Про закономірності впливу ідеалу здоров’я, закладеного у біосоціальних технологіях, на особистість людини

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Про закономірності впливу ідеалу здоров'я, закладеного у біосоціальних технологіях, на особистість людини

Путров С.Ю.

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри фізичної реабілітації

У статті вказано, що ідеал здоров 'я особистості є соціальним продуктом процесу соціалізації біологічної людини шляхом інтеграції генотипної і фенотипічної інформації. Автор вказує, що ідеологічним підґрунтям моделювання процесу взаємодії суспільного і особистісного ідеалів здоров 'я є доведення в ході когнітивного аналізу того, що світогляд особистості має властивість інтегратора, тобто йому притаманна інтеграційна функція. Ідеали, на думку автора, є не просто компонентом переконань, разом зі знанням, емоціями, вірою, поглядами, вольовою готовністю до дій вони складають ціннісне ядро світогляду особистості.

Ключові слова: закономірності впливу, ідеал здоров'я, біосоціальні технології, особистість людини.

Вступ

В ієрархії цінностей найвищий рейтинг має цінність життя людини. Як відомо, англійське слово «здоров'я» (health) походить від англосаксонського слова «hal» - цілий. Це потребує системного визначення здоров'я людини. На практиці цього досягти дуже важко. І тому сьогодні немає ще загальноприйнятого трактування поняття «здоров'я» людини як цілісної системи. У літературних джерелах, присвячених тим чи іншим аспектам здоров'я, міститься низка визначень цієї категорії, що базується на різних методологічних підходах і критеріях. Найперше з визначень здоров'я, запропоноване давньогрецьким філософом Алкмеоном, ще й сьогодні має своїх прихильників: «Здоров'я - це гармонія протилежно спрямованих сил». Давньоримський філософ Цицерон охарактеризував здоров'я як правильне співвідношення різних душевних станів. Багатоманітність поглядів на сутність поняття «здоров'я» людини та безуспішність спроб виробити єдину, узгоджену думку значною мірою пояснюються тим, що здоров'я становить досить складне явище, характерні та значущі сторони якого важко з'ясувати коротко.

Когнітивні основи вивчення функціональних систем закладено у працях В. І. Вернадського (концепція ноосфери) [6], М. І. Сєтрова (функціональна теорія) [14], В. Н. Келасьєва (принцип суміщення в соціумі) [5], В. П. Беха (функціональна теорія особистості і соціального організму) [3], О. Донченко (концепція соцієтальної психіки і синхроністична парадигма психосфери) [10].

Складність взаємодії визначається багаторівневою структурою свідомості людини, що проявляє себе на кожному рівні по-різному, а саме на:

а) безсвідомому - як генетично успадкований від предків інстинкт самозбереження; б) чуттєвому - як емоційні стани, що детермінуються поточним здоров'ям людини; в) розумовому - як усвідомлені цінності здоров'я. Для нас це цінне зауваження, оскільки сприйняття особистістю охоплює всі ці рівні сприйняття людиною зовнішнього впливу, і на кожному з них повинна мати власний механізм перетворення впливу ідеалу здоров'я на властивості особистості, що в кінцевому рахунку приводять її організм у гармонійний стан. До речі три рівні сприйняття ставлять питання про наявність ще одного механізму на рівні безсвідомого - специфічного механізму переживання. Тобто, динамічне ціле, що утворюється і живе власним життям є предметом спочатку соціологічного механізму, завдяки якому потрапляє у внутрішнє середовище організму людини, потім переробляється психологічним механізмом сприйняття, а разом вони урівноважуються механізмом переживання.

Мета статті - охарактеризувати закономірності впливу ідеалу здоров'я, закладеного у біосоціальних технологіях, на особистість людини.

Обговорення проблеми

Формування особистості не збігається з процесом її розвитку, оскільки не враховує самодіяльні засади людини.

Це означає, що ми повинні відтворити наявні в структурі організму як мінімум три механізми, що спеціалізуються на обробці потоків генотипної і фенотипічної інформації: а) психологічний, що включає її у психосферу;

б) соціологічний, що збагачує її духом епохи; в) фізичний, що забезпечує інтегральну, скоріш за все енергетичну, форму взаємодії генотипної і фенотипічної інформації в структурі біологічного організму людини.

Перший вид - це функціональні зв'язки, що реалізовуються через соціум як безпосередній обмін живою діяльністю, опосередкований медіаторами - сенсом, символом, міфом та ін. «Особа взагалі є одиничне вираження життєдіяльності ансамблю соціальних стосунків взагалі. Ця особа є одиничне вираження тієї з потреби обмеженої сукупності цих стосунків (не усіх), якими вона безпосередньо пов'язана з іншими (з деякими, а не з усіма) індивідами - органами цього колективного тіла - тіла роду людського», - писав Е. Ільєнков [12, с. 394].

