Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, як об’єкт соціально-педагогічної діяльності майбутніх соціальних педагогів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, як об'єкт соціально-педагогічної діяльності майбутніх соціальних педагогів

І.В. Манохіна

аспірант

У дітях - майбутнє кожної країни, перспективи її економічного, соціально-культурного і демографічного розвитку. Діти є найважливішим ресурсом майбутнього, вони є і завжди будуть найперспективнішою частиною суспільства. А тому і поступальний розвиток держави значною мірою обумовлений ставленням до них, розумінням їхніх проблем, запитів, потреб. Специфіка і основна спрямованість соціальної та правової політики стосовно найменших громадян в Україні в сучасних умовах має сприяти зменшенню впливу на них негативних наслідків, що виникають у ході реформування суспільства, а також створенню умов для оптимізації діяльності існуючих і заснування нових соціальних інститутів, метою діяльності яких є задоволення потреб та реалізація інтересів дітей.

Сучасна соціальна ситуація в Україні позначилася стрімким зростанням кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Незважаючи на те, що XX століття шведська письменниця і педагог Елен Кей визначила як «вік дитини», процеси, спрямовані на прогрес країни у соціально-економічному відношенні, не покращили життя цих дітей, тому для багатьох із них перехідний етап у житті суспільства залишиться у пам'яті дитинством без яскравих позитивних емоцій, переживань, повноцінного харчування, турботи батьків, якісної освіти.

У цьому аспекті вагомого значення набуває підготовка висококваліфікованих фахівців для соціально-педагогічної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. Ефективність соціально-педагогічної взаємодії майбутніх спеціалістів багато в чому залежить від знання психологічних особливостей дітей даної соціальної категорії, розуміння їх внутрішнього світу. Саме тому неправомірно говорити про формування феномену готовності майбутніх соціальних педагогів до роботи з дітьми, що не мають можливості виховуватися в сімейному оточенні, без здійснення аналізу соціально-психологічного портрету таких дітей.

Відповідно до вище зазначеного, у межах нашого дослідження вважаємо за доцільне розглянути основні психолого-педагогічні особливості зазначеної cоціальної категорії.

Мета даної статті: дослідження, аналіз та систематизація соціально-психологічних особливостей дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і можливих проявів поведінки.

Згідно поставленої мети нами було визначено такі завдання:

- аналіз основних наукових підходів щодо психолого-педагогічної характеристики дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- систематизація знань щодо специфіки соціально-педагогічної роботи з дітьми, що виховуються поза родиною.

Стосовно першого завдання, то нами здійснено аналіз наукових підходів, у яких дослідники акцентують увагу на фізіологічних, психологічних та емоційних особливостях дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; досліджують основні причини, що призводять до індивідуально-особистісних відхилень у фізичному, психологічному та емоційному розвитку.

Особливості розвитку особистості дитини-сироти відображені у дослідженнях таких науковців, як: Л. Божович, М. Лисіна, A. Прихожан, B. Мухіна, М. Толстих, Т. Шульга та ін. Зарубіжні автори, зокрема Й. Лангмейєр і З. Матейчик, висвітлюють у своїх дослідженнях специфіку психічного розвитку дітей, які виховуються поза родиною.

Феномен психологічного розвитку дітей, які залишилися без батьківського піклування, знайшов своє відображення у працях багатьох науковців, зокрема, І. Дубровіної, Н. Краснової, М. Буянова, А. Кравченко, А. Андреєвої, А. Шахматової, С. Мещерякової, О. Бодалева, І. Єжова, М. Щелованова, Т. Землянухіної та ін.

Особливості розвитку даної категорії дітей активно вивчалися і зарубіжними вченими (А. Адлер, А. Фрейд, Дж. Боулбі, C. Прованс, Р. Ліптон, Р. Шпіц, М. Вінце та ін.).

Дослідження, проведені науковцями, свідчать про те, що поза родиною розвиток дитини має своєрідні фізичні, психологічні та соціальні аспекти, у неї формуються специфічні риси характеру, поведінки, які часто мають негативну оцінку. Особливості розвитку дітей, які виховуються без батьків, відмінні від тих, що притаманні звичайним дітям, виховання яких проходить у родинному колі. Умовно відмінні риси можна поділити на 3 групи: психолого-фізіологічні аспекти розвитку; процес формування та встановлення міжособистісних стосунків у соціумі; становлення емоційно-вольової та інтелектуальної сфер особистості.

