Теоретико-методологінні засади розуміння психомоторної активності суб'єкта

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-методологінні засади розуміння психомоторної активності суб'єкта

Моторика і психіка - різні сторони активності людини. У співвідношенні моторики і психіки, як і в основній психофізичній проблемі, науковці вбачають то їх паралельне існування, то їх монізм, який теж розуміється по-різному [15]. Водночас сам факт взаємовпливу психіки і моторики визнається більшістю психологів і потребує спеціального дослідження, будучи актуальним питанням загальної психології [4; 7; 9; 10]. У цьому взаємовпливі об'єктивується активність психіки [14]. У психомоторних проявах встановлюється реальний зв'язок людини з навколишнім світом і здійснюється його перетворення [5; 14]. В рухах, діях, діяльностях і вчинках проявляється особистість [6; 11]. Водночас потребують подальшої розробки теретико- експериментальні підходи до вивчення проблеми взаємовпливу моторики і психіки в структурі рівнів побудови рухів.

Мета статті - охарактеризувати єдність розвитку моторики і активності психіки в філо-, онто- та патогенезі людини як теоре- тико-методологічної основи розуміння психомоторної активності суб'єкта і рівні побудови рухів.

Вивчення витоків взаємозв'язків моторики і психіки дає підстави констатувати, що рух є способом існування матерії, що має безкінечну кількість динамічних форм своєї структурної організації, кожна з яких нерозривно пов'язана зі спроможністю до саморозвитку і характеризується багаточисельними якостями та взаємодіями. Взаємодія виступає універсальною формою руху і є процесом взаємовпливу речовин і полів, кожній з яких притаманна своя якісна визначеність. М'язовий рух (моторика) забезпечує внутрішнім органам і системам виконання їх функцій та переміщення тіла і його ланок у просторі, за допомогою яких живі істоти взаємодіють із навколишнім середовищем, а для людини - це не тільки природа, але й соціум.

В процесі взаємодії реалізується відображення як загальна якість матерії, а її розвиток, який характеризується ускладненням організації та руху, створив умови для психічного відображення. Саме поняття «відображення» О.М. Леонтьєв [8] вважає ключовим для теоретичної психології, що визначає проведення психологічних досліджень розвитку та функціонування моторики і психіки на засадах їх взаємовпливів.

Так, В.В. Давидов і В.П. Зінченко [3] підкреслюють, що поняття про детермінацію за метою і поняття про універсальність рухів одухотвореного тіла, що будуються за формою інших тіл, повинно бути покладене в основу психологічного вивчення природи психіки. Водночас буде помилкою визначати «психічну діяльність» як «моторну діяльність», рухи, як і мозок, виступають умовами виникнення розвитку і функціонування психіки. На думку С.Л. Рубінштейна, любить і ненавидить, пізнає і змінює світ не мозок, а людина [12]. Такої ж думки дотримується В.О. Татенко, який вважає, що психічна діяльність має свою власну природу, свої закономірності, і є вищим проявом психічної активності, яка в своєму генезисі як форма відображення і саморегуляції «знімає», діалектично «заперечує» біологічну форму, приходить їй на зміну [13]. Моторика ж, на нашу думку, є тим містком, який поєднує матеріальне та ідеальне, об'єктивний світ і суб'єктивну психіку, нервово-фізіологічне і психічне.

На особливу увагу заслуговує те, що М.О. Бернштейн [1; 2], досліджуючи нервово-фізіологічні механізми керування рухами, прийшов до висновку, що їх доцільно розглядати відповідно до задіяних рівнів нервової системи, які надбудовувались у філогенезі та дозволяли живим істотам вирішувати нові класи психомоторних завдань (рубро-спинальний рівень палеокінетич- них регуляцій А - збереження пози; таламо-палідарний рівень стандартних рухів і штампів В - узгодження роботи десятків і сотень м'язів у «схемі тіла»; пірамідно-стріарний рівень просторового поля С - узгодження рухів із зовнішнім простором; тім'яно-премоторний рівень предметних дій та смислових ланцюгів D - виконання предметних дій; найвищий кортикальний рівень Е - виконання дій письма).

