Особливості проведення психологічного дебрифінгу з військовослужбовцями, які повернулися з полону, на першому етапі їх реінтиграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості проведення психологічного дебрифінгу з військовослужбовцями, які повернулися з полону, на першому етапі їх реінтиграції

Максим БАЙДА,

Науково-дослідний центр службово-бойової діяльності Національної гвардії України, Національна академія Національної гвардії України, м. Харків

Статтю присвячено психологічній допомозі та підтримці військовослужбовців, які повернулися з полону. Розкриті особливості проведення різних видів психологічних дебрифінгів після перебування військовослужбовців в екстремальних ситуаціях (полоні). Проведено узагальнення впровадження зарубіжного досвіду в практику надання психологічної допомоги військовослужбовцям - учасникам АТО. Висвітлено практичні рекомендації та поширені помилки ведучих (дебриферів), щодо проведення дебрифінгу з особами, звільненими з полону, на першому етапі їх реінтеграції.

Ключові слова: психологічний дебрифінг, психологічна допомога, військовослужбовці, екстремальна діяльність, стрес-фактор, полон.

психологічний допомога військовослужбовець полон

Постановка проблеми у загальному вигляді. Антитерористична операція, що проходить на сході України, продовжується вже більше трьох з половиною років за весь період проведення. Участь в ній прийняли понад двісті тисяч військовослужбовців різних силових структур та відомств України. Всі учасники, без сумніву, у своїй екстремальній діяльності стикалися з різного роду стрес-факторами. У кожного з них був свій стрес-фактор, в одних - це перше чергування на блок-посту зі зброєю в руках, у інших - це шок від побаченої крові пораненого чи навіть загиблого товариша. Але, мабуть, найбільш сильний за своїми наслідками стрес-фактор, це потрапляння в полон. Повернення полоненого до попереднього життя досить складний та не простий шлях.

Необхідність соціальної підтримки, при вирішенні багатьох проблем, після повернення з полону, таких як: адаптація до нових умов соціального середовища, наявність несприятливих психологічних факторів, гостра потреба для багатьох полонених у соціально-психологічному захисті та психологічній реабілітації - зумовлює актуальність теми дослідження.

Психологічний дебрифінг є тим методом психологічної допомоги, який може значно спростити повернення полоненого до попереднього (військового чи цивільного) життя.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Сьогодні існує багато різних форм дебрифінгу. Більшість із них засновані на роботі Маршалла (Marshall) за часів Другої світової війни, коли він намагався зафіксувати показники роботи підрозділу в історичних цілях [8]. Цікаво, що ці початкові моделі не мали за основну мету виявити психологічні переваги для причетних сторін. Маршалл, однак, зауважив, що під час процесу дебрифінгу буде скориговано багато хибних уявлень у інших осіб, причетних до травмуючої події, причому дебрифінг забезпечував соціальну підтримку та зниження частоти розвитку реакцій бойового стресу [8]. Хоча дебрифінги використовувались у воєнних конфліктах, їхня ефективність не була підтверджена документально в наукових дослідженнях, не була доведена і їхня ефективність для профілактики розвитку посттравматичного стресового розладу [6; 9; 10].

Одна із проблем визначення ефективності (корисності) дебрифінгу полягає у еволюції фактичних наслідків травмуючої події, а саме у здатності управляти спогадами про ці обставини. Насправді ж, вони сьогодні набувають багатьох форм, що часто використовуються усім військовим персоналом, включаючи розбір результатів виконання завдання, які тепер є стандартними оперативними процедурами для всіх команд Армії США та невеликих підрозділів опісля будь-якого навчального заходу [8]. Іншими формами дебрифінгу є: згладжування конфлікту, дебрифінг критичних подій, дебрифінг стресу внаслідок критичного інциденту, психіатричний, історичний і тактичний дебрифінги. Таким чином, одна з невід'ємних проблем при визначенні ефективності проведення дебрифінгу, який спрямований на здатність управляти спогадами про травмуючі події - це відсутність чітких стандартизованих протоколів їх проведення серед медичних працівників і в організаціях. До того ж, компоненти або форми дебрифінгу, які слід застосовувати за окремих обставин, часто змінюються.

