До проблеми теоретико-емпіричного вивчення соціально-психологічної компетентності старшокласників у спілкуванні

І.В. Федосєєва

Постановка проблеми. Пріоритетне місце серед ключових компетентностей особистості, визначених державними освітніми документами й концептуальними дослідженнями сучасних учених, надано комунікативній компетентності школярів, яка являє собою цілісну, поліаспектну, багаторівневу особистіс- ну характеристику. Ця обставина детермінована тим, що компетентність у спілкуванні іманентно присутня в решті видів ключових компетентностей і забезпечує оволодіння школярем креативними навичками навчальної діяльності в процесі вирішення різноманітних комунікативних задач, встановлення і підтримку конструктивних контактів з іншими людьми, успішну адаптацію в соціальних групах і ситуаціях міжособистісної взаємодії.

Розвиток компетентності у спілкуванні як особистісної якості старшокласників викликає закономірний інтерес дослідників, педагогів, психологів-практиків, широких кіл громадськості, що обумовлено зростанням соціальних очікувань по відношенню до освітніх установ.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема вивчення компетентності в спілкуванні є зовсім не новою проблемою, яка досліджувалася когортою вітчизняних і зарубіжних психологів (Ю.М. Жуков, І.О. Зимня, Ю.М. Ємельянов, Є.А. Кукуєв, Л.А. Петровська, П.В. Растянніков, В.А. Семиченко, Є.В. Сидоренко, Т.С. Яценко, Д. Хаймс). Багато сучасних дослідників розглядають компетентність у спілкуванні як психосоціальну якість, що означає силу й упевненість, які з'являються від усвідомлення своєї здатності ефективно взаємодіяти з оточенням (Л. Хьєлл, Д. Зіглер). Інші дослідники пов'язують комунікативну компетентність з умінням давати соціально-психологічний прогноз комунікативної ситуації, визначати форму й напрямок комунікації й адаптуватися в ній (Є.В. Руденський). Проблема забезпечення ефективності комунікативної взаємодії учасників навчально-виховного процесу, яка характеризується активністю, усвідомленістю й цілеспрямованістю обох сторін, досліджується багатьма авторами (І.А. Зимня, Х.І. Лімейтс, В.В. Рубцов, Н.Ю. Постолюк, Г.А. Цукерман та інші) [3].

Феномен комунікативної компетентності досить широко представлений в сучасній психолого-педагогічній літературі (О.О. Бодальов, С.Л. Братченко, Ю.М. Жуков, Ю.М. Ємельянов, Г.А. Кудрявцева, Н.В. Кузьміна, О.В. Крючкова, В.О. Лабун- ська, А.В. Мудрик, Л.А. Петровська, Є.В. Руденський, Г.С. Тро- фімова, Ю.Л. Ханін та інші), де розглядається з функціонального, діяльнісного та особистісного підходів [2].

Особливо актуальною сьогодні уявляється проблема комунікативної компетентності в молодіжному середовищі. Проте досліджень, присвячених розвиткові компетентності особистості у спілкуванні, недостатньо. Маловивченими в сучасній психології залишаються деякі аспекти розвитку комунікативної компетентності як професійно важливої якості особистості в умовах навчання у старших класах загальноосвітніх шкіл. Недостатньо повно визначено основні компоненти змісту комунікативної компетентності, фактори, що впливають на її розвиток та формування в старшому шкільному віці, психолого-педагогічні умови, створення яких здатне позитивно впливати на зміни стилю взаємодії в учнівському середовищі.

Очевидно, що відсутність спеціальних досліджень з цього питання обмежує як загальнотеоретичні уявлення про генезу і механізм процесу спілкування загалом, так і розробку релевантних, конкретної ситуації, методичних прийомів. З огляду на актуальність і недостатню розробленість у психології порушеної нами проблеми, а також її теоретичну і практичну значимість, нами було проведено спеціальне теоретико-емпіричне дослідження соціально-психологічної компетентності старшокласників у спілкуванні.

Мета написання статті -- теоретично вивчити та емпірично дослідити особливості соціально-психологічної компетентності у спілкуванні; презентувати результати констатувального експерименту на матеріалі учнів старших класів середніх загальноосвітніх навчальних закладів.