Аналіз взаємовпливу еволюції моторних можливостей і активності психіки. На основі порівняльної анатомії і фізіології тварин та даних зоопсихології й етології дає підстави стверджувати, що у філогенезі живих організмів вдосконалюються особливості будови опорно-рухового апарату і нервово-фізіологічні системи управління ним, з одного боку, а з другого - психічне відображення, що взаємопов'язане з руховою функцією. Взаємозумовленість зростання моторних можливостей і активності психіки в тварин є одним зі стратегічних напрямків їх розвитку, який має місце, починаючи від найнижчих і до найвищих форм життя.

Результати теоретичного аналізу археологічних джерел і даних палеопсихології та розкодування інформації, закладеної у матеріальних залишках психомоторної активності суб'єктів у процесі формування генетичної програми роду «Ното» дають підстави констатувати, що надбудова рівнів регуляції рухів (тім'яно-премоторний рівень предметних дій D - узгодження рухів із топологічними властивостями предметів людської культури; найвищий кортикальний рівень Е - забезпечення мовлення і письма) продовжувалась у нерозривному взаємозв'язку зі зростанням психомоторної активності.

Аналіз наукових фактів, накопичених в археології, етнографії та соціальній психології, реконструкція історії первісного суспільства, дозволяють стверджувати, що розвиток психомоторних можливостей людини у філогенезі протікає в нероздільній єдності з удосконаленням знарядь праці, засобів пересування, умов відпочинку, засобів навчання тощо.

До того ж джерела цього удосконалення знаходяться вже не в змінах морфологічних якостей людини, а в засвоєнні суспільно-історичного досвіду. Накопичуються знання про психомоторику, досвід її діагностики та корекції. Водночас дозрівання рівнів побудови рухів і рухового апарату дитини в онтогенезі виступає однією з умов накопичення індивідуального психомоторного досвіду як в нормі, так і при патології.

Вихідним положенням для організації дослідження цього питання є те, що сучасний етап розвитку загальної психології характеризується баченням взаємовпливу моторики (як об'єктивного) і психіки (як суб'єктивного) в їх органічній єдності. Це означає, що протилежність між цими феноменами не є абсолютною, так як між ними зберігаються взаємопереходи, які, власне, і знищують їх «однобокість». А відтак, це спричиняє необхідність відмовитись від суто зовнішнього співставлення психічних фактів і характеристик моторики, потребує розкриття змісту їх взаємопереходів.

Методологічною основою дослідження можуть виступати: філософське вчення про сутність руху, взаємодії, відображення; вчення про діалектичний взаємозв'язок суб'єктивних та об'єктивних чинників розвитку психіки; вихідні принципи психологічної науки (детермінізму, єдності психіки і діяльності, розвитку психіки, відображення, системно-структурний принцип); положення вікової та педагогічної психології щодо провідної ролі діяльності та спілкування у розвитку особистості.

Для розв'язання поставлених проблем доцільно застосовувати загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного дослідження, а саме: комплекс методів, що включає теоретичний аналіз філософської, психологічної, археологічної, етнографічної, біологічної та педагогічної літератури з досліджуваної проблеми, а також систематизацію теоретичного матеріалу з метою загальнопсихологічної інтеграції результатів досліджень, що накопичені в інших науках та різних гілках психологічної науки (палеопсихології, зоопсихології, етнопсихології, психології праці, психології спорту, соціальної психології, психофізіології, вікової і педагогічної психології), та експериментальні дослідження.

Зокрема, дослідження взаємозв'язку між спроможністю до перебудови моторного стереотипу письма, провідним для якого є найвищий кортикальний рівень Е побудови рухів і успішністю людини в трудовій діяльності дозволило експериментально встановити пряму залежність між успішністю в оволодінні трудовими навичками і можливостями здійснювати перебудову психомоторного стереотипу письма.

