Психолого-педагогічні особливості дітей старшого дошкільного віку з дизартрією

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психолого-педагогічні особливості дітей старшого дошкільного віку з дизартрією

Пахомова Н.Г.

Нові тенденції в розвитку сучасної системи національної освіти зумовлюють конкретні вимоги до мовленнєвого розвитку у дітей, що передбачають оволодіння основами української літературної мови, виховання свідомого ставлення до мови як національно-культурної цінності. Вимоги до психічного і мовленнєвого розвитку особистості, як кінцевого результату дошкільного етапу ми знаходимо у змісті Базового компоненту дошкільної освіти. На думку А.М. Богуш, М.С. Вашуленко, Л.О. Калмикової, О.Л. Кононко, Є.Ф. Соботович для малюків 3-6 років своєчасний мовленнєвий розвиток є провідною базовою ознакою нормального перебігу психічного розвитку дитини в цілому [2;6]. Добре розвинене мовлення - не тільки показник рівня психічного розвитку, але й підґрунтя інтелектуального розвитку, інструмент пізнання та самовиховання. Тому, своєчасно сформоване правильне усне мовлення і розвинене спілкування сприяє пізнавальним інтересам, формуванню навчальних знань, умінь і навичок та цілісному становленню особистості.

В останні роки у спеціальній логопедичній літературі наголошується на необхідності комплексного психолого-педагогічного підходу в корекційно-логопедичній роботі з дітьми дошкільного віку, які мають тяжкі порушення мовлення (Л.І. Белякова, Г.О. Волкова, І.П. Ляміна, Л.В. Лопатіна, О.М. Мастюкова, Є.Ф. Соботович та ін.), зокрема діти з дизартрією. Оскільки розумовий та мовленнєвий розвиток дитини тісно взаємопов'язані між собою і зумовлюють темп розвитку мовлення, психічних процесів та особистості в цілому, то дослідження питань психолого-педагогічних особливостей дітей старшого дошкільного віку з дизартрією є актуальним і передбачає визначення залежності формування особистості таких дітей від індивідуальних особливостей та умов організації корекційного процесу.

В контексті проблем дидактики спеціальної педагогіки дослідники зазначають, що загальним напрямом корекційно-виховного процесу є формування у дітей шестирічного віку з порушенням мовлення навчально-пізнавальних дій, які зумовлюють успішність їх навчання, тобто засвоєння змісту освіти та створення операційного фонду компенсаторної перебудови психіки цих дітей. Основна закономірність компенсаторного розвитку та корекції психічних функцій, викладена в працях Л.С. Виготського, полягає у визначенні провідної ролі вищих форм пізнавальної діяльності [4].

Тому мета нашого дослідження полягала у виявленні психолого-педагогічних особливостей дітей старшого дошкільного віку з дизартрією. Завдання нашого дослідження передбачали аналіз і синтез психолого-педагогічної літератури з означеної проблеми, визначення специфіки та своєрідності психічного розвитку дітей з дизартрією.

Старший дошкільний період, за П.П. Блонським, є віком соціально стандартизованого мовлення, коли дитина навчається говорити зрозуміло для тих, хто поруч, увічливо, з огляду на те, як це прийнято в її соціальному середовищі. На цю пору вона вже «...такою мірою оволодіває складною системою граматики, завважуючи найтонші для рідної мови закономірності як синтаксичного, так і морфологічного порядку, а також стале й безпомилкове використання більшості специфічних явищ, що рідна мова, яка засвоюється, стає справді рідною» [5, с.467]. Відтак. мова для дитини за оволодіння нею мовленнєвими навичками стає досконалим знаряддям спілкування й мислення, проте зовсім інший стан мовлення у дітей старшого дошкільного віку з дизартрією. В процесі аналізу спеціальної літератури і дослідження було встановлено, що дизартрія пов'язана з ураженням центральної нервової системи в наслідок перенесених мозкових захворювань енцефалітів, травм та ін. В сучасній логопедії ця мовленнєва патологія розглядається як складний синдром центрально-органічного генезу, який проявляється у неврологічних, психологічних і мовленнєвих симптомах. Але у чистому вигляді зустрічається рідко, найчастіше вона поєднується з загальним недорозвитком мовлення. Дизартрія це розлад мовлення, який характеризується сукупністю порушень процесу моторної реалізації мовленнєвої діяльності. При дизартрії порушення звуковимови і голосу обумовлено ураженням мовнорухових механізмів центральної нервової системи. До особливостей порушення моторики артикуляційного апарату при дизартрії відносяться: недолік довільних артикуляційних рухів, порушення м'язового тонусу в мовленнєвому апараті та проприоцептивної аферентної імпульсації від нього, наявність гіперкінезів та інших мимовільних рухів, вплив патологічних тонічних рефлексів на м'язи артикуляційного апарату.

