Соціально-психологічні аспекти емоційної саморегуляції осіб при роботі у надзвичайних ситуаціях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-психологічні аспекти емоційної саморегуляції осіб при роботі у надзвичайних ситуаціях

В статті проведено психологічний аналіз проблеми емоційної саморегуляції осіб при роботі у надзвичайних ситуаціях, визначені особливості професійної діяльності за умов екстремальних ситуацій, розглянуто соціально-психологічні чинники, що впливають на розвиток навичок емоційної саморегуляції в стресових обставинах.

Ключові слова: емоційна саморегуляція, надзвичайні ситуації, стрес, професійна діяльність, самоконтроль, нервово-психічна стійкість, нервове напруження.

В статье проведен психологический анализ проблемы эмоциональной саморегуляции лиц при работе в чрезвычайных ситуациях, определены особенности профессиональной деятельности в условиях экстремальных ситуаций, рассмотрены социально-психологические факторы, влияющие на развитие навыков эмоциональной саморегуляции в стрессовых условиях.

Ключевые слова: эмоциональная саморегуляция, чрезвычайные ситуации, стресс, профессиональная деятельность, самоконтроль, нервно-психическая устойчивость, нервное напряжение.

The article deals with the psychological analysis of the problem of emotional self-regulation of individuals in emergency situations, the features of professional activity in conditions of extreme situations are determined, the socio-psychological factors influencing the development of emotional self-regulation skills in stressful situations are considered.

Key words: emotional self-regulation, emergency situations, stress, professional activity, self-control, neuromuscular stability, nervous tension.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку суспільства відбуваються значні зміни, які обумовлені перетвореннями в політичній, соціально-економічній сферах життя.

Підвищення кількості виникнення за останній час різного роду екстремальних ситуацій в Україні, сприяло ускладненню професійних завдань при роботі осіб у надзвичайних ситуаціях.

Професійна діяльність осіб у надзвичайних ситуаціях часом носить виражений екстремальний характер. Природно, що специфіка такої діяльності пред'являє цілком конкретні і жорсткі вимоги до психологічних якостей і станів людей, що займаються нею.

Ефективність та надійність діяльності, адекватність поведінки в напружених умовах визначаються не одним фактором, а їх співвідношенням, що має індивідуальний характер у кожному конкретному випадку.

Для осіб, що працюють у надзвичайних ситуаціях вкрай важливо уміти вчасно помітити вплив стресогенних факторів, швидко і ефективно розрядити психічну напруженість, зняти негативний емоційний стан і втому, знайти внутрішню стабільність, знизити болючі відчуття. Не менш важливою є здатність миттєво здійснювати вольову мобілізацію, збирати воєдино усі фізичні і психічні сили.

В професійній діяльності часто виникають психотравмуючі ситуації, які пов'язані із загрозою для життя та здоров'я, невизначеністю та раптовими змінами професійної діяльності, необхідністю безперервного логічного та психологічного аналізу великого об'єму інформації, а також ситуації, які вимагають зосередження уваги.

В таких умовах дуже важливо вміти мобілізувати всі фізичні та психічні можливості організму, вміти керувати своїми почуттями та станами.

Тому особливої актуальності набувають проблеми, пов'язані з розвитком навичок емоційної саморегуляції у осіб, що працюють у надзвичайних ситуаціях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема саморегуляції розглядалась у працях О. В. Агишева, Б. О. Вяткіна, В. П. Дядічкіна, Г. С. Нікіфорова, Б. В. Колодзіна, І. М. Олексієва, Є. М. Черепанової.

Вивченню сутності і змісту саморегуляції емоцій та розкриттю механізмів її розвитку значну увагу приділяли такі вчені, як: А. Бандура, Л. В. Виноградова, В.К. Гаврилькевич, В. В. Зарицька, К. Ізард, С. Д. Максименко, Дж. Капрара, В. І. Розов, Дж. Роттер, Д. Сервон, Е. Скінер, М. А. Холодна, О. А. Чернігова, Л. В. Чуніхіна та ін. Вони вважають, що для вибору поведінки, адекватної певній ситуації дуже важливо вміти регулювати власні емоції, що виникли.

