Поведінкові симптоми іпохондрії як механізм психосоматичної дисфункції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поведінкові симптоми іпохондрії як механізм психосоматичної дисфункції

І. М. Візнюк.

Behavioral symptoms of hypochondria as mechanism for psychosomatic dysfunction. The article substantiates the behavioral mechanism for the development of hypochondriac disorders among people with psychosomatic deceases. The author experimentally illustrates the interpretation of associative thinking in the patient's utterances. The article justifies the analysis of the defining of the etiology and development of hypochondriac nosologies in the group of patients with the most pronounced pathophysiological symptomatology. The research proves that interceptive irritants coming to the functionally attenuated brain cortex for quite a long time usually lead to the development of stagnant inert sources of stimulation making ground for hypochondriac delirium. The author lists the symptomatic features of the disorder considering the differential similarities and differences of the individual and general indices of psychodiagnostic methods.

It should be emphasized that for this reason strong interceptive irritants that affected the patients' nervous system received the corresponding reactions according to the ultraparadoxical phase mechanism and clinically manifested themselves as hypochondriac delirium with attendant irrelevant behavior. It is important that the exteroceptive irritant intensifies the interceptive reaction when the new external agent operates in the same direction. This thesis has been convincingly proved in the research. The author found out that psychosomatic decease after the prolonged traumatizing experience deranges the patient's nervous system which leads to the pathologic inertness of the brain cortex cells and the formation of stable isolated pathodynamic center - the genesis of the behavioral dysfunction. поведінковий іпохондричний психосоматичний

Key words: psychodiagnostics, hypochondriac disorders, psychosomatic disorders, psychodiagnostic methods, interceptive irritants, behavioral mechanism.

У статті обґрунтовано повєдінковий механізм розвитку іпохондричних розладів у осіб у ситуації психосоматичного захворювання. Експериментально показано інтерпретацію асоціативного мислєння у висловлюваннях хворого. Обґрунтовано аналіз визначення етіології і розвитку іпохондричних нозологій у групі хворих із найбільш вираженою патофізіологічною симптоматикою. Доведено, що інтероцептивні подразники, які досить довго надходили в функціонально ослаблену кору головного мозку, зазвичай призводять до утворення у ній застійних, інертних джерел збудження, що лежать в основі іпохондричного марення. Указано перелік симптоматичних особливостей розладу в умовах диференційних схожостей і відмінностей індивідуальних і загальних показників психодіагностичних методів.

Підкреслено, що саме тому сильні інтероцептивні подразники, які впливали на нервову систему хворого, отримували відповідні реакції за механізмом ультрапарадоксальної фази та клінічно проявлялись у вигляді іпохондричного марення із супутньою невідповідною поведінкою. Зазначено, що екстероцептивний подразник посилює інтероцептивну реакцію, у разі якщо новий зовнішній агент діє в тому ж напрямку. Саме це положення досить переконливо підтверджено у нашому дослідженні. Установлено, що в хворого у ситуації психосоматичного захворювання, після тривалих травмуючих переживань, порушується стан нервової системи, що призводить до патологічної інертності клітин кори мозку й утворення у ній стійкого, ізольованого патодинамічного вогнища - генезису повєдінкової дисфункції.

Ключові слова: психодіагностика, іпохондричні розлади, психосоматичні порушення, психодіагностичні методи, інтероцептивні подразники, повєдінковий механізм.

Постановка проблеми. Поведінкові симптоми іпохондрії характеризуються тривожністю за своє здоров'я, що призводить до змін повєдінкової моделі пацієнта. У деяких випадках хвороба стає причиною соціальної ізоляції і значних труднощів у житті хворого. Схильність до постійного обговорення своїх уявних захворювань і повне поринання у турботу про свій стан призводить до того, що іпохондриків починають оминати колеги по роботі, друзі й навіть члени сім'ї. У процесі життєдіяльності іпохондрія характеризує поведінку людини в умовах оточуючого середовища. Серед основних її проявів зустрічаємо підвищену тривожність, пригніченість, апатичність, відсутність довіри, сентиментальність, засмученість, понурість, страх перед майбутнім, поганий настрій тощо.

