Особистісні детермінанти самопрезентаційної поведінки сучасної молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особистісні детермінанти самопрезентаційної поведінки сучасної молоді

У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження основних особистісних чинників та умов, які впливають на прояви самопрезентаційної поведінки особистості. Проаналізовано знайдені статистично достовірні закономірності в структурі особистісних детермінант самопрезентаційної поведінки сучасної молоді за результатами кореляційного аналізу з використанням коефіцієнту К. Пірсона.

Ключові слова: самопрезентація, самопрезентаційна поведінка, детермінанта, особистісні детермінанти самопрезентаційної поведінки, молодь.

В статье представлены результаты теоретико-эмпирического исследования основных личностных причин и условий, которые влияют на проявления самопрезентационного поведения современной молодёжи. Осуществлён анализ найденных статистически достоверных закономерностей в структуре личностных детерминант самопрезентационного поведения современной молодёжи с использованием коэффициента корреляции К. Пирсона.

Ключевые слова: самопрезентация, самопрезентационное поведение, детерминанта, личностные детерминанты самопрезентационного поведения, молодёжь.

Article represents the results of a theoretical-empiricalstudy of the main personal causes and conditions that affectmanifestation of self-presentational behaviour of the modern youth.Based on the results of the theoretical analysis, it was found thatself-presentational behaviour is understood as a system of conscious orunconscious actions aimed at making a certainimpression on the others. It was found that among the maindeterminant of self-presentational behaviour, two groups play an important role. At first, they are determinants conditioned by the objective features of the individual. They are manifested incommunication and perceived by the group. Secondly, - the determinants conditioned by the peculiarities of the individuals perception by other group members. The first researcher of determinants in self- presentational behaviour - American scientist Snyder, noted that they are interconnected with self-reflection skills. As for Ukrainian scientists (Amyaga,Brigadinova, Kunitsyna, Morosanova, Pikuleva, etc.) - the most important determinants of self-presentational behaviour according to them are personal features and some phenomena such as: social intelligence, ego-competence, charisma, flexibility, manipulative skills, ability to self-disclosure, communication skills, ability to self-regulation. The discovered statistically reliable regularities in the structure of personal determinants in self-presentational behaviour of modern youth had been analysed. Correlation coefficient of Pearson had been used.

Key words: self-presentation, self-presentational behaviour, determinants, personal determinants of self-presentational behaviour, youth.

Постановка проблеми. В умовах глобалізації сучасного світу та інтенсифікації міжкультурних комунікацій особливої значущості набуває питання ефективності самопрезентації особистості у ситуаціях соціальної взаємодії. Трансформаційні процеси у сфері соціального, економічного, культурного та політичного життя початку ХХІ століття надзвичайно загострили проблему формування особистості, яка володіє ефективними стратегіями і тактиками самопрезентації. Важливим для становлення успішної самопрезентації як психічного утворення у молоді є правильна організація процесом управління враження про себе на основі знань про особливості соціуму, якому молода людина презентує себе, та її власних індивідуальних особливостей.

Сучасні дослідження самопрезентації в основному стосуються вивчення різних стратегій і технік самопрезентації, тому актуальним є дослідження явищ, які саме впливають на самопрезентацію. Відомостей, що стосуються саме детермінант самопрезентації, в літературі зустрічається вкрай мало. Отже, розробка проблеми особистісних детермінант самопрезентаційної поведінки у сучасної молоді набуває особливої теоретичної і практичної актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Феномен самопрезентації викликає пильний інтерес як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників. Значний вклад у розробку теорії самопрезентації особистості внесли: Н. В. Амяга, P. Аркін, P. Баумайстер, І. Гоффман, В. Джеймс, І. Джонс, Є. Л. Доценко, Ю. М. Жуков, О. В. Зінченко, Ю. С. Кріжанська, Д. Майеpс, Дж. Мід, О. А. Пікульова, Т. Пітман, М. Снайдер, М. Рієс, Дж. Тедеші, В. П. Третьяков, В. М. Шепель, І. П. Шкуpатова, Б. Шленкеp, А. Шутц та ін.

