Постановка проблеми. Трансформаційні процеси, що відбуваються в суспільстві, ведуть до переосмислення цінностей, установок стосовно поведінки чоловіка та жінки у соціумі, але зрушення незначні та повільні, більшість людей залишається на традиційному рівні сприймання себе та свого ґендеру.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Саме ці стереотипи є бар'єром у встановленні справжньої гендерної рівності в нашому суспільстві. Засоби масової комунікації є найпотужнішим чинником формування суспільної свідомості, вони закріплюють в громадській думці певні поняття і уявлення. Гендерні стереотипи в засобах масової комунікації невіддільні від образу жінки, а також ідеї призначення жінки, пануючої в тій або іншій період. Так, наприклад, спорт у рекламі безсоромно експлуатують жіночу привабливість у корисливих цілях [1, 3].

Значну увагу гендерним проблемам у суспільстві приділяли багато зарубіжних (С. Бем, Ш. Берн, К. Джеклін, Е. Еріксон, Л. Колберг та ін.) та вітчизняних вчених (В.О. Васютинський, Т.В. Говорун, І.В. Дубровіна, О.М. Кікінежді, І. С. Кльоцина, І.С. Кон, Т.А. Репіна, Т.М. Титаренко та ін.) [1, 5].

Метою дослідження є з'ясування ролі і значущості спорту як чинника формування та прояву гендерних стереотипів.

Виклад основного матеріалу. Стать є первинною категорією, якою, на думку багатьох вітчизняних вчених (О. Асмолов, М. Боришевський, Т. Титаренко та інші) треба починати характеризувати будь-яку людину, дорослу чи дитину. Чим менше ми знаємо людину, тим більша роль ґендерних стереотипів, що опосередковують її оцінку. Статева належність у свідомості людини тісно пов'язана з певними очікуваннями статевовідповідної поведінки. Ґендерні стереотипи - важливий соціально-психологічний механізм, що створює установку на те, якими мають бути чоловіки та жінки. Отже, ґендерні стереотипи - це усталені, стійкі форми сприйняття й оцінки особистісних якостей та поведінки чоловіків і жінок.

Ґендерні стереотипи мають складну структуру і поєднують у собі щонайменше чотири компоненти - особистісні якості, які вважають чоловічими або жіночими, типові для статі види діяльності, статевоспіввіднесені професії та соціальні ролі, а також оцінку зовнішніх даних. Ґендерні стереотипи є своєрідною вказівкою обом статям на їхнє призначення у суспільстві, на те, як їм жити та діяти в ньому. Виокремлюють три основні групи гендерних стереотипів: стереотипи маскулінності-фемінінності; стереотипи, що стосуються розподілу сімейних і професійних ролей між чоловіками і жінками; стереотипи щодо специфіки змісту праці чоловіків і жінок (експресивна і інструментальна сфера діяльності) [2].

Особливо яскраво гендерні стереотипи виявляються в рекламі. У більшості рекламних роликів на телебаченні жінка, перш за все, виступає в двох ролях: мати і домогосподарка та сексуальний об'єкт. Сама по собі жінка не має а ні найменшого значення, вона є продуктом чоловічого сприйняття, тобто проекцію тих відчуттів, які вона здатна вселити чоловіку, спонукаючи його діяти так, а не інакше. Жінки ж у більшості своїй всіма силами підтримують свою роль секс-символу, прагнучи привернути увагу і подобитися чоловіку. Необхідно відзначити, що останнім часом ситуація починає змінюватися, у засобах масової інформації все частіше стали з'являтися матеріали як про активних і успішних жінок, так і про чоловіків, готових займатися вихованням дітей і домашнім господарством. Гендерні стереотипи - рецидив патріархальної свідомості, що культивується в наших засобах масової інформації, явище, яке спотворює масову свідомість і, дійсно, гальмує демократичний розвиток суспільства в цілому. Тому дуже важливо, щоб засоби масової комунікації не зміцнювали ці стереотипи, а допомагали їх змінювати [2].

гендерний стереотип спорт

Зараз у моді жінки спортивного типу, що володіють стрункою фігурою і розвиненими психомоторними якостями. Досягненню такого ідеалу сприяють заняття фізичними вправами.

З наукових позицій вивчення жінок, що займаються спортом, дозволяє визначити невідомі донедавна граничні можливості жіночого організму при виконанні різних за характером фізичних навантажень і вправ. Цьому сприяє і та обставина, що в останні роки жінки стали займатися видами спорту, які розглядалися як чисто чоловічі [5].

Характеризуючи знаменні риси світового спортивного руху, поряд з іншим справедливо звертають увагу на розгорнуту в ньому феміністську тенденцію. У цьому, безсумнівно, виявилося прогресування в світовому співтоваристві того соціального течії, яка надихалася і надихається ідеями всебічної емансипації жінок.

