Найважливішим чинником взаємодії різних країн, суспільств, соціальних груп є характер ставлень між ними. Чільне місце серед них посідає задекларований документально принцип толерантності у міжнародних відносинах. Вважалося, що згода застосування принципу толерантності у взаємостосунках між країнами принесе взаєморозуміння, взаємоповагу народам. Всупереч цьому ми спостерігаємо відверту агресію, яка повсякчас проявляється в різних цивілізованих суспільствах. Цей феномен вимагає подальшого вивчення проблеми толерантності і пошуків шляхів зменшення соціальних напружень.

Слід зауважити, що до 90-х років термін "толерантність" не був поширений у філософській, психолого-педагогічній та інших суспільних науках. Натомість, це був усталений в медицині термін, який походить від "tolerantia" (лат.), що означає пасивне терпіння, добровільне страждання, асоціюється з такими поняттями, як біль, зло. У медицині його зміст полягає в повній або частковій відсутності реакції на чужорідні речовини: організм втрачає інстинкт самозбереження і стає байдужим до наявних загроз. У цьому розумінні толерантність має значення патології.

У 90-х роках медичний термін "толерантність" почав активно переноситись на суспільство і вживатися майже у синонімічному значенні замість усталеної і звичної на побутовому рівні "терпимості", тобто відбулася трансформація його значення. Одна зі статей ухваленої генеральною конференцією ЮНЕСКО в 1995 році "Декларації принципів толерантності" починається зі слів "Толерантність означає повагу." Відбулася заміна первинного значення на протилежне: патологія була представлена як чеснота. Адже очевидно, що терпіння і повага - це майже протилежні поняття: одна справа поважати людину, і зовсім інша - терпіти її.

Відтоді почалося активне вивчення цього феномену в межах різних наук. Дослідженню природи і сутності толерантності присвячено праці філософів (О. Довгополової, Р. Валітової, В. Зінов'єва, В. Золотухіна, Н. Круглової та інших), в яких представлено широкий спектр розуміння толерантності - від байдужості до конфлікту. Соціологи (Г. Бутигін, Е. Дюргейм, О. Швачко та інші) розглядають толерантність переважно як природу морального ідеалу, що формується в результаті історичного добору правил співіснування, норм поведінки і переходить на рівень світоглядних позицій у пізнанні суб'єктів взаємодії.

І. Бех, А. Бодальов, В. Кан-Калік, А. Петровський, Т. Радіонов та інші дослідники розглядають толерантність як партнерство у спілкуванні, суб'єкт-суб'єктну взаємодію; М. Бахтін, В. Біблер - як формування культури діалогу; А. Асмолов, С. Бондирєва, В Глєбкін, Д. Колесов, Л. Шайгерова - як формування установок толерантної свідомості, здатність індивіда без заперечення та протидії сприймати чужі думки, стиль життя, характер поведінки та інші особливості, що у сумі становлять основу відмови від агресії.

Учені А. Петрицький, А. Зимбула, Ю. Іщенко, В. Золотухін, С. Головін, А. Асмолов і Г. Солдатова вирізняють у толерантності терпимість як її складову, вважаючи толерантність ширшим поняттям.

Усталено терпимість розуміється як "моральна якість, що характеризує ставлення до інтересів, переконань, вірувань, звичок, поведінки інших людей, виражається у намаганні досягнути взаємного розуміння й узгодження різнорідних інтересів і точок зору без застосування примусу, переважно методами роз'яснення і переконання" [7, с.308].

У деяких дослідників проблеми толерантності (О. Жадан та інші) терпимість асоціюється із пасивним прийняттям людиною навколишньої реальності, зі здатністю "підставити другу щоку". Водночас, говорячи про толерантність, мають на увазі активну життєву позицію [4, с.78].

Отже, аналіз наукових праць, присвячених дослідженню проблем толерантності, свідчить, що між поняттями "толерантність" і "терпимість", представленими у філософії, етиці, соціології, психології та інших науках, немає достатньо чіткого розмежування.

Метою статті є висвітлення сучасного бачення феномену терпимості й толерантності, їхньої сутності, змістового наповнення, схожості й відмінності, структури та психологічних механізмів формування.

Результати останніх психолого-педагогічних досліджень проблеми формування толерантності особистості переконують нас, що розмежування понять терпимості і толерантності, розуміння їхньої сутності відбуваються за визначенням внутрішніх механізмів їх виникнення і розвитку. Так, О. Клєпцова, досліджуючи психологічні механізми формування толерантності, аргументовано виокремила в процесі її виникнення і розвитку терпимість як окрему ланку, що посідає визначальне місце, має вагоме значення, оскільки є внутрішнім гнучким механізмом існування позиції ненасилля, зорієнтованим на іншу людину, на прийняття і розуміння її у зіставленні із собою і своїми поглядами. На її думку, терпимість - складна особистісна якість, у якій виражається ставлення людини до світу загалом, до речей, предметів, інших людей, їхніх поглядів, до самої себе, яка актуалізується і виступає активною формою реагування за наявності певного бар'єру, перепони (незбіг поглядів, думок оцінок, вірувань, поведінки людей), що переживаються у вигляді роздратованості, неприйняття поглядів, установок і т.п., і яка проявляється у прийнятті (розумінні, емпатії) і терпінні (витримці, самовладанні, самоконтролі), характеризується підвищеною сенситивністю до перепони чи бар'єру (людина, речі, предмети). Межі прояву терпимості - від поблажливості, співробітництва (як узгодження думок, дій, взаємоочікувань і т.п.) до поступливості [5, с.7-15].

