Психологічні виміри діалогізації сучасного освітнього простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні виміри діалогізації сучасного освітнього простору

Н.М. Токарева

Анотація

Статтю присвячено аналізу проблеми діалогізації суб'єкт-суб'єктних стосунків як необхідної передумови гуманізації сучасного освітнього простору. Представлено наукову аргументацію полімодальності вивчення феноменологічного поля діалогу, що виявляється в інтегруванні мовного (психолінгвістичного) контексту, індивідуально-типологічних властивостей суб'єктів комунікації, обумовлених специфікою педагогічної взаємодії морально-етичних норм і правил мовленнєвої поведінки.

Наведено результати емпіричного вимірювання спрямованості спілкування підлітків, котрі навчаються у закладах освіти різного типу (в загальноосвітніх школах та гімназіях). Констатовано, що орієнтування школярів періоду дорослішання у координатах «Я Інший» має переважно монологічний вектор. Статистично підтверджено, що відмінності у виявленні спрямованості особистості у спілкуванні між підлітками, які навчаються у закладах середньої освіти різного типу, є статистично незначущими, ці ознаки у порівнюваних групах різняться лише кількісно. Наголошено, що результати емпіричного дослідження свідчать про відсутність у закладах освіти цілеспрямованого впливу щодо розвитку діалогічної культури школярів та діалогічної моделі фахової взаємодії у системі «Вчитель Учень» без порушення професійно-комунікативної рівноваги.

Доведено, що діалогізація освітнього простору створює умови для переосмислення цілісного «Я» суб'єктів навчально-виховного процесу як інтердискурсивної діяльності. Зазначено, що впровадження діалогової системи в освіті є суттєвим чинником розвитку особистісного потенціалу кожного учасника навчально-виховного процесу.

Ключові слова: діалог, педагогічне спілкування, діалогічні стосунки, особистісний потенціал, особистісна автономія, підліток, освітній простір, комунікативна компетентність, комунікативна культура, толерантність до невизначеності, професійно-комунікативна рівновага.

Annotation

The article is dedicated to the analysis of issue of dialogization of subject-subject relationship as a necessary condition for humanization of the modern educational system. There has been provided a scientific line of reasoning of polymodality during the studying of phenomenological area of dialogue that is presented through integration of language (psycholinguistic) context, individual and typological peculiarities of the subjects of communication, determined with a specific of pedagogical interaction between ethical and moral norms and principles of linguistic behaviour.

There are presented the results of empirical measurement of the communication tendencies of adolescents, who have been studying in the educational institutions of different types (general secondary schools and gymnasiums). It is stated that orientation of pupils during the adolescent period within the coordinates «І-Other» predominantly has a monological nature. There has been statistically confirmed that differences in discovery of personality orientation in the process of communication between adolescents, who have been studying in the educational institutions of different types are statistically not significant, these features in the compared groups have differences only in terms of quantity. The remarkable thing is that the results of empirical investigation certify about the absence of object-oriented influence in the educational institutions regarding the development of dialogical culture of pupils and dialogical model of professional interaction in the model «Pupil-Teacher» without violation of professionally-communicative balance.

It is proved that dialogization of educational system creates the conditions to re-analyze integral «I» of the subjects of teaching and educational process as inter-discursive activity. It is stated that the introduction of dialogue system in the education is a crucial factor for development of personal potential of each participant during the teaching and educational process.

Key words: dialogue, pedagogical communication, dialogue-oriented relationships, personal potential, personal independence, adolescent, educational system, communicative competence, communicative culture, ambiguity tolerance, professionally-communicative balance.

Постановка проблеми. Радикальні трансформації сучасного суспільства вносять суттєві корективи у загальноприйняті схеми життєтворчості особистості у несталих умовах буття. Потребують переосмислення індикатори становлення особистості в інформаційному соціумі й освіта, адже соціальний запит передбачає розвиток молоді нового покоління, здатного до гнучкої модернізації поведінкових сценаріїв, прийняття рішень в умовах невизначеності й ризику. Ідеться, зокрема, про таку конфігурацію суб'єктивних властивостей (раціональність, критичність, рефлективність, толерантність, відповідальність тощо), яка демонструє когнітивну складність персонологічного профілю та є симптоматичною для відкритого простору інформаційно-насиченого соціокультурного середовища. діалогізація гуманізація мовний полімодальність