Мета. У статті ми прагнемо підкреслити значущість повєдін- кового компонента у ґєнєзі іпохондричих розладів. Обґрунтовано гіпотезу нашого дослідження, що в основі розвитку механізму соматичних захворювань дійсно центровими утвореннями є переживання у формі повєдінкових дисфункцій, як передумова розвитку нав'язливих ідей, марення, зони дискомфорту тощо. Отож, іпохондричний розлад - це серйозне психологічне порушення стану оптимального функціонування організму людини, що потребує професійного підходу та лікування.

Виклад основного матеріалу. Пропонуємо детальний патологічний аналіз визначення етіології і розвитку іпохондричних нозологій у групі хворих із найбільш вираженою патофізіологічною симптоматикою. Наведемо приклади з історії хвороби одного з наших респондентів і спробуємо обґрунтувати повєдінковий механізм генезису іпохондричних патологій, що сприятиме визначенню загальних тєорєтико-мєтодологічних основ у дослідженні механізмів зародження іпохондричних розладів особистості.

Хворий Б. (ЗО років, робітник) перебував на лікуванні у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні імені академіка О. і. Ющенка з ЗО листопада 2016 року до 1 червня 2017 року. В момент поступлення скаржився на загальну слабкість, зниження працездатності, болі в шлунку. Він стверджував, що у нього розвивається пухлина - «рак шлунку», яку видаляти вже запізно: «лікарська провина, занедбаність». Вважав себе важкохворим і говорив, що доживає останні дні. До цього типу лікарні звернувся для спростування психоневрологічного діагнозу.

В анамнезі простежується схильність до вживання алкоголю. Мати пацієнта померла від підозрюваного хворим захворювання. Саме у дитячі роки він переніс висипний тиф. Закінчивши 10 класів, навчався у ПТУ, де отримав спеціальність слюсаря. Перебував у лавах української армії, виконуючи свій громадський обов'язок. Після демобілізації працював за фахом і був відповідальним працівником, активним громадянином. Іноді мало спав, перевтомлювався. Таких шкідливих звичок, як паління, не мав. Легко збуджується, емоційно нестійкий, запальний.

У вересні 2016 року переніс гостре респіраторне захворювання, що супроводжувалось кашлем і підвищеною температурою. Під час перебігу хвороби продовжував працювати. Досить швидко переніс цю симптоматику зі сприятливим закінченням. Через якийсь час знову з'явився сухий кашель, болі у правому підребер'ї та грудному відділі хребта. Знову амбулаторно звернувся до лікаря і досить ретельно виконував усі його вказівки. Під час проведення рентгенографії він уперше проаналізував свій стан і вирішив, що важкість захворювання набуває патологічних наслідків. Ніякої патології не було знайдено, але біль у грудині періодично повторювався і ставав інтєнсивнішим. Були знову консультативні терапевтичні й лікувальні процедури (фізіотерапія: солюкс і діатермія). Болі набували іпохондричного характеру: виникали у разі загострення хвороби. Хворий відчував підвищену пітливість і температуру тіла, погіршувався апетит, з'явились головні болі, порушився сон.

Постійне відвідування лікарів було спричинено появою нав'язливих ідей з приводу наявності такого захворювання, як туберкульоз легень, і надмірним читанням мєдичної літератури стосовно ознак хвороби. Ретельно дотримувався режиму лікування і переймався з приводу кожного незначного Больового відчуття. Працездатність хворого знизилась, увесь час його турбувала думка про соматичне захворювання. У жовтні він амбулаторно відвідав лікаря Близько 9 разів. Увесь вільний час він витрачав на пошуки інформації про хворобу, відвідування лікарів і різноманітні аналізи.

