Теорія психології нужди (життєвої енергії)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теорія психології нужди (життєвої енергії)

С.Д. Максименко

Постановка проблеми. Згідно зі створеною нами оригінальною теоретичною парадигмою, в основі психології ґенези особистості лежить дія нужди як генетично вихідної одиниці розвитку та існування особисті. Як енергетично ємкий інформаційний потік, нужда специфічно з'єднує біологічні і соціальні детермінанти та виступає у вигляді довічної рушійної сили саморозвитку людської істоти - особистості.

Це (нужда) специфічне трансформування генетичного коду людини у вічність. Нужда довкілля - генеральний оператор життя (життєвої сили) - чистої енергії людини, з чого починається (зароджується) особистість (подих і все життя)?!!

Центральною одиницею в даному ракурсі є нужда «як суперечлива, рухлива й енергетична єдність біологічного й соціального». Єдність біологічного та соціального є відомим у психології постулатом. Нам удалося здолати декларативні обмеження розкриттям істотних характеристик, що презентує принципи креативності і реалізації людиною власних цілей, бажань, формування життєвих шляхів і тощо.

Мета нашої статті - теоретичне дослідження теорії психології нужди (життєвої енергії).

Виклад основного матеріалу. Нужда породжує не просто існування, і не просто онтогенез; саме нужда зумовлює унікальне явище життя і його розвитку: еволюція життя виявляється спрямованою, і спрямована вона в бік постійного ускладнення та прогресу. Отже, нужда визначає наявність в біологічній еволюції детермінанти: розвиток виявляється детермінованим не наявним рівнем морфологічної, анатомічної будови чи функціонування, він детермінований майбутнім - це рух до ускладнення.

І саме тепер ми нарешті розуміємо сутність структури як цілісності: особистість відрізняється від позаособистісних форм існування саме тим, що вихідна інтенція - нужда - має ніби подвійне призначення - вона, з одного боку, є чисто природною, біологічною інтенцією і в такому вигляді зумовлює розвиток механізмів входження у світ, і це ті самі процеси, що відбуваються в живому світі взагалі хоча й дуже ускладнені.

Але у людини є набагато яскравіше виражена соціальна складова нужди, яка саморозвиває цю істоту зсередини, з себе самої. А точніше - з віковічного досвіду існування людських поколінь. Тож дитина виникає як істота, що саморозвивається, і зовсім не тому, що зустрічається з зовнішнім, передусім, соціальним середовищем, як це представлено в класичних варіантах культурно-історичної теорії. Нужда - «двигун», який працює все життя (як працює серце людини), від зачаття до фізичної смерті. І це призводить до самозміни.

Я вважаю за свій обов'язок сказати, що на величезному масиві теоретичних і емпіричних даних нам довелося виокремити абсолютно вражаючу одиницю особистості - це співвідношення біологічного та соціального, яке виявляється нуждою. Я сказав би й не так: генетично вихідне відношення, яке констатує особистість, є нужда. Нужда, як певна дихотомічна пара співвідношення біологічного і соціального, констатює особистість тоді, коли вона зароджується і коли розвивається, і розвинену і згасаючу особистість. Це перший фундаментальний факт.

Другий факт: коли ми говоримо, що особистість - це згусток, це, взагалі-то, ніби продукт суспільних відносин, то що ж ми маємо на увазі? Я, в даному випадку, маю на увазі те, що вплетений в біологічний організмений рівень соціум, оточення призводить до того, що індивід в процесі розвитку сам для себе констатує факт наявності біологічного свого єства.

Особистість - це форма існування психіки людини, яка являє собою цілісність, здатну до саморозвитку, самовизначення, свідомої предметної діяльності і саморегуляції, та має свій унікальний і неповторний внутрішній світ. Гіпотетично ми передбачили, що ось таким «ядерним» утворенням особистості може виступати нужда.

Отже, що є, при такому розумінні особистості, джерелом і рушійною силою розвитку особистості? Такою одиницею, як ми вже сказали, приступаючи до розгляду генетико-моделюючого методу, виступає нужда. Вона є нічим іншим, як інформаційно-енергетичною властивістю людини, яка полягає в експансії життя в онто- і філогенезі.