Дослідження професійної діяльності пожежників відображені у працях В. В. Вареника, М. А. Кришталя, С. М. Миронця, А. П. Самонова та інших.

В останні роки все частіше стали з'являтися розвідки щодо подолання бойового стресу у військовослужбовців та його психологічних наслідків (Є. Курченко, Р. Мороз, Т. Цуканова). Однак проблема вивчення особливостей емоційної саморегуляції під час професійної діяльності в умовах надзвичайних ситуацій є все ще малодослідженою, незважаючи на велику її затребуваність особливо у зв'язку з подіями на Сході України.

Мета статті - розкрити соціально-психологічні аспекти емоційної саморегуляції осіб при роботі у надзвичайних ситуаціях.

Виклад основного матеріалу і результати дослідження. Події, що відбуваються в зоні проведення АТО характеризуються високою інтенсивністю, напруженістю, швидкоплинністю. За цих умов психіка військовослужбовців функціонує на межі допустимих навантажень. Проява негативних психічних станів, бойових психічних травм, у формі гострої реакції на стрес, посттравматичних стресових розладів, розладів фізичного і психічного здоров'я, хронічних психопатологічних змін особистості, соціальної дезадаптації, асоціальної поведінки - все це далеко н е повний перелік проблем, з якими стикаються військові при виконання своїх професійних обов'язків [5].

На сьогоднішній день, маємо зауважити, що в роботах вітчизняних психологів-науковців недостатня увага приділяється проблемі розвитку навичок саморегуляції у осіб, що працюють в надзвичайних ситуаціях.

Вирішення цієї проблеми, з нашої точки зору, надасть можливість підвищити рівень психологічної готовності військових, пожежників, поліцейських тощо до роботи у надзвичайних ситуаціях, до дій в екстремальних умовах під час виконання службових обов'язків, а також буде сприяти збереженню їх фізичного і психічного здоров'я. Тому проблема розвитку емоційної саморегуляції потребує ретельного вивчення та розробки, що ми і намагалися зробити в своїй роботі.

Проблема емоційної саморегуляції діяльності представлена в наукових дослідженнях Л. М. Аболіна, П. К. Анохіна, І. А. Васильєва, В. К. Вилюнаса, О. В. Дашкевича, В. С. Дерябіна, А. В. Запорожця, О. А. Чернікової, А. Я. Чеби- кіна, Г. Х. Шингарова. Однак, на сьогоднішній день, у науковій психологічній літературі немає загальноприйнятого визначення поняття «емоційна саморегуляція» і, на наш погляд, його треба визначати через поняття «регуляція».

Термін «регуляція» у перекладі з латинської (regular) - налагоджувати, приводити в порядок [8].

У тлумачному словнику російської мови слово «регулировать» трактується як «направляти розвиток, рух чого-небудь із метою упорядкувати, у систему», «приводити механізми і їхні частини в такий стан, при якому вони можуть правильно, нормально працювати».

На наш погляд, наведені вище тлумачення фактично можуть бути застосовані до аналізу поняття психічної регуляції в цілому.

У психологічній літературі регуляція розглядається як одна з найважливіших функцій психіки. Виходячи із цього, емоційна саморегуляція є одним з рівнів у загальній системі психічної регуляції людської діяльності. Таким чином, «емоційну саморегуляцію» варто розуміти як конкретизацію форми цілісного процесу психічної регуляції діяльності, у якому яскраво представлений афективний компонент [2]. Звідси можна зробити висновок про те, що, на даному рівні регулюючі функції виконують емоції. Вони «служать одним з головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності й поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб» і супроводжують практично будь-які прояви активності суб'єкта [4].