На сьогодні домінуючою є концепція, згідно з якою особливості досліджуваної категорії дітей зумовлені двома групами взаємопов'язаних та взаємозумовлених факторів: соціальними, які визначаються зовнішніми особливостями розвитку дитини, та його індивідуальними рисами.

Аналіз розвитку дітей-сиріт свідчить про те, що втрата батьків призводить до тяжких наслідків становлення маленької особистості.

Умови життя дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, характеризуються регламентованістю та обмеженим комунікативним колом, відсутністю можливості вільного спілкування.

Довготривале незадоволення основних потреб (безпеки, уважного ставлення, турботи, емоційних контактів) може призвести до виникнення так званого феномену «сирітської хвороби», яка з часом може стати причинною значних фізіологічних, психічних та соціальних проблем.

У дітей-сиріт спостерігається зниження пізнавальної активності, обмеженість кругообігу, викривлення спогадів про себе у минулому. Дослідники відмічають притаманну дітям цієї категорії крайню ситуативність розумових дій, яка визначається або предметним оточенням, або прямими вказівками дорослого, нерозвинену уяву, відсутність пізнавальної ініціативи і цілеспрямованості. Такі діти не вміють фантазувати, мріяти, їхні бажання обмежені сьогоденними потребами. При цьому спостерігається цілий набір негативних рис характеру: замкнутість, заздрість, недовіра, впертість, егоїзм, агресивність.

Звичайно, особливості психічного розвитку цієї категорії дітей проявляються в різних вікових групах по-різному (див. табл. 1). Розвиток таких дітей, як правило, багато в чому визначається тим, у якому віці вони набули статусу сирітства. Чим раніше дитина залишилася без батьків, тим більше позначаються на її особистісному розвитку наслідки сирітства.

Таблиця 1. Вікові особливості розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Виходячи зі сформульованих завдань та з метою формування більш повного уявлення про особливості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виділимо основні напрями аналізу досліджуваної нами проблеми: фізичний розвиток; адаптаційні розлади; психологічна характеристика; депривіаційні розлади, явище «госпіталізму» та «психологічного капсулювання»; особливості поведінкової, емоційної та комунікативної сфер. Безумовно, кожен із означених нами напрямів має свої аспекти, які ми спробуємо розкрити, аналізуючи наукові джерела.

Вивчення фізичного розвитку дітей, позбавлених батьківського піклування, що проживають у державних закладах (інтернатах, притулках), демонструє суттєве зниження їхніх антропометричних показників та наявність порушень трьох груп: адаптаційних, психічного розвитку, супровідних психічних захворювань.

Адаптаційні розлади у дітей-сиріт виявляються на всіх основних векторах життєвого простору: сімейному, соціальному, шкільному та всіх рівнях нервово-психічного реагування: сомато-вегетативному, психомоторному та сімейно-ідеаторному. Розлади в адаптації у «дітей без сім'ї» об'єднуються в групи з найбільш представленими поведінковими розладами: агресивні, регресивні, психопатоподібні прояви, які зустрічаються частіше у дітей-сиріт, ніж у соціальних сиріт; та менш представленими: психосоматичні - порушення сну, головні й серцеві болі, дискінезія жовчовивідних шляхів; тривожно-депресивні - проявляються виключно у соціальних сиріт і відновлюються без спеціальної терапії через 1-5 місяців, а також випадки швидкої адаптації, що супроводжуються байдужим ставленням дітей до власної долі [1, с. 12-13].

Травмуючий вплив на розвиток дитини має також фактор «повторного сирітства» - зміна форми соціально-правового статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківської турботи, і повторне її влаштування в інтернатний заклад.

Вивчаючи психологічні особливості таких дітей, визначили, що дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, притаманні процеси загального відставання у психічному розвитку, які охоплюють інтелектуальну, вольову та емоційну сфери життєдіяльності.

Аналіз психологічної літератури свідчить, що у дитини з холеричним темпераментом виявляється агресивність, хворобливе честолюбство, швидка виснаженість нервової системи, підозрілість, заздрість; діти-сангвініки стають стриманими, обережними, поступливими, схильними до почуття страху та невростенії; у флегматиків розвивається нерішучість, боязливість [ 6, с. 26].

