Соціодемографічні, психологічні, біологічні чинники предикції тривожних розладів у дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціодемографічні, психологічні, біологічні чинники предикції тривожних розладів у дітей

Е.А. Михайлова

Вивчено та поглиблено сучасні уявлення про формування, розвиток й типологію тривожно-фобічних розладів у дітей. Виокремлено основні клінічні та психологічні кореляти тривожно-фобічного та тривожно-депресивного розладів у дітей у віковому та гендерному аспектах. Визначено головні соціодемографічні, біологічні, спадкові предиктори формування тривожних розладів у дітей та підлітків. Названо соціально-середовищні чинники, які необхідно враховувати при медико-психологічному супроводі та терапевтичному втручанні у пацієнтів.

Ключові слова: діти, підлітки, тривожні розлади, фобії, депресія, соціодемографічні, психологічні, біологічні чинники предикції.

Рівень здоров'я громадян, а саме середня тривалість їхнього якісного життя формується під впливом визнаних у світі чотирьох складових: природних (генетичних і екологічних), соціально-економічних, суспільно-політичних (безпечних умов праці й стабільної прогнозованості), профілактичних умов та медичної допомоги [1]. Актуальність проблеми тривоги і депресії визначається зростаючою поширеністю цієї патології у сучасному суспільстві та її вираженими медико- соціальними наслідками. Установлено, що пацієнти із депресіями та тривогою здійснюють суїциди у 30 разів частіше, ніж люди, які не страждають на ці розлади [2, 3].

У зв'язку із соціально-економічними змінами, що відбулися протягом останнього десятиріччя, тривожні розлади визнано найчастішою категорією психічних розладів, які трапляються у популяції. Зростає кількість як самостійних форм тривожних розладів, так і різних варіантів тривожних синдромів, які входять у структуру інших психічних захворювань [4]. Результати ряду досліджень свідчать про те, що тривожні розлади є найбільш поширеними психічними захворюваннями у дітей і підлітків й за цим показником можуть змагатися тільки з поведінковими порушеннями. Тривожні розлади, на відміну від фізіологічної тривоги, негативно впливають на всі аспекти життя дитини, порушуючи її нормальне функціонування як вдома, так і в школі. Дуже важливо спостерігати за дітьми із тривожними розладами, оскільки у них дуже часто відзначаються шкільна неуспішність, труднощі у стосунках з однолітками, соціальна дезадаптація, а також розвиток різних залежностей. У дитинстві тривожні розлади стають серйозними предикторами тривожно-депресивних розладів у зрілому віці, які, у свою чергу, є провідними причинами інвалідностії [5]. Оскільки тривожні розлади у дітей формуються одночасно під впливом безлічі зовнішніх факторів, сьогодні дедалі більше уваги приділяється дослідженню механізмів формування цієї патології [6, 7]. У дитячому віці тривожно-фобічні стани фактично виникають значно частіше, ніж їх діагностують, виступаючи в атиповій, «маскуючій» формі, вкрай рідко потрапляючи в поле зору психіатра.

Дотепер практично відсутні роботи, присвячені механізмам формування тривожно-фобічних розладів у дитячому віці, тому немає високоефективних, патогенетично обґрунтованих методів їх лікування.

У ряді досліджень показано, що депресивні й тривожні розлади супроводжуються істотними когнітивними спотвореннями, які відіграють важливу роль у їх генезі й клінічних проявах [8, 9].

Згідно з визначенням Американської психологічної асоціації тривожний розлад -- це недоречне і надмірне відчуття страху і горя у ситуаціях, пов'язаних із розлукою з будинком або об'єктом емоційного контакту. При цьому тривога вважається нетиповою для очікуваного рівня розвитку і віку пацієнта. Тривожний розлад може мати значний негативний вплив на повсякденне життя дитини. Це може виявлятися у соціальній та емоційній сферах, сімейному житті, фізичному здоров'ї і в шкільному середовищі (наприклад, дитина може відмовитися ходити в школу) [10--12]. Оскільки тривога є універсальним психофізіологічним феноменом, пов'язаним з адаптацією до стресу, важливо усвідомлювати різницю між фізіологічною (адаптаційною) і патологічною тривогою.

Фізіологічна тривога прямо пов'язана із загрозливою ситуацією і посилюється адекватно їй -- в умовах суб'єктивної значущості вибору, при недостатності інформації, дефіциті часу. Тривожний стан зумовлений зовнішними чинниками, його тривалість визначається тривалістю стресової ситуації. Адаптаційна тривога, як правило, швидкоплинна і не досягає надмірної сили, що перешкоджає діяльності. Патологічна тривога також може провокуватися зовнішніми обставинами, однак її виникнення більшою мірою визначається внутрішніми психологічними і фізіологічними причинами. Вона виявляється безпідставним невизначеним хвилюванням, передчуттям небезпеки, катастрофи, що загрожують, із відчуттям внутрішньої напруги, неможливістю розслабитися та не пов'язана з реальною ситуацією, може усвідомлюватися як безпредметне занепокоєння. Рівень адаптаційної тривоги значно перевищує звичне реагування, відповідне соціальним, сімейним і культуральним стереотипам. На відміну від фізіологічної, патологічна тривога завжди більш тривала і виражена, призводить до виснаження, вона не спрямована на посилення адаптаційних можливостей організму, спричиняє порушення соціального й особистісного функціонування.

