Конфронтація особистості в парадигмі групової динаміки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конфронтація особистості в парадигмі групової динаміки

Дворник М.С., асистент

Херсонський державний університет, м. Херсон

Стаття присвячена проблематиці соціально-психологічних відносин на рівні «особистість-мала група». Розглядається конфронтація особистості з тренінговою групою як необхідний процес якісно нового рівня її розвитку - індивідуальності. Завдяки теоретичному огляду, на основі одного з основних механізмів групової динаміки - стадій розвитку групи - розкриваються природа і значення протиріч між особистістю і групою.

Ключові слова: особистість, індивідуальність, конфронтація, тренінгові групи, групова динаміка, стадії розвитку групи.

Конфронтация личности в парадигме групповой динамики. Статья посвящена проблематике социально-психологических отношений на уровне «личность-малая группа». Рассматривается конфронтация личности с тренинговой группой как необходимый процесс качественно нового уровня ее развития - индивидуальности. Благодаря теоретическому обзору, на основе одного из основных механизмов групповой динамики - стадий развития группы - раскрываются природа и значение противоречий между личностью и группой.

Ключевые слова: личность, индивидуальность, конфронтация, тренинговые группы, групповая динамика, стадии развития группы.

конфронтація особистість тренінгова група

Personality's confrontation in a group dynamic's paradigm. The article is dedicated to the agenda of social-psychological relations on the “personality-small group” level. The personality's confrontation against training group as a necessary process of achievement of new individuality level is considered. Due to the theoretical survey, on basis of one of the main group dynamics' mechanisms - stages of group development - the nature and value of contradictions between the person and group are revealed.

Key words: personality, individuality, confrontation, training groups, group dynamics, stages of group development.

Практика ведення групової тренінгової роботи як популярного методу демонструє на загал позитивні результати, чи то у сфері навичкового, чи психотерапевтичного, або ж соціально-психологічного тренінгу. Тренінгові групи дійсно мають неабияку ефективність у психологічній допомозі особистості, що виражається у ряді переваг групової роботи над індивідуальними видами допомоги. Ці переваги було ґрунтовно окреслено ще 1982 року К. Рудестамом як наступні: груповий досвід протидіє відчуженню, допомагає вирішенню міжособистісних проблем; група відображує суспільство в мініатюрі; видається можливість отримання зворотного зв'язку та підтримки від людей зі схожими проблемами; людина навчається новим умінням, експериментує з різними стилями відносин в різних позиціях; відбувається ідентифікація «себе» з «іншим»; група полегшує процеси саморозкриття, самодослідження та самопізнання; має місце економічна вигода; взаємодія в групі викликає напругу, яка допомагає прояснити психологічні проблеми учасників [1, с.12-13]. Останнє положення, однак, змусило нас замислитися над виникненням та процесом формування такої напруги, яку означили конфронтацією окремого учасника, тобто його особистості, з тренінговою групою в цілому, враховуючи основні параметри групової динаміки. Групова динаміка у цьому контексті здається нам явищем, яке може пояснити природу протидії особистості та групи, оскільки є «сукупністю тих динамічних процесів, які одночасно відбуваються в групі в певну одиницю часу і які знаменують собою рух групи від стадії до стадії, тобто її розвиток» [2, с.132].

Проблема взаємодії на рівні «особистість-група» частково розглядалась у працях Л.Е. Орбан-Лембрик, М.М. Скорика, Дж. Сміт [3; 4; 5]. Останні публікації з питання групової динаміки пов'язані з доробком П.П. Горностая, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомби, Л.П. Піддубної [6; 7; 8]. Однак досі не було системно розглянуто процес конфронтації особистості з тренінговою групою з огляду на основні механізми групової динаміки, як виникає та функціонує така конфронтація, до чого вона призводить та у чому полягає її значення. Підхід групової динаміки до трактування явища конфронтації розширить цілісне уявлення про функціонування особистості у тренінговій групі та надасть простір для аналізу ефективності тренінгової діяльності як виміру малої групи.

