Становлення понять "громадянськість" і "громадянський розвиток" в основних психологічних теоріях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення понять «громадянськість» і «громадянський розвиток» в основних психологічних теоріях

Постановка проблеми

Вихідним елементом конструкції громадянського суспільства постає особистість. Показником, що відображає готовність суспільства до нового етапу свого розвитку - етапу громадянського, визначено наявність інтегральної якості особистості громадянськості.

Громадянськість - багатоаспектне поняття і розглядалось у міждисциплінарному дискурсі як: моральний імператив демократичних цінностей (філософський аспект), соціальний регулятор стосунків між громадянами, державою і громадянським суспільством (культурологічний аспект), здатність і готовність активно діяти на благо суспільства і держави (політологічний аспект), інтегральна соціально-психологічна якість (соціально- психологічний аспект) тощо.

Проблема дослідження громадянськості завжди супроводжувалась певними труднощами. По-перше, кожний соціально-історичний етап суспільного розвитку формулював своє розуміння терміна «громадянськість». По-друге,у тлумаченні цього поняття виникали певні труднощі, обумовлені винятковою складністю явища і невизначеністю цієї категорії. Головною проблемою було і залишається відсутність узгодженого наукового обґрунтування терміна «громадянськість» з психологічної точки зору. По-третє, громадянськість, як психологічне особис- тісне утворення, звичайно, має певну історію розвитку і супроводжується психологічними, соціальними та віковими змінами. Але досліджень, які б вивчали цей процес, що визначається нами як громадянський розвиток особистості, також немає. Тож виникає потреба у дослідженні витоків виникнення понять «громадянськість», «громадянський розвиток» у провідних психологічних конструктах.

Останні дослідження і публікації. Теоретичною основою у тлумаченні природи громадянськості були погляди представників біогенетичної орієнтації. Введені поняття «архетипи» К. Г. Юнга, «соціальний інтерес» А. Адлера, «соціальний характер» Е. Фромма, слугували тлом подальших досліджень у цьому напрямі. Формування особистості,як постійний пошук балансу між соціалізацією та індивідуалізацією особистості, розглядалося в роботах Г. Тарда, Т. Парсонса, Д. Істона, Г. Хаймана (загальна методологія питання).Поширення за кордоном отримали біхе- віористські трактування в радикальному (Б.Скіннер), конвенціальному (Р. Сірс, Р.Лєйн, Т. Герр) і соціальному (А.Бандура, Ф.Конверс) аспектах, з глибоким аналізом поведінки, у тому числі - революційних виступів, електоральної поведінки, екстремізму. Концепції К. Роджерса, А. Маслоу, К. Гольдшейна (гуманістичний підхід) отримали своє продовження у сучасних дослідженнях. Розгляд психологічних аспектів громадянського змісту «Я концепції» можна знайти в роботах К. Абульханової, Б. Ананьєва, Л. Виготського, О. Деркача, О. Князєва, І. Кона, Б. Ломова, С. Рубінштейна, Д. Узнадзе, В. Шепеля та ін. Основу вітчизняних психологічних досліджень зазначеної проблематики складали: спадщина філософів і мислителів Г. Ва- щенка, Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, В. Сухомлинсько- го, праці психологів Г. Костюка, О. Леонтьєва, C. Рубінштейна, сучасних українських науковців М. Боришевського, О. Киричу- ка, С. Максименка, М. Пірен, О. Саннікової, О. Сухомлинської, В. Семиченко, В. Татенка, Т. Титаренко, О. Чебикіна, Н. Хазра- тової, Т. Яценко. Ключовим методологічним підходом у визначенні громадянськості, на думку вчених, повинен стати психологічний підхід.

Тож метою нашої статті є дослідження витоків формування понять «громадянськість» та «громадянський розвиток» в основних психологічних теоріях.

Виклад основного матеріалу

Аналіз психологічних напрямів і шкіл, в яких започатковано дослідження проблематики громадянськості особистості, вважаємо за необхідне розпочати з розгляду психологічних знань, що представляють традиційний, класичний варіант.

