Взаємозв'язок рівня тривожності та комунікативних здібностей у студентів

Размещено на http: //www. allbest. ru/

СОДЕРЖАНИЕ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТРИВОЖНОСТІ ТА КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ

1.1 Поняття тривожності та її види

1.2 Комунікативні здібності

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАМОЗВ'ЯЗКУ РІВНЯ ТРИВОЖНОСТІ ТА КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У СТУДЕНТІВ

2.1 Організація дослідження

2.2 Результати дослідження

2.3 Висновки

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Ця робота присвяченна дослідженню взаємозв'язку рівня тривожності та комунікативних здібностей у студентів.

Студентський вік є сенситивним періодом для розвитку основних соціогенних потенцій людини. Вища освіта спричиняє величезний вплив на психіку людини, розвиток її особистості, формуює склад мислення, який характеризує професійну спрямованість особистості. Умови теоретичного й практичного навчання є своєрідним полігоном для тренування адекватних реакцій на різноманітні стимули соціального та фізичного середовища. Для успішного навчання у вищому навчальному закладі необхідний досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, ерудованості, широти інтересів, рівня володіння певним колом логічних операцій тощо. Тривожність впливає на успішність діяльності людей. Як встановлено, тривожність сприяє діяльності в достатньо простих для індивіда ситуаціях і заважає - в складних, при цьому істотне значення має початковий рівень тривожності людини.

Комунікативні здібності також у певній мірі залежать від внутрішньго, психологічного стану людини.Тривожність може певним чином вплинути на прояв цих здібностей у повсякденному житті студента.

Актуальність теми полягає у тому, що питання взаємозв'язку рівня тривожності та комунікаційних здібностей у студента є дуже важливою складовою загально розвитка та життєдіяльності студента, але не є достатньо дослідженним. Дослідження цієї теми надає змогу зрозуміти значимість взаємозв'язку цих явищ та рівень впливу на життєдіяльність студента.

Об'єкт дослідження - психологічні особливості особистості.

Предмет дослідження - взаємозв'язок рівня тривожності та комунікаційних здібностей у студентів.

Метою нашого дослідження є вивчення взаємозв'язку рівня тривожності та комунікаційних здібностей у студентів.

Завдання:

1. Провести аналіз наукової літератури.

2. Провести методики і тестування.

3. Провести обробку тестувань.

4. Зробити висновки, щодо результатів.

У роботі були використані такі методи дослідження, як теоретичний аналіз та систематизація наукового матеріалу та інформаційних джерел.

У емпіричному дослідженні було використано наступні методики:

1. Методика вимірювання рівня тривожності Тейлора (адаптація В.Г. Норакідзе).

2. Діагностика комунікативного контроля М.Шнайдера.

3. Діагностика комунікативних та організаторських схильностей (КОС-2).



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ РІВНЯ ТРИВОЖНОСТІ ТА КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У СТУДЕНТІВ

1.1 Поняття тривожності та її види

Негаразди в навчальному закладі, сварки з однолітками, проблеми у статевих стосунках, сімейні конфлікти, нестача любові, батьківська та педагогічна жорстокість або просто непослідовність у системі покарань та винагород, матеріальні труднощі - це далеко не повний перелік обставин, які травмують психіку молодої людини [1, с.308].

Якщо це емоційно незахищений студент, то він на тлі пасивно-захисної реакції на них починає відставати в навчанні, постійно знаходиться в стані страху та тривоги, безвихіддя та апатії, знижується його загальна активність і погіршується здоров'я [2, с.30].

У психологічній літературі досить часто зустрічається поняття тривожність. Тривожність - переживання емоційного дискомфорту, пов'язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттям загрозливої небезпеки. Розрізняють тривожність як емоційний стан і як стійку властивість. У вітчизняній психологічній літературі ця відмінність зафіксована відповідно в поняттях «тривога» і «тривожність». Останній термін, крім того, використовується і для позначення явища в цілому.

«Тривожність - це схильність індивіда до переживання тривоги, яке є емоційним станом. Стан характеризується суб'єктивними відчуттями напруги, неспокою, похмурих передчувань, а з погляду фізіології - активацією вегетативної нервової системи. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним за інтенсивністю і динамічним в часі» (Л. Анн). На психологічному рівні тривожність відчувається як: напруга, заклопотаність, неспокій, нервозність, відчуття невизначеності, безсилля, незахищеності, невдачі, самота, неможливість ухвалити рішення [3, с.75].

На фізіологічному рівні реакція тривожності виявляється в: посиленні серцебиття, почастішанні дихання, збільшенні хвилинного об'єму циркуляції крові, підвищенні артеріального тиску, зростанні загальної збудливості, зниженні порогів чутливості, коли раніше нейтральні стимули набувають негативного емоційного забарвлення [4, с.29].

