Структура та зміст методики "Стійкість до бойової психологічної травматизації" фахівця екстремального виду діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 159.922:355.12

Науково-дослідний центр службово-бойової діяльності Національної гвардії України

СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ МЕТОДИКИ “СТІЙКІСТЬ ДО БОЙОВОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ТРАВМАТИЗАЦІЇ” ФАХІВЦЯ ЕКСТРЕМАЛЬНОГО ВИДУ ДІЯЛЬНОСТІ

Олександр Колесніченко

Постановка проблеми в загальному вигляді. Науковий огляд психологічної літератури щодо визначення сучасних підходів і арсенал методик вивчення психологічної стійкості особистості до бойової психологічної травматизації має низку обмежень для 'їх використання, для вивчення психологічної травматизації представників конкретних видів професійної діяльності.

Одним з недоліків є те, що комплекс психодіагностичних методик, спрямованих на вивчення даного явища, не дозволяє визначити © Колесніченко О.

інтегральну характеристику військовослужбовця, яка дозволяє оцінити його здатність зберігати цілеспрямованість і ефективність службово-бойової діяльності, насамперед, як члена команди (військового колективу, підрозділу), при його зануренні в екстремальні бойові умови. Саме така характеристика дозволяє розглядати сукупність “стій- костей до бойової психологічної травматизації” військовослужбовців, як показник “стійкості” (“психологічної боєздатності”) військового підрозділу. І, нарешті, існуючі методики не враховують специфіку змісту діяльності та її умов.

Зважаючи на вивчення службово-бойової діяльності (СБД) військовослужбовців Національної гвардії України, було поставлено завдання вдосконалення відповідних методичних прийомів. У зв'язку з цим розробка психодіагностичного інструментарію для вивчення та визначення рівня психологічної стійкості до бойових психологічної травматизації особистості екстремального профілю діяльності є вельми актуальна.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Проблема психологічної готовності до професійної діяльності привертала увагу багатьох учених, безпосередньо наблизити поняття травма до сучасного розуміння допомогли ряд дослідників, увівши такі терміни “недорозвиненість органу” (А. Адлер), “афект жаху” (Н. Н. Баженов), “набута психічна інвалідність” (П. Б. Ганушкін), “нейропсихічний травматизм” (Л. Я. Брусиловський, Н. П. Бруханський, Т. Е. Сегалов); “патологічне горе” (Е. Liderman); “бойова втома” (L. Bartemeor); “травматична епідемія” (Н. І. Пірогов); “синдром в'язнів концентраційних таборів” (V. Frankl, W. Niderland); “посттравматичний невроз тих, що вижили” (R. L. Leopold); “велика стресова реакція” (P. S. Bourne); “військовий травматичний невроз” (C. Levy, P. S. Bourne); “синдром зґвалтованих” (A. Burges,); “постемоційний синдром” (Y. Poiso); “посттравматичний стресовий розлад” (Ch. Figley, M. Horowitz et al.); “соціально-стресовий розлад” (Ю. А. Александровський) “психосоціальні наслідки катастроф” (В. Н. Краснов) [2].

З 80-х років XX ст. інтерес дослідників стала викликати психологічна травма як відносно самостійний психологічний феномен (М. А. Кузнєцов, Є. С. Калмикова, М. А. Падун, І. Г. Малкіна-Пих, А. Ш. Тхостов, Ю. П. Зінченко та ін.) [1-2].

Саме “психологічна травма”, на думку багатьох дослідників, являє собою дисфункціональний стан, дезадаптаційний розлад, яка ще не отримала якісних характеристик хвороби [1-2]. У свою чергу перед- хворобливий стан - це функціональна дезадаптація, яка може трансформуватися у захворювання [2] або тривало протікати як стадія функціональної готовності організму до розвитку певного захворювання.

Саме науковий аналіз теоретичних та експериментальних результатів показує, що проблема психологічної травматизації та стійкості до бойової психологічної травматизації на донозіологічному рівні є недостатньо розробленою, а відсутність єдиного психодіагностичного інструментарію вивчення даного явища викликає суттєві труднощі у психологічному супроводженні службово-бойової діяльності.

Мета статті. Визначити та обґрунтувати структуру та зміст пси- ходіагностичної методики “Стійкість до бойової психологічної травматизації” фахівця екстремального виду діяльності.