На формування тривожних розладів впливає багатофакторна обумовленість, у якій біологічні, соціальні і психологічні чинники подані у нерозривному комплексі, що визначає специфіку їх пато- і синдромогенезу. При тривожних розладах дії, спрямовані на нейтралізацію небезпеки, є переважно неадекватними і радше ведуть до посилення розладу, аніж до його редукції. Класичною поведінковою реакцію є уникання усіх тих ситуацій, що пов'язані з можливим розвитком тривоги [13--15]. Доведено, що для тривожних розладів характерний не ремітуючий, а хронічний перебіг, і навіть при успішному їх лікуванні можуть залишатися резидуальні прояви хвороби. Тривожні розлади мають високий ступінь коморбідності з іншими психічними та поведінковими розладами. На теперішній час загальновизнаною є концепція клінічної і патогенетичної гетерогенності тривожних розладів [16].

Переважна більшість дослідників указують на роль сім'ї у генезі і закріпленні дитячої тривожності. Поширеність і тяжкість перебігу розладів, пов'язаних із підвищеною тривожністю, а також їх наслідків для фізичного і психічного здоров'я дітей зумовлюють необхідність створення для них системної допомоги.

Багато авторів підкреслюють негативне значення стійкої особистісної тривожності у психічному розвитку. Відзначено, що існує певний оптимальний рівень тривожності, необхідний для ефективного функціонування, тоді як надмірно низькі або високі її значення свідчать про неблагополуччя і можуть бути патогенними [17--20].

Мультифакторна модель, яка використовується при дослідженні тривожно-фобічних розладів (ТФР) у дитячому віці, передбачає аналіз розглянутих станів у різних аспектах зі створенням багатоосьової діагностичної системи, об'єктивність і надійність якої забезпечуються обґрунтованими психопатологічними критеріями. Наявність в минулому одного з тривожних порушень суттєво підвищує можливість появи іншого епізоду. Привертає увагу той факт, що 75,0 % пацієнтів із тривожними розладами відповідають критеріям інших психіатричних захворювань. Тривожні розлади включають різні клінічні симптоми, для яких характерні страх (фобія) і уникаюча поведінка у різко вираженому ступені [17]. Виділяють три групи симптомів тривожних станів поряд із почуттям внутрішньої напруги та неспокою [16]. До першої групи належать вегетативні симптоми: серцебиття, тахікардія, пітливість, вологі холодні долоні, блефароспазм, парестезії, запаморочення, приливи жару й ознобу, часте сечовипускання і нудота. Друга група включає симптоми тривоги, що мають відношення до м'язового тонусу, серед них -- розмашисте тремтіння, напади тремору, м'язові болі, «грудка» в горлі, підвищене відволікання, рухове занепокоєння, швидка стомлюваність, утруднене ковтання. До третьої групи відносять симптоми перезбудження: дратівливість, безсоння, переривчастий сон, полохливість, здригання, труднощі з концентрацією уваги.

Страх набуває патологічного характеру при надмірній його інтенсивності, незвичайних об'єктах, що спричиняють його, і незвичайному змісті, неадекватній реакції на ситуації їх виникнення, при хронизації ситуації страху, відсутності у суб'єкта можливості для зменшення або подолання страху, наявності істотних обмежень, що заважає соціальному функціонуванню. Синдроми страху в сучасних класифікаціях відображаються у вигляді специфічних (моносимптомних, простих) фобій, соціальних фобій, панічних атак, агорафобії, генералізованої тривоги, страху розлуки і шкільної фобії. У дітей і підлітків переважають специфічні фобії -- страх тварин (павуків, собак, мишей), темряви, закритих просторів, відвідування лікаря. Підлітки, схильні до прояву специфічних фобій, відрізняються тривожністю, інтровертованістю, малою активністю, тісною прихильністю до декого з близьких.

Найбільш сенситивними для виникнення афективних розладів є періоди зміни або ускладнення системи відносин «людина -- людина». У дошкільному віці таким емоційно-стресовим чинником, що провокує виникнення і посилення тривожно-фобічних реакцій, є період первинної адаптації дитини до освітньої установи [21--23]. Тривога у поєднанні з депресією виникає у дітей старшого віку, на відміну від тривоги, що не супроводжується депресією, яка характерна і для молодших дітей, і для підлітків. Стрес підсилює сприйняття симптомів захворювання, призводить до зниження їх порогу [21]. Серед можливих причин високої коморбідності тривожних і депресивних розладів називають спільність їх генетичної основи і нейробіологічних механізмів, включаючи емоційно-стресові. На думку K. Kendler [24], стресогенні події підвищують вірогідність розвитку тривожних і депресивних симптомів, але множинні стресори, пережиті протягом короткого проміжку часу, явно підсилюють сприйнятливість саме до депресії. У психологічному аспекті було показано, що у формування як депресивних, так і тривожних розладів залучені такі загальні фундаментальні субстрати людських емоцій, як негативний і позитивний афекти.