Стрес-фактори, що діють на військовослужбовців при виконанні бойових завдань, можуть значно збільшити кількість можливих проблем зі здоров'ям військовослужбовців. Так, в сучасних дослідженнях встановлено роль впливу стресорів на розвиток ряду фізіологічних захворювань [4], психічних розладів [7], загострення симптоматики посттравматичного стресового розладу, депресії і проблем гніву. Більш того, у військовослужбовців симптоми стресового розладу можуть бути не вираженими протягом 3-6 місяців, після безпосередньої участі в бойових діях. Доведено, що ця симптоматика може проявитися і посилитися з часом [3]. В цілому, як показали дослідження, 20-30 % військовослужбовців США, які повертаються з бою, повідомляють про значні психологічні зміни [5]. Враховуючи значний латентний період симптоматики ПТСР, важливо не нехтувати наданням якісної психологічної допомоги на ранніх етапах (одразу після участі у екстремальних ситуаціях), а не очікувати розгорнутої симптоматики. Ця допомога має охоплювати усіх учасників екстремальних подій, навіть на тих, хто спочатку не відчуває виражених негативних наслідків.

Одним з найбільш поширених методів психологічної допомоги є бойовий психологічний дебрифінг, який використовується в багатьох збройних силах по всьому світу [1]. На сьогодні існує кілька різних видів проведення дебрифінгу, проте всі вони містять по суті одні і ті самі елементи - структуроване групове обговорення, призначене для розгляду особливо напруженого досвіду. Конкретні форми дебрифінгу розрізняються залежно від кількості фаз, фокусу обговорення і структури, що надається групі.

Незважаючи на широке використання психологічного дебрифінгу, є деякі розбіжності щодо корисності (навіть потенційної небезпеки) його застосування для окремих категорій осіб, що зазнали впливу стрес-факторів. Так, деякі дослідники вказують, що дебрифінг носить негативний характер, якщо він проводиться шляхом опитування жертв травмуючих подій (а не тих, хто піддавався травматичним подіям) або проведення психологічного дебрифінгу з окремими особами (а не з групами).

З урахуванням специфіки службово-бойової діяльності військовослужбовців, запропоновані різні форми проведення бойового психологічного дебрифінгу:

дебрифінг після потенційно травмуючої події;

дебрифінг за часом, на певних етапах виконання службово-бойових завдань (у випадках перебування військовослужбовців в районі виконання завдань понад 3 місяці);

опитування після виконання службово-бойових завдань, метою якого є полегшення переходу військовослужбовця з екстремального середовища в пункти постійної (тимчасової) дислокації.

Метою статті є надання практичних рекомендацій щодо проведення психологічних дебрифінгів з військовослужбовцями, що повернулися з полону на першому етапі їх реїнтиграції.

Викладення основного матеріалу дослідження. Бойовий психологічний дебрифінг - це структуроване групове обговорення отриманого екстремального досвіду військовослужбовцями, що призначене для їх підтримки, при поверненні до повсякденних обов'язків після значного інциденту або після виконання службово-бойових завдань в пункти постійної (тимчасової) дислокації. В ході бойового психологічного дебрифінгу використовуються конкретні питання, які допомагають учасникам пройти серію фаз, в ході яких бойові події або досвід участі в екстремальних умовах визнаються членами підрозділу як травмуючі, обговорюються загальні реакції і розглядаються заходи, що можуть бути прийняті для покращення психологічного здоров'я військовослужбовців.

Учасниками бойового психологічного дебрифінгу, повинні бути військовослужбовці одного підрозділу (від 10 до 20 осіб), які причетні до однієї екстремальної події чи однієї черги екстремальних подій. Оптимально, щоб увесь підрозділ був присутній на дебрифінгу. Проте у більшості випадків, неможливо зібрати весь підрозділ. За необхідності, бойові психологічні дебрифінги можуть проводитися з частиною підрозділу.

Стратегія проведення дебрифінгу будується за принципом запитань і відповідей. При цьому члени команди не повинні мати відповіді на всі питання, не повинні використовувати час групи для обговорення власного досвіду і не повинні робити психологічний дебрифінг груповою або індивідуальною терапією. Дана форма проведення дебрифінгу не передбачає примусу усіх учасників до висловлювань.