Специфіка психологічного розвитку дітей-сиріт не визначається за критерієм «норма і патологія». Дослідження, проведені у всіх країнах світу, свідчать про те, що поза родиною розвиток дитини проходить особливим чином, і у неї формуються специфічні риси характеру, поведінки, про які часто не можна сказати: позитивні вони чи негативні - вони просто інші.

Характеризуючи особливості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, А. Прихожан і Н. Толстих зазначають про формування особистості з недорозвиненим механізмом активної, ініціативної та вільної поведінки, залежної та реактивної, для якої є характерним особливе психологічне утворення -- несформованість образу «Я», наявність феномену «Ми». Діти без батьків ділять оточуючих на «свій» та «чужий». Та, відмежовуючись від «чужих», вони не позбавлені здатності використовувати їх на свою користь. Тож нерідко у дітей-сиріт домінують вузькопрагматичні, споживацькі мотиви спілкування [4].

Через недостатній розвиток контактів з дорослими в дітей, які виховуються поза родиною, спостерігається несформованість форм співпраці, відставання у розвитку мовлення, втрата самостійності, відсутність інтересу до оцінки дорослого, переживання поразки в діяльності, невміння диференціювати успішні та неуспішні дії, схвалювану і несхвалювану поведінку.

Цілком зрозуміло, що психічний розвиток таких дітей відрізняється від розвитку їхніх однолітків, які виховуються у родинах. У них спостерігається уповільнений темп психічного розвитку, ряд негативних особливостей: нестабільна емоційна сфера, пізній процес формування навиків саморегуляції та норм правильної поведінки.

Основним чинником, що впливає на розвиток дитини, позбавленої можливості виховуватися в сім'ї, є психологічна депривація, яка виникає в результаті того, що дитина позбавлена можливості задовольнити основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою та протягом певного часу - потреби в різноплановому й розвиваючому оточенні; в емоційних зв'язках, перш за все з матір'ю, батьком та близькими людьми, відчуття комфорту, захищеності, довіри, постійності та доброзичливості навколишнього середовища, що потім сприяє здатності до самореалізації. Психічна депривація розрізняється за формами прояву стосовно того, яких саме життєво необхідних факторів позбавлена дитина. Діти, позбавлені батьківського піклування, можуть одночасно переживати кілька видів деприваційних впливів, чим і зумовлюється їхній подальший розвиток як у психофізіологічному, так і в особистісному напрямках [1, с. 10].

Дослідження вказують, що у стані депривації у дитини з'являється психотравмуючий комплекс, який зберігається протягом усього життя. Науковці розглядають депривацію як систему стимульних бар'єрів і визначають такі її види: матеріальна - недостатня кількість матеріальних засобів для виживання і розвитку; соціальна - обмеження спілкування і досвіду соціальних відносин; пізнавальна - сенсорна, мовленнєва, смислова, відсутність умов для розвитку сенсорної чутливості, розвитку мовлення, сформованості понятійного апарату; емоційна - відсутність позитивних емоцій, турботи й емоційного прийняття дитини.

У результаті відбувається порушення індивідуального і особистісного розвитку дитини-сироти, поява особливого психічного стану внутрішньої незахищеності, соціальної дезадаптації.

Таким чином, проблеми емоційної депривації спричиняють негативний вплив на особистісний розвиток дітей-сиріт та дітей, які лишилися без батьківської опіки.

Діагностувати деприваційні враження дитини можливо за умови багаторівневого обстеження функціонування її організму, враховуючи особливості соціальних впливів на її розвиток. Поряд з цим досить важко розмежувати наслідки пережитої дитиною депривації від відхилень в її розвитку, зумовлених іншими чинниками (наприклад, органічного характеру). Основним критерієм визначення саме деприваційних впливів на особливості розвитку дитини вважається швидке включення відтворюючого процесу у випадку заміщення негативних чинників.

Так у дітей, які перебувають в однакових деприваційних умовах, Й. Лангмейр та З. Матейчек зафіксували формування п'яти типів депривованої особистості:

«Пригнічений тип» - характерна пасивність, апатичність. Стан таких дітей ускладнює можливість ефективної оцінки, що інколи призводить до віднесення таких дітей до групи розумово відсталих.

