Культура професійного мовлення у фаховій підготовці майбутнього лікаря

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУЛЬТУРА ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНЬОГО ЛІКАРЯ

Анотація

У статті здійснено теоретичний аналіз поняття «культура професійного мовлення». Мовленнєву культуру фахівця автор розглядає як показник інтелектуального потенціалу особистості, її соціальної спрямованості і духовно-моральної складової поведінки. Розглянуто місце професійного мовлення у структурі фахової підготовки майбутніх лікарів.

Ключові слова: мовлення, професійне мовлення, культура мовлення, культура професійного мовлення, майбутні лікарі, професійна підготовка.

Annotation

Keywords: speech, professional speech, speech culture, the culture of professional broadcasting, future doctors, professional training.

Специфіка професійної діяльності лікаря-терапевта полягає в тому, що зазвичай саме він стає для пацієнта «першою» ланкою у встановленні кінцевого діагнозу Від його уміння зробити попередні настанови залежить подальше фізичне та психологічне благополуччя пацієнта.

Особлива роль у становленні мовленнєвої культури лікарів-терапевтів належить професійній підготовці на етапі навчання у вищому навчальному закладі. Варто зауважити, що в сучасній медичній освіті все помітнішою стає тенденція, поряд із традиційним патоцентристським підходом (боротьба з хворобами), упроваджувати саноцентристський підхід (направленість на здоров'я та його забезпечення), усе впевненіше заявляє про себе необхідність комплексного лікування хвороб у контексті так званої соціопсихосоматичної медицини. Відтак віднаходження тих чинників, що мають ефект опосередкованої дії (оскільки напряму не втручаються у фізіологічні системи організму людини), але від яких залежить самоставлення індивіда до своєї хвороби (що суттєвим чином впливає на картину її протікання), є цариною нашого наукового пошуку.

Мета статті - розкрити зміст поняття «культура професійного мовлення» у форматі вузівської підготовки майбутніх лікарів.

В основі аналізу мовленнєвої культури фахівця тієї чи іншої галузі людської діяльності знаходиться усвідомлення культури як потужного соціодуховного фактора розвитку суспільства й людини, усвідомлення її впливу на всі сфери діяльності людини. У будь-якій сфері діяльності її зв'язок із культурою виявляється сутнісним. Філософсько-етичний ракурс цієї проблеми виводить дослідників на розуміння того, що співвіднесення професійної культури з культурою взагалі не може бути вирішеним, якщо він не буде розглядатись у двох вимірах: відносно масовому, суспільному й індивідуальному, особистісному. У першому випадку можна говорити про значимість цього явища в загальному масштабі, а в другому - особистісному вимірі культури в професійному плані. Чим більш розповсюдженою є професійна культура в тій чи іншій сфері, тим вищою буде ефективність функціонування цієї сфери, і навпаки. Виходячи із цього, можна припустити, що мовленнєва культура лікаря є частиною його професійної культури - певної сукупності світоглядних і спеціальних знань, якостей і умінь, навичок, почуттів, ціннісних орієнтацій особистості, які знаходять своє відображення в її предметно-трудовій діяльності й забезпечують її кращу ефективність.

Сучасна професійна освіта повинна давати людині не лише певну суму знань, а сформувати цілий комплекс компетенцій (соціальних, полікультурних, інформаційних, саморозвитку та самоосвіти), серед яких чільне місце належить компетентності мовній [4].

Проблема мовленнєвої культури є порівняно новою у вітчизняній науці. Вона є предметом досліджень С.М.Амеліної, Л.В.Барановської, Г.Д.Берегової, О.В.Гоголь, В.И.Головатої, Н.М.Костриці, К.В.Климової, М.І.Лісового, Л.В.Лучкіної, В.В.Момота, Т.Г.Окуневич, Е.Г.Полатай, Л.В.Пляки, Л.Я.Романової, Т.П.Рукас, Н.І.Тоцької, С.П.Шумовецької та інших, проведених у царині психологічної та педагогічної наук. Дослідники зазначають, що формування в майбутніх фахівців комунікативно-мовленнєвих умінь в умовах вищої школи залишається однією зі складних проблем, де «профіль мовної особистості» охоплює біологічний, мовний та психологічний рівні [3].

