Індивідуально-психологічні аспекти стану самотності особистості в юнацькому віці

За даними Леонарда М. Хоревиця, Рити де З. Фрейд та А. Андерсона, які проводили дослідження серед американських студентів, частіше від інших самотність відчувають люди слабкі й невпевнені у своїх силах.

Ось шість основних пояснень, наведених студентами, до пояснень свого самотності:

- не дуже намагаюся ознайомитися з новими людьми;

- мені вдається ознайомитися з людьми;

- не маю тих особистісних якостей, що необхідні знайомства з новими людьми;

- я користуюся зрадливої стратегією, щоб познайомитися;

- я, зазвичай, в тому настрої, щоб знайомитися;

- є чимало інших обставин, заважаючих знайомству.

Не складно помітити, всі ці докази - ознаки власної неспроможності. Усі шість пояснень, досить категоричні. “Мені не вдається…”, “Я не можу…”, “Я, зазвичай,…” - однозначні штампи. Навряд, якщо запитати: “А скільки ж разів ви намагалися ?”, чи “З якою частотою у Вас не виходило?”, респонденти згадають хоча б десяток таких випадків. Спрацьовує принцип соціального навчання [21] .

Є певний, сформований соціумом образ того, яким має бути знайомство. Що стосується кількаразового невідповідності такому стандарту, виникає відчуття невпевненості або меншовартості. Хоча, ніхто їх не думає про те, що й спроба знайомства чи взаємодії - то це вже знайомство. Вас знають, ви існуєте, ви помічені і нехай навіть це знайомство відповідає загальновизнаних стандартів - все-таки це початок, а далі необхідно, не обмінюючись “завченими формулами” розвивати і ростити відносини. Можливо вони найбільш особливими і несхожими інші. Невпевненість у собі, сприйнятливість до чужого думок та суджень, формують стиль та спосіб поведінки, обмежує кількість соціальних контактів чи роблять їх неповноцінними, що перешкоджає отримання очікуваної оцінки, що може спричинити переживання самотності [17] .

З іншого боку Деніел Рассел, зазначає, що з пояснень власного самотності, студенти відзначають такі, як:

- ніхто з навколишніх поділяє моїх інтересів і чужих думок;

- хтозна мене по-справжньому;

- можу знайти друзів, якщо захочу;

- люди навколо мене, але з зі мною.

Зверхність, зарозумілість, зневага до загальноприйнятих нормам і правил, як і невпевненість у собі, формує особливе, неприйнята оточуючими ставлення до людей, що також утрудняє соціальні контакти, й веде самотності.

Будь-який стиль поведінки, спосіб мислення, система поглядів, що у розріз з звичними соціальними моделями спілкування, визначають специфічний стиль поведінки індивіда і утруднює отримання адекватної, очікуваної оцінки [16] .

Проте, моделей спілкування може бути кілька, і неприйнятність поведінки у однієї може відповідати правилам інший моделі. Необхідно мати достатньої психологічної гнучкістю, щоб неодноразово переключатися з однієї образу в інший, щоб уникнути дефіциту уваги до своєї персони. Закостенілість і упертість можуть прислужитися у певних ситуаціях, але можуть зробити і ведмежу послугу.

Маски, які ми одягаємо і в міру необхідності змінюємо неодноразово на день, висушують психіку. Необхідність постійно бути іншим, не “собою”, постійно відповідати навченому стереотипу, очікуваному образу спалює і знецінює наш внутрішній світ. Тут слід можливість перейти до особистостям, котре переживає бажане самотність. Люди, прагнуть випробувати самотність - це, хто з обставин одержують у свою адресу оцінку більше, ніж очікують. Схожі ситуації говорять про внутрішньому конфлікті і зміні цінностей особистості. Суспільство продовжує сприймати й оцінювати індивіда колишніми, звичними загальноприйнятими стандартами, що їм не очікуються і якою він перенасичується [5] .