Мета статті: проаналізувати механізми конфронтації особистості з тренінговою групою у контексті фаз групового розвитку, розкрити її цінність для переходу особистості на новий рівень розвитку.

З огляду на те, що особистість - це поєднання рис загальнолюдського, суспільно-значущого та індивідуально-неповторного, виявлення ставлення людини до дійсності, спілкування з іншими людьми, вчинків та поведінки [9, c.172], важливо виокремити ті риси, які повертають трактування людини від чисто соціального суб'єкту до індивідуальності. Цей процес індивідуалізації, в основі якого лежить механізм екстеріоризації, тобто соціальної віддачі особистості, творчості, передбачає дію суб'єктних факторів, що зумовлюють протиріччя між особистістю та соціумом. У такій конфронтації особистість перетворюється на індивідуальність, розвиваючись всупереч соціальним очікуванням і виходячи на якісно новий рівень свого функціонування [10, c. 106]. При цьому не слід розуміти це як певний етап розвитку, виділений у часі, оскільки ступені розвитку - це не хронологічні стадії, а скоріше характеристики деяких якісних результатів і досягнень, які не є завжди послідовними.

У цьому ракурсі актуальною є тема деякого відмежування особистості від групи та переосмислення «ми»-феномену, значущість якого однак важко переоцінити [11, c.89-90], оскільки він є важливою соціально-психологічною і особистісною характеристикою психології людини, що виражається у її можливості стати соціальною істотою, суб'єктом життєдіяльності, засвоїти суспільні цінності та норми. Процеси такої групової свідомості можна ґрунтовно прослідкувати у роботі тренінгових груп, які, власне, як і особистість, дозрівають, формуються та самореалізуються [10, c.107]. У дослідженнях групової динаміки провідним є аспект наявності певних соціальних та психологічних сил, що діють усередині групи та призводять до розвитку й змін самих груп у цілому і людських стосунків у них [6, c.37; 12, с.108; 8, с.221]. Сам засновник групової динаміки як цілого методу К. Левін визначав її як «дисципліну, що досліджує позитивні та негативні сили, які діють у даній групі» [13, с.21]. Відповідно, природним буде припущення, що в процесі групових змін змінюється і ставлення особистості до групи, яке може виражатися у явищі конфронтації як негативної сили. Хоча наявність стійкої стадійності у житті тренінгової групи не є остаточно доведеною, розглянемо основні фази розвитку групи як провідний елемент групової динаміки та проаналізуємо антагонізм особистості та групи на кожній з них.

Різні теоретичні підходи до послідовності та сутнісного наповнення фаз розвитку тренінгової групи мають у своїй структурі, відповідно, різні факти. Вдаючись до глибинного аналізу підходів та визначення їх переваг та недоліків, ми змістимо фокус уваги з актуальної проблеми нашого дослідження, тим паче, що досить широкий огляд теорій розвитку груп дано 2001 року в праці Дж. Сміта [5]. Серед досліджень теорій групового розвитку, за думкою І. Ялома, найбільш ґрунтовним можна вважати висновок Р. Маккензі, який зазначає, що єдине стале твердження на користь певної послідовності розвитку є у тому, що спочатку клімат у групі характеризується ростом згуртованості та саморозкриття, а пізніше настає стадія внутрішньогрупової напруги та конфлікту [14, с. 50-57]. Першу фазу за різними джерелами називають стадією орієнтації та залежності [15; 12; 16; 17], другу наповнюють характеристиками напруги, конфлікту, протесту домінування, бунту [18, c.267], емоційного обміну [17, c.95], реагування на приналежність до групи [16, c.204]. Очевидно, що на цьому групові зміни не закінчуються, тому в багатьох джерелах виділяють третій і четвертий етапи, які включають відповідно співпрацю, цілеспрямовану діяльність [12, c. 186] і фазу термінації та розставання [16, c.208]. Враховуючи такі глобальні періоди розвитку тренінгової групи, виділимо відповідні етапи можливого виникнення особистісної конфронтації.

