Виховання здорової совісті в ранньому онтогенгезі: теоретичні та технологічні аспекти

- покладати на саму себе відповідальність за наслідки вибору, прийнятого рішення, вчиненої дії.

Цей мінімально достатній комплекс умінь (інтелектуальних, емоційних, вольових) розглядається нами як базовий для розвитку у дитини старшого дошкільного віку здорової совісті. Визначаючи зміст поняття здорова совість, ми базуємося на таких основних постулатах.

По-перше, на підході М. Снайдер, яка не погоджується з думкою фахівців, які закликають позбавити особистість будь-якого почуття провини. Одним із важливих аспектів провини автор вважає визнання особистістю своєї відповідальності за власні рішення й вчинки. На її погляд, виправдовування себе, заперечення своїх обов'язків перед іншими, переорієнтація моралі на власне задоволення, егоїстичні інтереси гальмують розвиток совісті.

По-друге, на положенні, згідно з яким провина характеризується двома основними вимірами - конструктивним і деструктивним. Якщо дитина почуває себе «поганою», вона починає себе ненавидіти, не відчуває задоволення від життя, її характеризує деструктивне почуття провини. Якщо дошкільник чує на свою адресу переважно позитивні висловлювання, поважає себе за свої уміння, довіряє своїм можливостям, вирізняється оптимістичним світовідчуттям, йому притаманне конструктивне почуття провини. Отже, здорова, функціональна совість властива дітям із конструктивним почуттям провини, нездорова, дисфункціональна форма совісті - дошкільникам із деструктивним почуттям провини.

Свідченням сформованості у досліджуваних 5-7 років здорової совісті слугувала така моральна якість особистості, як совісність. Її кваліфікуємо як наявність внутрішньої потреби діяти справедливо, здатність вчиняти по совісті, дослухатися «внутрішнього контролера», усвідомлювати моральну відповідальність за свою поведінку; відчувати дискомфорт від своїх непорядних або несправедливих вчинків. Совісний дошкільник усвідомлює доцільність дій відповідно до моральних правил і норм; поводиться компетентно у нових, незвичних і складних ситуаціях; вчиняє чесно; контролює та регулює свою поведінку; адекватно оцінює результати діяльності; відстоює справедливість у соціально прийнятний спосіб, докладає для цього особистих зусиль; поважає себе, вирізняється почуттям власної гідності.

У ході опитування досліджуваних 5-7 років встановлено, що їм було вельми непросто визначитися зі змістом поняття «совісна людина» та ролллю совісності як базової якості особистості у сучасному житті. З'ясувалося, що більшість дітей старшого дошкільного віку не змогли конкретизувати зміст понять «совість» і «совісність», обгрунтувати свою думку. Водночас вони розуміли, що йдеться про позитивні характеристики поведінки людини. У більшості дошкільників переважали схематичні, ухильні, недостатньо чіткі відповіді.

Досліджуваних, які досить добре орієнтувалися у змісті категорії «совість», виявилося менше половини. Здебільшого ці діти визначали совісність через правдивість, чесність, справедливість. Водночас варто зазначити: серед них виділилися дві підгрупи дошкільників, які суттєво відрізнялися між собою ставленням до совісної поведінки. Представники першої підгрупи усвідомлювали важливість совісті та намагалися керуватися нею у своїй поведінці та діяльності (таких виявлено близько чверті експериментальної групи). До другої підгрупи віднесено дошкільників, які визнали, що совість ускладнює їм життя, заважає домагатися свого за будь-яку ціну. Сюди ж віднесено опитаних, які уникли відповіді, відмовчалися, хоча й схилялися до попередньої думки (це засвідчила міміка, вигуки та жести). Вони надали перевагу емоційному, а не вербальному вираженню свого ставлення, розуміючи, що дорослому їхній вибір не сподобається.

У процесі спостереження за реальною поведінкою досліджуваних 5-7 років під час спілкування з однолітками було виділено дві основні категорії дошкільників:із функціональною (здоровою) та дисфункціональною

нездоровою) формами совісті.

Функціональну форму совісті зафіксовано у дошкільників, які усвідомлювали зміст і значення совісті, позитивно ставилися до необхідності поводитися совісно та керувалися моральними нормами у своїй реальній поведінці. Це діти, звичні до того, що їх цінують, люблять, турбуються про них. Вони сприймають світ як безпечне та цікаве місце, поводяться відповідно до моральних норм і соціальних вимог; самостійні, креативні, впевнені у собі, мотивовані на досягнення успіху. Дошкільники цієї категорії легко адаптуються до нових умов життя, доброзичливі у взаєминах із рідними, близькими, товаришами. Спілкуючись з однолітками, узгоджують свою поведінку з діями партнера, домовляються, поступаються, відстоюють власну гідність. Вони намагаються бути чесними, справедливими й відповідальними; самостверджуються у соціально схвалюваний та прийнятний способи; визнають досягнення й чесноти інших і власні помилки; дотримуються обіцянок; орієнтуються на високі стандарти якості; адекватно оцінюють свої досягнення; задоволені собою та своїм життям. Таких дітей виявилося близько п ятої частини експериментальної групи.

