки серед своїх якостей відмічають наявність вольових, таких як сміливість, рішучість, самостійність. Насправді нерозвиненість вольових якостей, вибірковість та слабий контроль поведінки разом із викривленою мотивацією ускладнюють контроль злочинців за власними діями та вчинками.

Саморегуляція є провідним психічним процесом будь-якого виду життєдіяльності особистості, оскільки виконує функцію управління власною активністю і пов'язана з вибірковістю як зовнішнього середовища, так і варіантів власної поведінки, отже виступає як функціональна характеристика особистості.

Загальний рівень саморегуляції у жінок значно нижчий, ніж у чоловіків, жінки-злочинниці є більш залежними від ситуації, думок інших, гірше чинять опір негативним впливам, погано програмують та передбачають свою діяльність, поведінку, їм важко визначити життєві цілі. Низький розвиток моделювання та оцінки результатів викликає у жінок тривожність, напруженість у взаємодії та спілкуванні з іншими, а наслідком стає їх малоефективна діяльність. Імпульсивність їхньої поведінки впливає на діяльність, тому при планування життєвих перспектив вони мають складнощі, орієнтуються на інших людей. Жінки-злочинниці менше здатні до формування ре презентації власних очікувань і емоційних переваг, вони живуть за приблизною «схемою» свого життя, їм притаманна невпевненість, залежність від зовнішніх та внутрішніх обставин, фрагментарний контроль за власними діями, поблажливе ставлення до своєї поведінки.

Чоловіки-злочинці мають достатньо високий загальний рівень саморегуляції, завдяки чому краще пристосовуються до змін у житті, в тому числі за гратами. Це можна пояснити їхнім світоглядом, бажанням не загубити свій статус у кримінальному середовищі, дбати про власні інтереси «тут і зараз». Життєві плани досліджуваних чоловіків нестійкі, вони мало готові до реалізації своїх життєвих перспектив, відносячи їх на невизначене майбутнє. Оцінка результатів діяльності чоловіків-злочинців є доволі слабою ланкою саморегуляції, важко піддається корекції. Чоловіки-злочинці, на відміну від жінок, краще орієнтовані на дію, їм притаманні більш повноцінні репрезентації минулого й актуального стану, злочинці здатні виробляти стратегічні плани життя, підкріплені наявним кримінальним досвідом та особистою ініціативою.

Спільним в обох групах злочинців є нерозвинена потреба у плануванні свого життя, відсутність здатності та бажання виробляти цілі та життєві перспективи, підкріплені власною відповідальністю, ініціативою, активністю.

Саморегуляція є здатністю людини керувати собою, своєю поведінкою на основі сприймання й усвідомлення життєвих ситуацій, власних психічних станів, наявних цілей діяльності. Нерозвиненість вольових якостей, вибірковість і слабий контроль поведінки разом із викривленою мотивацією злочинців ускладнюють контроль за власними вчинками, тому головну роль у регуляції поведінки і жінки і чоловіки відводять зовнішнім регуляторам.

Література

1. Конопкин О.А. Психологические механизмы регуляции деятельности / О.А. Конопкин. М.: ЛЕНАНД, 2011. 320 с.

2. Сидоренко Н.І. Особливості усвідомлення саморегуляції довільної активності майбутніх педагогів / Н.І. Сидоренко // Наука і освіта. 2006. № 3. С. 35-47.

3. Головкін Б.М. Корислива насильницька злочинність в Україні: феномен, детермінація, запобігання: монографія / Б.М. Головкін. Х.: Право, 2011. 432 с.

4. Батиргареєва В. С. Рецидивна злочинність в Україні: монографія / В. С. Батиргареєва. Х.: Право, 2009. 576 с.

5. Меркулова В.О. Психологічні аспекти жіночої насильницької злочинності / В.О. Меркулова // Вісник Одеського ін-ту внутрішніх справ. 2001. № С. 78-83.

6. Антонян Ю.М. Личность преступника / Ю.М. Антонян, В.Н. Кудрявцев, В.Е. Эминов. СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2014. 366 с.

7. Tangney J.P. High self-control predicts good adjustment, less pathology and interpersonal success / J.P. Tangney, R.F. Baumeister, A.L. Boone.

Размещено на Allbest.ru