«Соціальні провокації», що розвиваються внаслідок постійного проживання в закритих установах і характеризується контрастними емоційними реакціями.

«Гіперактивний тип» - для дитини з такою поведінкою характерим є легкий вступ у контакт, різко виражені тенденції демонстративної поведінки з яскравою зацікавленістю всіма оточуючими, що сприймається нею як гра, забава.

Добре «пристосовані діти» характеризуються компенсаторною поведінкою у відповідь на брак соціальних потреб, що проявляється у пожадливості, ранніх сексуальних зв'язках, аутичних тенденціях, нарцисизмі тощо [2, c. 268].

Надзвичайним випадком депривації є таке явище, як «госпіталізм» (погіршення стану здоров'я дитини як наслідок тривалого перебування в лікувальних установах), що виникає, коли дитина ще немовлям втрачає вже налагоджені близькі зв'язки з матір'ю або особою, яка її заступає.

Ще однією характеристикою зазначеної соціальної категорії є позиція «психологічного капсулювання». Це внутрішня позиція, що полягає у відчудженому відношенні до себе, до інших, до предметного світу, до почуттів, і яка закріплюється за рахунок постійного формування нових ілюзій, що виникають при зіткненні дитини з проблемами реального життя. Стан «психологічного капсулювання» супроводжується відсутністю виходу у зовнішній простір і призводить до формування особливих механізмів адаптації та соціалізації, за яких дитина розвивається як соціальна одиниця, націлена на реалізацію найпростіших соціальних очікувань [5, с. 97-99].

Щодо поведінки зазначеної категорії дітей, то вона характеризується нервовістю, спалахами гніву, агресії, перебільшеною реакцією на події та взаємостосунки, образливістю, провокуванням конфліктів з однолітками, невмінням спілкуватися та знаходити спільну мову з ними.

До помітно типових особливостей дітей, які залишилися без батьківської опіки, відносяться особливий стиль спілкування, нервовість, що викликає у сиріт домінування захисних форм поведінки, зокрема таких, як неадекватна лояльність або агресивність, відсутність гуманного ставлення, жорстокість до слабших, байдужість до чужого лиха, приниження особистої гідності, брехливість, схильність до крадіжок (часто це прояв інстинкту самозбереження), безпорадність. Усе це робить процес входження вихованця у соціум та його соціальне становлення дуже важким і складним.

У дітей зазначеної категорії проявляється деформація особистості, викривлення у формуванні самопізнання, спровоковані нереалізованою потребою у любові, прив'язаності та визнанні. Саме це і призводить до виникнення вагомих проблем у сфері емоційного розвитку.

У дослідженнях Е. Мінкової наводиться емоційний портрет таких дітей, який характеризується наступними рисами:

бідна гама емоцій, одноманітність емоційно-експресивних засобів спілкування;

знижений фон настрою;

схильність до швидкої зміни настрою (пожвавлення переходить у плач, крик; піднесений настрій - у похмурий, агресію);

одноманітність і стереотипність емоційних проявів;

поверхнева емоційність, яка згладжує негативні переживання і сприяє їх швидкому забуванню;

неадекватні форми емоційного реагування на схвалення і зауваження (від пасивності й байдужості до агресивності й ворожості);

підвищене почуття страху, тривожності, хвилювання;

основна направленість позитивних емоцій - отримання нового задоволення (у той же час позитивні емоції є більш стійкими, вони ефективніше регулюють поведінку);

нестабільність емоційних контактів з оточуючими (легко вступають у контакт, у спілкуванні можуть здаватися жвавими, безпосередніми, але швидко змінюють партнерів у грі);

нерозуміння емоційного стану іншої людини, її поведінка часто викликає негативне ставлення до партнера, накладає відбиток на стосунках з ним, призводить до конфлікту і сварок;

надмірна імпульсивність, афективна вибуховість [3, с. 9-10].

За ступенем емоційної недостатності М. Бардишевська виокремлює декілька груп дітей:

«Уникаючі» діти. Це небагаточисельна група дітей, яка характеризується найбільш важким емоційним станом. Ранній розвиток таких дітей, як правило, протікав у вкрай несприятливих умовах.

