Аналіз провідних напрямів дослідження феномену аксіогенезу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз провідних напрямів дослідження феномену аксіогенезу

Обґрунтовано актуальність проблеми формування аксіосфери особистості як соціального регулятора й мотиватора її поведінки. Доведено необхідність розгляду феномену аксіогенезу, пов'язаного з поступовою динамікою ціннісної сфери особистості. Мета статті: здійснення аналізу грунтовних наукових напрямів у дослідженні феномену аксіогенезу. Методи дослідження: аналіз (дефініційний аналіз, порівняльно-зіставний аналіз), синтез, узагальнення. Проаналізовано аксіогенез як ціннісно-цільовий стрижнень аксіопсихології, що базується на принципі інтегральної суб'єктності, згідно з яким здатність людини до саморегуляції проявляється у висхідній теологічній перспективі в континуумі: 1) відносного суб'єкта; 2) моносуб'єкта;

3) полісуб'єкта; 4) метасуб'єкта; 5) абсолютного суб'єкта (за З. Карпенко). Розкрито сутність аксіогенезу у форматі культурно-феноменологічного підходу (Г. Радчук), який узасаднюється на уявленні про конгеніальність трьох форм людини як суб'єкта культури: реальної, ідеальної та медіаторної (опосередкувальної). Репрезентовано науковий напрям у форматі якого висвітлюються педагогічні аспекти аксіогенезу. Представлено систему критеріїв професійного аксіогенезу студента - майбутнього педагога (за М. Чаїнською). Проаналізовано динамічні аспекти аксіогенезу (за В. Мицько), а саме: основні види спричинення цього процесу, динамічні тенденції професійного аксіогенезу.

У контексті сучасних глобалізаційних та євроінтеграційних процесів у суспільсьтві, а також модернізації вищої освіти в Україні, пов'язаної з її періорієнтацією на формування компетентної та конкурентно-спроможної особистості з розвинутими навичками ХХІ століття, певною громадянською позицією, особливої ваги набуває аксіосфера особистості як соціальний регулятор й мотиватор її поведінки. До того ж цінності визначають самобутність певної культури, а також притаманну даній культурі ментальність, унікальність її культурно-історичного досвіду, тобто інтегрують суспільне, культурне й особистісне. Ураховуючи складність та багатоас- пектність феномену цінностей та, беручи до уваги кризові явища у соціально-економічній сфері, які, на жаль, стали суттєвою рисою сучасного суспільства й негативно впливають на ціннісно-смислові аспекти свідомості сучасної молоді, а також, базуючись на психологічному принципі розвитку (Л. Виготський, Запорожець, І. Зимня, О. Леонтьєв та ін.), який постулює послідовні, прогресивні в загальному вигляді кількісні та якісні зміни певного явища, вважаємо доцільним розглянути сутність динамічного процесу аксіогенезу, з яким пов'язане формування цінностей особистості у період освіти у ЗВО.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Феномен аксіогенезу почав досліджуватися на межі ХХ -ХХІ століття у форматі аксіопсихологічної концепції особистості (З. Карпенко, Є. Карпенко, Мицько, Г. Радчук). Аналіз детермінант аксіоге- незу особистості репрезентовано у студіях К. Абульханової-Славської, Г. Балла, І. Беха, М. Боришев- ського, Б. Братуся, З. Карпенко, С. Максименка, В. Слободчикова, Н. Чепелєвої). Розуміння аксіогенезу на основі культурно-феноменологічного підходу представлено у студіях З. Карпенко, Г. Радчук. Лінія методологічного дослідження професійного аксіогенезу у різних контекстах плідно реалізується і розвивається у працях Т. Вілюжаніної, Н. Зотової, М. Мицька, А. Сєрого, М. розкрито у студіях М. Чаїнської. Психодинамічні особливості аксіогенезу майбутніх психологів представлено у працях В. Мицька. Низка досліджень відомих педагогів і психологів (Б. Ананьєв, І. Бех, Б. Братусь, Ф. Василюк, М. Грінзбург, Є. Головаха, Г. Залесський, Є. Климов, З. Карпенко, Н. Кузьміна, О. Леонтьєв, В. Мясищев, В. Сержантов, В. Шадріков, І. Чеснокова, М. Яницький та ін.) зосереджують увагу на інтегративних властивостях особистості, що пов'язані з професійним аксіогенезом педагога. Питання персонального аксіогенезу висвітлено у працях О. Бондарчука, Л. Долинської, В. Зливкова, Г. Ложкіна, С. Максименка, О. Саннікової. Проте при такій зацікавленості різними аспектами феномену аксіогенезу, аспект, пов'язаний з цілісним аналізом грунтовних наукових підходів до його висвітлення залишається дослідженим у недостатній мірі.