Водночас важливість культури професійного мовлення у фаховій діяльності є безперечною, оскільки специфіка праці передбачає постійне спілкування фахівців однієї або різних галузей, спеціалістів певних установ із населенням. Особливо це стосується фахівців галузі освіти й охорони здоров'я. Професійна діяльність лікаря безпосередньо супроводжується його мовною діяльністю, яка здійснює психотерапевтичний, а іноді й педагогічний вплив на пацієнта, моделюючи його поведінку й налаштування в необхідному для відновлення здоров'я напрямі. Специфіка професійної мови лікаря зумовлюється її складовими - інтерпрофесійною та інтрапрофесійною, які виявляються в термінологічності, використанні професіоналізмів, евфемізації, пом'якшенні інформації та вживанні лексики зниженого стилю.

Належна підготовка медиків неможлива без професійної культури, яка, у свою чергу, потребує розвитку особистості: рівня загальної культури, уміння спілкуватися з різними категоріями людей. Визначаючи параметри культури спеціаліста, важливо також мати на увазі не лише його включення до процесу спілкування відповідно до різновидів виконуваної праці (безпосереднє функціональне спілкування), а й вплив професійної культури на спілкування спеціаліста в інших сферах життєдіяльності (тобто збагачення культури спеціаліста за рахунок розвитку його професійної культури). Іншими словами, має місце не лише вплив загальної культури спеціаліста на його професійну культуру, а й зворотний вплив останньої на культуру його різноаспектного спілкування поза виробничою (медичною) сферою.

К.А.Маркова зауважує, що підготовка професіоналів у вищому навчальному закладі потребує не лише формування певних знань, а й послідовний розвиток психічних якостей. Так, зокрема, вона зупиняється на прикладі професійної підготовки студентів-медиків. На етапі «дилетант - студент клінічних семестрів» найбільш актуальним є освоєння мнемо-розумових, сенсорно-перцептивних і соморегуляційних умінь, на етапі «студент клінічних семестрів - лікар-професіонал» - комунікативно-технічних саморегулятивних умінь. І в цьому зв'язку, зауважує дослідниця, необхідно знайомити студентів із психограмою моделі як успішного, так і неуспішного спеціаліста, щоб майбутній фахівець мав еталони потрібних психологічних якостей [5, с.308].

Про поєднання особистісної та професійної компоненти під час підготовки фахівців соціономічних професій наголошує й дослідниця О.В.Чуйко. Вона пропонує розглядати їх як інтегративну властивість, де професійна компонента відображає сформованість знань у галузі наук про людину, реальний рівень оволодіння навичками й уміннями в роботі з індивідом (групою, громадою), здатність діяти творчо в нестандартних ситуаціях через високу ймовірність впливу «людського чинника»; особистісна компонента відображає характер спрямованості на роботу з людиною; готовність вирішувати проблеми й задачі, котрі виникають у професійній діяльності, що ґрунтується на високій вмотивованості до діяльності й стійкому позитивному інтересі до проблем особистості; сформованість професійної позиції, що визначає характер професійних дій і є показником особистісної зрілості спеціаліста [8, с.310].

Як зазначалося вище, у контексті вивчення досліджуваної проблеми варто розглянути такі поняття та категорії, як професійне мовлення, культура мовлення, мовленнєва культура, і, відповідно, професійне мовлення медика, культура мовлення лікаря (медика), мовленнєва культура лікаря (медика) та ін., які тісно пов'язані між собою й часто визначаються як синоніми.

Професійне мовлення - це «функціональна дійсність мови в усіх її матеріальних і ситуативних формах» [1, с.29], «цілісне утворення, складовими якого є знання норм літературної мови, фахової термінології; уміння розуміти усні й писемні тексти зі спеціальності (сприймати закладений у них зміст, і вільно створювати власні тексти); уміння виражати одну й ту ж думку різноманітними (в ідеалі, усіма можливими даною мовою) способами, адекватно реагуючи на ситуації дійсності за допомогою мовленнєвих дій (речень, фраз, текстів); уміння відрізняти адекватні обставинам спілкування висловлювання від неправильних і неадекватних; уміння зрозуміти й своєчасно сказати необхідні у відповідній ситуації слова» [4, с.16]. Професійна мовленнєва культура - інтегральна якість: сплав особистої культури, професійних знань і світогляду. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а пов'язана із професійною діяльністю, соціальними відносинами, вона - елемент соціальної сфери [2, с.21].

