Вплив вольових якостей людини на досягнення успіху в ситуації вибору

Актуальність проблеми. Людина живе і працює в конкретному соціальному середовищі, яке здійснює на неї безпосередній вплив, формуючи певні якості, цінності, переконання, в тому числі і розуміння сутності та критерії успішності. Водночас такий вплив не є автоматичним перенесенням цінностей суспільства на цінності і способи життєдіяльності особистості, оскільки в однакових обставинах різні люди діють по-різному. Тому досягнення успіху - це складний процес двостороннього зв'язку між об'єктивними умовами і суб'єктивними характеристиками людини, який у кінцевому рахунку визначається вибором особистістю цілей і шляхів їх реалізації в тій чи іншій ситуації. Враховуючи, що основними характеристиками людини є її якості, актуальною постає проблема аналізу ролі вольових якостей у ситуації вибору напрямів і способів досягнення успіху.

Аналіз останніх джерел і публікацій. У наукових дослідженнях достатньо уваги приділяється як аналізу соціальних якостей людини [1-3], так і розгляду сутності та шляхів досягнення успіху [4-7]. Актуальною останнім часом є і проблема вибору в житті людини, яка навіть сформувалася в окремий науковий напрям, що отримав назву теорії раціонального вибору [8-11]. Однак питання впливу якостей людини на досягнення успіху в ситуації вибору і досі є недостатньо вивченим. У зв'язку із цим метою даної статті є визначення впливу вольових якостей людини на досягнення успіху в ситуації вибору через діяльність щодо прийняття або відкидання альтернатив на основі особистісно-смислового ставлення до них.

Виклад основного матеріалу. Виходячи з того, що будь-яка ідея або теоретично сформульована мета сама себе втілити в реальність не може, для її реалізації людина повинна володіти вольовими якостями. А.В. Петровський визначає вольові якості як "сформовані в процесі життєдіяльності стійкі соціально-психічні характеристики людини, пов'язані з реалізацією волі і подоланням перешкод на життєвому шляху, що визначають досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки" [3, с. 53].

У науковій літературі існують різні класифікації вольових якостей, але найчастіше їх поділяють на базальні (первинні) і системні (вторинні). Так, енергійність, терплячість, витримку та сміливість відносять до базальних (первинних) якостей особистості, оскільки їх функціональні прояви є одно- спрямованим регулятором дій свідомості. Інші прояви вольової регуляції життєдіяльності людини є більш складними і являють собою певні поєднання первинних якостей, такі вольові якості є вторинними, системними. До основних системних вольових якостей людини, що визначають більшість її поведінкових актів, традиційно відносять цілеспрямованість, ініціативність, самостійність, рішучість, наполегливість, організованість, дисциплінованість і відповідальність.

Аналізуючи вольові якості з точки зору їх впливу на досягнення життєвого успіху людини, слід зазначити, що будь-яка діяльність - це цілісний акт безперервної активності, спрямованої на реалізацію поставлених цілей. Однак для того щоб проявляти ініціативність і цілеспрямованість, формулювати нові ідеї і досягати поставлені цілі, людина повинна бути перш за все самостійною особистістю, здатною нести відповідальність за свої дії.

Так, рішучість, що являє собою вміння приймати рішення і послідовно втілювати їх у життя, може бути властива тільки самостійній особистості. Рішучість підтримує ініціативність і цілеспрямованість при постановці мети діяльності та активно реалізується у виборі засобів досягнення поставленої цілі. Вона проявляється за відсутності коливань і протистоїть нерішучості, що виявляється як у тривалих сумнівах до прийняття рішення, так і у непослідовності в процесі втілення його у життя. Нерішучість є проявом слабкості волі й несамостійності людини.

Взаємозв'язок самостійності і відповідальності, яку О.Н. Безрукова визначає як вольову якість особистості, що виявляється у розумінні наслідків, які можуть спричинити рішення чи дії самої людини, а також як "вміння приймати рішення в складних ситуаціях та готовності відповідати за них" [1, с. 133], чітко проявляється в локусі контролю. Д. Роттер під локусом контролю розумів рівень і можливості суб'єктивного контролю особистістю різних ситуацій життєдіяльності [12]. Аналізуючи роботи Роттера, Д. Майєрс виділяє "внутрішній локус контролю, який свідчить про віру людини у можливість контролювати власну долю, і зовнішній - упевненість людини у вирішальному впливі на її життя сторонніх сил або випадку" [13, с. 74]. Отже, якщо відповідальність за досягнення успіху або певні невдачі людина більшою мірою бере на себе, це свідчить про внутрішній (інтернальний) контроль її діяльності. Якщо ж домінує схильність приписувати причини того, що відбувається, зовнішнім чинникам - соціальному середовищу, долі або випадку - це говорить про наявність у людини зовнішнього (екстернального) контролю. Такі люди постійно виправдовують свої життєві невдачі об'єктивними обставинами або перекладають відповідальність за свої дії (або бездіяльність) на найближче оточення. У той же час самостійні й успішні люди визнають за собою відповідальність за результати діяльності і не пояснюють свою поведінку важкими ситуаціями. Тому очевидно, що для досягнення успіху людина повинна, перш за все, бути самостійною особистістю і нести відповідальність за своє життя. Під самостійною будемо розуміти людину, "яка сприймає та інтерпретує події, що відбуваються в суспільстві, відносно незалежно від групового тиску, існуючих когнітивних і культурних стереотипів, і на цій основі визначає цілі і вибирає засоби діяльності, використовуючи внутрішньоособистісні і зовнішні ресурси" [14, с. 157]. Таке розуміння самостійності дозволяє охарактеризувати її як комплексну вольову якість, що інтегрує в собі інші якості людини і найбільш яскраво проявляється в ситуації вибору форм та способів життєдіяльності особистості. вольовий особистість самостійність

Проблема вибору взагалі є однією з центральних у процесі досягнення успіху, оскільки життєдіяльність людини в сучасних умовах являє собою ланцюг ситуацій, характеристики яких постійно і швидко змінюються. Тому практично щодня особистість перебуває в ситуації вибору, який може стосуватися отримання освіти, планування кар'єри, створення сім'ї, вибору сфери власних захоплень, але кожен, навіть незначний крок, у кінцевому підсумку відбивається на її подальшому житті.

Засновником теорії раціонального вибору вважають американського соціолога Д. Коулмена. Основна суть запропонованої ученим теорії полягає у таких допущеннях: люди завжди діють як раціональні істоти і серед можливих альтернатив вибирають ту, що найкращим чином відповідає їх інтересам. При цьому метою раціонального вибору через аналіз альтернатив є досягнення подвійної мети: поліпшення свого матеріального благополуччя та отримання соціального схвалення. У роботі "Основи соціальної теорії" Д. Коулмен вводить поняття цільової та раціональної дії [10]. На думку вченого, люди діють не просто цілеспрямовано. Вони аналізують витрати та вигоди і вибирають дію, яка максимізує корисність. У той же час Коулмен звертає увагу на можливість неочікуваних наслідків запланованої дії. Він вважає, що люди діють усвідомлено, однак результати їх дії можуть відрізнятися від того, на що розраховувала людина, або навіть протистояти початковим інтенціям. У спробі пояснити соціальну поведінку раціональним вибором дана теорія зіткнулася і з іншими проблемами. Наприклад, як визначити та виміряти те, що є дійсно раціональним і корисним для людини? Як об'єднати однією теоретичною схемою моральні та матеріальні детермінанти вибору дії і як визначити: які із них є більш корисними для людини?

Певні сумніви стосовно того, що людина завжди діє раціонально, спонукали Герберта Саймона запропонувати концепцію обмеженої раціональності [11]. Дослідник стверджує, що на практиці абсолютно раціональні рішення здійснити майже неможливо за різних причин і в першу чергу - через обмеженість інформаційних ресурсів, необхідних для прийняття рішення, або через відсутність можливості розглянути всі альтернативні дії та їх наслідки. Тому, з точки зору вченого, більшість людей раціональні тільки частково і емоційні або ірраціональні в інших ситуаціях. Ми також вважаємо, що практично всі дії людей і їх результати мають відносний характер, а отже, аналізувати вибір особистості в процесі досягнення успіху слід не як раціональний, а як вибір самостійний, усвідомлений і оптимальний з точки зору конкретної людини і конкретної ситуації.

Що стосується ситуації вибору, то вона являє собою сукупність об'єктивних і суб'єктивних передумов, які ставлять людину перед необхідністю приймати рішення через критичне переосмислення існуючих у суспільстві фреймів норм і способів життєдіяльності. Вирішення ситуації вибору пов'язане з подоланням невизначеності і здійснюється за допомогою вибору процедур. Функціональне призначення вибору процедур полягає в аналізі можливих дій, визначенні рішення, що підлягає реалізації, а також у зміні поведінки суб'єкта від постановки цілі до її здійснення.

Ситуація вибору значною мірою залежить від наявності альтернатив і критеріїв їх оцінки. З цієї точки зору виділяють простий, смисловий і пошуковий вибір. Вибір вважається простим, якщо задані альтернативи і критерії їх оцінки. Модель простого вибору описують як ситуацію, де відбувається порівняння ряду альтернатив за відомим суб'єкту критерієм. Сенс такого вибору полягає у визначенні оптимального шляху здійснення діяльності, спрямованої на досягнення очікуваного результату. Більш складним є вибір, коли людині не відомі ні критерії порівняння альтернатив, ні самі альтернативи. Такий вибір називають пошуковим, а також екзистенціальним вибором, або вибором у критичних життєвих ситуаціях [8, с. 112]. Подібна ситуація є надзвичайною і вона пов' язана з вибором, коли прорахувати можливі наслідки своїх дій практично неможливо.

Однак найбільш поширеною є ситуація, коли людині необхідно зробити смисловий вибір, тобто обрати із певних заданих альтернатив при відсутності чітких критеріїв їх оцінки. Саме з таким вибором стикається людина під час діяльності, спрямованої на досягнення успіху, а процес вибору і способи його реалізації виступають критеріями рівня самостійності особистості. На нашу думку, залежно від індивідуальної ролі людини в процесі вибору життєвих цілей і засобів їх досягнення можна виділити такі типи самостійності: зовнішня, деіндивідуалізована самостійність; зовнішня, частково індивідуалізована самостійність; внутрішня, індивідуальна самостійність людини.

Зовнішня, деіндивідуалізована самостійність найбільш поширена в традиційних суспільствах, у яких діяльність людини регулюється звичаями. У таких умовах особистість повинна діяти за стандартною соціальною програмою, яка задана ззовні. Самостійність людини та її індивідуальний вибір не тільки не вітаються, вони фактично заборонені. Тому успіх людини є максимально деіндивідуалізованим та соціально типовим, оскільки люди мають можливість тільки засвоювати і чітко відтворювати схвалені всім суспільством фрейми життєдіяльності.

Зовнішня, частково індивідуалізована самостійність передбачає, що людина може робити вибір, але тільки із соціально типових фреймів. Така форма самостійності формується з двох причин. По-перше, цьому можуть сприяти об'єктивні умови життєдіяльності людини. Так, у тоталітарному суспільстві самостійність людини виявлялася тільки у виборі засобів досягнення затверджених державою цілей. По-друге, часткова самостійність формується в особистості з несформованою підструктурою саморегуляції поведінки. Наприклад, в інтелектуально самостійної людини можуть бути несформовані вольові якості, без яких реалізація цілей так і залишається мрією.

Внутрішня, усвідомлена самостійність людини ґрунтується на домінуванні в мотивації поведінки індивідуальної підструктури, тобто підструктури, пов'язаної із самостійною постановкою цілей діяльності, вирішальну роль у виборі яких відіграє сама людина, причому ці цілі пов'язані з реалізацією індивідуальних інтересів, основним з яких стає прагнення досягти індивідуального успіху. Це саме і є смисловий вибір, коли людині необхідно самостійно знайти підстави для порівняння якісно різних альтернатив і сформулювати критерії їх оцінки, щодо яких вони можуть набувати іншого змісту. У даному випадку особистість, переосмисливши дійсність, здатна створювати нові фрейми і нові, ще невідомі, або не поширені в суспільстві варіанти діяльності, формуючи тим самим нову альтернативу самому вибору. Зауважимо, що така ситуація одночасно є і сприятливою, але і максимально складною для людини, тому що робити вибір у сучасному суспільстві ризиків, елементи життєдіяльності якого можуть кардинально змінюватися практично щодня, є досить складним завданням, що вимагає від особистості мобілізації всіх її суб'єктивних ресурсів.

Висновки. Таким чином, проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що у структурі діяльності людини, спрямованої на досягнення успіху, центральне місце посідає вибір цілей та засобів їх реалізації. Враховуючи, що усвідомлений вибір спроможна зробити тільки самостійна людина, робиться висновок, що самостійність являє собою комплексну вольову якість, яка проявляється у свідомій і активній установці особистості на досягнення поставлених цілей, у здатності критично оцінювати об'єктивні умови діяльності та діяти на основі власних поглядів, переконань і самоконтролю.

Залежно від індивідуальної ролі людини в процесі вибору життєвих цілей і способів їх досягнення виділені три типи самостійності особистості: зовнішня, деіндивідуалізована самостійність; зовнішня, частково індивідуалізована самостійність, та внутрішня, індивідуальна самостійність, яка базується на смисловому виборі альтернатив цілей і способів досягнення успіху, в процесі якого суб'єкт, критично переосмисливши дійсність, здатен створювати нові фрейми і нові варіанти діяльності, формуючи тим самим нову альтернативу самому вибору.

Література

1. Безрукова О.Н. Ответственность в социологическом дискурсе / О.Н. Безрукова // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2010. - № 2. - С. 132-141.

2. Дивногорцев И.П. Самостоятельность и ответственность: Новые методы хозяйствования / И.П. Дивногорцев. - Тула, 1988. - 140 с.

3. Петровский А.В. Волевые действия: учеб. для вузов / А.В. Петровский, М.Г. Ярошевский. - М. : Академия, 1998. - 500 с.

4. Бевзенко Л. Д Зміст життєвого успіху: соціально-культурологічний контекст / Л.Д. Бевзенко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - № 1. - С. 34-51.

5. Малинин Е.Д. Философия жизненного успеха. Практическое руководство: учеб. пособие / Е.Д. Малинин. - [2-е изд., доп.] - М. : Изд-во Моск. психол.-соц. инта; Воронеж: Изд-во НПО "МОДЭК", 2004. - 304 с.

6. Маркозова О.О. Роль культури у розумінні життєвого успіху людиною європейської ментальності / О.О. Маркозова // Вісн. Нац. ун-ту "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія / редкол.: А.П. Гетьман та ін. - Х. : Право, 2013. - № 2 (16). - С.327-336.

7. Маркозова О.О. Соціальний успіх особи у контексті історичних практик свободи / О.О. Маркозова // Вісн. Нац. ун-ту "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія / редкол.: А.П. Гетьман та ін. - Х. : Право, 2013. - № 3 (17). - С. 169-178.

8. Щебетова А.Л. Психологические особенности ситуаций жизненного выбора в среднем возрасте / А.Л. Щебетова // Молодой ученый. - 2011. - Т 2, № 6. - С. 111-113.

9. Култыгин В. Альтернатива социологической теории? Дискуссии вокруг рационального выбора / В. Култыгин // Социолог, исслед. - 2004. - № 1. - С. 130-148.

10. Coleman J. Foundations of Social Theory / J. Coleman. - Harvard University Press, 1994. - 993 р.

11. Simon H. A. Rationality as Process and as Product of Thought. Richard T. Ely Lecture / H. A. Simon // American Economic Review. - 1978. - Vol. 68, № 2. - Р. 1-16.

12. Rotter J. B. Social learning and clinical psychology / J. B. Rotter. - New York : Prentice-Hall, 1954. - 318 p.

13. Myers D. G. Social Psychology / D. G. Myers. - Publisher : McGraw-Hill Humanities, 2012. - 768 p.

14. Маркозова О.О. Самостійність людини як основна передумова досягнення життєвого успіху / О.О. Маркозова // Вісн. Нац. ун-ту "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія / редкол.: А.П. Гетьман та ін. - Х. : Право, 2013. - № 4 (18). - С.151-159.

Размещено на Allbest.ru