Саме нужда є базальною основою, на якій розвиваються предметні потреби. Потреби завжди предметні. І тут постає питання: а звідки ж вони беруться? А вони беруться з нужди, оскільки саме нужда задає енергетично-інформаційну базу для того, щоб формувалися та розвивалися потреби (чи біологічні, чи фізіологічні, чи соціальні, чи пізнавальні і т.д.).

І от коли на базі нужди розвиваються ті чи інші конкретні предметні потреби, вони, усвідомлюючись, стають мотивом, і так людина діє. І тут знову перед нами постає питання: а як же діє людина і які є її атрибутивні ознаки нужди, що дають можливість визначити особистість в природі чи природу з особистістю?

Отже, щоб відповісти на питання, з'ясуємо атрибутивні ознаки нужди.

Гетерогенність - змістовна ознака нужди: біологічне і соціальне тут відпочатково складають суперечливу, але абсолютно нерозривну єдність у розгалуженні. Кожне відгалуження нужди породжує живу істоту як суб'єкта реалізації її суттєвої функції. Поки живе істота - в ній існує відгалуження нужди, яке є саме відгалуженням, тобто воно залишається у єдиному потоці нужди. Життєві прояви і контакти живої істоти, всі її зміни вбираються (асимілюються) нуждою, залишаються в ній, збагачують і урізноманітнюють цей нескінченний енергетичний плин величезною цільністю нової інформації. Саме це є вихідною умовою розвитку.

Здатність до розвитку (саморозвитку). Вони не є випадковими і хаотичними, бо мають спрямування на постійне ускладнення та підвищення інтегрованості. Завершуються вони в умовах Землі «виходом» нужди на позицію можливості усвідомлювати саму себе (рефлексія). Але це не є дійсним кінцевим етапом становлення нужди: просто людство виникло на цьому етапі і нужда відрефлектувала саму себе. Але розвиток (саморозвиток) продовжується...

«Соціальне запліднення», - так (нехай і дещо метафорично, але точно), ми називаємо цей важливий етап онтогенезу особистості. Так, дитина виявляється підготовленою до цього етапу, крім того, прямо з початку її життя в світі прямо-таки бурхливо (вибухово!) розвивається пізнавальна сфера, але це все не є сутністю. Нужда породжує ще одну нову форму взаємодії - дивовижну форму.

Хоча дитина стає автономною істотою, вона зберігає всі форми взаємодії, які існували до народження. І фізичний відрив від матері зовсім не означає припинення взаємодії, яка була - вона залишилась в досвіді, набула нових форм. Але нужда виходить на новий оберт спіралі - починається привласнення світу (привласнення як переведення у своє власне).

Вихідною тут є ідея розуміння розвитку особистості як саморуху (саморозвитку) складної біосоціальної системи, активність якої спонукає всезагальна нужда - недиференційована, ненасичувана, непредметна і така, що не може бути опредметнена, а отже, і завершена: цей єдиний і могутній інтенціальний рух субстанції, що виникає як результат любовних стосунків двох особистостей різної статі, визначає існування людини в світі, і сам є незавершеним навіть з фізичною смертю індивіда.

Суб'єкт, «запліднений» цим рухом - нуждою, виявляється здатним на зустріч з об'єктами світу і вибір серед них тих, що найбільше відповідають його укоріненій нужді. Так з'являються потреби.

Можна сказати навіть так: особистість існує як цілісна структура, що забезпечує реалізацію функції саморозвитку, саморуху. Отже, як з'являється дана функція? Всебічний поглиблений аналіз людського існування, а також численних теоретичних уявлень про нього дозволяє нам визначитись в цьому аспекті: витоком саморозвитку (а отже, і особистості в цілому) є нужда як енергетично-інформаційна сутнісна якість, що забезпечує експансію життя в онто- і філогенезі.

Нужда є єдиною вихідною інтенційною силою, діяльність якої «запускає» складну систему «особистість» і забезпечує її розвиток як саморозвиток. Вона, ця сила є унікальним носієм динаміки життя, зокрема, життя людини.

Нужда - вияв ортогенези у розвиткові, що спрямований на розвиток у строго визначеному напрямку - її атрибутивна ознака. Отже, нужда визначає наявність в біологічній еволюції детермінанти: розвиток виявляється детермінованим не наявним рівнем морфологічної, анатомічної будови чи функціонування, а майбутнім - це рух до ускладнення.

