Формування конфліктологічної компетентності студентів як чинника їх особистісного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Формування конфліктологічної компетентності студентів як чинника їх особистісного розвитку

Л. О. Котлова

Дана стаття присвячена питанню конфліктологічної компетентності студентів. Для характеристики обізнаності особистості в конфлікті, її здатності прогнозувати, попереджати і вирішувати конфлікти науковці використовують переважно два поняття: “конфліктна компетентність” і “конфліктологічна компетентність ”. Розглянуто основні підходи щодо визначення таких понять як «компетенція» та «компетентність», визначено їх складові, а також показники сформованості.

Ключові слова: компетентність, компетенція, конфлікт, конфліктостість, особистісне утворення.

Постановка проблеми. Висока насиченість сучасного життя різноманітними конфліктами, своєрідність кожного з них у поєднанні з украй насиченими емоціями і переживаннями, що викликані неправильним трактуванням самого конфлікту або дій учасників в ньому, невмінням адекватно сприймати та інтерпретувати конфлікти, використовувати непродуктивні форми реагування на конфлікт - все це породжує конфліктогенність особистості, середовища, суспільства. Все означене сприяє розвитку різних психосоматичних станів, неврозів, розвитку неадекватних психологічних захистів і стереотипів поведінки, знижує працездатність та впливає на ефективність професійної діяльності.

Психологічні знання про правила і особливості безконфліктного спілкування і поведінки допомагають не тільки будувати конструктивні міжособистісні стосунки, але й застосовувати уміння реконструювати конфлікт, перетворювати його на знаряддя управління та впливу.

На сучасному етапі, коли професійне життя кожної людини постійно ускладнюється, а в особистому виникають постійні проблеми, роль конфліктологічної компетентності різко зросла. Адже від умінь сучасного працівника використовувати досягнення і висновки конфліктології в своїй професійній діяльності, з метою попередження, врегулювання та конструктивного вирішення будь-яких конфліктних ситуацій, залежить доля конкретної людини, всього колективу, а навіть і суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Для характеристики обізнаності особистості в конфлікті, її здатності прогнозувати, попереджати і вирішувати конфлікти науковці використовують переважно два поняття: “конфліктна компетентність” і --конфліктологічна компетентність”. Розглядаючи дані поняття Н.В.Грішина у своїх працях вживала поняття “компетентність керівника” щодо складних, суперечливих ситуацій взаємодії людей. Дослідниця тлумачила його, як розуміння природи протиріч і формування конструктивного погляду на проблему конфліктів в організації; вміння здійснювати аналіз ситуацій, що виникають, визначати причини їх виникнення; навички управління конфліктними явищами в своєму колективі, вміння надавати конструктивних форм протиріччям, що виникають в міжособистісній взаємодії, робити їх вирішення максимально ефективним; вміння передбачати можливі наслідки наявної ситуації, усувати або зводити до мінімуму негативні наслідки і віднаходити позитивні можливості у цих конфліктах [3].

Вперше термін “конфліктна компетентність” введений у науковий обіг Л.А. Петровською. Висвітлюючи проблему компетентності у спілкуванні, вона вперше застосувала термін “конфліктна компетентність” щодо сфери конфліктних ситуацій у навчальному посібнику “Введение в практическую социальную психологию” (1994 р.) [9]. За JI.A. Петровською, конфліктна компетентність -- це складне інтегральне утворення особистості, яке містить у собі компетентність людини в конфліктній ситуації, основними складовими якої є: компетентність учасника у власному “Я” (“Я-компетентність”, його адекватна орієнтація у власному психологічному потенціалі), у потенціалі іншого учасника (учасників) і ситуаційна компетентність (знання про конфлікт, суб'єктивну позицію (рефлексивна культура, вміння спостерігати за собою і партнером “збоку”), володіння достатньо широким спектром стратегій поведінки у конфлікті й адекватне їх використання (обов'язкове володіння співпрацюючими стратегіями без ігнорування інших), культура саморегуляції, передусім емоційної).