Дотепер відсутній уніфікований підхід до діагностики та терапії дітей із ТФР. Відсутність терапевтичного стандарту пояснюється відсутністю загальноприйнятих інтерпретаційних моделей етіології тривожних розладів. Немає і терапевтичних алгоритмів, які б ураховували клінічну гетерогенність (варіанти) тривожного розладу і фобій, у тому числі онтогенетичну, гендерну і коморбідну специфіку персистенції психопатології. Установлення закономірностей формування тривожних і фобічних розладів у дітей дасть змогу сформувати концептуальну модель диференційованого алгоритму надання допомоги таким пацієнтам, сприятиме розробці ефективних програм первинної та вторинної психопрофілактики.

Мета нашої роботи -- визначення закономірностей формування тривожно-фобічних розладів у дітей та підлітків на підставі дослідження соціально-психологічних, спадкових, біологічних факторів.

У ході дослідження обстежено 148 пацієнтів із тривожними розладами, у тому числі 42 дітей у віці 7--11 років (20 хлопців і 22 дівчат), 35 дітей у віці 12--14 років (20 хлопців і 15 дівчат), 71 підліток віком 15 років і старше (36 хлопців і 35 дівчат).

У ході дослідження використовувались такі методики: клініко-психопатологічний метод; структуроване соціопсихологічне інтерв'ю, патопсихологічний опитувальник вираженості психопатологічної симптоматики SCL-90 (Simptoms Check List-90); шкала Ч. Д. Спілбергера для оцінки особистісної та реактивної тривоги; «Багатомір- на оцінка дитячої тривожності» (МОДТ); метод кольорових виборів (МКВ); дитячий та підлітковий варіанти опитувальника Р. Б. Кеттелла «Особливості особистості»; патохарактерологічний діагностичний опитувальник для підлітків (ПДО) А. Е. Лічко; оцінка особливостей сімейного виховання за допомогою опитувальників «Аналіз сімейного виховання і причин його порушення» (АСВ); шкала сімейного оточення Р. Х. Мус, адаптована С. Ю. Купріяновим; проективні ри- суночні тести («Я і моя сім'я»); тест депресії CDRSR; тест визначення рівня невротичного стану Б. Д. Менделевича.

Сформовано робочу гіпотезу дослідження, згідно з якою тривожні розлади -- це психопатологічні гетерогенні стани, у формування і типологічні характеристики яких роблять істотний внесок чинники преморбідної уразливості. Відбір пацієнтів здійснювався на основі кваліфікації тривожного стану на момент обстеження в межах психопатології непсихотичного рівня.

Клінічні особливості емоційного стану дітей із тривожними розладами характеризуються такими психологічними феноменами, як розгубленість, образа, розчарування, що служать фундаментом невротичного реагування у динаміці захворювання. Варіанти уникаючої поведінки у дітей у подальшому випливають із симптомокомплексів ТФР, типології емоційних переживань травматичної події і продовження психотравмуючого невирішеного конфлікту. Психопатологічна симптоматика тривожних розладів у дітей гетерогенна і має вікові відмінності. Виділено чотири кластери синдромо- комплексів: емоційний, соматичний, когнітивний та поведінковий, які залежно від віку пацієнта мають різну констеляцію: для дітей це соматичний і когнітивний, для підлітків -- емоційний і пове- дінковий. Страхи зареєстровано у всіх обстежених: множинні фобії -- у дітей, ізольовані -- у підлітків. Можна припустити, що у підлітків діагностика тривожного розладу на більш ранньому етапі онтогенезу не проводилась, що вказує на певні діагностичні труднощі цього невротичного спектра, особливо у дітей молодшого шкільного віку. ТФР достовірно частіше превалюють у дітей 7--11 років (р < 0,001), у міру дорослішання простежено закономірність їх зниження (44,5 і 28,9 % відповідно). Зворотна закономірність простежується щодо формування тривожно-депресивного розладу (6,9; 55,6 і 71,1 % відповідно).

Визначено гендерні особливості тривожних розладів у дітей: тривожно-фобічний достовірно частіше реєстрований у хлопців, а тривожно-депресивний -- у дівчат. Рівень тяжкості тривожного розладу за шкалою загального клінічного ураження (CGI) показує, що у дітей превалюють показники рівня «Помітні», а у підлітків -- «Тяжкі», що свідчить про пізню діагностику захворювання і його резистентність до терапії. Наявність високої чи надмірно високої тривожності реєструється у 73,4 % підлітків із ТФР (у 53,8 % хлопців та 80,9 % дівчат (р < 0,01)).

Високий рівень загальної тривожності більш властивий пацієнтам у віці 12--14 років, вона сполучена із критичністю, напруженням від пригнічення емоційності та схильністю до конфліктних протистоянь, посиленням вимогливості, опозиційності.

