Типологія переживання почуття провини

І.В. Ананова

The author's typology of personality experiencing of feeling guilt is proposed and empirically justified. There is analyzed the development of the problem on the typology of experiencing the feeling of guilt in native psychology. It is showed that the large number of correlations between indicators of feeling guilt and a wide range of personality character attest to the fact of existing some typical ways for personality to experience guilt. It is described the empirical and statistical research tools. According to the results of factor analysis of the indicators of feeling guilt and self-condemnation, personal self-attitude, emotional imbalance, defense mechanisms and coping behavior it is revealed five types of feeling guilt: 1) a tendency to self-blame as a manifestation of global negative attitude towards oneself - orientation for self-impairment; 2) liability to a positive attitude toward oneself, where there is not allowed feelings of guilt - oriented to not self-condemnation; 3) the tendency to experience guilt because of severe need to keep a positive

«Me-image» - oriented to use ego-defense; 4) prone to solve problematic situations constructively - oriented to the action; 5) prone to severe selfincrimination because of the need to keep relationships with others - focused on relationships. Each type of feelings of guilt is described based on the empirical results. The types of experiencing feeling of guilt are established to be differentiated: by the nature of the relationship to oneself (global negative, over positive, protective); by the field of experiencing, that indicating the predominance of one of them (the field of the «image of Me», the field of interaction with others, field of action); by the way of experience (constructive / unconstructive).

Key words: feeling of guilt, the tendency to experience guilt, the field of the experiencing feeling of guilt, emotional imbalance, relationship with oneself, psychological defense mechanisms, coping strategies.

У статті запропоновано та емпірично обґрунтовано авторську типологію переживання почуття провини особистістю. Проаналізовано розробленість проблеми типологізації переживання почуття провини у вітчизняній психології. Показано, що наявність великої кількості кореляційних зв'язків між показниками переживання почуття провини і широким спектром характерологічних проявів особистості свідчить про існування типових способів переживання почуття провини. Описано емпіричний та статистичний інструментарій дослідження. За результатами факторного аналізу показників переживання почуття провини і самозвинувачення, самоставлення, емоційної неврівноваженості, захисних механізмів і копінг-поведінки виявлено п'ять типів переживання почуття провини: 1) схильний до самозвинувачення як прояву глобального негативного ставлення до себе - орієнтований на знецінення себе; схильний до позитивного ставлення до себе, за якого не допускається переживання почуття провини - орієнтований на не звинувачення себе; схильний переживати почуття провини внаслідок вираженої потреби зберігати позитивний «образ Я» - орієнтований на використання его-захистів; 4) схильний конструктивно вирішувати проблемні ситуації - орієнтований на дію; 5) схильний до самозвинувачення внаслідок вираженої потреби зберігати стосунки з оточуючими - орієнтований на взаємини. На основі емпіричних результатів змістовно охарактеризовано кожний із типів переживання почуття провини. Встановлено, що виділені типи переживання провини диференціюються: за характером ставлення до себе (глобальне негативне, надмірно позитивне, захисне); за площиною переживання, вказуючи на переважання однієї з них (площина «образу Я», площина взаємодії з іншим, площина вчинку); за способом переживання (конструктивним, неконструктивним).

Ключові слова: почуття провини, переживання почуття провини, схильність переживати почуття провини, типи переживання почуття провини, площини переживання почуття провини, емоційна неврівноваженість, ставлення до себе, механізми психологічного захисту, копінг-стратегії.