Подібне розуміння конфліктної компетентності можна знайти і в працях А.Ю. Кулікова, А.І. Шипілова та ін. Так, А.Ю. Куліков під конфліктною компетентністю командира підрозділу розуміє сукупність знань (про себе, підлеглих, конфлікти і способи їх попередження та вирішення), вмінь (застосування цих знань в практичній діяльності), а також психічні й соціально-психічні якості та властивості особистості, що забезпечують безконфліктну взаємодію з партнерами в діяльності, дозволяють ефективно керувати конфліктами, що виникають, і досягати їх конструктивного вирішення [6;13].

Проте у працях науковців, які займаються дослідженням проблеми конфліктів використовуються ще й такі поняття: “конфліктологічна готовність”, “конфліктологічна культура”, “конфліктостійкість особистості”, “творче управління конфліктами” й інші.

Метою даної статті є висвітлення основних складових конфліктологічної компетентності з метою їх розвитку під час навчання студентів.

У своїх роботах Б.І. Хасана визначає конфліктну компетентність як одну із провідних характеристик особистості й важливу складову частини загальної комунікативної компетентності, що представляє собою рівень розвитку усвідомлення про діапазон можливих стратегій поведінки у конфлікті та вміння реалізувати ці стратегії в конкретній життєвій ситуації [12].

На думку Г.Ю. Любімова, компетентність фахівців, що займаються урегулюванням конфліктів, полягає в оволодінні емоціями, уточненні своїх побажань і можливостей, формуванні установки на співпрацю, а не конфронтацію [7]. Дане трактування Г.Ю. Любімова можна глибше розкрити через поняття конфліктостійкість, тобто зберігати конструктивні способи взаємодії з конфліктуючими, незважаючи на вплив конфліктних чинників.

Виклад основного матеріалу дослідження. Під час конфлікту психологічний стан людини зазнає таких змін, що її думки і почуття починають значно відрізнятися від її думок і почуттів у повсякденному житті. Ці зміни, як правило, не усвідомлюються самою людиною і мають закономірності: підвищення рівня емоційної збудженості та напруги; зниження здатності до адекватного опрацювання інформації; підвищення рівня навіювання і, відповідно, зменшення ступеня критичного ставлення до себе, до конфліктуючих; пригнічення раціональних способів регуляції поведінки та почуття відповідальності за свої вчинки; відчуття власної сили, могутності та анонімності своїх дій, своєї особистості.

Конфліктостійкість особистості, як зазначає І.В.Ващенко, це здатність людини оптимально організовувати свою поведінку у складних ситуаціях соціальної взаємодії, безконфліктно вирішувати проблеми у взаєминах з іншими людьми [2].

Таким чином, чим вищий рівень розвитку конфліктостійкості у людини, то ефективніші її дії в умовах конфлікту:

здійснюється адекватна оцінка конфлікту та обґрунтований прогноз варіантів його подальшого розвитку;

усвідомлюються завдання, що постали перед нею на кожному етапі розвитку конфлікту;

відбувається постійне спостереження й контроль за поведінкою учасників конфлікту;

контролюється узгодженість рішень та їх взаємодія в процесі реалізації;

стають зрозумілими накази і завдання, усвідомлюється їх доцільність та необхідність;

здійснюється надійне доведення інформації до кожного з учасників конфлікту під час розвитку конфлікту.

О.В. Зайцева визначає конфліктну компетентність, як особистісне утворення, важливе для розуміння психологічної сутності особистісного аспекту конфлікту [5].

За В.П. Трубочкіним, складовими конфліктної компетентності є наступні компоненти:

знаннєвий, освітньо-дисциплінарна модель (оформлення конфліктної компетентності із частини комунікативної в самостійний вид професійно- психологічної компетентності; розуміння конфліктної компетентності як інтегративної, практично орієнтованої базової схеми навчальної дисципліни і конфліктологічного знання в цілому);

особистісний, структурно-рівнева модель (трансформація знаннєвої в експертно-особистісну модель конфліктної компетентності);

практично-технологічна модель (організаційно-технологічне розгортання, проектування і експлікація компетентної конфліктної практики);

культурно-онтологічна модель (визначення культурних меж і тенденцій розвитку конфліктної реальності) [11].

