Соціально-психологічні технології управління конфліктами в державно-управлінській діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ В ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

В. Гурієвська

Конфлікти є невід'ємною складовою процесу управління і розвитку системи державного управління. І хоча наука має широкий огляд теоретичного надбання природи конфлікту, прикладні аспекти вирішення та управління конфліктами потребують більшої уваги науковців. Оскільки сучасні виклики, що постають перед державним управлінням, вносять нові феномени і складнощі, державні службовці не мають шансу ані об'єктивно описати, ані управляти за допомогою інструкції. Їх мінливість природа та зростання складності сучасного державного управління потребують постійних досліджень щодо цього питання та залучення знань різних галузей із метою пізнання глибинної сутності конфліктів та їх значення в державно- управлінській діяльності.

На сьогодні соціально-психологічні технології можуть бути значним психологічним ресурсом для особистості в системі державного управління. Оскільки вони базуються на можливості використовувати будь-які суперечності соціального, політичного чи особистісного процесу як важливий матеріал та ціннісний компонент для усвідомлення та подальшого розвитку.

Сучасні соціально-психологічні технології ввібрали в себе процесуальні та системні теорії, теорії хаосу, синергетики, дисипативних структур, концепцію аутопоезу, згідно з якою життя розглядається як одна із форм пізнавання, а світ є не більше, аніж витвір нашого сприймання, вважаємо, що для більш ефективного вирішення конфліктів у державно-управлінській діяльності необхідні такі дослідження, які б враховували і вивчали феномени суб'єктивного аналізу особистості та фактор особистісного сприйняття ситуації дослідником.

Відповідно, це призводить до зміни уявлення про роль особистості у вирішенні конфліктів, усвідомлення потреби у забезпеченні державних службовців технологіями, які б пропонували алгоритм їх вирішення.

Починаючи із стародавнього світу людство шукало стратегії та способи регулювання конфліктних ситуацій. В сучасний час проблемами конфліктів займаються представники багатьох наукових дисциплін: політичних, філософських, психологічних, військових, історичних, математичних, педагогічних, правознавства, соціологічних, державно-управлінських. Проте найбільші надбання щодо практичного вирішення конфліктів належать психології, теоретичний та практичний досвід якої може бути застосований у державно-управлінській практиці.

Мислителі стародавності відзначали взаємопов'язаність та поєднаність людини і світових процесів, звертаючи увагу на спільну сутність витоків конфлікту. Так, Геракліт (кінець VII - початок VI ст. до н. е.) вважав, що все проходить через боротьбу. А Платон (428 - 348 до н. е.) зазначав, що всі знаходяться у стані війни з усіма як у суспільному, так і приватному житті, і кожний сам з собою [1].

Одним із найвидатніших дослідників конфліктів був Н. Мак'явеллі (1469 - 1527). Вказуючи на руйнівний потенціал конфліктів, Н. Мак'явеллі водночас, бачив і їх зв'язок із розвитком держави: “На мій погляд, - пише він, - ніщо не свідчить про велич нашого міста так очевидно, як розбрат, який його шматував, - адже його було цілком достатньо, щоб загинула навіть найбільша і наймогутніша держава. А, між іншим, наша Флоренція від нього ніби росла і росла” [2].

Щодо питання управління конфліктами, в зарубіжній літературі накопичений чималий досвід.

Представники адміністративної школи М. Вебер, Ф. Тейлор, А. Файоль звертали увагу на координаційні механізми управління. За їх твердженням, установлення ієрархії повноважень упорядковує взаємодію людей, прийняття рішень та інформаційні потоки всередині організації. А принцип єдиноначальності полегшує використання ієрархії для управління конфліктною ситуацією.

М. Вебер (1864 - 1920) досліджував конфлікти через боротьбу соціальних груп за ствердження певних кінцевих цінностей, за визнання винятковості та привілейованості їхнього власного “стилю життя”.

На його думку, суспільство - це сукупність статусних груп, які борються за свої матеріальні інтереси, за місце в системі влади і збереження наявного “стилю життя” [3].

Широкого поширення одержала стратегія вирішення конфліктів К. Томаса і Р Кілменна та випадки її використання [4].

ХХ ст. дало початок новій міждисциплінарній сфері знань, що одержала назву “конфліктологія”. За визначенням М. Пірен, конфліктологія - “наука в багатьох вимірах: вона охоплює людину, її місце в природі, людському суспільстві і специфіку психологічних оцінок та внутрішньоособистих вимірів” [5].