Другий вид зв'язків - це опосередкування речами. Крім того, особа, оскільки знаходиться не всередині «тіла особини», а всередині «тіла людини», то вона є «тіло», куди, як відзначав Е. Ільєнков, «складніше і просторово ширше, що включає у свою морфологію усі ті штучні органи, які створив і продовжує створювати людина (знаряддя і машини, слова і книги, телефонні мережі), тобто усе те загальне тіло, усередині якого функціонують окремі індивіди як його живі органи».

Людська особистість має два способи зв'язку із зовнішнім довкіллям: один - за допомогою механізму, прихованого на підсвідомому рівні, а другий - винесений у зовнішнє середовище. Це є страховка високоорганізованого і складного живого організму від випадковостей планетарного життя. Конструктивно це дві відносно самостійні підсистеми. Одна з них забезпечує життєдіяльність генотипу, а інша - фенотипу. Розглянемо їх більш уважно.

Першим ми розглянемо наявність психологічного механізму, що працює на обробці фенотипічної інформації. Його присутність у цьому випадку цілком закономірна, оскільки ідеал, канон і ритуал одягаються в особливий алегоричний костюм, елементами якого є ідеологічні символ, образ, міф і культ. Тільки в такому костюмі ідеал здоров'я людини стає загальнозначущим, опановує маси.

Людина сприймає те, що освоєно культурою, через різні форми діяльності, спілкування, навчання, гру. Біологічне і генетичне в людини - це лише передумови для соціальної діяльності. Формуючись у дитинстві, вони, дійсно, перетворюються в психологічні механізми і діють як «природні» здібності людини. Тому вони й здаються такими ж «природними» особливостям людської істоти, як й анатомічна побудова її тіла. Тим більше, що ці здібності властиві всім людям, розрізняючись лише ступенем їх розвиненості та культурно-етнічною своєрідністю прояву. Усе це справляє враження, що форми мислення та форми чуття успадковуються так, як і колір очей та форма носа.

Надзвичайно цікавою є думка з цього приводу відомої дослідниці О. Донченко, що подана в її праці «Від цілісності психологічних знань до цілісності світобачення» (2011) [10]. У цій праці дослідниця зазначає, що сучасна психологія має шанс позбутися обмеженості академічної причинно- наслідкової парадигми, якщо поцікавиться фундаментальними досягненнями інших наук, що вивчають цілісний світ, в якому вічно живуть душі людства, спільнот і людей, світ універсального психічного, з якого всі ми народжуємося і в який повертаємося.

Отже, існує універсальне психічне, або об' єктивна психіка, яка і є тією психічною матрицею, що містить вселюдські архетипи та їх структури - психофрактали. Можна сказати, що так само, як фізичний світ складається з квантів (яким, як відомо, притаманні властивості як речовини, так і поля), так елементами психічного світу людства є архетипи та їх структури. Вони в знятому вигляді відтворюють певну структуру таких відомих елементів фізичного простору, як поле, речовина, енергія та інформація (ізоморфними є такі психічні функції, як відчуття, логіка, емоційність, відчуття). Фракталізація (множення, ділення) цієї матриці відбувається під час втілення її елементів в усі «моменти збірки» (термін І. Пригожина) людського життя.

Другим є соціальний механізм, що спрямований на переробку фенотипічної інформації. Відбувається цей процес завдяки засвоєнню гуманітарних дисциплін, виховному впливу сім'ї, школи, суспільства, взаємодії з мистецькими явищами, здатності людини пристосовуватися до зовнішнього оточення, участі в громадському житті, свідомій її підготовці до самостійного дорослого життя. Цілеспрямоване формування особистості здійснюється в соціальній системі шляхом навчання і виховання. Тут можна впливати на особистість з метою цілеспрямованих змін у світогляді особистості і, відповідно, в її поведінці. Тому тут ми можемо цілком погодитися з Е. Ільєнкова про те, що «в тілі індивіда виконує себе, реалізує себе, здійснює себе особа як принципово відмінне від його тіла і мозку соціальне утворення (суть, а саме - сукупність (ансамбль) реальних, чуттєво- предметних, через речі здійснюваних стосунків цього індивіда до іншого індивіда (до інших індивідів)» [12]. До змісту цього соціального впливу природно належить концепт естетичного ідеалу, що функціонує у дану епоху.