Емоції й воля є неодмінними компонентами керування (і регуляції як частки випадку керування) людиною своєї поведінки, спілкування і діяльності. Традиційно емоційно-вольова регуляція є об'єктом розгляду загальної психології [1]. У процесі регуляції поведінки й діяльності емоції й воля можуть виступати в різних співвідношеннях. В одних випадках емоції, що виникають, можуть здійснювати на поведінку й діяльність дезорганізуючий та демобілізуючий вплив, і тоді воля (сила волі) виступає в ролі регулятора, компенсуючи негативні наслідки виниклої емоції. В інших випадках емоції, навпаки, стимулюють діяльність, і тоді прояв вольового зусилля не потрібно . У такий спосіб вважається, що особистість повинна оптимально поєднувати сильну волю з певним рівнем емоційності [7].

Так наприклад, часто відсутність емоційних проявів приписують сильній волі людини. Незворушність приймають за витримку, самовладання, сміливість. У дійсності ж, мабуть, незворушність може відбивати низьку емоційну реактивність або ж бути результатом адаптації людини в даній ситуації.

Вплив емоцій на людину генералізований, але кожна емоція впливає на організм по-своєму. Переживання емоції змінює рівень електричної активності головного мозку, диктує, які м'язи особи й тіла повинні бути напружені або розслаблені, управляє ендокринною, кровоносною, дихальної системами організму.

Людська поведінка ґрунтується на емоціях, вони активізують і організують сприйняття, мислення й прагнення людини. Емоції безпосередньо впливають на перцептивні процеси, фільтрують інформацію, яку людина одержує за допомогою органів почуттів, активно втручаються в процес її наступної обробки [3].

Таким чином, емоційна регуляція розглядається як одна з функцій емоцій. Ще у філософських трактатах Аристотеля, Р.Декарта, Платона, Б.Спінози існувала точка зору, що емоції зв'язані й «супроводжують» багато проявів життєдіяльності людини, проникають у кожний психічний процес.

Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, В.К.Вилюнас висунули низку принципово важливих положень щодо залежності емоцій від характеру діяльності суб'єкта, про їхню регулюючу функцію в цій діяльності. Звідси можна зробити висновок про те, що вітчизняна психологічна наука розглядає емоції переважно як процеси регуляції.

Аналізуючи емоційні процеси, С. Л. Рубінштейн, висунув гіпотезу про те, що між емоціями й діяльністю існує тісний взаємний зв'язок. Тобто емоції служать спонуканнями, мотивами діяльності, вони обумовлюють хід діяльності індивіда, будучи самі обумовлені їм.

Виникаючи в умовах діяльності, емоції стають її активаторами.

О.М. Леонтьєв відводить емоціям роль «внутрішніх сигналів». Таким чином, емоції не підкоряють собі діяльність, а є її результатом і «механізмом» її руху.

Можна говорити про те, що емоції є одним із внутрішніх механізмів керування діяльністю. Опираючись на вищезгадане, під емоційною регуляцією ми будемо розуміти силу, що координує загальну спрямованість і динаміку поведінки з особистісним змістом ситуації для суб'єкта.

В особливих, напружених ситуаціях діяльності зовнішні або внутрішні фактори приводять до деформації функціонального стану й активізують потреби й мотиви самозбереження, самовідновлення й пристосування. Це викликає перехід психічної саморегуляції на довільний рівень, коли людина для свідомого цілеспрямованого керування своїм станом використовує як «зовнішній, так і внутрішній контур» регуляції, включаючи в нього різноманітні засоби взаємодії. Завдяки оволодінню системою різних способів довільної саморегуляції, можливості пристосування людини істотно розширюються, а адаптація стає керованим процесом [5].

Прийнято вважати, що людина здатна впливати на саму себе, використовуючи три шляхи, які в тому або іншому ступені використовуються: зміну тонусу кісткових м'язів і подиху; активне включення подань і почуттєвих образів; використання програмуючої й регулюючої ролі слова.

Людина може навчитися регулювати свої емоції й почуття, робити їх більш раціональними й корисними.

