Макіавелістичні координати політичної компетентності особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Макіавелістичні координати політичної компетентності особистості

Постановка проблеми

Соціально-економічні зміни в Україні ставлять питання компетентності сучасної людини на одне з провідних місць у розгляді становлення її соціальної позиції. У такому контексті актуалізація аспектів політичної компетентності особистості набуває особливого значення, адже ускладнення змісту політичного простору сьогодення, вимагає обов'язкової особистісної інтерналізації соціально-політичних цінностей, і, як результат, вироблення чітких критеріїв прояву політичної активності особистості. Також варто зауважити, що саме психологічне переосмислення механізмів і технологій політичної соціалізації особистості актуалізує як успішність цього процесу, так і власне успішність людини, яка знаходить прояв у багатьох вимірах її буття.

Тому межі психологічної інтерпретації макіавеллістичних тенденцій у прояві політичної компетентності особистості цілком відповідають зазначеній проблемі. Так якщо проблему макіавеллізму часто пов'язують із психологічним проявом лідерських особливостей, то саме специфічні авторитарні характеристики макіавеллістичної особистості можуть бути центральним критерієм її політичної компетентності. Конкретизація психологічних характеристик, притаманних макіавеллістичній особистості, зокрема характеристик авторитаризму, по-особливому актуалізує питання впливу цих характеристик на перебіг процесів комунікації та взаємодії. Адже добре відомо, що виражені антидемократичні цінності, жорстокість, вразливість, мотивація домінування, ригідність мислення, цинізм, маніпуляція, ставлення до інших з позиції «права» на використання - це негативні характеристики людини. Коли такими якостями наділяється фахівець, який працює у політичній сфері, то такі особистісні характеристики є небажаними, і певною мірою, навіть неприпустимими. Тому, досить важливим є вивчення міри вираження макіавеллістичних тенденцій поведінки особистості у прояві її політичної компетентності.

Аналіз останніх досліджень. Вивчення феномена політичної компетентності особистості переважно проводиться в межах дослідження специфічності політичної соціалізації особистості (В. Васютинський, М. Головатий, М. Катаєва, В. Москаленко, Д. Ольшанський, О. Петрунько, Г. Пирог, П. Фролов, Н. Хазрато- ва, Є. Шестопал, С. Яковенко, та ін.) із конкретизацією вікових, статевих і гендерних особливостей прояву політичної активності у ході професіоналізації особистості (А. Аргайл, І. Вінярська, Ж. Вірна, Н. Дементьєва, В. Дьяченко, Є. Ільїн, Г. Медведєва, Л. Орбан-Лембрик, Ю. Швалб та ін.). Також контекст вивчення політичної компетентності пов'язаний із вивченням сприйняття і формування іміджу політичної діяльності, чому останнім часом присвячено чимало досліджень, серед яких праці О. Абашкіної, Є. Єгорової-Гантман, В. Зазикіна, С. Захарової, О. Панасюка, О. Перелигіної, Є. Петрової, В. Лебедєвої, Т. Ліпмана, С. Ліпсе- та, Д. Лассуелла, Н. Любімова, Г. Почепцова, Р. Фурса, О. Феофанова, А. Цуладзе, В. Шепеля та ін.

Аспекти макіавеллістичних ознак поведінки презентовано у роботах Т. Адорно, П. Кона, Р. Крісті, Ф. Гайса, Н. Макіавеллі та ін. Контекст політичного макіавеллізму тісно межує із проблемою вивчення лідерства як авторитетного володіння позицією з високим статусом (Дж. Гарднер, К. Ходжкінсон), а також вивчення таких лідерських якостей як впевненість, самототож- ність, самоповага і саконтроль (Р. Блей, В. Бочелюк, П. Друкер, Л. Уманський, В. Шпалинський та ін.). Водночас, аналіз наукових доробок у цій сфері засвідчує недостатність розробленості питання діагностичної фіксації макіавеллістичних тенденцій у становленні політичної компетентності особистості.

Тому метою нашої статті є теоретичне та емпіричне обґрунтування макіавеллістичних координат політичної компетентності особистості із урахуванням її належності/неналежності до політичної сфери як професійного виду діяльності.

Виклад основного матеріалу

Заявлена проблема дослідження актуалізує розгляд психологічних аспектів становлення політичної компетентності особистості та визначення її базових характеристик прояву.

Обґрунтовуючи зазначений феномен, відразу зазначимо, що рівень політичної компетентності відображає рівень особистісної компетентності. Загалом компетентність як суб'єктивна ознака виконує модальну функцію порівняння у розвитку вмінь і здібностей людини. Щодо розвитку і фіксації політичних умінь і здібностей особистості, то з огляду на зміст особистісної реалізації у політичній сфері, слід ставити наголос на сформованих у людини політичних установках і компетенціях, зміст яких визначає ціннісні пріоритети у побудові соціально-політичної позиції.