Зміст ідеалу здоров 'я матеріалізується в структурі особистості людини у вигляді сутнісних сил, стан яких і є соціальне здоров'я людини [3, с. 394]. Вони існують у формі індивідуальних силових енергоінформаційних полів, будучи потенційним соціальним тілом. У зв'язку з цим Г. Гегель, наприклад, писав, що душевні сили «є безпосередньою діяльністю, яка здійснюється сама по собі згідно зі своєю визначеністю» [9, с. 132-133]. Сутнісні сили як внутрішній продукт механізму соціалізації є окультуреними здібностями людини. Оригінальною є форма їх існування в цьому механізмі, оскільки вони є енергетично напруженими полями, що формуються людиною в процесі мислення.

При переході в зовнішнє існування сутнісні сили виявляються як фундаментальна атрибутивна властивість психіки людського організму - активність, яка є базою для саморозгортання діяльності щодо задоволення потреб суб'єкта. Активність і є найбільш рельєфним виразником стану здоров'я людини. Перехід сутнісних сил у зовнішнє існування в структурі людини є частковим відчуженням від свого джерела, а при спрямуванні дії на той чи інший зовнішній предмет відбувається повне їх відчуження. Цей процес глибоко досліджений і представлений у роботах психологів і соціологів.

Спочатку зазначимо, що особистість і суспільство у структурі якого діють технологи і виробляються біосоціальні технології, мають специфічні механізми входження у свою протилежність і засоби опосередкування своєї взаємодії, а отже, і утримання одне одного в складі цього протиріччя. Тут ми маємо на увазі наявність таких явищ, як хронотоп в структурі особистості і habitus на стороні суспільства. Судячи з функцій, habitus скоріше інваріантний російському терміну «традиція», ніж дослівному «звичка». При цьому ми виходимо з визначення традиції, цієї В.І. Воловиком, як відносно стійких, загальноприйнятних форм, що повторюються, засобів, прийомів, методів діяльності, що історично склалися в рамках конкретної соціальної спільноти [7, с. 13].

Сучасна психологія такі продукти опосередкування відобразила в понятті «предмети-посередники» або медіатори духовного спілкування [11, с. 245]. До них відносяться Архетип, Знак, Слово, Символ і Міф. Психологи пропонують їх розглядати як акумулятори живої енергії, свого роду енергетичні згустки. Згідно з А. Лосєвим, особистість - міф. Ісус Христос теж у певному сенсі може бути ідентифікований як Міф. Вони можуть розглядатися і як резонатори, на частоту яких настроюються живі істоти. Останні не тільки засвоюють ці частоти, але і генерують нові, підзаряжають своєю енергією медіатор [13, с. 245].

До них ми відносимо й об'єктивований у зовнішньому середовищі ідеал здоров'я людини, що існує як модифіковане і локалізоване енергоінформаційне поле - егрегор, що створене колективним розумом колективу, етносу, народу або планетарної спільноти. Це йому протистоїть індивідуальне енергоінформаційне поле особистості, у якому діє суб'єктивований індивідуальний ідеал здоров'я конкретної людини.

Г. Гегель з цього питання писав: «Досі ми розглядали особливу реальність в її замкненій особливості як щось позитивне. Але ця самостійність підлягає запереченню в живій істоті, і лише ідеальна, духовна єдність усередині тілесного організму зберігає силу, позитивно співвідноситися з самою собою. Душу варто розуміти як цю ідеальність, стверджувальну і у своєму запереченні. Тому, якщо в тілі є саме душа, то і саме це явище має стверджувальний характер. Душа, щоправда, виявляє себе як сила, протидіюча самостійному уособленню членів, однак вона і створює їх, бо містить у собі як внутрішнім та ідеальним засадами те, що зовні виявлене у формах і членах. Таким чином, у зовнішньому є саме це внутрішнє з його позитивним змістом; зовнішнє, що залишається тільки зовнішнім, було б нічим іншим, як абстракцією та однобокістю» [8, с. 131].

Зв'язок Абсолютів і можливостей системи виявляється автоматично: вона є проста реалізація об'єктивних стосунків передбачувана між абсолютом і цими можливостями. Одне є безумовно очевидним, що ні дія психологічного механізму, ані дія механізму соціалізації однозначно гармонізувати суперечності у структурі особистості людини не можуть. Їх зняти можна тільки третім, більш глибинним механізмом, яким володіє жива розумна істота - механізмом внутрішньої боротьби суперечностей, що відомий нам як механізм переживання. К. Маркс при поясненні подібних переходів, часто користувався синтетичними категоріями - поняттями: «практично-духовне» засвоєння дійсності, «чуттєво-надпочуттєве» - стосовно властивостей товару, «сутнісна єдність природи і суспільства» - стосовно людини.

