Теоретичні підходи до проблеми взаємин та особливостей взаємодії людини і природи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні підходи до проблеми взаємин та особливостей взаємодії людини і природи

Сафін О.Д.

Анотації

У статті підкреслюється, що з позицій психології системний аналіз взаємодії людини з природою має на меті встановлення адекватності географічних та виробничих умов праці робітника його психофізіологічним і психологічним можливостям, а також вивчення поведінки і діяльності людини у змінених умовах існування. При порушенні процесів взаємодії людини і природи у людей виникає стрес, що викликає зміни взаємин між ними, спостерігаються зміни у перебігу різних психічних функцій, що призводить до зниження працездатності людини, виникнення негативних емоційних переживань і конфліктів. Сама система взаємодії людини і природи може виконувати роль емоціогенного чинника, тобто емоційне напруження виступає як результат впливу екстремальних чинників на людину. психофізіологічний поведінка адекватність

Ключові слова: взаємодія людини і природи, поведінка і діяльність людини, стрес, емоціогенний чинник, емоційне напруження, екстремальний чинни, ставлення людини до природи.

САФИН А. Д., КУЗЬМЕНКО Ю. В.

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ К ПРОБЛЕМЕ ВЗАИМООТНОШЕНИЙ И ОСОБЕННОСТЕЙ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ ЧЕЛОВЕКА И ПРИРОДЫ

В статье подчеркивается, что c позиций психологии системный анализ взаимодействия человека c природой имеет целью установление адекватности географических и производственных условий труда работника его психофизиологическим и психологическим возможностям, а также изучение поведения и деятельности человека в измененных условиях существования. При нарушении процессов взаимодействия человека и природы у людей возникает стресс, что вызывает изменения взаимоотношений между ними, наблюдаются изменения в протекании различных психических функций, что приводит к снижению работоспособности человека, возникновению негативных эмоциональных переживаний и конфликтов. Сама система взаимодействия человека и природы может выполнять роль эмоциогенного фактора, то есть эмоциональное напряжение выступает как результат воздействия экстремальных факторов на человека.

Ключевые слова: взаимодействие человека и природы, поведение и деятельность человека, стресс, эмоциогенний фактор, эмоциональное напряжение, экстремальный фактор, отношение человека к природе.

SAFIN О. D., KUZMENKO J. V.

ТИЕОКЕТІСАЬ АРРКОАСИЕБ ТО THE РКОБЬЕМ ОБ THE КЕЕАТЮХБШР AND ТНЕ INTERACTION ОБ MAN AND NATURE

The анісів emphasizes that from the positions of psychology, systems analysis о/human interaction with nature has the purpose of establishing the adequacy of geographic and industrial working conditions of the employee to his physiological and psychological capabilities, as well as the study of the behavior and activities of people in the changed conditions of existence. In violation of the processes of interaction between man and nature, people have stress, which causes changes in the relationship between them, there are also changes in the course of various mental functions. All this leads to reduced ability to work, the occurrence of negative emotional experiences and conflicts. The system of interaction between man and nature can act as emozionale factor, i. e. the emotional stress occurs as a result of exposure to extreme factors on human health. On the level of adapted influence: degree of intensity of klimatogeofizichnix ctrecoriv, their intensity, amount and variety, duration of inclination, to their influence. Natural ctrecori produce direct and mediated by the subject level of psychological resources influence on the level of the adapted personality.

The behaviour of the individual in terms of threats from natural hazards is a form of adaptation to complex climatologic conditions. Thus, the adaptation depends on the degree of vulnerability to the effects of natural hazards. Natural stressors have a direct and indirect subjective level of psychological resources impact on the level of adaptation of the individual.

Кeywords: co-operation man and nature, conduct and activity man, stress, emociogenniy factor, emotional tension, extreme factor, attitude man toward nature.

Постановка проблеми. Уce зрocтaючa у зв'язку з екологічною кризою кількість стихійних лих та аномальних природних явищ імперативно диктує необхідність більш детального аналізу їх впливу на людину з метою підвищення її стійкості до впливу психотравмуючих чинників природного характеру. Україна розташувалася на 23-му місці з 181 у рейтингу країн, уразливих до стихійних лих, складеного недержавною німецькою організацією Germanwatch. Тому це питання є актуальним не лише для регіонів зі складними кліматогеографічними умовами, але і для тих, які до останнього часу вважалися відносно благополучними у цьому відношенні, такими, як, наприклад, Одеса, яка лише за 2013 рік двічі відчувала підземні поштовхи, викликані землетрусами у сусідній Румунії.