Проблему походження тривожності знаходимо в розробленому Л.І.Божович уявленні про те, що процес онтогенетичного розвитку особистості характеризується формуванням системних новоутворень психіки.

Особливістю таких новоутворень є те, що вони набувають спонукальної сили і характеризуються власною логікою розвитку. Як відомо, Л.І. Божович розглядала це питання на прикладі утворень, що забезпечують свідоме управління своєю поведінкою, а також планувала використовувати його стосовно вивчення вищих відчуттів.

Крім того, подібним чином дослідниця розглядає і якості особистості як систему, що включає стійкий мотив і закріплені, звичні форми його реалізації у поведінці та діяльності. Тривожність проходить той же шлях розвитку. Можна вважати, що наявність конфлікту у сфері «Я» веде до незадоволення потреб, напруженості, різноспрямованість яких і породжує стан тривоги.

Надалі відбувається закріплення цього стану, який, стаючи самостійним утворенням, набуває власної логіки розвитку. Володіючи достатньою спонукальною силою, тривога починає виконувати функції мотивації спілкування, спонуки до успіху і т. п., тобто займає місце провідних особистісних утворень.

Тривожність як сигнал про небезпеку привертає увагу до можливих труднощів, перешкод для досягнення мети, що міститься в ситуації, дозволяє мобілізувати сили і тим самим досягти якнайкращого результату. Тому нормальний (оптимальний) рівень тривожності розглядається як необхідний для ефективного пристосування до дійсності (адаптивна тривога). У цьому контексті тривожність тісно пов'язана з мотивацією до успіху.

Певний рівень тривожності - природна і обов'язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності - це так звана корисна тривожність . Оцінка людиною свого стану у цьому відношенні є для неї істотним компонентом самоконтролю і самовиховання. Надмірно високий рівень розглядається як дезадаптивна реакція, що виявляється в загальній дезорганізації поведінки та діяльності.

Особистості, що належать до категорії високо тривожних, схильні бачити в широкому діапазоні ситуацій загрозу для їх самооцінки і життєдіяльності. На такі ситуації вони реагують вираженим станом напруженості. У руслі вивчення проблем тривожності розглядається і повна відсутність тривоги як явища, що перешкоджає нормальній адаптації і так само, як і стійка тривожність, заважає нормальному розвитку і продуктивній діяльності особистості.

Сьогодні існує мало ґрунтовних досліджень про вплив тривожності на особистісний розвиток, хоча вперше його відзначив ще С. Кьєркєгор, який вважав тривожність основним чинником, що визначає історію людського життя. Пізніше ця точка зору розвивалася у філософських роботах екзистенціалістів і у психологічному плані - в психоаналітичних дослідженнях.

Сучасні уявлення про вплив тривожності на розвиток особистості базується в основному на даних клінічних досліджень, зокрема отриманих на матеріалі пограничних розладів.

Сьогодні найбільш поширена точка зору, що розглядає тривожність як переживання невизначеної, примарної загрози переважно уявного характеру. Згідно з іншою позицією, особистість відчуває тривожність при загрозі соціальній, особистій, коли небезпека загрожує цінностям людини, потребам «Я», її уявленню про себе, відносинам з іншими людьми, становищу в суспільстві.

Широкого поширення набуло в останні роки використання у психологічних дослідженнях диференційованого визначення двох видів тривожності: «тривожність характеру» і «ситуаційна тривожність».

За визначенням А.А. Петровської: «Тривожність - схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги; один з основних параметрів індивідуальних розходжень. Тривожність звичайно підвищена при нервово-психічних і важких соматичних захворюваннях, а також у здорових людей, що переживають наслідки психотравми, у багатьох груп осіб із суб'єктивним проявом відхилення, неблагополуччя особистості» [4, с.32].

Сучасні дослідження тривожності спрямовані на розрізненні ситуативної тривожності, пов'язаної з конкретною зовнішньою ситуацією, і особистісної тривожності, що є стабільною властивістю особистості, а також на розробку методів аналізу тривожності, як результату взаємодії особистості та її оточення.

Н.Є.Аракєлов, у свою чергу, відзначає, що тривожність - це багатозначний психологічний термін, що описують як певний стан індивідів у певний момент часу, так і стійка властивість будь-якої людини. Аналіз літератури останніх років дозволяє розглядати тривожність із різних точок зору, що допускають твердження про те, що підвищена тривожність виникає й реалізується в результаті складної взаємодії когнітивних, афективних і поведінкових реакцій, провокованих при впливі на людину різними стресами.

Таким чином, визначенням «тривожності» у психології визначають стан людини, який характеризується підвищеною схильністю до переживань, занепокоєння та неспокою, що мають негативне емоційне забарвлення [3,с.81].

Досить часто тривогу розглядають як форму адаптації при гострому чи хронічному стресі. З виникненням тривоги пов'язують також посилення поведінкової активності, зміну характеру поведінки або включення механізмів інтрапсихічної адаптації, причому зменшення інтенсивності тривоги сприймається як свідоцтво достатності та адекватності форм поведінки, що реалізується, та як відновлення раніше порушеної адаптації[5, с.73].