Для створення емоційного стану, для саморегуляції в сфері почуттів потрібні: 1) правильна оцінка значимості події, 2) достатня поінформованість (різнопланова) по даному питанню, події, 3) корисно заздалегідь підготувати відступні запасні стратегії: це знижує зайве порушення, зменшує страх одержати несприятливе рішення, створює оптимальне поле для рішення проблеми. Зниження суб'єктивної значимості події допомагає відійти на заздалегідь підготовлені позиції й готуватися до наступного штурму без значних втрат здоров'я [3].

Коли людина перебуває в стані сильного збудження, заспокоювати її буває даремно, краще допомогти розрядити почуття, дати вимовитися до кінця. Це ж справедливо й для саморегуляції: не капсулювати почуття, а цивілізовано виражати їх. Коли людина вимовиться, її збудження знижується, і в цей момент з'являється можливість роз'яснити її що-небудь, заспокоїти, спрямувати на дії щодо подолання негативного стану. Потреба розрядити емоційну напруженість у динаміці іноді проявляється в тому, що людина бігає по кімнаті, рве щось. Для того, щоб швидше нормалізувати свій стан після неприємностей, корисно дати собі посилене фізичне навантаження, зайняти себе будь-яким видом активності (танці, спорт, малювання та інше) [1].

Для екстреного зниження рівня напруженості може бути використане загальне розслаблення мускулатури; м'язове розслаблення несумісне з відчуттям занепокоєння. Методи релаксації, аутогенного тренування дуже корисні, коли потрібно швидко, за 5-10 хвилин, привести себе в спокійний стан. Почуттями можна керувати й шляхом регуляції зовнішнього їхнього прояву: щоб легше переносити біль, не потрібно демонструвати її.

Важливий спосіб зняття психічної напруги - активізація почуття гумору. Сміх приводить до падіння тривожності; коли людина відсміялася, її м'язи менш напружені й серцебиття нормалізується.

Якщо один раз пережиті сильні негативні почуття в будь-якій ситуації закріплюються, стають хронічними, нав'язливими, то для їх усунення потрібні особливі спеціальні психологічні прийоми або психотерапевтичні техніки (НЛП, арттерапія, гештальтерапія, танцювальна терапія, тілесно-орієнтована терапія та інші) [6].

Також існує переконання в тому, що люди постійно перебувають під впливом тієї або іншої емоції, що поведінка й афект нерозривні.

Загальна мобілізація всіх систем організму за допомогою механізму емоцій не завжди буває оптимальною. Наприклад, вона може бути зайвою й передчасною, що призводить до виснаження сил до завершення діяльності, а часто - навіть до початку її здійснення. Механізмом тонкого регулювання активності людини в ході предметної діяльності є вольова регуляція, що забезпечує виборчу мобілізацію її психофізіологічних можливостей. Можлива свідома зміна ступеня «включення» механізмів емоційного регулювання через зміну мотивів діяльності. Разом з тим, у становленні вольових якостей особистості емоції відіграють важливу роль. Вони «виступають не тільки як оцінка (у формі переживання) ситуації, у якій виникла необхідність вольового регулювання, але й «санкціонують» результат прояву вольових дій своїм якісним змістом і своєю інтенсивністю» [4].

Надто важливо вміти вчасно помітити вплив стресорогенних факторів, швидко й ефективно розрядити виниклу психічну напруженість, зняти негативний емоційний стан і втому, знайти внутрішню стабільність, знизити болючі відчуття. Не менш важливої є здатність миттєво здійснювати емоційну та вольову мобілізацію, збирати воєдино всі фізичні й психічні сили.

Це підтверджується декількома обставинами. По-перше, переживання гострого й хронічного несприятливого психічного стану веде до істотного зниження ефективності професійної діяльності фахівця. Ученими доведено, що сприятливий емоційний стан підвищує ефективність діяльності приблизно на 20 %, м'язову силу - до 90 %, чутливість зору й слуху - на 35 - 65 %, знижує число помилок і неточностей у діях в 5 - 10 разів! При цьому поліпшуються увага, спостережливість, кмітливість; знижується стомлюваність. Негативні переживання, навпроти, приводять до розсіювання уваги, переносу її з об'єктів спостереження на внутрішні процеси й стани, знижує вольову готовність до негайної дії [3].