Дослідники професійного мовлення медичних працівників підкреслюють важливість володіння нормами літературної мови, фаховою термінологією й стандартизованими мовленнєвими конструкціями медичної галузі. Разом із тим указують на необхідність використовувати мовні засоби відповідно до мети й ситуації спілкування та розглядають її як відповідну професійну здатність. Вищим рівнем професійного мовлення називається культура професійного мовлення [4, с. 17].

У реальній професійній діяльності недостатній рівень володіння професійним мовленням відображається на її результативності й ефективності. Чим досконаліше майбутній фахівець володіє професійним мовленням, тим вищий рівень його кваліфікації. Тісний взаємозв'язок мовної спеціалізації із профілюючими дисциплінами повинен відображатись у специфіці підготовки майбутнього фахівця, де професійне мовлення є засобом його реалізації [1, с.26].

Загальний мовленнєвий розвиток студента визначається якісним рівнем його мовленнєвої культури, що виявляється як у професійній діяльності, так і в процесі його самореалізації в навчанні, досягненні поставленої мети, осмисленні сутності професійної діяльності. Підходи науковців до проблеми формування професіоналізму майбутнього лікаря з чіткою орієнтацією на мовленнєву компетентність не випадкові, адже лікар - це фах, що передбачає безпосереднє спілкування в офіційній, професійній, науковій сферах. Задля досягнення цієї мети науковці пропонують спиратися на такі категорії: зміст мовлення (новизна, актуальність, конкретність, цільова спрямованість); структура мовлення (тривалість звучання, використання термінів, дублетів, знання терміноелементів тощо); комунікативна вправність (інформативність, правильність, логічність, точність, чистота, доречність, виразність); звукове оформлення (орфоепічні норми, морфологічний і синтаксичний аспекти); практична спрямованість (акцентування на потрібній інформації, переконливість, ясність викладу); імідж майбутнього медика як представника еліти сучасного суспільства (професіоналізм, ставлення до пацієнтів, колег, ерудованість, емоційність, стиль мовлення) [9].

Характерною особливістю професійного мовлення лікарів є те, що їхній партнер по спілкуванню - це пацієнт, його родичі, колеги, медичний персонал. Занепокоєння власним станом здоров'я, як й очікування повідомлення діагнозу, позначаються на емоційному стані пацієнта, загострюють сприйняття, роблять його дуже вразливим. Звідси, від якості мовлення лікаря значною мірою залежить й успіх (ефективність) лікування. Слово (повідомлення, акт спілкування, жест тощо) має психотерапевтичне значення й може викликати ятрогенію - невротичний розлад, зумовлений неправильною поведінкою лікаря. Ятрогенія є небезпечною не лише для самого пацієнта, а й для членів його родини.

Ятрогенія - несприятлива зміна психічного стану людини, яка зумовлює виникнення неврозів і може бути викликана необережною поведінкою або висловлюванням лікаря чи іншого медичного працівника, що створює в пацієнта певне уявлення про існуюче захворювання або особливу тяжкість його хвороби [6, с.398]. Разом із тим виявлено, що за умов, коли недостатня кваліфікація медичного працівника не завжди може бути помітною хворим чи його близьким, то моральне обличчя лікаря, його невміння спілкуватись, недоліки професійного мовлення одразу ж помічаються й викликають негативний осуд і критичну оцінку з їхнього боку.

На думку дослідників, ятрогенні захворювання є результатом порушення організаційного й виховного режиму в колективах лікувальних установ, де налагоджений контакт із хворим, аргументовано складений план лікування можуть бути зруйновані необережним словом іншого лікаря чи іншого медичного працівника (медичної сестри, санітарки тощо).

Мовленнєва поведінка медичного працівника відіграє не лише роль позитивного стресора (еустрес), що активізує духовні сили пацієнта й виконує роль психологічного стимулу, який спонукає особистість до активності, а й дистресора, що викликає ятрогенні захворювання, недовіру до лікаря, стан тривожності, фрустрацію (почуття катастрофи), утрату віри в себе [2, с. 126]. культура професійний мовлення медичний

Профілактика ятрогенних захворювань починається із глибокого засвоєння майбутніми лікарями принципів медичної етики й деонтології, в основі яких лежить чуйне ставлення, співпереживання, високоморальне, гуманістичне виховання медичних працівників у процесі їхнього навчання й діяльності.