У цьому ракурсі розгляду проблеми зазначимо, що життя людини є постійно включеним у складну систему соціальних зв'язків та залежить від існуючої системи суспільних відносин, процесів і подій, які розгортаються в суспільстві, від політики держави, тому її орієнтація в оточуючому світі вимагає певного мінімуму знання про соціально-політичну діяльність. Ці знання й формують побутову політичну свідомість як сукупність уявлень, знань, установок і стереотипів, які базуються на безпосередньому побутовому досвіді людей і домінуючих в соціальній спільності, до якої належать. Побутовій свідомості властиві помилки, які можуть перешкоджати науковому пізнанню світу, сприяючи збереженню вкорінених забобонів. Разом з тим фіксація багаторазово повторюваних зв'язків між речами і людьми, властива для побутової свідомості, дає можливість робити правильні висновки, які перевіряються практикою повсякденного життя. Таким чином можемо стверджувати, що усі люди, крім тих, хто займається політичною діяльністю професійно, є володарями побутової політичної свідомості, яка дає змогу розуміти й оцінювати політичне життя у країні, виділяти в ній себе та певним чином до неї ставитися.

Щодо змісту політичної компетентності фахівців, які працюють у цій сфері, то передусім зазначимо необхідність урахування їх рівня сформованості професійної політичної свідомості, яка передбачає становлення складних психічних систем регуляції соціальної поведінки особистості. Суттєву роль у цьому процесі відіграє розвиток уявлень про ті явища, які пов'язані з основними закономірностями професійного становлення, виявлення факторів регуляції його динаміки, побудова на цій основі системи рівнів усвідомлення себе суб'єктом власної професійної діяльності й розуміння соціальної значущості своєї професії. Все це утворює «комплекс необхідних умов ефективного формування особистості і досягнення такого рівня розвитку професійно значущих якостей, структур і механізмів регуляції поведінки, які необхідні для досягнення потрібного рівня придатності до професійної діяльності» [4, с. 113]. Для фахівців політичної сфери рівень їх професійної компетентності визначається контекстом відповідності (чи невідповідності) вимогам діяльності, що загалом розвиває не лише відповідні їй вміння, навички, формує окремі функціональні системи, впливає на своєрідність психічних процесів, але і формує особистість загалом, її професійні якості, професійний тип. При цьому акцент ставиться на тих особливостях особистості, які відповідають директивним вимогам діяльності, загальноприйнятим у суспільстві, а отже, залежними від образу (чи то іміджу) політичної діяльності [3; 6; 7]. Найчастіше йдеться про такі особливості фахівця політичної сфери (політика) як сенситивність до інтересів та потреб суб'єкта політичної діяльності, опосередкованість, дистанційованість і переконливість тощо.

Окрім зазначених, варто згадати й про такі особливості фахівця, які визначають його авторитаризм і характеристики макі- авеллістичної особистості, завдяки яким у політичній психології описують феномен лідерства, який займає особливе місце в силу свого науково-методологічного наповнення. Якщо для політичної науки головною проблемою є влада, то для політичної психології - конкретне вираження цієї влади в людському факторі політики: з одного боку, влада в політико-психологічному вимірі - це здатність суб'єкта, що володарює («верхівки»), змусити собі підкорятися, тобто це своєрідний потенціал лідера, політичного інституту чи режиму; а з другого боку, влада - це готовність «низів» коритися «верхівці».

Тому, визначаючи психологічний зміст політичної компетентності фахівців, які працюють у сфері політики, неможливо обійтися без згадування однієї з основних політико-психологіч- них теорій лідерства - теорії «макіавеллістичної особистості», у витоків якої стоять положення Т. Адорно, який досліджував так звану, авторитарну особистість (від лат. аисіогИав - влада), характерною рисою якої є надмірно жорстка система соціальних установок. Ці люди дуже чутливі до атрибутів влади, тому часто вони віддають перевагу соціальним стереотипам, а особистісну близькість розглядають як неприйнятну [1].

Н. Макіавеллі, якого вважають фундатором теорії «макіавеллістичної особистості», перший у політичній теорії зробив наголос на силі як основі права, а поняття держави розглянув як загальний політичний стан суспільства. При цьому, розглядаючи людину, він виходить з її єдиної і незмінної природи для всіх часів і народів, - природи, яка втілює злість, агресивність, властолюбство, жадібність, брехливість, боязливість, бездушність, невдячність, зрадливість, лицемірство, ненависть, нестриманість у потребах і бажаннях тощо.

