Вплив сім’ї на процес інтеграції особистості з вадами зору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив сім'ї на процес інтеграції особистості з вадами зору

Процес соціалізації людини в суспільство починається в родині, яка є найважливішим соціальним інститутом формування й розвитку особистості, оскільки суспільство покладає відповідальність на батьків у вихованні дітей. Батьківство є комбінацією таких компонентів, як мотивація, орієнтування в дитячо-батьківському просторі, батьківська компетентність, рефлексія, і є об'єктом дослідження широкого кола фахівців, як у нашій країні, так і за кордоном.

У багатьох педагогічних, психологічних, соціологічних дослідженнях батьківство розглядається як історично зумовлений соціокультурний феномен, що змінюється за структурою й функціями відповідно до певної системи прийнятих у тій чи іншій культурі норм і правил, що регулюють виховання в родині. Значення батьків у житті дитини зумовлене роллю середовища у розвитку особистості.

Однією з основних передумов адекватного розвитку дитини є виховування в емоційно сприятливому і стабільному соціальному середовищі. Родина є одним із таких оточень: саме тут відбувається закладання майбутніх основ і навичок, необхідних для успішного існування людини в навколишньому світі, визначається ставлення дитини до себе й інших людей, формується образ його «Я» і передумови тих особливостей, які в майбутньому характеризуватимуть її як неповторну особистість. У родині відбувається первинна соціалізація особистості, засвоюються перші соціальні ролі, закладаються основні цінності життя.

На думку фахівців, найбільшого значення для формування особистості має морально-психологічний клімат родини, що визначає й опосередковує дію усіх інших факторів. У свою чергу, сам мікроклімат родини залежить від характеру сімейно-подружніх і дитячо-батьківських стосунків. Залежно від того, яким є потенціал родини (структура, освітній, культурний рівень батьків, соціально-побутові умови життя, психологічний мікроклімат, розподіл функціональних обов'язків між членами), відбувається й формування особистості дитини.

Метою статті є аналіз впливу родини на процес інтеграції в суспільство особистості з порушеннями зору, а також розроблення програми психологічної корекції взаємовідносин батьків і дітей.

Нині в Україні спостерігається тенденція збільшення сліпона- роджених і дітей із глибокими порушеннями зору, а також супутні захворювання. За інформацією НІІ корекційної педагогіки РАО, 85% сліпих і слабкозорих дітей мають спадкову патологію органа зору. У родинах інвалідів по зору виховується іноді по двоє-троє дітей зі спадковою сліпотою [0]. При цьому саме родина як соціальний інститут має безпосередній вплив на процес інтеграції в суспільство особистості з порушеннями зору. Від того, як батьки ставляться до своєї дитини, її дефекту й потенційних можливостей, який підхід -- сепараційний або інтегративний -- вони здійснюють у розвитку дитини, залежить успішність включення таких дітей у соціальне середовище.

Слід зауважити, що народження дитини з порушеннями зору спричиняє в родині певні проблеми, серед яких найбільш серйозними для подальшого розвитку сімейних стосунків і особистості дитини є розлучення батьків, порушення соціальних зв'язків, виникнення почуття провини в батьків і, як наслідок, неправильні форми виховання.

В. В. Ткачова виділяє такі найбільш «важкоподолані» кризові стани в родинах, які виховують дітей із фізичними відхиленнями:

— народження хворої дитини (0--3 роки);

— період встановлення їй діагнозу (3--5 років);

— період підтвердження попереднього діагнозу, визначення програми навчання і навчального закладу для дитини (7--9 років);

— перший рік навчання в школі;

— перехід у старші класи, коли дитина опиняється в складніших умовах за системою предметного навчання;

— пубертатний період;

— період професійної орієнтації й професійної підготовки;

— завершення навчання в школі, працевлаштування;

— вирішення проблем особистого життя [6].

Хотілося б зазначити, важливість урахування батьками дітей з порушеннями зору необхідності звернення уваги на розвиток вербальних і невербальних засобів спілкування. Як незряча, так і слабкозора дитина позбавлена можливості безпосереднього самостійного зорового наслідування, а тому варто як можна більше уваги приділяти немовним засобам спілкування [1].

У свою чергу, викривлення й недоліки емоційного контакту з батьками (особливо матір'ю) фіксує в дитини почуття страху, відчуження, ворожості, порушує форми спілкування з однолітками, спотворює потребу в емоційних контактах. Отже, великого значення для формування комунікативної діяльності дітей набуває комунікативна компетентність батьків, особистість яких становить суб'єктно значиме коло соціального оточення дитини, у якому формуються індивідуальність і особистість людини, яка розвивається.