Недолік довільних артикуляційних рухів обумовлений ураженням кірково-ядерних шляхів і черепних нервів, які іннервують м'язи мовленнєвого апарату, проявляється псевдобульбарним або бульбарним синдромами у вигляді порушення дихання, ковтання, голосоутворення, обмеженістю рухливості язика, ускладненістю жування та ін. Довільні рухи губ обмежені, а у ряді випадків неможливі (діти не можуть витягнути вперед та ін.). При ураженні м'язів губ ускладнюється вимова як голосних, та й приголосних звуків, серед голосних - особливо лабіалізованих звуків (о, у), серед приголосних - губно-губних зімкнених звуків (п, п', б, б', м, м'). Через малу рухливість губ порушується артикуляція в цілому, тому що рухи губ змінюють розмір і форму рота, впливаючи на резонування ротової порожнини. Стійкість дефектів звуковимови залежить від важкості артикуляційних розладів. Особливо звертається увага на часті порушення звуковимови при недостатній рухливості м'язів язика, а саме його кінчика. В цьому випадку ускладнюється звуковимова більшості звуків, які потребують підйому кінчика язика до гори або злагодженої роботи м'язів язика.

Таким чином, провідним порушенням при дизартрії є важкий розлад різних сторін вимови (темпу, ритму, голосу). Інші сторони мовлення (розуміння мовлення, словник, граматична будова) можуть відставати у своєму розвитку або не порушуватися.

Отже, основним симптомом мовленнєвого дефекту при дизартрії є фонетичні порушення, які супроводжуються недорозвитком лексико-граматичної сторони мовлення. Порушення фонетичної сторони мовлення негативно впливають на формування фонетичної, лексичної і граматичної компонентів мовленнєвої функціональної системи (компетенції), викликають вторинні психічні відхилення у розвитку. Ці розлади ускладнюють процес успішного засвоєння знань, психічний та особистісний розвиток дитини.

Дослідники (Є.С. Калижнюк, І.І. Мамайчук, О.М. Мастюкова, Н.М. Стаденко, Т.Д. Ілляшенко, А.Г. Обухівська, Д.Ю. Пинчук, І.О. Смирнова, О.Л. Вассерман, М.В. Катишева, Л.М. Назарова та ін.) відмічають, що більшість дітей у мовленнєвому і психологічному плані не готові до шкільного навчання: недостатній рівень їх пізнавальної активності, не сформовані соціально значущі мотиви навчання і корекції, відсутні навички колективної діяльності, виділяється відставання у розвитку психомоторики, мовлення і емоційно-вольової сфери. Тільки своєчасна корекція порушень мовленнєвого і психічного розвитку є необхідною умовою готовності дітей до засвоєння шкільних знань. Дизартрічні порушення можуть бути викликані однаковими ендогенними і екзогенними факторами, проте клініко-психологічна характеристика таких дітей цієї категорії може бути неоднорідною.