Рівень очікуваної оцінки набагато нижчі, ніж індивід фактично отримує. Цей низький рівень очікуваної оцінки то, можливо обумовлений знецінюємо факту уваги себе, як з придбання єдиного усе пояснюючого джерела оцінки. Наприклад, віра і релігія з її всіх і всі люблячим Богом. Можливо цілком достатнім джерелом оцінки, і всі додаткову увагу, сприйматися, як зайве. Метушня і навколо стомлюють і розчаровують людини, він переживає самотність у суспільстві особистостей, і тільки з Богом знаходить спокій. Іншим разом. Коли очікувана оцінка нижче фактичної, що зумовлює самітності, причиною то, можливо знання людини себе того, чого не знають оточуючі. Недолік чи злочин проти законом і моралі, яку людина носить їх у собі не є дає їй відчути задоволення від зовнішнього оцінювання, носить їх у собі не є дає їй відчути задоволення від зовнішнього оцінювання соціуму, що у невіданні. Визнання позитивних моментів соціуму, що у невіданні. Визнання позитивних моментів, увага фахівців і турбота як невтішні, а й обтяжують особистість, що у самотині шукає шлях до осмислення себе і свого існування [12] .

Ще один категорія людей, одержують надлишкову оцінку - зірки естради і дивитися кіно, керівники великих колективів, всі ті, хто з професії, чи життя перебуває під увагою великої кількості людей. Людині властиво ідеалізувати, наділяти неіснуючими здібностями вдачі популярну. Відому чи помітну особистість. У той самий час, той, опинившись під, “обстрілом”, самотній, найчастіше тверезо і адекватно оцінює свої можливості. І це створює внутрішній конфлікт: з одного боку шанування і славши, визнання і нестримне бажання повірити у свою винятковість, з іншого об'єктивність, власні недоліки, звички, та переживання. Самотність обирається, як час для внутрішньої боротьби між бажаннями й можливостями за право залишитися собою і можливість морально зростати [10] .

Яскравість, захопленість, демонстративність, створюючи навколо себе ілюзію свята і бажання участі, провокуючи оцінку, перевищує очікуваний рівень, руйнуючи цілісність особистості, що веде до бажаного переживання самотності.

У той самий час, постійне підвищення уваги викликає “звикання” до високої оцінці, і за її незадоволеності, поведінку і дію знову іде на заповнення нестачі оцінки [3].

Доступність і демонстративність змушує людини бути між двох крайнощів. Він втікає від самоти випрошуючи уваги, а одержуючи його - відчуває самотність.

Вочевидь, що економічні причини виникнення самотності, можна нестачі кількості, якості чи значимості оцінки, можливо різні індивідуальні якості і є причиною дефіциту тієї чи іншої властивості оцінки. Одні, способом життя, обставинами легко забезпечують собі джерело значимої оцінки, але не стані налагодити часті, буденні не обділені кількістю оцінок, але страждають все від відсутності значимого, авторитетного їм людини [7] .

Узагальнюючи вищесказане слід зазначити, що вимушена самотність проживається у разі, коли людина не знаходить зовнішніх чи внутрішніх про причини і способів отримати соціальну оцінку. Абсолютно байдуже хоче суспільство спілкуватися й оцінювати особистість, або сам індивід встановив високий рівень очікуваної оцінки, важливе одне - цей рівень фактично не досягається. Було здійснено багато досліджень та експериментів по самотності особистості. Багато теорій було розглянуто, але проблема самотності і досі є актуальною та вивчаємою темою сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених.

1.6 Особливості самотності в юнацькому віці

Проблема самотності має специфічні риси в кожному віці. Значення, зміст, вплив на особистість самотності суттєво змінюються впродовж розвитку особистості.

Розрізняють ранню юність та “початок дорослості”.

Рання юність починається від 14-15 до 18 років. Це період завершення фізичного дозрівання організму, завершальний етап початкової соціалізації особистості.

Фізичний розвиток старшокласників характеризується подальшими анатомічними та фізіологічними змінами, тісно пов'язаними між собою. Темпи збільшення зросту та ваги сповільнюються, причому юнаки надолужують недавнє відставання від дівчат. Повного зросту дівчата досягають в середньому між 16 і 17 роками (відхилення в той чи інший бік до 13 місяців), а юнаки З між 17 і 18 роками (відхилення З до 10 місяців).

