Соціально-психологічна програма системної соціальної підтримки осіб з кризовими станами в умовах життєвих змін

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 159:364.2:[9364-787.2]

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОГРАМА СИСТЕМНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ОСІБ З КРИЗОВИМИ СТАНАМИ В УМОВАХ ЖИТТЄВИХ ЗМІН

Постановка проблеми. Соціальні, політичні, економічні зміни, прискорення темпу життя, нестабільність у суспільстві викликають загальну напругу з підвищенням рівня особистісної та ситуативної тривожності, зростанням таких переживань, як самотність, непотрібність, втрата сенсу життя, страх за майбутнє, що значно збільшує кількість осіб, які перебувають у кризовому стані. Крім того, у зв'язку зі збільшенням ситуацій, що призводять до певного кризового стану (стресові події (травми, катастрофи, війни, втрата близьких і т.п.), які провокують різні види кризових реакцій), поряд із наявністю вікових та екзистенціальних криз, зростає науковий інтерес й практична необхідність досліджень зазначеної проблеми. Нагальним постає питання чіткого концептуального виокремлення видів кризових станів, що пов'язане як з суб'єктивним переживанням тяжкості проходження через різні види криз, специфічною симптоматикою, яка надає можливість діагностувати кризовий стан, так і зі специфікою можливої психологічної допомоги та соціальної підтримки осіб з кризовими станами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З виникненням і розвитком різних напрямів в індивідуальній і груповій психокорекції та психотерапії, з'явилися наукові дослідження, пов'язані з допомогою особам, які перебувають у кризовому стані різної етіології. Разом із тим, слід констатувати відсутність єдності науковців у питаннях соціальної підтримки осіб з кризовими станами, її психологічного та функціонального змісту. Так, сучасні дослідження специфіки соціальної підтримки зачіпають сфери соціології, філософії, соціальної роботи з погляду ресурсів соціальної мережі та її доступності (М. Гор, Т. Довженко, Дж. Каплан, С. Коен, Ф. Норріс, Б. Сарасон, Т. Уіллс, К. Хеллер та ін.), в контексті когнітивних репрезентацій та впливу на самооцінку і емоції (А. Борисюк, А. Бек, Дж. Келлі, З. Ковальчук, Г. Мід та ін.), як фактора попередження і компенсації впливу соціальних деструкцій (А. Журба, Н. Кабаченко, Р. Кравченко, Н. Лядова, В. Полтавець, О. Холостова та ін.), у вимірі психології здоров'я та суб'єктивного благополуччя (Е. Дінер, Н. Завацька, О. Кронік, К. Ріфф, Ж. Сидоренко та ін.), в контексті комунікативної теорії та групової взаємодії (І. Ващенко, І. Волков, С. Гарькавець, М. Новіков, Н. Обер, Г. Стенфорд, Л. Уманський та ін.).

Останнім часом вчені визначили значення підтримки у соціальному функціонуванні особистості, яке розкривається ними у концепції життєвої та рольової компетентності у подоланні кризових станів (П. Горностай, С. Максименко, Т. Титаренко та ін.); з'ясували психологічні особливості соціальної підтримки осіб з проблемами психічного здоров'я у групах самодопомоги (Г. Бевз, Н. Бондаренко).

Водночас, залишаються не розкритими особливості застосування методології системного підходу до соціальної підтримки осіб з кризовими станами в умовах життєвих змін, зважаючи на ступінь соціально-психологічної дезадаптації, а також інтраіндивідні та інтеріндивідні характеристики таких осіб.

Мета статті - розкрити змістовний і організаційний аспекти соціально - психологічної програми системної соціальної підтримки осіб з кризовими станами в умовах життєвих змін.

Виклад основного матеріалу та результатів дослідження. У формувальному етапі дослідження взяли участь 76 досліджуваних із непродуктивним типом ставлення до кризових подій в умовах життєвих змін та проявами соціально-психологічної дезадаптованості (42 чоловіка та 34 жінки) з групи ДЗР, з яких було сформовано експериментальну вибірку. Відбір учасників відбувався за принципом добровільності. Решта учасників з групи ДЗР (68 досліджуваних, з яких 46 чоловіків та 22 жінки) склали контрольну вибірку, в якій пропонувалися традиційні вправи на зняття емоційної напруги, підвищення стресостійкості, когнітивне переструктурування без урахування визначеної специфіки інтра- та інтеріндивідних характеристик цих осіб. Досліджувані з групи АДР до програмних заходів не залучалися.

Учасників експериментальної групи було розподілено на 7 підгруп по 10-12 осіб. З кожною підгрупою протягом трьох місяців займалися двічі на тиждень, потім протягом 3 місяців здійснювали підтримуючу роботу два рази на місяць та у наступні 6 місяців - один раз на місяць. Така тривалість програмних заходів дозволяла забезпечити включення у процес системної соціальної підтримки, виконання завдань змістовної частини програми, а також аналіз кожного заняття.