Такі діти дуже важко звикають до життя у групі, період їхньої адаптації може затягнутися на декілька місяців; вони не вміють спілкуватися з іншими дітьми, усіляко уникають спілкування з дорослими. Найчастіше вони намагаються усамітнитися. Якщо ж така дитина змушена знаходитися разом з іншими дітьми чи дорослими, то при їх наближенні вона реагує імпульсивною агресією. Така поведінка обумовлена, з одного боку, почуттям страху, який настільки сильний, що не дозволяє їй пізнавати нове середовище, нових людей і зближуватися з ними, з іншого - несформованістю простих способів установлення будь-якого контакту з оточуючими. Однак тяжкий психологічний стан такої дитини не є безнадійним. Поступово, хоча і досить повільно, вона звикає до дорослого, який про неї піклується, дозволяє встановлювати емоційний контакт з нею, хоча поза таким контактом дитина почуває себе спокійніше. Вона ніби здалеку спостерігає за вихователем, особливо за його діями, спілкуванням з іншими дітьми.

«Причіпливі» діти знаходяться у більш сприятливому емоційному стані, ніж «уникаючі». Як правило, це вихованці, від яких відмовилися з народження. На відміну від «уникаючої» така дитина активно намагається встановити контакт з дорослим. Однак цей контакт має примітивний характер - вона шукає в них джерело емоційного тепла і захисту; почуття довіри проявляє навіть до малознайомих. Найголовніше для дитини - як можна довше залишатися у стані захищеності. При цьому у неї спостерігається незрілість більш складних реакцій, направлених на збереження близьких стосунків з дорослим: вона лише «чіпляється» за дорослого, не використовуючи інші засоби впливу; їй ще недоступні більш складні способи тактильного контакту (обійми, поцілунки, плач). Однак такі діти здатні забезпечити собі мінімальний ступінь емоційної безпеки за рахунок елементарної реакції прив'язаності до дорослого.

Діти з «недиференційованими» прихильностями - це найбільша група. Їм властиві поверхові, неупорядковані, легко змінні емоційні зв'язки. Способи спілкування з дорослими у цих дітей достатньо розвинені й різноманітні, але вони не використовуються для утворення більш глибоких стійких зв'язків.

Незважаючи на це, у зазначеної групи спостерігаються окремі способи контакту з дорослими, утворюючи більш складні форми поведінки, які практично недоступні дітям двох попередніх груп.

Така дитина у психологічному розумінні більш зібрана і гармонійна, ніж дитина, що схильна до «чіпляння». Володіння своїм власним тілом, більш чітке уявлення про своє фізичне «Я» дає змогу їй гратися у різноманітні тактильні ігри з дорослими.

Для таких дітей тактильний контакт з дорослим важливий як джерело задоволення від сумісного спілкування, а не як засіб для нейтралізації страхів і тривоги. Вони рано втрачають безпосередність у емоційних реакціях на дорослого, доволі точно орієнтуючись у його настрої та пристосовуючись до нього.

У цілому для дітей даної емоційної групи прихильність до інших дітей і усвідомлення себе в оточенні є більш надійними показниками почуття безпеки і впевненості, ніж прихильність до свого дорослого. Така подвійна прихильність забезпечує дітям задовільний рівень адаптації. У подальшому поступово зменшується потреба у грі з дорослим, а орієнтація на взаємодію з однолітками посилюється.

«Амбівалентна» група - це діти з протирічною, конфліктною прив'язаністю до дорослого, до неї входять не лише «відмовники», але й діти, що мають досвід проживання у родині. Прив'язаність таких дітей до дорослих формується поетапно. Спочатку дитина поводить себе стримано, проявляє цікавість, однак зберігає дистанцію. Поступово вона починає впізнавати знайомого дорослого, радіє йому, однак віддає перевагу зоровому та мовленнєвому спілкуванню.

Емоційний зв'язок з вихователем не дає такій дитині відчуття безпеки. Не дивлячись на це, прив'язаність «амбівалентної» дитини до дорослого є більш зрілою у порівнянні з прив'язаністю більшості дітей, від яких відмовилися.

«Соціально-тривожні» - це діти, що мають ранній досвід життя у родині. Емоційна прив'язаність таких дітей близька до норми. Вони звикають до вихователя, який приділяє їм багато уваги, однак їм властива глибока, стійка вибіркова прив'язаність до «свого» дорослого і страх перед чужими, уникання їх.