Українська дослідниця І. Бекешкіна у своїй праці “Конфліктологічний підхід до аналізу суспільно-політичної ситуації в Україні”, розглядає “конфліктологічну парадигму”, яка пояснює світ як процес і результат протиборства начал, що бере початок в міфології та стародавній філософії [6].

Т. Таран, у дисертаційному дослідженні “Логічні методи та моделі підтримки прийняття рішень в конфліктних ситуаціях” пропонує принципи і методи моделювання та аналізу конфліктних ситуацій, засновані на суб'єктно-орієнтованій парадигмі вилучення, представлення та аналізу даних. Автор зважає на підхід у формалізації прийняття рішень у конфліктній ситуації, заснований на міркуваннях типу аргументації'. На основі цього підходу пропонуються принципи побудови відкритої аргументаційної системи підтримки прийняття рішень у конфліктних ситуаціях [7].

А. Гірник грунтовно досліджує історію розвитку поглядів на конфлікт та управління конфліктом. Вчений докладно висвітлює способи мирного залагодження соціальних конфліктів та проводить паралелі між управлінням міжособистісним конфліктом третьою стороною як спрощеної моделі управління міжнародним конфліктом [8].

Л. Ложкін та Н. Пов'якель розглядають управління конфліктним процесом як цілеспрямований вплив, що забезпечує вирішення соціально важливих задач. Це передбачає підпорядкування діяльності людини раціональному чиннику, свідомий вплив на конфліктну поведінку соціальних суб'єктів із метою досягнення бажаних результатів і обмеження протиборства рамками конструктивного впливу на суспільний процес [9].

Узагальнюючи різні концепції щодо природи і вирішення конфліктів у державно- управлінській діяльності, на сьогодні, існує дефіцит прикладних досліджень та вітчизняних розробок щодо управління конфліктами та технологій, що можуть бути використані державними службовцями у разі їх виникнення.

Доцільно зауважити, що при всій різноманітності методик, які пропонуються для вирішення конфліктів, вони мають низьку ефективність у системі державного управління. Оскільки контекст змінюється і залишає державного службовця сам на сам із конфліктною ситуацією, то передусім, на нашу думку, фокус технологій повинен бути спрямованим не лише на ситуацію, а й враховувати саму людину, що перебуває в цій ситуації.

Саме на цьому зосереджуються соціально-психологічні технології процесуального підходу, що можуть бути адаптованими до державно-управлінської діяльності України. Продовжуючи науковий пошук вказаних авторів, у цьому дослідженні зосередимось на невирішених частинах загальної проблеми, яким присвячується стаття та вирішенню таких завдань: проаналізувати сучасні підходи до вирішення конфліктів; здійснити теоретичний аналіз соціально-психологічних технологій процесуального підходу щодо вирішення конфліктів; розглянути методику вирішення конфліктів як психологічний ресурс для державного службовця у процесі вирішення конфліктних ситуацій у системі державного управління.

Соціально-психологічні технології процесуального підходу, засновником якого є А. Мінделл, використовують досягнення східної філософії, яка практично втілюється в принципах східного єдиноборства. У цих принципах закладено розуміння того, що, перестаючи воювати і боротися проти напруженості, лідер може давати проблемам шанс вирішуватися самостійно, проявлятися природному ходу подій.

Замість того, щоб керуватися парадигмою, яка засуджує те, що відбувається в даній конфліктній ситуації, і застосовувати програми, методи і процедури, які неявно принижують залучених до неї людей, процесуально-орієнтована організаційна робота відкриває відсутню силу перетворення в самій напруженості і в поведінці людей. У новій парадигмі сам конфлікт становить найшвидший шлях до спільноти. За визначенням А. Мінделла, конфлікт містить у собі самозцілюючу силу [10].

Ідею пошуку більш фундаментальних природніх закономірностей розвитку людства проголошував В. Вернадський як “закон єднання людства”, прирівнявши його до законів природи. Ще раніше цей же закон як перспектива розвитку людства був сформульований у великих світових релігіях: буддизмі і християнстві. Із психологічного боку це закономірний процес розвитку, що базується на діалектичних протиріччях між амбівалентними і взаємодоповнюючими принципами - диференціацією та інтеграцією. Тож, з огляду на це, можна сказати, що загострення суспільних конфліктів вказує на суспільну тенденцію до інтеграції розрізнених людських спільнот до наближення та єдності.