Залежно від способу сприймання інформації та кількості учасників, які беруть у ній участь, професійне мовлення медичних працівників можна поділити на такі різновиди [4, с.25]:

— контактне (безпосереднє, коли співрозмовник поряд);

— дистанційне (телефонне);

— діалогічне (з одним співрозмовником - з колегою, з пацієнтом тощо);

— монологічне (повідомлення, публічний виступ);

— полілогічне (на п'ятихвилинках, консиліумах);

— усне (бесіда з колегами, пацієнтом, його родичами);

— письмове (медична документація);

— офіційне, функціональне (пов'язане зі службовою діяльністю).

Професійне мовлення медичних працівників реалізується як в усній, так і писемній формах. Усне професійне мовлення передбачає різні способи взаємодії між медичним персоналом, між медичними працівниками й пацієнтами та їхніми родичами за допомогою вербальних і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки) засобів [4, с.25]. Водночас професія лікаря передбачає достатньо високий рівень інтимно-проникливого контакту, духовної та душевної близькості, прямого контакту з людиною як з особистістю. Наслідком такого контакту є не реалізація формальної послуги, а духовно-емоційний і пізнавальний зв'язок. Вона вміщує не лише високий рівень професійних знань, а й здатність співчувати, глибоке бажання допомогти й полегшити страждання, уміння в кожному пацієнтові розпізнати індивідуальність - його емоційний склад, характер, звички, які часто не усвідомлені навіть самим хворим.

Звідси виокремлюються такі функції професійного мовлення медичних працівників [4, с.23]:

1) інформативна, суть якої полягає в тому, що відбувається передача й сприймання інформації про стан здоров'я, захворювання, методи й засоби профілактики та лікування;

2) орієнтаційна, суть якої полягає в розкритті пацієнтові шляхів виконання тієї чи іншої діяльності, спрямованої на реалізацію певних заходів щодо лікування;

3) конативна, суть якої полягає в тому, що суб'єкт процесу лікування звертається до певного об'єкта, адресуючи йому свою пропозицію;

4) апелятивна, суть якої полягає в запрошенні пацієнта до співпраці з лікарем;

5) емоційна - передбачає вираження почуттів, емоцій, що виникають у взаємодії лікаря й пацієнта, а також з іншими колегами та родичами хворого;

6) комунікативна - передбачає установлення контакту з колегами, начальником, пацієнтом, його родичами;

7) волюнтативна - забезпечує підпорядкування (пацієнта, його родичів, колег) вимогам лікаря, змушує його виконувати певні вимоги;

8) мотиваційна - спонукає пацієнта до певних дій та рішень;

9) розвивальна - відбувається певний етап розвитку тієї чи іншої сфери особистості;

10) організаторська, суть якої полягає в налагоджуванні спільної діяльності суб'єктів взаємодії (лікаря та пацієнта).

Таке розмаїття функцій мовленнєвої діяльності свідчить про багатство мовного впливу медичного працівника й про те, що за вмілого користування всім діапазоном мовленнєвої функціональності, її зовнішньої виразної атрибутивності мовлення постає одним із найважливіших знарядь лікарської майстерності. Без високого рівня культури професійного мовлення медичних працівників не можна говорити про їхню готовність до фахової діяльності, про цілісність моделі фахівця медичної галузі [4, с.24].

Успіхи професійної діяльності лікаря невід'ємні від рівня його особистішої культури, знання основ спілкування, уміння переконувати інших, заспокоювати, вселяти віру в позитивний результат лікування. Сукупність цих якостей є складником культури мовлення медичних працівників, сформованість якої дає їм такі можливості:

• краще розпізнавати й адекватно реагувати на вербальні та невербальні знаки пацієнтів, отримувати від них більше інформації, необхідної для процесу лікування;

• більш результативно проводити діагностику, оскільки ефективність виявлення тілесних чи душевних симптомів захворювання залежить як від фахової компетенції лікаря, так і від уміння правильно, лаконічно, чітко опитувати пацієнта;

• удосконалювати культуру професійного мовлення, яке впливає на ставлення пацієнта до процесу лікування, на згоду приймати призначені йому ліки, на віру пацієнта в позитивний результат лікування;

