Взаємозв’язок адиктивної поведінки з емоційною стійкістю у неповнолітніх

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємозв'язок адиктивної поведінки з емоційною стійкістю у неповнолітніх

Проблема емоційної стійкості займає важливе місце в сучасній психології, тому що безпосередньо взаємозв'язана з адиктивною поведінкою. Різкі політичні та економічні переміни, що відбуваються в нашій країні, сприяють підвищенню рівня психоемоційної напруги у населення. Такі стани надмірного та тривалого психологічного стресу виникають у людини, коли його нервова система отримує емоційні навантаження. Широко розповсюдженими серед населення стали такі несприятливі для здоров'я психічні стани, як тривога, невдоволення життям, невпевненість у майбутньому дні, страх за майбутнє дітей, зоряність, агресивність, депресія та ін.

Не всі вміють регулювати свої емоції, проявляти витримку, піддаються різним видам нервових та психологічних захворювань (наприклад, депресія). Стреси, особливо якщо вони стійкі і тривалі, надають негативний вплив не тільки на психологічний стан, але і на фізіологічне здоров'я людини.

Емоційна стійкість, як здатність людини зберігати в різних умовах соціальної нестабільності особистісні позиції, володіти певними механізмами захисту по відношенню до дії, зменшує негативний вплив сильних емоційних явищ, попереджає крайній стрес, сприяє проявленню готовності до дії у напруженій ситуації. Тому емоційна стійкість - одна з найважливіших психологічних факторів надійності, ефективності та успіху.

В даний час в психологічній літературі існує кілька визначень адиктивної поведінки. З точки зору Міллера, адиктивна поведінка - зловживання різними речовинами, що змінюють психічний стан, включаючи алкоголь і куріння тютюну, до того як від них сформувалася залежність. На думку інших авторів (А.Е. Лічкко, Ц.П. Короленко), адиктивна поведінка (addiction - схильність) одна з форм деструктивної поведінки, яка виражається в прагненні до відходу від реальності шляхом зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних предметах або активностях (видах діяльності), що супроводжується розвитком інтенсивних емоцій [5; с. 8].

З точки зору дослідників-психологів, адиктивна поведінка характеризується емоційними змінами: встановленням емоційних відносин, емоційних зв'язків не з іншими людьми, а з неживим предметом або активністю.

Практичний досвід показує, що при формуванні адиктивної поведінки відбувається заміна міжособистісних емоційних відносин проекцією емоцій на предметні сурогати. На думку авторитетних авторів (А. Айвазової, С.Н. Зайцева, А.Ю. Єгорова, В.Д. Менделевич і ін.), особи з адиктивною поведінкою намагаються реалізувати своє прагнення до інтимності штучним чином. На свідомому рівні вони використовують для самозахисту механізм, який називають «мисленням за бажанням». Суть механізму самозахисту полягає в тому, що людина, всупереч логіці причинно-наслідкових зв'язків, вважає реальним, допускає до себе, до області своїх переживань лише те, що відповідає його бажанням. Як наслідок, зміст мислення при цьому в свою чергу підпорядкований емоціям, які у адикта штучно збіднені [5; с. 27].

З точки зору Москаленко В.Д., адиктивна поведінка - це повторювана звичка, яка підвищує ризик захворювання і пов'язана з особистими або соціальними проблемами [13; с. 27]. На думку О.Ю. Єгорова і С.А. Ігумнова, адикція являє собою набір вчинків, типів поведінки, які включають споживання хімічних речовин які можуть викликати нейрохімічні зміни, подібні до тих які виникають в результаті споживання екзогенних речовин [7; с. 36].

Як підкреслює Бухановський, в даний час існують два варіанти виникнення адиктивної поведінки: оперантне навчення і реактивний імпрітінг. Суть оперантного навчання полягає в поступових, повторних підключеннях. Патогенна ситуація, впливаючи через систему слабких, але регулярних або часткових впливів, поступово формує стійке порушення процесів схильної до того вищої нервової діяльності. У той час як реактивний імпрітінг, викликається надмірним по інтенсивності стресовим впливом, впливаючи у вигляді гострої реакції фіксації незвичайного переживання.

А.В. Худяков виділяє чотири критерії адиктивної поведінки: соціальний, психологічний, фізіологічний і клінічний.