Бойовий психологічний дебрифінг має бути проведений безпосередньо після травмуючої події, але в залежності від бойової обстановки може бути відстроченим, проте не більше ніж на 72 години. Бойовий психологічний дебрифінг може проводитися лише після того, як всі його потенційні учасники опиняться в безпечній обстановці та будуть задоволені їх основні фізіологічні потреби (сон, їжа тощо).

В залежності від чисельності особового складу, бойовий психологічний дебрифінг може проводитися двома різними формами: групою та індивідуально.

Рекомендована тривалість бойового психологічного дебрифінгу від 60 до 120 хвилин. Вона залежить від чисельності учасників і від того, наскільки ці учасники будуть готові говорити. Тому одним із важливим завданням ведучого є балансування між тим, щоб дозволити собі використовувати час і зберегти активність групи.

Бойовий психологічний дебрифінг проводиться командою, в яку входить не менше двох осіб - основний ведучий (дебрифер) та його помічник.

Основними вимогами до дебрифера бойового психологічного де брифінгу є:

досвід виконання службово-бойових завдань в екстремальних умовах;

певні знання з психологічного здоров'я.

Незалежно від різниць у військових статусах учасників бойового психологічного дебрифінгу основним завданням ведучого під час його проведення є створення атмосфери довіри, поваги та компетентності. Відповідно, ведучий бойового психологічного дебрифінгу має встановити контакт з групою, виробити в групі тон поваги, надати учасникам відчуття емоційної безпеки та підтримки. Другим важливим завданням дебрифінгера є проведення учасників дебрифінгу через усі його фази.

Під час виконання своїх функцій, дебрифер повинен бути впевнений, що він не буде домінувати над будь-якою дискусією на етапах “подія”, “реакція” або “коригування”. Якщо дебрифер чи його помічник в ході дебрифінгу помічають, що вони занадто багато говорять, їм потрібно зупинитися. Члени команди повинні підтримувати один одного, спостерігати і переорієнтувати групу за допомогою своєчасних питань або важливих коментарів.

Члени команди повинні рефлексувати, як їхні питання сприймаються учасниками: вони мають мінімізувати використання специфічних термінів і понять; їх питання не повинні звучати так, ніби вони віддають накази, проводять допит, або зверхньо ставляться до учасників. Члени команди повинні не забувати про свою мову тіла, наприклад, робити особливі або зневажливі жести. Доцільним є вибір тону мовлення з виразом симпатії, співчуття зацікавленості, проте недопустимим є формування сприйняття ведучих як поблажливих.

Під час підготовки до проведення дебрифінгу, дебрифери, за необхідності, проходять необхідне додаткове навчання (щоб компетентно ставити питання, надавати коментарі), знайомляться з іншими членами команди, готують приміщення для проведення дебрифінгу, знаходять інформацію про наявні територіальні заклади з психологічної підтримки, що можуть бути доступними для військовослужбовців. Вони повинні мати інформацію для відповіді на запитання військовослужбовців про можливість отримання індивідуального консультування, консультацій для членів сім'ї або консультацій з проблем алкоголю, наркотиків тощо. Перед початком дебрифінгу члени команди повинні підготувати невеличкі пам'ятки або роздавальний матеріал з усіма перерахованими територіальними закладами та з їхніми телефонними номерами. Ці пам'ятки (роздавальні матеріали) повинні бути роздруковані та передані всім учасникам в кінці дебрифінгу.

З метою ефективного проведення психологічного дебрифінгу ведучому необхідно зв'язатися з командиром підрозділу до початку проведення заходу, щоб дізнатися про те, що саме сталося під час травмуючої події (жертви, поранені, бойовий досвід і т. ін.).

Бойовий психологічний дебрифінг має наступну структуру:

Вступна фаза (знайомство, встановлення правил, цілей та мети дебрифінгу).

Фаза опису факторів (кожен учасник коротко описує, що з ним відбулося під час інциденту, яку він виконував роль та вибудовується хронологія події).

Фаза опису думок (на цій фазі фокусуються на процесах прийняття рішень і думках).

Фаза опису переживань (метою даної фази є створення таких умов, за яких учасники могли б пригадати і виразити сильні відчуття в умовах підтримки групи, а також підтримати інших учасників, які також сильно страждають.