Досі теорії конфлікту і практичні технології щодо їх запобігання чи подоланню ґрунтувалися на звичайних станах свідомості, де люди зазвичай ввічливо поводяться.

Саме тому така робота з конфліктом рідко буває успішною. А. Міндел розвинув ідеї про вплив несвідомого З. Фройда та К. Юнга і дав їм практичне застосування. Він розробив теорію, яка може застосовуватися не лише вузькопрофесійними спеціалістами, а й кожним, хто цього потребує. Вчений вказує на той факт, що в конфліктній ситуації, особистість рідко буває в звичайному стані свідомості. Сама ситуація впливає на особистість, переповнюючи її страхом, гнівом й іншими почуттями. Підвищеної дисципліни і більш суворого застосування правил ніколи не буде достатньо, щоб справлятися з конфліктами. За твердженням А. Мінделла, робота з конфліктами без розгляду змінених станів свідомості подібна до укола від грипу для людини в маніакальному або депресивному стані свідомості [11].

Авторська концепція базується на новій парадигмі роботи із великими групами, заснованій на усвідомленні потоку сигналів і подій. При зосередженні на ледь помітних сигналах, що вказують на початок таких емоцій, як страх, гнів, безнадійність, а також інших змінених станах свідомості, навіть, здавалося б, неможливі проблеми перетворюються і збагачують загальні переживання, створюючи повні життя, більш стійкі, свідомі спільноти [12].

Лейтмотивом процесуального підходу є ідея перетворення. Йдеться про те, що, працюючи над собою і своїми конфліктами, більш продуктивним шляхом є перетворення своїх негативних емоцій у позитивні, оскільки відомо, що один і той же психоенергетичний заряд може, змінюючи знак відносини, зберігати свою інтенсивність. Так, любов може перетворюватися на ненависть і навпаки [13].

Тож завдання врегулювання конфліктів полягає не тільки в реорганізації людей, а й у допомозі їм зрозуміти те, як їхні власні комунікативні сигнали і сновидіння, приховані сигнали і почуття, так би мовити, приховане Дао даної ситуації, реорганізує систему організації. Ці життєво важливі сигнали і сновидіння повертають людей до узгодженості один із одним. Сутність полягає у тому, щоб тренувати наше усвідомлення помічати необхідні наступні кроки, приховані в тілесних сигналах, плітках, чи інших тенденціях. Усвідомлення неминуче відкриває нові кроки, що ведуть до перетворення навіть найскладнішого конфлікту [14].

На сьогодні, державне управління потребує нового типу лідерів управлінського процесу, що поважають різноманітність окремих людей і можуть досягати успіху, розвиваючи чутливість сприйняття мінливих станів свідомості.

Тож практичні дослідження вказують на необхідність соціально-психологічної компетенції лідерів та керівників системи державного управління для більш дієвого управління конфліктними ситуаціями.

Етика сучасного державного управління повинна базуватися на принципах, згідно із якими, ми цінуємо людей більше, аніж ідеї. Це співвідноситься із цілями державного управління щодо розвитку людських ресурсів і розкриття потенціалу кожного державного службовця.

Для позитивного вирішення конфліктів А. Мінделл пропонує попередню внутрішню підготовку лідера до вирішення конфлікту, що має на меті досягти відчуття максимальної готовності до використання всіх особистісних здібностей. Не зважаючи на всю важливість особистісного усвідомлення та внутрішньої роботи, вчений називає внутрішню роботу політичним актом, що не належить тільки самій особистості, оскільки як показує практика, внутрішній процес із конфліктом, може бути частиною групового процесу [15]. Це методика, адаптована нами до її застосування в державно-управлінській діяльності, включає в себе етапи покрокового самоаналізу, запитання для саморефлексії та можливі варіанти відповідей. Фактори впливу в наведеній нижче методиці визначаються як феномени, навколо яких зосереджується увага дослідника (табл. 1).

Таблиця 1 Методика вирішення конфліктів

В практичному застосуванні цієї методики виявлено, що її ефективність залежить від рівня психологічної компетентності та здатності особистості до рефлексії. При подальшому застосуванні її ефективність зростає.

Перевагою цієї методики, є, по-перше, спрямування як на вирішення конфліктів, що виникають у процесі державно-управлінської діяльності, так і на розвиток саморефлексії державного службовця.

По-друге, є погляд на ситуацію з боку спостерігача, де сторони не протиставляються одна одній, а досліджують конфліктну систему відносин, що викликає дискомфорт та дизгармонію всіх, хто до неї причетний. Тож зусилля спрямовуються відповідно на системне поле конфлікту, взаємодію, комунікацію, стосунки чи інші конкретні феномени, що спричиняють його загострення.