Однак тривога має особистісну обумовленість і за направленістю свого вияву може виконувати як охоронні, мобілізуючі, так і дезорганізуючі функції. У випадках, коли рівень тривоги неадекватний ситуації, відбувається перенапруження регуляторних механізмів, що, зазвичай, призводить до порушень поведінкової регуляції та поведінка людини не відповідає ситуації.

Тривожність інтрапсихічна, тобто обумовлена внутрішньо і пов'язана із зовнішніми об'єктами лише в тій мірі, у якій вони стимулюють внутрішні конфлікти. Зазвичай тривожність, на відміну від страху, є реакцією на уявну, невідому загрозу. В основі тривожності завжди лежать внутрішні конфлікти особи. Для тривожності також характерна пролонгованість, тобто їй властиве розтягуватися в часі, постійне повторювання або неперервність [3, с.89].

З точки зору фізіології, тривожність є реактивним станом. Вона викликає фізіологічні зміни, що готують організм до боротьби - відступу або опору. При тривожності збуджується серцево-судинна система, а діяльність травного тракту пригнічується. Кров з травного тракту «надсилається» до м'язової системи, тобто організм готується до активної діяльності. Тривожність виявляється на трьох рівнях: нейроендокринному (продукція адреналіну та епінефрину); психічному (невизначені побоювання); соматичному або моторно-вісцеральному (фізіологічні реакції різних систем організму на збільшення продукування епінефрину) [4, с.45].

Рівень вияву і характер фізіологічних показників у стані тривоги є суб'єктивним явищем, що залежить від особистісних особливостей індивіда.

Виділяють два основних види тривожності. Перший з них - це так звана ситуативна тривожність, тобто породжена деякою конкретною ситуацією, що об'єктивно викликає неспокій, стурбованість індивіда. Цей стан може виникати у будь-якої людини напередодні можливих неприємностей і життєвих ускладнень. Така тривожність не тільки є цілком нормальною, але і виконує свою позитивну роль. Вона виступає своєрідним мобілізуючим механізмом, що дозволяє людині серйозно і відповідально підійти до вирішення проблем, що виникають.

Другий вид - так звана особистісна тривожність. Вона може бути визначена як риса особистості, що виявляється у постійній схильності до переживань тривоги у різноманітних життєвих ситуаціях, у тому числі і таких, що об'єктивно не можуть викликати тривогу. Особистісна тривожність характеризується наявністю стану несвідомого страху, відчуттям невизначеної загрози, готовністю сприйняти будь-яку подію як несприятливу та небезпечну. Людина, схильна до такого стану, постійно знаходиться в настороженому і пригніченому настрої, у неї ускладнений контакт із навколишнім світом. Оточення сприймається як вороже та загрозливе [2, с.34].

Види тривожності

У вітчизняній психології тривожність диференціюється на два основних види: особистісна і ситуативна.

- Особистісна тривожність - це готовність (установка) людини до переживання страху і хвилювань з приводу широкого кола суб'єктивно значущих явищ. Особистісна тривожність являє собою базову рису особистості, яка формується і закріплюється в ранньому дитинстві.

Вона проявляється в типовій, ситуаційно стійкої (тобто виникає незалежно від конкретної соціальної обстановки) реакції людини - стані підвищеного занепокоєння - на загрозливу його особистості ситуацію або гадану такої. Особистісна тривожність зазвичай не існує як окрема риса, вона чинить негативний вплив на формування і розвиток інших властивостей і особливостей людини, таких, наприклад, як мотив уникнення невдачі, прагнення йти від відповідальності, боязнь вступати в змагання з іншими людьми. Мотив уникнення невдачі - це стійка тенденція людини робити все від себе залежне не для того, щоб в якійсь справі домогтися значного успіху, а для того, щоб виконати його просто не гірше більшості інших. Індивід, що має такий мотив, не прикладає максимуму зусиль у діяльності, а задовольняється мінімумом, достатнім для того, щоб його не покарали, хоча здатний, як правило, на більше. Отже, з особистісною тривожністю у людини зазвичай пов'язаний цілий комплекс інших негативних рис, і малу групу, яка породжує в особистості тривожність, слід розглядати як перешкоджає розвитку даної особистості[8, с.102].

- Ситуативна тривожність - це показник інтенсивності переживань, які виникають по відношенню до типовим подіям. Вона може проявлятися у різних людей в самих різних ситуаціях, причому в одних вона виступає чітко, а в інших не проявляється зовсім. Наприклад, є люди, які виявляють специфічну тривожність, підвищений стан неспокою на іспитах, в інших випадках життя вони ведуть себе більш впевнено і сміливо. Зустрічаються деякі юнаки, у яких особливе занепокоєння породжує ситуація спілкування з особами протилежної статі. Є такі люди, яким важко даються розмови по телефону.