Незважаючи на те, що існуючі дослідження присвячені в основному негативним психологічним і психопатологічним наслідкам стихійного лиха, що диктується необхідністю надання екстреної психологічної та психіатричної допомоги населенню постраждалих регіонів, а також специфікою професійної діяльності персоналу і його надійності в екстремальних ситуаціях природного характеру, життєдіяльність людини в умовах підвищеної небезпеки природних катастроф, її психологічна "ціна" ще не були предметом спеціального дослідження українських психологів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Інтерес до взаємин людини та її географічного оточення проявляється в європейській думці ще з часів античності, яка вважала, що існує залежність між захворюваннями і кліматичними характеристиками різних місць. Основна ідея Гіппократа - вплив середовища на людину - була і є напрямком досліджень учених аж до наших днів. Єдність і взаємовплив людини і природи підкреслювалася багатьма відомими мислителями і дослідниками у самих різних галузях науки. В. Вернадський зазначав, що людина і людство нерозривно пов'язані з біосферою, є невіддільними від неї. Величезну роль біосфери у процесі етногенезу підкреслював Л. Гумільов. На думку Б. Ананьєва, проблема ноосфери є найбільш важливою галуззю природознавства і пізнання людини у цілому.

У вітчизняній психології проблема взаємодії людини і природи розглядалася у трьох напрямках: дослідження екологічної свідомості та суб'єктивного ставлення до природи; дослідження проблем надійності людини- оператора у складних та екстремальних умовах діяльності та дослідження психопатологічних наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. Питання специфіки і динаміки екологічної свідомості, суб'єктивного ставлення людини до природи є предметом вивчення таких дослідників, як C. Дерябо, Ю. Швалб, C. Шмалей, А. Ясвін. Ставлення людини до природи розглядається ними як чинник покращення екологічної ситуації і ставлення людини до природи. Суб'єктивне сприйняття і ставлення до природи є, з точки зору авторів, складовою частиною екологічної свідомості людини, її картини світу, впливає на її поведінку у природі. Але природа у цих дослідженнях розглядається, швидше, як щось статичне, таке, що не створює проблем і перешкод для людини, що взаємодіє з нею.

Мета статті - прeзeнтaцiя рeзультaтiв пcиxoлoгiчнoгo aнaлiзу тeoрeтичниx пiдxoдiв дo прoблeми взaємин тa ocoбливocтeй взaємoдiї людини і природи.

Виклад основного матеріалу дослідження.

У XIX столітті ідєї Гiппoкрaтa oфoрмилиcя в oкрeмий напрямок європейської філософської думки - "енвайроменталізм". Цей напрямок можна визначити як сукупність поглядів, згідно з якими первинне значення надається впливу на людину природного середовища. Природне оточення жорстко регламентує умови життя людей. Людська поведінка крізь призму ідей енвайроменталізму бачиться суворо орієнтованою на пристосування до обставин, сформованих природним середовищем. Природні сили у будь-якій ситуації розглядалися як незалежна змінна, а поведінка людини - як залежна [1].

Наприкінці XIX - початку XX століття з'являється новий напрямок географічної думки - "географічний детермінізм". Згідно з цим напрямком, глибинні корені будь-якого компоненту людської діяльності на основі при- чинно-наслідкового зв'язку може бути виведено з умов природного оточення. Людина завжди зазнає впливу стихійних сил природи, що знаходяться поза її контролем. З середини 20-х років XX століття у Франції оформляється "поссибілізм". Його послідовники дотримувались думки, що людина є активним елементом, а оточуюче її середовище - пасивним, інертним началом, яке створює умови для діяльності людини, тобто можливості. Послідовники "пробабілізму", що склався у 50-і роки XX століття, дотримувалися проміжної точки зору: деякі природні умови створюють більш сприятливі умови розвитку, а інші - менш сприятливі. Питання полягало лише у тому, які умови вважати більш, а які - менш сприятливими. Перелічені напрямки географічної думки розглядали природне середовище як заздалегідь заданий чинник, фактично ігноруючи діяльність людини щодо зміни цього середовища. Незадоволеність переліченими моделями і прагнення знайти нові принципи розуміння взаємозв'язків людини і середовища її проживання сприяли розвитку "поведінкової географії" у 70-і роки XX століття. Коло розглянутих проблем значно розширилося. Туди включалися і соціальні питання, і питання охорони навколишнього середовища та низка інших, різко зросла кількість міждисциплінарних досліджень, у тому числі з використанням методології і методів психологічної науки.

