Відмінності та особливості різновидів самотності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відмінності та особливості різновидів самотності

Л.Ю. Айвазян

Постановка проблеми. Актуальність дослідження самотності пов'язана із наслідками, до яких призводить дане явище як для особистості, так і для суспільства в цілому. Зміни, які відбуваються у суспільстві у вигляді кризи, аномії, збільшують частоту і поширеність самотності. Оскільки різні форми самотності однаково можуть призводити як до позитивних, так і до негативних зрушень для особистості, то необхідним в сучасній психології є дослідження різновидів даного явища, його особливостей і визначень.

Велика низка досліджень самотності утворює різноманітність визначень даного явища, що спричинює методологічні протиріччя. Аналіз сучасної наукової літератури дозволяє дійти висновку, що можна виділити екзистенціальну самотність, яка має позитивне значення для розвитку особистості, та соціальну, що негативно впливає і призводить до деградації особистості. Перший різновид самотності є відображенням росту самостійності особи, росту її суб'єктності. Другий різновид самотності виникає при незадоволеній потребі у спілкуванні. Результати великої кількості досліджень відображають особливості і відмінності даних різновидів самотності, породжують нові визначення даного поняття, однак нерозкритим залишається механізм утворення того чи іншого різновиду самотності. В переважній більшості досліджень дані види самотності розглядаються як окремі явища, однак методики діагностики та інтервенції залишаються єдиними для обох різновидів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Самотність представлена у роботах К.А. Абульханової-Славської, С.Л. Вербицької, С.А. Вєтрова, Д.В. Гарбузова, О.В. Данчевої, В.Дж. Дерлеги, О.Б. Долгінової, А.Р. Кірпікова, І.С. Кона, О.М. Коротеєвої, Ю.П. Кошелєвої, В.М. Куніциної, Д.А. Матеєва, О.Н. Мухіярової, К. Мустакаса, О.В. Неумоєвої, Р.К. Нуреєвої, Е. Пепло, Ж.В. Пузанової, Ф. Райса, Д. Рассела, Є.Є. Рогової, К. Роджерса, Ф. Слейтера, І.М. Слободчикова, Г.В. Старшенбаума, Д.Т. Судзуки, Г.М. Тихонова, Е.В. Тихонової, С.Г. Трубнікової, І.А. Уледової, Н.В. Хамітова, Г.Р. Шагівалеєвої, Р.В. Шмельова, Н.В. Шитової, Дж.І. Янга, Є.С. Яхонтової, Hawkley, L.C., Preacher, K., & Cacioppo, J.T., Kurina, L.M., Knutson, L.C., Lauderdale, D.S., & Ober, C., Masi, C.M., VanderWeele, T.J., L.C., Thisted Savikko, Routasalo, Tilvis, Strandberg, Pitkala та ін. [1].

Різноманітні результати досліджень самотності систематизовані групою авторів Д. Расселом, М. Фергюсоном та Л. Пепло. Залежно від визначення даного явища, автори виділяють наступні підходи: психодинамічний (Burton; Ferreira; Fromm-Reichman; Leiderman; H. Peplau; Rubbins; Sullivan; Zilboorg), феноменологічний (К. Роджерс), екзистенціальний (Мустакас, B. Mijuskevych), соціологічний. (Боумен, Рісмен і Слейтер), когнітивний (Д. Рассел, М. Фергюсон та Л. Пепло), інтеракціоністський (Р. Вейс), приватний (В. Дерлега й С. Маргулис), гуманістичний (А. Маслоу). В сучасній психології виділяють також нейропсихологічний підхід, де самотність розглядається відповідно до протікання гуморальних процесів. Автори, які досліджували самотність в даному підході: Hawkley, L.C., Preacher, K., & Cacioppo, J.T., Kurina, L.M., Knutson, L.C., Lauderdale, D.S., & Ober, C., Masi, C.M., VanderWeele, T.J., L.C., Thisted [2].