Першим поштовхом у тлумаченні природи громадянськості були погляди представників біогенетичної орієнтації (психоаналітичні теорії), які особливу увагу приділяли сфері несвідомого, тобто підсвідомим процесам та інстинктам (З. Фрейд, А. Адлер, К. г. Юнг, частково Е. Фромм). Так, З. Фрейд, приписуючи несвідомому асоціальну роль, вважав, що саме існування суспільства є утиском природних інстинктів. Інстинктивні імпульси людини приходять в конфлікт з інтересами суспільства, результатом чого являються фрустрації. На думку вченого, в основі емоційних зв'язків суспільства лежать ідентифікація і десексуалізація «лібідо» (сублімація). Держава, здійснюючи заборони та обмеження, може стати ворожою особистості і приглушити розвиток її громадянськості. І тільки за умови, коли між індивідом і державою буде знайдено компроміс стосовно сублімації енергії інстинктів у суспільно-громадську діяльність, громадянськість стане виразною та конструктивною [9].

На противагу йому, К. Юнг вважав, що, крім індивідуального несвідомого, існує колективне підсвідоме, що акумулює досвід попередніх поколінь, зафіксований в архетипах (певних образах, символах). За Юнгом, колективне несвідоме - наче повітря, яким дихають усі, але яке нікому не належить. Його зміст (який Юнг назвав архетипами) - це надособистісний патерн (тобто комплекс, певна констеляція психічних елементів) формування різноманітних способів матеріальної і духовної діяльності в даному соціумі[5]. Теорія Юнга започаткувала низку сучасних досліджень архетипів політичного несвідомого, впливу архети- пів щодо формування ментальності народів. Так О. Донченко, Ю. Романенко на прикладі українського менталітету продемонстрували вплив архетипів (візантинізму) на його формування, що у деякій мірі пояснює проблеми громадянського розвитку українців: архетип домінування минулого над майбутнім, що виявляє себе в некритичному традиціоналізмі, консерватизмі вчинків, інтелектуальній ригідності, пасивності, квазітолерантності; архетип монарності буття - психокультурний егоцентризм, інфантилізм; архетип долі - аполітичність; архетип тотожності істини і влади тощо [3, с. 263 264].

В концепції А.Адлера стверджувалось, що громадянськість досягається завдяки природженій здатності, соціальному почуттю або соціальному інтересу, яка розкривається протягом життя людини [2, с. 245 249.]. Е. Фромм зауважував, що Адлер був чи не першим психоаналітиком, який визначив фундаментальну соціальну суть людини. Вчений прийняв припущення, що людська мотивація, в основному, представлена соціальними спонуканнями. Вони співвідносять себе з іншими людьми, беруть участь в спільній соціальній діяльності, ставлять загальне благо вище за егоїстичні інтереси, і стиль їх життя, переважно, соціальний за своєю орієнтацією. Адлер не вважав, що люди соціалізуються лише тому, що залучаються до соціальних процесів; соціальний інтерес природжений, хоча специфічні стосунки, що розвиваються, з людьми і соціальними інститутами визначаються характером суспільства, в якому народжена людина. З першого дня життя людина вкорінена в суспільстві. Кооперація проявляється у взаємовідносинах немовляти з матір'ю, і з того часу людина безперервно включена в систему міжособистісних стосунків, які формують особу і дають конкретні шляхи пошуку першості. Прагнення до першості стає соціалізованим; на місце суто особистих амбіцій і егоїстичних досягнень приходить ідеал досконалого суспільства. «Соціальний інтерес - істинна і неминуча компенсація усіх природних слабкостей людських індивідів» (1929b, с. 31). За Адлером, соціальний інтерес включає такі явища, як кооперація, міжособистісні і соціальні стосунки, ототожнення з групою, емпатію тощо, але найголовніша його мета полягає в допомозі у побудові досконалого суспільства. Тож внесок вченого у дослідження громадянського розвитку особистості очевидний, він чи не вперше ввів синонім поняття громадянськості, визначивши його соціально - психологічні ознаки [6].

Е. Фромм, досліджуючи природу суспільства і людини, дійшов висновку, що особистість у процесі історичного розвитку втратила той споконвічний зв'язок із навколишнім світом, який тривав протягом віків, перетворившись на дрібну частину державної машини, створеної її ж руками. Невпевненість і безпорадність, які з'являються при цьому в особистості, стали причиною того, що вона втратила свою сутність, відмовилася від свого «Я» і «втекла під захист держави, пристосувавшись до даного середовища» [10].Вчений прагнув з'ясувати, яку роль відіграють психологічні фактори в соціальному, намагався розкрити психологічний механізм суспільного розвитку, тому в центр своєї теорії поставив психологічну модель людини, аналіз розгортання потенціальних людських якостей у процесі пристосування людини до конкретної соціально-економічної дійсності. На нашу думку, хоча науковцем і не використовувався термін «громадянський розвиток», змістовно його концепція розкриває сутність цього поняття.