Превалюючі типи акцентуації -- тривожний, психастенічний, сенситивний, збудливий. Невротичне реагування притаманне більшості підлітків із тривожними розладами, що важливо при виборі тактики медико-психологічного супроводу та програм психопрофілактики. Підтримують фактор тривожного розладу у дітей і підлітків симптоми депресивного розладу, які мають якісні й кількісні відмінності залежно від віку: у дітей -- зниження успішності в школі, порушення сну й апетиту, надмірна втомлювальність, низька самооцінка, надмірна плаксивість; у підлітків -- труднощі з отриманням задоволення, соціальна самоізоляція, надмірне почуття провини, суїци- дальні думки. Без достовірної різниці (в усіх пацієнтів) зареєстровано таку групу симптомів, як надмірна втомлюваність, скарги на стан здоров'я (соматичні). У структурі психічної коморбідності у дітей із тривожними розладами превалювали: обсесивні дії (онігофагія, трихотиломанія), синдром гіперактивності з дефіцитом уваги, енурез, тикозні гіперкінези, у підлітків -- обсесивні думки, обсесивно-компульсивний, депресивний розлади, панічні атаки, розлад поведінки.

Наявність високої чи надмірно високої тривожності реєструється у 73,4 % підлітків із ТФР (у 53,8 % хлопців та у 80,9 % дівчат (ф = 2,65; Рф < 0,01)). Вікові особливості стосуються тривоги у ситуації самовираження, що більш притаманна пацієнтам старшого віку. У дівчат відзначається більш високий рівень ситуативної й особистісної тривожності.

Високий рівень загальної тривожності хворих сполучений із критичністю, напруженням від пригнічення емоційності та схильністю до конфліктних протистоянь, посиленням вимогливості, опозиційності. Показник тривожності у стосунках з однокласниками виявляє більш тісний зв'язок із емоційною стриманістю. У ситуаціях самовираження показник тривожності має прямий зв'язок зі схильністю до соматизації (р = --0,24,р < 0,05), що відображає погіршення соматичного статусу, вітального обтяження й соматизації поряд із посиленими труднощами самовираження. Показник зниження психічної активності, пов'язаної з тривогою, має прямий кореляційний зв'язок із інтегральним показником стресу в тесті Люше- ра. Рівень особистісної тривожності має прямий зв'язок із рівнем агресії, протестних, опозиційних інтенцій у хворих. Визначено інформативні ознаки, що складають структуру фобічних утворень та забезпечують надійну психопатологічну диференціацію: домінуючий тип визначає клінічну картину (12,4 %), акцесорний (комбінований) бере участь у формуванні складних синдромоком- плексів (68,6 %), ізольований (моносимптомний) (19,0 %) передбачає фобії у вигляді моносимптому без зв'язку із домінуючими проявами. У дітей 7--11 років із тривожними розладами превалює комбінований тип фобічних утворень (93,1 % випадків), а у підлітків -- домінуючий (39,2 %) та ізольований (60,8 %) типи.

Установлено, що фобії у дітей маніфестують безпосередньо за дією психотравмуючої ситуації. У подальшому формування ТФР пов'язане з психологічним орієнтуванням хворої дитини у минулому і майбутньому. ТФР у дітей коморбідні з когнітивними розладами (порушеннями уваги та пам'яті), а у підлітків -- з емоційними (депресія) і поведінковими (уникаюча поведінка) порушеннями. Аналіз клінічних варіантів тривожного розладу у дітей залежно від гендерної приналежності свідчить, що ТФР достовірно частіше реєструвався у хлопців (69,0 і 54,1 % відповідно, p < 0,01), а тривожно-депресивний -- у дівчат (45,9 і 31,0 % відповідно, p < 0,001). Як відомо, поширеність тривожних розладів пов'язують зі збільшенням кількості різноманітних соціальних стресогенних подій, що провокують розвиток і прогресування тревоги. Як найбільш значущі у формуванні тривожного розладу у дітей 7--11 років виділено: фізичний булінг (умисні поштовхи, удари, побої) у хлопців (61,1 %) і психологічний (вербальний) (насильство, пов'язане з дією на психіку, що завдає психологічної травми шляхом словесних образ та погроз, переслідувань, залякувань, якими навмисне заподіюється емоційна невпевненість) як у хлопців, так і у дівчат (83,3 і 81,8 %, відповідно). Вербальний булінг включає образливе ім'я, з яким постійно звертаються до жертви, обзивання, дражніння, поширення образливих чуток. Така ж закономірність із тенденцією до наростання зберігається й у хлопців 12--14 років (93,2 %), тоді як у дівчат-підлітків цей показник достовірно нижче (73,9 %, р < 0,05), незважаючи на збереження його високої питомої ваги. Цей показник достовірно рідше реєструється у підлітків 15--17 років (36,4 і 22,2 % відповідно, р < 0,05) з його превалюванням у хлопців. Хронічні конфлікти у сім'ї превалювали у дітей незалежно від їх віку і статі. Конфлікти з учителями достовірно частіше зареєстовано у хлопців 12--14 років порівняно з дівчатами аналогічного віку (36,4 и 22,2 % відповідно, р < 0,05) і у підлітків 15 років і старше (45,5 і 14,8 % відповідно, р < 0,001). Серед інших психогенних чинників виділено переїзд в інше місце проживання як у хлопців, так і у дівчат 7--11 років (16,7 і 18,2 % відповідно) і у хлопців 12-14 років (15,4 %).