По-друге, тривале перебування у владі негативних емоційних станів (тривоги, очікування невідомого, незадоволеності, злості й т.п.), невміння знизити гостроту переживання несприятливих впливів погано впливає на організм людини. Ще в стародавності був замічений зв'язок між емоціями людини і її фізичним станом. Вважалося, наприклад, що необхідність постійно стримувати емоції руйнує серце; заздрість і злість вражають органи травлення; сум, зневіра, туга прискорюють старіння; постійний страх завдає шкоди щитовидній залозі, невтримне горе спричиняє цукровий діабет. Сьогодні вже добре відомо, що тривалі нервові перевантаження здатні зруйнувати самий міцний організм.

По-третє, нездатність управляти своїми почуттями й настроєм негативно позначається на взаєминах з колегами, членами родини тощо, веде до виникнення психічної несумісності, конфліктам, ворожнечі тощо [7].

Підтримці сприятливих емоційних станів у чималому ступеню сприяють зовнішні фактори: раціоналізація режиму, інтенсивності, складності, чергування завдань професійної діяльності; забезпеченість надійними засобами захисту; висока соціальна захищеність; сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі; нормалізація режиму харчування, вітамінотерапія; у необхідних випадках - фармакотерапія. Однак вирішальна роль тут належить засобам внутрішньої оптимізації станів - прийомам емоційної саморегуляції.

Під саморегуляцією розуміється психічний цілеспрямований самовплив людини на діяльність організму з метою впорядкування внутрішніх параметрів і структур після яких-небудь природних або антропогенних змін.

емоційний саморегуляція професійний екстремальний

Висновки

Спираючись на вищезазначене, можна зробити висновок, що здатність чинити опір впливу екстремальних ситуацій пов'язане з силою нервових процесів, емоційно-вольовою стійкістю особистості, її психічною адаптованістю, мотивами й ціннісними орієнтаціями, творчим потенціалом. Для конструктивного вирішення службових та особистих труднощів велике значення мають самоусвідомлення й самоповага співробітника, психологічна компетентність і комунікативні уміння, які сприяють правильному розумінню оточуючих і вмінню вести з ними діалог, а також вміння самостійно регулювати власний емоційний стан. У своїй сукупності названі вище риси особистості забезпечують її стійкість до впливу екстремальних чинників, які відбуваються в службовій діяльності.

Отже, емоційна регуляція є одним з рівнів у загальній системі психічної регуляції діяльності, де регулюючим фактором є емоції. Емоційна регуляція розглядається як сила, що узгоджує загальну спрямованість і динаміку поведінки із особистісним змістом ситуації для суб'єкта.

Література

1. Бучек Л. І. Аналіз емоційної стійкості як прояву особливостей саморегуляції особистості / Л. І. Бучек : Дис.. канд. психол. наук. - К., 1993. - 111 с.

2. Гозман Л. Я. Психология эмоциональных отношений / Л. Я. Гозман - М. Изд-во МГУ, 1987. - 174 с.

3. Готовность к деятельности в напряженных ситуациях: Психологический аспект [М. И. Дьяченко, Л. А. Кандыбович,

4. В. А. Пономаренко] - Мн. : Изд-во «Университетское», 1985. - 206 с.

5. Диагностика и регуляция эмоциональных состояний [Под общей ред. А. Я. Чебыкина] : В 2 ч. - М., 1990. - Ч. 2. - 156 с.

6. Курченко Є. Подолання бойового стресу та його психологічних наслідків / Є. Курченко, Р. Мороз, Т. Цуканова. - Миколаїв : Вид-во «КВІТ», 2015 р. - 64 с.

7. Черепанова Е. М. Саморегуляция и самоанализ при работе в экстремальных условиях / Е. М. Черепанова - М. : Генезис, 1995. - 58 с.

Размещено на Allbest.ru