Виклад основного матеріалу. Поняття соціально-психологічної компетентності особистості у спілкуванні розглядається багатьма дослідниками, які послуговуються при цьому різним її розумінням (Ж.М. Глозман, Ю.М. Ємельянов, В.П. Зінченко, М.І. Конюхов, Б.Г. Мєщеряков, Л.А. Петровська, Л.А. Цвєтко- ва, М.Г. Ярошевський).

Аналіз дефініцій компетентності у спілкуванні дав можливість виявити відмінності у підходах різних авторів і одночасно засвідчити певну спільність поглядів щодо тих чи інших ознак даного психологічного феномена.

Зокрема, одні автори головним у комунікативній компетентності вважають ефективність спілкування (Ж.М. Глозман, В.П. Зінченко, Б.Г. Мєщеряков). Зі свого боку Л.А. Петровська вважає, що гнучкість в адекватній зміні психологічних позицій є суттєвим показником компетентного, зрілого спілкування [7].

Спираючись на результати досліджень багатьох учених, ми дійшли висновку, що компетентність старшокласників у спілкуванні має (у широкому розумінні) такі структурні складові:

- здатність передбачати ситуацію міжособистісного спілкування;

- здатність відчувати соціально-психологічну атмосферу ситуації взаємодії;

- здатність здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування в ситуації міжособистісної взаємодії;

- здатність встановлювати і підтримувати потрібні контакти з людьми;

- володіння певною сукупністю знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективність спілкування.

У розв'язанні поставлених завдань ми спиратимемося у нашому дослідженні на таке визначення компетентності у спілкуванні - це складно організоване психологічне утворення суб'єкта спілкування, система комунікативних знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективність його комунікативної діяльності. Змістову структуру компетентності старшокласника у спілкуванні, за даними дослідників, утворюють три головних групи вмінь, або здатностей особистості:

1. Комунікативно-мовленнєва здатність, що об'єднує такі вміння: а) отримання інформації, б) адекватне розуміння смислу інформації, в) програмування і висловлення своїх думок в усній чи письмовій формі.

2. Соціально-перцептивна здатність (сприймання і розуміння сутності іншої людини, взаємооцінка). Володіння нею передбачає такі вміння: а) створення образу іншої людини (розуміння її психологічної сутності); б) моральні уявлення (емпатія як усвідомлення почуттів, потреб, інтересів інших людей, повага до партнера зі спілкування, тактовність тощо); в) рефлексію (самоусвідомлення - розуміння своїх внутрішніх станів, емоцій, ресурсів, уподобань, інтуїція).

3. Інтерактивна здатність (вміння регулювати взаємодію, взаємовплив і досягати взаємопорозуміння), що об'єднує такі вміння: а) знання соціально-комунікативних норм, зразків поведінки, соціальних ролей; б) здатність до соціально-психологічної адаптації; в) контроль за поведінкою у взаємодії, вміння розв'язувати конфлікти; г) здатність впливати на партнера зі спілкування: вміння слухати і володіння ефективною тактикою переконання іншої людини [6].

Як засвідчив здійснений нами аналіз відповідних літературних джерел, загальновизнаної і такої, що відповідає прийнятим психометричним вимогам методики, діагностики компетентності старшокласників у спілкуванні сьогодні не розроблено. Це пов'язано, насамперед, з багатоаспектністю даного феномена, з різноманітністю класифікацій детермінант компетентності в спілкуванні.

Спираючись на викладене уявлення про зміст і обсяг поняття компетентності у спілкуванні, особливості, що детермінують даний процес, першочерговою для нашого дослідження убачалася задача розроблення й верифікації на матеріалі емпіричних досліджень методики вимірювання рівня компетентності старшокласників у спілкуванні.

З цією метою нами було розроблено програму вимірювання рівня компетентності старшокласників у спілкуванні за допомогою наступних методичних прийомів:

- методики діагностики комунікативної соціальної компетентності (КСК) М.П. Фетіскіна [8, с. 138 - 149];

- методики «Оцінка комунікативного контролю в спілкуванні» Маріона Снайдера [5];

- методики «Діагностики рівня сформованості та проявів компетентності в спілкуванні» за В.Ф. Ряховським [1; 4].