У лікарні, де хворий перебував під час нашого спостереження, у нього підтвердили наявність таких хвороб, як сухий плеврит і аскаридоз. У аналізі рідин було знайдено залишки крові, що пояснювалось як наслідок гінгівіту. З'явилась недовіра до стаціонарного лікаря. Ці симптоми він трактував як важку форму туберкульозу легень і рак шлунку. Надалі було проведено стаціонарне обстеження у терапевтичному відділенні з консультативним спостереженням в онкологічному інституті. Упродовж цього часу хворий Б. відчував болі в шлунку, загальну слабкість, безсоння, важкість, звертався за порадами до різних лікарів і знову проходив різноманітні обстеження.

Саме тут у нього вперше виявили іпохондричні наміри, які супроводжувались такими висловлюваннями: «мене отруїли і хочуть викинути за межі життя», «хвороба дуже запущена, тому й важко її підтвердити», «мені набридло страждати і я хочу померти» тощо. До лікувального процесу в нього з'явились підозри та недовіра. У зв'язку з неадекватністю поведінки, суїцидальни- ми намірами його було госпіталізовано до неврологічної лікарні імені О. і. Ющенка.

Фізіологічно в анамнезі захворювання хворого Б. було діагностовано, що він вищий середнього зросту, астенічний, апетит відсутній (вага 60 кг при зрості 176 см). Шкірні покриви та видимі слизові оболонки бліді. Межі серця в нормі, тони чисті. Пульс 78 ударів за хвилину, ритмічний. Артеріальний тиск 115/75 мм

рт. ст. При перкусії лєгєнів ясний тон, краї лєгєнь добре рухливі; дихання везикулярне; в окремих ділянках слабкі сухі хрипи. Язик вологий, чистий. Поперекова ділянка шлунку правильної конфігурації, активно бере участь у акті дихання, метеоризм не спостерігається. При пальпації хворий напружує черевну стінку, відзначає підвищену чутливість усієї ділянки шлунку. Перистальтика кишківника не порушена. Печінка та селезінка не пальпуються. Симптом Пастернацького негативний. Стосовно інших внутрішніх органів відхилень від норми не виявлєно.

Рентгеноскопія грудної клітки показала, що в легенях помітних вогнищєвих утворень немає. Серце не збільшене, частота серцевих скорочень у межах норми. Рентгеноскопія шлунково- кишкового тракту виявила наявність хронічного гастриту.

Аналіз крові показав такі результати: кров - гемоглобін НЬ 60%, еритроцити - 3770000, лєйкоцити - 7300, кольоровий показник - 0.8, ШОЕ - 5 мм за годину; формула крові без змін.

За результатами фіброгастродуоденоскопії кислотність шлункового соку в межах норми (70), вільна соляна кислота - 40.

Дослідження крові на цукор при введенні глюкози й адреналіну показали такі результати (табл. і).

Таблиця 1

Показники хворого Б. за цукровою кривою

Як бачимо з таблиці і, цукрові показники за результатами кривої в межах норми й істотного хімічного (біогенного) зрушення в організмі теж не спостерігається. Коливання хімічного складу в цьому випадку не спричиняють патологічних змін в організмі, лише незначною мірою можуть впливати на настрій.

Відзначимо також, що за психічним станом хворий Б. орієнтований на місці, у просторі та часі. Критика стосовно власного стану відсутня: вважає себе психічно здоровим, а соматично - важкохворим. ілюзії сприйняття заперечує. Висловлює нав'язливі ідеї іпохондричного походжєння. Упевнений у наявності раку шлунку. Саме ця ідея супроводжує його упродовж усього свідомого існування. Відчуває важкість у шлунку (за його висловлюванням - «шлунок, наче наповнений свинцєм», «у шлунку відчуваю якесь утворення»). Ультразвукове дослідження ділянки шлунку підтвердило наявність у хворого хронічного гастриту, спричиненого невідповідним і нераціональним харчуванням.