Аналіз літератури дозволяє зробити висновок, що аспектами та особливостями, які відрізняють різновиди самотності, є значення даного явища для особистості та наслідки, до яких вони призводять[3]. Відносно даного аспекту в сучасній психології існує діаметрально протилежна точка зору на значення самотності для особистості. С.В. Бакалдін, С.Л. Вербицька, О.М. Коротеєва, Н.В. Перешиїна, Є.Є. Рогова, Ю.М Черепухин [4], Дж.І. Янга, Knutson, L.C., D. Lauderdale, Ober, Masi та ін. стверджують, що самотність має негативне значення для розвитку особистості, інші - А.А. Артамонова, О.В. Лазарянц, А.Р. Кірпіков, І.С. Кон, Е.Н. Мухіярова, Б. Міюскович, Е.В. Неумоєва, А.В. Нечаєв, Ж.В. Пузанова [5] - вважають, що самотність має позитивне значення. Проблему утворює і методологічне визначення самотності як цілісного явища, що має певне конкретне значення. Складність визначення самотності пов'язана із відсутністю чітких розмежувань з дотичними до даного поняття термінами (ізоляція, аномія, усамітнення, відчуження) [6].

Нижче наведені результати еміричного дослідження самотності як цілісного явища, що має різновиди, які відрізняються певними особливостями та наслідками.

Формулювання мети. Мета нашої роботи полягає у представленні емпіричних результатів дослідження самотності як цілісного явища, виділення різновидів самотності, їх особливостей, причин та наслідків.

Викладення результатів дослідження. Для досягнення поставлених завдань була використана низка методик, зокрема методика діагностики рівня суб'єктивного відчуття самотності Д. Рассела, М. Фергюсона, яка дозволила визначити загальний рівень самотності респондента; методика «Індекс життєвого стилю у модифікації О.С. Романової», за допомогою якої були виявлені домінуючі механізми захисту особистості; методика смисложиттєвих орієнтацій Д.О. Леонтьєва, що була використана для виявлення наслідків різновидів самотності; методика визначення ієрархії потреб за модифікацією І.О. Акіндінової, що дозволила визначити домінуючу потребу респондента; методика діагностики комунікативних і організаторських схильностей, у якій бралася до уваги шкала комунікативних схильностей; методика визначення ідентичності М. Куна, що дозволила виявити домінуючий процес у бутті особистості на момент опитування, а саме ідентифікацію або уособлення. Перший процес відображає прагнення особистості до виявлення своїх соціальних ролей і залученості до певних соціальних груп, другий - уособлення - виражається в особистісних ідентифікаціях і прагненні самопізнання та самовизначення, відокремлення себе, як окремої одиниці.

У вибірку увійшли 281 респондентів. З них було 161 досліджуваних жіночої статі та 120 чоловічої. При емпіричній обробці даних були виявлені дві підгрупи за критерієм домінування особистісних/соціальних ідентифікацій. Були виявлені різні, а щодо деяких шкал, і протилежні кореляції в зазначених групах. Так, у групі респондентів із високим рівнем соціальних ідентифікацій був виявлений зворотній зв'язок суб'єктивного відчуття самотності й самоінтересу на рівні 0,432 із рівнем значимості 0,030 за Пірсоном, зворотній зв'язок суб'єктивного відчуття самотності й глобального самовідношення на рівні 0,441 при рівні значимості 0,028 і прямий зв'язок зі шкалою самозвинувачення на рівні 0,456 при рівні значимості 0,018. У респондентів, у яких високий рівень особистісних ідентифікацій, кореляції самотності й шкал самовідношення мають прямий зв'язок: із самоінтересом на рівні 0,423 при рівні значимості 0,002, глобальним самовідношенням на рівні 0,408 із рівнем значимості 0,011, ау- тосимпатією на рівні 0,408 при рівні значимості 0,003, самоповагою на рівні 0,434 при рівні значимості 0,001, самоприйняттям на рівні 0,466 при рівні значимості 0,005, зв'язок із самозвинуваченням не був виявлений. Отже, самотність, що пов'язана із самовизначенням і уособленням, підвищує позитивне самоставлення особистості, а відповідно, має позитивне значення для розвитку особистості. Самотність, яка пов'язана із соціальними ідентифікаціями і прагненням приналежності до певної групи, має негативне значення і призводить до негативного самоставлення.

Результати, отримані за методикою рефлексивності, підтверджують припущення про те, що респонденти, в яких у даний момент домінує процес обособлення над процесом ідентифікації, мають підвищений рівень самопізнання. Прямий взаємозв'язок між рівнем суб'єктивного відчуття самотності та рефлексивністю на рівні 0,419 при рівні значимості 0,001 у респондентів з високими особистісними ідентифікаціями свідчить про те, що самотність, породжена уособленням, тісно пов'язана із процесами самопізнання, в даному випадку - рефлексії. У респондентів з домінуванням соціальних ідентифікацій кореляція рефлексивності та самотності відсутня, що ще раз підтверджує не лише відмінність даних різновидів самотності, а і їх суперечливість, яка існує у даному єдиному явищі.