Тож для вирішення конфліктної ситуації необхідно розуміння всіх сторін щоб забезпечити прийняття, що приносить стійкі рішення, в яких всі групи відчувають себе частиною спільного процесу [16]. Результатом роботи з конфліктами є відчуття єдності та гармонізації, примирення протилежних поглядів.

Таким чином, можна зробити висновок, що вирішення конфліктів, на нашу думку, напряму пов'язано з усвідомленістю і готовністю індивіда чи групи взяти відповідальність за зміни. Суспільні конфлікти іноді відображають прагнення пануючої більшості втримати власне положення і ігнорувати інтереси інших груп, але в кожному випадку вони означають низький рівень усвідомленості процесу організаційного і суспільного розвитку.

З огляду на процесуальну парадигму, конфлікт має самозцілюючу силу і може бути рушійною силою розвитку у разі усвідомлення його глибинного послання, тенденцій, що виникають і напряму руху, до якого цей конфлікт підштовхує.

Системний аналіз доводить, що загострення конфліктів у системі державного управління може вказувати на перехідний етап розвитку, бути критерієм зростаючих нових потреб, які необхідно враховувати і знаходити механізми для їх задоволення.

Для цього вкрай необхідними є державні програми дослідження суспільних, державно-управлінських, політичних та інших конфліктів, що виникають у процесі розвитку. Залучення науковців, експертів, практиків із різних галузей, зокрема з психології управління, сприяє більш ефективному врегулюванню конфліктних ситуацій та створенню більш життєстійких та ефективних систем суспільної організації.

Прикладне значення застосування методики вирішення конфліктів у державно- управлінській діяльності полягає у глибшому усвідомленні ролі і місця конфлікту як рушійної сили організаційного та суспільного розвитку в процесі управління, а також її психологічного ресурсу для державного службовця в процесі вирішення конфліктних ситуацій в системі державного управління.

Перспективи подальших наукових досліджень вбачаємо у визначенні критеріїв ефективності методики вирішення конфліктів у державно-управлінській діяльності.

соціальний психологічний управління конфліктний

Література

1. Платон. Сочинения [Текст]: в 3 т. Т 3 / Платон. -- М.: Мысль, 1972. -- 678 с.

2. Макьявелли И. История Флоренции [Текст] / И. Макьявелли. -- М.: Наука, 1987. -- С. 8.

3. Вебер М. Избранные произведения [Текст] / М. Вебер. -- М.: Прогресс, 1990. -- 808 с.

4. Новіков Б. В. Основи адміністративного менеджменту: [Текст] навч. посіб. / Б. В. Новіков, Г Ф. Сініок, П. В. Круш. -- К.: Центр навчальної літератури, 2004. -- 560 с.

5. Пірен М. І. Основи конфліктології [Текст] / М. І. Пірен. -- К.: [б. в.], 1997. -- 270 с.

6. Бекешкіна І. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні [Текст] / І. Бекешкіна. -- К.: Абрис, 1994. -- 48 с.

7. Таран Т. А. Логические методы и модели поддержки принятия решений в конфликтных ситуаціях [Текст]: автореф. дис. на здоб. д. тех. наук / Т. А. Таран. -- Переславль-Залесский: [б. и.], 1998. -- 47 с.

8. Гірник А. М. Основи конфліктології [Текст] / А. М. Гірник. -- К.: КВП, 2001. -- 222 с.

9. Ложкин Г. В. Практическая психология конфликта [Текст] / Г. В. Ложкин, Н. И. Повякель. -- К.: МАУП, 2000. -- 256 с.

10. Минделл А. Процессуально-ориентированная работа с конфликтами: глубинная демократия открытых форумов: практ. шаги к предотвращению и разрешению конфликтов в семье, на рабочем месте и в мире [Текст] / Арнольд Минделл. -- М.: Беловодье, 2011. -- 256 с.

11. Там же. -- 256 с.

12. Минделл А. Лидер как мастер единоборства (введение в психологию демократии) [Текст] / Арнольд Минделл. -- М.: Беловодье, 1993. -- 88 c.

13. Минделл А. Процессуально-ориентированная работа с конфликтами... -- 256 с.

14. Там же. -- 256 с.

15. Там же. -- 256 с.

16. Там же. -- 256 с.

Размещено на Allbest.ru