Дисфункціональні форми совісті. Переважній більшості дітей старшого дошкільного віку притаманні різні види нездорової совісті, яка деформує їхній особистісний розвиток, гальмує процес самореалізації та соціалізації. Типовим для усіх цих дошкільників є те, що вони хронічно незадоволені або собою, або іншими, абро життям взагалі. Соціальне довкілля сприймається ними усіма як таке, що може бути небезпечним, в якому їм належить виборювати своє місце. Проте всередині такої категорії досліджуваних виділено три найбільш яскраво виражених підгрупи, кожна з яких вирізняється своїми особливостями, специфікою.

Першу підгрупу досліджуваних із так званою каральною совістю склали діти, які перебільшують власні недоліки й вади, надміру картають себе за помилки, характеризуються нестійкою самооцінкою, яка, залежно від ситуації, суттєво коливається. Це вельми тривожні, недовірливі, недостатньо самостійні, надміру унормовані діти, залежні від оцінних суджень дорослих, скуті у своїй поведінці, звичні до невсипущого контролю, надмірної вимогливості, жорстких оцінок і покарань дорослих. Вони зорієнтовані на правилодоцільну поведінку, прагнуть неухильно дотримуватися вимог, постійно контролюють себе, весь час оглядаються на дорослого - чи задоволений він ними. Це тримає їх у напрузі, виснажує особистісний потенціал, коштує чималих внутрішніх сил. Зовнішнє середовище сприймається ними як таке, в якому їм належить вижити, зменшити провину, уникнути покарання. Заради цього вони час від часу вдаються до хитрощів, помсти, неправдивості, образ. Поряд із сильнішими за себе вони поводяться залежно, поряд із слабшими - вдаються до пригнічування, експлуатації. Така стратегія поведінки заважає їм гармонійно соціалізуватися, налагодити конструктивні стосунки з однолітками, отримувати задоволення від життя.

До другої підгрупи віднесено дошкільників із так званою деструктивною совістю. Це здебільшого егоїстичні дошкільники із завищеним рівнем домагань і неадекватною самооцінкою. Вони добре орієнтуються у поняттях добра і зла, проте володіють механічно завченими моральними правилами та нормами, використовують їх, щоб приховати справжні мотиви або обдурити когось і використати світ у своїх цілях. Ці діти вважають: те, що вони говорять, не означає, що вони справді так вчинять. І оточуючим не варто очікувати такого збігу. Прагнення домогтися першості, перемогти, досягти успіху за будь-яку ціну, формують звичку ігнорувати потреби та прагнення інших людей. У спілкуванні з сильнішими за себе, авторитетними однолітками вони вдаються до погроз, агресії або обіцянок привілеїв і переваг. Водночас вони проявляють пихатість і зневагу до тих, хто їм нецікавий, з ким вони не рахуються, кого вважають слабшими за себе. Заради власної вигоди вдаються до брехні, хитрощів, підстав; не визнають відповідальності за власні дії та вчинки, звинувачують у своїх проблемах інших, часто відмовляються від виконання своїх обов'язків.

Вони не здатні реалізувати задумане, їхні слова-обіцянки, як правило, не співпадають з практичними діями й вчинками. Соціальне довкілля сприймається ними з цікавістю й пересторогою, як простір, в якому за будь-яку ціну потрібно домогтися гідного місця.

До складу третьої підгрупи увійшли дошкільники з так званою стишеною совістю. Вони мають поверхневе, схематичне уявлення про зміст і значення совісті в житті людини. Це залежні, безініціативні діти, які прагнуть не стільки досягти успіху, скільки уникнути неуспіху. Їхня поведінка цілком залежить від підтримки, контролю та оцінки авторитетних дорослих. Вони уникають будь-якого ризику, конфліктних ситуацій, складних завдань, необхідності прийняти відповідальне рішення; ніколи не виявляють творчої активності. У стресових ситуаціях уникають будь-яких активних дій, покладаються на дорослого або авторитетних однолітків. У колі сильніших за себе однолітків завжди поводяться конформно, легко змінюють думку під тиском інших, задовольняються можливістю бути у них на побігеньках; у спілкуванні зі схожими на себе дітьми стають ревнивими, схильними до змагальності й непорозумінь. Вони опікуються переважно тим, як задовольнити тих, хто може дати їм бажане, як заслужити і не втратити прихильності дорослих та авторитетних однолітків.