При обробці даних респондентів, в яких домінує процес ідентифікації, не було виявлено зв'язку між рівнем самотності і рівнем механізмів психологічного захисту. У респондентів, в яких домінує процес уособлення, була виявлена кореляція на рівні 0,485 при рівні значимості 0,049, що ще раз підтверджує суперечливість самотності і різновидів, в яких вона виявляється. Отримані результати свідчать, що рівень механізмів психологічного захисту зростає лише для самотності, яка є результатом уособлення. Оскільки такий різновид самотності тісно пов'язаний із рефлексивністю та відповідно і з самопізнанням, і дані процеси є складними психологічними утвореннями, то виникнення самотності як переживання власної самостійності викликає підвищення психологічного захисту особистості, що дозволяє уникати гострої екзистенціальної кризи.

Взаємозв'язок самотності та смислотворчих орієнтацій підтвердився в обох групах. Було виявлено кореляцію самотності та смислотворчих орієнтацій на рівні -0,414 при рівні значимості 0,002 у респондентів, у яких домінують особистісні ідентифікації, і кореляція самотності та смислотворчих орієнтацій на рівні -0,581 при рівні значимості 0,002, у респондентів, у яких домінують соціальні ідентифікації. Це свідчить про спільність різновидів самотності як єдиного явища, і незалежно від її обумовленості людина буде набувати самотність одночасно із втратою смислу життя. Такі взаємозв'язки підтверджують цілісність явища самотності та відмінність його різновидів.

Відмінність двох різновидів самотності була виявлена у кореляційному аналізі між смислотворчими орієнтаціями та механізмами психологічного захисту. У респондентів, в яких домінують соціальні ідентифікації, не було виявлено взаємозв'язку, на відміну від групи, де домінують особистісні ідентифікації, що ще раз підтверджує відмінність двох різновидів самотності. В даній групі респондентів кореляція гіперкомпенсації зі шкалою результативності життя на рівні 0,586 при рівні значимості 0,011 свідчить, що задоволеність власною самореалізацією зростає паралельно із гіперкомпенсацією. Тобто людина, що відчуває самотність внаслідок домінування особистісних ідентифікацій і самопізнання, через накопичення відчуття зверхності по відношенню до інших відчуває власну реалізацію. Така компенсація нереалізованої особистості дозволяє відчути задоволеність власним особистісним розвитком. Дане відчуття існує лише за високого рівня механізмів психологічного захисту.

Механізм гіперкомпенсації взаємопов'язаний зі шкалою локус-контролю життя на рівні 0,677 при рівні значимості 0,002. За рахунок відчуття переваги над іншими індивід може відчувати себе вільним у життєвих рішеннях і виборі, дане відчуття є примарним, і при зниженні механізмів психологічного захисту, також паралельно знижується. Також у цій групі респондентів механізми психологічного захисту корелювали із потребою у самовираженні на рівні 0,401 при рівні значимості 0,048 з оберненим характером зв'язку. Тобто, потреба у самовираженні неактуалізована і знаходиться на низькому рівні, в такому випадку зростають механізми психологічного захисту, і тим самим, як проілюстровано вище, створюють видимість самореалізації. У групі респондентів, де домінують особистісні ідентифікації, самотність пов'язана опосередковано із потребою самовираження.

Даний різновид самотності є результатом уособлення і рефлексії, при активній суб'єктній участі людини сприяє процесу самовираження і життєвому смислотворенню особистості. Обидва різновиди самотності викликають неприємні переживання, однак лише даний різновид взаємопов'язаний із механізмами психологічного захисту, які в свою чергу надають ілюзорні смислотворчі орієнтації, які формуються завдяки гіперкомпенсації. При зростанні рівня механізмів психологічного захисту паралельно зростає самотність. Для уникнення негативних переживань необхідно постійно підвищувати рівень захисту і, якщо буде досягнуто високого рівня, відбудеться невротизація особистості. Враховуючи вищенаведені емпіричні результати при даному різновиді самотності, його трансформація відбувається паралельно із підвищенням потреби у самовираженні. Отже, потреба самовираження та побудова смислотворчих орієнтацій без росту рівня механізмів психологічного захисту знижують деструктивну роль самотності і виокремлюють її сигнальну роль. Процеси уособлення і самотності даного різновиду знижують смислотворчі орієнтації, актуалізують потребу у самовираженні й утворенні істинних смислотворчих орієнтацій, які формуються при безпосередньому та усвідомленому залученні особистості.