Дослідження здійснювалося на базі загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ст. м. Переяслава-Хмельницького. Експериментальну вибірку склали учні 9-х - 10-х класів загальною кількістю 48 осіб.

Компетентність у спілкуванні можна виміряти через комунікативну соціальну компетентність, тому першим напрямом для дослідження нами було визначено соціально-психологічний компонент.

В результаті використаної нами методики «Діагностики комунікативної соціальної компетентності (КСК) М.П. Фетіскіна було виявлено суттєве домінування за фактором Н, згідно якого 77 % вибірки (37 старшокласників) мають високий рівень прояву. Цей фактор, зокрема, його високий рівень інтерпретується як контролюючий себе, уміючий підкорятися правилам. На противагу цим учням, 23 %, а це 11 старшокласників, презентували низький рівень, який засвідчив імпульсивність та неорганізованість респондентів. Суттєва перевага була виявлена за фактором Д - 36 старшокласників (75 %) проявили високий рівень, який інтерпретується як життєрадісність, веселість, безпечність. На противагу наведеним характеристикам, 25 % вибірки надали перевагу мовчазливості й серйозності. 67 % вибірки, які склали 32 учні-старшокласники, надали перевагу високій оцінці за фактором А: відкритість, легкість у спілкуванні, товариськість. Решта 33 % - нетовариські, замкнені, з низьким рівнем компетентності в спілкуванні.

Цікавими є одержані дані за фактором С: 60 % респондентів, а це 29 старшокласників, які отримали високу оцінку. Вона означає емоційну стійкість у спілкуванні, зрілість, спокій. На противагу цим учням, 40% вибірки, яку склали 19 старшокласників, є емоційно нестійкими в комунікації, мінливими, піддатливими почуттям. 50х50% розташувалися показники за фактором В. Рівно половина вибірки характеризується розвиненим логічним мисленням, кмітливістю, й половина - 24 старшокласники - мають прямо протилежні показники. Решта факторів не отримали значимих показників, тому ми не бачили сенсу їхньої детальної інтерпретації.

Гістограма 1. Домінування факторів за методикою М.П. Фетіскіна

У цілому по методиці ми можемо констатувати досить позитивні показники, які засвідчують легкість досліджуваних у спілкуванні, високу комунікативну компетентність, розвинене логічне мислення, кмітливість, емоційну стійкість під час міжособистісної взаємодії, високий самоконтроль. Проте, варто зазначити, що близько 30 % вибірки презентували прямо протилежні показники, які наштовхують на думку про засоби психопрофілактики й корекції компетентності старшокласників у спілкуванні.

Наступним напрямком емпіричного дослідження компетентності старшокласників у спілкуванні стало вивчення комунікативних умінь та комунікативного контролю в спілкуванні, які визначають соціально-психологічну комунікативну компетентність. З цією метою ми скористалися методикою оцінки комунікативного контролю в спілкуванні (М. Снайдера), отримані показники за якою презентовано у вигляді кругової діаграми 2.

На основі оцінювання реакції на різноманітні ситуації як правильні чи неправильні, за М. Снайдер, виявляється три рівні комунікативного контролю - високий, середній та низький. Зокрема низький показник, виявлений в даному дослідженні в 19 % вибірки, характеризується стійкістю поведінки (учень не вважає за потрібне змінюватися в залежності від ситуації і не враховує особливості партнера по спілкуванню, а також особливості ситуації); схильністю до спонтанного та щирого саморозкриття в спілкуванні, безпосередністю, відкритістю; «незручністю» в спілкуванні через прямолінійність, негнучкість; стійкістю «Я», схильністю до стереотипів. Середній комунікативний контроль, що спостерігається в 46 % досліджуваних старшокласників, характеризується щирістю, спонтанністю поведінки; нестриманістю в емоційних проявах і схильністю до афектів, образ, конфліктів; схильністю враховувати в своїй поведінці інтереси оточуючих; низькою саморегуляцією.

Діаграма 2. Рівні комунікативного контролю старшокласників за методикою М. Снайдер