На початковій стадії орієнтації та залежності у розвитку тренінгової групи відбувається певна адаптація особистості до нового середовища [12, c.167], яка проявляється у проективно-ретрофлексійному механізмі перевірки, чи безпечно у групі [19, c.57], тому учасники намагаються знайти комфорт у спільних цілях, правилах і планах [15, c.418]. В цьому ракурсі для особистості важливо, використовуючи навички соціалізації, взаємодіяти з групою без конфліктів, справджувати рольові очікування, однак при цьому задовольняти свої потреби у самоствердженні [20, c.40]. Природне бажання пошуків спільного з групою сприяє пригніченню появи конфронтації особистості з групою. Однак, з погляду теорії ролей у груповій динаміці, на початковому етапі розвитку групи важлива наявність так званої рольової комплементарності (доповнюваності), за відсутності якої люди не виявляють тенденцію до зближення, якщо їхні ролі взаємно не поєднуються (не є конгруентними), не співпадають рольові очікування одного з партнерів і рольові домагання до власної рольової поведінки в іншого партнера по спілкуванню. «Рольовий конфлікт може бути не лише причиною деструктивних процесів, що ведуть до ускладнень групової взаємодії - аж до розпаду групових процесів, а й рушійною силою особистісного розвитку і механізмом групової динаміки, що веде до розвитку внутрішньогрупових стосунків» [6, c.38-40]. У такому випадку антагонізм особистості та групи можна вважати конструктивним.

Зважаючи на те, що на початковому етапі групових змін спостерігається також велика залежність від тренера, яку З.Фрейд називав «потребою бути керованим необмеженою силою, надзвичайною потребою в авторитеті, жагою покірності», тобто діють інтроективні механізми психологічного захисту [19, c.58], ще одним джерелом конфлікту можна назвати суперництво. Учасники групи часто змагаються один з одним за право володіння більшою часткою уваги ведучого або за можливість виступати у певній особливій ролі: найвпливовішої, поважної, чутливої, потерпілої або нужденної людини. Клієнти (дії яких можна пояснити неусвідомлюваними пережитками суперництва між сіблінгами) постійно вишукують ознаки того, що терапевт надає перевагу комусь із них [18, c. 200-205].

Перебування у групі на початковому етапі сприяє регресії та вивільненню ірраціональної, нецивілізованої складової кожного індивіда, що входить до її складу. У молодій групі також чітко відчувається атмосфера тривоги (через страх опинитися у центрі огляду, сорому, відчуженості оточення, відчуття безсилля), і іноді ці настрої знаходять собі вихід у жорсткій конфронтації. Ще одним джерелом неприязні стають упереджені уявлення, які є способом послаблення тривоги: людина вірить, що вже знає іншу, однак це ще далеко не так [21, c. 80].

У цей же період відбувається формування групових цілей та норм, коли питання конфронтації також має місце при особистісних розбіжностях, але помітною є тенденція її приховування. Це виявляється у механізмі зовнішньої конформності, яка «констатується там і тоді, де і коли фіксується наявність конфлікту між думкою індивіда та думкою групи і подолання цього конфлікту на користь групи» [2, c.136]. Звичайно, явище конформності є цінним для розвитку групи, зокрема її згуртованості, проте перебільшений конформізм змушує людину наслідувати групову думку у всьому, або демонструвати себе як пристосуванця. Такий соціально негативний маркер також стає причиною протиріч, коли особистість протиставляє себе групі, як незалежна одиниця протиставляється безвідповідальній спільноті.

Далі група переходить до стадії напруги та конфлікту, пов'язану з питаннями міжособистісного домінування, потребами у самоствердженні та прояві себе. Якщо висловлюватися гештальт-лексикою, тут діє проективний механізм регуляції меж контакту [19, c.58]. Дійсно, деяка частка антагонізму на цьому етапі може виявитися проекцією зневаги особистості до себе, яка виявляється у неприязні. Часто ворожість у тренінговій групі створюється переносом або паратаксичним викривленням [18, с.391]. Людина може реагувати на інших, виходячи не з реальності, а з образу, спотвореного досвідом попередніх відносин та міжособистісними потребами і страхами. «Група іноді діє як своєрідна «кімната дзеркал», де знехтувані, багато разів помножені почуття та поведінка посилюються. Іноді людина, яка роками чи навіть на протязі усього життя придушує якісь риси свого характеру або бажання, яких особливо соромиться, зіштовхуючись з іншою людиною, наділеною тими ж рисами, тримається осторонь або відчуває по відношенню до неї почуття сильного, незрозумілого антагонізму» [18, c.392].