Такі негативні природні якості людини і необхідність їх насильницького приборкування і викликають державу до життя [5]. Ідеалом державного устрою є сильна централізована республіка, у якій повинні враховуватися негативні якості людини від природи, і, особливо це стосується виборного голови держави, який може використовувати будь-які засоби, у тому числі аморальність, нечесність, жорстокість, залякування, демагогію, наклепи, підступність, хитрощі, віроломство тощо.

Отже, макіавеллізм можна розглядати як спосіб політичної діяльності, який не передбачає опори на морально-етичні норми, а вважає можливим використання обману, віроломства, жорстокості, будь-яких засобів для досягнення мети; та як позначення стилю здійснюваної політики, політичної участі, які характеризуються домінуванням політизованості, корпоративного егоїзму, переконання щодо виправдовування всіх засобів і методів у досягненні політичних цілей.

У психологічній психодіагностичній практиці часто використовують М-шкалу Р. Крісті і Ф. Гайса, авторами якої виокремлено два типи «макіавеллістичної особистості»: 1 - з високим Мак-коефіцієнтом, представники якого відрізняються «синдромом холоднокровності», вираженим опором соціального впливу та орієнтація на розуміння з боку інших людей та створення нових структур і контроль над ними; 2 - з низьким Мак-коефіцієнтом, представники якого характеризуються «надмірною довірливістю», чутливістю до соціального впливу та орієнтацією на особистість і прийняття інших людей [2].

Для емпіричного підтвердження теоретико-аналітичних положень, викладених у теоретичному аналізі, та визначення правомірності використання запропонованих нами діагностичних методів і методик було проведено дослідження макіавелліс- тичних характеристик політичної компетентності особистості на двох незалежних вибірках.

До першої увійшли особи, які є носіями побутової політичної свідомості, а саме її склали студенти Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки віком від 18 до 22 років (n=98), до другої - фахівці політичної сфери діяльності як носії професійної політичної свідомості, а саме працівники Апарату Верховної Ради України, народні депутати, помічники-консультанти віком від 25 до 52 років (n=107).

Під час формування вибіркової сукупності нами було дотримано вимоги щодо її змістовності, які дотримувались шляхом підбору вибірки, що відповідала предмету дослідження та основному дослідницькому припущенню щодо відмінностей прояву макіавеллістичних характеристик особистості з різним рівнем політичної компетентності.

Серед діагностичних методик нами використано методику виміру рівня макіавеллізму особистості (М-шкалу) Р. Крісті і Ф. Гайса, методику діагностики перцеп- тивно-інтерактивної компетентності (модифікований варіант М. Фетіскіна) та опитувальник-форма з вивчення особистості (PRF) Д.Джексона.

Під час обробки результатів констатувального експерименту нами використовувався непараметричний критерій Манна-Уітні для встановлення міжгрупових відмінностей у рівнях прояву запропонованих діагностичних критеріях емпіричних результатів, отриманих з двох вибірок.

Результати застосування непараметричного критерію и- Манна-Уітні до сформованої нами матриці емпіричних даних подано в таблиці 1.

Таблиця 1 Результати обрахунку критерію и-- Манна-Уітні у досліджуваних групах

Примітка: рівень достовірності: * - р <0,05; *** р <0,001.

Отримані результати засвідчують високі показники прояву макіавеллізму у фахівців політичної сфери, на відміну від представників побутової політичної компетентності. Це дає змогу зробити висновок, що для досліджуваних групи 1 типовою є персоналізація кожної ситуації, орієнтація на індивіда, а не на абстрактні цілі, часте втручання емоцій у раціональну оцінку ситуації, залежність від емоцій і від тиску з боку; тому вони набагато краще себе почувають в ситуаціях із чітко визначеними правилами гри. Фахівці професійної сфери (група 2) - типові лідери, адже вони є незворушними під впливом будь-яких емоцій або тиску з боку інших людей; вони вміють зберігати спокій і зібраність, у вирішенні проблемних ситуацій вдаються до когнітивних імпровізацій; орієнтовані на досягнення мети в конкурентній боротьбі з іншими; поряд із розвинутою ініціативністю вміють продемонструвати холодну раціональність.

Відзначимо, що за такими діагностичними показниками як витримка, імпульсивність і загальна зацікавленість не відмічено статистично значущих відмінностей у діагностованих групах. Також на користь «низьким Макам» виявилися вираженими показники взаєморозуміння, соціальної автономності та готовності допомогти. «Високі Макі» продемонстрували найвищий рівень прояву основних діагностованих показників запропонованих методик, що дало змогу більш переконливо віднайти у фахівців політичної сфери реалізації такі характеристики як комунікабельність, агресивність і домінантність; їх сфера задоволення потреб ініціюється прагненням до досягнення, постійному привертанні до себе уваги, самосхваленні і підтримці; не дивлячись на те, що вони більш орієнтовані на гру, ці досліджувані є своєрідним зразком соціальної активності і адаптованості.