Фаза опису симптомів (учасників просять описувати симптоми (емоційні, когнітивні, фізичні), які вони пережили на місці подій; після завершення небезпечної ситуації; коли вони повернулися на місце тимчасової дислокації; на протязі наступних днів і у теперішній час.

Фаза навчання (узагальнення реакцій учасників та надання інформації про типові реакції на стрес).

Фаза завершення (підбиття підсумків, висловлювання вдячності за участь, нагадати про конфіденційність).

Окремо серед бойових психологічних дебрифінгів слід говорити про дебрифінг з військовослужбовцями, які повернулися з полону. Саме для цієї категорії військовослужбовців неприпустимим є застосування інших форм дебрифінгу.

Серед пріоритетних завдань цього дебрифінгу, крім зниження важкості психологічних наслідків після пережитого стресу, має стати збір інформації та узагальнення досвіду пережитого полоненими для розроблення в майбутньому курсу навчання військовослужбовців екстремальному виживанню. Так, наприклад, для спецслужб це може бути інформація про місцеперебування полону, кількість осіб, що залишилася в тому чи іншому місці, кількість терористів, що здійснювали охорону полонених тощо. Для психологів - це факти, емоції, переживання, дії - все те що робили учасники для того, щоб пережити ці події, щоб повернутися живими.

З огляду на специфіку дебрифінгу з полоненими, слід зазначити, що по- перше, частіше за інші дебрифінги він є індивідуальним (не часто вдається з полону звільнитися цілій групі), по-друге, він має дещо іншу, ніж загальноприйнята, структуру, хоча і складається з тієї самої кількості фаз.

Структура проведення психологічного дебрифінгу з полоненим:

фаза - “створення правил, знайомство”;

фаза - “розповідь історії”;

фаза - “роз'яснення”;

фаза - “перерва”;

фаза - “опитування”;

фаза - “завершення сесії дебрифінгу”;

фаза - “дебрифінг після дебрифінгу”.

Як бачимо, найбільш очевидними розбіжностями цієї структури з загальноприйнятою структурою дебрифінгу є відсутність “фази обговорення фази думок, фази переживань та емоцій” та наявність “перерви”. Це зумовлене, насамперед, дуже важкими емоційними переживаннями, в місцях ізоляції, що при певних питаннях може викликати ретравматизацію.

Відповідно до розширеної мети дебрифінгу з полоненими, склад команди, яка проводить учасників цього дебрифінгу через зазначені фази, може коливатися від 2 до 5 осіб, в залежності від потреб звільнених полонених та потреб фахівців, що здійснюють узагальнення цього надзвичайного досвіду (дебрифер, психолог, занотовувач, юрист, капелан, медичний працівник, соціальний працівник та інші).

На першій фазі дебрифінгу команда має безпосередньо ознайомитись з учасником (учасниками) заходу, якщо такої змоги немає, то необхідно отримати інформацію з особової справи, родичів, найближчих товаришів, друзів, безпосередніх командирів. Обов'язковою на цьому етапі є подяка учасникам дебрифінгу за проявлену сміливість, знайдений час для проведення заходу. Учасники команди мають висловити свою повагу до їх героїчного вчинку - повернення живим з полону, але ні в якому разі не перетворювати цю подію в щось неймовірне, неможливе. Зайвим також є яскравий прояв емоцій членами команди від почутих історій учасників, вони можуть негативно вплинути на подальший перебіг проведення дебрифінгу. Члени команди під час дебрифінгу виконують тільки ті ролі та завдання, які на них покладені (вони не судді, не прокурори, не адвокати, навіть, якщо учасник виявиться дезертиром, вбивцею тощо). Вони мають повідомити, з якою метою проводиться дебрифінг з учасниками, термін його проведення та структуру. Крім того, вони мають наголосити на тому, що поділившись своєю розповіддю учасники зможуть допомогти іншим повернутися з полону, або не потрапити до нього (крім того, це має виражений терапевтичний ефект та може сприяти встановлюванню психологічного контакту зі звільненим з полону).

Для створення атмосфери безпеки озвучуються та приймаються наступні правила:

“Захід проходитиме від 1 до 2 годин - це залежить від того, як ви будете використовувати час”. Важко встановити оптимальну тривалість для цього процесу, і тому важливим організаційним завданням помічника є забезпечення рівноваги у можливостях учасників витрачати час, який їм необхідний.