Серед специфічних психотравмуючих факторів визначено фізичний дефект у хлопців у вигляді вираженої гінекомастії: знущання з боку однолітків зареєстровано у хлопців-підлітків 12--14 років (38,5 %) і підлітків 15 років (27,3 %). Наявність енурезу превалювала у дітей 7--11 років незалежно від віку (22,2 і 18,2 % відповідно) і тільки у хлопців 12--14 років (8,7 %). Сексуальну травму виявлено лише серед дівчат 15 років і старше (3,7 %). Фактор проживання з прабатьками був значущим у формуванні тривожних розладів у дітей 7--11 років і хлопців 12--14 років. Смерть матері зареєстровано у 5,5 % хлопців 7--11 років і у 7,7 % -- 12--14 років. «Токсичний сором» через бідність та низьку матеріальну забезпеченість сім'ї відчували 47,8 % дівчат 12--14 років і 29,6 % -- 15 років і старше. Установлено, що 26,1 % дівчат 12--14 років і 18,5 % -- 15 років випробовували ізоляцію (жертва умисно ізолюється, виганяється або ігнорується окремими учнями або всім класом).

Отже, у дітей із тривожними розладами часто виникають порушення поведінки, високий суїци- дальний ризик як результат переживань шкільного цькування (тривалий дистрес з урахуванням специфіки дитячого віку). Дослідженнями встановлено, що до психогенних чинників, які найчастіше беруть участь у формуванні тривожного розладу у дітей, належать: хронічні конфлікти в родині, депресія у матері, конфлікти з вітчимом у дівчат.

Депресію у матері зареєстровано у 11,1 % хлопців та 36,4 % дівчат віком 7--11 років; у 15,4 % хлопців і 26,1 % дівчат у ранньому пубертаті; у 27,3 % хлопців і 11,1 % дівчат у власне пубертаті. Конфлікти з учителями були у 46,2 % хлопців і 39,1 % дівчат віком 12--14 років і у підлітків 15 років та старше (45,5 і 14,8 % відповідно). Конфлікти з вітчимом відбувалися тільки у дівчат молодшого і старшого підліткового віку (30,4 і 18,5 % відповідно). дитина тривожний розлад психологічний

Чинник «неприйняття себе» достовірно частіше виявлявся серед дівчат раннього віку (43,5 %) порівняно з підлітками 15 років (18,3 %,р < 0,001), «сварка з коханим» превалювала у дівчат раннього пубертату (21,1 %) та власне пубертату (26,5 %), а «токсичний сором, що бідні» відзначено у 39,5 % дівчат раннього пубертату та у 20,6 % -- власне пубертату. Вплив стресорного фактору «вигнанець у сім'ї» відзначено у 5,5 % хлопців 7--11 років із тривожним розладом, у 7,7 % хлопців і 9,1 % дівчат віком 12--14 років і в 11,1 % дівчат 15 років.

Сіблінговий розлад як результат народження молодшого сіблінга (ревнощі після народження сібса) з деякою регресією емоційного реагування та інфантильністю поведінки зареєстровано у дітей 7--11 років (5,5 %) і у дівчат 12--14 років (8,7 %). Тяжку хворобу матері перенесли 18,2 % дівчат 7--11 років та 13,0 % -- 12--14 років.

«Відторгнення» дитини власною матір'ю зареєстровано у 5,5 % хлопців і 9,1 % дівчат 7--11 років та 4,3 % хлопців 12--14 років. Слід зазначити, що стресори у дітей із тревожними розладами траплялися частіше не в ізольованій формі, а в поєднаній, причому в однієї дитини їх було від трьох до п'яті й більше (у 89,3 % обстежених). Хронічні стреси превалювали над гострими (89,3 і 10,7 %, р < 0,001). Векторність і спрямованість психотрав- муючого фактору, відповідного чиннику «у сьогоденні» становили 56,3 %, «у майбутньому» -- 39,8 % і лише 3,9 % -- «у минулому».

Відомо, що біологічні фактори предикції беруть участь у походженні захворювань невротичного регістру і в різній комбінації або кожен окремо роблять індивіда вразливим до психоемоційних стресів, ускладнюють психологічний і біологічний захист, перебіг психічних розладів. У контексті біологічної уразливості дітей на різних етапах онтогенезу проблема стає найбільш актуальною, оскільки будь-яке дизонтогенетичне порушення впливає на адаптивність дитини у соціумі і знижує фрустраційний поріг до стресів.

Аналіз соціально-демографічніх чинників ризику показав достовірне (р < 0,001) превалювання дівчат у когорті обстежуваних дітей із тривожними розладами. Більшість із них проживали в мегаполісі (81,6 %) і лише 18,4 % -- у сільській місцевості (р < 0,001).