Спочатку у людини виникає тільки ситуативна тривожність, яка потім при несприятливих умовах може перерости в особистісну.

Крім особистісної та ситуативної тривожності необхідно охарактеризувати і такі її різновиди, як:

а) стійка тривожність в якій-небудь сфері - тестова, міжособистісна, екологічна та ін. Її прийнято позначати як специфічну, приватну, парциальную;

б) загальна, генералізована тривожність, вільно змінює об'єкти залежно від зміни їх значущості для людини;

в) приватні види тривожності - шкільна; тривожність очікування в соціальному спілкуванні; "комп'ютерна" тривожність [8, с.103].

1.2 Комунікаційні здібності

Комунікативні здібності - це комплексне багаторівневе особистісне утворення, сукупність комунікативних характеристик особистості, а також її соціально-перцептивні і операційно-технічні знання і вміння, щоб забезпечити регуляцію і протікання діяльності спілкування. У структурі комунікативних здібностей виділяють наступні блоки: особистісний блок; соціально-перецептівний; операційно-технічний блок. Всі структурні компоненти комунікативних здібностей виступають в нерозривній єдності в комплексі, забезпечуючи регуляцію процесу спілкування [9, с.37].

А.А. Кідрон під комунікативними здібностями розумів «загальну здатність, пов'язану з різноманітними підструктурами особистості, яка виявляється в навичках суб'єкта спілкування вступати в соціальні контакти, регулювати повторювані ситуації взаємодії, а також досягати в міжособистісних відносинах переслідувані комунікативні цілі [10, с.96]. Автор вважає, що здатність особистості до комунікації в найбільш загальному вигляді виражається в здатності встановлювати соціальні контакти з іншими людьми, здатності входити в різні ролі, здатність приходити до порозуміння в різних умовах інтеракції і на різних рівнях обміну інформації.

Комунікативні здібності - це багато в чому ступінь успішності використання вербальних і невербальних засобів спілкування, т.к. по словесному каналу передається чиста інформація, а по невербальному - ставлення до партнера по спілкуванню. «Невербальна поведінка людини нерозривно пов'язана з його психічними станами і служить засобом їх вираження» 3. На основі невербальної поведінки розкривається внутрішній світ особистості, здійснюється формування психічного змісту спілкування та спільної діяльності. Люди досить швидко навчаються пристосовувати свою вербальну поведінку до обставин, що змінюються, але мова тіла виявляється менш пластичною.

Згідно трактовці поняття здібностей, в особисто-діяльному підході можно опиратись на наступні твердження:

1)комунікативні здібності мають суспільно-історичне походження;

2)вони формуються та вдосконалюються у практичнму спілкуванні;

3)комунікаційні здібності - це індивідуально-психологічні особливості, відрізняючи одну людину від іншої та проявляються в успішності освоєння або виконання комунікативної діяльності;

4)структура та предметний зміст комунікативної діяльності опосередковано відображає структуру та зміст комунікативних здібностей;

5) комунікативні здібності виявляють у себі в комунікативних навичках і уміннях і особливо яскраво - в швидкості і успішності придбання відповідних навичок, умінь, знань.

У числі перших робіт у вітчизняній психологічній науці, в яких була вжита спроба серйозного і всебічного аналізу комунікативних здібностей, були роботи Г.С. Васильєва (1977) і А.А. Кідрона (1981).За думкою Г.С. Васильєва, комунікативними здібностями можна вважати ту частину структури особистості, яка відповідає вимогам комунікативної діяльності і забезпечує її успішне здійснення [10, с.98]. А.А. Кідрон під комунікативної здатністю розуміє загальну здатність, пов'язану з многообразними підструктурами особистості і проявляючусь у навичках суб'єкта спілкування вступати в соціальні контакти, регулювати повторювані ситуації взаємодії, а також досягати в міжособистісних відносинах переслідувані комунікативні цілі [11, с.55]. Автор вважає, що здатність особистості до комунікації в найбільш загальному вигляді виражається в здатності приходити до порозуміння в різних умовах інтеракції і на різних рівнях обміну інформацією, здатності зберігати протягом взаємного впливу внутрішню автономію, умінні переконувати партнерів змінити поведінкуня. А.А. Кідрон виділяє рівні прояву комунікативної здатності: навички, вміння, загальна спрямованість поведінки і стиль спілкування. Навички спілкування пов'язані з вправністю в використанні різних засобів спілкування і володінням схемами орієнтації у взаємодії. Уміння спілкуватися передбачає відносну автономну комунікативну задачу з цілеспрямованим використанням різних навичок спілкування. Автор ділить вміння спілкуватися на наступні п'ять класів:

1) пізнавальне вміння - здатність пізнавати людей (рівень інтерперсональної перцепції), об'єктивувати ситуацію і прогнозувати поведінку, самопізнання;

2) пізнавально-експресивне вміння - вміння активно слухати, вибирати роль, адекватно передавати і сприймати емоції;

3) експресивне вміння - мовні здібності, вміння аргументувати, здатність до невербального самовираження, уміння підкреслити особистісно-індивідуальні риси;

4)експресивно-інтеракціонне вміння - здатність йти на ризик, вміння рефлексивно керувати ( «я-образом»);

5) інтеракціонне вміння - володіння правилами поведінки, прийомами техніки спілкування і маніпуляції, конструктивне використання его-захисних механізмів, уміння використовувати внеситуативні умови і засоби [11, с.67].