У респондентів, в яких домінують соціальні ідентифікації, самотність представляє собою інший різновид і виконує сигнальну функцію, що відображає незадоволену потребу у спілкуванні. Даний різновид самотності не пов'язаний із механізмами психологічного захисту, оскільки відображає одну із базових потреб людини в комунікаціях.

Даний різновид самотності буде виникати при зниженні комунікативних навичок і підвищенні потреби у спілкуванні. При задоволенні даної потреби рівень самотності знижується і паралельно зростають смислотворчі орієнтації, тобто людина відчуває задоволеність, результативність власного життя, свободу прийняття рішень, тощо.

Емпіричні результати дозволили систематизувати отримані дані у загальній моделі, окреслити відмінності різновидів самотності. Самотність в даній моделі розглянута в ракурсі онтологічної концепції особистості, що включає рівень індивіда і відображає психофізіологічну площину буття людини.

Другий рівень позначається особистістю і відображає соціальну площину буття людини. Дана площина є основою для розгортання самотності, що обумовлена домінуванням соціальних ідентифікацій. Отже, соціальна самотність - це відображення та індикатор задоволеності й достатності кількості/якості соціальних контактів і спілкування особистості.

Третій рівень - індивідуальність, в площині якої розгортається самотність, що обумовлена домінуванням особистісних ідентифікацій. Самотність внаслідок рефлексії активізує потребу у самовираженні і дає можливість для формування власних смислотворчих орієнтацій, що сприяє розвитку особистості і нівелює деструктивний аспект самотності даного різновиду.

Висновки. У даному дослідженні було виділено два різновиди самотності: соціальна та екзистенціальна. Результати емпіричного дослідження підтвердили припущення про якісну відмінність екзистенціальної та соціальної самотності, що було відображено у відмінній природі чинників, що обумовлюють самотність, психологічних особливостей, механізмів переживання та механізму перенаправлення самотності для сприяння розвитку особистості. За результатами емпіричного дослідження було виділено чинники, що обумовлюють соціальну самотність, які полягають у незадоволеній потребі в спілкуванні і низьких комунікативних навичках. Було виявлено особливості даного різновиду самотності. Ними є її пов'язаність із соціальною ідентифікацією особистості, яка відображає соціальні ролі та статус. Було доведено, що надмірна ідентифікація особистості пов'язана із самотністю з оберненим характером. Людина не задовольняє власної потреби у спілкуванні, і при цьому зростає кількість її соціальних ролей у співвідношенні з індивідуалістичними. Дані процеси призводять до знеособлення і дезадаптації. Результатами дослідження було підтверджено, що наслідками соціальної самотності є негативне самовідношення і зниження смисложиттєвих орієнтацій. Переживання самотності у даному випадку виконує сигнальну функцію про незадоволення базової потреби людини у спілкуванні та має активізувати і спрямувати діяльність на збільшення кількості/якості соціальних зв'язків. Якщо незадоволена потреба у спілкуванні задовольняється, людина не відчуває себе самотньою, і в неї зростають смислотворчі орієнтації.

Другий різновид самотності - екзистенціальна. Було виявлено чинники, що обумовлюють дане переживання, які представлені процесами самопізнання, уособлення та індивідуалізації. Людина, пізнаючи себе, усвідомлює свою унікальність і відповідальність за творення власного життя, що відображається у переживанні самотності. В результаті емпіричного дослідження були визначено особливості екзистенціальної самотності, що виражаються у взаємопов'язаності із механізмами психологічного захисту. Самотність є неприємним переживанням незалежно від її каузальної обумовленості, однак саме екзистенціальний її різновид активізує механізми психологічного захисту, які спрямовані на нівелювання негативних переживань, пов'язаних із даним феноменом. На основі наукових результатів було доведено, що механізм переживання екзистенційної самотності полягає в обумовленості даного переживання самопізнанням, що знижує рівень смислотворчих орієнтацій, спричинює механізми психологічного захисту, внаслідок чого утворюються ілюзорні смислотворчі орієнтації, але водночас підвищується самотність. Паралельно з даними процесами знижується потреба у самовираженні. Виникає замкнене коло, що призводить до стагнації особистості. Існують смислотворчі орієнтації, але вони є ілюзорними, оскільки створені неусвідомлено за допомогою механізмів захисту, відсутня активність суб'єкта, тому нівелюється потреба самовиражатися. Був виявлений і окреслений механізм перенаправлення самотності для сприяння розвитку особистості, який полягає у нівелюванні механізмів психологічного захисту, що дозволить зруйнувати ілюзорний смисл життя та активізувати усвідомлену побудову істинних смислотворчих орієнтацій, тим самим актуалізувати потребу у самовираженні, відтак самотність знизиться і призведе до відчуття самостійності та залученості людини у творенні власного життєвого шляху.