Вільям Кірк увів у контекст географічних досліджень положення гештальтпсихології [1]. Він вважав, що вчинки людей залежать від сприйняття ними свого природного оточення. Погляд на світ при цьому може значно спотворювати реальність, значною мірою залежачи від цінностей, що переважають у рамках тієї чи іншої культури.

Ідеї єдності, взаємозв'язку людини і природи одержали свій розвиток у вченні про ноосферу В. Вернадського, який вважав, що вплив людини на природу зростає настільки стрімко, що незабаром сама людина перетвориться на нову геологічну силу, що формує вигляд Землі [2]. Біосфера перейде у новий стан - ноосферу, почнеться розвиток природи і людського суспільства. Ноосфера, на його думку, є нове геологічне явище на нашій планеті. На ній уперше людина стає найбільшою геологічною силою. Вона може і повинна перебудовувати своєю працею і думкою сферу свого життя, перебудовувати докорінно порівняно з тим, що було раніше. Л. Гумільов у своїй праці, присвяченій проблемам етногенезу і біосфери Землі, розглядає несподівані аспекти взаємодії природного середовища і людини. На його думку, людство, як вид, є єдиним й у цьому аспекті являє собою антропосферу нашої планети [3]. Однак внутрішньовидове етнічне розмаїття дозволяє вбачати мозаїчну антропосферу як етносферу - частину біосфери Землі. Адаптація в етногенезі - пристосування етносу до ландшафту, відбувається шляхом вироблення змінених стереотипів поведінки. Ставлення до ландшафту є, згідно Л. Гумільова, показником фази розвитку етносу. Таким чином, в основі російської філософської думки XIX-XX століть - уявлення про єдність і взаємовплив людини і природи.

У XXI столітті у зв'язку з усе зростаючою екологічною кризою відбувається процес екологізації науки, зумовлений дедалі зростаючим усвідомленням відповідальності людини за наслідки розвитку цивілізації. Широкий спектр сучасних екологічних проблем обумовлює необхідність їх комплексного міждисциплінарного аналізу, який не може виконати жодна з наук окремо. Міждисцилінарний характер проблеми підкреслювався представниками різних наук, у тому числі психології.

Однією з важливих сторін взаємодії людини і природи є вивчення поведінки і діяльності людини у змінених умовах існування. При порушенні процесів взаємодії людини і природи у людей виникає стрес, що викликає зміни взаємин між ними, cпocтeрiгaютьcя зміни у пєрє6ігу рiзниx пcиxiчниx функції. Усе цє призвoдить дo знижєння прaцeздaтнocтi людини чи групи людєй, виникнєння нeгaтивниx eмoцiйниx пeрeживaнь і кoнфлiктiв. Дocтaтньo чітка клacифiкaцiя пcиxiчниx cтaнiв людини у складних умовах взаємодії "людина - природа" до цих пір не розроблена. При описі та аналізі станів людини, що перебуває у складних природних умовах особливо важливу роль починає відіграти їх суб'єктивна сторона, тобто "суб'єктивне відображення як самого стану організму, так й умов, шо його визначають" [4].

Сама система взаємодії людини і природи може виконувати роль емоціогенного чинника, тобто емоційне напруження виступає як результат впливу екстремальних чинників на людину. Його ретельне вивчення є необхідним для розуміння всієї системи впливу несприятливих чинників на людину. Аналіз матеріалів, пов'язаних з впливом несприятливих чинників на взаємодію людини і природи показує, що в емоційному напруженні виняткова роль належить його психічним компонентам. Нормальний рівень емоційного напруження допомагає людині у вирішенні професійних завдань, так як при цьому відбувається мобілізація резервів організму. Тривалі стани емоційного напруження негативно позначаються на процесі діяльності, аж до виникнення нервово-емоційного зриву. Але складні ситуації, що виникають у процесі взаємодії людини і природи, здатні чинити на людину не тільки несприятливий вплив. Такі ситуації можуть актуалізувати у ній потенційні можливості, непомітні у звичайних умовах. Таким чином, подальше вивчення чинників стресу у процесі взаємодії людини з природою дає можливість намітити шляхи використання цього чинника для успішного вирішення проблеми адаптації людини до критичних чинників клімато-геофізичного середовища.