Початок вивченню самопрезентаційної поведінки поклали роботи, виконані в галузі досліджень соціальної драматургії соціологом Ірвіном Гофманом [2], який розглядав її як загальну особливість соціальної поведінки, а саме: як постійний процесс, що змінює свій характер в залежності від цілей «актора» (суб'єкта самопрезентації) і обставин, як загальну особливість соціальної поведінки. І. Гофман аналізує в своїх дослідженнях, що людина в процесі соціальної взаємодії здатна не тільки дивитись на себе очима партнера, а й коригувати власну поведінку відповідно до очікувань іншого з метою створити найсприятливіші враження про себе, і для досягнення найбільшої користі з усього цього. Вчений наголошує на необхідності врахування того, що інші учасники взаємодії (яка б пасивна їх роль не була б), можуть ефективно проектувати визначення ситуації за допомогою своїх реакцій на індивіда та певної лінії дій по відношенню до нього.

На думку Д. Майерса [6], самопрезентаційна поведінка спрямована на створення сприятливого враження про себе або враження, що відповідає чиїмсь ідеалам. Вчений описує механізм, який «запускає» таку поведінку: позитивне ставлення до себе призводить до очікування такого ж позитивного ставлення до себе з боку оточуючих, що і викликає поведінку «підігрівання» (самопрезентацію). Таким чином, бажання показати себе з кращого боку, щоб бути позитивно сприйнятим оточуючими, впливає в свою чергу на самооцінку і самоповагу особистості.

Схильність на користь свого Я, неправдива скромність і перешкоди, котрі створює особистість сама собі, вказують на глибину турботи про «Я- образ», який кожний з нас прагне самопрезентувати найкращим чином. Суть останнього механізму полягає в акті самовираження такої поведінки, яка б створила позитивне загальне враження про себе (дружелюбність, освіченість, турботливість), або відповідність чийомусь ідеалу. Це також наше прагнення подати бажаний образ як для зовнішньої аудиторії (інші люди), так і для внутрішньої (ми самі). Навмисно або ненавмисно люди вибачають, виправдовують або захищають себе, коли це необхідно, щоб підтримати свою самооцінку і підтвердити свій «Я-образ». У знайомих ситуаціях це відбувається без свідомих зусиль, в незнайомих - усвідомлено.

В своєму дослідженні ми погоджуємось з позицією Д. Майерса [6] і М. Снайдера [9], які зазначають, що самопрезентаційна поведінка відбувається тільки в специфічних умовах і використовується тільки певним типом людей. Вчені наголошують на неможливості всіх людей в однаковій мірі керувати враженнями про самого себе і зазначають, що одна частина людей здійснює управління враженням, звертаючи увагу на власне «внутрішнє Я», інша - на враження, яке вони справляють на інших.

Дж. Тедеші, Н. Норман [13] визначають самопрезентаційну поведінку як навмисні усвідомлювані дії, спрямовані на створення певного враження у оточуючих про себе. Як зазначає дослідник, здійснюючи самопpезентацію, людина прагне, щоб <феальне Я» наближалося до «ідеального Я». Якщо наслідки рефлексії самопрезентаційної поведінки індивіда позитивні, він отримує можливість задовольнити потреби у повазі, любові, владі, соціальному статусі.

Дж. Мід [7] вважає, що представлення себе соціальному оточенню здійснюється власне особистісним або інтегральним Я, як сукупність «Me», що включає засвоєні людиною установки, і «I» - особливості сприйняття власного «Me». На думку вченого, коли індивід презентує себе так чи інакше, він пред'являє сприйнятий і засвоєний узагальнений образ себе самого в сприйнятті соціальної групи.

В свою чергу, самопрезентаційна поведінка, на думку Ч. Кулі [5] - це засіб формування «Я-образу» і самооцінки. На думку дослідника, незважаючи на те, що суб'єкт активний в виборі цілей і засобів, процес самопрезентації ним не усвідомлюється. Індивід потребує вираження на зовні того, що є у нього всередині. У відповідь він отримує із соціального світу зворотній зв'язок у вигляді думок про нього, ставлення до нього. На їх основі формується те, що Ч. Кулі називає «дзеркальним Я», а Дж. Мід - «ідеєю-Я».