Поняття «сімейне виховання» є ширшим терміном, ніж «виховання батьків», і означає накопичення та засвоєння необхідних знань і навичок усіма членами родини. Отже, це насамперед накопичення знань і навичок виконання функцій виховання дітей. При цьому під функціями виховання дітей мається на увазі створення певних стосунків між батьками й дітьми, а також їх передумов, тобто певного способу життя родини й взаємодії її членів. Функція ж всебічної допомоги у розвитку дитини означає створення таких умов, за яких її фізіологічні, емоційні й інтелектуальні потреби задовольнялися в достатній мірі і на необхідному якісному рівні [4].

Виокремимо основні фактори, що впливають на виховну ефективність: по-перше, знання батьками психології дитини і правильна оцінка її індивідуальних якостей; по-друге, адекватний емоційний відгук на поведінкові реакції дитини і її актуальні психічні стани; по-третє, вибір стосовно дитини такого способу взаємодії з нею, який найкраще відповідає її індивідуальним особливостям [3].

Аналіз поглядів на дитячо-батьківські стосунки й типи виховання у родинах дітей як з нормальним розвитком, так і з порушеннями зору, дає змогу виокремити чотири батьківські установки й відповідні їм варіанти поведінки: «прийняття й любов», «явне відкидання», «зайва вимогливість», «надмірна опіка».

Недоліки комунікативної діяльності дітей з порушеннями зору проявляються: у зниженні потреби в міжособистісних контактах і як наслідок, зниженні активності в комунікативній діяльності; у низькій оцінці себе як суб'єкта спілкування й взаємодії; у де- структивності позицій дитини з порушеннями зору в процесі спілкування; у недосконалості володіння комунікативними засобами.

Слід наголосити, що здійснення процесу корекції комунікативної діяльності дітей з порушеннями зору можливе в родині за дотримання таких умов:

1. Забезпечення навчального й спрямованого впливу на родину фахівців освітньої установи, яку відвідує дитина з порушенням зору.

2. Забезпечення високого рівня психолого-педагогічної й комунікативної компетентності батьків, які виховують дітей з порушеннями зору.

3. Конкретизація змісту, методів і засобів корекційної роботи з родиною щодо подолання недоліків комунікативної діяльності дітей з порушеннями зору.

5. Поповнення й корекція комунікативного досвіду дитини з порушенням зору в спільній доросло-дитячій партнерській діяльності, а також адекватні форми організації контактів з дитиною, з урахуванням її інтересів, дитячої субкультури й особливостей розвитку.

6. Запобігання гіперконтролю й гіперопіки, в основі яких -- несвоєчасний симбіотичний характер поєднання, що утрудняє становлення дитини як суб'єкта власної життєдіяльності й комунікативної діяльності [3].

Психологічний супровід має бути спрямований на створення соціально-психологічних умов для емоційного благополуччя, успішного розвитку, виховання і навчання дитини в ситуаціях взаємодій, що організовуються у межах освітнього закладу. Більше того, до системи супроводу слід включати усіх учасників освітнього процесу. Об'єктом психологічного супроводу може виступати або конкретні батьки, конкретна родина, або група родин. Мета такого супроводу -- створення умови для максимального особистісного розвитку й навчання дитини в межах об'єктивно даного соціального середовища.

Психокорекційна робота може відбуватися у кілька способів:

— індивідуальна робота з членами родини;

— робота з подружньою парою;

— робота з родиною в цілому;

— групова робота з кількома родинами.

Основними завданнями психокорекційної роботи з родинами є: допомога батькам пережити психічну травму; ознайомлення їх з особливостями виховання й розвитку незрячої та слабкозо- рої дитини; надання послуг у вигляді консультацій з планування родини; відновлення сімейного статусу дитини як особистості, що є кінцевою метою реабілітації.

Ефективність реабілітаційної роботи з такими родинами визначається: врахуванням актуального психічного (соматичного) стану дитини; аналізом особливостей сімейного функціонування у формуванні реабілітаційної програми; комбінацією різних форм і методів роботи; гнучкістю реабілітаційної тактики [5].

У 2012--2013 рр. нами проведено експериментальне дослідження 120 родин (82 жінки й 38 чоловіків у віці 25--40 років), які мають одного або кількох дітей із порушеннями зору. Метою дослідження був аналіз взаємин батьків і дітей, встановлення рівня поінформованості з питань особливостей виховання, навчання й інтеграції в суспільство осіб із вадами зору.

Дослідження проходило у кілька етапів. На першому етапі проводилися бесіди й анкетування членів родин; на другому -- організовано семінар на тему: «Особливості інтеграції в суспільство особистості з порушеннями зору»; на третьому -- психологічний тренінг.