Отже, проведене дослідження підтвердило висунуте припущення щодо відмінностей прояву макіавеллістичних характеристик особистості з різним рівнем політичної компетентності, а це, в свою чергу, дає змогу ще раз переконатися, що саме сфера політичної реалізації фахівця є джерелом формування професійного маргіналізму, який розглядається як втрата професійної ідентичності, байдужість до професійних обов'язків і норм, заміщення професійних цінностей і моралі [8]. Тому з часом можна помітити, що фахівці політичної сфери з часом перестають відповідати етичним вимогам професії, легко замінюючи моральну норму етикою прагматизму, а центральним мотиваційним компонентом у їх поведінці стає особиста безпека від соціального засудження.

Важливим для роботи практикуючих психологів є недопущення макіавеллістичних тенденцій поведінки у сталі форми прояву авторитарності, професійного догматизму, домінантності й агресивності.

Висновки

Проведене дослідження актуалізує необхідність вивчення когнітивних і поведінкових ознак макіавеллістичної детермінації професійної компетентності фахівців, які працюють у політичній сфері, а також розробку діагностичних програм з фіксації небезпечних зон переходу макіавеллістичних характеристик у форму професійної деформації.

Список використаних джерел

макіавеллістичний деформація політичний фахівець

1. Адорно Т. Исследование авторитарной личности / Теодор Адорно. - М. : Серебряные нити, 2001. - 416 с.

2. Бендас Т.В. Психология лидерства: учебное пособие / Т.В. Бендас. - СПб. : Питер, 2009. - 448 с.

3. Васютинський В.О. Інтеракційна психологія влади : монографія / В.О. Васютинський. - К. : КСУ, 2005. - 492 с.

4. Вірна Ж. П. Мотиваційно-смислова регуляція у професіоналізації психолога : монографія / Ж. П. Вірна. - Луцьк : Ред-вид. відд. «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім.Л.Українки, 2003. - 320 с.

5. Каппони Н. Макиавелли / Н. Каппони ; [пер. с англ.]. - М. : Вече, 2012. - 352 с. (серия «Великие исторические персоны»)

6. Ольшанский Д. В. Политическая психология / Д.В. Ольшанский. - СПб. : Питер, 2002. - 576 с.

7. Политиками не рождаются:как стать и остаться эффективным политическим лидером. Психологическое пособие для политиков / [ Е. Абашкина, Е. Егорова-Гантман, Ю. Косолапова и др. ]. - М. : Антиква, 1993. - 424 с.

8. Virna Zh. Professional Deformations: Tendencies, Dynamics and Risks of Manifestation /Zhanna Virna // Annales Universitatis Mariae Curie-Sklodowska. -Vol. 28, No 2 (2015). - PP. 123136; електронний ресурс. - режим доступу : http://journals. umcs.pl/j/article/view/2553/2923

Spysok vykorystanyh dzherel

1. Adorno T. Issledovanie avtoritarnoy lichnosti / Teodor Adorno. - M. : Serebryanyie niti, 2001. - 416 s.

2. Bendas T.V. Psihologiya liderstva: uchebnoe posobie / T.V. Bendas. - SPb. : Piter, 2009. - 448 s.

3. Vasyutinskiy V.O. Interaktsiyna psihologiya vladi : mono- grafiya / V.O. Vasyutinskiy. - K. : KSU, 2005. - 492 s.

4. Virna Zh. P. Motivatsiyno-smislova regulyatsiya u profe- sionalizatsiyi psihologa : monografiya / Zh. P. Virna. - Lutsk : Red-vid. vidd. «Vezha» Volin. derzh. un-tu im.L.Ukrayinki, 2003. - 320 s.

5. Kapponi N. Makiavelli / N. Kapponi ; [per. s angl.]. - M. : Veche, 2012. - 352 s. (seriya «Velikie istoricheskie personyi»)

6. Olshanskiy D. V. Politicheskaya psihologiya / D.V. Olshans- kiy. - SPb. : Piter, 2002. - 576 s.

7. Politikami ne rozhdayutsya: kak stat i ostatsya effektivnyim politicheskim liderom. Psihologicheskoe posobie dlya politikov / [E. Abashkina, E. Egorova-Gantman, Yu. Kosolapova i dr.]. - M. : Antikva, 1993. - 424 s.

Размещено на Allbest.ru