“Перерв не передбачених процедурою не буде”. Якщо учасники захочуть скористатися вбиральнею, необхідно дозволити їм це зробити, повідомивши, що вони мають повернутися якомога швидше. Якщо учасник не повернеться в розумні терміни, помічник повинен переконатися, що з учасником все добре, що не виникло якихось проблем.

“Психологічний дебрифінг є конфіденційним, це означає, що те, що сказано в цій кімнаті, залишається в цій кімнаті. Конфіденційність поширюється на всіх - ми не будемо обговорювати, що відбувалося тут з тими, кому не потрібно цього знати, і ми не повинні говорити про те, що було тут сказано з ким-небудь ще, крім цієї групи. Якщо у вас виникне потреба обговорити те, що відбувалося під час дебрифінгу з іншими учасниками дебрифінгу, то робіть це тільки в обстановці, де вас не зможуть підслухати”.

“Запропонувати (та отримати згоду) учасникам записати розмову на диктофон, для того щоб не пропустити ключові моменти, які можуть бути важливими”.

Перейшовши до другої фази проведення дебрифінгу, члени команди та учасники по черзі відрекомендовуються (вказують своє прізвище, ім'я та роль, яку виконують у даному заході). Далі учасникам пропонується самостійно розповісти свою історію, бажано в хронологічному, послідовному порядку, починаючи з особистих даних.

Дана фаза може зайняти близько 40-60 хвилин, залежно від того на скільки учасники готові до співпраці. На цій фазі не задають ніяких запитань, а лише особа, яка призначена для занотовування робить помітки та записи подій, факторів, переживань, мову тіла учасника. Дана фаза закінчується запитанням до військовослужбовця-полоненого: “Чи розповіли Ви нам все, що хотіли, чи можливо є ще щось важливе”?

Після розповідей учасників проводиться перерва (10-20 хвилин, залежно від кількості запитань, які можуть виникнути у членів команди). В цей період складається список з найбільш важливих, для членів команди, уточнюючих запитань. Бажано, щоб під час обговорення запитань, які будуть задаватися, учасники не знаходилися в одному приміщенні з членами команди.

Повернувшись до сесії проведення дебрифінгу, після перерви, всі члени команди та учасник переходять до наступної фази - “Запитань та відповідей”.

На фазі “Запитань та відповіді” дебрифер задає запитання, що були складені командою, а учасники відповідають на них.

Перелік уточнюючих запитань, які можуть задаватися учасникам:

“Як довго ви перебували в полоні?”;

“Як до Вас відносилися наглядачі?”;

“Яка була їхня поведінка на ті чи інші дії?”;

“Чи годували Вас?”;

“Чи була можливість справляти фізіологічні потреби?”;

“Чи застосовувались до Вас засоби зв'язування?(які)”;

“Чи застосовувалися до Вас різного роду тортури, якщо так то які?”;

“Хто з Ваших товаришів залишився в полоні?”;

“Чи була у Вас змога втекти?”;

“Чи змушували Вас виконувати, якісь завдання, якщо так то які?”;

“Чи пропонували Вам співпрацю з викрадачами?”;

“Що, на Вашу думку, Вам допомогло не втратити віру в свої сили та вижити в полоні?” тощо.

Перелік питань може змінюватися, залежно від роз'яснень учасника та його вербальної активності. Бажано не задавати прямих запитань (чому, для чого, тощо).

Після завершення уточнюючих запитань, дебрифер або інші члени команди можуть також задати запитання учаснику, якщо дебрифер щось пропустив важливе, або виникли додаткові запитання.

По закінченню даної фази члени команди дякують учаснику за співпрацю та уточнюють подальший план дій, наступних зустрічей, дебрифінгів тощо, на яких будуть формувати план повернення в “стрій”.

Фаза “Дебрифінг після дебрифінгу”, передбачає, що всі члени команди збираються на обговорення заходу. Виділяються основні напрямки подальшої роботи з учасником. Підбивають підсумки кожного окремого члена команди дебрифінгу. Кожен член команди ділиться своїми враженнями, емоціями та переживаннями, щоб зняти весь той негатив, який він пропустив через себе, прослухавши розповідь полоненого.