Пошуки причин формування адиктивної поведінки залучили і інших дослідників. Так, Г.В. Старшенбуам виділяє п'ять етапів формування адикції. На 1-му етапі людина відчуває небувалий емоційний підйом, пов'язаний з ризикованою, азартною поведінкою або хімічним впливом. На 2-му етапі людина вдається до предмету адикції в ситуаціях фрустрації, при цьому міжособистісні відносини поступово відходять на другий план, наростає душевний дискомфорт, що провокує адиктивна поведінка. На 3-му етапі адиктивна поведінка стає стереотипною відповіддю на вимоги реальності. Адиктивні потреби домінують в мотиваційній сфері особистості; людина не реагує ні на критику його поведінки, ні на проблеми близьких людей. На 4-му етапі адикт повністю відчужується від суспільства і своєї колишньої особистості, оточуючі сприймають його як «кінцеву» людину, він втрачає навіть здатність маніпулювати людьми. 5-й етап є катастрофою: руйнується не тільки психіка, а й організм; відбувається виснаження всіх життєвих ресурсів [5; с. 84].

В останні десятиліття особливо гостро постала проблема, адиктивної поведінки серед молоді, пов'язаної з вживанням різноманітних психоактивних речовин, що доходить до стадії психічної та фізичної залежності від них. Відсутність спеціальних знань і навичок здорового способу життя, а також своєчасних соціально адаптивних стратегій поведінки в дорослої частини населення - батьків, педагогів - не дозволяє їм надавати результативну виховну дію, психологічну та соціальну підтримку. Стрімке зростання кількості дітей і підлітків з адиктивною поведінкою, і висока соціальна значущість проблеми, характеризує вивчення даного питання, як одного з центральних у сучасній психолого-педагогічній літературі. Крім того, проблема адиктивної поведінки мало вивчена теоретично. Ця проблема має давню історію. Багато дослідників в нашій країні і за кордоном займалися проблемою алкоголізму, наркоманії, але до одного знаменника не прийшли, тому що вона складна і багатогранна і, отже, одного рішення бути не може. Питання, пов'язані з адиктивною поведінкою підлітків, зачіпаються у багатьох психологічних дослідженнях. Наявність надзвичайно високої концентрації агресії у цього складного феномена, роблять проблему дослідження адиктивної поведінки однієї з найбільш актуальних проблем сучасного світу, важливою теоретичною і практичною задачею.

Метою статті виступає аналіз взаємозв'язка адиктивної поведінки з емоційною стійкістю у неповнолітніх, обґрунтування поняття адиктивна поведінка, дослідження профілактики адиктивної поведінки у підлітків, які навчаються у школах інтернатного типу.

Розглянувши стан молоді в Україні, ми переходимо до суті адиктивної поведінки. Перш ніж звернутися до адиктивної поведінки, визначимося з терміном адикція. Адикція - поведінка, при якій індивід втрачає контроль над споживанням алкоголю, наркотиків та інших психоактивних речовин, в результаті чого виникають важкі наслідки (порушення функцій головного мозку і всього організму в цілому, психічних процесів, психологічної та соціальної адаптації та ін.). У типових випадках адикція починається з прилучення до споживання наркотиків, алкоголю або інших психоактивних речовин як пошуку відчуттів, за допомогою яких сподівається позбутися усвідомлюваного стресу, розширити діапазон наявного досвіду під впливом соціальних обставин, не усвідомлюючи наслідків своєї поведінки, тиску однолітків і т. п. Після певної кількості вживань психоактивної речовини формується адикція.

Сучасне суспільство характеризується кризовими явищами в багатьох сферах суспільного життя. Важкі соціально-економічні умови поряд з динамічними змінами сучасного суспільства значною мірою ускладнюють повсякденну реальність. В особливо складному положенні при цьому виявляються підлітки, які і так в силу своїх психологічних особливостей знаходяться в перехідному, кризовому стані.

У ситуації нервового перенапруження підлітки часто схильні уникати сформовану життєву ситуацію. При цьому їх «втеча від реальності» може виражатися в суїцидальній або адиктивній поведінці. Суть адиктивної поведінки полягає в тому, що прагнучи піти від реальності, підлітки намагаються штучним шляхом змінити свій психічний стан, і це дає їм ілюзію безпеки, відновлення психічної рівноваги [1].

В квітні, 2018 року на базі Сєвєродонецької обласної загальноосвітньої школи - інтернат І-Ш ступенів проводилося дослідження спрямоване на вивчення проінформованості та відношення підлітків до вживання алкогольних напоїв. До складу груп увійшли 34 підлітка, середній вік яких склав 13-16 років. Для цього у класах даної школи провели анкетування за допомогою якого дізналися поінформованість і відношення учнів до вживання алкогольних напоїв.

У 7 класі було опитано 15 респондентів: 13 хлопців, 2 дівчинки (табл. 1).

Таблиця 1. Я вживаю алкогольні напої