Психолого-педагогічне вивчення процесів сприйняття, пам'яті, уваги, мислення, емоційно-вольової сфери і характеру дітей з дизартрією проводилось у порівнянні з дітьми, які не мали порушення мовлення. Велика увага приділялась також дослідженню мовленнєвого розвитку. Безумовно, вивчення окремих складових пізнавального процесу мало умовний характер, оскільки всі процеси вищої нервової діяльності тісно взаємодіють між собою. В експерименті приймало участь 30 дітей з тяжким вадами мовлення, серед яких 20 дітей мали стерту форму дизартрії. За рівнем психічного розвитку цих дітей можна поділити на три групи за станом та часом ураження ЦНС: до першої групи відносилися діти, які мають достатній (відповідно віку) психічний розвиток; до другої групи - діти, які мають незначні відставання у психічному розвитку; до третьої групи ми віднесли дітей із глибокою затримкою психічного розвитку.

При вивченні психолого-педагогічних особливостей дітей з дизартрією ми спирались на вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, що зумовлює формування процесів навчання, виховання на базі умовно-рефлекторної діяльності кори великих півкуль. Важливим є положення Л.С. Виготського про те, що мовлення стає для дитини предметом усвідомленого і довільного відношення, лише в результаті спеціального навчання тобто корекційної роботи, що спирається на компенсаторні можливості організму. Тяжкі порушення мовлення можуть бути різні за походженням й структурою, але можна виділити єдині клінічні прояви і загальні психологічні ознаки. Вивчаючи дітей старшого дошкільного віку з дизартрією в процесі навчальної, трудової, ігрової та інших видів діяльності, нами були визначені специфічні особливості цих дітей:

1. У більшості випадків відмічається затримка психічного розвитку органічного характеру, ускладнені процеси сприйняття і пам'яті, що впливає на стан інтелекту.

2. Поведінка дітей характеризувалась нестійкістю, неврівноваженістю та частою зміною настрою (сміх і плач). Спостерігались часті прояви негативізму, злобності, дратівливості, афекту.

3. Явно виражені (зафіксовані) вегетативні порушення: синюшні, холодні, вологі верхні і нижні кінцівки та ін.

4. Відмічаються окремі порушення м'язів артикуляційного апарату та загальної моторики (парези, геміпарези). Наявні порушення дихальної системи.

5. У більшості дітей з дизартрією відмічена нестійка увага та виснажливість.

6. Спостерігались більш часті розлади сну з наявністю нічних страхів і сновидінь.

7. Навичка самообслуговування та власної гігієни вироблені недостатньо.

Таким чином, виявлені психічні особливості розвитку дітей з дизартрією зумовлюють внесення певних коректив в систему корекційно-логопедичної роботи з дітьми старшого дошкільного віку на передодні їхнього вступу до школи. Корекційно-логопедична робота -- це не тільки робота над подоланням вад мовлення, а вона являє собою комплексний корекційно-педагогічний процес, в який входить робота лікувально-педагогічного, розвивально-психологічного, мовленнєво-корекційного і виховного характеру.

Отже, досягнення позитивних зрушень у розвитку дитини з дизартрією залежить від знання психолого-педагогічних особливостей цих дітей, часу включення їх в корекційно-виховний процес та специфіки дизартричного розладу, що потребує коплексних корекційно-логопедичних і медичних заходів (масаж, лікувальна фізкультура, медикаментозні засоби, електропроцедури тощо), які сприяють усуненню чи послабленню психічних відхилень та цілісному особистісному подальшому їх розвитку.

дизартрія мовленнєвий психічний артикуляційний

Література

1. Бадалян Л.О., Журба Л.Т., Тимонина О.В. Детские церебральные параличи. - К.: Здоровья, 1988.-328с.

2. Богуш А. Дошкільна лінгводидактика: теорія і практика. - Запоріжжя: Просвіта, 2000.- 216 с.

3. Блонский П.П. Педология /Под ред. В.А.Сластенина: - М.: ВЛАДОС, 2000. - 287 с.

4. Выготский Л.С. Мышление и речь // Собр. соч.: В 6 т. -- М.: Педагогика, 1982. - Т. 2. -- С.6--361.

5. Гвоздев А.Н. Вопросы изучения детской речи. - М.: АПН РСФСР, 1961. - 471с.

6. Калмикова Л. Теоретичні основи і шляхи вдосконалення підготовки дітей до школи // Початкова школа. -- 2000. -- № 12. -- С. 8-11.

Размещено на Allbest.ru