Так, З.З. Дрінка визначає конфліктологічну готовність, як готовність фахівця до вирішення професійних конфліктологічних завдань [4]. І хоча відмінностей у визначенні сутності конфліктологічної готовності між авторами немає, цього не можна сказати щодо змісту її практичної складової.

Зокрема, Г.М. Болтунова, розкриваючи практичну складову конфліктологічної готовності, виокремлює три конфліктологічні вміння [1]:

бачення і розуміння конфлікту;

вміння прогнозувати й оцінювати наслідки конфлікту;

володіння засобами діагностування, попередження і вирішення конфлікту, використання конфлікту у виховних цілях.

Водночас, 3.3. Дрінка практичний компонент конфліктологічної готовності визначає через сукупність вмінь вирішення професійних

Конфліктологічних завдань. Професійні конфліктологічні завдання (всього 25) класифіковані за шістьма групами (завдання з діагностики, прогнозування, стимулювання, попередження, моделювання, вирішення конфліктів) відповідно до логіки управління конфліктом, конфліктологічних процесів і структурними елементами цілісного педагогічного процесу (B.C. Ільїн)[4].

K.M. Дурай-Новакова, Н.В. Кузьміна, Н.Ю. Кулюткіна, В.А. Сластенін та інші конфліктологічну готовність фахівця трактують, як сукупність якостей особистості, що забезпечують успішне виконання професійних функцій. Конфліктологічна готовність фахівця містить у собі різного роду установки на усвідомлення професійного конфліктологічного завдання, моделі ймовірної конфліктної поведінки, визначення специфічних способів діяльності в професійному конфлікті, оцінку своїх можливостей відповідно до майбутніх перешкод, необхідність результату в процесі вирішення професійного конфлікту і конструктивну конфліктну позицію фахівця[2].

При цьому під конфліктною позицією фахівця мається на увазі система ставлень й оцінок конфлік- тологічного досвіду, конфліктної реальності й перспектив, що визначають спрямованість конфліктних дій, поведінки фахівця. Ключове значення для конструктивної конфліктної позиції мають ціннісні орієнтації і професійні цілі в професійному конфлікті, які впливають на динамічні і структурні характеристики конфлікту.

А, отже, конфліктологічна готовність фахівця виконує функцію регулятивного (мотиваційного, емоційного, рефлексивного, вольового, екзистенційного) базису для орієнтовно-перетворюючої (конструктивної) конфліктологічної діяльності фахівця в ситуаціях виробничого конфлікту.

До показників сформованості конфліктологічної готовності відносять:

оптимальний вибір фахівцем конфліктної стратегії;

самоуправління негативними емоційними станами в конфліктній ситуації;

здатність до управління (впливу) опонентом професійного конфлікту в результаті рефлексивного самовизначення на основі конструктивної конфліктної позиції.

На думку А.Б. Немкової, конфліктологічна компетенція є складовою частиною загальної соціальної компетенції. Автор визначає її як здатність і готовність: 1) здійснювати діяльність з профілактики конфлікту; 2) мінімізувати деструктивні форми конфлікту і перевести їх в конструктивне русло в реальному конфлікті; 3) за необхідності виступити посередником або медіатором у вирішенні конфлікту [8].

Роль конфліктологічної компетенції в індивідуально-особистісному розвитку людини, її пізнавальній діяльності і соціальній поведінці виражається в її функціях:

мобілізаційній (здатність розглядати конфлікт в якості невід'ємної складової нашого життя і не уникати конфліктної взаємодії);

--інформативній (здатність до неоднозначного трактування конфліктної взаємодії і бачення перспектив її вирішення, тобто виокремлення позитивних ознак конфлікту і тверезу оцінку наявних фактів, інформації, знань або уявлень про реальність);

--прогностичній (здатність застосовувати різні техніки для мінімізації деструктивних форм конфлікту і переведення їх у позитивне русло);

регулятивній (здатність здійснювати діяльність посередника або медіатора, тобто

з'ясувавши позиції, інтереси і цілі учасників конфлікту, посередник здійснює збалансоване вирішення конфлікту);

--ціннісній (здатність змінювати ставлення до конфлікту в умовах розширення контактів, діяльності);

рефлексивній (здатність до реконструкції ускладнень, що з'являються, і визначення їх причин). Ця функція забезпечує розвиток образу-Я людини і дозволяє їй не тільки виконувати певну діяльність, але й знати, як їй це робити;

інтегративній (є провідною, її призначення полягає в тому, щоб дана компетенція мала продуктивний характер).