Крім того, Е.Фромм вводить поняття «соціальний характер» як взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери і соціоеконо- мічної структури. Соціальний характер, на думку автора, є результатом динамічної адаптації людської природи до структури суспільства. Він вважав, що соціальну перспективу (побудову громадянського суспільства) відкривають люди з продуктивним характером, життєвими принципами яких є гуманістичні норми, орієнтація на буття. Їхня історична роль зводиться до завдань моральної просвіти людей, що є головною умовою істинної революції, яка приведе людину до утвердження справжнього буття. Тут ми вже можемо говорити про виокремлення вченим соціально-психологічних характеристик особистості, які у подальших дослідженнях сформувались у поняття «громадянськість».

Як бачимо, психоаналітичні теорії мали певний внесок у розвиток психологічних уявлень щодо феномена громадянськості. І якщо у радянські часи нехтувалось біологічними витоками особистості у поясненні соціальних процесів, то сучасні вчені, сприймаючи людину як біопсихосоціальну систему (І. Хоміч), ураховують наукові здобутки фундаторів біогенетичного напряму. Крім того, в цих теоріях започатковано аналіз процесу соціально-психологічного розвитку особистості під впливом соціуму, що розуміється нами як громадянський розвиток, розпочато формування уявлень щодо психологічних особливостей особистості громадянина.

Соціогенетична орієнтація (Дж. Уотсон і Б. Скіннер, А. Бандура і Дж. Роттер) ще більше наблизилася до розуміння процесів громадянського розвитку особистості. Визначаючи основною задачею розвитку особистості процеси соціалізації та навчання, в широкому значенні слова, науковці стверджували, що психологічні зміни залежать передусім від зрушень в громадському положенні, системи соціальних ролей, прав і обов'язків, зокрема від структури соціальної діяльності індивіда. На думку тео- ретиків-біхевіористів, соціальні ролі людей і більшість форм соціальної поведінки особи формуються в результаті спостережень за такими соціальними моделями, які задають батьки, учителі, товариші та інші члени соціуму. Індивідуальні відмінності в поведінці людей є, згідно теорії соціального научіння, результатом взаємодії і взаємовідносин з різними людьми. Особистість при такому підході - це результат взаємодії між індивідом з його здібностями, минулим досвідом, очікуваннями і середовищем, що оточує його [4].

Два напрями в поведінковій теорії особистості - рефлекторний (Дж. Уотсон і Б. Скіннер) і соціальний (А. Бандура і Дж. Рот- тер). Вчені трактували соціальну поведінку людини по-різному. Біхевіористи рефлекторного напряму вважали, що можна на замовлення сформувати будь який тип особистості. В результаті певної системи підкріплень і покарань людина набуває нові соціальні навички і, відповідно, нові властивості особистості - доброту або чесність, агресивність або альтруїзм (Годфруа Ж., 1992; Скіннер Б., 1978). За подібним сценарієм радянські ідеологи намагалися створити образ «людини - гвинтика системи». Як бачимо, в реальному житті такі проекти втілити не вдалося.

На думку представників другого напряму, важливу роль у розвитку особистості відіграють не стільки зовнішні, скільки внутрішні чинники, наприклад, очікування, мета, значущість та ін. Бандура назвав поведінку людини, детерміновану внутрішніми чинниками, саморегуляцією, основне завдання якої - забезпечувати самоефективність, тобто здійснювати тільки ті форми поведінки, які особистість може реалізувати, спираючись на внутрішні чинники в кожен з визначених моментів. Внутрішні чинники діють за своїми внутрішніми законами, хоча і виникли з минулого досвіду в результаті научіння через наслідування (А.Х'єлл, Д.Зіглер, 1997).

Особливий інтерес в межах біхевіористської концепції становлять погляди Дж. Роттера, який був ще більшим когніти- вістом, ніж Бандура. Для пояснення поведінки людини він увів спеціальне поняття «поведінковий потенціал», яке означає міру вірогідності того, як поводитиметься людина в цій ситуації.