Аналіз філо- і онтогенезу живого засвідчує, як уже вказувалося, що нескінченний плин нужди, її саморозвиток не є випадковим і хаотичним. Він має спрямування. І спрямований він на постійне ускладнення та підвищення інтегрованості. Цей рух завершується в умовах Землі «виходом» нужди на позицію можливості усвідомлювати саму себе (рефлексія). Але можна відповідально говорити про те, що це не є дійсним кінцевим етапом становлення нужди: просто людство виникло на цьому етапі і нужда від рефлектувала саму себе. Але рух продовжується... Тому, третя атрибутивна ознака нужди полягає в тому, що її розвиток є спрямованим і являє собою ортогенез.

Важливою атрибутивною властивістю нужди є її здатність до породження. Ця креативна якість виявляється в усьому, що пов'язане з життям, і це є дійсно справжнім дивом (О.Ф. Лосєв). Але ми зупинимося тут на найбільш суттєвому. Зустріч двох відгалужень нужди, втіленої в живі істоти різної статі, породжує якісно нову нужду (інформаційно й енергетично нову), яка продовжується в існуванні нової живої істоти. Цей акт є єдиним цілісним опредметненням нужди в живій природі.

Нужда - здатність до породження. Зустріч двох відгалужень нужди, втіленої в живих істотах різної статі, породжує якісно нову нужду (інформаційно й енергетично нову), яка продовжується в існуванні нової живої істоти. Цей акт є єдиним цілісним опредметненням нужди в живій природі. Ми зустрічаємось з «другою» реальністю: нужда людини може створювати і нову людину, і якісно новий продукт (творчість).

Однак необхідно зазначити, що в акті створення нужда зовсім не виступає в ролі такої собі модифікованої Llbldо (навіть у тваринній царині), адже вона відпочатково є єдністю натурального і соціального.

Складне поєднання в зустрічі афективного й інтелектуального компонентів породжує дію, тобто спрямовану й цільову активність, яка вже відпочатково, як бачимо, має характер особистісної дії.

Отже, особистісна дія є тим психічним феноменом, який дійсно реалізує певний аспект нужди, «утримує» в єдності афективні і інтелектуальні компоненти особистості та забезпечує їх сполучальну взаємодію. Що б не виступало предметом психологічного дослідження - моторні дії («живий рух» за Бернштейном), робота аналізаторів, особистісні вчинки - ми повинні завжди давати собі звіт, що це є, в кінцевому рахунку, особистісні дії, які в єдності свого внутрішнього психічного змісту відбивають і реалізують єдину біосоціальну сутність нужди, а отже, й особистості в цілому.

І якщо знову згадувати і той дослід Г.С. Костюка, про який ми вже говорили раніше, й інші дослідження, тобто науково-емпіричні дані, і якщо говорити про житейські знання, то ми всюди зустрічаємося з одним і тим самим явищем: образ завжди є пристрасним.

Він завжди мій. Тобто вже саме те, що це мій образ, означає, що він пройшов через усю особистісну структуру, через весь досвід, все минуле і майбутнє даної конкретної людини. І тому розділяти явища переживання, відображення і породження образу просто немає сенсу. Ми не переживаємо образ, ми будуємо образ після і в процесі переживання, можна так сказати. А в цілому, в часі це просто одночасний акт (це - один акт). І, до речі, у досліді Г.С. Костюка там симультанність побудови образу була розірваною, вийшов сукцесивний процес через дуже складні умови побудови образу, і спостерігається зовсім інша річ: там спочатку переживається, а потім будується образ.

Нужда - форма втілення в породжену нею живу істоту. Поза живим ми не маємо енергетично-інформаційної біосоціальної сутності, подібної нужді. Вона пов'язана з суто фізичною енергетикою Всесвіту, але виникає та існує виключно як втілена в біологічну істоту. Ми маємо ефект, схожий з явищами мікросвіту, відкриття яких призвело до необхідності створення принципу доповнюваності: жива істота існує водночас і як структура, і як втілена в ній нужда. Нужду ми не можемо охопити іншим шляхом, окрім вивчення живої істоти, як її прояву. Отже, все залежить від ракурсу дослідження.