На основі проведеного дослідження А.Б. Нємкова констатує, що процес становлення конфліктологічної компетенції має рівневий характер:

низький (деструктивний), який передбачає низький рівень або відсутність знань (наявність загальних уявлень) про техніки вирішення конфлікту;

середній (непродуктивний) характеризується проявом інтересу до конфліктологічних знань, здібностями до часткової модифікації наявної системи знань про конструктивне вирішення конфлікту залежно від ситуації;

високий (конструктивний) характеризується позитивною “Я-концепцією”, розвинутими рефлексивними здібностями як відносно себе, так і відносно партнера і ситуації в цілому, як результат -- наявність антиципованих здібностей (здібності передбачати результат дії) [8].

Критерієм виділення рівнів виступає ступінь стійкості використання технік, спрямованих на конструктивне вирішення конфлікту.

У роботах A.B. Дорохової конфліктна компетенція розкривається як сукупність конфліктологічних питань, вирішення яких входить в обов'язки фахівців [2].

На думку Н.В. Самсонової, конфліктологічна компетенція фахівця -- це сукупність конфліктологічних знань як виду професійних знань про конфлікт і пов'язаних із ним явищ, фактів. Як і будь-які професійні знання, знання про професійний конфлікт виступають важливим компонентом професійної культури і виконують функцію інформаційного базису для орієнтовно- перетворюючої діяльності фахівця в ситуаціях професійного конфлікту. Тому показниками сформованості конфліктологічної компетенції є два критерії: 1) адекватно зрозумілий конфлікт і 2) відсутність помилок у визначенні складної ситуації професійної взаємодії як конфліктної на основі системи знань про конфлікт [10].

Виходячи з означеного, Н.В. Самсонова відносить конфліктологічну компетенцію до інформаційного блоку професійно важливих конфліктогенних якостей фахівця в моделі конфліктологічної культури.

Конфліктологічна компетентність фахівця визначається дослідницею через систему конфліктологічних вмінь вирішення професійних конфліктологічних завдань з управління конфліктом і виконання перетворюючої функції відносно конфліктогенного професійного середовища.

Показниками сформованості конфліктологічної компетентності є: 1) ступінь вирішення конфлікту; 2) наявність перетворень в конфліктогенному професійному середовищі в результаті вирішення фахівцем професійних конфліктологічних завдань з управління конфліктом. У моделі конфліктологічної культури ці професійно важливі якості становлять операційний блок [10].

Представлені інтегровані характеристики "Наука і освіта", №5, 2014

конфліктологічної культури фахівця і їх показники відтворюють закономірності саморегуляції суб'єкта праці у взаємодії з конфліктогенним професійним середовищем: у процесі сприйняття і визначення складної соціальної ситуації як конфліктної, на основі конфліктологічних знань і конфліктної позиції. Конфліктологічна компетенція реалізується у вигляді конфліктологічної пізнавальної діяльності;

конфліктологічна компетентність реалізується в конфліктологічній перетворюючій діяльності;

конфліктологічна готовність розглядається в якості перехідного етапу від пізнання конфліктогенного середовища до його перетворення на основі інтелектуальних (зняття невизначеності ситуації), ситуативних (пошук у самому собі мобілізуючих факторів для виходу з конфліктної ситуації), ретроспективних (аналіз власного досвіду з метою його актуалізації в конфліктній ситуації) і перспективних (самоактуалізація конфліктної позиції) рефлексій.

Таким чином, за Н.В. Самсоновою, конфліктологічна культура особистості -- це якість особистості, яка проявляється в здатності вирішувати проблеми і долати протиріччя конструктивними способами [10].