В статье предложена и эмпирически обоснована авторская типология переживания чувства вины личностью. Проанализирована разработанность проблемы типологизации переживания чувства вины в отечественной психологии. Показано, что наличие большого количества корреляционных связей между показателями переживания чувства вины и широким спектром характерологических проявлений личности свидетельствует о существовании типичных способов переживания чувства вины. Описан эмпирический и статистический инструментарий исследования. По результатам факторного анализа показателей переживания чувства вины и самообвинения, самоотношения, эмоциональной неуравновешенности, защитных механизмов и копинг-поведения выявлено пять типов переживания чувства вины: 1) склонный к самообвинению как проявление глобального негативного самоотношения - ориентированный на обесценивание себя; 2) склонный к позитивному самоотношению, при котором не допускается переживание чувства вины - ориентированный на не обвинение себя; 3) склонный переживать чувство вины вследствие выраженной потребности сохранять позитивный «образ Я» - ориентированный на использование эго-защит; 4) склонный конструктивно разрешать проблемные ситуации - ориентированный на действие; 5) склонный к самообвинению вследствие выраженной потребности сохранять взаимоотношения с окружающими - ориентированный на взаимодействие с другим. На основе эмпирических результатов дана содержательная характеристика каждому типу переживания чувства вины. Установлено, что выделенные типы переживания вины дифференцируются по характеру отношения к себе (глобально-негативное, чрезмерно позитивное, защитное), по плоскости переживания, указывая на преобладание одной из них (плоскость «образа Я», плоскость взаимодействия с другим, плоскость поступка), по способу переживания (конструктивному, неконструктивному).

Ключевые слова: чувство вины, переживание чувства вины, склонность переживать чувство вины, типы переживания чувства вины, плоскости переживания чувства вины, эмоциональная неуравновешенность, самоотношение, механизмы психологической защиты, копинг- стратегии.

Постановка проблеми. Запити практики надання психологічної допомоги спонукають до зосередження наукового пошуку на проблематиці переживання почуття провини, яке значно впливає на життя та психічне здоров'я особистості, до виявлення типових способів переживання провини, в тому числі й тих, що призводять до психологічних ускладнень.

У суспільній думці людину, здатну почуватись винною, вважають соціально зрілою, морально сформованою, відповідальною, емоційно чуйною. Проте саме такі особи найчастіше звертаються за допомогою спеціалістів з запитом полегшити їхнє почуття провини, яке вони не здатні самостійно подолати. Така суперечливість звертає нас до аналізу усього спектру проявів переживання почуття провини особистістю в усій її різноманітності, окреслення кола типових способів переживання, дослідження факторів, що визначають конструктивність / не- конструктивність переживання та диференціюють осіб за типом переживання почуття провини. Розв'язання цієї проблеми важливе не лише з огляду на потреби практики надання психологічної допомоги, але й з точки зору її теоретичного осмислення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останні два десятиліття відзначаються зростанням інтересу серед вітчизняних та російських науковців до дослідження проблематики почуття провини (А. Алімов, 2014; І. Бєлік, 2006; Д. Дружиненко, 2007; О. Короткова, 2002; І. Макогон, 2014; О. Малєєва, 2007; О. Малтасевич, 2011; О. Манхаєва, 2012; Л. Ростомова, 2010; Т. Смотрова, В. Гриценко, С. Горнаєва, 2013; Л. Софіна, 2009; та ін.). Зокрема, вітчизняні автори звертаються до аналізу схильності до переживання почуття провини як фундаментальної особистісної риси, а також пропонують типологізацію переживання почуття провини та осіб схильних переживати провину [5; 6]. Окремий «тип» розглядають як сукупність особистісних рис і якісно-кількісних характеристик переживання почуття провини, та виокремлюють за критерієм: 1) співвідношення якісних компонентів провини-риси (екзистенціального, емоційного, когнітивного, дійового, контрольно-регулятивного) [5]; 2) домінування особистісного профілю переживання почуття провини (лідируючого, збудливого, вразливого) [6]; 3) спрямованості переживання почуття провини (перед собою, перед іншими) [6].

Заслуговує на увагу дослідження О. Л. Малєєвої, в якому показано, яким чином співвідношення компонентів провини-риси визначає адаптивність / дезадаптивність переживання почуття провини. Дослідниця встановила, що об'єднання великої кількості компонентів провини-риси в одному «типі», особливо за наявності у складі «екзистенціального компоненту» та відсутності «контрольно-регулятивного» або «дійового», призводить до суттєвого зниження адаптивних можливостей, погіршення самоставлення, підвищення самозвинувачення і тривожності особистості [5].