Ф. Хайдер і Л. Фестінгер [10] розглядають самопрезентаційну поведінку як свідомий спосіб усунення когнітивного дисонансу між окремими установками особистості. Р. Баумейстер і А. Стейнхілбер [11], навпаки, зазначають, що самопрезентація - це, по суті, неусвідомлюваний процес, який відображає соціальну природу людини, її потребу у визнанні іншими людьми. На думку вчених, самопрезентація - це саморозкриття в міжособистісному спілкуванні через демонстрацію своїх думок, характеру, цінностей, переконань.

Дослідники Р. Аркін і А. Шутц [12] розглядають самопрезентаційну поведінку як спосіб реалізації мотивації досягнення або мотивації уникнення невдач. За цією ознакою вони розрізняють два види самопрезентаційної поведінки: а) набуту (людина усвідомлено вибудовує свою поведінку залежно від ситуації) і б) захисну (людина не усвідомлює свою поведінку, мотивовану на уникнення невдач).

Отже, існує значна кількість зарубіжних підходів, в яких розглядається самопрезентація. Одні дослідники вважають, що в основі самопрезентації покладено прагнення розширити і підтримати вплив у міжособистісних відносинах. На їх думку, самопрезентаційна поведінка є повністю усвідомлюваним процесом активності для досягнення певного виду влади. Вона цілеспрямовано вибудовується індивідом і набуває вигляду певних стратегій, які, усвідомлено і відповідно до ситуації, обирає комунікатор. Інші визначають самопрезентаційну поведінку як певні дії, спрямовані на створення певного враження у оточуючих про себе, які повністю не усвідомлюються особистістю.

Мета статті - здійснити теоретико-емпіричний аналіз особистісних детермінант самопрезентаційної поведінки сучасної молоді.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Американський вчений М. Снайдер, який вперше поцікавився питанням детермінант самопрезентаційної поведінки, пов'язував їх з навичками саморефлексії. Так, особистості, в яких наявний високий рівень саморефлексії, ефективніше керують враженнями про себе, в першу чергу, керуючись внутрішнім “Я”, а ті, в яких переважає низький її рівень - працюють здебільшого на враження, яке вони хочуть справити. М. Снайдер вважав, що люди, які великого значення надають враженню про них, схильні до самомоніторингу [9]. Це - перший дослідник, який звернув увагу на гнучкість самопрезентаційної поведінки людини. У своїх роботах М. Снайдер використовує термін «самомоніторінг», під яким розуміє тенденцію відстежувати і змінювати власну поведінку з метою справити бажане враження у відповідь на «презентаційні вимоги» ситуації, реакції інших людей.

Як зазначає Дж. Мід [7], серед основних детермінант самопрезентаційної поведінки, які впливають на її ефективність, відіграють роль дві основні групи чинників: по-перше, обумовлені об'єктивними властивостями індивіда, які проявляються в спілкуванні і сприймаються групою, і, по-друге - детермінанти, зумовлені особливостями сприйняття індивіда іншими членами групи. У своїх ідеях науковець відводить провідну роль індивідуальним характеристикам, які демонструються в самопрезентації (особистісним детермінантам), і заявляє про другорядність сприйняття людини соціальним оточенням в якості детермінант її самопрезентаційної поведінки. Таким чином, можна звернути увагу на те, що людина може презентувати себе як з позиції схваленої, так і з позицій не схваленої суспільством поведінки, демонструючи своє ставлення до навколишнього світу. У випадку, якщо вона задоволена собою, своїми індивідуальними характеристиками, які вона демонструє іншим, соціальне оточення буде оцінювати її самопрезентаційну поведінку як успішну.