Зміст конфліктологічної культури може бути розкритий через: культуру ціннісно-смислової сфери; культуру мислення; культуру почуттів; комунікативну культуру; культуру уявлень; відчуття контексту. А відтак, розвиток конфліктологічної культури особистості має базуватися на конфліктологічній грамотності і конфліктологічній компетентності людини, утворюючи разом з ними конфліктологічну освіту/конфліктологічну підготовку особистості. При цьому у розвитку конфліктологічної культури важлива роль відводиться усвідомленню контексту (за A.A. Вербицьким): контексти поведінки опонента в конфліктній ситуації; зовнішні контексти вибору стратегії поведінки в конфліктній ситуації; внутрішні контексти вибору стратегії поведінки в конфлікті; динаміка (стадії) конфлікту як контекст його управління [10].

Конфліктологічна компетенція, як володіння системою знань про конфлікт, створює передумову для формування прагнень застосувати отримані знання в професійній діяльності, для вирішення проблем самовдосконалення як індивідуального, так і професійного рівня.

Виходячи з того, що специфіка емпіричного пізнання якраз і проявляється в тому, що за відсутності цілісного відбиття об'єкта окремим його елементам надається значення загальності, науковцями й використовуються різноманітні поняття, як-то: компетенція, готовність, компетентність.

Одним із перших, хто підняв проблему конфліктологічної компетентності на концептуальному рівні, був В.Г. Зазикін [5]. Автор розглядає конфліктологічну компетентність як когнітивно- регуляторну підсистему професійно значущої сторони особистості, що містить відповідні спеціальні знання і вміння.

Подібної точки зору дотримується й Д.В. Івченко, який, за результатами проведеного дослідження,також робить висновок, що професійна компетентність є складовою частиною професіоналізму і реалізується на соціальному, особистісному й індивідуальному рівнях професійної діяльності [6]. Цим рівням відповідають соціальна, особистісна й індивідуальна компетентності, а їх сформованість виступає основою й умовою для успішної реалізації спеціальної компетентності. Конфліктологічна компетентність відноситься до соціальної компетентності, а тому вона містить перцептивну, комунікативну, міжособистісну й управлінську компетентності, реалізує прикладні (ситуативні) аспекти спеціальної професійної діяльності. Остання складова, з одного боку, відрізняє конфліктологічну компетентність від інших видів професійної компетентності, з іншого боку, виступає основою для

Література

компетентність студент конфлікт

Болтунова Г.М. Формирование готовности учителя к разрешению конфликтных ситуаций в педагогическом процессе / Г.М. Болтунова // Оптимизация и интесификация педагогичес-кого процесса в вузе и школе: Межвуз. сб. науч. тр. -- Ишим, 1994. -- С. 65--67.

ВащенкоІ.В. Конфліктологія та теорія переговорів / І.В. Ващенко, М.І.Кляп. - К.: Знання, 2013. - С.191 - 100.

Гришина Н.В. Я и другие: общение в трудовом коллективе/ Н.В.Гришина. -- Л.: Лениздат, 1990. - С.141 - 144.

Дринка З.З. Дидактические условия подготовки студентов к решению профессио-нальных конфликтологических задач: Автореф. дис. ...канд. пед. н. / З.З. Дринка. -- Калининград, 2000. --20 с.

Зайцева Е.В. Психологические условия и факторы снижения конфликтности лич-ности в системе --руководитель-подчиненный”: Дис. ... канд. пси- хол. наук: 19.00.13 / Е.В. Зайцева -- М., 1998. -- 183 с.

Куликов А.Ю. Социально-психологические особенности деятельности командира подразделения по предупреждению и разрешению межличностных конфликтов кур-сантов вузов: Дис. ... канд. психол. наук: 19.00.05 / А.Ю. Куликов -- Ярославль, 2000.-- 81 с.

Любимова Г.Ю. Психология конфликта / Г.Ю.Любимов. -- М.: Педагогическое общество России, 2004. -- 160 с.

Размещено на Allbest.ru