В умовах неповної сім'ї виховувалося 55,3 % дітей, що достовірно частіше, ніж в умовах повної сім'ї (47,7 %) при р = 0,0048. Вивчення соціального стану матерів показало, що службовці превалювали у когорті матерів порівняно з батьками (58,3 і 29,1 % відповідно,р < 0,005). Серед професій фах простих робітників частіше зареєстовано серед батьків пацієнтів (13,6 і 8,7 % відповідно, р < 0,005). Підприємцями працювала однакова кількість як матерів, так і батьків. Привертає увагу кількість непрацюючих батьків порівняно з матерями на момент обстеження дітей із тривожними розладами (49,5 і 25,2 % відповідно, р < 0,005). Недостатній матеріальний рівень сім'ї мали 68,9 % дітей, що достовірно частіше, ніж забезпечення сім'ї (31,3 %, р < 0,004). Щодо показника «кількість дітей у сім'ї» достовірно частіше превалювала одна дитина (66,1 %), одна сім'я з п'яти мала двох дітей (р = 0,032) і лише 8,7 % -- трьох дітей і більше. Понад третину дітей (32,7 %) мали такі умови проживання, як комунальна або орендована квартира, гуртожиток. В ізольованих квартирах виховувалося 61,6 % дітей із тривожними розладами. Достовірно частіше серед шкідливих звичок в одного з батьків було зареєстровано чинники куріння (79,6 і 10,7 % відповідно, р < 0,001) та алкоголізму (17,5 і 2,9 % відповідно, р < 0,001).

Серед інших чинників предикції тривожних розладів у дітей виділено фактор типології виховання. Так, гіперопіка достовірно превалювала над гі- поопікою (67,0 і 25,2 % відповідно,р < 0,001). Слід звернути увагу на високу питому вагу хронічних психогеній як у сім'ї, так і в школі, з однолітками. Причому хронічні психогенії у школі достовірно превалювали над конфліктами в родині (60,2 і 44,6 % відповідно, р < 0,05) і над конфліктами з однолітками (60,2 і 49,5 % відповідно, р < 0,05). Порушення режиму сну/неспання зареєстовано у більшості обстежених (84,5 %). Адиктивну поведінку у близьких родичів реєстровано у третини пацієнтів (34,0 %). Хронічні захворювання в одного з батьків або родичів другої лінії споріднення зафіксовано у 62,1 % випадків.

Зміна місця мешкання дітей із тривожними розладами відбувалася в 15,5 % випадків. Серед інших чинників предикції виділено наявність проблем при навчанні, що реєструються у більш ніж половини обстежених дітей (62,1 %), додаткові (позашкільні) навантаження (85,4 %). Важливою ознакою формування тривожних розладів на етапах дорослішання було порушення адаптації в дитячому дошкільному закладі (69,9 %).

Установлено достовірне превалювання розвитку тривожних розладів незалежно від віку дитини у повних родинах порівняно з тими, хто проживає у неповних сім'ях, що вказує на високий рівень конфліктності.

Отже, нами систематизовано і ранжовано соціально-демографічні, психосоціальні фактори ризику розвитку тривожних розладів у дітей.

Серед біологічних факторів ризику виділено: обтяженість перинатального (загроза переривання в першій половині вагітності -- 44,7 %) та натального (асфіксія під час пологів -- 52,4 %) періодів, психопатологія на першому році життя дитини (гі- перзбудливість -- 43,7 %, гіпозбудливість -- 33,3 %). Часті застудні захворювання в анамнезі зареєстровано у 73,7 % дітей із тревожними розладами. Установлено коморбідність із соматичною патологією: серцево-судинною -- у 12,6 % дітей, захворюваннями шлунково-кішкового тракту (у вигляді дискінезії жовчного міхура) -- у 86,4 %. Фактор імунологічного порушення у зв'язку із персисту- ючою вірусною інфекцією спостерігається у 53,4 % пацієнтів. Питома вага лікворної гіпертензії становить 88,3 %. Спадкову обтяженість психічними і психосоматичними захворюваннями встановлено у половини хворих (44,6 і 50,5 % відповідно).

Як відомо, предметом численних сучасних досліджень є роль сім'ї як профілактичного та реабілітаційного середовища розвитку порушень психічного здоров'я дітей. Слід констатувати, що під психологічним здоров'ям сім'ї ми розуміємо стан душевного благополуччя, яке характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує регуляцію поведінки, діяльності, адекватних умов навколишнього середовища.

Проблеми сімейних стосунків завжди привертали увагу фахівців, адже сім'я -- один із найважливіших виховних факторів, значення якого для особистості дитини важко переоцінити. Сьогодні сім'я переживає серйозні труднощі, що значною мірою зумовлено кризовими явищами, притаманними українському суспільству в цілому.

Із метою оцінки соціального клімату в сім'ї, тобто правил поведінки, які склалися та впливають на стосунки у ній, була застосована шкала сімейного оточення, адаптована С. Ю. Купріяновим.

Установлено, що у 50,5 % сімей показник єдності був знижений, тобто члени родини недостатньо уваги приділяли своїм дітям, опікувалися ними. У 19,4 % сімей цей показник був на середньому рівні, це означає, що члени сім'ї піклуються, допомагають одне одному, у них виражене почуття належності до сім'ї. Лише 1,9 % родин мають підвищений показник єдності.