Аспекти взаємодії людини з природною стихією, що мають психопатологічний аспект, розглядалися Є. Гриневич, Ц. Короленко, М. Ре- шетниковим, В. Скребцем, Н. Тарабриною та ін. Вони розглядають психопатологічні ефекти, що виникають при впливі стихійних лих і природних ексцесів на людину, клінічні особливості психогеній при екстремальних ситуаціях, питання профілактики та особливості трудової діяльності у складних та екстремальних природних умовах. Ц. Короленко приділяє велику увагу питанням психофізіологічної адаптації до екстремальних умов [5]. М. Решетніков розробляє психофізіологічні аспекти стану, поведінки і діяльності постраждалих в епіцентрі стихійного лиха [6]. В. Моляко, Н. Тарабріна, O. Лазебная вивчали вплив "невидимого" радіаційного стресу на постраждалих у результаті Чорнобильської аварії, а також психологічні особливості перебігу післятравматичного стресу [7; 8], В. Панок, В. Скребець, С. Яковенко - психологічну феноменологію екологічної катастрофи на матеріалах Чорнобильської катастрофи [9], С. Яковенко - надання психологічної допомоги потерпілим від катастроф на прикладі післячорнобильської ситуації [10].

На людей, які перебувають в екстремальних і близьких до екстремальних обставинах, впливає безліч вражаючих чинників. При цьому психогенний вплив таких умов складається не лише з прямої, безпосередньої загрози життю людини, але й з опосередкованої, пов'язаної з очікуванням її реалізації. При раптовому розвитку життєнебезпечної ситуації основною емоцією, що моделює психічні порушення, є страх. Відносно повільний розвиток катастрофи або стихійного лиха викликає психічні порушення, облігаторною ознакою яких є афект тривоги, що становить основи розвитку у подальшому тривалих невротичних розладів й особистісних декомпенсацій. Після завершення різних варіантів катастроф і стихійних лих у більшості людей, що перебували у місці подій, відзначається підвищена реакція на ті чи інші несприятливі обставини. У період, коли сила впливу екстремального чинника і темп розвитку життєнебезпечної ситуації є об'єктивно надлишковими, індивідуальні форми реагування відіграють меншу роль і переважають прості реагування у вигляді тривоги та астенії. Коли стресовий вплив стає хронічним і розглядається як життєві труднощі, інтрапсихічна переробка набуває особливої значущості.

У сучасній зарубіжній психології існує декілька напрямків досліджень, що розглядають різні аспекти взаємодії людини і природи. Це Environmental psychology (психологія навколишнього середовища], Behavioral geography (поведінкова географія], Есо^ісаі psychology (екологічна психологія] і Disaster psychology (психологія катастроф]. Особливості сприйняття природних ландшафтів, оцінки міського та сільського географічного середовища, відносно спокійних (не екстремальних] взаємовідносин людини і природи розглядаються у зарубіжній психології у межах психології навколишнього середовища, екологічної психології і поведінкової географії. Екологічна психологія досліджує взаємозв'язки між змінними ceрeдoвищa і різними характеристиками психіки людини. Людина розглядається у динамічній взаємодії з оточуючим його середовищем. Головними змінними взаємодії людини й оточуючого середовища виявляються сприйняття і когнітивність - процеси розумової діяльності, що дозволяють людині сприймати, осмислювати довкілля і приймати рішення щодо цього [11]. На думку Дж. Голда, величезне значення для розуміння взаємодії людини з навколишнім середовищем мають також мотивація, емоції та установки людини.