Іноді підґрунтям для розвитку антагонізму стають невідповідності у світоглядах, які виникають із відмінностей життєвого досвіду. Певна боротьба за владу в групі спостерігається, якщо у ній присутні учасники з сильною потребою в домінуванні. Саме вони позиціонують свій життєвий досвід як єдино вірний, тому пропагують постійні дискусії на тему контролю. Коли ж до групи, можливо, долучаються нові учасники, особливо такі, що «не знають свого місця», і, замість того, щоб у відповідності зі старшинством, віддати данину поваги більш досвідченим учасникам, вже з найперших кроків упевнено претендують на домінування [18, c.392].

По мірі розвитку групи в особистості часто похитуються нарцисичні уявлення про себе, що породжує мстиві почуття (під дією зворотного зв'язку руйнується почуття самоповаги). У конфронтації з групою особистість відстоює своє право на те, щоб її не оминули, оцінили, не відштовхнули, правильно зрозуміли [21, c.80].

Виникнення протиріч між особистістю та групою можна діагностувати також за виникнення психосоматичних симптомів. Існування такого механізму прояву конфронтації підтверджує власний досвід автора: неусвідомлюване бажання уникнути зустрічі з групою призводило до пошкодження функціонування систем контакту (захворювання лор-органів, ослаблення імунної системи, інфекції) під час завершення, у процесі або перед терапевтичними сесіями. Відмежування від групи в такому разі, за неочікуваних результатів психотерапії, мало б стати негативним вирішенням конфронтації на користь індивідуалізації. У цьому ракурсі важливо підкреслити неоднозначність антагоністичного процесу: з одного боку, конфронтація підштовхує до пошуків особистісного ресурсу, а з іншого -перешкоджає успішному вирішенню психотерапевтичного запиту.

На конфлюентному етапі співпраці та цілеспрямованої діяльності учасники починають все більше турбуватися про гармонію і теплоту у взаєминах один з одним [19, c.59]. У цей час відмінності та розбіжності часто згладжуються заради формування атмосфери згуртованості. Період характеризується високою згуртованістю, глибинним міжособистісним та внутрішньоособистісним дослідженням і повною віддачею при виконанні первинної задачі групи у цілому і кожного з учасників окремо [18, с. 337].

Жорсткої конфронтації особистості з групою в цей період не спостерігається, можливі більшою мірою саме міжособистісні конфлікти, які, детально аналізуючись, досить швидко вирішуються [19, c.59]. Однак поява у групі новачків може стати причиною повернення до попередніх стадій групового розвитку, відповідно до циклічної моделі розвитку групи, і призвести до актуалізації попередніх механізмів конфронтації [22, c. 918].

У прогресуючій групі її учасники можуть проявляти все більше нетерпимості, агресії по відношенню до тих, хто не засвоює групові норми поведінки. Конфронтація виникне, якщо, наприклад, один з учасників групи продовжуватиме «приховуватися за фасадом», а більшість буде переконувати цю людину, намагатиметься вмовити її, а кінцем просто гнівно вимагатиме бути щирим із самим собою та іншими.

Для деяких особистостей через особливості структури їх характеру постійна конфронтація з групою є неминучою: вони втягуються у конфлікт і породжують його самі. Наприклад, людина з параноїдальним особистісним розладом упевнена, що навколишній світ таїть у собі по відношенню до неї небезпеку, тому має захищатися.

Джерелом конфронтації на цій стадії найочевидніше, однак, може стати передчасне завершення участі в групі деяких учасників [18, c.338]. Причини передчасного розставання можуть бути різними, але частіше за все на загал вони є усвідомленими. Це своєрідний виклик групі, коли особистість свідомо залишає вже сформовані, налагоджені стосунки, намагаючись вийти на новий рівень власного розвитку на противагу груповому.