Говорячи про структуру комунікативних здібностей, Г.С. Васильєв, Н.В. Кузьміна відмічають, що вона є своєрідним відображенням структури діяльності і має три підструктури:

- Гностичні здібності, тобто здатність розуміти інших;

- Експресивні здібності, тобто здатність бути зрозумілим іншими, здатність до самовисловлювання;

- Інтеракціонні здібності, тобто здатність адекватно впливати на інших [12, с.124].

Н.І. Карасьова включає у структуру комунікативних здібностей наступні компоненти:

1) здатність до оптимізації межособових відносин в групі;

2) здатність до досягнення цілей;

3) соціоперцептивні здібності, тобто сукупність індивідуально-психологічних особливостей особистості, необхідних для успішного сприйняття, розуміння і оцінювання інших людей;

4) «техніка спілкування», тобто тактичні операціональні прийоми спілкування;

5) деякі міжособистісні передумови комунікативної діяльності [13, с.65].



РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ РІВНЯ ТРИВОЖНОСТІ ТА КОМУНІКАЦІЙНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У СТУДЕНТІВ

2.1 Організація дослідження

Ця робота присвячена дослідженню взаємозв'язку рівня тривожності та комунікаційних здібностей у студентів і торкається вивчення соціально-психологічних валастивостей особистості.

Об'єктом дослідження є студенти.

Предмет дослідження - соціально-психологічні властивості особистості. тривожність навчання комунікативний психологічний

Мета дослідження - теоретичний аналіз властивостей тривожності та комунікативних здібностей, дослідження взаємозв'язку рівня тривожності та комунікативних здібностей у студентів.

Ця мета реалізується в роботі на основі рішення наступних завдань :

1.Теоритичний аналіз літературуи по досліджуваній темі.

2.Проаналізувати теоретичні і емпіричні дослідження проблеми тривожності та комунікаційних здібностей в психологічній літературі.

3.Вивчити взаємозв'язок рівня тривожності та комунікаційних здібностей у студентів вищого навчального закладу .

Емпіричну базу дослідження склала - вибірка студентів (об'єм вибірки 15 чоловік, вік від 20 до 21 року)

Методи дослідження. Для виконання поставлених в дослідженні завдань використовувалися:

1.Теоритичний аналіз наукової літератури про основні поняття та види тривожності та основні поняття комунікаційних здібностей;

2.Емпіричні методи: методика вимірювання рівня тривожності Тейлора (адаптація В.Г. Норакідзе), діагностика комунікативного контроля М.Шнайдера, діагностика комунікативних та організаторських схильностей (КОС-2).

* Методика вимірювання рівня тривожності Тейлора (адаптація В.Г. Норакідзе). Опитувальник призначений для вимірювання проявів тривожності. Шкала складається з 60 тверджень, на які обстежуваний повинен відповісти «так» або «ні». Твердження відбиралися з набору тверджень Міннесотського багатоаспектного особистісного опитувальника (MMPI).

В. Г. Норакідзе в 1975 році доповнив опитувальник шкалою брехні, що дозволяє судити про демонстратівність, нещирість у відповідях.

* Методика призначена для вивчення рівня комунікативного контролю. Згідно М. Шнайдеру, люди з високим комунікативним контролем постійно стежать за собою, добре обізнані, де і як себе вести. Управляють своїми емоційними проявами. Разом з тим вони відчувають значні труднощі в спонтанності самовираження, не люблять непрогнозованих ситуацій.

Люди з низьким комунікативним контролем безпосередні і відкриті, але можуть сприйматися оточуючими як зайво прямолінійні і нав'язливі.

* Діагностика комунікативних та організаторських схильностей (КОС-2) призначена для вивчення комунікативних і організаторських схильностей. Основоположним методом дослідження є тестування.