На нашу думку, якщо поняття «саморегуляція» і «поведінковий потенціал» можна вважати конструктивними внесками у дослідження громадянського розвитку особистості, то позиція відносно свободи ухвалення рішень звужує можливості використання цієї теорії в нашому дослідженні. На думку бі- хевіористів, людина практично повністю позбавлена свободи волі, а поведінка детермінована зовнішніми обставинами. В якості елементів особистості у біхевіористській теорії виступають рефлекси або соціальні навички. Постулюється, що список соціальних навичок (властивостей, характеристик, рис особи), властивих конкретній людині, визначається їїсоціальним досвідом (научінням). Крім того, біхевіоризм фактично виключав внутрішні переживання людини зі сфери дослідження, пріоритет віддавався аналізу об'єктивних фактів поведінки. Ми приєднуємося до критики такої позиції, що була висловлена засновником когнітивного напряму Ж. Піаже, який стверджував, що, окрім зовнішньої дії, потрібна наявність внутрішньої готовності особистості.

Рольова теорія Я. Морено поглибила тему співвідношення біологічного й соціального начал у людині. Формування особистості розглядалося як постійний пошук балансу між соціалізацією та індивідуалізацією особистості. В основі цієї теорії лежить положення про те, що розвиток людини залежить від двох груп чинників: інтернальні чинники, пов'язані із задоволенням інстинктів, реалізацією базових потреб тощо; екстер- нальні чинники, що визначають вплив на розвиток особистості з боку культури, соціальних очікувань. Ці чинники спонукають до інтеріоризації соціального досвіду, громадянських зразків поведінки, що особливо важливо в межах нашого дослідження.

Проблематика громадянського розвитку найтісніше пов'язана та багато у чому подібна процесу політичної соціалізації, тому в окрему групу нами віднесено соціально-психологічні концепції, що досліджували її різноманітні аспекти. Поняття соціалізації дуже активно розроблялося з кінця 30-х рр., хоча сам термін «отримав прописку» в науковій літературі ще в середині XIX століття. До родоначальників розробки цієї проблеми відносяться Г. Тард, Т. Парсонс, Д. Істон, Г. Хайман (загальна методологія питання).

Дослідження у даній галузі були продовжені у межах когні- тивної школи у психології (Ж. Піаже, Л. Кольберг, А. Болдуін та ін.). Тут була вироблена модель соціалізації, за якою по мірі дозрівання пізнавального апарату особистості відбувається «наповнення свідомості» соціальним змістом. Об'єктом їх досліджень був процес мислення. Ідея зв'язку вікових можливостей особистості і сприйняття нею політичних смислів є плідною в контексті нашого дослідження громадянського розвитку дорослої особистості, адже дозволяє прослідкувати процес політичної соціалізації з позиції розвитку самої особистості, внутрішніх закономірностей становлення її мислення, відстежити вікову динаміку цих процесів.

У межах когнітивної моделі політичної соціалізації склалося трактування активної особистості, яка володіє своєрідним політичним мисленням, що виступає базою для вибору певної політичної поведінки. Індивід у процесі політичної соціалізації виробляє свій тип політичного мислення, картину політичної реальності, крізь яку сприймає політику, приймає рішення та діє. Це слугувало науковим підґрунтям щодо сучасних вітчизняних досліджень проблематики громадянської соціалізації особистості (Н. Самохіна, Г. Федоніна), яка розумілась науковцями як «складний багатогранний процес включення індивіда в громадянську практику, під час якого відбувається засвоєння та привласнення ним громадянських норм і цінностей, притаманних даному суспільству, та здійснюється усвідомлене набуття індивідом такої інтегрованої якості особистості й базової цінності демократичного суспільства, як громадянськість» [7, с. 26].

На нашу думку, розв'язання складних питань громадянського розвитку особистості неможливе без звернення до гуманістичних ідей вчених психологів. Персонологічні (екзистенціально-гуманістичні) теорії (А. Маслоу, Ж. П. Сартр, К. Роджерс) на відміну від психоаналізу та біхевіоризму, розглядали людину як творчу особистість, метою і призначенням якої є саморе- алізація. Гуманістичний підхід сприяв дослідженню розкриття можливостей особистості шляхом актуалізації і самоактуаліза- ції (А.Маслоу), які слугували основою у подальших наукових пошуках щодо вивчення громадянськості особистості.