Перелік поширених помилок, яких можуть припуститися дебрифери:

припускати, що історія знайома;

використовувати попередній досвід;

не мати визначених цілей дебрифінгу;

перевантажувати дебрифінг питаннями;

задавати прямі питання;

використовувати специфічні терміни (“симптоми”, “діагноз”, “патологія”, “захворювання”, “розлади” тощо), які знижують розуміння ведучого

учасниками, сприяють формуванню бар'єрів між ними;

наполягати на заглибленні в деталі та в описи реакцій на те, що сталося, “тиснути” на учасників дебрифінгу - потрібно пам'ятати, що у кожного учасника дебрифінгу своя структура захисних механізмів, яка забезпечує свій темп в роботі з травмою, яким не можна нехтувати.

втрачати контроль над ходом дебрифінгу.

Висновки

Бойові стрес-фактори, особливо коли мова йде про такий стрес-фактор, як перебування у полоні, за своєю силою та тривалістю впливу на психіку військовослужбовців не мають собі рівних, тому вкрай важливо не залишати даних людей без психологічної підтримки. Одним із дієвих методів підтримки, звільнених з полону є психологічний дебрифінг. При його проведенні, варто враховувати специфіку та особливості такої форми, як психологічний дебрифінг з полоненими.

До особливостей проведення психологічного дебрифінгу з полоненими, можна віднести:

змінену структуру (хоч вона й будується на семи фазах, але в даній формі дебрифінгу відсутні фази думок, фази переживань та емоцій);

кількість учасників (переважно це буде індивідуальний дебрифінг, адже досить низька ймовірність того що група полонених була в одному й тому самому місці і в той самий час);

мету (яка крім допомоги самим звільненим з полону, полягає у отриманні інформації для допомоги у майбутньому іншим військовослужбовцям вижити в полоні, не потрапити до нього).

Таке розширення на сучасному етапі мети дебрифінгів з полоненими необхідне, враховуючи велику кількість полонених, що залишаються в місцях ізоляції. Крім того, впровадження в професійну психологічну підготовку розроблених на основі даних дебрифінгу з полоненими програм екстремального виживання та уникнення полону має сприяти зменшенню у майбутньому психогенних втрат серед військовослужбовців, які приймають участь у бойових операціях.

Список використаної літератури

Adler A., Bartone P. International survey of military mental health professionals. Military Medicine, 1999. № 164. Р. 788-792.

Adler A., Litz B., Bartone P. The nature of peacekeeping stressors. The psychology of the peacekeeper : Lessons from the field, 2003. Р. 149-167.

Bliese P., Wright K., Adler A., Thomas J., Hoge C. Timing of post-combat mental health assessments. Psychological Services, 2007. № 4. Р. 141-148.

Boscarino, J. Diseases among men 20 years after exposure to severe stress: Implications for clinical research and medical care. Psychosomatic Medicine, 59(6), 1997. Р. 605-614.

Hoge C., Castro C., Messer S., McGurk D., Cotting D., Koffman R. Combat duty in Iraq and Afghanistan, mental health problems, and barriers to care. The New England Journal of Medicine, 2004. № 351. Р. 13-22;

Jacobs J. Horne-Moyer H., Jones R. The effectiveness of critical incident stress debriefing with primary and secondary trauma victims. International Journal of Emergency Mental Health, 2004. № 6. Р. 5-14.

King D., King L., Foy D., Keane T., Fairbank J. Post-traumatic stress disorder in a national sample of female and male Vietnam veterans: risk factors, war-zone stressors, and resilience-recovery variables. Journal of Abnormal Psychology, 1999, № 108. Р. 164-170.

Koshes R. Young S., Stokes J. Debriefing following combat. Textbooks of Military Medicine. Washington, DC: Department of the Army, Office of The Surgeon General, Borden Institute ; 1995. Р. 271-290.

MacDonald, C. Evaluation of stress debriefing interventions with military populations. Military Medicine. 2003. № 168(12). Р. 961-968.

Rose S., Bisson J., Churchill R., Wessely S. Psychological debriefing for preventing post traumatic stress disorder (PTSD). In The Cochrane Library 3, Oxford, Update Software, 2001. Р. 324-329.

Размещено на Allbest.ru