Поведінкова географія є проявом біхевіоризму у географії. У сфері її уваги - механізми адаптації людини до фізичного та соціального середовища. Принциповою особливістю поведінкової географії є її міждисциплінарний характер. У ній розводяться поняття "об'єктивного середовища", або світу дійсності, що піддається безпосередньому вимірюванню, і "поведінкового середовища", тобто світу свідомості. Уявлення людини про зовнішні чинники її поведінки можуть суттєво відрізнятися від реальних зовнішніх обставин того природного середовища, у якому живе і діє людина [4; 11].

З точки зору багатьох західних дослідників, важкість наслідків стихійного лиха є, принаймні частково, наслідком пануючої у конкретному регіоні техніко-економічної системи [11]. Отже, вплив як масштабних стихійних лих, так і менш важкі за своїми наслідками ударів стихії необхідно оцінювати, виходячи з усього комплексу умов, у яких перебуває спільнота людей, що зазнала цього впливу, враховувати як силу самої стихії, так і наявні у їх розпорядженні ресурси для відновлення прийнятного рівня життя, соціально-економічний контекст.

Зарубіжні дослідження присвячені також проблемам пом'якшення негативного впливу стихії на людину, де особлива роль надається соціальній підтримці, чинникам уразливості людини до стихійних лих; ролі організованої підтримки служби психічного здоров'я у пом'якшенні їх негативних наслідків; проблематиці післятравматичного стресу у результаті стихійних лих, його діагностики і корекції у жертв стихійного лиха. У дослідженнях розглядається також роль достовірної інформації про загрозу підвищення ступеня готовності населення до лиха; сприйняття та оцінки ризиків, пов'язаних з небезпечними геофізичними явищами у тих, хто мешкає у зоні підвищеного ризику природних катастроф. Предметом дослідження у зв'язку з підвищеною небезпекою природних лих також є особливості часової орієнтації та проблеми подолання отриманих психічних травм, специфіка реакцій на небезпечні природні явища залежно від статі і віку. Численні роботи присвячені вивченню специфіки реакцій залежно від характеру лиха. Найбільш часто проводиться різниця між реакціями людей на лиха суто природного характеру, так званими паШге-т^е disasters, і лихами екологічного чи техногенного характеру або huгnan-made disasteгs.

Висновки. Поведінка особистості в умовах загроз з боку небезпечних природних явищ є формою адаптації до складних кліматогеофізичних умов. Вона є відносно незалежною від ступеня власне психологічних (суб'єктних] ресурсів і ступеня адаптованості-дезадаптованості. Адаптованість залежить від ступеня уразливості до впливу небезпечних природних явищ. Чим більш різноманітний і масований вплив цих явищ відчуває на собі особистість, тим у більшій напрузі перебувають її адаптаційні механізми. На рівень адаптованості впливають: ступінь інтенсивності кліматогеофізичних стресорів, їх інтенсивність, кількість і розмаїтість, тривалість схильності до їх впливу. Природні стресори справляють прямий та опосередкований суб'єктним рівнем психологічних ресурсів вплив на рівень адаптованості особистості.

Перспективами подальших досліджень в обраному напрямку може стати обґрунтування та розробка системи оптимізації взаємовідносин людини і природи як з точки зору екології у традиційному сенсі, так і з точки зору екології самої людини як частини природи; дослідження психологічних особливостей суб'єктивного ставлення до природи взагалі та одного з її часткових проявів - суб'єктивної інтерпретації природних загроз зокрема.

Список використаних джерел

1. Говорушко C. М. Влияние природных процессов на человеческую деятельность / C. М. Говорушко. - Владивосток: Дальнаука, 1999. - 195 с.

2. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере / В.И. Вернадский // Успехи современной биологии. - 1944. - Т. 18. - Вып. 2. - C. 113 --120.

3. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли / Л.Н. Гумилев. - М. : ACT, 2005. - 399 с.

4. Душков В. А География и психология: подход к проблемам / В.А. Душков. - М. : Мысль, 1987. - 288 с.

5. Короленко Ц.П. Крайние варианты нормы психофизиологической адатации к экстремальным условиям / Ц.П. Короленко // Психология чрезвычайных ситуаций. - Минск: Харвест, 2001. - C. 135--153.

6. Психофизиологические аспекты состояния, поведения и деятельности пострадавших в очаге стихийного бедствия / [Решетников, Ю. A. Баранов, A. П. Мухин, C. В. Чєрмянин] // Психо- лoгичecкий журнал. - 1989. - № 4. - Т. 10. - C. 125--128.