Пояснюється це тим, що і для праці, і для перебудови психомоторного стереотипу письма необхідна орієнтувально-пошукова активність суб'єкта, яка надає йому більшої процесуальної свободи в діяльності. А оскільки провідним у виконанні трудових дій є рівень D, а у виконанні письма провідним є рівень Е, то отримані результати також доводять, що між психомоторними рівнями активності суб'єкта є функціональний взаємозв'язок і субординація.

Додамо також, що існує взаємозв'язок між спроможністю до перебудови психомоторного стереотипу письма і успішністю людини в спортивній діяльності. Отримані результати в дослідах зі спортсменами різної кваліфікації переконливо доводять, що в процесі формування й удосконалення психомоторних навичок спроможність до орієнтувально-дослідницьких рухів відіграє не менш важливу роль, ніж здатність закріплювати засвоєні дії.

Отже, у процесі спортивного тренування розвиваються здібності до пошукових спроб та відбору ефективних шляхів об'єднання рухів в дії, сенсорних синтезів, прийомів центрального регулювання, що загалом дозволяє зменшити загальну м'язову напруженість та досягти необхідних рухів у суглобах і використати реактивні й інерційні сили для вирішення смислових завдань дій.

Важливими є індивідуальні особливості психомоторних можливостей суб'єктів у виконанні дій, які у якості провідних мають різні рівні побудови рухів.

Координаційні можливості обстежуваних при виконанні психомоторних дій, провідним для яких є рівень А, досліджують за спроможністю утримувати статичну рівновагу. На рівні В для вивчення координаційних можливостей досліджують спроможність точно відтворювати ходьбу на 7 метрів без зорового контролю. Відповідно на рівні С - інформативним є стрибок на задану орієнтиром відстань; на рівні D - інформативним є маніпуляцій- ний тест «монтаж-демонтаж»; на рівні Е - інформативною є перебудова моторного стереотипу письма.

Можна констатувати, що рівні побудови рухів, які надбудовувались у філогенезі, дозволяють вирішувати нові класи психомоторних завдань, і кожен з них забезпечує певні процесуальні можливості прояву активності живих істот. Отже, самі класи смислових психомоторних завдань (наприклад, збереження пози, узгодження рухів в «схемі тіла», узгодження рухів із зовнішнім простором, узгодження рухів із топологією предметів людської культури, забезпечення мовлення і письма) і є рівнями психомоторної структури активності людини. Водночас психомоторна активність має забезпечувати відображувальну і регуляторну функції психіки насамперед з метою збільшення спроможностей суб'єкта як в рушійних силах, так і в процесуальних можливостях.

Додамо, що координаційні можливості людини щодо керування моторними діями, для яких провідними є різні рівні побудови рухів, в одних і тих же обстежуваних, порівняно з середніми арифметичними показниками групи, різні, про що свідчать психомоторні профілі.

На основі теоретичного аналізу і спостережень за дітьми від народження до року в психології констатовано нероздільну єдність моторних, пізнавальних і емоційних виявів психіки. У діях породжується психіка, в діях зливаються чуттєві враження, що є внутрішніми та ініціюють активність, і чуттєві враження, що породжуються зовнішніми впливами. Отримавши можливість вільно рухатись, дитина завжди радіє їй, а умови, що сковують, викликають негативні емоції.

Всі психомоторні новоутворення дитини можуть розглядатися як нові ступені процесуальних можливостей, якими оволодіває дитина на основі природно-фізичних умов дозрівання рівнів побудови рухів, соціально-історичних умов розвитку і власних інтенцій.

На основі теоретичного аналізу та емпіричних даних в психології констатовано, що розвиток психіки дитини визначається фактами, серед яких одне з провідних місць посідає спроможність до рухової активності. Оволодіння новими психомоторними можливостями відбувається в спільній діяльності малюка з дорослими, з одного боку, а з другого - надає йому більшої самостійності, яку він намагається всіляко відстоювати. І без спільної діяльності, і без самостійності малюка розвиток психомоторики неможливий, тобто необхідне їх оптимальне поєднання.