На стадії термінації та розставання відбувається асиміляція отриманого у тренінговій роботі досвіду, осмислення власних результатів. Якщо ці результати не задовольняють особистість, очевидними стають фрустраційні процеси, пов'язані з обвинуваченнями у відсутності успіху ведучого. Фрустрація нереалістичних очікувань учасників групи по відношенню до тренера зазвичай супроводжується посиленим почуттям розчарування та невдоволеності. Виникнення ворожості особистості до тренера та групи, з якою він працює, як не дивно, є невід'ємною ланкою в ланцюзі життєвих подій групи, оскільки учасники групи мають тенденцію наділяти його магічними здібностями. Таке очікування див від ведучого настільки необмежене, що обов'язково не справджується, яким би компетентним кермач групи не був. Такий вид конфронтації є неконструктивним, адже символізує недостатнє осмислення особистістю реальності, в якій завжди у всьому існують певні обмеження (18, c.341).

На завершальній стадії існування групи загалом же відсутнє підґрунтя для виникнення глобальних протиріч, адже особистість має інші потреби, які навпаки змушують її відчути значимість групової належності.

Аналізуючи загалом цінність конфронтації особистості з тренінговою групою, можна також констатувати її позитивне перешкоджання виникненню феномену групофілії, коли людина стає залежною від створеної нею альтернативної реальності атмосфери тренінгових та терапевтичних груп і не бажає переносити такий груповий досвід у реальне життя

Важливо вказати, що зазначені джерела конфронтації, характерні для певного періоду розвитку групи, не обов'язково проявляються у чіткій послідовності та еквівалентності стадії, вони мають тенденцію до взаємопроникнення та взаємодоповнення, постійно розширюючи або звужуючи спектр впливу на розвиток групи та особистості.

Висновки

Особистість є поєднанням рис загальнолюдського, суспільно-значущого та індивідуально-неповторного, однак частіше за все її розглядають у вимірі соціальної приналежності. Актуальним є перехід особистості на якісно новий рівень розвитку - індивідуальність, чому сприяють процеси її конфронтації з малою групою. Тренінгова група як яскравий приклад малої спільноти зі специфічними ознаками стає безпосереднім простором для спроби індивідуалізації особистості в безпечних соціально-психологічних умовах. Згідно з теоретичним аналізом, в умовах групової динаміки та групових змін конфронтація особистості з групою включає різні механізми. Так, на етапі орієнтації та залежності протиріччя можуть виникати у зв'язку з відсутністю рольової комплементарності учасників, проявами суперництва за отримання певних позицій та увагу тренера, посиленою атмосферою тривоги, явищами конформності. Стадія напруги та конфлікту характеризується актуалізацією проекцій учасників, паратаксичних викривлень їх попереднього життєвого досвіду, потреб у домінуванні, відстоюванням особистісних нарцисичних уявлень, появою психосоматичних симптомів, що також призводить до конфронтації. Конфлюентний етап співпраці та цілеспрямованої діяльності пов'язують з антагонізмами з приводу невиконання групових норм поведінки, особистісних розладів та бажання захищатися, передчасного завершення участі у групі. Фаза термінації та розставання містить конфронтацію через фрустрацію очікувань особистості від групової роботи. Загалом, конфронтація особистості з тренінговою групою, на наш погляд, є позитивним процесом на шляху пошуку і трансформації особистості в індивідуальність, тим паче, що цей процес відбувається у заздалегідь означених комфортними та безпечними умовах групової психологічної інтимності. Результати нашого теоретичного дослідження можуть бути застосовані у практиці ведення тренінгових груп у ракурсі розуміння основ прагнення особистості до конфронтації з групою, а також як базис для гіпотез емпіричних досліджень особистості в соціальній психології.

Література

1. Kjell Erik Rudestam. Experiental Groups in Theory and Practice. Monterey, Calif.: Brooks/Cole, 1982. - 368 р.

2. Андреева Г.М. Социальная психология. - М: Аспект Пресс, 1999. - 375 с.