У 70,9 % сімей визначено знижений рівень експресивності, у них не прийнято відкрито діяти та виражати свої почуття. У 76,7 % сімей середній рівень експресивності, у 8,0 % -- підвищений. У сім'ях із високим рівнем конфліктності росли 52,4 % дітей, їхні батьки відкрито виражали своє незадоволення одне одним, конфліктували. У 19,4 % сім'ях батьки агресивно ставляться до інших членів родини, у тому числі й дітей. Знижений показник незалежності визначався у 28,1 % дітей із тривожними розладами. Батьки не заохочують дітей до самоствердження, незалежності, до самостійності в обмірковуванні проблем і прийнятті рішень. У 41,7 % сім'ях установлений низький рівень орієнтації на досягнення, члени родини недостатньо уваги приділяють досягненням дітей, змаганням у різних видах діяльності (навчанні, роботі тощо). Низький рівень інтелектуально- культурної орієнтації визначено у 53,4 % сімей, у 25,2 % -- середній і лише у 4,8 % -- високий.

Отже, у більшості сучасних сімей активність їх членів у соціальній, інтелектуальній, культурній та політичній сферах діяльності недостатній. Орієнтація родини на активний відпочинок також слабка. У 98,0 % сім'ей мало уваги приділяють спортивним заняттям. У морально-етичному аспекті сім'ї також недостатньо розвинені. Таким чином, для більшості родин не є важливими порядок і організованість (структурування сімейної діяльності, фінансове планування, ясність і визначеність сімейних правил і обов'язків). Отже, соціальний клімат у сім'ях дітей із тривожними розладами (показники відносин, особистісного зростання, показники, що управляють сімейною системою, і показники, що відображають порушення сімейних ролей) вимагає ранньої діагностики її психологічного здоров'я та включення у програму сімейної психотерапії.

Проективні рисуночні тести видображають склад сім'ї, рід занять, хто з її членів перебуває в ізоляції, які переважають зв'язки (підтримують або створюють напругу), родинну близькість у відносинах, взаємодію. У нашому дослідженні рівень психологічного здоров'я сім'ї не відповідав нормі в 100,0 % випадків. Соціально-рольова неадекватність батьків спостерігалася у 63,1 % випадків, низький рівень адаптивності батьків у соціумі (зниження ролі батька, чоловіка, батько покинув сім'ю) -- у 45,6 %, низький освітній рівень одного або обох батьків -- у 22,9 %, низький рівень забезпечення сім'ї -- у 43,7 %, відсутність роботи і прогнозування майбутнього в одного або обох батьків -- у 58,4 %, тривожність матері -- у 56,3 %.

У формуванні тривожного розладу у дітей важливу роль відіграє чинник сімейного виховання. У сім'ях дітей із тривожними розладами порівняно з підлітками достовірно частіше траплявся гіперпротективний (ригідний) тип виховання (55,2 і 29,7 % відповідно, p < 0,001). Симбіотичний (6,9 %) і ригідно-раціоналістичний (13,9 %) варіанти спостерігалися частіше у сім'ях дітей із тривожними розладами, ніж у родинах підлітків. Конфліктний тип сімейних відносин зареєстровано в однаковій частині сімей дітей і підлітків із тривожними розладами (24,1 і 25,7 % відповідно). Гармонійного варіанта виховання не було.

У формуванні ТФР у дітей значущими були фактори конфліктів у сім'ї і неповної родини, а у формуванні тривожно-депресивного розладу -- патологічний варіант сімейних відносин, низький матеріальний рівень.

Коефіцієнтами рангової кореляції між різними психосоціальними факторами і тривожними розладами є чинники проживання у мегаполісі (R = 0,644), хронічні конфлікти (R = 0,912), тип виховання (R = 0,800), низький матеріальний рівень сім'ї (R = 0,800), неуспішність у навчанні (R = 0,786), наявність порушень адаптації на ранньому етапі онтогенезу (R = 0,504).

Визначено ризик біологічних факторів предик- ції у розвитку тривожних розладів: інфантилізм (R = 0,934), часті застуди в анамнезі (R = 0,934), спадкова обтяженість психічними і психосоматичними захворюваннями (R = 0,866), церебральна органічна недостатність у поєднанні з лікворною гіпертензією (R = 0,756), загроза переривання в першій половині вагітності (R = 0,602).

Таким чином, у ході дослідження отримано результати, що свідчать про взаємозв'язок ряду соціальньїх, психологічних, біологічних чинників формування тривожних розладів у дітей і підлітків. Вони можуть служити підґрунтям для розробки нових схем лікування та профілактики ТФР, су- їцидальної поведінки, підвищення якості життя, оптимізації соціального функціонування та збереження інтелектуального потенціалу дітей.

Список літератури

1. Манойленко Т. С. Захворювання системи кровообігу як медична, соціальна та соціополітична проблема / Т С. Манойленко.-- К.: Дніпр, 2014.-- 279 с.

2. Марута Н. А. Особенности тревожных расстройств при неврологических расстройствах и возможности их терапии / Н. А. Марута, Е. Е. Семикина // Современные тенденции в неврологии: настоящее и будущее: материалы XII Междунар. конф.-- Судак, 2010.

3. Депрессия у подростков (клинико-возрастной, нейрокогнитивный, генетический аспекты) / Э. А. Михайлова, Т Н. Матковская, Г Ю. Проскурина [и др.] // Укр. вісн. психоневрології.-- 2015.-- Т 23, вип. 2 (83).-- С. 75-78.