Наукові факти доводять, що найбільші можливості для удосконалення психомоторних функцій спостерігаються в учнів молодших класів. Головним показником здатності керування власними діями можна вважати спроможність розрізняти мінімальні зміни кінематичних і динамічних характеристик рухів на основі орієнтувально-пошукової активності. Ця здібність одночасно є і умовою реалізації рухової функції людини. Діти, обдаровані в психомоторному плані, здатні швидко вдосконалювати свої можливості диференціювати параметри власних дій, легко формувати нові навички і перебудовувати їх.

Отже, в онтогенезі постійно зростає кількість засвоєних дій на кожному з рівнів психомоторної активності, що знову ж таки збільшує процесуальні можливості діяльності дитини. Водночас для реалізації активності самостійність суб'єкта не може бути безмежною як в організмічній чи соціальній детермінації, так і у власних інтенціях психіки. Більше того, необмежена самостійність знищує саму активність. Власне, остання втрачає в своєму змісті за таких умов протиріччя між внутрішніми і зовнішніми спонуками. Натомість самостійність набуває форми цільового детермінізму для активності дитини, коли вона створює умови, якими особистість здатна оволодіти і скористатися для гармонійного розкриття своїх можливостей.

Загально визнано, що типовими ознаками обтяжених інтелектуальними вадами учнів є вади рухів, зниження психомоторної активності і насамперед це стосується спроможності до перебудови психомоторного стереотипу.

Пошкодження моторних відділів ЦНС при ДЦП також характеризуються патологією відчуттів рухів, яка порушує хід розвитку практично всіх нервово-психічних функцій. Моторні розлади супроводжуються затримками і змінами емоційно-вольового, мовленнєвого та інтелектуального розвитку. Змінюється послідовність психофізичного дозрівання, затримується розвиток наочно-дійового мислення, утруднюється просторово-часовий аналіз і синтеза, а також аналіз і синтез наочної інформації про кількісні зв'язки предметного світу. Перераховані факти патології психомоторики дітей, хворих на ДЦП, безперечно, зменшують їх інтенційну та процесуальну активність. Проте, вони тільки утруднюють психомоторну активність дитини, а не спростовують принцип саморозгортання активності суб'єкта і самотворення індивідуально-психологічної складової особистіс- ної активності в структурі рівнів побудови рухів.

Висновки

1. Зростання моторних можливостей і активності психіки у філо- та онтогенезі відбувається шляхом утворення нових психомоторних спроможностей суб'єктів активності на основі рівнів побудови рухів.

2. Ієрархія рівнів побудови рухів бере участь у функціонуванні психомоторики і психіки як орієнтувально-дослідницької діяльності, зростання спроможності до якої у філо- та онтогенезі є показником збільшення активності психіки.

3. Рівні побудови рухів і орієнтувально-дослідницької діяльності беруть участь у функціональних органах, що забезпечують реалізацію рухової функції людини, її психомоторної активності і в яких відбувається об'єктивація психіки за умов нормативного і ненормативного розвитку.

Список використаних джерел

1. Бернштейн Н. А. О построении движений / Н. А. Бернштейн. - М. : Медгиз, 1947. - 255 с.

2. Бернштейн Н. А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности / Н. А. Бернштейн. - М. : Медицина, 1966. - 349 с.

3. Давыдов В. В. Принцип развития в психологии / В. В. Давыдов, В. П. Зинченко // Вопросы философии. - 1980. - № 12. - С. 47-60.

4. Клименко В. В. Механізми психомоторики людини / В. В. Клименко. - К. : КМІУВ імені Бориса Грінченка, 1997. - 192 с.

5. Клименко В. В. Психофізіологічні механізми праксису людини : монографія / В. В. Клименко. - К. : Видавничий дім «Слово», 2013. - 640 с.

6. Крупнов А. И. Психологические проблемы исследования активности человека / А. И. Крупнов // Вопросы психологии. - 1984. - № 3. - С. 25-33.

7. Лазуренко С. І. Розвиток психомоторних якостей студентів технічних ВНЗ : [монографія] / С. І. Лазуренко. - К. : ДП Інформаційно-аналітичне агентство, 2010. - 195 с.

8. Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики / А. Н. Леонтьев. - М. : Издательство АПН РСФСР, 1959. - 573 с.