3. Орбан-Лембрик Л.Е. Група як соціально-психологічний феномен // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Івано-Франківськ: Плай, 2004. - Вип. 9. - Ч. І. - С. 13-28.

4. Скорик М.М. Опозиція індивідуального і колективного в соціальних науках // Наукові студії із соціальної та політичної психології: зб. статей / АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології; [редкол.: С.Д. Максименко, М.М. Слюсаревський та ін.] - К.: ТОВ «Вид-во “Сталь”», 2002. - Вип. 5 (8). - C. 24-36.

5. Smith, George. Group development: A review of the literature and a commentary on future research directions. Group Facilitation. Westminster, Colorado: FindArticles, 2011. - 28 p.

6. Горностай П.П. Групова динаміка в рольовій парадигмі. Наукові студії із соціальної та політичної психології: Зб. статей / АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології; Редкол.: С.Д. Максименко, М.М. Слюсаревський та ін. - К.: Міленіум, 2008. - Вип. 19 (22). - С. 37-46.

7. Горностай П.П. Динамічні процеси в малій групі та проблеми групової психіки // Наукові студії із соціальної та політичної психології: зб. статей / АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології; [редкол.: С.Д. Максименко, М.М. Слюсаревський та ін.] - К.: Міленіум, 2009. - Вип. 23 (26). - C. 37-46.

8. Мошек Г.Є., Гомба Л.А., Піддубна Л.П. Групова динаміка // Менеджмент підприємства: Підруч. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2002. - С. 220-222

9. Васянович Г.П. Основи психології: Навчальний посібник - Львів: Сполом, 2010. - C. 205.

10. Горностай П. П. Готовність особистості до самореалізації як психологічна проблема // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць Ін-ту психол. ім. Г.С. Костюка АПН України. - К., 2004. - Т. VI. - Вип. 3. - С. 105-110.

11. Горностай П. П. Психологічний феномен «Ми» // Соціальна психологія. - 2006. - № 2. - С. 88-96.

12. Фурманов И.А., Фурманова Н.В. Основы групповой психотерапии. - М.: Знание, 2004. - 365 с.

13. Левин К. Динамическая психология: Избранные труды / Под общ. ред. Д.А. Леонтьева и Е.Ю. Патяевой. - М.: Смысл, 2001. - 576 с.

14. MacKenzie, K.R. & Livesley W.J. (1983) A Developmental Model for Brief Group Therapy. in Advances in Group Psychotherapy, Dies, R.R. & MacKenzie, K.R., 4 (43), 18-57.

15. Bennis, W.G. & Shepard, H.A. (1956). A theory of group development. Human Relations, 9(40), 415-437.

16. Рутан Дж., Стоун У. Психодинамическая групповая психотерапия. - СПб.: Питер, 2002. - 400 с.

17. Кричевский Р. Л., Дубовская Е. М. Психология малой группы: теоретический и прикладной аспекты. - М.: Знание, 1991. - С. 93-96.

18. Ялом И. Групповая психотерапия: теория и практика. Пер. с англ. - М.: Апрель Пресс, Издательство Института психотерапии, 2005. - 478 с.

19. Гронский А., Пушкина Т. Дидактическая модель работы с групповым процессом // Российский гештальт. / Под. Ред. Н.Б. Долгополова, Р.П. Ефимкиной. - Новосибирск: Научно-учебный центр психологии НГУ, 2001. - С. 57-59.

20. А.А.Налчаджян. Социально-психическая адаптация личности (формы, механизмы и стратегии) Издательство АН Армянской ССР. Ереван,1988. - 64 c.

21. Herbert J. Gans. Making Sense of America: Sociological Analyses and Essays. Calif.: Rowman & Littlefield Pub Inc, 1999, 85 p.

22. Schutz William C. Beyond FIRO-B -- Three New Theory Derived Measures -- Element B: Behavior, Element F: Feeling, Element S: Self // Psychological Reports.-- 1992.-- Vol. 70.-- P. 915-937.

Размещено на Allbest.ru