Вітчизняні дослідники самопрезентаційної поведінки як правило розглядають її у зв'язку з проблемою спілкування. Так, наприклад, О.М. Капустюк [3] зазначає, що завжди приємно спілкуватися з порядною і тактовною людиною, яка стежить за своєю зовнішністю, уміє говорити. На її думку, ефективна самоподача полягає в умінні (в більшості випадків неусвідомлюваному) направити сприйняття партнера по визначеному шляху. В. М. Куніцина [4] в якості детермінант самопрезентаційної поведінки виокремлюють ряд особистісних властивостей і явищ. Такими, що підсилюють її ефективність, виступають: соціальний інтелект, его-компетентність, природна чарівність, здатність до мобілізації і переключення, маніпулятивні вміння. Гальмівними особистісними детермінантами самопрезентаційної поведінки, на думку В. М. Куніциної та співавторів, є: нездатність до саморозкриття, скутість, сором'язливість, комплекси і недолік комунікативних умінь і навичок.

За дослідженням О.А. Пікульової [8], яка вивчала вплив значення зовнішніх і внутрішніх факторів на характер самопрезентаційної поведінки особистості, було виявлено:

- в ситуації суб'єктивно високої значимості цілі і об'єкта самопрезентації особистість часто проявляє проактивну самопрезентаційну поведінку, яка спрямована на управління враженням цільової аудиторії - об'єкта самопрезентації. З цією метою вона усвідомлено користується самопрезентаційними стратегіями «атарактивна поведінка» і «самопіднесення» і не використовується стратегій «самоприниження» і «ухилення», які носять в даному контексті менш усвідомлений характер;

- в ситуації суб'єктивно невисокої значимості цілі і об'єкта самопрезентації люди часто проявляють реактивну, неусвідомлену самопрезентаційну поведінку, і не мають за мету керувати враженням, яке їх особистість викликає у інших. При цьому ними часто використовується стратегія «силовий вплив» і рідше - «атарактивна поведінка».

В своїх дослідженях А. Ю. Брігаднова [1] виокремлює поняття «готовність до самопрезентації». Дослідниця розглядає дане явище в рамках професійного становлення особистості у період молодості та студенства. Виходячи з поглядів дослідниці, розглянемо основні компоненти самопрезентаційної поведінки.

Компетентнісний компонент - це компетенція в області самопрезентації; обізнаність в стратегіях, способах самопрезентації в спілкуванні, в структурі і алгоритмі створення іміджу; інформативність про методи самопрезентації та про необхідність її здійснення для успішної адаптації в фундаментальний науковий період і професійного зростання; знання своїх психологічних властивостей.

Мотиваційний компонент - здатність людини логічно мислити на теми з предметної області; свідоме прагнення до поповнення і оновлення своїх знань в областях засвоєного соціального досвіду; прагнення аналізувати отримані знання і співвідносити їх зі своїми поглядами на себе; прагнення поліпшити свої психофізіологічні якості.

Комунікативний компонент - потреба здійснювати самопрезентацію, використовувати засвоєний соціальний досвід і свої якості в пред'явленні себе суспільству.

Діяльнісний компонент - властивість особистості застосовувати свої знання так, щоб результат задовольняв і самого майбутнього фахівця і суспільство: вміння працювати з клієнтами, вміння оперативно звертатися до своєї бази знань, вміння користуватися наявними психофізіологічними властивостями.

Отже, незважаючи на певну кількість публікацій, слід наголосити на тому, що детермінанти самопрезентаційної поведінки як явище недостатньо систематизоване у науковій літературі, оскільки існує безліч суперечливих підходів щодо даного феномену. Проблема теоретичного та емпіричного вивчення особистісних детермінант самопрезентаційної поведінки молоді також залишається недостатньо вивченою як з соціальної, так і з наукової точки зору.

Емпіричне дослідження особистісних детермінант самопрезентаційної поведінки у сучасної молоді здійснювалось на базі Медичного інституту Сумського державного університету та Сумського державного педагогічного університету імені А.С.Макаренка. Загальна кількість досліджуваних - 60 осіб (30 осіб - студентів Медичного інституту СумДУ і 30 - студентів СумДПУ імені А.С.Макаренка), віком 22-26 років. Ми підібрали комплекс взаємодоповнюючих методик до яких увійшли: «Шкала вимірювання тактик самопрезентації» (С. Лі, Б. Куіглі і ін.), тест «Шкала самооцінки мотивації схвалення» (Д. Крауна і Д. Марлоу), багатомірна шкала перфекціонізму «Multidimensional Perfectionism Scale» - «MPS») (П. Л. Хьюітта і Г. Л. Флетта, адаптація І.І. Грачової), опитувальник «Стиль саморегуляції поведінки - ССП-98» (В.І. Моросанової), біографічний опитувальник («Biographisches Inventarzur Diagnosevon Verhaltenstorungen» - «BIV»), опитувальник «Шкала соціального самоконтролю» («Self- Monitoring Scale», «SMS») (М. Снайдера).