9. Малхазов О. Р. Психологія та психофізіологія управління руховою діяльністю: монографія / О.Р. Малхазов. - К.: Єв- ролінія, 2002. - 320 с.

10. Озеров В. П. Психомоторные способности человека / В. П. Озеров. - Дубно : Феникс + , 2002. - 320 с.

11. Осницкий А. К. Проблемы исследования субъектной активности / А. К. Осницкий // Вопросы психологии. - 1996. - № 1. - С. 5-19

12. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. - М. : Педагогика, 1973. - 424 с.

13. Татенко В. А. Психология в субъектном измерении / В. А. Та- тенко. - К. : Просвіта, 1996. - 287 с.

14. Хайкин В. Л. Активность (характеристики и развитие) / В. Л. Хайкин. - М. : Моск. психол.-соц. ин-тут; Воронеж : Изд- во НПО «МОДЭК», 2000. - 448 с.

15. Шинкарюк А. І. Психомоторно-рівнева структура активності та свободи суб'єкта / А. І. Шинкарюк. - Кам'янець- Подільський : Оіюм, 2005. - 448 с.

Spisok vikoristanih dzherel

1. Bernshtejn N. A. O postroenii dvizhenij / N. A. Bernshtejn. - M. : Medgiz, 1947. - 255 s.

2. Bernshtejn N. A. Ocherki po fiziologii dvizhenij i fiziologii aktivnosti / N. A. Bernshtejn. - M. : Medicina, 1966. - 349 s.

3. Davydov V. V. Princip razvitija v psihologii / V. V. Davydov, V. P. Zinchenko // Voprosy filosofii. - 1980. - № 12. - S. 4760.

4. Klimenko V. V. Mehanizmi psihomotoriki ljudini / V. V. Klimenko. - K. : KMIUV imeni Borisa Grinchenka, 1997. - 192 s.

5. Klimenko V. V. Psihofiziologichni mehanizmi praksisu ljudini : monografija / V. V. Klimenko. - K. : Vidavnichij dim «Slovo», 2013. - 640 s.

6. Krupnov A. I. Psihologicheskie problemy issledovanija aktivnosti cheloveka / A. I. Krupnov // Voprosy psihologii. - 1984. - № 3. - S. 25-33.

7. Lazurenko S. І. Rozvitok psihomotornih jakostej studentiv tehnichnih VNZ : [monografija] / S. І. Lazurenko. - K. : DP Informacijno-analitichne agentstvo, 2010. - 195 s.

8. Leont'ev A. N. Problemy razvitija psihiki / A. N. Leontev. - M. : Izdatel'stvo APN RSFSR, 1959. - 573 s.

9. Malhazov O. R. Psihologija ta psihofiziologija upravlinnja ruhovoju dijal'nistju: monografija / O.R. Malhazov. - K.: Єvrolinija, 2002. - 320 s.

10. Ozerov V. P. Psihomotornye sposobnosti cheloveka / V. P. Ozerov. - Dub^ : Feniks + , 2002. - 320 s.

11. Osnickij A. K. Problemy issledovanija sub#ektnoj aktivnosti / A. K. Osnickij // Voprosy psihologii. - 1996. - № 1. - S. 5-19

12. Rubinshtejn S. L. Problemy obshhej psihologii / S. L. Ru- binshtejn. - M. : Pedagogika, 1973. - 424 s.

13. Tatenko V. A. Psihologija v sub#ektnom izmerenii / V. A. Ta- tenko. - K. : Prosvita, 1996. - 287 s.

14. Hajkin V. L. Aktivnost' (harakteristiki i razvitie) / V. L. Haj- kin. - M. : Mosk. psihol.-soc. in-tut; Voronezh : Izd-vo NPO «MODJeK», 2000. - 448 s.

15. Shinkarjuk A. І. Psihomotorno-rivneva struktura aktivnosti ta svobodi sub^kta / A. І. Shinkarjuk. - Kam'janec'-Podil's'kij : Oijum, 2005. - 448 s.

Размещено на Allbest.ru