«Гармонійні» діти також мають ранній досвід життя у родині. Формування емоційної прив'язаності у них протікає нормально. На відміну від «соціально-тривожних» дітей, схильних до утворення єдиної сильної прив'язаності, у гармонійних дітей формується ланцюг прихильностей. Однак у ситуаціях часто повторюваної розлуки з дорослим у дитячому будинку існує ризик поступового руйнування адаптації, досягнутої дитиною раніше.

Дефіцит адекватного спілкування з дорослими та дітьми, що є характерним для вихованців інтернатних установ, зумовлює розвиток неадекватності в побудові моделі подальшого спілкування: переживання захисних форм поведінки у конфліктних ситуаціях, що проявляється в нездатності до конструктивного вирішення проблемних ситуацій, агресивних спалахах, прагненні перекласти відповідальність на інших. Цим дітям мало відома мова жестів і міміки, змінних інтонацій. Вони рідко проявляють співчуття, співпереживання у стосунках з оточуючими.

Відсутність незмінної значимої фігури та безумовного прийняття дорослими дитини, тиск ситуації, необхідність постійно пристосовуватися знижують активне ставлення до життя, з'являється схильність до уникання прийняття самостійних рішень, пасивна, пристосовницька орієнтація на запропоновані стандарти оцінок, поведінки. Прояв таких якостей поведінки робить дітей-сиріт легкою наживою для криміногенних структур.

Узагальнюючи здійснений аналіз, нами виокремлено основні фізіологічні, психологічні та емоційні особливості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (див. табл. 2).

Таблиця 2. Фізіологічні, психологічні та емоційні особливості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Низький рівень внутрішньої позиції, емоційний дисбаланс, відчуття відсутності перспективи, проблемність статево-рольового самовизначення, домінування імпульсивності та залежності в поведінці, ситуативність мислення - далеко неповний перелік характеристики дітей, виховання яких відбувається поза родиною.

Крім ряду фізичних, психологічних та емоційних особливостей, що впливають на появу негативних рис у цієї категорії, важливого значення набуває той факт, до «чиїх рук» потрапить така дитина, який фахівець буде реорганізовувати її фізичне та психічне здоров'я, хто буде лікувати її скалічену душу, і чи зможе дитина позбавитися дезаптивних проявів, вийти зі статусу сироти і морально бути готовою до повноцінного життя.

Саме тому другим напрямом аналізу наукових праць, що мають безпосереднє відношення до формування готовності у майбутніх педагогів до роботи з зазначеною соціальною категорією, ми обрали систематизацію знань щодо специфіки соціально-педагогічної роботи з дітьми, розвиток яких відбувається поза родиною.

Досвід практичної діяльності педагогів та психологів, які взаємодіяли з такою категорією дітей, як сироти, дають можливість стверджувати, що розвиток зазначеної групи дітей залежить від ряду чинників (або їхньої відсутності), що впливає на психічний, особистісний та фізіологічний розвиток.

Визнаючи актуальність проблеми сирітства у нашій державі, у межах реалізації основної мети соціально-педагогічної діяльності перед соціальним педагогом постають нелегкі завдання щодо підвищення рівня та попередження можливих помилок у навчально-виховному процесі дітей-сиріт. Адже якщо соціально-педагогічна робота не буде побудована належним чином для подолання негативних проявів у психологічному, інтелектуальному та емоційно-вольовому розвитку дітей зазначеної категорії, наслідки цих відхилень можуть спостерігатися й у майбутньому та виявитися у психологічному дискомфорті, непристосованості до соціально визначених суспільних норм життя.

Досить часто можна спостерігати наявність ряду причин, які витікають у результаті низького рівня кваліфікованої взаємодії фахівців з таким контингентом дітей у процесі соціалізації:

неправильна організація комунікативних зв'язків дорослих з дітьми;

зменшення конкретно-чуттєвого досвіду дітей-сиріт, що протікає у надзвичайно звуженому оточенні;

недоліки програм фахівців щодо організації роботи з дітьми-сиротами;

непостійність, часта зміна педагогічного персоналу, який займається навчально-виховним процесом;

навчально-виховна робота, що не компенсує дефектів розвитку, викликаних відсутністю сімейного оточення;

недиференційований підхід до дітей, що виховуються поза родиною, у процесі навчання та виховання;

недостатній рівень сформованості психолого-педагогічної готовності соціальних педагогів до роботи з зазначеною категорією дітей.