Настрій у хворого постійно пригнічений, похмурий, тривожний. Вираз обличчя понурий, нудьгуватий, песимістичний. Він увесь час перебуває у неприродніх позах, часто вимушеного характеру. Руки завжди тримає на животі, замкненими, підтверджуючи саме цим важкість стану. Переважно лєжить зі стражденним виразом обличчя і відкритою ділянкою черевної порожнини. На пропозицію вкритись ковдрою він лягав на спину та згинав ноги в колінах, а простирадло натягував між колінами та руками так, щоб воно не торкалось ділянки в ділянці шлунку; в такому положенні міг лежати годинами.

У Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні імені академіка О. і. Ющенка було встановлено діагноз хворому Б. - постінфекційний психоз із іпохондричним синдромом. Ознак органічного ураження нервової системи у хворого не виявлено.

Нижче пропонуємо перегляд результатів асоціативного експерименту хворого Б. (табл. 2).

Таблиця 2

Інтерпретація асоціативного мислення у висловлюваннях хворого Б.

Згідно показників асоціативного експерименту, спостерігаємо збільшення прихованого періоду кожної наступної відповіді пацієнта в середньому до 4.2-4.9 с (норма за Івановим-Смолен- ським 1,6-2,2 с). Це вказує на деяку інертність кіркових процесів, особливо у другій сигнальній системі. Деякі відповіді мають ехолалічний характер, що також свідчить про інертність процесів збудження у корі мозку.

Узагальнюючи, виділяємо відповідні реакції на спеціальні слова, що подразнюють больові точки хворого та ріжуть слух: на слова-стресогени, які стосуються особистості хворого (рак, шлунок, страх), прихований період збільшується до 11,2 с. Отож, можна припустити, що словесний подразник сєнситивного значення викликає надмірне збудження точок навіюваних реакцій, а в силу явищ негативної індукції відповідь на цей подразник сповільнюється. Відповіді хворого хоча й мали емоційне забарвлення, але були сповільнені; вони вимовлялись із запізненням, одразу ж після обдумування. На користь такого припущення свідчить і той факт, що на наступні індиферентні слова відповідне реагування було хоч і сповільнене, але не так значно, що вказує на наявність зони гальмування навколо джерела збудження.

Електроенцефалографія (ЕГ) показала, що на всіх відведеннях хвилі біотоків були знижені (менше 10 дV). Характеризуючи відмінність індиферентних для хворого слів, укажемо, що, наприклад, слово «туман» супроводжується короткочасним пригніченням альфа-ритму в момєнт їх вимови (рис. 4). Слово ж «рак» викликало виражене пригнічення альфа-ритму упродовж 3,5 с. Реакція пригнічення спостерігалась і при наступних мовленнєвих подразненнях (рис. 5); це дає змогу припустити наявність у пацієнта інертних джерел збудження у корі мозку. Осла- 6лєння 6іотоків указує на малу активність кори, що пов'язано з її гальмівним ефектом.

Рис. 4. ЕГ хворого Б. Рис. 5. ЕГ хворого Б.

Лобно-тім'яне відведення Лобно-тім'яне відведення

зліва (на слово «туман») зліва (на слово «рак»)

Хворий був також обстежений за руховою методикою із мовленнєвим підкріпленням за Івановим-Смолєнським. Дослідження показали значну затримку утворення умовних рефлексів, що свідчить про послаблення процесів збудження у корі мозку. Впродовж діагностичного періоду досить яскраво виявлялись фазові стани кори мозку.

Аналізуючи психопатологічні явища, зазначимо, що маячні висловлювання хворого Б. можна пояснити згідно концепції

і. П. Павлова про відносно ізольовані захворювання окремих ділянок кори мозку. Однак больові відчуття розповсюджуватимуться на всю кору в разі постійного подразнення хвороботворних точок ділянки тіла [3]. У нашого хворого ця концепція досить ефектно виражена як під час клінічних спостережень, так і під час проведених досліджень. Ми бачимо, що іпохондричні переживання цілком оволоділи особистістю пацієнта. Він відчуває загальну слабкість, працездатність різко знижена. Його постійно турбують больові відчуття у грудині та шлунку. Усе це вказує на наявність досить реального захворювання, позбутись якого важко.