В основному завершується окостеніння скелету, вдосконалюється м»язова система, паралельно з цим збільшується і м'язова сила. Інтенсивно розвивається серцево-судинна система, нервова регуляція її діяльності. Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку.

Статеве дозрівання для більшості юнаків і дівчат цього віку вже завершено.

Соціальна ситуація розвитку. Основна соціальна задача на цьому етапі, вибір професії, соціальне та особистісне самовизначення.

До моменту закінчення школи юнаки та дівчата мають бути психологічно готовими до дорослого життя. Йдеться про сформованість властивостей, здібностей та потреб, які б дали змогу молодій людині повною мірою реалізувати себе в праці, громадському житті, в майбутній сім'ї.

Передусім це розвиток потреби в спілкуванні та освоєння способів його здійснення; формування теоретичного мислення і вміння орієнтуватись у різних його формах (науковому, художньому, етичному, правовому тощо), що виражається в наявних основах наукового та громадянського світогляду; розвиток рефлексії, яка забезпечує усвідомлене і критичне ставлення до себе; становлення готовності до трудової діяльності (В. В. Давидов).

Якщо ці якості сформовані, то молода людина має необхідну психологічну базу для самовизначення З центрального новоутворення раннього юнацького віку. При всій складності цього явища основним у ньому є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе як члена суспільства, визначити себе у світі, тобто зрозуміти себе, свої можливості, своє місце і призначення у житті (Л. 1. Божович, Л. С. Славіна). Провідною на цьому етапі стає учбово-професійна діяльність.

Зазначимо, що перехідний, маргінальний характер соціального становища і статусу ранньої юності визначає і характерні психічні особливості юнацтва. Ще актуальними залишаються успадковані від підліткового віку проблеми З захист свого права на автономію від старших, власне вікова специфіка та ін. З другого боку, самовизначення потребує не так автономії від світу дорослих, як визначення в ньому свого місця, орієнтації в ньому (1. С. Кон). А це вимагає диференціації розумових здібностей та інтересів, розвитку інтегральних механізмів самосвідомості, вироблення світогляду, життєвої позиції тощо.

Самовизначення на цьому етапі ще не є завершеним, остаточним, оскільки воно не пройшло перевірки життям. Тому до юності відносять і вікову групу від 18 до 23-З25 років, яку умовно називають «початком дорослості» (І. С. Кон). На цьому етапі людина вже є повністю дорослою як у біологічному, так і в соціальному плані. Вона передусім суб'єкт трудової діяльності (освіта, яка часто ще продовжується, на цьому етапі вже не загальна, а професійна, і її можна розглядати як особливий різновид праці). Соціально-психологічні властивості тут детермінуються не стільки віком, скільки соціально-професійним становищем людини.

Період юнацтва вивчався як і вітчизняними вченими так і зарубіжними такими як : О.М. Леонтьєва, Д.Б. Ельконіна, Л.І. Божович, І. С. Кон, Л. С. Славіна, В. В. Давидов, Д.Б. Ельконіна, Д.І. Фельдштейн, Л.С. Виготський, О.Є. Лічко, К.Н. Поліванова, Т.Н. Мальковська та інші.

Із початком нового етапу у формуванні особистості - юності - зникає об'єктивна необхідність у відокремленні. Оцінивши і визначивши себе, своє місце, особистість підлітка набуває “завершеності”. Відбувається психологічний перехід від системи зовнішнього управління до самоуправління. Останнє разом із досить високим рівнем самосвідомості старшокласників, вмінням критично оцінити себе і прагненням до самоствердження становить сприятливий фунт для самовиховання. Необхідною ж умовою самовдосконалення є усамітненість [20 ].