Експлікація особистісного потенціалу людини в нових реаліях ґенези буття можлива за умов гуманізації та діалогізації комунікативного формату міжособистісних взаємин. Це добре усвідомлюється науковцями і педагогами-практиками (Г. М. Андреєва, С. Л. Братченко, В. В. Горшкова, Г. В. Дьяконов, М. С. Каган, Т. Т. Черкашина та ін.); вивчення феноменологічного поля діалогу нарівні з поняттям суб'єктності посідає вагоме місце у полідисциплінарних дослідженнях людини та її діяльності. Водночас аналіз проблеми діалогізації сучасного освітнього простору, формування діалогічної культури суб'єктів навчально-виховного процесу все ще залишається на периферії наукових інтересів психологічної спільноти.

Аналіз досліджень із теми. У вимірах гуманітарної наукової парадигми діалог історично розглядається як провідний принцип пізнання і спосіб ефективної взаємодії, залишаючись важливою складовою дослідницьких пошуків науковців філософсько-культурологічного, психолінгвістичного, соціально-психологічного та психолого-педагогічного спрямування. Інтерес до феномену діалогу виявляли M. Buber, G. Gadamer, A. Camus, J.-P. Sartre, M. Heidegger; цілісна концепція культури діалогу представлена у роботах С. С. Аверінцева, Г. С. Батищева, М. М. Бахтіна, В. Ф. Беркова, В. С. Біблера, Д. С. Лихачова, Ю. М. Лотмана та інших науковців. На гуманістичній спрямованості діалогічної стратегії взаємодії наголошували А. Дістервег, Я. А. Коменський, Г. М. Кучинський, Т. П. Ліфінцева, К. Д. Ушинський; психолого-педагогічний аспект діалогу як здатності прийняти Іншого і форми співтворчості вчителя й учнів розглядали Г. М. Бірюкова, А. Г. Волинець, В. В. Горшкова, Г. В. Дьяконов, М. С. Каган та ін.

Основою більшості сучасних філософсько-культурологічних досліджень феномену діалогу (І. І. Васильєва, П. С. Гуревич, С. О. Копилов, Т. П. Ліфінцева, В. М. Юрченко та ін.) визнана антропофілософська концепція М. М. Бахтіна, згідно з якою «глибини душі» людини, її буття (зовнішнє і внутрішнє) розкриваються лише у напруженому спілкуванні [2]. Ідеї онтологічної первинності діалогічних стосунків між людьми (особистісних взаємин між «Я» та «Іншим») і релятивності людського існування та світосприймання є важливим компонентом онтологічно-естетичної системи М. М. Бахтіна, у площині якої діалог розглядається як специфічна загальнолюдська реальність, що є не лише передумовою розвитку свідомості та самосвідомості людини, а також і основною формою їх реалізації [2, с. 338], рушійною силою психогенезу. В діалозі людина конституює і розкриває себе як особистість, як суб'єкт самодетермінації, вільного самовизначення відносно дійсності, усвідомлюючи власну «самобутність, яка набуває свого повного й універсального вираження саме в процесі діалогу. Один голос нічого не завершує і нічого не вирішує. Два голоси мінімум життя, мінімум буття» [2, с. 121]. Подієва змістовність діалогу (здійснення «події буття») зумовлює його інтерпретацію як простору духовно-смислового і моральноетичного вимірів життя людини, що трансформують абстрактно-теоретичне, умовно-потенційне ставлення до життєвого дискурсу в реальні акти і практичні дії людини як відповідального суб'єкта буття та співбуття.