Виклад основного матеріалу дослідження. У структуру розроблюваної методики було закладено 3 шкали, що описують стійкість до бойової психологічної травматизації на різних етапах занурення в бойові умови - від очікування участі в бойових діях, безпосереднього виконання СБЗ в бойових умовах, до усвідомлення набутого досвіду, внесення коректив в свою професійну психологічну підготовку відповідно до набутого досвіду участі в бойових діях. У ці шкали закладено наступний зміст.

Шкала “Очікування від участі у бойових діях” передбачає оцінку військовослужбовцями свого професійного потенціалу (професійної ідентичності та підготовленості) відносно можливих бойових ситуацій: оцінка їх як потенційно (не) переборних; очікувані психічні (почуття комфорту), психофізіологічні (соматичне благополуччя) та соціальні наслідки участі в них; потенційну здатність залучати додаткові зовнішні ресурси, використовувати власний досвід та досвід своєї професійної групи. Негативні очікування значно знижують стійкість до бойової психологічної травматизації. психологічний травматизація професійний ідентичність

Для військовослужбовців, які мають високі показники за цією шкалою, перспектива участі у бойових діях сприймається, як можливість реалізувати себе як військовослужбовця; випробувати і перевірити на адекватність набуті професійні знання, вміння та сформовані вольові та інші професійно важливі психологічні якості особистості; як можливість підвищити свій професійний та соціальний статус. Ці військовослужбовці впевнені в собі, в своїй професійній та психологічній підготовці. Вони ідентифікуються зі своєю професійною групою, впевнені в своїх товаришах, в їх здатності прийти на допомогу у разі потреби. Перспектива участі у бойових діях сприймається як реалізація свого професійного обов'язку захисника Батьківщини, до якого вони усвідомлено ставляться, приймають його.

Військовослужбовці, які мають низькі показники за цією шкалою, участь у бойових діях сприймають як події, що стоять на перешкоді реалізації 'їх життєвих планів. Їх дуже тривожить вірогідність отримати поранення та зазнати каліцтва, які, на 'їх думку, можуть “перекреслити” усі 'їх плани на майбутнє життя. Вони не впевнені в своїй професійній та психологічній підготовці, постійно задаються питанням “Чому я мушу це робити (приймати участь у бойових діях)? Це не моє. Це не мало зі мною статися”. Намагаючись приховати свої побоювання від інших військовослужбовців, щоб не зазнати осуду, не виглядати “боягузом”, вони відгороджуються від колег, замикаються у собі, зосереджуються на своїх негативних переживаннях (що може слугувати підставою для розвитку прихованої депресії), і тому не сприймають військовий колектив як зовнішній ресурс, як джерело допомоги у стресових ситуаціях бою (бояться не лише просити допомоги, а й надавати її іншим, виконувати доручення, щоб ніхто не запідозрив їх у некомпетентності).

Шкала “Подолання стресової ситуації” призначена для діагностики реакції на збільшення напруженості бойової ситуації: ролі тривоги, пошукової активності, захисних механізмів (поєднання та визначення пріоритету проблемно-орієнтованих та емоційно-орієнтованих ко- пінгів), інтегрованості поведінки (Я-концепції, ієрархії системи стосунків, цілеспрямованість і усвідомленість професійних дій, відповідальність), ролі і значення соціальної підтримки та підтримки свого професійного колективу.