Соціальна підтримка осіб з кризовими станами передбачала застосування системного підходу з поєднанням технік кризової, раціонально-емоційної, когнітивно-біхевіоральної психотерапії, гештальт-терапії, системної сімейної психотерапії, медіаторного підходу та соціотерапії, а також елементів психодрами, логотерапії, тілесно-орієнтованої терапії. Теоретичним підгрунтям програми слугували, зокрема, основні положення когнітивної теорії А. Бека, концепції допомогаючих відносин К. Роджерса, методичні підходи щодо допомогаючих відносин, запропоновані в роботах М. Васильєва, О. Середи, J. Tindall та ін. Наповнення програми відбувалося відповідно до однорідних показників інтра- та інтеріндивідних характеристик учасників. При впровадженні заходів формувального впливу враховувалися інтра- та інтеріндивідні особливості осіб з кризовими станами та відповідність обраних методів системної соціальної підтримки основним завданням розробленої програми.

Програма системної соціальної підтримки осіб з кризовими станами складалася з: діагностично-мотивувального етапу, на якому проводилася оцінка психічного стану, особливостей мотивації учасників та зняття протиріч між конфронтуючими мотиваційними тенденціями; аналіз особливостей міжособистісної взаємодії; підвищення впевненості у собі та в успіху програми; формувально-відновлювального, завдання якого на особистісному рівні вбачалися в особистісному зростанні учасників; розвитку навичок емоційної саморегуляції; формуванні рефлексивної здатності; розвитку внутрішньої активності та почуття внутрішнього психологічного комфорту; трансформації дисфункціональних особистісних установок і переконань; на міжособистісному рівні: в опрацюванні (осмисленні та відреагуванні) травматичного життєвого досвіду; формуванні дефіцитарних соціальних навичок; усвідомленні досвіду конструктивних міжособистісних відносин та своїх можливостей; розвитку здатності до близьких довірчих відносин; формуванні соціальної довіри; оптимізації стосунків в соціальному середовищі, зокрема у сімейному; контрольно-аналітичного, що передбачав оцінку ефективності програмних заходів, фіксацію змін у рівні вираженості інтра- та інтеріндивідних характеристик, визнаних значущими щодо системної соціальної підтримки осіб з кризовими станами. У зв'язку з високими вимогами до професійно важливих якостей та рівня професіоналізації фахівців, які мають працювати з кризовою особистістю, значущим для здійснення системної соціальної підтримки ми вважали підготовку фахівців-психологів до роботи з такими особами. Тому, у запропоновану програму були включені також тренінгові заняття в цьому напрямку. кризовий психологічний дезадаптованість толерантність

Аналіз результатів формувального впливу показав, що проведення корекційних заходів сприяло підвищенню оцінки продуктивності життя в теперішній час (2,67 проти 3,21 балів; р<0,03 за критерієм Вілкоксона відповідно до та після формувального впливу). Більш високу оцінку отримали й післякризові інтервали життя (2,89 проти 3,28 балів; р<0,03), що свідчить про появу довгострокових планів, розширення часової перспективи, актуалізації потреби в самореалізації.

Встановлено, що внаслідок зниження рівня внутрішнього дискомфорту (Т=-3,256; p<0,01), самозвинувачення, рівень самооцінки респондентів став більш адекватним. Про позитивний вплив психокорекційних заходів в експериментальній групі свідчить підвищення загального показника життєстійкості (Т=7,46; p<0,01) та її компонентів.

В експериментальній групі констатовано зниження коефіцієнту дезінтеграції між головними цінностями та можливостями в їх досягненні у реальності (р<0,05). Проте, слід зазначити, що у 7,9% осіб цієї групи рівень розходження між «цінністю» і «доступністю» в мотиваційно-ціннісній сфері не змінився, але вірогідно зменшився ступінь внутрішнього дискомфорту (p<0,05).

Вплив розроблених системних заходів сприяв підвищенню коефіцієнта соціальної адаптації (CGR) учасників експериментальної групи (Т=5,114; р<0,01), який у 59,2 % осіб наблизився до нормативних даних і склав 52±1 %. Завдяки збільшенню кількості інтропунітивних та імпунітивних реакцій змінився й напрямок реакції в ситуації фрустрації (Т=-3,170; р<0,01).

Встановлено покращення параметрів психологічного захисту за показниками «регресія», «інтелектуалізація», «компенсація», «проекція» (p<0,05). Проте, за показниками «заперечення», «заміщення», «реактивні утворення» покращення показників не досягало рівня статистичної значущості, що може свідчити про стійкість та глибину кризового стану.