На думку І. Булах, істинна цінність гуманістичних ідей Мас- лоу полягає в тому, що він прагнув довести здатність людини самостійно формувати своє життя. Значущим в його роботах були положення щодо морального, духовного розвитку людини, тож пізнанню етичних, моральних і доброчесних людей необхідно віддавати перевагу [1,с.38]. Сучасна українська вчена Л. Снігур, спираючись на ці ідеї, у своїх дослідженнях зазначала, що домінування орієнтації особистості на духовно-моральні цінності буття характеризує високий ступінь реалізації сутнісного потенціалу особистості як громадянина, постає результатом її самовдосконалення. Громадянськість конкретизується у гуманістичній зверненості на інших громадян країни, а не лише на інтереси країни як цілого [8].

Згідно з теоретичною позицією К. Роджера лише сама людина відповідальна за свою долю і за те, як вона себе в ній уявляє. Людина вільна в рішеннях відносно того, яким повинно бути її життя у контексті природжених потенціалів і обмежень. Люди в своїй основі добрі та володіють прагненням до самовдосконалення. В його теорії фундаментальне значення в контексті нашого дослідження мають такі психологічні феномени, як «досвід», «Я концепція» або самість, конгруентність і неконгруентність, тенденція до самоактуалізації. Поле досвіду, за автором, - це унікальна індивідуальна система орієнтацій, частина якого поступово диференціюється і виникає «Я концепція» або самість. У процесі спонтанних реакцій організму на безпосередні переживання людини «Я» все більше диференціюється і ускладнюється, стає соціально сприйнятливим, тож зміст «Я концепції» стає продуктом соціалізації. Взаємозалежність понять «досвід» і «Я - концепція» виявляється у відношеннях конгруентності. Конгруентність визначається як сутнісна «відповідність між досвідом і його усвідомленням», неконгруентність свідчить про порушення балансу досвіду - усвідомлення. У дослідженні громадянського розвитку особистості важливими є два зрізи конгруентності, визначені Роджерсом. Один з них - між суб'єктивною реальністю (досвідом) і зовнішньою реальністю (світом як таким). Другий - ступінь відповідності - невідповідності між реальним та ідеальним «Я». Якщо розходження між реальним «Я» та ідеальним «Я» значні, то для особистості «закритий» основний мотив розвитку - тенденція до актуалізації, найважливішим аспектом якої є прагнення до самоактуалізації. Це поняття розуміється вченим як процес реалізації людиною протягом життя свого потенціалу з метою стати повноцінно функціонуючою особистістю [1,с.39- 42]. Концепції К. Роджерса отримали своє продовження у сучасних дослідженнях. Розгляд психологічних аспектів громадянського змісту «Я концепції» можна знайти в роботах К. Абульханової, Б. Ананьєва, Л. Виготського, О. Деркача, О. Кня- зєва, І. Кона, Б. Ломова, С. Рубінштейна та ін. Виникає поняття громадянської зрілості як умови досягнення громадянськості (Б. Додонов, В. М'ясищев, В. Сталін), громадянської спрямованості, громадянських якостей (О. Киричук, М. Боришевський, В. Роменець, В. Татенко, Т. Титаренко, Л. Снігур) тощо.

На нашу думку, неоціненний внесок гуманістичних теорій у розробку досліджуваних категорій полягав у виокремленні певних соціально-психологічних якостей і характеристик особистості, які у подальших дослідженнях сформувались в ознаки громадянськості. Водночас соціогенетичні концепції у поясненні процесів соціалізації слугували для нас орієнтиром щодо розуміння феномена громадянського розвитку особистості.

Висновки

Наукові теорії минулого започаткували дослідження і формування понять «громадянський розвиток» і «громадянськість» особистості. І хоча їм не належить авторство у розбудові цих термінів, більшість психологічних концепцій розкривали сутнісні характеристики та ознаки досліджуваних феноменів. Зауважимо, що сьогоденні ще не склалося однозначного уявлення щодо психологічної сутності поняття «громадянськість», а термін «громадянський розвиток» поки що взагалі не визначений.

Перспективи подальших розвідок у цьому напрямку вбачаємо саме у вивченні цих категорій, визначенні їх психологічної сутності та взаємозв'язків. Ми припускаємо, що громадянськість як інтегральна психологічна якість особистості є результатом громадянського розвитку особистості впродовж життя. Тож метою нашого подальшого дослідження буде наукове обґрунтування висунутої тези.

Список використаних джерел

громадянськість біогенетичний гуманістичний психологічний

1. Булах І.С. Психологія особистісного зростання підлітка : монографія / І.С. Булах. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2003. - 340 с.