За результатами кореляційного аналізу з використанням коефіцієнту К. Пірсона нами були знайдені статистично достовірні закономірності в структурі особистісних детермінант самопрезентаційної поведінки сучасної молоді. Результати проведеного кореляційного аналізу представлені в таблиці 1.

молодь самопрезентація поведінка особистість

Результати кореляційного аналізу за коефіцієнтом К. Пірсона

Примітка. *Кореляція, значуща на рівні 0,05 **. Кореляція, значуща на рівні 0,01

Отже, на рівні статистичної значущості 0,05 нами було виявлено наступні зв'язки:

прямий взаємозв'язок між шкалами «оцінка результатів» та «стратегія самопіднесення». Таким чином, у респондентів з розвиненою і адекватною самооцінкою, сформованістю і стійкістю суб'єктивних критеріїв оцінки результатів, наявні високі показники за стратегією самопіднесення. Це можна пояснити тим, що молоді люди, які демонструють високу самооцінку і оцінку власних результатів, прагнуть здаватися кращими в очах інших з метою домінування.

прямий взаємозв'язок між шкалами «SOZAKT» та «стратегія самопіднесення», тобто молоді люди з хорошою здатністю встановлювати і підтримувати контакти, у яких відсутня боязкість в розкритті себе іншим, мають домінуючу стратегію самопіднесення, за цим показником спостерігаються високі результати. Ми можемо це пояснити тим, що чим більше досліджувані спілкуються з іншими людьми, тим впевненіше вони себе почувають і відчувають власну значущість.

На рівні статистичної значущості 0,01 було виявлено наступне: 1) прямий взаємозв'язок між шкалами «самооцінка мотивації схвалення» та «стратегія само піднесення». Це означає, що у респондентів з бажанням виглядати в очах оточуючих цілком адекватно (тобто здаватися таким, як є насправді), що дає можливість для самостійності в судженнях про себе, спостерігаються високі показники за стратегією самопіднесення.

прямий взаємозв'язок між шкалами «перфекціонізм, орієнтований на себе» та «стратегія атарактивна поведінка». Це означає, що у студентів з високим рівнем перфекціонізму, який орієнтований на себе, спостерігаються високі показники з стратегією атарактивної поведінки. Що в свою чергу, можна пояснити, що молоді люди, постійно шукаючи досконалості та розвиваючи свої таланти і обдарування, володіють поведінкою, яка викликає сприятливе враження про їх самопрезентацію.

прямий взаємозв'язок між шкалами «соціальний самоконтроль» та «стратегія атарактивна поведінка». Таким чином, у респондентів, які добре вміють управляти враженням про себе, домінуючою є стратегія атарактивної поведінки, яка викликає сприятливе враження про їх самопрезентацію;

обернено-пропорційний взаємозв'язок між шкалами «планування», «самостійність» та «стратегія ухилення». Це означає, що у особистостей, в яких сформована потреба в усвідомленому плануванні діяльності, які здатні самостійно планувати діяльність і поведінку, організовувати свою роботу по досягненню висунутої мети, контролювати хід її виконання, аналізувати і оцінювати як проміжні, так і кінцеві результати діяльності, наявні низькі результати за стратегією ухилення у власній самопрезентації. Молоді люди, які планують свої дії, є рішучими, відповідальними для подальшого втілення цих планів, що вони і позиціонують під час пред'явлення себе іншим.