Військовослужбовці, які мають високі показники за цією шкалою, зі збільшенням напруження бойових ситуацій ще більше мобілізуються, продумують вірогідні варіанти розвитку подій та своїх дій в них. За таких умов збільшена інтенсивність пошукової активності дозволяє їм вибрати із наявного арсеналу професійних стереотипів і навичок ті, які є найбільш прийнятними за обставин, що склалися; робить їх чутливими до способів дій і саморегуляції, які вироблені у військовому колективі. Вони критично сприймають і диференціюють ознаки бойової ситуації за їх значущістю для виживання і виконання поставлених завдань, що дозволяє зосереджуватися на дійсно важливому та нехтувати несуттєвим; напрацьовуються (відбираються із наявних чи піддаються необхідній корекції, спрощуються, стають більш чіткими) способи дій, які для них з урахуванням фізичних і інших особливостей є найбільш ефективними в бойових умовах. Наявна фізична і психологічна підготовка, розвинена здатність до саморегуляції дозволяє їм пересилювати себе, переструктурувати ситуацію та вийти на новий рівень активності: відкрити “друге дихання” - стан, коли тривога та втома відступають, підвищується зосередженість, дії стають чіткими, усвідомленими, ефективними, відчувається прилив сил. Вони мають активну позицію щодо ситуації, приймають запропоновані ситуацією обставини самореалізації. У моменти ускладнення ситуації, погіршенні психічного стану, певній розгубленості шукають допомогу і розраховують на підтримку товаришів. Позитивно ставляться до способів дій, запропонованих більш досвідченими військовослужбовцями, здатні до взаємодії при розв'язанні виниклих ускладнень, проблем, прийнятті рішень про доцільність використання того чи іншого способу дій (тактичних дій). Відповідальні, рішучі, сміливі, здатні на вчинок. Адекватно сприймають цивільне населення в зоні проведення бойових дій як таке, до якого потрібно критично ставиться, проте, яке, в переважній більшості, потребує їх допомоги і захисту. Впевнені у своїй здатності розв'язати виниклі родинні проблеми після повернення з відрядження. Мають позитивні очікування від повернення до родини.

У військовослужбовців, які мають низькі показники за шкалою, збільшення напруженості ситуації веде до підвищення дезорганізова- ності поведінки. Тривога збільшує пошукову активність, проте вона не веде до покращення адаптації, але стає підставою для гіперстезичних реакцій - неадекватних за своєю спрямованість і силою поведінкових реакцій, які викликані порушенням диференційованості стимулів за їх значимістю. При ускладненні бойових умов для них характерним стає розширення кола стресорів, збільшення хаотичності дій, звернення до природних стереотипів реагування на стрес-фактори - втечі, ступору, схильність до панічних настроїв, дратівливості, агресивності чи, навпаки, повної залежності від товаришів по службі (демонстрації повного безвілля, “прилипання” до тих, хто демонструє їм співчуття, перекладання на них відповідальності за своє життя). Відмовляючи собі у здатності впорядкувати ситуацію, такий військовослужбовець втрачає адекватність сприйняття ситуації, фіксується (застрягає, не може відірвати увагу) на певних стимулах екстремальної ситуації; відмовляється від власних потреб, цілей, ідеалів; переконує себе у певній “нереальності” того, що з ним відбувається, стає несприйнятливим до порад та допомоги. Зниження ефективності професійних дій негативно позначається на самооцінці. Болісно, неадекватно реагує на критику на свою адресу. Прагне відновити позитивне ставлення до себе та самоставлення через відчайдушні, “героїчні” вчинки (“щоб всім щось “довести”, щоб всі побачили, що “не боягуз”). Товариші по службі сприймаються, як такі, що постійно незадоволені ним, критикують його, зневажають, прискіпуються. Соціальне оточення (мирне населення) - як в переважній більшості вороже налаштоване, невдячне, як таке, що заслуговує на ті біди, які переживає. Повідомлення про будь- які проблеми в родині викликають бурхливі, неадекватні емоційні реакції. Має тривожні очікування щодо свого повернення до родини.

Шкала “Реалізація набутого бойового досвіду” дозволяє визначити здатність переробити (усвідомити, прийняти, визначити місце у своєму життєвому шляху, і адекватно застосовувати у майбутньому) набутий досвід участі у бойових діях.

Військовослужбовці, які мають високі показники за цією шкалою, високо оцінюють значимість набутого досвіду участі в бойових діях, приймають цей досвід, як складову професійного становлення - формування військової майстерності. Вони усвідомлюють зміни, які відбулися у їх професійній підготовці. Досвід участі у бойових діях дозволив їм створити власну ієрархію важливості тих чи інших професійних компетенцій, надати їм чітку структуру, відсікти все зайве, неважливе, яке не дозволяє зосередитися на головному, відбирає сили, розпорошує увагу. У них збільшилась впевненість як у своєму професіоналізмі, так і у своїй здатності долати різні складні життєві ситуації. Вони визначилися з цінностями, за ради яких варто жити та померти. Почуття обов'язку, захист Батьківщини, військове братерство набули для них особливого сенсу. Почуття професійної гідності, самоповаги стало тим джерелом, яке тривалий час буде підтримувати в них сили для подолання життєвих негараздів; надавати їм моральне право вчити менш досвідчених військовослужбовців, організовувати їх діяльність, забезпечувати їх виживання в складних бойових умовах, відповідати за них. Набутий досвід “підіймає” 'їх над іншими, вони сприймають себе, як експертів у військовій справі, з якими мусять радитися та рахуватися. Вони сприймають себе, як таких, що заслуговують на повагу, визнання з боку свого професійного оточення, на визнання своїх бойових заслуг з боку суспільства.