Особливу увагу приділяє діалогічному контексту «Я Ти»взаємодії М. Бубер. Визнання ідеї абсолютної рівності «Я» і «Ти» суб'єкта й об'єкта дає змогу знаному філософу звільнитися від ілюзій, що стримують свободу вибору і реалізацію автентичної самості особистості. «Я» знаходить підтвердження у «Ти», яке засвідчує факт його само-буття і виражає духовну сутність діалогічного світоставлення людини. Через інтерсуб'єктивність, взаємодію двох суб'єктів «Інший» постає у неповторній унікальності одиничності. «Будь-яке справжнє життя є зустріч», наголошував М. Бубер [3, с. 132]; зустріч (а, отже, діалог) «Я» і «Ти» є справжнім, сповненим смислом буттям. Діалог для М. Бубера є радикальним досвідом визнання самобутньої «інакшості» Іншого (як того, що «не є Я»; рівного суб'єкта з особистісними властивостями), а діалогічний принцип онтологічним, оскільки означує основні стосунки між людиною і буттям. Міжособистісне спілкування у цьому контексті інтерпретується як «діалогічне життя» суб'єктів культурно-історичного простору цивілізації, що є умовою виникнення здатності до маніпуляцій із навколишнім світом і психологічно бажаних змін у контакті з Іншим.

Змістовну характеристику ідей М. Бубера розвинули у своїх дослідженнях К. Ясперс і французькі літератори та філософи А. Камю, Ж.-П. Сартр, Е. Іонеско за посередництвом поняття «екзистенційна комунікація», у площині якої «Інший» сприймається і трактується не як об'єкт, а як самість. Філософія онтологічного діалогізму М. Бубера є глибоко гуманістичною; відновлення безумовної цінності особистості людини через спілкування (діалог) з іншими особистостями робить його вчення значущим для сучасного світу (П. С. Гуревич, Т. П. Ліфінцева, Г. С. Померанц; Ch. D. Axelrod, M. L. Diamond, L. J. Silberstein etc.).

Теоретичні засади концепції діалогу, розроблені у працях М. М. Бахтіна і М. Бубера, визначають головні ознаки етики діалогу як домінанти комунікативної культури, розкривають інформаційний та морально-інтегративний зміст функцій діалогу в комплексі конструктивного способу людського спілкування.

Важливим напрямком психологічних досліджень діалогу є когнітивний вектор аналізу рефлексивно-пізнавального потенціалу діадичної взаємодії (А. В. Брушлинський, Г. М. Кучинський, О. М. Матюшкін, В. О. Полікарпов, Е. А. Тайсина та ін.). Системні дослідження проблемного мислення та пізнавальної активності особистості [5] доводять, що продуктивна пізнавальна діяльність має діалогічну природу і структуру, а дидактично організований діалог є важливим механізмом розвитку пізнавальних здібностей учнів та однією з умов успішності організованого групового мислення. Діадичне спілкування інтерпретується О. М. Матюшкіним як безпосереднє джерело вищих форм духовного життя людини потреб і мотивів, теоретичного мислення і творчих здібностей людини [5]. Схожі ідеї прослідковуються й у дослідженнях Г. М. Кучинського [4], який означує зовнішній діалог як форму суб'єкт-суб'єктної взаємодії, що виражає динаміку співвіднесення точок зору і смислових позицій учасників спілкування; під час вирішення розумової задачі мовлення індивіда являє собою особливий внутрішній діалог, а мовленнєве спілкування у процесі спільного розв'язання задачі є складним діалогом, утворюваним взаємозв'язками і взаємопереходами зовнішнього і внутрішнього діалогів суб'єктів пізнавальної діяльності. Принципово важливим у цьому контексті є також висновок щодо значного зростання усвідомлення проблемності задачі та підвищення рівня рефлексії учасників комунікативно-мисленнєвої взаємодії в умовах діалогу (що є принциповим проявом недиз'юнктивності суб'єкт-об'єктних і суб'єкт-суб'єктних стосунків учасників спільного розумового процесу).

Загалом, у площині аналізу діалогіки взаємодії з урахуванням екзистенційно-онтологічних, когнітивних та особистісних аспектів розуміння діалогу доречним вважаємо інтерпретувати цей феномен як спілкування вільних рівноправних партнерів на основі взаєморозуміння і внутрішньої солідарності (рівності партнерів, взаємної поваги, довіри, визнання цінності кожної особистості та невичерпності розвитку особистісного потенціалу людини). Особливо актуальним використання діалогічного контенту взаємодії є у вимірах реформування сучасного освітнього простору.