4. Allgulander C. Generalized Anxiety Disorder: Review of Recent Finding / C. Allgulander // J. Exp. Clin. Med.-- 2012.-- № 4.-- P. 88-91.

5. Михайлов Б. В. Анализ социально-психологических факторов, влияющих на формирование и развитие депрессивных реакций аффективного и невротического регистров у студентов ВУЗов / Б. В. Михайлов, И. Д. Вашките // Укр. вісн. психоневрології.-- 2013.-- Т 21, вип. 3.-- С. 65-69.

6. Ковалев Ю. В. Особенности тревоги при неврозах / Ю. В. Ковалев, В. В. Васильев, С. Г. Пакриев // Мед. психология в России.-- 2014.-- № 3 (26).-- URL: http://mprj.ru.

7. Allgulander C. Morbid anxiety as a risk factor in patients with somatic diseases: a review of recent findings / C. Allgulander // Mind Brain J. Psychiatry.-- 2010.-- № 1. -- P 11-19.

8. Пат. 2432116 C1 МПК A61B 5/16. Способ дифференциальной экспресс-диагностики тревожно-депрессивных и органических психических расстройств / А. Е. Бобров, Д. М. Царенко; заявитель и патентообладатель Московский научноисследовательский ин-т психиатрии Федерального агентства по здравоохранению и социальному развитию.-- № 2010120740/14; заявл. 24.05.2010; опубл. 27.10.2011.-- Бюл. № 30.-- С. 3.

9. Никитина И. В. Социальная тревожность: содержание понятия и основные направления изучения / И. В. Никитина, А. Б. Холмогорова // Социальная и клиническая психиатрия.-- 2011.-- Т 21, вип. 1.-- С. 60-67.

10. Астапов В. М. Тревожность у детей / В. М. Астапов.-- М.: PerSe, 2008.-- 160 c.

11. Hofman S. CBT for Anult Anxiety Disorders:

12. A Meta-Analysis of Randomized Placebo-Controlled Studies / S. Hofman, J. Smits // J. of Clinical Psychiatry.- 2008.- № 69.- P. 621-632.

13. Weisberg R. B. Overview of generalized anxiety disorder: epidemiology, presentation and course / R. B. Weisberg // J. Clin. Psychiatry.- 2009.- № 70.- P. 4-9.

14. Мей Р. Проблема тривоги / Р. Мей.- М.: ЭКСМО- пресс, 2001.- 432 с.

15. Тревожные расстройства у детей и подростков // Тревожные расстройства в общеврачебной практике: руководство для врачей; под ред. Л. С. Чутко.- СПб.: Елсби-СПб., 2010.- С. 54-74.

16. Левада О. А. Пациент с депрессией и симптомами тревоги: вопросы дифференциальной диагностики и терапии / О. А. Левада // Нейроnews.-- 2010.- № 2 (21).- С. 34-37.

17. Kendall P. C. Clinical characteristics of anxiety disordered youth / P. C. Kendall // J. Anxiety Disord.- 2010.- № 24.- Р. 360-365.

18. Головина А. Г. Социальные факторы и патоморфоз фобических нарушений в подростковом возрасте / А. Г. Головина // Журн. неврологии и психиатрии им. С. С. Корсакова.- 2011.- № 9.- С. 4-9.

19. Ollendick T. H. Comorbidity in youth with specific phobias: Impact of comorbidity on treatment outcome and the impact of treatment on comorbid disorders / T H. Ollendick, L.-G. Ost, L. Reuterskiold // Behav. Res. Ther.- 2010.- № 48 (9).- Р. 827-831.

20. Ollendick T. H. Specific Phobia in Youth: Phenomenology and Psychological Characteristics / T. H. Ollendick, N. Raishevich, T E. Davis // Behav. Ther.- 2010.- № 41 (1).- Р. 133-141.

21. Прихожан А. М. Тревожность у детей и подростков: психологическая природа и возрастная динамика / А. М. Прихожан.- М.: МПСИ; Воронеж: НПО «МОДЭК», 2000.- 195 с.

22. Головина А. Г. Социальные факторы и патоморфоз фобических нарушений в подростковом возрасте / А. Г. Головина // Журн. неврологии и психиатрии им. С. С. Корсакова.- 2011.- Т 11, № 9.- С. 9-14.

23. Марута Н. О. Суїцидальна поведінка у хворих на тривожні розлади (клініко-психопатологічна характеристика та принципи профілактики) / Н. О. Марута, Ю. В. Ніканорова // Укр. вісн. психоневрології.- 2014.- Т 22, вип. 2 (79).- С. 10-15.

24. Михайлова Е. А. Депрессия у детей и подростков / Е. А. Михайлова, Т Ю. Проскурина.- Харьков: Стиль-Издат, 2016.- 626 с.

25. Kendler K. S. Major depression and generalized anxiety disorder: same genes (partly) different environments- revisited / K. S. Kendler // Br. J. Psychiat.- 1996.- № 30.- P. 68-75.

26. Прихожан А М. Роль детско-родительских отношений в становлении тревожности как личностного образования / А. М. Прихожан // Психологические исследования.- 2008.- № 2 (2).- URL: http://psystudy.ru

Размещено на Allbest.ru