В юнацькому віці з його потребою в близькому партнері протилежної статі не виключається можливість переживання тяжких форм самотності. Усі юнаки прагнуть до справжньої дружби і кохання, але мало хто з них усвідомлює необхідність зрозуміти іншого. Здатність до розуміння іншої людини - найважливіша умова існування кохання і дружби. Але психологічне життя в юнацькому віці позначено егоцентризмом, який свідчить про надзвичайну цінність власного розуміння світу і себе самого при повному неприйнятті інших людей. З позиції егоцентризму випливає і специфіка стосунків з іншими. Юнак вимагає постійної до себе уваги. Якщо така установка зберігається протягом всього періоду, потреба зрозуміти іншу людину втрачається взагалі, і індивід виявляється нездатним до найрозвиненіших форм міжособистісного спілкування. Спілкування не набуває повноцінного змісту, що усвідомлюється і проживається юнаком як самотність. А вже самотність в зрілому віці починається із закінченням юнацького періоду розвиток особистості не припиняється, але завершується становлення типу особистості і оформлення його в стійку структуру [2] .

Саме перехід до реалізації себе виключає проблему самотності. Тому самотність як переживання, психологічний стан взагалі не властивий для даного етапу життя особистості, що підтверджується результатами дослідження Ю. Швалба і О. Данчевої : лише 15% респондентів віком від 15-23 до 30-45 років відповіли, що відносно часто відчувають самотність [18].

Відчуття самотності виникає, коли людина виявляється нездатною реалізуватись у значущій для неї сфері. Критичним є не стільки відчуття неможливості реалізувати себе, скільки ретроспективна оцінка нереалізованості як факту, що вже стався, і втрата перспектив у цій сфері. Подібна ретроспектива часто змінює ієрархію реалізації в різних сферах життєдіяльності. І якщо сфери реалізації є справді цінними і важливим для особистості, невдача в одній з них може компенсуватися успіхом в іншій. Численні дослідження західних спеціалістів спростовують цю точку зору, переконливо доводячи, що самотність - це проблема головним чином молодих [6].

Отже, із віком напруження самотності поступово спадає. Тим часом слід пам'ятати, що самотність - відчуття суб'єктивне, і на специфіку його переживання суттєво впливатиме життєва позиція людини. Зазвичай, з роками життєва позиція принципово не змінюється, однак у літніх людей вона стає очевиднішою. Психологічна старість є дійсним завершенням власного життєвого шляху. І самотність літніх людей - здебільшого прояв і наслідок певних життєвих позицій, установок стосовно власної особистості і оточуючого світу.

ГЛАВА 2. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ САМОТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Опис методик на виявлення самотності особистості

Для проведення емпіричного дослідження з означеної проблеми нами були обрані такі методикики :

- Методика суб'єктивного відчуття самотності за Д. Расселом, Л. Пепло, М. Фергюсоном.

- Опитувальник оптимізму - ШОСТО (М. Селігман; адаптація Т. О.Гордєєвой, В. Ю. Шевяховой).

2.1.1 Методика суб'єктивного відчуття самотності за Д. Расселом, Л. Пепло, М. Фергюсоном

Мета методики : Дослідження рівня суб'єктивного відчуття людиною своєї самотності. Виявляється стан самотності може бути пов'язано з тривожністю, соціальною ізоляцією, депресією, нудьгою. Необхідно розрізняти самотність як стан вимушеної ізоляції і як прагнення до самотності, потреба в ньому.
Інструкція : Вам пропонується ряд тверджень. Розгляньте послідовно кожне і оцініть з погляду частоти їх прояву стосовно до вашого життя за допомогою чотирьох варіантів відповідей: “часто”, “іноді”, “рідко”, “ніколи”. Обраний варіант відзначте знаком “+”.
Обробка результатів та інтерпретація : Підраховується кількість кожного з варіантів відповідей. Сума відповідей “часто” множиться на 3, “іноді” - на 2, “рідко” - на 1 і “ніколи” - на 0.Отримані результати складаються. Максимально можливий показник самотності - 60 балів.

Інтерпретація :

Високий ступінь самотності показують від 40 до 60 балів,

від 20 до 40 балів - середній рівень самотності,

від 0 до 20 балів - низький рівень самотності.