Аналізуючи ідеологічні конструкти сучасної освіти в умовах її соціокультурної модернізації, О. Г. Асмолов означує в якості необхідних такі характеристики освіти, як психологізація (установка на розуміння і підтримку цінності індивідуального розвитку), варіативність (установка на забезпечення компетентного вибору індивідуальних освітніх траєкторій кожної людини) і толерантність (цивілізаційна норма, котра забезпечує стійкий розвиток людини і соціальних груп у світі різноманітностей) [1, с. 5]. Реалізація означеного контенту розбудови сучасної освіти в умовах інформаційного суспільства може бути успішною лише у контексті діалогізації освітнього простору.

Діалогічне спілкування створює передумови для обміну духовними цінностями (Х. Й. Лийметс) і виявлення суб'єктності та суб'єктивності особистості як носія діалогічної культури. Отже, культура діалогічної форми спілкування стає необхідною умовою гуманізації педагогічного спілкування багатопланового процесу організації, встановлення і розвитку контактів, взаєморозуміння і взаємодії між педагогом та учнями, зумовленого цілями та змістом їх спільної діяльності (А. Г. Волинець, Г. В. Дьяконов, С. Ю. Курганов, В. Ф. Литовський, С. О. Мусатов та ін.), умовою реалізації педагогічної культури загалом. Розвивальний ефект діалогу в цьому контексті визначається стосунками інтересу, довіри, поваги між суб'єктами навчально-виховного процесу. «Ці стосунки створюють умови для вибудовування нової картини світу, для якої мова слів дозволяє віднайти спільний контекст для усіх думок і кожній думці своє місце у спільному контексті», підкреслює О. М. Чеснокова [7, с. 78]. Особливо актуальними окреслені тенденції є у період дорослішання, зокрема у підлітковому віці.

Особистісне становлення підлітків інформаційного суспільства значно відрізняється від схем дорослішання дітей індустріальної доби. Серед чинників, що детермінують ці зміни, прослідковуються глобальна маркетизація етичних принципів дитини, адопція (зумовлює відчуження від культурних традицій та історії суспільства), маргіналізація, що зумовлює нерівний доступ до освітнього ресурсу, виявлення «вивченої» безпорадності, рафінований інфантилізм підлітків [6, с. 24]. Прогресуюче зростання індивідуалістичних, егоїстичних, прагматичних тенденцій дорослішання, актуалізація проблем дисгармонії стосунків із собою, з Іншими, проблем відчуження підлітків [1, с. 10-11] вимагає від дорослих визнання необхідності реформування освіти на засадах гуманізації та діалогізації освітнього простору.

Постановка завдання. У контексті цієї статті ми мали за мету теоретично обґрунтувати потенційні можливості діалогізації навчально-виховного процесу й емпірично дослідити змістові характеристики моделей міжособистісного спілкування підлітків у навчальних закладах різного типу (загальноосвітні школи та гімназії) задля означення інтеграційних перспектив розгортання ефективних сценаріїв діалогізації у вимірах форматування сучасного освітнього простору.

Виклад основного матеріалу дослідження. Реформування сучасної освіти у напрямку гуманізації беззаперечно потребує зміщення акцентів на оптимальний розвиток діалогічної культури суб'єктів навчально-виховного процесу. Із метою вивчення стану сформованості діалогічної компетентності школярів-підлітків нами було здійснено емпіричне дослідження.

Експериментальною базою було обрано середні загальноосвітні школи № 88 і № 69 (279 учнів 7-9-х класів) і Тернівську гімназію (108 учнів 7-9-х класів) міста Кривого Рогу (Україна). Аналітичне вивчення вектора орієнтування підлітків у координатах «Я Інший» (моделей міжособистісного спілкування) було здійснено з використанням психодіагностичної методики «Спрямованість особистості у спілкуванні» (НЛО-А) С. Л. Братченка. Узагальнені результати вимірювання середніх величин комунікативної спрямованості респондентів у навчальних закладах різного типу представлено у таблиці 1. Співставлення середніх величин (Мх) виявлення спрямованості у спілкуванні підлітків, які навчаються у закладах середньої освіти різного типу, засвідчило переважання серед учнів обох типів шкіл монологічної моделі організації комунікативного простору. Діалогічний тип спрямованості у спілкуванні більш виражений у підлітків, які навчаються у гімназіях (Мх = 0,9167).

Таблиця 1. Показники середніх величин спрямованості у спілкуванні підлітків, які навчаються у закладах освіти різного типу