іпохондричні переживання, як правило, найяскравіше проявляються у хворого в періоди поганого фізичного самопочуття, викликаного перевтомою, сухим плевритом, хронічним гастритом, Болями в грудині. Однак вищезазначені соматичні захворювання не відповідали тим необ'єктивним скаргам, які пред'являв хворий б.: постійно спостерігалась невідповідність між Больовими й іншими неприємними відчуттями, що надходили від внутрішніх органів, і тією інтерпретацією, яку надавав сам хворий. Але не варто не враховувати об'єктивно констатуючі вісцеральні подразники (хронічний гастрит, сухий плеврит тощо), що постійно надсилають імпульси в кору головного мозку. із праць К. М. Бикова ми знаємо, що внутрішні органи, володіючи спеціальними рецепторними апаратами, постійно впливають на кору, змінюючи її функціональний стан [4]. Явища, що виникають у мозковій корі внаслідок інтєроцєптивних стимуляцій, урешті- решт набувають сили та наполегливості для того, щоб центральна нервова система їх могла ігнорувати [і, 2]. Так і у нашого хворого больові відчуття розвивались поступово. Восєни він переніс гостре респіраторне захворювання із субфебрильною температурою і подальшими ускладненнями (сухий плеврит). Пізніше його стали турбувати болі в шлунку, що виникли в результаті хронічного гастриту та явищ дискінєзії кишківника. Він дуже багато працював як Фізично, так і розумово, часто недосипав, перевтомлювався. Усе це занадто астенізувало його.

і. П. Павлов указував, що виснаження нервової системи є одним з основних чинників, що призводять до виникнення патологічної інертності кіркових процесів. Спостереження К. М. Бикова показують, що дезорганізована інформація з внутрішнього середовища сприяє на досить тривалий час зародженню дисбалансу між збудженням і гальмуванням в єкстєроцєптивних ділянках кори мозку [1-4]. Зазначимо, що саме це є приводом для невротичного стану мозкових клітин і причиною для зародження неврозу тієї чи іншої працездатної системи. Взаємодія між екстеро- та інтєроцєптивними імпульсами відбувається у корі мозку. Ця нормальна взаємодія порушується при патологічних станах кори.

Отже, у разі вираженого астенічного стану хворого, коли його нервова система ослаблена, імпульси, виходячи з внутрішніх органів, неприємні відчуття, спровоковані болем у грудині та ділянці шлунку, тривалі потужні надмірні подразники призводять до патологічної інертності процесів збудження у відповідних кіркових клітинах головного мозку. Але, окрім цього, в утворенні патодинамічного вогнища велике значення у цьому випадку мали переживання хворого, пов'язані зі страхом смерті від раку шлунку та туберкульозу легень.

із даних, установлених К. М. Биковим, ми знаємо, що єкс- тероцептивний подразник посилює інтероцептивну реакцію, у разі якщо новий зовнішній агент діє в тому ж напрямку. Саме це положєння досить переконливо підтверджено в нашому дослі- джєнні. Дійсно, в хворого з патологічним ураженням шлунково- кишкового тракту, після тривалих травмуючих переживань, порушується стан нервової системи, що призводить до патологічної інертності клітин кори мозку й утворення у ній стійкого, ізольованого патодинамічного вогнища [4].

Больові імпульси з внутрішніх органів і страх смерті від туберкульозу легень і раку шлунку були подразниками, які постійно підтримували хвороботворний процес у стані збудження; внаслідок впливу явищ негативної індукції на больові точки уражених ділянок не розповсюджувалось захисне гальмування. Саме у цих точках замість урівноважених процесів збудження і гальмування існував автентичний процес збудження, як результат постійного подразнення.

Неприємні відчуття різного характеру й інтенсивності, що надходили з внутрішніх органів, хворий намагався подолати. Він прагнув бути здоровим, як усі люди, а це - сильний позитивний подразник. Однак на тлі вираженого астенічного стану і цей подразник викликав у нього зовсім випадково нездоланне песимістичне уявлення про важкість хвороби, про її невиліковність. Усі подальші наміри пацієнта трактовані саме з цієї точки зору. Підкреслимо, що саме тому подразники, що діяли на нервову систему хворого Б., отримували відповідні реакції за механізмом ультрапарадоксальної фази, що клінічно проявлялось у вигляді іпохондричного марення із супутньою нєвідповідною поведінкою.