2.1.2 Опитувальник оптимізму - ШОСТО (М. Селігман; адаптація Т. О. Гордєєвій, В. Ю. Шевяховій)

Мета методики : Дослідження рівня оптимізму в особистості.

Інструкція. Для відповіді на кожне з питань ви можете витратити стільки часу, скільки хочете. Серед відповідей немає ні правильних, ні неправильних. Прочитайте опис кожної ситуації і постарайтеся наочно уявити, що все це відбувається з вами. Може бути, ви не потрапляли в деякі з описаних ситуацій, але це не має значення. Може трапитися так, що, на ваш погляд, жоден з відповідей не підходить точно; тоді постарайтеся вибрати той з них, який, як вам здається, точніше вам підходить.

За кожну відповідь, що співпадає з ключем, дається 1 бал. Підраховується сума набраних балів.

2.2 Обробка та аналізів отриманих результатів за методиками

Були проведені методики студентів Одеського інституту МАУП спеціальностей психології, менеджменту та правознавству. Участь в проведені методик прийняли 22 людини віком від 18 до 20 років.

Студентам були дані дві методики такі як : Методика суб'єктивного відчуття самотності за Д. Расселом, Л. Пепло, М. Фергюсоном та Опитувальник оптимізму - ШОСТО (М. Селігман; адаптація Т. О. Гордєєвой, В. Ю. Шевяховой).

Проведення методик відбувалося в аудиторіях інституту та завдяки соціальним мережам.

Проведення методик з досліджуваними займало не більше пів години.

Досліджувані з задоволенням прийняли участь в проведені методик, одразу зрозумівши інструкцію методик почали відповідати на запитання.

Обробка методики суб'єктивного відчуття самотності за Д. Расселом, Л. Пепло, М. Фергюсоном відбувалась шляхом підрахування кількісті кожного з варіантів відповідей. Сума відповідей “часто” збільшується на три, “іноді” -- на два, “рідко” -- на один і “ніколи” -- на 0. Отримані результати складаються. Максимально можливий показник самотності -- 60 балів.

Інтерпретація отриманих даних відбувалась за ключем який складається з рівнів самотності особистості (Низький рівень самотності- 0-20,високий рівень самотності- 40-60, середній рівень самотності- 20-40).

За методикою суб'єктивного відчуття самотності за Д. Расселом, Л. Пепло, М. Фергюсоном була збудована таблиця в яку було занесено отримані результати тестування усіх досліджуваних.

Табл.1 Методика суб'єктивного відчуття самотності за Д. Расселом, Л. Пепло, М. Фергюсоном

Таблиця була зроблена на основі трьох шкал рівнів самотності особистості ( низький рівень самотності- 0-20,високий рівень самотності- 40-60, середній рівень самотності- 20-40).

Вибірка показала, що серед досліджуваних переважають особистості з середнім рівнем самотності (9 досліджуваних) та з низьким рівнем самотності ( 10), а високий рівень самотності мають зовсім мало досліджуваних (3).

З аналізу вибірки потрібно виділити, що більшість студентів не відчувають високого рівня самотності в своєму оточені. Більшість досліджуваних навпаки мають низький рівень самотності, що свідчить про їх високу або середню самооцінку, адже люди з високим рівнем самотності в більшості випадків мають низьку самооцінку.

Обробка методики за опитувальником оптимізму - ШОСТО (М. Селігман; адаптація Т. О. Гордєєвой, В. Ю. Шевяховой) відбувається за допомогою ключа. Якщо відповідь досліджуваного співпадає з ключем ,то за відповідь дається 1 бал. Потім підраховується сума набраних балів.

Інтерпретація балів відбувається завдяки шкалі оптимізму :

- Оптиміст від 25 до 29

- Помірний оптиміст від 15 до 24

- Песиміст від 1 до 7

- Помірний песиміст від 8 до 14 .