Метою статті є здійснення аналізу грунтовних наукових напрямів у дослідженні феномену аксіогенезу. Завдання дослідження: виокремити суттєві ознаки аксіогенезу. Методи дослідження: аналіз (дефініційний аналіз, порівняльно-зіставний аналіз), синтез, узагальнення.

Виклад основного матеріалу. У сучасній науці пріоритетним є уявлення про аксіогенез як закономірний полідетермінований процес розвитку ціннісно-смислової сфери особистості в онтогенезі (К. Абульханова-Славська, О. Асмолов, О. Бондаренко, М. Боришевський, З. Карпенко, Д. Леонтьєв, Максименко, М. Савчин, В. Слободчиков, В. Татенко, Т. Титаренко, Ю. Швалб, Т. Яценко та ін.). При цьому феномен аксіогенезу є предметом міждисциплінарного дослідження і висвітлюється у психологічній і педагогічній науці. Отже розглянемо провідні наукові позиції щодо цього.

Феномен аксіогенезу активно досліджується у аксіопсихології, що є новітнім науковим напрямом, який було обгрунтовано й розроблено у студіях З. Карпенко, хоча уперше термін «аксіопсихологія» використав у 1990 році відомий психолог Б. Братусь для визначення певної галузі гуманітарної психології, спрямованої на дослідження суб'єктно-ціннісної сфери особистості. Варто відзначити, що аксіогенез є ціннісно-цільовим стрижнем аксіопсихології.

На думку З. Карпенко аксіогенез «...являє собою розгортання її суб'єктних здатностей у цілісній ситуації буття, що містить індивідний, власне суб'єктний, соціально-особистісний, індивідуальний та універсальний рекурентні ряди з прогресивним ускладненням ціннісно-духових устремлінь особистості» (З. Карпенко) [2, с. 11]. При цьому суб'єктом аксіогенезу, суголосно окресленої концепції, є особистість, що розуміється як трансцендентальний духовний суб'єкт, носій ноуменальних визначень людини (структури психічних інтенціональностей: потреби, мотиви, смисли, установки), а також її феноменальних, атрибутивних репрезентацій (прояви інтерсуб'єктних взаємодій: моральні позиції, стилі життя, типи характеру) [Там само].

Дослідниця обґрунтовує позицію, що розвиток ціннісно-смислової сфери особистості базується на принципі інтегральної суб'єктності, згідно з яким здатність людини до саморегуляції проявляється у висхідній теологічній перспективі в континуумі: 1) відносного суб'єкта - людини як об'єкту соціального впливу, індивіда, носія інстинктивної активності, орієнтованого на ключову цінність «вітальність»; 2) моносуб'єкта - людини як активного діяча, суб'єкту відносно індивідуальної діяльності згідно з виробленими соціальними нормами і культурними стандартами при домінуванні прагматичних цінностей; 3) полісуб'єкта - особистості як суб'єкта суспільно розподіленої діяльності, тобто суб'єкта групової взаємодії, зі сформованою ціннісною свідомістю і здатністю до морального самовизначення;

4) метасуб'єкта - індивідуальності, яка творчо збагачує панівну соціокультуру; 5) абсолютного суб'єкта - універсальності як суб'єкта духовної практики.

Результатом аксіогенезу особистості у контексті аксіопсихологічної теорії є ціннісна свідомість особистості з певним спектром мотиваційно-диспозиційних утворень, а саме: преддиспозицією «передчуваю», що регулює організмічну активність суб'єкта; диспозицією «треба», що передбачає морально-психологічну саморегуляцію за допомогою усвідомленого обов'язку; диспозицією «мушу», спрямованою на цінність добра для інших; диспозицією «буду», націленою на творче оволодіння дійсністю; диспозицією «приймаю», що досягається духовною практикою людини, орієнтованої на загальне благо [2, с. 11-12].