7. Моляко В. A. Психологические последствия природной катастрофы / В. A. Моляко // Психологический журнал. - 1992. - Т. 13. - №1. - C. 135--146.

8. Тарабрина Н.В. Уровни субъективно-личностного восприятия и переживания "невидимого" стресса / Тарабрина Н.В., Лазебная E. O., Зеленова М. E., Петрухин E. В. - Режим доступа: http://www. psychological. гu/default. aspx?s=0&p=60&0a1= 977&0о 1=3^1=0.

9. Панок В.Г. Психологічна феноменологія екологічної катастрофи (на матеріалах Чорнобильської катастрофи): монографія / Панок В.Г., Скребець В. O., Яковенко С. І. - К., 1998. - 302 с.

10. Яковенко С. І. Теорія і практика психологічної допомоги потерпілим від катастроф (на прикладі постчорнобильської ситуації): дис... д-ра психол. н. / Сергій Іванович Яковенко / Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - К., 1998. - 484 с.

11. Голд Дж. Психология и география: Основы поведенческой географии / Дж. Голд. - М. : Прогресс, 1990. - 304 с.

Spysok vykorystanyh dzherel

1. Govoгushko C. M. 'УЛуаше pгiгodnyx pгoceccov па сііе^е^ескиуи deyatel,noct, / С. M. Govoгushko. - УМ^ойок: Dal,nauka, 1999. - 195 с.

2. Vemadckij V. І. ^скоГко ^v о noocfeгe / V. І. Vemadckij // исрехі covгemennoj biologii. - 1944. - T. 18. - Vyp. 2. - С. 113 --120.

3. Gumu^ L. N. EHtnogenez і biocfeгa 2ет 1і / L. N. Gumu^. - M. : АСТ, 2005. - 399 с.

4. Dushtov V. A. Geografiya і pcixologiya: podxod к ргоЫетат / V. A. Dushtov. - M. : Myd', 1987. - 288 с.

5. Когоіепко С. P. Krejn^ vaгianty погту pcixofizio- logicheckoj adatacii к ehkctгemal,nym udoviyam / С. P. Когоіепко // Pcixologiya chгezyychajnyx cituacij. - M^fe Xaгvect, 2001. - С. 135--153.

6. Pcixofiziologicheckie acpekty сойоуапіуа, povedeniya і deyatel,nocti poctгadavshix v ochage ctixijnogo bedctviya / [M. M. Reshetnikov, Y. А. Вагапоу A. P. Mu- хіп, С. V. СНегтуапіп] // Pcixologicheckij zhura! ---- № 4. - T. 10. - С. 125--128.

7. Molyako V. А. Рсіхо^іЛескіе рос^сЫуа pгiгodnoj каїайгоїу / V. A. Molyako // Pcixologicheckij zhumal. - 1992. - T. 13. - №1. - С. 135--146.

8. ТагаЬгіпа N. V. Urovrn шb"ektivno-Иchnortnogo vocpгiyatiya і peгezhivaniya "nevidinюgo" ctгecca / ТагаЬгіпа N. V., Lazebnaya E. О., Zelenova M. E., РеЛ гихіп, E. V. - Rezhim doctupa: http://www. psychological. гu/default. aspx?s=0&p=60&0a1= 977&0о 1=3^1=0.

9. Рапок V. G. Pcixologichna fenomenologiya ekologichnoї katactгofi (па mateгialax СНогпоЬіІ'с'кої katactгofi): monogгafiya / Рапок V. G., СкгеЬес' V. О., Yаkovenko С. І. - K., 1998. - 302 с.

10. YAkovenko С. І. Теогіуа і ргакЛка рсіхо^і^пої dopomogi poteгpilim vid katactгof (па pгikladi poctchoгnobil,c,koї cituacїї): dk... d-га рсіхої. п. / Се^ц ^апоуіЛ Yakovenko / Inctitut рсіхо^ії іт. G. С. Koctyuka APN икгаїпі. - K., 1998. - 484 с.

11. Gold Dzh. Pcixologiya і geogгafiya: Ocnovy povedencheckoj geogгafii / Dzh. Gold. - M. : Prog^re, -- 304 с.

Размещено на Allbest.ru