Результати методики були внесені в таблицю :

Табл.2 Опитувальник оптимізму - ШОСТО (М. Селігман; адаптація Т. О. Гордєєвой, В. Ю. Шевяховой)

Узагальнюючи результати проведеного теоретико-експериментального дослідження, сформулюємо деякі основні висновки, що таблиця оптимізму дала такі результати :

Більшість досліджуваних є помірними оптимістами (11 досліджуваних). Вони схильні вважати склянку, наполовину налитий водою, полуполний. Їх оптимізм дозволяє не турбуватися через невдачі, адже вони неминучі, якщо роблять щось вартісне. Оптимізм і життєстійкість допомагають їм легко знаходити позитивні сторони в негативних подіях, дивитися на життя гнучко і реалістично. Схильні проявляти відповідальність і планувати шляхи вирішення виниклих проблем, а не шукати винних. Реалістично сприймають свої успіхи і невдачі, сподіваючись на краще, вірячи в успіх і роблячи необхідні дії для їх досягнення.

Меньшу кулькість складають помірні песимісти (6 досліджуваних).Помірні песимісти тверезо оцінюють сувору реальність, обізнані про справжній стан речей і не мріяти про нездійсненних планів. Робота фінансового директора, бухгалтера, юриста, інженера з техніки безпеки, бізнес-адміністратора - для них. Вони належать до тих людей, які схильні вважати наполовину налитий водою стакан напівпорожнім і шкодувати про це. Їх песимізм допомагає вам в ситуаціях, що вимагають аналізу і обачності, але заважає в ситуаціях, що вимагають ризику і впевненості в собі.

Шкала оптимізму складає 3 особи.Оптиміст, віре в те, що все буде добре, не покидає вас ні за яких обставин. Успіхи тільки підсилюють вашу енергію і ентузіазм, а невдачі засмучують зовсім ненадовго, оскільки ви віре, що все можна виправити і змінити на краще, і в житті є багато цікавого. У кожній труднощі баче новий виклик і нові можливості. Віре, що світ прекрасний, що ми живемо в “найкращому з можливих світів” і успіх залежить від вкладених зусиль, а невдачі тимчасові і скоро пройдуть.

Песимісти складають усього 2 особи з 22-х досліджуваних.Песимісти схильні до песимістичного бачення життя. У реалізації кожної вважалася можливості ви бачите труднощі і легко здаєтеся. Іноді здається, що життя надмірно складна і заплутана, часом вірите в рок і долю і явно недооцінюєте роль власної активності, зусиль, наполегливості в досягненні успіху. Схильні надто часто звинувачувати себе в відбуваються невдачах і недооцінювати свій власний внесок в успіх справи, порівнювати себе з іншими, більш успішними, і завжди не в свою користь. Вважаєте, що їх невдачі мають постійну і незмінну природу і поширюються на всі сторони вашого життя; при цьому вони драматизують можливі наслідки.

Отже, аналізуючи отримані результати потрібно виділити, що більшість досліджуваних складаються з помірних оптимістів та помірних песимістів.

ВИСНОВКИ

Отже, аналізуючи отримані потрібно відмітити , що у сучасному суспільстві самотність є однією з актуальних проблем, її вивчення має бути направлене у першу чергу на вирішення практичних завдань.

Проблема сутності самотності людини в соціальному середовищі пов'язана з особливостями світосприйняття людини, станом її душі, мотивацією вчинків та самосвідомістю. Загострені специфікою сучасної доби почуття непотрібності, покинутості, відчуженості ставлять на часі проблему самотності. Самотність може переходити у стійкий духовний стан, що виражається у відчутті повного самовідчуження, яке відкриває дорогу до психічних розладів, до соціальної деградації особистості. Оптимізм являє собою узагальнене очікування того, що у майбутньому будуть відбуватися радше хороші події, а не погані; песимізм ж передбачає більш негативні очікування щодо майбутнього.

Питання самотності на сьогоднішній день є дуже гострою та досліджуваною проблемою суспільства.

Самотність - ця багатогранна і, очевидно, комплексна проблема носить загальнолюдський характері і існує стільки, скільки хто пам'ятає себе. Вона тому і вічна, що ні залежить від суспільно-економічних формацій, будучи властива їм всім.