2.2 Результати дослідження

У дослідженні брали участь 15 студентів психологів з 3-го курсу, факультету соціально - гуманітарних наук Харківського політехнічного інституту. Провівши дослідження, ми отримали такі результати:

Таблиця 2.1 Результати методики вимірювання рівня тривожності Тейлора (адаптація В.Г. Норакідзе)

Шкала тривоги	Кількість людей	Середній бал	Відсотки
Дуже високий рівень	1	40	6,68%
Високий рівень	2	28	13,36%
Середній (з тенденцією до високого) рівень	4	17,75	26,62%
Середній (з тенденцією до низького) рівень	6	11,16	39,98%
Низький рівень	2	5	13,36%

Згідно отриманих даних у більшості (39,98%) виражений середній рівень тривожності (з тенденціею до низького), це означає, що людям з середній рівнем, властиво залишатися спокійними та адекватнимиу ситуації потенційної небезпеки, що сприяє ефективному рішенню проблеми, вони добре йдуть на контакт та легко спілкуються з оточуючими. Вони спокійно зав'язують нові знайомства та спокійно почувають себе у великих компаніях.

Таблиця 2.2 Результати діагностики комунікативного контроля М.Шнайдера

Шкала	Кількість людей	Середній бал	Відсотки
Високий рівень	4	7,5	26,62%
Середній рівень	9	5	60,02%
Низький рівень	2	3	13,36%

Згідно отриманих даних у більшості (60,02%) виражений середній рівень комунікативного контролю, це означає, що взагалі людина у спілкуванні поводиться легко, щиро відноситься до інших. Але стриман у емоційних проявах, співвідносить свої реакції з поведінкою оточуючих.

Таблиця 2.3 Результати діагностики комунікативних та організаторських схильностей (КОС-2)

Шкала	Кількість людей	Середній бал	Відсотки
Дуже високий рівень	3	26,66	20,04%
Високий рівень	6	14,8	39,98%
Середній рівень	4	11	26,62%
Низький рівень	2	8	13,36%
Дуже низький рівень	-	-	-



Згідно отриманих даних у більшості (39,98%) виражений високий рівень комунікативних та організаторських схильностей, це означає, що вони легко пристосовуються до нових обставин, швидко знаходять друзів, прагнуть розширити своє коло знайомих, допомагають близьким та друзям, проявляють ініціативу у спілкуванні, здатні приймати рішення у складних, нестандартних ситуаціях.

2.3 Висновки

На підставі узагальнення результатів проведеного дослідження та їх інтерпретації були зроблені наступні висновки:

Провівши дослідження, ми з'ясували, що за методикою вимірювання рівня тривожності Тейлора (адаптація В.Г. Норакідзе) з п'ятнадцяти чоловік середній рівень тривожності (з тенденціею до низького), у шести чоловік - це 39,98%; за методикою діагностики комунікативного контроля М.Шнайдера, у дев'яти чоловік середній рівень комунікативного контроля - це 60,02%; за методикою діагностики комунікативних та організаторських схильностей (КОС-2), у шести чоловік високий рівень - це 39,98%.

У результаті був проведен взаємозв'язок між рівнем тривожності та комунікативних здібностей, внаслідок чого, ми з'ясували, що середній рівень тривожності (але с тенденцією до низького) сприяє середньому рівню комунікативного контроля та високому рівню комунікативних здібностей. Такі люди поводяться адекватно у стресових ситуаціях та ситуаціях потенційної загрози, вільно йдуть на контакт, це допомагає їм збалансовано поводитись та відчувати себе спокійно у комунікативній сфері, гармонічно співвідносити свою власну реакцію та поведінку оточуючих людей, також й в нестандартних ситуаціях.



ВИСНОВОК

Комунікаційні здібності в нашому житті край важливі, та не менш важливий вплив на них наших внутрішніх переживань та тривог. Гармонічне поєднання внутрішніх психічних факторів сприяє ефективній та збалансованій комунікації.

«Тривожність - це схильність індивіда до переживання тривоги, яке є емоційним станом. Стан характеризується суб'єктивними відчуттями напруги, неспокою, похмурих передчувань, а з погляду фізіології - активацією вегетативної нервової системи. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним за інтенсивністю і динамічним в часі» (Л. Анн). На психологічному рівні тривожність відчувається як: напруга, заклопотаність, неспокій, нервозність, відчуття невизначеності, безсилля, незахищеності, невдачі, самота, неможливість ухвалити рішення. Але певний рівень тривожності служить захистом, відчуттям самозбереження.

Комунікативні здібності - це комплексне багаторівневе особистісне утворення, сукупність комунікативних характеристик особистості, а також її соціально-перцептивні і операційно-технічні знання і вміння, щоб забезпечити регуляцію і протікання діяльності спілкування.

Отже, взаємозв'язок рівня тривожності та комунікаційних здібностей дуже високий, та є важливим для ефективної життєдіяльності студента й людей у цілому, бо комунікаційна сфера займає велику частку нашого життя, а рівень тривожності визначає протікання комунікаційних процесів.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Безруких М.М. Проблемные дети. - М., 2000. - 308 с.

2. Бассин, Ф. В. Проблема психологической защиты / Ф. В. Бассин, М. К. Бурлакова, В. Н. Волков // Психологический журнал. - 1988. - № 3. - С. 30-41.