Отже, дослідження дозволяє констатувати: переважній більшості дітей старшого дошкільного віку притаманні різні типи дисфункціональної форми совісті. Це актуалізує необхідність організації спеціально спрямованої роботи як з усією експериментальною групою досліджуваних 5-7 років, так і з кожною з виділених груп окремо.

Стратегією формувального експерименту передбачається, що совість базується на поєднанні особистого переживання «Я» та «Світу». Це поєднання «Я» та «Інших» визначає систему значень та особистих смислів, особливості прийнятих рішень, характер ставлень до себе та оточуючої дійсності. З огляду на сказане, вважаємо підхід до виховання совісті лише через засвоєння дітьми моральних норм, тренінг логічних міркувань, роз'яснень дошкільникам важливості певної системи цінностей недостатньо ефективним. Так, він збільшить особистісне знання, розуміння дітьми 5-7 років різних життєвих ситуацій, проте не зможе змінити сприйняття ними самих себе, світу, не сприятиме формуванню навичок міжособистісної взаємодії. Совісну поведінку уможливлюють не логічні здібності, інтелектуальні знання, а приналежність і об'єднання з іншими, «людські зв'язки».

Ми виходимо з розуміння, що розвиток совісті не є процесом кількісних стрибків дитини на шляху освоєння етичних принципів, рухом до більш ефективних форм совісті. На нашу думку, совість стає більш стійкою та моральною в міру поглиблення розуміння зростаючою особистістю власної цінності, зростання компетентності у взаєминах з іншими, зменшення зовнішнього контролю її життєдіяльності.

На етапі формування реалізовуватимуться такі форми експериментальної роботи, як психологічне консультування та педагогічна робота.

Психологічне консультування як вид психологічної допомоги адресуватиметься дорослим (батькам і молодим педагогам), які зазнають труднощів у спілкуванні з дошкільниками з дисфункціональною формою совісті. Консультації проводитимуться у формі довірливої розмови та спрямовуватимуться не стільки на надання конкретних порад, скільки на вислуховування, розуміння почутого, пояснення суті проблеми, встановлення її ймовірних причин, прогнозування ризиків, визначення чинників позитивного та негативного впливу, актуалізацію існуючого потенціалу (дитини, дошкільного закладу та сім'ї). Критеріями оцінки ефективності консультування слугуватимуть: задоволеність консультованого, осмислення ним суті совісті та основних завдань її виховання у дошкільному віці, підвищення особистої відповідальності за результативність своїх впливів.

Суть педагогічної роботи полягатиме у: передачі дорослими власного досвіду совісної поведінки дошкільникам та їхнім батькам; відборі інструментарію, призначеного для збагачення їхніх знань про совість та її роль у житті;

стимулюванні та схваленні проявів совісної поведінки дошкільників; окультуренні взаємин дітей 5-7 років з дорослими та однолітками.

В основу програми формувального експерименту братиметься положення О.Асмолова про важливість переходу освіти до культури гідності, яка має поступово замінити традиційну культуру корисності [1]. Цей перехід передбачає підвищення уваги до того, якою особистістю ціною досягаються виховні результати. Враховуватиметься технологія емоційного розвитку дітей дошкільного віку, запропонована О. Кошелєвою, яка передбачає розширення емоційного досвіду дітей 5-7 років, розвиток уміння диференціювати емоції, пояснювати ймовірні причини їх виникнення, добирати адекватні засоби підтримки позитивних та утримання від негативних емоцій [10].

Технологія виховання у дітей старшого дошкільного віку здорової совісті грунтуватиметься на таких базових постулатах:

- совість є мірою, що визначає для дошкільника значущість моральної цінності в ситуації здійснення морального вибору; технологія виховання має враховувати ціннісну природу совісті (адже вона мотивує вибір дошкільника);

- методи, форми, засоби та прийоми виховання здорової совісті мають забезпечувати дитині свободу морального вибору, сприяти формуванню моральної відповідальності, розвивати здатність до самоконтролю та саморегуляції поведінки, вправляти у моральній самооцінці, прищеплювати навички долання егоїзму, плекати уміння каятися, відчувати муки сумління, визнавати свою неправоту;

- вибір методів виховання необхідно обумовлювати тим, що здорова совість є формою самовираження дитини, її моральної самореалізації, індивідуальної своєрідності, яка проявляється у здатності самостійно діяти, приймати рішення; надавати переваги комусь-чомусь або відмовляти в них;