Таким чином, є очевидним, що аксіопсихологічна концепція порушує три важливих аспекти проблеми аксіогенеза, а саме: 1) культурно-історичний, що пов'язаний з процесом присвоєння індивідом соціальних цінностей, які продукуються суспільством, як зразків соціально бажаної поведінки; 2) психоди- намічний аспект, який відбиває зворотній бік аксіогенезу як актуалізації вроджених духовних інтенцій особистості у просторі її соціальних зв'язків; 3) феноменологічно-рефлексивний аспект, що заснований на уявленні про інтеграцію об'єктивних і суб'єктивних витоків аксіогенезу особистості та їх представленість у внутрішньому (феноменологічному) світі людини, вищим проявом якого є ціннісно-смислова свідомість з притаманною їй рефлексивною зумовленістю.

На нашу думку, суттєвою у дослідженні проблеми аксіогенезу, є концепція професійно-особистісного аксіогенезу Г. Радчук, суголосно якої аксіогенез особистості - це «складний нелінійний творчий процес вільного вибору нею певних ідеалів, сенсожиттєвих настанов, який зумовлює ціннісно-цільовий вектор самореалізації у контексті цілісної життєдіяльності» [4,с. 139].

Варто відзначити, що дослідниця обґрунтовує положення про культурно-феноменологічний зміст аксіогенезу особистості у процесі вищої професійної освіти, в основі якої лежить уявлення про конгеніальність трьох форм людини як суб'єкта культури: реальної, ідеальної та медіаторної (опосередкувальної).

При цьому реальна форма представлена особистістю як суб'єктом різного рівня та спектру життєздійснення і рефлексивного самоусвідомлення, котрим виступає студент; ідеальна форма репрезентована соціально втіленими здобутками культури - матеріальними та духовними артефактами сумісної культуротвор- чої діяльності, котру уособлює викладач як суб'єкт професійного смислопокладання; медіаторна форма постає середовищем взаємозв'язку реальної та ідеальної форм і представлена діалогічною взаємодією носіїв цих форм. Утім, екзистенційно-феноменологічною основою аксіогенезу Г. Радчук вважає смислове переживання в освітньому середовищі ВНЗ.

Уважаємо доцільними позиції дослідниці щодо трактування процесу трансформації загальнолюдських цінностей у особистісні, що зумовлений комплементарними площинами соціокультурного конструювання та рефлексивно-феноменологічного конституювання. Авторка доводить, що суспільні цінності можуть бути представлені у свідомості особистості як-от: психічний образ; предметне, функціональне, оцінювальне, вітакультурне значення.

Заслуговують на увагу обґрунтовані Г. Радчук приципи гармонізації аксіосфери особистості у процесі аксіогенезу, а саме: цілісності і системності; єдності соціокультурного конструювання й рефлексивно-феноменологічного конституювання; смисло-насиченого полімотивованого діалогу; синергійної єдності професійного і особистісного аксіогенезу; гармонізації процесів персоналізації та персоніфікації [4, с. 147]. Г. Радчук доводить, що в процесі аксіогенезу особистості ґрунтовну роль відіграє самовизначення, що є феноменом, через який проявляється суб'єктна сутність людини, її активне діяльне начало, готовність добровільно брати на себе відповідальність за здійснюваний вибір. Дослідниця вважає, що самовизначення виступає мотиваційно-вольовим ядром і результатом аксіогенезу [4].

Певний науковий напрям щодо репрезентації проблеми аксіогенезу представлений працями, у яких аксіогенез репрезентується саме у форматі професійного аксіогенезу. У дослідженнях М. Чаїнської висвітлюються особливості професійного аксіогенезу майбутнього педагога, який визначається дослідницею як індивідуальний, послідовний, неперервний, закономірний процес розвитку професійних ціннісних орієнтацій особистості, що детермінований специфікою професійної діяльності. Сутність аксіогенезу, на думку дослідниці, полягає у трансформації ціннісної сфери, коли особистісні цінності майбутнього фахівця, набувають статусу професійно значущих. При цьому провідними умовами, що забезпечують окреслений процес є внутрішня свобода у ситуації вибору і здатність приймати відповідальність за процес та результат своєї діяльності. Суттєвим доробком автора є обґрунтування системи критеріїв професійного аксіогенезу студента - майбутнього педагога, що містить: загальну осмисленість життя; визнання особистості учня як цінності; наявність внутрішньої мотивації; інтернальність; домінування у структурі ціннісних орієнтацій цінностей «самовизначення», «зрілості» та «соціальності» [1].