3. Абрамова Г.С. Практическая психология. - М.: Академ. проект, 2002.

4. Березин, Ф. Б. Психическая и психофизиологическая адаптация человека / Ф. Б. Березин. - Л., 1988.

5. Балл Г. А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности // Вопр. Психологи. - 1989. - № 1. - С. 73-75.

6. Безруких М.М. Проблемные дети. - М., 2000. - 308 с.

7. Березин, Ф. Б. Психическая и психофизиологическая адаптация человека / Ф. Б. Березин. - Л., 1988.

8. Прихожан, А. М. Психологія тривожності. - СПб., 2009. - С. 97-103.

9. Абакирова Т.П. Социально-психологические факторы формирования коммуникативных свойств личности: дис. … канд. психол. наук. Новосибирск, 2000.

10. Васильев Г.С. Проблема коммуникативных способностей членов первичных учебно-воспитательных коллективов: дис. … канд. психол. наук. - М., 1977.

11. Кидрон А.А. Коммуникативная способность и ее совершенствование: дис. … канд. психол. наук. - Ленинград, 1981.

12. Капустина Е.А. Взаимосвязь социального интеллекта и коммуникативной компетентности личности: дис. … канд. психол. наук. - Барнаул, 2004.

13. Карасева Н.И. Психологические особенности развития коммуникативных способностей у подростков, оставшихся без попечения родителей: дис. … канд. психол. наук. - Киев,1991.



ДОДАТОК А

Методика вимірювання рівня тривожності Тейлора (адаптація В.Г. Норакідзе).

1. Я могу долго работать не уставая.

2. Я всегда выполняю свои обещания, не считаясь с тем, удобно мне это или нет.

3. Обычно руки и ноги у меня теплые.

4. У меня редко болит голова.

5. Я уверен в своих силах.

6. Ожидание меня нервирует.

7. Порой мне кажется, что я ни на что не годен.

8. Обычно я чувствую себя вполне счастливым.

9. Я не могу сосредоточиться на чем-либо одном.

10. В детстве я всегда немедленно и безропотно выполнял все то, что мне поручали.

11. Раз в месяц или чаще у меня бывает расстройство желудка.

12. Я часто ловлю себя на том, что меня что-то тревожит.

13. Я думаю, что я не более нервный, чем большинство других людей.

14. Я не слишком застенчив.

15. Жизнь для меня почти всегда связана с большим напряжением.

16. Иногда бывает, что я говорю о вещах, в которых не разбираюсь.

17. Я краснею не чаще, чем другие.

18. Я часто расстраиваюсь из-за пустяков.

19. Я редко замечаю у себя сердцебиение или одышку.

20. Не все люди, которых я знаю, мне нравятся.

21. Я не могу уснуть, если меня что-то тревожит.

22. Обычно я спокоен и меня нелегко расстроить.

23. Меня часто мучают ночные кошмары.

24. Я склонен все принимать слишком всерьез.

25. Когда я нервничаю, у меня усиливается потливость.

26. У меня беспокойный и прерывистый сон.

27. В играх я предпочитаю скорее выигрывать, чем проигрывать.

28. Я более чувствителен, чем большинство других людей.

29. Бывает, что нескромные шутки и остроты вызывают у меня смех.

30. Я хотел бы быть так же доволен своей жизнью, Как, вероятно, довольны другие.

31. Мой желудок сильно беспокоит меня.

32. Я постоянно озабочен своими материальными и служебными делами.

33. Я настороженно отношусь к некоторым людям, хотя знаю, что они не могут причинить мне вреда.

34. Мне порой кажется, что передо мной нагромождены такие трудности, которых мне не преодолеть.

35. Я легко прихожу в замешательство.

36. Временами я становлюсь настолько возбужденным, что это мешает мне заснуть.

37. Я предпочитаю уклоняться от конфликтов и затруднительных положений.

38. У меня бывают приступы тошноты и рвоты.

39. Я никогда не опаздывал на свидания или работу.

40. Временами я определенно чувствую себя бесполезным.

41. Иногда мне хочется выругаться.

42. Почти всегда я испытываю тревогу в связи с чем-либо или с кем-либо.

43. Меня беспокоят возможные неудачи.

44. Я часто боюсь, что вот-вот покраснею.

45. Меня нередко охватывает отчаяние.

46. Я -- человек нервный и легко возбудимый.

47. Я часто замечаю, что мои руки дрожат, когда, я пытаюсь что-нибудь сделать.

48. Я почти всегда испытываю чувство голода.

49. Мне не хватает уверенности в себе.

50. Я легко потею даже в прохладные дни.

51. Я часто мечтаю о таких вещах, о которых лучше никому не рассказывать.

52. У меня очень редко болит живот.

53. Я считаю, что мне очень трудно сосредоточиться на какой-либо задаче или работе.