Представимо отримані результати експериментального дослідження.

У досліджуваних родинах 95% дітей навчаються в спеціальних школах для сліпих або слабкозорих дітей, а 5% -- вдома.

Під час бесід з'ясувалося, що саме медична реабілітація дітей з порушеннями зору є пріоритетною, з точки зору батьків, які намагаються знайти будь-які способи повернення зору дитині, навіть якщо це неможливо. При цьому важливість соціальної реабілітації лишається недооціненою. Наголошувалося на необхідності збільшення матеріального добробуту, реалізації належних пільг, поліпшення медичної допомоги. Педагогічна реабілітація таких дітей, на думку більшості батьків, має проходити в спеціалізованих школах для сліпих і слабкозорих дітей, що аргументувалося наявністю там відповідних фахівців, які мають необхідні знання й уміння для навчання їхніх дітей. Щодо соціально-побутової реабілітації, батьки стверджували, що їм простіше самим зробити все необхідне у побуті, ніж витрачати час на навчання своїх дітей. Найменше приділялося уваги психологічній реабілітації батьків і їхніх незрячих та слабкозорих дітей. Ми виокремили такі психологічні захисні механізми у батьків:

— проекція: «У нас усе добре», хоча незряча дитина навчається вдома й не одержує потрібного рівня освіти та спілкування з однолітками;

— заперечення, витиснення: «зір обов'язково повернеться»;

— інтроекція: «Я маю бути хорошою мамою»;

— конфлуенція: «Ми будемо завжди поруч з ним»;

— раціоналізація: «Моя дитина усе може, але просто не хоче».

Стосовно перспектив самостійної життєдіяльності дитини з вадами зору, на запитання: «Як ви ставитеся до самостійного життя своєї дитини», 65% відповідей були такими «Я сама за нього все зроблю».

Щодо того, «Скільки у вашої дитини зрячих друзів», у 78% їх немає зовсім. 74% батьків зазначали, що на канікулах їхні діти здебільшого проводять час вдома. Лише 26% батьків відповіли, що діти контактують із зрячими однолітками.

Під час анкетування отримано такі результати:

— 82,9% батьків не впевнені у майбутньому своєї дитини;

— 62,7% не уявляють професії, якою б могла оволодіти їхня дитина після закінчення школи;

— 73% батьків не знають, що таке інклюзивна освіта;

— 95% хотіли б, щоб їхні діти навчалися в тому ж місті, де вони проживають за наявності відповідних умов освіти;

— 35% батьків зазначали, що якби школи для сліпих дітей були в тому ж місті, де проживає родина, вони більше часу приділяли б розвитку своєї дитині.

При цьому матері проявляють удвічі більшу активність при вихованні незрячих дітей, ніж батьки.

Більшість батьків хотіли, щоб їхні діти навчалися у спеціальній школі-інтернаті для сліпих і слабкозорих дітей. Однак після школи змогли б вчитися, працювати й жити серед зрячих, і саме школа має готувати своїх учнів до цього. Отже, очевидним є парадокс: з одного боку, згідно з бажанням батьків, діти під час свого шкільного навчання мають бути ізольованими від світу зрячих. З іншого боку, батьки прагнуть того, щоб їхні діти з порушеннями зору надалі працювали й проживали у світі зрячих і при цьому не відчували ніяких негативних емоцій (страх, дискомфорт тощо). Це, однак, є малоймовірним, оскільки діти до випуску зі школи- інтернату практично не контактують зі зрячими, тому не мають можливості оволодіти навичками соціальної взаємодії з ними.

На другому етапі експериментального дослідження було сформовано групу з 32 осіб (20 жінок і 12 чоловіків), яка прослухала семінар на тему «Особливості інтеграції в суспільство особистості з порушеннями зору» протягом 4 год. Батькам було запропоновано обговорити такі питання:

— особливості процесу інтеграції особистості з порушеннями зору на різних стадіях соціалізації;

— формування стереотипів стосовно сліпоти;

— інклюзивна освіта;

— методичні рекомендації щодо процесу інтеграції незрячої та слабкозорої людини.

На третьому етапі з 32 батьків було сформовано групу з 12 осіб (8 жінок і 4 чоловіки), яка взяла участь у тренінговій роботі з метою усвідомлення образа своєї дитини у власних очах і особливості взаємодії інших членів родини з нею. Програма психологічного тренінгу містила такі вправи: «Вітання», «Розминка для входження в ігровий стиль взаємодії», «Яким я уявляв дитину до народження, і якою я бачу її зараз», «Мої подружні стосунки до народження дитини, і якими вони стали після її народження», «Мій настрій», «Аутотренінг», «Сліпий і поводир», «Рожеве слоненя», «Робота з мандолою», «Техніка порожнього стільця», «Образ моєї дитини», «Моя дитина очима інших», «Монолог», «Плюси й мінуси моєї дитини», «Кіно про мою дитину через 10 років», Шерінг.