Російський фізіолог М. Щелованов довів, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, можуть успішно розвиватися за умов добре організованої виховної роботи, що не розлука з матір'ю, а дефіцит виховання, уваги, спілкування затримує нормальний розвиток [7, с. 24].

Переконані, що важливою передумовою роботи соціального педагога з дітьми-сиротами є його професійна готовність до взаємодії з такими вихованцями, одна зі складових якої - сформований комплекс знань про соціально-психологічні особливості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Майбутні соціальні педагоги повинні вміти не лише виявити і проаналізувати відхилення у фізичному, емоційному та психологічному розвитку таких дітей, але й знати можливі шляхи виведення дитини з такого стану; швидко реагувати на негативні прояви поведінки та вміти використати потрібний спосіб взаємодії у різних ситуаціях; мати здатність передбачити основні соціально-педагогічні дії щодо становлення особистості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та повноцінного включення їх у соціальне життя.

Для успішної взаємодії з зазначеною категорією дітей фахівцям соціально-педагогічної сфери важливо усвідомити той факт, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мають ряд особливостей, які виявляються:

в інтелектуальному розвитку (найчастіше за все не вміють застосовувати наявні знання для вирішення проблем, що постають перед ними, їм легше працювати за зразком; мінімальна вираженість пізнавальної потреби; при нормальному рівні інтелекту він не застосовується повністю ні у навчальній діяльності, ні у життєвих ситуаціях);

у мотиваційній сфері (чітке вираження домінування бажань, пов'язаних безпосередньо з їхнім повсякденним життям; переважають мотиви, пов'язані з сьогоднішнім днем чи найближчим майбутнім; спостерігається звуження часової перспективи);

у розвитку «Я-концепції» (діти-сироти більш інфантильні, залежні у проявах поведінки, у самооцінці від оточуючих, ніж діти, що виховуються у родинному середовищі; на відміну від «домашніх» дітей, які виражають своє прагнення бути самостійними і незалежними, виявляють активний протест проти контролю, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, визнають необхідність опіки та контролю над собою);

у процесі становлення самооцінки (у дітей із родини найчастіше позитивна і має більш складний характер, ніж у дітей-сиріт, у яких відношення до себе має однозначний характер; у дітей-сиріт досить часто спостерігається дискомфорт успіху, оскільки їм важливіше зберегти звичне ставлення до себе, нехай навіть негативне, ніж мати невизначене уявлення про себе; розвиненість почуття «ми», орієнтація у самооцінці на думку інших);

у розвитку гендерної ідентичності (досить часто відчувають труднощі у створенні власної родини; спостерігаються проблеми у формуванні статево-рольової поведінки; ранній початок статевого життя; безвідповідальність в уявленнях про майбутню родину і батьківство);

у спілкуванні з дорослими й однолітками (почуття недовіри, несформовані повноцінні емоційно насичені контакти з дорослими та однолітками; часті випадки прояву агресії, як наслідок - незадоволення потреби у любові; прояв залежності, найчастіше негативного характеру, від дорослих).

У роботі з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківської опіки, важливими завданнями майбутнього соціального педагога є знаходження методів корекції негативних рис таких дітей, виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Варто пам'ятати, що на початкових етапах психокорекційних занять до традиційних завдань підвищення мотивації щодо професійної діяльності додається проблема бідності, однобічності мотиваційної сфери дітей-сиріт. Це може бути виявлено не одразу, оскільки у дитини, що виховується поза родиною, існує позитивна мотивація по відношенню до дорослого, яка базується на дефіциті спілкування з дорослим. Гіпермотивація спілкування з дорослим приховує від спостерігача дефекти у розвитку довільності у вихованців закладів інтернатного типу.

По мірі заглиблення конструктивних відносин необхідно поступово здійснювати перехід до застосування техніки, що потребує більшої самостійності від дітей.

Необхідно усвідомити, що надмірність спілкування з дорослим призводить до практично повної залежності емоційного благополуччя дитини від ставлення до нього дорослого. Тому у своїй роботі майбутній соціальний педагог повинен намагатися розвивати автономію дитини від дорослого.