Внаслідок проведеної роботи у досліджуваних експериментальної групи підвищився загальний показник (74,22±3,6) емоційної та інструментальної підтримки, розширилась соціальна мережа підтримки (Т=-3,346; р<0,01). У них покращились взаємозв'язки з безпосереднім оточенням, налагодились або відновилися стосунки з родичами, завдяки чому підвищився загальний рівень задоволеності соціальною підтримкою. Зафіксовано сформованість адекватних уявлень про види соціальної підтримки, можливості її отримання та сприйняття.

У контрольній групі статистично значущих змін щодо зазначених показників не відбулося.

Отже, результати застосування соціально-психологічної програми системної соціальної підтримки осіб з кризовими розладами свідчила про наявність суттєвих позитивних змін у показниках їх інтра- та інтеріндивідних характеристик та можливості подолання кризових станів та їх наслідків.

Висновки

Враховуючи показники життєстійкості, показники функціонування мотиваційно-ціннісній сфери, динамічні аспекти мотивації, напрямок та тип реакції у ситуації фрустрації, коефіцієнт соціальної адаптації (CGR), специфіку психологічних захисних механізмів в умовах життєвих змін, а також параметри соціальної підтримки, особливості соціальної мережі та специфіку сприйняття соціальної підтримки, були визначені й систематизовані інтраіндивідні та інтеріндивідні характеристики осіб з кризовими станами.

Встановлено, що інтраіндивідні показники вказують на зниження життєстійкості, дезінтеграцію між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності, перевагу уникаючої мотивації натомість мотивації досягнення, фрустраційну напруженість та перевагу егозахисного типу реакцій на ситуацію фрустрації у поєднанні з екстрапунітивною спрямованістю, несформованість ефективних механізмів психологічного захисту. Інтеріндивідні показники свідчать про обмеження психологічної (емоційної, когнітивної) підтримки та соціальної мережи підтримки, низький рівень соціальної інтеграції та можливостей сприйняття соціальної підтримки.

Розроблено соціально-психологічну програму системної соціальної підтримки осіб з кризовими станами в умовах життєвих змін, яка складалася з діагностично-мотивувального, формувально-відновлювального та контрольно- аналітичного етапів, спрямовану на спеціальну організацію соціального середовища, що передбачає запуск соціально-психологічних механізмів, як засобів інтеріоризації зовнішніх соціальних впливів у напрямку сприяння актуалізації потреби особистісного зростання шляхом забезпечення соціальної підтримки, створення мережі соціально-корисних зв'язків, використання активних соціально - психологічних форм і методів допомоги.

Ефективність програми доведена позитивними змінами у показниках інтра- та інтеріндивідних характеристик осіб з кризовими станами на особистісному рівні (у зниженні внутрішнього дискомфорту, підвищенні життєстійкості, інтеграції між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності, перевазі мотивації досягнення, підвищенні фрустраційної толерантності та коефіцієнта соціальної адаптації, застосуванні ефективних механізмів психологічного захисту) і міжособистісному рівні (у структурі соціальної підтримки та соціальному статусі осіб з кризовими станами, розширенні мережі соціальної підтримки, зростанні конструктивності соціальної взаємодії та соціальної інтеграції, адекватності уявлень про види соціальної підтримки, можливості її отримання та сприйняття).

Анотація

У статті визначено й систематизовано типи ставлення (за критеріями продуктивності та результативності) осіб з кризовими станами до умов життєвих змін. Встановлено взаємозв'язок зазначеної типології з проявами соціально-психологічної дезадаптованості осіб з кризовими станами; розкрито та систематизовано соціально-психологічний зміст інтра- та інтеріндивідних особливостей осіб з кризовими станами. Розроблено та обгрунтовано змістовний і організаційний аспекти соціально-психологічної програми системної соціальної підтримки осіб з кризовими станами в умовах життєвих змін. Ефективність програми доведена позитивними змінами на особистісному рівні (у зниженні внутрішнього дискомфорту, підвищенні життєстійкості, інтеграції між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності, перевазі мотивації досягнення, підвищенні фрустраційної толерантності та коефіцієнта соціальної адаптації, застосування ефективних механізмів психологічного захисту) і міжособистісному рівні (у структурі соціальної підтримки та соціальному статусі осіб з кризовими станами, розширенні мережі соціальної підтримки, зростанні конструктивності соціальної взаємодії та соціальної інтеграції, адекватності уявлень про види соціальної підтримки, можливості її отримання та сприйняття).

Ключові слова: особистість, кризові стани, життєві зміни, системна соціальна підтримка.

Key words: individuals, state of crisis, life chnages, systemic social support.