2. Виховання громадянина: психолого педагогічний і народознавчий аспект/ Р.П. Ігнатенко, Л.В. Поплужний, І.Н. Ко- сарєва, В. Л. Крицька; МО України; Ін т змісту і методів навчання.- К.: [Ін-т змісту і методів навчання], 1997.- 246 с.

3. Донченко О. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення) : монографія / О. Донченко, Ю. Романенко. - К.: Либідь, 2001. - 334 с.

4. Духовное развитие личности как фактор формирования национальной и гражданской идентичности : автореф. дис. ... канд. философ.наук : 09.00.11 / Владимир Владимирович Чурин; Моск. гор. пед. ун т. - М., 2011. - 22 с.

5. Ігнатовська Р.В. Громадянськість як ціннісна якість особистості / Р.В. Ігнатовська// Збірник наукових праць. ... 2 ге, доповн. і переробл. К.: Генеза, 2004. - 736 с.

6. Келвин С. Холл. Теории личности / С. Холл Келвин, Линдсей Гарднер; Перевод И.Б. Гриншпун. - М.: «КСП+», 1997 Терминологическая правка В.Данченко К.: PSYLIB, 2005

7. Самохіна Н.М. Громадянська соціалізація майбутніх учителів засобами мистецтвознавчого краєзнавства : дис... канд. пед. наук: 13.00.05 / Самохіна Наталія Миколаївна. - Луганськ, 2005. - 264 с.

8. Снігур Л.А.Автореф. дис... д-ра психол. наук: 19.00.07 / Людмила Анатоліївна Снігур; Ін т психології ім. Г.С.Костюка АПН України.-К., 2005.-32 с.

9. Фрейд З. Психология бессознательного / З. Фрейд. - М.: Просвещение, 1989. - 448 с.

10. Фромм Э. Бегство от свободы; Человек для себя / Э. Фромм. - Минск: Попурри, 2000. - 672 с.

Spysok vykorystanyh dzherel

1. Bulah I.S. Psyhologija osobystisnogo zrostannja pidlitka : monografija / I.S. Bulah. - K.: NPU imeni M.P. Dragomanova, 2003. - 340 s.

2. Vyhovannja gromadjanyna: psyhologo pedagogichnyj i narodoznavchyj aspekt / R.P. Ignatenko, L.V. Popluzhnyj, I.N. Kosarjeva, V. L. Kryc'ka; MO Ukrai'ny; In t zmistu i metodiv navchannja. - K.: [In-t zmistu i metodiv navchannja], 1997.246 s.

3. Donchenko O. Arhetypy social'nogo zhyttja i polityka (Gly- bynni reguljatyvy psyhopolitychnogo povsjakdennja) : monografija / O. Donchenko, Ju. Romanenko. - K.: Lybid', 2001. - 334 s.

4. Duhovnoe razvitie lichnosti kak faktor formirovanija nacional'noj i grazhdanskoj identichnosti : avtoref. dis. ... kand. filosof. nauk : 09.00.11 / Vladimir Vladimirovich Churin; Mosk. gor. ped. un t. - M., 2011. - 22 s.

5. Ignatovs'ka R.V. Gromadjans'kist' jak cinnisna jakist' osobystosti / R.V. Ignatovs'ka // Zbirnyk naukovyh prac'. ... 2 ge, dopovn. i pererobl. K.: Geneza, 2004. - 736 s.

6. Kelvin S. Holl. Teorii lichnosti / S. Holl Kelvin, Lindsej Gardner; Perevod I.B. Grinshpun C.S.Hall, G.Lindsey. - M.: «KSP+«, 1997 Terminologicheskaja pravka V.Danchenko K.: PSYLIB, 2005.

7. Samohina N.M. Gromadjans'ka socializacija majbutnih uchyteliv zasobamy mystectvoznavchogo krajeznavstva : dys... kand. ped. nauk: 13.00.05 / Samohina Natalija Mykolai'vna. - Lugans'k, 2005. - 264 s.

8. Snigur L. A. Avtoref. dys... d-ra psyhol. nauk: 19.00.07 / Ljudmyla Anatolii'vna Snigur; In t psyhologii' im. G.S.Kostjuka APN Ukrai'ny. - K., 2005. - 32 s.

9. Frejd Z. Psihologija bessoznatel'nogo / Z. Frejd. - M.: Prosveshhenie, 1989. - 448 s.

10. Fromm Je. Begstvo ot svobody; Chelovek dlja sebja / Je. Fromm. - Minsk: Popurri, 2000. - 672 s.

Размещено на Allbest.ru