Ґрунтовним доробком щодо з'ясування динамічних особливостей аксіогенезу є праці В. Мицька. На підставі узагальнення результатів психодинамічних показників аксіогенезу студентів-психологів науковець виокремив три основні види спричинення цього процесу, а саме: 1) мотивацію результатом (цільова причина); 2) мотивацію сенсом (формальна причина); 3) мотивацію процесом (рушійна причина). До того ж дослідник установив когортну послідовність генеральних факторів аксіогенезу майбутніх психологів: І-й курс - доброзичливість / антагонізм; ІІ-й курс - сумлінність / безвідповідальність; ІІІ-й курс - емоційна стабільність / невротизм; IV-й курс - екстра (інтро) версія; V-й курс - відкритість / закритість новому досвіду, що виконують роль психологічних механізмів професійно-особистісного становлення.

В. Мицько також ідентифікував певні динамічні тенденції професійного аксіогенезу студентів-психологів, такі, як-от: адаптація до освітнього середовища ВНЗ (І-й курс); самоствердження у професій- но-орієнтованому навчанні (ІІ-й курс); криза середини професійної підготовки (ІІІ-й курс); професій- но-особистісна інтеграція (ІУ-й курс); формування готовності до самостійної професійної діяльності (V-й курс) [4].

Висновки

міждисциплінарний освіта особистість

Таким чином, аналіз поданого вище доробку дозволив виокремити провідні напрями дослідження аксіогенезу, які пов'язані з розкриттям його у форматі аксіопсихологічної теорії, культурно-феноменологічного підходу; як професійного аксіогенезу; як динамічного процесу, а також з'ясувати суттєві ознаки аксіогенезу, якими є такі: динамічність, що передбачає певну етапність та поступальний перехід цінностей з нижчих на вищі рівнів на вищі; трансформаційний характер, який зумовлює перетворення одних цінностей - в інші; культурно-історична детермінація, що пов'язана з процессом присвоєння індивідом цінностей суспільства, як зразків соціально бажаної поведінки; контекстність, тобто зв'язок з майбутньою професійною діяльністю; особистісна природа, тому, що суб'єктом аксіогенезу виступає особистість; суб'єктність, оскільки він базується на принципі інтегральної суб'єктності; рефлексивність, що зумовлює процес самопізнання й замовизначення, які є засадничими щодо аксіогенеу; полідетермінаційний характер, що полягає у єдності впливів на процес аксіогенезу, як макро факторів соціально-економічного рівня, так і мікрофакторів, що відбивають особливості освітнього середовища вишу, родини, іншого оточення, а також індивідуальних якостей особистості.

Варто відзначити, що у межах поданої статті було розглянуто лише загальнотеоретичні аспекти аксіогенезу, які є ґрунтовними щодо процесу дослідження динаміки соціокультурних цінностей особистості, який буде висвітлено у подальших наукових розвідках.

Список використаної літератури

міждисциплінарний освіта особистість

1.Чаїнська М. О. Психологічні чинники оптимізації професійного аксіогенезу майбутніх педагогів: автореф. дис ... канд. психол. наук: 19.00.07 / Марія Олександрівна Чаїнська . - Івано-Франківськ : Б.в., 2010 . - 20 с.

2.Карпенко З. С. Аксіологічна психологія особистості / З. С. Карпенко. - Івано-Франківськ : Лілея- НВ, 2009. - 512 с.

3.Мицько В.М. Психодинамічні особливості аксіогенезу майбутніх психологів / В.М.Мицько // Психологія особистості. -2012. - №1(3). - С. 99-108.

4.Радчук Г К. Психологічні засади професійного аксіогенезу / Г К. Радчук // // Психологія особистості. -2012. - № 1 (3). - С. 99 - 108.

Размещено на Allbest.ru