обернено-пропорційний взаємозв'язок між шкалами «PSYKON» , «ICHSTK», «Е» та «стратегією ухилення», тобто у респондентів з високою стійкістю до стресових навантажень спостерігаються низькі показники за стратегією ухилення. Це можна пояснити тим, що молоді люди, які адекватно переносять напружену або нестандартну ситуацію, не занурюючись в стан стресу, прагнуть брати на себе відповідальність та здатні до рішучих дій.

Висновки

Результати проведеного теоретичного вивчення проблеми самопрезентаційної поведінки, і, зокрема, проведеного кореляційного аналізу за допомогою параметричного критерію К. Пірсона, які свідчать про наявність кореляційних зв'язків між стратегіями та шкалами стилю саморегуляції поведінки, перфекціонізмом, соціальним самоконтролем на досить високих рівнях статистичної значущості, дозволяють стверджувати, що саме вони є найбільш значущими особистісними детермінантами самопрезентаційної поведінки.

З метою формування у молоді навичок ефективної самопрезентаційної поведінки може бути розроблена профілактично-розвивальна програма, основними завданнями якої, згідно результатів проведеного нами дослідження, повинні виступати відпрацювання відповідних тактик та стратегій ефективної самопрезентаційної поведінки; формування ефективних стилів саморегуляції поведінки; тренування ефективного саморозкриття; корекція ставлення до інших людей, їх слів і вчинків, рис відповідно до оцінки демонстрованої ними та власної самопрезентаційної поведінки.

Література

1. Брігаднова А. Ю. Категорія “готовності до самопрезентації” як мета і кінцевий результат професійної підготовки студентів туристського вузу / А. Ю. Брігаднова // Молодий вчений. - 2012. - №5. - С. 402- 405.

2. Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни / И. Гофман. - М.: Директ-Медиа, 2007. - 546 с.

3. Капустюк О. М. Самопрезентація особистості як соціально-психологічна проблема // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. С. Д. Максименка. - К. : Гнозіс, 2003. - Т. 4. - Ч. 2. - С. 179-182.

4. Куницына В.Н. Самопрезентация субъекта: состояние проблемы и различные подходы к исследованию. / В.Н. Куницына. // Методология комплексного человекознания и современная психология: собрание научных статтей (спецвыпуск). - М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 2008 603 с.

5. Кули Ч. Социальная самость / Ч. Кули. - М.: Дом интеллектуальной книги, 2000 с. - С. 30-37.

6. Майерс Д. Дж. Социальная психология / Дэвид Дж. Майерс; пер.

7. З. Замчук. - СПб. : Питер, 2013. - 800 с.

8. Мид Дж. Избранное: Сб. переводов / Сост. и пер. В. Г. Николаев; Отв. ред. Д. В. Ефременко. - М. : РАН ИНИОН, 2009. - 290 с.

9. Пикулёва О.А. Классификации самопрезентации личности: теоретические основания и проблемные аспекты / О. А. Пикулёва // Вестник ЛГУ им. А.С. Пушкина. - 2013. - № 1. - С. 63-69.

10. Снайдер М. Когда вера создает реальность: самоподтверждающееся влияние первых впечатлений на социальное взаимодействие / М. Снайдер. // Пайнс Э. Практикум по социальной психологии / Э. Пайнс, К. Маслач. - СПб. Питер, 2001. - 528 с.

11. Фестингер Л. Теория когнитивного диссонанса / Л. Фестингер. - СПб.: Речь, 2000. - 286 с.

12. Baumeister R. F. and Steinhiber A. Paradoxical effects of supportive audiences on performance under pressure: The home field disadvantage in sports championships / R. F. Baumeister, А. Steinhiber // Journal of Personality and Social Psychology. - V. 47. -1984. - P. 85-93.

13. Schutz A. Self-presentational tactics of talk-show guests: a comparison of politicians, єхрєііб and entertainers / А. Schutz. // Journal of Psychology. - 1998. - V 132. - Р 6. -P. 611-628.

14. Tedeschi J.T., ^man N. Social power, self-presentation and the self // B. Schlenker (ed.). The Self and Social Life. N.Y.: McGraw-Hill, 1985. - P. 293-322.

Размещено на Allbest.ru