Самотність трапляється і в натовпі, коли навколо багато людей, але нікому немає до тебе діла.

Розрізняють екзистенціальний, культурний, соціальний та міжособистісний аспекти самотності, які можна як «ієрархію масштабів» виникнення й вияву стану самотності . Теоретичне і художнє осмислення самотності має дуже давні традиції. Підтвердження того, що самотність гостро сприймається як трагедія, знаходимо ще в Біблії. Лише тоді, коли самотня людина осягне, зрозуміє іншу в усій її “інакшості”, вона проривається до цієї іншої людини, і в цій “зустрічі” прориває свою власну самотність. Тема самотності нескінченна у сучасній філософській літературі: різні погляди, різні філософські орієнтації. Однак наблизитися до глибшого аналізу та осмислення цього феномена сприяє розгляд його в межах різних наук.

Самотність виділяють як тимчасовий настрій, але не ототожнювати з активною самотністю, яка є вже необхідністю, і самотність як спосіб життя. Однак слід зауважити, що людина може жити усамітнено, але вести досить активне соціальне життя і не відчувати себе самотньою. Водночас людина може мати сім'ю, працювати в колективі, але відчувати себе самотньою. Таким чином, зв'язок самотності та соціальності неоднозначний. Аналізуючи ці реакції особистості на самотність, слід зазначити, що, очевидно, лише перша реакція є справжньою реакцією на самотність. В решті випадків почуття самотності для людей є випадковим. Варто підкреслити, що активне відокремлення виступає як альтернатива самотності.

У сучасному розумінні самотність набуває суто психологічного змісту і передовсім стає особистісним переживанням. Вона сприймається як гостро суб'єктивне, суто індивідуальне і часто унікальне переживання. Багато хто зі спеціалістів пов'язує проблему самоти з характером і певними властивостями особистості. Однак дослідники обох напрямів поки не дійшли остаточного висновку щодо причин самотності міжособистісного виміру.

Слід зазначити, що вимушена самотність проживається у разі, коли людина не знаходить зовнішніх чи внутрішніх про причини і способів отримати соціальну оцінку. Абсолютно байдуже хоче суспільство спілкуватися й оцінювати особистість, або сам індивід встановив високий рівень очікуваної оцінки, важливе одне - цей рівень фактично не досягається. Було здійснено багато досліджень та експериментів по самотності особистості. Багато теорій було розглянуто, але проблема самотності і досі є актуальною та вивчаємою темою сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених.

З віком напруження самотності поступово спадає. Тим часом слід пам'ятати, що самотність - відчуття суб'єктивне, і на специфіку його переживання суттєво впливатиме життєва позиція людини. Зазвичай, з роками життєва позиція принципово не змінюється, однак у літніх людей вона стає очевиднішою. Психологічна старість є дійсним завершенням власного життєвого шляху. І самотність літніх людей - здебільшого прояв і наслідок певних життєвих позицій, установок стосовно власної особистості і оточуючого світу.

Були проведені та аналізовані дві методики на виявлення стану самотності за методикою суб'єктивного відчуття самотності за Д. Расселом, Л. Пепло, М. Фергюсоном та опитувальник оптимізму - ШОСТО (М. Селігман; адаптація Т. О. Гордєєвой, В. Ю. Шевяховой).

Участь в методиках брали студенти Одеського інститути МАУП. Кількість досліджених складало 22 студента за напрямками психології, менеджменту та правознавства.

Обробка методики та опитувальника здійснювалася за ключем.

Отримані результати були занесені в таблиці.

Результати по таб.1 показали, що більшість більшість студентів не відчувають високого рівня самотності в своєму оточені. Більшість досліджуваних навпаки мають низький рівень самотності, що свідчить про їх високу або середню самооцінку, адже люди з високим рівнем самотності в більшості випадків мають низьку самооцінку.