Афіліативна природи нужди існує у формі любові. Як і Т. де Шарден, ми схильні розглядати любов досить широко, вважаючи її силою, що протистоїть космічній ентропії і зумовлює рух усіх живих істот (не лише людей) одне до одного. І саме результатом цього руху є народження.

Відпочаткова, біосоціальна за своєю природою, нужда породжує любов, як реалізацію двох укорінених в ній потреб - у повному з'єднанні з коханою людиною і породженні свого продовження - нової істоти. Це - домінантні, «смислостворюючі» мотиви, і вони не є «дефіцитарними», тобто не зникають при своїй реалізації.

Нескінченність існування нужди є важливою атрибутивною її ознакою. Завершеним (кінцевим) є існування організму, особистості як носіїв і втілення нужди. Але завдяки Зустрічі і через неї нужда продовжує своє існування і є нескінченною в часі. Нам здається, що аналіз даної атрибутивної властивості дозволить, крім усього іншого, відкрити нові аспекти значення часу в житті.

Перераховані атрибутивні властивості нужди окреслюють (нехай поки що і схематично) її природу. Ми, зокрема, бачимо принципову різницю нашого розуміння, порівняно з точкою зору Юнга та інших вчених.

Отже, подальший розвиток особистості як присвоєння внутрішньої специфіки взаємостосунків близьких дорослих, і, на цьому підґрунті, зміна міжфункціональних систем, поєднується з диференціацією внутрішнього світу. В певний момент виникає враження про відокремлення та розходження афективної і інтелектуальної сфер людини. Проте ми схильні стверджувати, що це - лише враження. Тут не існує дихотомії, тут діють два сполучених процеси, забезпечуючи єдине унікальне явище - життя й розвиток особистості, що спонукається нуждою.

І якщо психологія не бачить за формуванням, скажімо, способів розумових дій єдиної біосоціальної природи особистості, якій, в кінцевому рахунку, і потрібні (чи не потрібні) ці способи, якщо вона, не бачить, що кожна потреба, кожен мотив зароджується і реалізується в обов'язковій суперечливій взаємодії з когнітивною сферою (реалізуючи щоразу все ту ж єдину нужду), то це - проблеми психології, а не її єдиного об'єкта - людської особистості.

Сучасна наука фактично не здатна досліджувати утворення такого ступеня складності як науково-емпіричний факт: практично всі методи і методичні процедури спрямовані на «зупинку» в часі і розкладання складного об'єкта не елементні частки, тим самим відбувається фактичне знищення об'єкта, адже найбільш важливі його властивості (які лише й роблять його саме цим об'єктом) безнадійно зникають з поля зору дослідника.

Дослідження таких складних систем як особистість, їх дійсне розуміння вимагає застосування відповідного методу. Він повинен бути адекватним об'єкту, що вивчається. І водночас, метод є втіленням і методологічно-рефлексивним вираженням підвалин теоретичної позиції. Генетико-психологічний погляд на особистість означає розуміння її як унікальної цілісності, що саморозвивається, саморегулюється і є носієм довічного вселюдського духу.

Аналітична складова генетико-моделюючого методу спрямована на виокремлення змістовних рухливих одиниць генези і самомоделювання за принципами:

Генетико-моделюючий метод вивчає цілісну особистість, що саморозвивається. Пошук «одиниць» іншої природи встановив, що нею є нужда - суперечлива вихідна єдність біологічного та соціального, яка зумовлює існування особистості.

Принцип побудови методу відобразив природу об'єкта вивчення: соціального, неможливість отримати остаточні (кінцеві) емпіричні пошуки щодо внутрішнього світу людини (рефлексивний релятивізм).

Технологія методу (принцип єдності генетичної й експериментальної ліній розвитку) передбачає проведення дослідження в максимально природних умовах існування особистості та створення актуального простору реалізації самою особистістю численних можливостей моделювання власного розвитку й існування.

Генетико-моделюючий аналіз дозволяє нам виокремлювати вихідну змістовну одиницю особистості як відкритої системи, що саморозвивається, створюючи саму себе. Ми встановили, що такою одиницею є нужда як всезагальна енергетична сила самого життя, яка являє собою суперечливу єдність біологічного та соціального.

Генетико-моделюючий аналіз дозволяє з'єднати онтогенез і творчість: встановлено, що реальною силою, яка створює особистість і визначає її існування, є любов як опредметнена нужда.