Військовослужбовці, які мають низькі показники за шкалою, вважають свій досвід участі в бойових діях унікальним, таким, що не підлягає відтворенню, передачі іншим. Намагаючись уберегтися від повтору подібного досвіду, такі військовослужбовці стають чутливими до стимулів, що можуть якимось чином асоціюватися з бойовими стрес-факторами, уникають 'їх. У подальшому це може призводити до значного збільшення таких факторів і самоізоляції від оточення. Крім того, постійна настороженість 'їх виснажує, робить дратівливим, знижує увагу, зменшує психологічну стійкість та працездатність. Усвідомлення себе, як учасника надзвичайних подій, формує уявлення про себе, як про “унікальну” особистість, яка витримала випробування, що випали на її долю, і це їй багато чого вартувало (“підірвала” психічне і фізичне здоров'я, не змогла реалізувати свої життєві плани, зазнала якихось матеріальних збитків і, відповідно, вона має моральне право на компенсацію). Маючи таку скомпенсовану самооцінку, військовослужбовці засуджують усіх, хто не розділяє поглядів на унікальність 'їх досвіду, намагаються уникати зустрічей із товаришами по службі чи іншими свідками їх участі в бойових ситуаціях, які можу небезпідставно їх критикувати, нагадати про їх негативні переживання, неефективні дії тощо. У подальшому таке неприйняття власного досвіду може стати підставою для формування ПТСР.

Загальна шкала “Стійкість до бойової психологічної травматизації” розраховується як сума балів, отриманих за трьома шкалами.

Військовослужбовці, які отримали високий загальний бал за методикою, зазвичай маючи позитивні очікування від участі в бойових діях, які ґрунтуються на впевненості щодо сформованості власної професійної ідентичності і готовності до участі в бойових діях, впевнені, що навіть при значному ускладненні бойової ситуації зможуть зберігати цілеспрямованість та ефективність своїх дій та певний контроль над своїм станом. Зберігаючи критичне ставлення до обставин та ефективності своїх дій в екстремальних (бойових) умовах, вони виявляються здатними структурувати 'їх (створювати власну ієрархію важливості стимулів і ефективних дій в бойових умовах), засвоювати нові знання, переймати досвід товаришів, співпрацювати, приймати і надавати допомогу. Вони усвідомлюють зміни та покращення своєї компетентності, здатні оцінити та передати набутий професійний досвід виконання завдань в бойових умовах, брати на себе відповідальність за менш досвідчених товаришів, за результати колективної діяльності.

Військовослужбовці, які отримали низький загальний бал за методикою, зазвичай є психологічно неготовими до участі в бойових діях, не відчувають себе досить компетентними для таких випробувань. При ускладненні ситуації негативні переживання захоплюють їх, вони виявляються нездатними диференціювати за значимістю стимули, відслідковувати ефективність своїх дій, зберігати їх цілеспрямованість. Швидко знесилюються, стають роздратованими, нездатними до взаємодії, до прийняття та надання допомоги товаришам по службі. Набутий досвід оцінюють як унікальний, як такий, що неможливо передати іншим чи використовувати у подальшому житті. У подальшому намагаються уникати ситуацій, які вимагають подібного досвіду, людей, які можуть нагадувати про проявлену колись некомпетентність та пережите.

Наповнення шкал конкретними твердженнями дозволило укласти наступний опитувальник.

Бланк опитувальника

“Стійкість до бойової психологічної травматизації”

Інструкція: “Оцініть, будь ласка, міру своєї згоди зі твердженнями, які описують поширені переживання щодо участі в бойових діях”, (табл. 1.)

Таблиця 1