Результати з табл.2 показують, що більшість досліджуваних складаються з помірних оптимістів та помірних песимістів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Альманах психологічних тестів / Ред.-сост. Р. Р. Римський, С.А. Римська. - М.: вид. КСП, 1996. - С. 400 .

2. Бердяев Н. А. Самопознание / Н. А. Бердяев. Самопознание - М.: изд-во Азбука, 1991. - С. 73

3. Бубер М. Я и Ты / М. Бумер. - М.: Высшая школа, 1993. ? 173с.

4. Вереїна Л. В. Самотність як феномен відчуття індивіда від навколишнього середовища / Л. В. Вереїна, С. О. Платонова // Актуальні проблеми психології : збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / за ред. С. Д. Максименка. - К. : вид. Логос, 2008. - Т. 7, вип. 14. - С. 24-30.

5. Выготский Л.С. Проблема возраста / Л.С. Выготский . Собрание сочинений : В 6 т. - М .: изд-во Педагогика, 1984. - С. 244-268

6. Винокурова С. П. Масова свідомість в ситуації соціальної кризи: пошук еквівалента втрачених ілюзій / С. П. Винокурова. Філософська та соціальна думка. - К.: вид. Ранок, 1993. -№ 1. -С. 15 с 3-5

7. Голота Б. М. Життєвий світ особистості / Б. М. Голота // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. - № 465. - Вип. 29. Серія: теорія культури і філософія науки. - Харків, 2000. - С. 58-63. С. 60

8. Дяченко М. І., Кандибович Л. А. Короткий психологічний словник М. І. Дяченко., Л. А. Кандибович -Мінськ.: вид. Хелтон, 1998. - С. 399 .

9. Ковальов О. Г. Психологія особистості / О. Г. Ковальов. Психологія особистості . - М.: вид. Просвітництво, 1970. - С. 387 .

10. Кон І. С. Многоликая одиночностьсть / І. С. Кон. Знання - сила. - М.: изд-во Политиздат, 1986. - №12. - С. 40-42.

11. 2-1 тест Кривцова С. В. Шкала экзистенции / Кривцова С. В., Ленге А., Орглер К., // Экзистенциональный анализ. Бюллетень. - № 1. - М. - С. 141-170.

12. Леонтьєв Н.А. Формування особистості / Н. А. Леонтьєв. Психологія особистості. - М.: вид. МДУ, 1982 - С. 53-59.

13. Немов Р. С. Одиночество / Р. С Немов. Общие основы психологии. - М.: изд-во Просвищение, 1995. - С. 31-35.

14. Рубинштейн С. Л. Проблеми общей психологии / С. Л. Рубинштейн. Проблеми общей психологии - М.: изд-во Питер, 1973. - С. 127.

15. Сандлер В. А., Джонсон Томас Б. Від самотності до аномії / В А. Сандлер. - М., 1990

16. Столяренко Л . Д . Основи психології / Л . Д . Столяренко . Основи психології - Ростов-на-Дону.: вид. Фенікс, 2000. - С. 229-235.

17. Терлецька Л. Г. Психологія зрілості: практикум. Навчальний посібник / Л. Г. Терлецька Психологія зрілості: практикум. - К.: вид. Главник , 2006.- С. 144 . - (Психологічний інструментарій) С.35-37. Тест 1

18. Фромм 3. Бегство от свободы / 3. Фромм. Бегство от свободы. -- М.: изд-во АСТ, 2009 - С 15-27.

20. Фльорко Л. Я. Самотність як характеристика людського буття / Л. Я. Фльорко. -Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. - Львів.: вид. Вісник Львівського університету, 2003. -- С. 308-316. Ст306

21. Фрейд З. Психологія несвідомого / З. Фрейд. Психологія несвідомого. - М.: вид. Просвітництво, 1990. - С. 51-57.

22. Шибутани Т. Социальная психология / Т. Шибутани. Социальная психология - Ростов-на-Дону.: изд-во Феникс, 2002. - С 539-544.

23 Схемная (Схематическая) Терапия 1993; Джеффри Янг [Jeffrey Young]

Размещено на Allbest.ru