Терпимість ґрунтується на співпереживанні, яке веде до з'ясування цілей взаємодії з протилежною стороною, мотивацій і поглядів. Непогодження з думками, поведінкою іншого не призводить до конфлікту, а передбачає існування їх як даності, об'єктивно існуючої реальності, збереження при цьому внутрішнього спокою, самоповаги, свободи. "Неосуджуюче розуміння" (К. Роджерс), емпатія дають партнерові по взаємодії змогу зосередитися на своїх глибинних внутрішніх процесах, сприяють особистісному зростанню. На цій основі відбувається безоцінювальне прийняття об'єкта нетерпимості. У взаємодії з людьми це проявляється як справжня щирість і відкритість.

Терпимість, що ґрунтується на розумінні, прийнятті, емпатії об'єднує в собі самодостатність, доброзичливість, тактовність, почуття гумору і власної гідності, сприяє поступовому пізнанню інших точок зору, прагнень, ідеалів, звичаїв. Так поступово відбувається свідоме витіснення гордині, егоїзму, мстивості, агресивності, цинізму, байдужості, відстороненості від учасників взаємодії та інших Его-потягів, що становлять егоїстичне ядро особистості, її глибинний шар [1, с.21].

Толерантність О. Клєпцова пов'язує з емоційною стійкістю, зі зниженою сенситивністю до об'єкта (перепони), межі зовнішнього прояву якої поширюються від зверхності, стриманості, терпеливості до безпорадності. Толерантність у цьому розумінні виступає як пасивна форма реагування.

Головна різниця між терпимістю і толерантністю полягає у мотиваційно-ціннісному вираженні: як повному прийнятті і терпінні при терпимості та частковому прийнятті і частковому терпінні при толерантності. Отже, терпимість має активний творчий характер (мотивація має позитивну спрямованість - турбота, розуміння, симпатія), а толерантність пасивна щодо себе й інших (мотивація має негативний характер - байдужість, пасивність, цинізм) [5, с.29-30].

Протилежною до терпимості є категорія нетерпимості, і ми у ракурсі досліджуваної нами проблеми маємо розглядати парадигму, яку утворюють відповідні до визначених категорій терпимі, толерантні і нетерпимі ставлення.

В основі цих ставлень лежить оцінка певного об'єкта завдяки постійному з ним зв'язку. Вони супроводжуються відповідно позитивними чи негативними емоціями. Оскільки терпимість, толерантність і нетерпимість в ієрархії є базовими, то вони породжують часткові ставлення.

Терпимість як ставлення породжує ставлення довіри, готовність до компромісу, співробітництва і позитивні почуття - радість, товариськість, дружелюбність.

Толерантність - відстороненість, пасивність, байдужість до іншого, цинізм.

Нетерпимість викликає негативізм, недоброзичливість, зневагу, тенденцію загострювати ситуацію, бажання термінової зміни поведінки, поглядів і позицій іншого й негативні емоції - роздратування, злостивість, презирство, гнів.

Окремі прояви терпимості, толерантності і нетерпимості усталюються, емоційно закріплюються і стають характеристикою стилю поведінки людини, рисою його характеру, яка в кінцевому результаті значним чином впливає на її життєвий шлях, успіхи та досягнення.

Важливим для пошуку шляхів виховання терпимості і толерантності в особистості є з'ясування механізмів їх виникнення. Під механізмом ми розуміємо послідовність станів, процесів, якостей, що забезпечують функціонування більш складної системи, дії чого-небудь [6].

Важливим психологічним механізмом виникнення терпимості та толерантності є терпіння, яке забезпечує їхнє функціонування [3, с.81]. Сутність терпіння як механізму, який забезпечується задіянням витримки, самовладання, самоконтролю, в тому, що воно стримує імпульсивні стани і дії. Витримка дає змогу загальмувати вплив певних спонук, які заважають успішному просуванню до мети. Самовладання допомагає перерозподілити почуття і вибірковість уваги. Тобто, у витримці головним є стримання, а у самовладанні - перерозподіл уваги. Витримка і самовладання мають сполучатися із самоконтролем, який як атрибут самосвідомості регулює усі сфери психічного життя людини.