Правда, навіть гуманні діячі відродженого олімпійського руху не відразу зважилися порушити традиційне відлучення жінок від спорту. Як відомо, їх участь в олімпійських змаганнях не передбачалося у програмі ігор першого олімпіад нового часу. Лише в 1924 р., після багаторічних дебатів, МОК офіційно зафіксував у своїй хартії право спортсменок самостійно брати участь в іграх олімпіад в частині видів спорту. Перелік таких видів від олімпіади до олімпіади розширювався (1924 р. допущено участь жінок у 7 дисциплінах олімпійської програми, в 1928 р. - в 9, в 1936 р. - в 10, в 1948 р. - в 19 і т.д.). Однак ще до цього, не чекаючи офіційного рішення, відважні поборниці жіночої рівноправності в спорті домоглися виходу на олімпійську арену (вже на іграх ІІ Олімпіади, в 1900 р., 11 спортсменок брали участь у змаганнях з гольфу та тенісу). В олімпіадах останніх десятиліть спортсменки, як відомо, виступають в змаганнях з більшості розділів олімпійської програми, а частка жінок у загальному складі учасників сучасних олімпійських ігор (як літніх, так і зимових) перевищує 20 % [6].

Незважаючи на широке представництво в сучасному спорті тих, кого нерідко все ще називають "слабкою статтю", його особливо активні представниці прагнуть, начебто, довести, що для них посильні будь-які з освоєних чоловіками видів спорту. В останні десятиліття почали практикувати жіночі першості і по таких спортивних дисциплінах, як марафонський біг, потрійний стрибок і стрибки з жердиною, метання молота, стрибки на лижах з трампліну, піднімання штанги, футбол, хокей, регбі, дзюдо, і по інших, здавна вважався суто чоловічими [6].

Ясно, що упереджено і апріорі ставити перепони захопленням жінок тим чи іншим видом спорту в принципі неприпустимо. Але хіба неясно і те, що жінки - це не чоловіки і їх відношення до спорту не може бути цілком однаковим. Є, звичайно, безліч видів спорту, придатних в якості предмета спортивного вдосконалення як для чоловіків, так і для жінок, проте і тут рівень спортивних досягнень і регламентація спортивної діяльності закономірно диференціюються залежно від статі. Тому було б необачно, якщо не сказати легковажно, закликати жінок наздогнати і перегнати чоловіків [6].

Зберігаючи повну повагу до жінок, не можна не помітити, що вони трохи зробили для пристосування окремих видів спорту до відмінностей свого організму, а також пов'язаним з ними системами тренувань. Позитивно оцінюючи зростаючу творчу активність жінок в спорті, не можна не помітити їх наслідування чоловікам. Воно виражається в тому, що жінки почали займатися видами спорту, якими досі займалися тільки чоловіки (наприклад, боротьба, бокс, кікбоксинг, культуризм, важка атлетика, хокей з шайбою, стрибки на лижах з трампліну, стрибки з жердиною). Звичайно, деякими з них вони можуть займатися.

В останні роки все більше вчених висловлюють думку, що серед спортсменок всіх вікових груп (дівчатка, дівчата, жінки) виражені ознаки, що свідчать про більшу маскулінності, ніж у жінок, які не займаються спортом. Це насамперед морфологічні ознаки: соматотип (ширина плечей більше ширини тазу, змінене співвідношення між жирової і м'язової тканиною на користь останньої, гірсутизм (чоловічий тип оволосіння, тобто поява волосся в зонах, не властивих жінці: груди, живіт, стегна, особа), гіпоплазія (недорозвинення) грудної залози і матки. Є і функціональні порушення (порушення менструального циклу). Це свідчить про підвищений вміст в організмі спортсменок тестостерону і його похідних [5].

Як пояснення цього висуваються дві точки зору. Одні вчені вважають, що це результат постійно виникає після навантажуючої гіперандрогенії. Інші ж вважають, що це результат відбору в спорт дівчаток чоловічого соматотипа.

Проте думка, що спортсменки все більше стають маскулінні, розділяють не всі вчені. Так, Р. Колкер і К. Уайден (R. Соlkеr, С. Wіdоm, 1980) виявили, що спортсменки менш фемінінних, ніж неспортсменки, але не більше маскулінні, ніж останні [5].

Жіночі досягнення впродовж століття суттєво наблизилися до чоловічих: якщо спочатку в ряді видів спорту вони відрізнялися на 20 % і більше, до теперішнього часу ця різниця зменшилася приблизно вдвічі, що вказує на більш високі темпи приросту спортивних досягнень жінок. Ця тенденція дала декому привід стверджувати, ніби жіночі рекорди у спорті в перспективі зрівняються з чоловічими і навіть перевершать їх [5, 6]. Такий прогноз є підстава вважати малоймовірним. По всій видимості, хоча тенденція наближення жіночих рекордів до чоловічим ще остаточно не зникла, у другій половині поточного століття вона явно убуває і в останні десятиліття в ряді видів спорту змінилася тенденцією до стабілізації різниці між жіночими та чоловічими досягненнями, а в окремих випадках навіть до деякого її зростанню. Примітно також, що якщо зіставляти в цьому ж аспекті не тільки рекордні досягнення, але і більш часто демонстровані спортивні результати чоловіків і жінок (тобто в більш широкій вибірці), то різниця між ними виявляється більш значною, ніж при зіставленні рекордів. Очевидно, коли зіставляються лише рекордні досягнення, сильніше позначається їх залежність від індивідуальних особливостей рекордсменів і рекордсменок, при більш ж широкої вибіркою виразніше виявляється загальна лінія відмінностей (в даному випадку статевих). Загалом можна з достатньою підставою вважати, що якась різниця між чоловічими та жіночими спортивними досягненнями природна, закономірна і тому завжди буде існувати в силу насамперед природних функціональних і морфофункціональних особливостей жіночого і чоловічого організмів.

Висновки