Більшість відхилень у розумовому розвитку дітей-сиріт значною мірою визначається бідністю, обмеженістю їх конкретно-чуттєвого досвіду. Тому навіть у розвитку мислення необхідно приділяти увагу саме творчому, образному, конкретному пізнанню світу, збагачуючи і розширюючи конкретно-чуттєвий досвід дітей.

Розвиток самоусвідомлення, ставлення до себе, самооцінки у дітей, що виховуються поза родиною, не лише відстає, а має якісно іншу форму, розвивається по-іншому. У них складається стійка занижена самооцінка, для таких дітей характерним є критичне, оцінювальне ставлення до себе. Тому корекційна робота повинна бути направлена на підвищення прийняття себе і свого тіла, ім'я, обличчя, статі, на підвищення самооцінки й упевненості в собі дитини-сироти.

Для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, характерними є захисні форми поведінки, що не дають можливості оволодіти ситуацією і знайти її конструктивне вирішення. Завдання соціального педагога - допомогти дитині навчитися емоційно відволікатися від фруструючої ситуації, брати на себе відповідальність за власні вчинки, самостійно запобігати конфліктам. У якості корекційних методів у даному випадку можуть бути використані рольові ігри, створення конфліктних ситуацій, методики, де необхідною умовою роботи є вихід за межі стереотипів поведінки, що склалася.

У разі низького рівня розвитку інтимно-особистісної сфери спілкування, робота соціального педагога має бути направлена на розвиток емпатії, здатності дітей-сиріт до співпереживання, на формування потреби розділяти свої переживання з іншою людиною.

Необхідно пам'ятати, що більшість якостей особистості дитини можуть виявитися прилаштованими до життя в умовах відсутності родинного оточення і мати негативну оцінку. Для того, щоб їх позбавитися, необхідно чимось компенсувати їх відсутність, дати дитині інший «інструмент», який виконує ті ж самі психологічні функції.

У вихованців дитячих будинків може бути негативне ставлення до групових занять, що пояснюється перенасиченим спілкуванням з однолітками і депривацією потреби у самотності.

Знання особливостей дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, застосування їх на практиці, дозволить підвищити ефективність діяльності соціального педагога з таким контингентом дітей.

Підсумовуючи, уважаємо за необхідне зазначити, що всі негативні психолого-педагогічні особливості дітей-сиріт та дітей, що залишилися без батьківської опіки, свідчать про низький рівень соціалізації, відсутність соціальних ціннісних орієнтацій та слабку адаптацію до соціального середовища. Соціалізація та повноцінний розвиток таких дітей можливий за умов довготривалого позитивного впливу на дитину і надання їй відповідної психолого-педагогічної підтримки; наявності сформованої готовності фахівців до взаємодії з цією групою дітей, адже саме від них залежить їхній подальший психологічний розвиток, формування позитивної емоційної сфери, відчуття особистої свободи, подолання негативного бар'єру несприятливих умов дитинства, уміння самостійно визначати свої життєві цілі та усвідомлювати себе частиною суспільства, повноцінним громадянином держави.

Список використаних джерел

психологічний сирота відхилення емоційний

1. Бевз Г.М., Пеша І.В. Дитина в прийомній сім'ї: Нотатки психолога / Г.М. Бевз, І.В. Пеша - К: Український ін-т соціальних досліджень. 2001. - 101 с.

2. Капська А.Й. Соціальна робота: навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів / А.Й. Капська, НПУ ім. М.П. Драгоманова. - Київ: ЦУЛ, 2005. - 328 с.

3. Минкова Э.А. Особенности личности ребёнка, воспитывающегося вне семьи // Очерки о развитии детей, оставшихся без родительского попечения. - М., 1995. - Вып. 4.

4. Прихожан А.М., Толстых Н.Н. Дети без семьи. - М.: Педагогика, 1990. - 160 с.

5. Семья Г.В. Основы социально-психологической защищённости детей-сирот и детей, оставшихся без без попечения родителей // Добро без границ: Сб. - Сыктывкар, 2002.

6. Шахманова А.Ш. Воспитание детей-сирот дошкольного возраста: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / под ред. С.А. Козловой. - М.: Издательский центр «Академия», 2005. - 192 с.

7. Щелованов Н.М. Вопросы материнства и младенчества. - М., 1938. - 164 с.

Размещено на Allbest.ru