Терпіння як психологічний механізм дає можливість знизити межу чутливості до несприятливих факторів. Вважають, що саме терпіння є основою толерантності та терпимості. Згодом терпіння як психічний стан закріплюється і переростає у терпеливість, яка вже є якістю особистості. Терпіння і терпеливість передують виникненню саме терпимості.

Однак, провідним механізмом терпимості є прийняття, суть якого полягає у включення іншої людини в індивідуальний простір особистості завдяки розумінню, емпатії. Розуміння передбачає вміння зрозуміти те, що відбувається, мотивацію певних вчинків, дій, світогляд іншого. Розуміння без особистісного залучення може призвести до відсторонення від іншого. Емпатія - це явище, що визначає спрямованість особистості на іншу людину у формі співпереживання або співчуття (Т.П. Гаврилова, Л.П. Стрєлкова та інші), "співчутливе розуміння", емоційно-інтуітивне прийняття і осягання внутрішнього світу іншого [2, с.24].

Сприяє прийняттю впевненість у собі, готовність приймати відповідальність за свої дії, конструктивний підхід до вирішення проблем і бажання не порушувати інтересів інших.

Отже, підкреслюємо, що терпимість означає прийняття чогось як даності, як об'єктивно існуючої реальності; терпіння відступає на другий план, не втрачаючи при цьому свого потенціалу; за толерантного ставлення, навпаки, на перший план виступає терпіння; прийняття або на другому плані, або взагалі не актуалізується [5, с.40].

Відповідно до діяльнісного підходу, структура терпимого, толерантного і нетерпимого ставлень розглядається у комплексі когнітивного, емоційно-ціннісного і практично-діяльнісного компонентів.

Розглянемо зміст кожного компонента відповідно до виду парадигми терпимості (табл.).

Таблиця. Зміст компонентів структури ставлень

Нетерпиме ставлення є відправною точкою у розвитку до терпимого ставлення. Толерантне ставлення є проміжним етапом між нетерпимим і терпимим ставленнями, які, своєю чергою, актуалізуються за незбігу поглядів, оцінок, вірувань, поведінки і т.п. інших людей з поглядами, оцінками і очікуваннями суб'єкта взаємодії.

Правомірним є питання, до якої межі людині слід проявляти терпимість чи толерантність. Така межа визначається специфікою прояву особистістю терпимості або толерантності. Людина може проявляти терпиме ставлення до всього, якщо це не загрожує особисто їй або колективу, чи всьому соціуму. Якщо виникає загроза фізичної дії, то межі терпимості звужуються, і людина має право вжити необхідних дій або навіть примус до інших у межах існуючих законів. При толерантності межі більш розширені: людині байдуже те, що відбувається, поки воно безпосередньо чи опосередковано не торкається власне її. Особливості меж прояву терпимості та толерантності зумовлені характером внутрішньої активності цих станів: за толерантності поріг чутливості знижений, що виявляється меншим ніж за терпимості емоційним реагування на події, людей, явищ і т.д. Тобто, як уже згадувалося, толерантність виступає пасивною формою реагування. Натомість, терпимість передбачає активність на тлі витриманості, терпеливості, розуміння і, у кінцевому результаті, прийняття запропонованого суспільством виклику. Розширена свідомість від стриманості-витриманості до прийняття "іншого", ніж я, робить світосприйняття людини багатоманітним, цілісним, більш адекватним реальності [5, с.31].

Детальний аналіз особливостей толерантності, терпимості, нетерпимості та психологічних механізмів їх утворення і функціонування сприятиме розробленню педагогічних умов формування бажаних форм поведінки підростаючої особистості.

Література

1. Бех І.Д. Гуманістична педагогіка: перипетії становлення / І.Д. Бех // Педагогіка толерантності. - 2001. - Т.4, № 2. - С.120-123.

2. Братченко С.Л. Диагностика личностно-развивающего потенциала: метод. пособ. для школьных психологов / С.Л. Братченко. - Псков, 1997. - 157 с.

3. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций): монография / Ф.Е. Василюк. - М.: Изд-во Московского университета, 1984. - 200 с.

4. Жадан О.Л. Соціальний та педагогічний вимір толерантності / О.Л. Жадан // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. праць. - Вип.8, кн.І. - К., 2005. - С.78.

5. Клепцова Е.Ю. Психология и педагогика толерантности: учеб. пособие для слушателей с-мы дополнительного проф. пед. образования / Е.Ю. Клепцова. - М.: Академический Проект, 2004. - 176 с.

6. Психология личности: словарь-справочник / П.П. Горностай, Т.М. Титаренко, С.В. Васьковская [и др.] // под ред.П. П. Горностая, Т.М. Титаренко. - К.: Рута, 2001. - 318 с.

7. Словарь по этике / под ред.А. А. Гусейнова, И.С. Кона. - М.: Политиздат, 1989. - 447 с.

8. Толерантность (введение в проблему) / С.К. Бондырева, Д.В. Колесов. - М.: Изд-во Московского психолого-социального института; Воронеж: Изд-во НПО "МОДЭК", 2003. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru