Фасилятивна детермінація психологічного благополуччя особистості: методологічне обґрунтування та теоретичне моделювання

О. О. Киричук

О. О. Kyrychuk. Facilative determination of psychological well-being of a personality: methodological grounding and theoretical modeling.

The article is devoted to the methodological grounding of the facilative determination of psychological well-being of a personality. The presented theoretical and methodological analysis of the phenomenon of psychological well-being and elucidation of its psychological content, as well as the clarification of conceptual positions of definition of its facilative determination, has formed the basis for the construction of theoretical model of the facilative determination of psychological well-being of a personality, which reflects its main structural characteristics. The main structural components of psychological well-being of a personality have been distinguished (positive relations with others, autonomy, environment control, personality growth, goal in life, self-acceptance), each of which determines the ensuring extent of personality safety and comfort, and therefore contains two vectors considering the ensuring of psychological well-being in relation to oneself and regarding other people and surrounding reality is determined by the peculiarities of social inclusion of a personality into intrapersonal interaction in different variants of social relationships, group functioning and self-identification with the fragments of Self social. The facilative determination is specified by socio-psychological adaptation, non-directive interactivity and involvement of a facilative environment potential, which outline the degree of psychological well-being of a personality in generalized form. It is stated that the proposed theoretical model demonstrates the inseparable link between facilitation and experience of psychological wellbeing, which generates activity aimed to search self-identification and selfrealization of a personality.

Key words: psychological well-being, facilitation, facilative factors, socio-psychological adaptiveness, non-directive interactivity, involvement of facilative environment potential, personality.

О. О. Киричук. Фасилятивна детермінація психологічного благополуччя особистості: методологічне обґрунтування та теоретичне моделювання. Статтю присвячено методологічному обґрунтуванню фасилятивної детермінації психологічного благополуччя особистості. Презентовано теоретико-методологічний аналіз проблеми феномену психологічного благополуччя та висвітлення його психологічного змісту, а також з'ясування концептуальних позицій визначення його фасилятивної детермінації, що склало основу для побудови теоретичної моделі фасилятивної детермінації психологічного благополуччя особистості, у якій відображено її основні структурні характеристики. Виокремлено ключові структурні компоненти психологічного благополуччя особистості (позитивні взаємини з іншими, автономія, керування оточенням, особистісне зростання, ціль у житті, самоприйняття), кожен із яких визначає міру забезпечення особистісної безпеки і комфорту, а отже, вміщує два вектори щодо забезпечення психологічного благополуччя стосовно себе та стосовно інших людей і навколишньої дійсності. Фасилятивну детермінацію визначають соціально-психологічна адаптованість, недирективна інтерактивність та задіяння фасилятивного потенціалу середовища, які в узагальненому вигляді окреслюють міру психологічного благополуччя особистості. Зазначено, що запропонована теоретична модель демонструє нерозривний зв'язок фасилітації та переживання психологічного благополуччя, що породжує активність, спрямовану на пошук самовизначення і самореалізації особистості.

Ключові слова: психологічне благополуччя, фасилітація, фасилятивні чинники, соціально-психологічна адаптованість, недирективна інтерактивність, задіяння фасилятивного потенціалу середовища, особистість.

Постановка проблеми. Стрімкі зміни в соціальному розвитку суспільства на сучасному етапі як ніколи загострили проблему фасилятивності, що є однією з визначальних у гуманізації людської діяльності, яка поряд із вивченням внутрішнього світу особистості через переживання нею психологічного благополуччя є однією з актуально гострих для психологічної науки. Останнім часом проблематика фасилятивності є предметом пізнання як психології, так і педагогіки, філософії, фізіології тощо. Так само й феномен психологічного благополуччя особистості претендує на широке міждисциплінарне використання.

Тому можна стверджувати, що науковий інтерес до проблематики фасилятивних чинників забезпечення психологічного благополуччя особистості ґрунтується на її багатогранності, міждисциплінарному статусі, значному соціальному запиті на прояв та розвиток фасилятивності в новій психологічній дійсності, пошуку напряму фасилітації у вирішенні завдань різного масштабу.

Аналіз останніх досліджень. Останнім часом психологічне благополуччя особистості досліджувалося в ситуаціях переживання терористичної загрози (Т. Короченко, Н. Тарабрина), адаптації мігрантів (З. Лепшокова), екстремальних умов життєдіяльності (О. Ширяєва), адаптації після психотравмуючої події (Л. Міллер), професійної діяльності майбутніх психологів (В. Лазаренко), у зв'язку з професійним зростанням (С. Корска- нова) та ін. У психологічній літературі описано різні чинники, що впливають на формування психологічного благополуччя (Ю. Дубовик, Л. Козьміна, О. Паніна, О. Ширяєва, П. Фесенко та ін.), проте залишаються не з'ясованими ролі фасилятивних чинників, які у своєму інтерпретаційному змісті несуть розкриття багатоаспектності людських ресурсів, які є передумовою виявлення певних психологічних якостей, здатних забезпечувати глибокі та багатопланові перетворення особистісного й соціального характеру завдяки підвищенню продуктивності діяльності, її швидкості та якості, за умови присутності інших людей, які вміють “легко робити, ввічливо, привітливо, люб'язно”, тобто в значенні “полегшувати взаємодію з іншими”.

Фасилятивність вивчалась у межах філософії (Сократ, А. Бергсон, Дж. Мілль, А. Уотсон, М. Бердяєв, В. Соловйов та ін.), фізіології (Фере, В. Бехтєрєв та ін.), у різних галузях психології, зокрема, соціальної (Р. Зайонс, Н. Триплет, В. Меде, Ф. Олпорт, М. Обозов, Д. Майєрс), загальної, педагогічної та вікової (О. Кондрашихіна, О. Врубльовська, О. Левченко, Т. Уді- на, Т. Філь), психотерапії та психологічного консультування (К. Роджерс, Н. Роджерс, Ф. Бурнард, М. Боуен та ін.), педагогіки (С. Ромашина, О. Козіна, Л. Тімоніна, Р. Дімухаметов, І. Пундик, О. Фісун, Б. Яковлєв), а також більш конкретизовано при викладанні певних дисциплін: у післядипломній освіті (О. Самсонова, Т. Сорочан), у поєднанні з корекційною педагогікою (М. Смирнова) тощо або ж на перетині різних наук - наприклад, філософії, психології та педагогіки (О. Поддьяков) тощо.

Мета статті - теоретичне обґрунтування фасилятивної детермінації психологічного благополуччя особистості та презентація теоретичної моделі досліджуваного феномену.

Виклад основного матеріалу. В психології феномен психологічного благополуччя розробляється порівняно недавно, і, хоча й накопичено певний досвід його репрезентації, експліцитні уявлення про психологічне благополуччя ще не набули максимальної ясності й однозначності. Аналізуючи методологічний вимір вивчення зазначеного феномену, можна виокремити такі моделі психологічно благополучної людини, описані у психодинамічній психологи, біоенергетичному аналізі, психосинтезі Р. Ассаджі- олі, гештальтпсихології Ф. Перлза, гуманістичній психології.

Варто відзначити роботи вітчизняних психологів, які досліджували проблему психологічного благополуччя. Зокрема, П. Фесенко у визначенні поняття “психологічне благополуччя” акцентує на суб'єктивній емоційній оцінці людиною себе й власного життя, а також на аспектах позитивного особистісного функціонування [11]. Основна функція психологічного благополуччя, на думку Р. Шаміонова, полягає у створенні динамічної рівноваги між особистістю й навколишнім світом [13]. Психологічне благополуччя може виступати і як передумова узгодженості між особистістю й середовищем, і як один із критеріїв соціально-психологічної адаптації. Так, на думку В. Хащенко, важливим елементом суб'єктивного благополуччя може бути оцінка не тільки власного сьогодення та майбутнього, але й їхнє переживання у вигляді позитивних або негативних емоційних явищ [12]. У позитивній психології знаходимо аналог поняття психологічного благополуччя, описаний як “щастя” М. Аргай- лом, який розуміє щастя як стан переживання задоволеності життям загалом, загальне рефлективне оцінювання людиною свого минулого й сьогодення, а також частоту і силу позитивних емоцій [2].

З огляду на проведений аналіз проблеми психологічного благополуччя, універсального характеру набуває наукова позиція К. Ріфф, яка на основі позитивного функціонування людини в гуманістичній психології виокремила такі показники, як: “позитивні взаємини з іншими”, “автономія”, “керування оточенням”, “особистісне зростання”, “ціль у житті”, “самоприй- няття”, кожен із яких уміщує інтегральні ознаки суб'єктивного благополуччя людини [17]. Так, “автономія” вказує на самовизначення й незалежність; бажання діяти згідно зі своїм досвідом; здатність протистояти соціальному тиску в думках і вчинках; саморегуляцію поведінки; здатність оцінювати себе, виходячи з особистих стандартів. Ознаки “керування оточенням” указують на компетентність у керуванні повсякденними справами й здатність контролювати всю зовнішню діяльність; здійснення різноманітних видів діяльності; здатність обирати або створювати відповідні умови, що задовольняють особистим потребам і цінностям; ефективне використання можливостей, що випадають. “Особистісне зростання” визначає безперервний розвиток і реалізацію свого потенціалу; відкритість новому досвіду; почуття реалізації свого потенціалу; відстеження свого особис- тісного зростання й відчуття самовдосконалення з часом і все більше пізнання себе й своєї ефективності. “Позитивні взаємини з іншими” вказують на теплі взаємини з близькими й друзями; бажання піклуватися про інших людей; уміння співпереживати іншим; уміння знаходити компроміси у взаєминах. А “ціль у житті” демонструє наявність мети у житті; почуття усвідомле- ності свого минулого й сьогодення; присутність переконань, що надають життю сенсу. Залежно від того як розвинене “самоприй- няття”, можна говорити про наявність позитивного ставлення до себе й свого минулого; усвідомлення і прийняття різних сторін свого “Я”, включаючи як позитивні, так і негативні якості.

Тому визначаючи фасилятивні чинники психологічного благополуччя особистості, нами зроблено акцент на теорії К. Ріфф. Конкретизуючи проблемні питання фасилітації, варто зазначити, що з огляду на широкомасштабність проблеми фасилітації та її прояву як фасилятивності особистості, нами окреслено основні понятійні акценти у визначенні цього психологічного явища.

Термін “фасилітація” має досить просте трактування, але часом він може бути дуже складним і включати найвищі рівні людської взаємодії, комунікації [15]. У науці створено як окремі моделі фасилітації, так і представлено фасилітацію як складову інших моделей (найчастіше - втручання, впливу, взаємодії тощо). Так, у моделі втручання Дж. Хірона фасилітація містить дві базові категорії - авторитарну та фасилятивну, які, в свою чергу, поділяються на шість категорій для опису впливу людей під час допомоги. Фасилятивна включає такі складові елементи: катартичний - як допомога іншому задля висловлення та подолання думок і емоцій, із якими він раніше не стикався; каталітичний - як допомога іншому задля відображення, дослідження та вивчення самого себе, це допомагає йому стати самостійнішим у прийнятті рішень, розв'язанні проблем тощо; та підтримуючий - як створення, завойовування довіри іншого, зосереджуючи його увагу на своїх компетенціях, якостях і досягненнях. Якщо допомагаюче втручання авторитарне, то людина, переважно, надає інформацію, кидаючи виклик іншій людині або висуваючи пропозицію, що вона має робити. Якщо допомагаюче втручання фасилітативне, то фасилітатор стимулює іншого презентувати власні ідеї, рішення, демонструвати впевненість у собі тощо, допомагаючи йому досягти власних рішень [14].

Однією з фундаментальних робіт з узагальнення існуючих теоретико-емпіричних напрацювань є докторська дисертація М. Казанжі, у якій авторка обґрунтовує і верифікує концепцію фасилятивного потенціалу особистості, яка включає єдність ак- туалізаційного та ресурсного компонентів, специфіку реалізації в певних сферах міжособистісних стосунків, характер задіяння особливостей людини як передумов та механізмів фасилятивної взаємодії, ситуативних чинників та відповідних інтенцій [3].

Аналіз наукової праці М. Казанжі дав змогу використати базові теоретичні конструкції щодо обґрунтування фасилятив- ної детермінації психологічного благополуччя особистості. Передусім, це стосується базових позицій динамічної моделі фаси- лятивності, у якій дослідницею акумульовано такі положення:

1) інтенційність фасилітатора й об'єкта фасилятивного впливу;

2) актуалізація фасилятивного потенціалу;

3) залученість фасилятивного потенціалу середовища;

4) прояв фасилятивності в певній сфері життєдіяльності або їх сукупності;

5) вплив специфіки сфери прояву фасилятивності (формалізована чи неформа- лізована) на перебіг процесу фасилітації;

6) прояв різних граней загальної функції фасилятивності;

7) вплив особистісних особливостей та специфіки ситуації [3, с. 159].

Також нами було проаналізовано наукову позицію С. Ро- машиної і О. Майєр, які пропонують узяти за основу розуміння змісту та структури фасилітації педагога принцип гуманістичної психології та психотерапії “зрозуміти - простити - прийняти” [10]. Як об'єкт фасилятивного впливу дослідниками розглядаються діти (вони), спільнота педагога з дітьми (ми), сам педагог (я). За своєю суттю зазначена структура фасилітації є лінійною, яка розходиться за трьома векторами “вони - ми - я”, тобто спрямованість фасилітації на себе, інших, сам процес взаємодії фасилітатора з дітьми.

Варто зауважити ще одну досить змістовну інтерпретацію моделі структури внутрішнього досвіду особистості в контексті дослідження проблематики фасилятивності, запропоновану І. Авдєєвою [1]. Суб'єктний досвід включений в особистісний, суб'єктивний, індивідуальний досвід і характеризується усві- домленістю, структурованістю, ціннісною значущістю, світоглядною орієнтацією та відрефлексованістю. Сама фасилітація ґрунтується на використанні суб'єктного досвіду. Найважливішими характеристиками фасилітації є суб'єктна спрямованість, недирективна інтерактивність, контекстність, динамічна багатозначність. Ці характеристики пов'язані зі змістовно-цільовими та структурними особливостями фасилятивної взаємодії. Суб'єктна спрямованість є системоутворюючою характеристикою фасилітативних технологій [1]. У цьому контексті О. Маслова додає, що спрямованість фасилітації може бути на себе, на педагогічну діяльність чи на дитину [7], а Д. Хантер, А. Байлі та Б. Тейлор виокремлюють фасилітацію себе, інших чи групи [16].

Розкриваючи зміст поняття “фасилятивність” як прояву фасилітації, Б. Ломов зазначав, що саме фасилятивність відіграє одну з провідних ролей у “відношеннях” людини та соціального світу, завдяки якій можна визначити приналежність до соціальної системи. Соціальні якості як системні виражають родову сутність людини, прояви якої різноманітні. Соціальні якості не є чимось зовнішнім щодо людини, адже психологічні властивості людини поза системою суспільних відносин, у яку ця особистість включена, просто не існують [6, с. 61-63].

Проведений аналіз проблеми дає усі підстави для побудови теоретичної моделі фасилятивної детермінації психологічного благополуччя особистості, у якій відображено її основні структурні характеристики (рис. 1).

Рис. 1. Модель фасилятивної детермінації психологічного благополуччя особистості

В основі побудови запропонованої моделі закладено структурний зміст основних компонентів психологічного благополуччя особистості за теорією К. Ріфф - позитивні взаємини з іншими, автономія, керування оточенням, особистісне зростання, ціль у житті, самоприйняття, кожен із яких визначає міру забезпечення особистісної безпеки і комфорту, а отже, вміщує два вектори щодо забезпечення психологічного благополуччя стосовно себе та стосовно інших людей і навколишньої дійсності.

Забезпечення психологічного благополуччя особистості стосовно себе визначається мірою впізнавання й усвідомлення різноманітних складових власної особистості, її структури, якостей, властивостей, здібностей, цілей та істинної мотивації; а забезпечення психологічного благополуччя особистості стосовно інших людей і навколишньої дійсності визначається особливостями соціального включення людини у міжособистісну взаємодію; це специфічна ознака потенціального розкриття людини у різноманітних варіантах соціальних взаємовідносин, групового функціонування й ототожнення себе з фрагментами соціального “Я”, що припускає свідоме й активне сприйняття навколишнього світу, а також активне внутрішнє відтворення особистістю прийнятих норм і цінностей у своїй діяльності.

Фасилятивну детермінацію визначають соціально-психологічна адаптованість, недирективна інтерактивність та залучення фасилятивного потенціалу середовища, які в узагальненому вигляді окреслюють міру психологічного благополуччя особистості. Передусім, соціально-психологічна адаптованість особистості складає основу як її особистісного, так і соціального здоров'я, а тому може інтерпретуватися як стан благополуччя, при якому людина має змогу реалізувати свій власний потенціал, боротися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно працювати, а також робити внесок у життя суспільства; також саме в ознаках соціально-психологічної адаптованості знаходимо прояви соціального здоров'я людини, яке відображається в таких характеристиках, як адекватне сприйняття соціальної дійсності, адаптація до фізичного й соціального середовища, спрямованість на суспільну справу, культура споживання, альтруїзм, емпатія, відповідальність перед іншими, безкорисливість, демократизм у поведінці [4].

Недирективна інтерактивність як фасилятивний чинник визначає міру сприяння в розвитку іншої особистості й найчастіше проявляється в контексті допомагаючих відносин. Найкраще цей чинник описаний у теорії К. Роджерса, який розглядав допомогу іншому як акт взаємодії, що дає змогу іншій людині краще усвідомити себе, зайняти особистісну позицію, бути суб'єктною. Це є головним у справжній допомозі іншому й умовою успішності психотерапії. Людині надається можливість зробити кроки у напрямку конструктивних змін, тобто особистісно розвиватися [9].

Залучення фасилятивного потенціалу середовища визначається як вплив так званої групової енергії, що, за твердженням Р. Шварца, визначає інтеграцію стилю фасилітатора та власного стилю людини, який повинен бути взаємним [18]. Тобто, крім впливу фасилітатора важливо залучати фізичні, інтелектуальні, емоційні, інтуїтивні, креативні та інші можливості членів групи. Саме така комбінація сприятливих чинників зробить фасилітацію найефективнішою.

Усі виокремлені фасилятивні чинники в комплексі складають основу оформлення соціально здорової особистості, яку можна трактувати як “розвиток і рух у бік самоактуалізації” [8]. Стрижень здорової особистості складають соціально-моральні якості особистості, такі як прийняття себе та інших, спонтанність, уміння концентруватися на проблемі, автономія, скромність і повага до оточуючих, самостійність дій, незалежність суджень, відповідальність за зроблений вибір, інтелектуальна розвиненість, здатність до творчості та саморозвитку. І, найважливіше, що незмінним критерієм здорової (зрілої, гармонійної, повноцінної) особистості є особистісна зрілість, яка вміщує такі характеристики: широкі межі “Я”, активна участь у трудових, сімейних і соціальних взаєминах; здатність до теплих і відвертих соціальних контактів (дружня інтимність і співчуття); емоційна стійкість і сприйняття; реалістичне сприйняття людей, об'єктів, ситуацій; вибудовування реальних цілей, досвід і рівень прагнень; здатність до самопізнання і наявність почуття гумору; цілісна життєва філософія, яка об'єднує основу життя [5].

Отже, запропонована нами теоретична модель фасилятивної детермінації психологічного благополуччя особистості демонструє нерозривний зв'язок фасилітації та переживання психологічного благополуччя, що породжує активність, спрямовану на пошук найкращого способу самореалізації особистості, запускає в дію механізми самовизначення, які відповідальні за планування, рефлексію і самовдосконалення, завдяки чому людина може реорганізувати наявний досвід, який є реальним життєвим матеріалом для вияву ціннісно-смислових можливостей і змістовно забезпечує рефлексивний процес осмислення, переосмислення і дієвого перетворення найближчого оточення.

Теоретичне обґрунтування проблеми ще раз доводить, що запропонований варіант моделювання є продуктивним засобом визначення фасилятивного профілю психологічно благополучної особистості.

Перспективи подальших досліджень. Теоретичне обґрунтування фасилятивної детермінації психологічного благополуччя особистості та презентація теоретичної моделі досліджуваного феномену можуть бути продовжені у напрямі розробки різноманітних емпірико-діагностичних програм дослідження проблеми.

фасилятивний детермінація рефлексивний благополуччя