Треба зазначити, що в 90% учасників, які пройшли всі три етапи дослідження, змінився емоційний стан, результатом стало зниження рівня тривожності, почуття провини і дратівливості; підвищення рівня знань щодо особливостей інтеграції в суспільство особистості з порушеннями зору. 75% батьків усвідомили, що їхні незрячі діти мають необхідні можливості й здібності, які потрібно постійно розвивати й удосконалювати.

Ті, хто брав участь лише у перших двох етапах, зазначали, у 45% підвищився рівень поінформованості щодо особливостей інтеграції, інклюзивної освіти й виховання своїх дітей з порушеннями зору.

Батьки, які були задіяні лише на першому етапі дослідження, залишилися на тому ж рівні розуміння проблем своєї дитини і засобів їх вирішення, що й на початку роботи.

Отримані результати дають змогу зробити такі висновки.

Виходячи з важливості впливу родини й особливостей сімейного виховання на формування особистості дитини, організація психологічного супроводу має ґрунтуватися на сприйнятті родини дитини з порушеннями зору як одного з основних об'єктів професійної діяльності, найважливіша складова соціальної ситуації розвитку дитини. Звідси випливає необхідність використання різних видів роботи з родиною, зокрема таких, як: сімейна діагностика, сімейне консультування, психолого-педагогічна просвіта батьків, психокорекція ставлення батьків до дитини, сімейна психотерапія. Психологічний супровід таких сімей має включати:

— супровід природного розвитку батьківства;

— підтримка батьків у складній життєвій ситуації, якою є втрата дитиною зору;

— виведення членів родини зі стану психологічного стресу;

— психологічне орієнтування процесу сімейного виховання;

— допомога родині у поновленні свого соціально-психологічного і соціально-культурного статусу.

Розв'язання проблем означеної категорії сімей може бути здійснено через реалізацію програми реабілітаційних заходів, що складатиметься на базі результатів психодіагностики членів родини (насамперед матері). Важливу частину роботи має становити корекція ставлення батьків до дитини та її потенційних можливостей у разі втрати зору, коректування батьківських уявлень щодо наслідків сліпоти, психологічне забезпечення оптимальної позиції членів родини відносно реабілітаційних заходів, оптимізація сімейних стосунків, активізація ресурсів родини. Водночас, враховуючи унікальність ситуації кожної родини, потрібно забезпечити індивідуальний підхід до організації й змісту психологічної допомоги. Враховуючи особливості родин, які виховують дітей із порушеннями зору, для оптимального співробітництва з ними важливими є позитивність консультування, подолання пасивної позиції родини, включення в роботу всіх членів родини.

Водночас слід зауважити, що цей процес ускладнюється тим, що здебільшого спеціальні школи для сліпих та слабкозорих дітей і сім'ї знаходяться у різних містах. Тим не менш, психологічний супровід має здійснюватися постійно, системно і на усіх етапах соціалізації сімей, які виховують незрячих та слабкозорих дітей.

Список літератури

1. Вернер Д. Реабилитация детей-инвалидов -- М.: ИФ «Филантроп», 2005. -- 522 с.

2. Карандаева Т. А. Социально-педагогическая реабилитация детей с нарушением зрения: дис. ... канд. педагог. наук: 13.00.06 / Карандаева Татьяна Аркадьевна. -- М., 1998. -- 215 с.

3. Кожанова Н. С. Педагогические условия и средства коррекции коммуникативной деятельности детей с нарушениями зрения в семье: дис. ... канд. педагог. наук: 13.00.03 / Кожанова Наталья Сергеевна. -- Екатеринбург, 2009. -- 247 с.

4. Овчарова Р. В. Психологическое сопровождение родительства. -- М.: Изд-во Института психотерапии, 2003. -- 319 с.

5. Полоухина Е. А. Влияние наличия ребенка-инвалида в семье на характер брачно-семейных отношений: дис. ... канд. психол. наук: 19.00.04 / Полоухина Елена Александровна -- СПб., 2009. -- 167 с.

6. Ткачева В. В. Технологии психологической помощи семьям детей с отклонениями в развитии. -- М.: АСТ; Астрель, 2007. -- 318 с.

Размещено на Allbest.ru