Узагальнення існуючих підходів до вивчення самотності і її різновидів засвідчує недостатнє використання в них методологічного потенціалу суперечності визначення даного феномена. Недостатньо вивчені взаємозв'язки самотності і комунікативних навичок, актуальних потреб особистості, самопізнання, самовідношення, рефлексії, ідентифікація, уособлення, механізмів психологічного захисту, смислу життя, депресії зумовили побудову моделі, яка дозволила за даними явищами розмежувати екзистенціальну та соціальну самотність і довести їх якісну відмінність.

Було виділено основні аспекти розрізнення самотності, такі як індивідуалізація, потреба у спілкуванні, потреба у самовираженні, що дозволило систематизувати розбіжності виявлені в теоретичному аналізі.

Отримані результати підтверджують, що самотність і процес її переживання та різновиди посідають важливе місце у процесі розвитку особистості. За результатами емпіричного дослідження самотність може призводити як до позитивних зрушень, зокрема зростання суб'єктності, так і до стагнації і деградації особистості. У роботі підтверджено припущення, що самотність існує і проявляє себе як потенційна можливість розгортання самопрояву, якщо вона обумовлена самопізнанням і уособленням. Якщо самотність обумовлена незадоволеною потребою у спілкуванні, вона може призводити до негативного самовідношення та соціальної стагнації особистості.

На основі отриманих наукових результатів, доведено, що екзистенціальна та соціальна самотність є якісно відмінними різновидами переживання самотності, які визначаються чинниками, що їх обумовлюють, власними психологічними особливостями, відмінними механізмами переживання самотності, різними механізмами перенаправлення даного переживання для сприяння розвитку особистості. Встановлено, що екзистенціальна та соціальна самотність - якісно відмінні явища і процеси, та потреби, що вони відображають беруть безпосередню участь у розвитку, стагнації та деградації особистості. У цілому результати теоретико-методологічного аналізу порушеної наукової проблеми та емпіричні результати підтверджують перспективність наукового напряму онтологічної психології самотності.

Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні самотності на засадах онтологічного та діяльнісного підходів, систематизації даного поняття і, відповідно, розробки нового діагностичного інструментарію, програм нівелювання негативних наслідків самотності та програм перенаправлення самотності для сприяння розвитку особистості, враховуючи якісно відмінну природу екзистенціальної та соціальної самотності.

Список використаних джерел

самотність психологічний захист рефлексія

1. Нечаев А.В. Онтология одиночества: рассуждения о природе человеческого одиночества /А.В. Нечаев. - Самара: Изд-во Самарского гос. ун-та, 2004. - 281 с.

2. Прохоренкова Е.В. Влияние одиночества на духовное развитие человека / Е.В. Прохоренкова // Человек и культура: сборник статей и тезисов. - Тюмень: Изд-во ТюмГУ, 2001. - С. 90-97.

3. Романова Н.П. Одиночество: введение в проблему / Н.П. Романова, В.С. Дробышевский. - М.: Изд-во МПУ, 2003. - 324 с.

4. Селиванова О.А. Специфика проявления состояния одиночества и коррекция его негативного влияния на личностное развитие подростков с задержкой психического развития, воспитывающихся в разных условиях: Автореф. дис... канд. психол. н.: 19.00.10 - коррекционная психология / Елена Анатольевна Селиванова. - Екатеринбург, 2009. - 22 с.

5. Сузая О.Ю. Социально-психологические проблемы изучения одиночества / О.Ю. Сузая // Социальный психолог. - 2002. - № 2. - С. 62-63.

6. Шагивалеева Г.Р. Одиночество и особенности его переживания студентами: монография / Г.Р. Шагивалеева. - Елабуга: Алмедиа, 2007. - 157 с.

Размещено на Allbest.ru