54. У меня бывают периоды такого сильного беспокойства, что я не могу долго усидеть на одном месте.

55. Я всегда отвечаю на письма сразу же после прочтения.

56. Я легко расстраиваюсь.

57. Практически я никогда не краснею.

58. У меня гораздо меньше различных опасений и страхов, чем у моих друзей и знакомых.

59. Бывает, что я откладываю на завтра то, что следует сделать сегодня.

60. Обычно я работаю с большим напряжением.



ДОДАТОК Б

Діагностика комунікативного контроля М.Шнайдера.

1. Мне кажется трудным подражать другим людям.

2. Я смог бы свалять дурака, чтобы привлечь внимание окружающих.

3. Из меня мог бы выйти неплохой актер.

4. Другим людям иногда кажется, что мои переживания более глубоки, чем это есть на самом деле.

5. В компании я редко оказываюсь в центре внимания.

6. В различных ситуациях в общении с другими людьми я часто веду себя по-разному.

7. Я могу отстаивать только то, в чем искренне убежден.

8. Чтобы преуспеть в делах и в отношениях с людьми, я часто бываю именно таким, каким меня ожидают видеть.

9. Я могу быть дружелюбным с людьми, которых не выношу.

10. Я не всегда такой, каким кажусь.



ДОДАТОК В

Діагностика комунікативних та організаторських схильностей (КОС-2).

1. Есть ли у вас стремление к изучению людей и установлению знакомств с различными людьми?

2. Нравится ли вам заниматься общественной работой?

3. Долго ли вас беспокоит чувство обиды, причиненной вам кем-либо из ваших товарищей?

4. Всегда ли вам трудно ориентироваться в создавшейся критической ситуации?

5. Много ли у вас друзей, с которыми вы постоянно общаетесь?

6. Часто ли вам удается склонить большинство своих товарищей к принятию ими вашего мнения?

7. Верно ли, что вам приятнее и проще проводить время за книгами или за каким-нибудь другим занятием, чем с людьми?

8. Если возникли некоторые помехи в осуществлении ваших намерений, легко ли вам отказаться от своих намерений?

9. Легко ли вы устанавливаете контакты с людьми, которые старше вас по возрасту?

10. Любите ли вы придумывать или организовывать со своими товарищами различные игры и развлечения?

11. Трудно ли вам включаться в новые для вас компании (коллективы)?

12. Часто ли вы откладываете на другие дни дела, которые нужно было выполнить сегодня?

13. Легко ли вам удается устанавливать контакты и общаться с незнакомыми людьми?

14. Стремитесь ли вы добиться того, чтобы ваши товарищи действовали в соответствии с вашим мнением?

15. Трудно ли вы осваиваетесь в новом коллективе?

16. Верно ли, что у вас не бывает конфликтов с товарищами из-за невыполнения ими своих обещаний, обязательств, обязанностей?

17. Стремитесь ли вы при удобном случае познакомиться и побеседовать с новым человеком?

18. Часто ли при решении важных дел вы принимаете инициативу на себя?

19. Раздражают ли вас окружающие люди и хочется ли вам побыть одному?

20. Правда ли, что вы плохо ориентируетесь в незнакомой для вас обстановке?

21. Нравится ли вам постоянно находиться среди людей?

22. Возникает ли у вас раздражение, если вам не удается закончить начатое дело?

23. Испытываете ли вы затруднение, если приходится проявить инициативу, чтобы познакомиться с новым человеком?

24. Правда ли, что вы утомляетесь от частого общения с товарищами?

25. Любите ли вы участвовать в коллективных играх?

26. Часто ли вы проявляете инициативу при решении вопросов, затрагивающих интересы ваших товарищей?

27. Правда ли, что вы чувствуете себя неуверенно среди незнакомых людей?

28. Верно ли, что вы редко стремитесь доказать свою правоту?

29. Полагаете ли вы, что вам не представляет особого труда внести оживление в малознакомую группу?

30. Принимаете ли вы участие в общественной работе в школе (на производстве) ?

31. Стремитесь ли вы ограничить круг своих знакомых?

32. Верно ли, что вы не стремитесь отстаивать свое мнение или решение, если оно не сразу было принято товарищами?

33. Чувствуете ли вы себя непринужденно, попав в незнакомый коллектив?

34. Охотно ли вы приступаете к организации различных мероприятий для своих товарищей?

35. Правда ли, что вы не чувствуете себя достаточно уверенным и спокойным, когда приходится говорить что-либо большой группе людей?

36. Часто ли вы опаздываете на деловые встречи, свидания?

37. Верно ли, что у вас много друзей?

38. Часто ли вы оказываетесь в центре внимания своих товарищей?

39. Часто ли вы смущаетесь, чувствуете неловкость при общении с малознакомыми людьми?

40. Правда ли, что вы не очень уверенно чувствуете себя в окружении большой группы своих товарищей?

Размещено на Allbest.ru

...