Отже, аналіз останніх досліджень наштовхує на думку про те, що конфігурація певних характерних особливостей переживання почуття провини, які пов'язані з іншими елементами емоційної сфери особистості, з певними стильовими і особистісними характеристиками, може визначати і зумовлювати відмінності у типових способах його переживання. Це звертає нас до дослідження і виокремлення цих типових способів переживання провини, а відтак, до встановлення тих специфічних ознак, які є ключовими для виявлення і диференціації типів переживання почуття провини, їх конструктивності або неконструктивності.

Мета статті: виявити та охарактеризувати типи переживання почуття провини, визначити критерії диференціації цих типів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Наявність великої кількості кореляційних зв'язків між показниками переживання почуття провини та широким спектром характерологічних проявів особистості [1; 5; 6], у тому числі з виявленими нами специфічними особливостями, що визначають надмірну схильність до переживання почуття провини, а саме, з високим загальним рівнем емоційної нестабільності; з негативним емоційно-ціннісним ставленням до себе; з функціонуванням захисного комплексу, використання певних стратегій подолання і психологічного захисту [2] звертає нас до припущення про існування деяких глобальних прихованих змінних - типових способів переживання почуття провини, які б могли пояснити усе різноманіття зв'язків почуття провини з іншими елементами емоційної сфери особистості.

Спираючись на результати теоретичного дослідження [3; 4], а також на наведені вище отримані нами емпіричні дані [2], при виокремленні типів переживання почуття провини ми враховували такі змістовні елементи цього переживання як структурні компоненти почуття провини (афективний, когнітивний, поведінковий) та площини переживання (вчинку, взаємин з іншим, «образу Я») [4]. В якості вимірювального інструментарію використано: а) для дослідження особливостей переживання почуття провини - авторський опитувальник «Переживання почуття провини» (ППВ) [1]; б) для оцінки афективних аспектів переживання - опитувальник емоційної нестабільності-врівноваженості Г. Айзенка, Г. Вільсон; в) для визначення поведінкових особливостей переживання - опитувальник «Стратегії долаючої поведінки» С. Фолкмана, Р. Лазаруса (ССП) і опитувальник «Індекс життєвого стилю» Р. Плутчика, Г. Келлермана, Г. Конте (LSI); г) для виявлення особливостей оцінювання себе і ставлення до себе (площина «образу Я») - методику дослідження самоставлення С. Р. Пантилєєва (МІС); д) для визначення оцінки свого вчинку, ставлення до нього (площина вчинку) і до партнера по взаємодії (площина взаємин з іншим) - тест малюнкової фрустрації С. Розенцвейга.

З метою виявлення типів переживання почуття провини особистістю нами проведено емпіричне дослідження на вибірці із 232 осіб (130 жінок і 102 чоловіки). Для визначення латентних змінних, що пояснювали б всю структуру взаємозв'язків між показниками переживання почуття провини, реагування в ситуації фрустрації, емоційної нестабільності, ставлення до себе, механізмів психологічного захисту і копінг-стратегій використовувався факторний аналіз (факторизації підлягали 42 показники). Фактори виділялись методом головних компонент, обертання здійснювалось методом Varimax з нормалізацією за Кайзером; коефіцієнти факторних навантажень обчислені за допомогою методу регресії - у якості значущих розглядались навантаження, які за абсолютною величиною перевищували 0,3 (пакет SPSS, версія 19.0).

У результаті факторного аналізу виявлено п'ять типів переживання почуття провини (п'ятифакторна модель пояснює 51,953 % дисперсії) (пабл. 1), які диференціюються за типом, характером і ступенем самозвинувачення, за характером ставлення до себе, за вираженістю емоційної неврівноваженості, використанням захисних механізмів і копінг-поведінки.

афективний переживання провина почуття

Таблиця 1Матриця факторних навантажень типів ППВ після обертання (метод Varimax с нормалізацією за Кайзером)

Фактор 1 - «самозвинувачення як прояв глобального негативного ставлення до себе» (пояснює 19,663 % дисперсії) включає: 1) механізми психологічного захисту та копінг-стратегії: регресію (0,741), втечу-уникання (0,707), компенсацію (0,508), заміщення (0,504), дистанціювання (0,465) та прийняття відповідальності (0,463); 2) негативне емоційно-ціннісне ставлення до себе: внутрішню конфліктність (0,654), самозвинувачення (0,511); невпевненість у собі (-0,446) та внутрішню чесність (-0,498); 3) виражені ознаки емоційної нестабільності: залежність (-0,626), тривожність (0,607), депресивність (-0,584), іпохондрію (0,561), комплекс неповноцінності (-0,515), почуття провини (0,497), нав'язливість (0,331); 4) виражену тенденцію до переживання провини, а саме очікувати покарання (0,564), жалкувати (0,542), проявляти високу вимогливість до себе (0,458) та зацікавленість у збережені стосунків з іншими (0,343). Змістовно цей фактор відображає неконструктивне переживання почуття провини, що: а) проявляється очікуванням покарання і вираженим жалкуванням, а також високою схильністю до самозвинувачення; б) на яке вказує високий загальний рівень емоційної нестабільності (за усіма показниками), визначальним параметрами якої є переживання астено-депресивного спектру (залежність, тривожність, депресивність та іпохондрія); а також виражене самоприниження (негативне емоційно-ціннісне ставлення до себе), невпевненість у собі та комплекс неповноцінності; в) забезпечується функціонуванням таких захисних механізмів як регресія, компенсація, заміщення, та використанням в якості стратегій подолання почуття провини, втечі-уникання, дистанціювання, та прийняття відповідальності.

Фактор 2 - «позитивне ставлення до себе, за якого не допускається переживання почуття провини» (13,521 % дисперсії), включає: 1) виражену аутосимпатію, представлену показниками самоцінності (0,738), само-прив'язаності (0,718) та самоприйняття (0,703); виражену самоповагу, що представлена показниками самокерування (0,642), відображеного самоставлення (0,573), впевненістю у собі (0,469); несхильність до самоприниження, а саме до самозвинувачення (-0,629) та внутрішньої конфліктності (-0,451); 2) емоційну врівноваженість, а саме високу самооцінку (0,682), задоволеність життям і собою (0,547), відсутність тенденції переживати почуття провини (-0,448), виражену самостійність, автономність (0,317) та несхильність тривожитися (-0,308); 3) механізми психологічного захисту: заперечення (0,500) та невикористання заміщення (-0,314); а також копінг-стратегії, такі як пошук соціальної підтримки (0,369) та конфронтацію (0,333); 4) абсолютну несхильність до переживання почуття провини, особливо очікувати на покарання (-0,349). Отже, змістовно цей фактор відображає несхильність до переживання почуття провини, що: а) зумовлюється, перш за все, позитивним емоційно-ціннісним ставленням до себе, самоповагою, автономністю та задоволенням життям; б) виражається у несхильності звинувачувати себе і загальному низькому ступені вираженості цього переживання, у несхильності чекати на покарання; та супроводжується вираженою емоційною стабільністю; в) забезпечуються використанням у якості захисних механізмів заперечення та невикористанням заміщення; а також пошуком соціальної підтримки та конфронтацією (намаганням розв'язати проблему за рахунок імпульсивної поведінкової активності, спрямованої або на зміну ситуації, або на реагування на негативні емоції). Звертає на себе увагу позитивне сприймання інших, яке виражається у переконанні, що дана особа викликає в інших повагу, симпатію, схвалення і розуміння, а також у пошуку підтримки від інших при розв'язані складних ситуацій.

Перші два фактори є цілковито протилежними один одному, відмінність яких ґрунтується на: а) характері ставлення до себе - негативному в першому випадку, та позитивному - в другому; б) мірі схильності переживати почуття провини - вираженій схильності, в першому, або вираженій несхильності, в другому; в) характері емоційної врівноваженості - вираженій емоційній неврівноваженості, в першому, та вираженій емоційній стабільності, в другому випадку.

Фактор 3 -- «переживання почуття провини внаслідок вираженої потреби зберігати позитивний «образ Я»» (6,979 % дисперсії) включає: 1) механізми психологічного захисту: реактивне утворення (0,688), проекцію (0,610) та раціоналізацію (0,306); а також его-захисне реагування в ситуаціях прямого звинувачення (0,322); 2) виражені ознаки емоційної нестійкості: нав'язливість (0,575), тривожність (0,502), виражене почуття провини (0,489), іпохондрію (0,366); 3) виражені аспекти переживання почуття провини, а саме показники орієнтації на нормативність (0,471), зацікавленість в інших (0,444), очікування покарання (0,338) і жалкування (0,317). Показники ставлення до себе і копінг-поведінки не увійшли до цього фактору. Змістовно фактор відображає неконструктивне переживання, що: а) проявляється загальною високою схильністю до переживання почуття провини, і перш за все, надмірною орієнтацією на нормативність (що є ознакою моральної незрілості) та появою почуття провини при її недотриманні, а також зацікавленістю у збереженні стосунків з іншими; б) визначається високим рівнем емоційної нестабільності, переважно нав'язливо-тривожного характеру; в) забезпечуються функціонуванням механізмів реактивного утворення та проекції. В ситуаціях прямого звинувачення та інших фруструючих обставинах виявляється тенденція вдаватися до захисного виправдання шляхом звинувачення: а) іншого у відповідь і підкреслення своєї непричетності до ситуації; б) себе, але з аргументацією пом'якшуючими обставинами (его-захисні реакції). Отже, такий тип переживання почуття провини має орієнтацію на дотримання нормативності, правил пристойності, збереження образу «правильного себе» у своїх та чужих очах за рахунок: а) активного заперечення пред'явленого звинувачення у формі зустрічних претензій або агресії; б) визнання своєї провини, але з посиланням на виправдовуючі обставини; в) приписування іншим дій та почуттів, які заперечуються у собі (проекція); г) пошуку іншого «винного», з яким можна розділити «провину» (проекція); д) переконання у своїй безгрішності (як протилежності винуватості) та засудження будь-яких недоліків і помилок інших (реактивне утворення). Тобто, тут виявляється зосередження захисного процесу в площині «образу Я».

Фактор 4 - «конструктивне вирішення проблемних ситуацій» (6,046 % дисперсії) включає: 1) копінг-стратегії такі як самоконтроль (0,807), планування вирішення проблеми (0,611), позитивну переоцінку (0,473), прийняття відповідальності (0,456) і конфронтацію (0,383); 2) захисні механізми: регресію (0,532) та несхильність до компенсації (-0,310); 3) впевненість у собі (0,399). Цей фактор не включає показників ставлення до себе (окрім впевненості у собі), показників емоційної нестабільності та показників переживання почуття провини. Змістовно цей фактор відображає тенденцію конструктивно діяти в ситуації та раціонально її усвідомлювати, що: 1) забезпечується ставленням до себе, як до впевненої, самостійної, вольової та надійної людини, якій є за що себе поважати; 2) визначається об'єднанням у цілісний комплекс копінг-стратегій, які забезпечують адаптивну функцію: а) високого контролю поведінки та емоцій, мінімізації впливу емоцій на оцінку ситуації і на вибір стратегії поведінки (самоконтроль); б) цілеспрямованого аналізу ситуації та можливих варіантів поведінки, вироблення плану своїх дій з урахуванням об'єктивних умов, минулого досвіду і наявних ресурсів (планування вирішення проблеми); в) позитивного переосмислення негативних переживань та їх розгляду як стимулу для особистісного зростання (позитивна переоцінка); г) визнання своєї відповідальності за виникнення та розв'язання проблеми, з готовністю аналізувати свою поведінку і шукати причини труднощів в особистих недоліках та помилках (прийняття відповідальності); д) імпульсивної поведінкової активності, спрямованої на зміну ситуації або на реагування на негативні емоції, що забезпечує здатність до спротиву труднощам, енергійність у розв'язанні проблемних ситуацій, вміння відстояти власні інтереси, впоратися з тривогою у стресових умовах (конфронтація). Отже, тут виявляється реагування в площині вчинку, спрямоване на вирішення ситуації, що не призводить до фіксації на почутті провини.

Фактор 5 - «самозвинувачення внаслідок вираженої потреби зберігати стосунки з оточуючими» (5,743 % дисперсії) включає: 1) виражену тенденцію переживати почуття провини, а саме такі показники: зацікавленість в інших (0,555), вимогливість до себе (0,419) та орієнтацію на нормативність (0,336); 2) інтрапунітивне реагування: перепонно-домінантна (0,333), его-захисна (0,325), потребнісно-наполеглива (0,305) реакції; 3) використання заперечення (0,495) і невикористання витіснення (-0,469); 4) використання у якості копінгів позитивної переоцінки (0,378) і пошуку соціальної підтримки (0,350); 5) переконання у гарному ставленні з боку інших (0,476). Отже, змістовно цей фактор відображає переживання почуття провини, що: а) проявляється схильністю до самозвинувачення внаслідок вираженої потреби зберігати стосунки з оточуючими; б) супроводжується чітким переконанням у позитивному ставленні з боку інших; в) включає вимогливість до себе та орієнтацію на нормативність, але тут їх слід розглядати в контексті прагнення зберегти стосунки з іншими. Складно стверджувати про конструктивність або неконструктивність такого переживання, оскільки такий фактор не містить показників емоційної нестабільності. Стосунки з оточуючими підтримуються за рахунок: а) самозвинувачення; б) активізації механізму заперечення, при нездатності до витіснення; в) інтерпретації труднощів як блага (раціоналізація); г) позитивного переосмислення негативних переживань та їх розгляду як стимулу для особистісного зростання (позитивна переоцінка);

д) залучення соціальних ресурсів - пошуку інформаційної, емоційної і дієвої підтримки, орієнтування на взаємодію з іншими людьми, очікування уваги, поради, співчуття (пошук соціальної підтримки); е) взяття на себе розв'язання конфліктної ситуації. Тому цей фактор виявляє реагування в площині взаємодії з іншим, а самозвинувачення тут виконує функцію підтримки взаємин (простіше звинуватити себе, ніж конфліктувати з іншим).

Три останні фактори відображають площини переживання почуття провини, вказуючи на переважання однієї з них в структурі переживання.

Висновки

Отже, емпірично виявлено п'ять типів переживання почуття провини: 1) схильний до самозвинувачення як прояву глобального негативного ставлення до себе - тип орієнтований на знецінення себе; 2) схильний до позитивного ставлення до себе, за якого не допускається переживання почуття провини - тип орієнтований на не звинувачення себе; 3) схильний переживати почуття провини внаслідок вираженої потреби зберігати позитивний «образ Я» - тип орієнтований на використання его-захистів; 4) схильний конструктивно вирішувати проблемні ситуації - тип орієнтований на дію; 5) схильний до самозвинувачення внаслідок вираженої потреби зберігати стосунки з оточуючими - тип орієнтований на взаємини.

Виявлені типи переживання почуття провини диференціюються: а) за характером ставлення до себе (глобальне негативне - «орієнтований на знецінення себе»; надмірно позитивне - «орієнтований на не звинувачення себе»; захисне - «орієнтований на его-захисти»); б) за площиною переживання, вказуючи на переважання однієї з них (площина «образу Я» - «орієнтований на знецінення себе», «орієнтований на не звинувачення себе», «орієнтований на его-захисти»; площина взаємодії з іншим - «орієнтований на взаємини»; площина вчинку - «орієнтований на дію»); в) за способом переживання: конструктивним («орієнтований на дію») і неконструктивним («орієнтований на знецінення себе», «орієнтований на використання его-захистів», «орієнтований на взаємини»).

Перспективою подальших досліджень даної проблеми є більш докладне вивчення виявлених типів переживання почуття провини, їх диференційна характеристика за процесуальними особливостями переживання провини, розробка практичних рекомендацій щодо диференціації психологічної допомоги для кожного з типів.

Список використаних джерел