Читаючи історію хвороби пацієнта Б., можна попередньо зрозуміти, що він переніс туберкульоз легень, а вже пізніше захворів раком шлунку. Однак, це лише перше враження, оскільки тепер він, показуючи лікареві кров'яні плями на подушці (з ясен ротової порожнини), часто стверджує, що легені вже зовсім розпались. Думка про наявність у нього туберкульозу легень спричиняє іпохондричні переживання. Як стверджує К. М. Би- ков, це пояснюється тим, що імпульси, виходячи з внутрішнього середовища організму до вищих відділів головного мозку, часто зберігаються навіть тоді, коли рефлекторна поверхня певного органа видалена. Однак рефлекторна дуга виявляється настільки міцно закріпленою, що шлях на ній легко відновлюється за відповідних стимуляцій із рецепторів інших внутрішніх органів чи сигналів із зовнішнього середовища. Відповідно, і неіснуючого розриву між двома хвороботворними ідеями (про туберкульоз легень і раку шлунку) фактично не існує.

Висновки

У наведеному спостереженні ми виявили об'єктивно констатуючі вісцеральні подразники, що діють у теперішньому часі або ж мали місце в минулому, і супроводжували досить тривалу неадекватну суб'єктивну реакцію на них із боку хворого. Це пояснюється тим, що умовні рефлекси, які утворюються у внутрішніх органах, досить важко затухають і є більш інертними, що має велике значення у виникненні іпохондричного марення.

Підкреслимо також, що неабиякий інтерес становлять і такі випадки прояву іпохондрії, у яких інтероцептивні подразники досить довго надходили в функціонально ослаблену кору головного мозку й призвели до утворення у ній застійних, інертних джерел збудження, що лежать в основі іпохондричного марення. Ми під час спостереження за хворим Б. акцентуємо увагу на тому, що саме такий механізм зародження іпохондричних проявів відображений у його етіології хвороби.

Перспективою подальших досліджень за вивченням психології іпохондричних розладів особистості є суб'єктивна інтерпретація пацієнтом внутрішньої картини хвороби й особливостей його поведінки.

Список використаних джерел

Асмолов А. Г. Психология личности: культурно-историческое понимание развития человека / Александр Асмолов [3-є изд.]. - М. : Смысл ; Изд. центр «Академия», 2007. - 528 с.

Біла книга національної освіти України / Акад. пєд. наук України ; за ред. В. Г. Кременя. - Київ, 2009. - 198 с.

Международная классификация болезней МКБ-10 [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.studfiles.ru/ preview/5280773/page:5/

Пащенков С. 3. Ипохондрические состояния / С. 3. Пащенков. - Москва : Государственное издательство медицинской литературы МЕДГИ3, 1958. - 130 с.

Spysok vykorystanyh dzherel

Asmolov A. Psykhologia lichnosti: kul'turno-istoricheskoe po- nimanie razvitiia cheloveka / Aleksandr Asmolov [3-є izd.]. - M. : Smysl ; Izd. tsentr «Academiia», 2007. - 528 s.

Bila knyga natsionalnoii osviti Ukraini / Akad. ped. nauk Uk- raini ; za red. V. G. Kremenya. - Kyiiv, 2009. - 198 s.

Mezhdunarodnaia klassifikatsiia boleznej MKB-10 [JElekt- ronnij resurs]. - Rezhim dostupa : http://www.studfiles.ru/ preview/5280773/page:5/

Paschenkov S. Z. Ipokhondricheskie sostoianiia / S. Z. Paschen- kov. - Moskva : Gosudarstvennoe izdatelstvo medizinskoi literaturi MEDGIZ, 1958. - 130 s.

Размещено на Allbest.ru