Отже, аналіз за одиницями -- вивчення на основі логіко-психологічного аналізу суперечливої одиниці - нужди, яка тримає в собі в абстракції в нерозвиненій формі примат цілого: біологічного і соціального.

Єдності біологічного та соціального декларує таку єдність, відкриває дійсну сутнісну природу витоків активності особистості. Ми виходимо з того, що нужда є вихідним енергетичним началом особистості, біосоціальним за своєю природою. Онтогенез особистості починається значно раніше, ніж вона народжується фізично. Його початок - опредметнення - втілення нужд двох осіб, що люблять одна одну. Виникає нова форма існування нужди, яка (нужда) просто не може існувати без матеріального носія.

Коріння соціального, безумовно, знаходиться в найпростішій взаємодії живих істот, яка є абсолютно необхідним атрибутивним фактом, точно таким же за значущістю, як і розмноження. Отже, нужда відпочатково є поєднанням двох глобальних прагнень - розмноження і взаємодії («біологічного» і «соціального»). Одне не можливе без іншого, і це є - імперативом існування живого.

Креативність, бо у «зустрічі» нужди з численними і різноманітними об'єктами та явищами не просто породжуються потреби, вони зумовлюють цілепокладання та розвиток власних і унікальних засобів досягнення цілей. Вона є глибинною, первісною й абсолютно природною ознакою особистості - це є вища форма активності. Активність, яка створює і залишає слід, втілюється. З іншого боку, креативність означає прагнення виразити свій внутрішній світ.

Рефлексивний релятивізм фіксує неможливість встановлювати точні виміри і фіксувати остаточно вищі унікально-творчі вияви особистості. Адже самодетермінація через власну нужду відкриває людині принципово ненасичувану та необмежувану можливість різноманітності проявів і властивостей. Наявність рефлексії як одного із загадкових наслідків зустрічі нужди з життям людини робить це життя своєрідним, відкриває людині дійсну нескінченність ресурсів самозміни.

Принципи креативності і релятивізму відкривають дійсний зміст суб'єктності: нужда в онтогенезі ніби розгалужується. Частина її існує і функціонує так, як це було в ранньому дитинстві, як було на початку: поза волею даної людини забезпечується її життєздатність і плин життя в цілому. Інша «гілка» нужди спрямовується виключно на зустрічі з соціальним світом. Саме ці зустрічі породжують вищі психічні функції, цілепокладання, пристрасність внутрішнього світу, креативність. Так народжується суб'єкт.

Єдність експериментальної і генетичної ліній розвитку, на наш погляд, - суттєвий момент характеристики нашого методу й культурно-історичній теорії. Ця цілісна особистість виходить на перший план у генетико-моделюючому дослідженні. І ми легко схиляємось до феноменологічного напряму, коли даємо собі звіт, що тут (див. принцип креативності) нічого «змоделювати» не можна, не порушивши філігранно тонкий процес самомоделювання та саморозвитку.

Але конструюванням експериментальних шкільних програм генетико-моделюючий метод не вичерпується. Це тільки його логіко-теоретична частина, у якій здійснюється проектування навчального предмета шляхом відтворення логіки його становлення і побудови системи понять за принципом їхнього виведення з нерозвиненого поняття (абстрактного) до розвинутого (конкретного).

Висновки. Особливе місце в дослідженні психічного розвитку за допомогою генетико-моделюючого методу займає підведення під логічно вибудовану систему психологічних понять відповідної системи дій і операцій, адекватних родовій діяльності, спрямованій на створення цих понять в історії культури та родової здатності як результату їхнього засвоєння в процесі навчання.

Реальне ж формування даних психічних здібностей здійснюється в експериментальному навчанні, структурно організованому як моделюючий (формуючий) експеримент. У цілому процес формування психічних здібностей (які є інтимно-психологічним еквівалентом цілісної діяльності) складається з двох етапів:

конструювання моделей цих здібностей;

втілення в навчальному (експериментальному) матеріалі їх формування в учбовій діяльності щодо засвоєння цього матеріалу.

У такому випадку психолого-педагогічне дослідження, завдання якого полягає у вивченні формування цілісної діяльності та її психічних еквівалентів - здібностей, можливо тільки при побудові його способом генетико-моделюючого дослідження.

психічний нужда особистість

Размещено на Allbest.ru