• передавати пацієнтам адекватну медичну інформацію, яка сприятиме здоровому способу життя, що підвищить, таким чином, роль лікаря в зміцненні здоров'я населення й профілактиці захворювань;

• найефективніше діяти в особливо складних ситуаціях, що часто трапляються в медичній практиці (наприклад, необхідність повідомити пацієнтові чи його родичам про невиліковність захворювання);

• активізувати компенсаторні механізми, що підвищують психосоматичний потенціал особистості пацієнта, допомагати йому в поновленні зв'язку з навколишнім світом, руйнуванні стереотипів, створених хворобою, закласти основи для адекватного реагування на перебіг захворювання [7, с.48].

Таким чином, мовленнєву культуру фахівця можна розглядати як показник:

- інтелектуального потенціалу особистості (тезаурус, пізнавальний потенціал, професійні вміння й здатності);

- соціальної спрямованості особистості;

- духовно-моральної складової поведінки особистості [2, с.51 ].

У своїх роботах дослідники вказують на значимий рівень залежності між професіоналізмом спілкування фахівця та індивідуально-психологічними особливостями його особистості. Серед особистісно-професійних якостей насамперед визначають такі, як комунікабельність, організованість, відповідальність, ініціативність, уважність до співрозмовника. Сукупність означених характеристик дозволяє припустити вагомість поняття «комунікативна компетентність» у розгляді мовленнєвої культури лікаря-терапевта як здатність установлювати й підтримувати необхідні контакти з іншими людьми [8, с.350].

Висновки. На нашу думку, мовленнєва культура лікаря відображає духовний стан особистості, вона є своєрідним «лакмусовим папірцем», що визначає рівень інтелігентності, вихованості, морально-естетичного ставлення до життя, до навколишнього світу. Саме це формує той особливий формат стосунків між лікарем і пацієнтом (довіра чи недовіра, симпатія чи антипатія тощо), які є визначальними чинниками на шляху до одужання пацієнта. Тому формування професійного мовлення, культури мовлення та мовленнєвої культури майбутніх лікарів є актуальним завданням підготовки фахівців у вищих медичних навчальних закладах.

Література

1. Костриця Н. М. Формування українського професійного мовлення у студентів вищих навчальних закладів економічної освіти України: дис.... канд. пед. наук: 13.00.02 / Костриця Наталія Миколаївна ; Нац. аграрний ун-т. - К., 2002. - 234 с.

2. Крсек О. Є. Формування професійної мовленнєвої культури у студентів медичних університетів як компоненти їх духовності: дис.... канд. пед. наук: 13.00.07 / Крсек Ольга Євгенівна; Східноукр. нац. ун-т ім. Володимира Даля. - Луганськ, 2006. - 243 с.

3. Лавриненко О. Л. Структурно-функціональні особливості мовної особистості студентів: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. психол. наук: 19.00.01 / Лавриненко Олександр Леонідович; Волин, нац. ун-т ім. Лесі Українки. - Луцьк, 2011. - 19 с.

4. Лісовий М. І. Формування професійного мовлення майбутніх медичних працівників у вищих медичних навчальних закладах: дис.... канд. пед. наук: 13.00.04 / Лісовий Микола Іванович. - Вінниця, 2006. - 179 с.

5. Маркова А. К. Психология профессионализма / А. К. Маркова. - М., 1996. - 308 с.

6. Психологічна енциклопедія / авт.-упоряд. О. М. Степанов. - К.: Академвидав, 2006. - 398 с.

7. Уваркіна О. В. Формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін: дис.... канд. пед. наук: 13.00.04 / Уваркіна Олена Василівна. - К., 2003. - 160 с.

8. Чуйко О. В. Психологічна служба ВНЗ як фактор екологізації освітнього середовища / О. В. Чуйко // Актуальні проблеми психології: зб. наук. пр. Ін-ту психології імені Г. С. Костюка АПН України / за ред. Максименка С. Д. - К.: Логос, 2008. - Т. 7, вип. 15. - С. 309-313.

9. Шутак Л. Б. Мовленнєва компетентність як одна з головних вимог формування особистості сучасного лікаря [Електронний ресурс] / Л. Б. Шутак, І. О. Собко.

Размещено на Allbest.ru