Ф. Е. Василюк і В. П. Зінченко виділяють чотири типи психологічного світу, для кожного з яких характерний свій спосіб переживання часу [4, с. 97]. Перший тип - світ гедоністичного переживання. Другий тип - світ реалістичного переживання, коли людина орієнтується на майбутнє. Третій тип - світ ціннісного переживання, коли внутрішній світ людини підпорядкований принципу цінності. Четвертий тип - світ творчого переживання, в якому вищим принципом є творча діяльність людини.

Тут є резон більш уважно придивитися до ідей східної філософії, і зокрема, до даосизму. Ще Лао-цзи виступив, як відомо, з космологічною теорією, згідно з якою з «Дао» народжуються «чи» (енергії), після цього «форма», «речовини» і далі з'являються «всі речі» [16, с. 83]. Ми також це дотично визнаємо, оскільки робимо наголос на існуванні астрального тіла і астрального здоров'я. для пояснення цього моменту тут важливо звернутися до наявності двох видів інформації і енергії: білої і темної.

Такий підхід притаманний сучасній фізиці, в якій енергія може передувати речовині. Але ця енергія не нескінченна. Вона квантована смислами, тобто має інформаційне походження. У світлі цієї гіпотези нам уявляється дуже важливим твердження М. Сєтрова про те, що «зрозуміти сутність інформації не можна, не розглянувши її як особливу форму енергетичних процесів». Про це ж свідчить і функціонально-енергетична теорія інформації, що розвивається. «Опис інформаційних механізмів різного рівня, - пише М. Сєтров, - свідчить про те, що інформація, передусім, має енергетичний і функціональний характер» [15, с. 77].

При цьому підкреслимо ще одну думку. Суть її в тому, що власне людським є процес опосередкування, що є ніщо інше, як психофізіологічне або просто психічне життя. Опосередкування проходить у біологічному організмі як взаємодія психофізичного і психологічного компонентів» [2, с. 83]. Психологи добре знають, що психофізичний компонент пов'язаний із почуттями людини, а психологічний - зі смислами. Імпульси ініціюються або «рефлексом мети» (інстинктом), або «критерієм волі» (свідомістю). Названий вище процес взаємодії психофізичного і психологічного в людському організмі досить повно описує М. М. Амосов [1, с. 50].

Таким чином, механізм соціалізації біологічної людини живиться за рахунок соціальної інформації з ноосфери планети. Він обумовлений властивістю входження особистості і суспільства у енергоінформаційний обмін, завдяки наявності таких явищ як хронотоп в структурі особистості і habitus на стороні суспільства. Традиції, ритуали і звичаї, як інструменти суспільства утримують особистість у полі естетичної взаємодії. Зміст ідеалу здоров'я матеріалізується у структурі особистості людини у вигляді сутнісних сил і визначає їх поточний стан.

Список використаних джерел

Амосов Н. М. Мое мировоззрение / Н. М. Амосов // Вопросы философии. - 1992. - № 6. - С. 50-74.

Бех В. П. Квантово-волновая природа социального мира / В. П. Бех // Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Надніпрянщини. - Запоріжжя, 1996. - Вип. 3. - С. 83-95.

Бех В. П. Функціональна модель особистості: пошуки полікультурних детермінант поведінки : [монографія] / В. П. Бех, Є. О. Шалімова. - К. : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. - 255 с.

Василюк Ф. Е. Психология переживания / Ф. Е. Василюк, В. П. Зинченко. - М. : Изд-во МГУ, 1984. - 200 с.

Васильев Г. Н. Самоорганизация целостности: психо- и социогенез / Г. Н. Васильев, В. Н. Келасьев. - СПб. : Изд-во Санкт-Петербургского государственного университета, 2003. - С. 169.

Вернадский В. И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетарное явление. Книга вторая / В. И. Вернадский. - М. : Наука, 1977. - Воловик В. И. Идеологическая деятельность: диалектика традиций и новаторства / В. И. Воловик. - М. : АОН, 1990. - С. 13.

Гегель Г. В. Эстетика : [в 4 т.] / Г. В. Гегель; [Пер. / Под ред. и с предисл. М. Лифшица]. - М. : Искусство, 1968-1973. - 420 с.

Гегель Г. Наука логики [в 3 т.] / Г. Гегель. - М. : Мысль, 1971. - Т. 2. - 320 с.

Донченко О. Від цілісності психологічних знань до цілісності світобачення / О. Донченко // Соціальна психологія. - 2011. - №1. - С. 4-10

Зинченко В. П. Человек развивающийся. Очерки российской психологи / В. П. Зинченко, Е. Б. Моргунов. - М. : ТОО «Тривола», 1994. - 333 с.

Сетров М. И. Информационные процессы в биологических системах / М. И. Сетров. - Л. : Наука, 1975. - 155 с.

Хироси Н. История философской мысли Японии / Н. Хироси. - М. : Прогресс, 1991. - 412 с.Размещено на Allbest.ru